Трансформація жанрової структури літератури Давнього Єгипту

У рамках цієї роботи ми спробуємо простежити жанрову структуру єгипетської літератури та її трансформацію у різні періоди розвитку цивілізації Стародавнього Єгипту, а так само зупинитися не деяких з них.

Бібліографічної основою для роботи послужили енциклопедії (Коротка літературна енциклопедія, М., Рад., Енциклопедія, 1964; Літературний енциклопедичний словник, М., Рад. ЕНЦ., 1987) та книги Л. Дойеля ("Заповідане часом", М., Наука , 1980), К. Керама ("Боги гробниці вчені", М., Изд-во іноземної літератури, 1960), І. В. Рака ("Міфи Стародавнього Єгипту", СПб., Петро-РІФ, 1993), І. П. Шмельова ("Золото Стародавнього Єгипту", М., ИМА-ПРЕСС, 1990), Леонарда Котрелла ("За часів Фараонів", М., Наука, Головна редакція східної літератури, 1982). Тексти цитувалися за книгою "Казки і повісті Стародавнього Єгипту" (Л-д., Наука, 1979).

Художня література Стародавнього Єгипту сягає своїм корінням до середини четвертого тисячоліття до н. е.. , До періоду Стародавнього Царства. Саме тому основою традиційної жанрової літератури в Єгипті стали фольклорні жанри. Особливо характерно традиційне збереження древніх сюжетів, які піддалися переробці більш пізні періоди розвитку єгипетської літератури. Але, кажучи про жанр, варто зауважити, що далеко не завжди можна з точністю визначити приналежність того чи іншого твору до певного жанру. Наприклад, жанр "повчання", один з найдавніших, пов'язані з політичними памфлетами, "висловами" (наприклад, "Вислову Іпусера"), а вступу до них іноді нагадують облямовує "рамку" в казках (наприклад, "Повчання Неферті"). У рівній мірі в повчаннях зустрічаються і риси автобіографічних повістей, а в автобіографічній повісті ми зустрічаємо, наприклад, гімн ("Пригоди Синухета"), байка в інших випадках близька до казки. Отже, одним з глобальних ознак неймовірного розвитку єгипетської літератури є "дифундирование", взаємопроникнення жанрів.

Як і більшість творів стародавності, література періоду Стародавнього царства анонімна, за винятком творів, написаних у жанрі повчання, як правило авторство було приписано якому-небудь з мудреців чи правителів давнини, що наводить на думку про відсутність спроб колективного створення повчань, що підтверджується і стилістичним аналізом тексту. Майстерність і складність композиції, витонченість стилю, уміння об'єднати однієї "рамкою" кілька сюжетних ліній. Подібні елементи побудови твори зустрічаються в казках про фараона Хуфу і чародіїв, в "Казці про потерпілого корабля" і, перш за все, в "Повчаннях Неферті". Цей жанр, отримавши широке поширення в епоху Середнього Царства, розвивається на базі більш вишуканих літературних традицій, а, отже, і прийомів. Автори вдаються до рефренам, повторення слів аллитерациям, паралелізму членів (тобто до вираження однієї думки різними словами: "Відкриваються для тебе брами неба, отверзаются тобі ворота прохолоди"). Тематика повчань не завжди змінюється від разу до разу, від епохи до епохи.

У "Повчанні Птахотепа", що містить правила життєвої мудрості, правила поведінки і гарного тону, автор втішає бідняка тим, що "бог піднімає знатного людини", що жадав рекомендується набратися смиренності і так далі. Соціальної мораллю і проповіддю смирення пройнята вся твір.

Подібна думка зустрічається і в "повчаннях" мудреця Ипувера і Ноферреху. Тут описується в алегоричній формі повстання рабів, що відбулася наприкінці Середнього Царства.

До трохи більш раннього часу відноситься "Повчання гераклеопольского царя (Охтоя) своєму синові Мері-ка-Ра", яке містить поради щодо управління державою в період руїни. Охтой стверджує божественне походження влади, призначеної "добрим пастирем", тобто Богом.

Література древніх була найтіснішим чином пов'язана з релігією. Безліч творів релігійної літератури наділялися в художню форму. Такі магічні заклинання, релігійні гімни богам, магічні тексти, пов'язані з заупокійним ритуалом, облекавшиеся в строго ритмічну поетичну форму.

Найбільш яскравими зразками релігійної поезії є гімни богам, що входили в різні збірники. Так, ще в "Текстах пірамід" містяться гімни Ра, Озіріс.

Хети став автором "Гімну Нілу", нагадує гімни іншим богам, так як Ніл вважався божеством і його шанували під ім'ям Хапі. Але не Хапі, не бог оспівується і прославляється в ньому, а саме річка, "приносить їжу ... творить прекрасне ":

Слава тобі, Хапі!

Ти прийшов у цю землю,

З'явився, щоб оживити Єгипет ...

Він зрошує поля, створені Ра,

Щоб дати життя кожній козі ...

Серед гімнів богам представляють найбільший інтерес гімни верховному державному Богу Амону і особливо гімни єдиному богові сонця Атону, культ якого встановив ще Ехнатон, батько Тутанхатона (згодом Тутанхамона).

Виблискує і блищить на обрії вранці,

Приходиш ти в променях Атона блиск денний.

І тане морок нічний у тіні рук палаючих.

Радіють два Єгипту, і жаркий південь і північ.

І на ноги встає від сну повсталий люд.

Омив себе водою і взявши свої одягу,

Хвалу тобі підносять, коли приходиш ти.

У всій землі твоєї творять свою роботу.

І мирно бродить худобу на пасовищах своїх.

Трохи зеленіють трави, в променях твоїх дерева,

І птахи вилітають з гнізд своїх нічних.

Досить близько до релігійних гімнів примикають гімни фараонам. Цей жанр має й історичну цінність. Найбільш характерний у жанровому відношенні текст гімну фараону відноситься до епохи середнього царства. Це - "Гімн Сенусерту III", в якому вихваляється цар як переможця ворогів і захисника своїх володінь. Такі гімни входили в більш об'ємні збірники, типу "Розповідь Синухета". Збереглося понад 25 списків цього твору. Воно написано у формі автобіографії на стінах однієї гробниці. Основна тенденція "Історії Синухета" та ж, що у висловах Неферті і настановах Аменемхета I, - прославляння нової династії. Недарма таким милостивим виведений Сенусерт I! Автор не тільки дуже вміло скористався формою автобіографії, але й, можливо, вперше, у світовій літературі зумів передати переживання свого героя - страх, тугу за батьківщиною. Останній мотив зустрінеться ще не раз, але ні де він не буде виражений так проникливо і з такою експресією.

Значного розвитку цей жанр досягає в епоху Нового Царства, коли завойовницька політика фараонів знаходиться в зеніті слави і пошани. Свого роду розгорнутою формою царського гімну є "Поема про битву при Кадеш", у якій поет у риторичній формі описує перемогу Рамзеса II над хетами.

Проте, не у всіх жанрах центральною фігурою є правитель Єгипту. "Могутній владика" відходить на другий план у народних піснях, казках і посаг.

Один з папірусів містить найдавнішу в світі запис казки - "Казки про потерпілого корабля". Автор вміло використовує народну фантастику. Історія створення цієї казки дуже традиційна, так як безліч казок народжувалися в результаті обростання міфічними сюжетами усних жанрів. Вціліла частина рамки підтверджує припущення про те, що ця казка - остання з несохранившегося циклу. Мова казки простий і метафоричний. Вона має характерним прийомом для подібного жанру - приказкою, народною мудрістю: "Не хитруй зі мною, мій друг. Немає потреби напувати на зорі птицю, яку вранці заріжуть! "

Мотиви землеробської життя, переплетені з химерною сакральної фантастикою, зустрічаються в казках більш пізнього часу. Така казка "Про двох братів", написана в епоху правління династії Рамзесов. Основні мотиви казки "Про двох братів", як то чудові перетворення головного героя, злоби дружини, невинності молодості і торжества чесноти збереглися і в пізніших казкових сюжетах, зокрема, у казці "Про промовистому жителі оазису."

У ньому читача, можливо, приваблювало стилістичне оформлення, так як воно схоже на елементи, розроблені в рамках жанру притчі. Цікавий і діапазон героїв цієї казки: від селянина до фараона. Вже цей момент передбачає історизм, який гранично чітко виражений у так званих "історичних" казках, наприклад, "Казка про фараона Секененра і гіксосскіх царя Апопі". У таких казках дію гуртується навколо реальних подій і персонажів. Тут істина химерно змішується з вигадкою. Але не тільки в цьому виявляються нововведення епохи Нового царства; дію чарівних казок все частіше і частіше переноситься в інші країни, здобуваючи "чужі" мотиви, які пізніше перетворюються на так звані "бродячі сюжети".

За допомогою подібного змішання, яка була завжди, але у вкрай малій мірі, відбувається синтез літературних традицій, що сприяє появі раннефилософских мотивів навіть у тих же казках. Така суть "Бесіди розчарованого зі своєю душею". Це - діалог двох начал в людині, втілених у головному герої й у ба, людини. За жанром це твір межує з притчею, хоч і оформлено у вигляді діалогу. Головний герой, який не зумів знайти себе у світі, бачить тільки один вихід - смерть, як звільнення від страждань (Смерть взагалі часто порівнюється у подібних текстах, як і в сакральній традиції єгиптян, з "одужанням після хвороби".

Смерть стоїть сьогодні переді мною,

(Як відчуття людини), хоче знову побачити свій будинок,

Після того, як він провів довгі роки в полоні.

У розпачі людини проглядає сумнів в існуванні загробного культу, що ставить під сумнів всю систему цінностей цього світу для єгиптянина, залишаючи надію на розраду лише в потойбічному світі: "Якщо ти згадаєш про поховання, це горе, проливання сліз, засмучення людини, коли його ... кидають на пагорбі. Ніколи ти не вийдеш, щоб побачити сонце. Ті, які будували з граніту .... побачили свої жертовники порожніми. Їх спіткала та ж доля, як і стомлених, які померли на плотах, ... . "Тут людина розглядається в глибинні зв'язки з природою, головна з яких - смерть. Перед нею зникають соціальні відмінності і ворожнеча.

І композиція, і стиль діалогу свідчить про авторство однієї особи. Своє власне світосприйняття автора знайшло відображення в цьому творі. У ньому присутні дві обов'язкові елемента релігії єгиптян: життя справжня, втілена в образі "душі" і життя минулу, втілену в образі "людини", яке знаходить розраду лише в релігійних догмах, адже смерть обіцяє вічне блаженство "у полях Іалу". Отже, діалог поникнуть скепсисом і сумнівом по відношенню до реального світу. Побудова його (діалогу) складно, оскільки перемежовуються проза та пісні з певними рефренами в кожному з останніх віршованих уривків, які з трьох строф.

Ще більшою автобіографічністю має пісня вельможі Уни (знайдено в гробниці в Абідосі), що жив в період царювання VI династії. Цей напис цікава й але своїй незвичайній формі, вона складена від імені померлого, і з побудови: воно складається з двовіршів з жорстким ритмом і містить паралелізм.