Введення.
Лексикологія і фразеологія (наука) тісно пов'язані з лексикографією (від грец. Lexis - слово і grapho - пишу).
Лексикографія - одна із прикладних (тобто мають практичне призначення і застосування) наук, що входять в сучасну лінгвістику. Це теорія і практика складання різних мовних словників, значить, це наука про словники, про те, як їх найбільш розумно робити, разом з тим це і сама практика складання словників.
Зрозуміло, що не можна укладати словники, не розуміючи, що таке слово, як воно живе і як воно «працює» в нашій мові. Але ми вже знаємо, що слова вивчаються лексикологією. Ось чому лексикографія дуже тісно пов'язана з лексикологією і залежить від неї. У той же час укладачі словників, вдумуючись у слова, їх значення, їх «поведінку» у мові, збагачують науку про слово новими спостереженнями та узагальненнями. А це значить, що не тільки лексикографія залежить від лексикології, а й лексикологія залежить від лексикографії. Ці дві науки припускають один одного.
Для того щоб повніше і правильніше зрозуміти, чим займаються лексикографи (укладачі словників), потрібно познайомитися з результатами їх праці, тобто словниками.
Таким чином, лексикографія - це наукова методика і мистецтво складання словників, практичне застосування лексикологічні науки, надзвичайно важливе як для практики читання іншомовної літератури та вивчення чужої мови, так і для усвідомлення своєї мови в її сучасному і минулому. Типи словників вельми різноманітні.
Перш за все доводиться розрізняти словники лінгвістичні та нелінгвістичні. Перші збирають і описують під тим чи іншим кутом зору лексичні одиниці мови (слова та фразеологізми). Особливий підтип лінгвістичних словників складають так звані ідеографічні словники, що йдуть від поняття (ідеї) до вираження цього поняття на слові чи словосполученні. У нелингвистических словниках лексичні одиниці (зокрема - терміни, однослівні і складові, і власні імена) служать лише відправною точкою для повідомлення тих чи інших відомостей про предмети і явища позамовної дійсності. Зустрічаються і проміжні різновиди словників. Крім того, кожен словник може бути віднесений або до «загальним», або до «спеціальним».
Прикладами загальних лінгвістичних словників можуть служити звичайні тлумачні і перекладні словники, що охоплюють з тим або іншим ступенем повноти всю лексику, існуючу в загальнонародному вживанні. Спеціальний лінгвістичний словник розробляє якусь одну область лексики, іноді достатньо широку (наприклад, фразеологічний словник, словник іншомовних слів), іноді ж досить вузьку (наприклад, словник особистих імен, що даються новонародженим). Загальний нелингвистический словник - це загальна енциклопедія (наприклад, визначення-Велика Радянська Енциклопедія). Спеціальний нелингвистический словник - це спеціальна (галузева) енциклопедія (медична, юридична і т. д.) або ж короткий словник тієї чи іншої (зазвичай - вужчої) області знання, або біографічний словник діячів тієї чи іншої галузі (письменників, художників і т . д.), або ж тієї чи іншої країни (словник-довідник типу «Who is who»).
Тлумачним словником називають такий, головним завданням якого є тлумачення значень слів (і фразеологізмів) будь-якої мови засобами самого цієї мови. Тлумачення дається за допомогою логічного визначення концептуального значення (наприклад, нагрітися - нагрітися до дуже високої температури; рекордсмен - спортсмен, який встановив рекорд), за допомогою підбору синонімів (настирливий - докучливий, нав'язливий) або у формі вказівки на граматичне відношення до іншого слову (прикривання- дія за значенням дієслів прикривати і прикриватися). У деяких тлумачних словниках значення слів розкриваються в потрібних випадках за допомогою малюнків. Емоційні, експресивні і стилістичні конотації вказуються за допомогою спеціальних послід («неодобр.», «Презр.», «Шутл.», «Ірон.», «Книжн.», «Разг.» І т. п.). Окремі значення в міру потреби і можливості (в залежності від обсягу словника) ілюструються прикладами - типовими поєднаннями, в яких бере участь дане слово (наприклад, праска розжарився, атмосфера загострилася - де дієслово виступає вже в переносному значенні: "стала напруженою"), або ж (особливо в словниках більшого обсягу) цитатами з авторитетних письменників. Як правило, тлумачні словники дають також граматичну характеристику слова, вказуючи за допомогою спеціальних послід на частину промови, граматичний рід іменника, вид дієслова і т. д. і приводячи в потрібних випадках окрім «представницької», або «словникової», і деякі інші граматичні форми даного слова. У тій чи іншій мірі вказується і вимова слова (наприклад, у російських тлумачних словниках - наголос), іноді повідомляються і різні інші, додаткові відомості.
Зазвичай тлумачні словники є словниками сучасної літературної мови. Деякі з них носять строго нормативний характер, тобто відбирають тільки факти, які повністю відповідають літературній нормі, рекомендують ці факти як єдино «правильні» і відсікають все, що хоча б трохи відхиляється у бік просторіччя. Типовим прикладом може служити академічний словник французької мови (Dictionnaire de I'Academie Franзaise). Для багатьох інших тлумачних словників характерно більш широке розуміння літературної мови і, відповідно, включення до словника розмовної і навіть просторічної лексики (крім лише вузько-обласних, діалектних, вузькопрофесійних і суто арготіческіх елементів). До цього типу належать обидва останніх академічних словника російської мови - 17-томний «Словник сучасної російської літературної мови» Академії наук СРСР (1950-1965) і 4-томний «Словник російської мови» (1957-1961), а також однотомний «Словник російської мови »С. І. Ожегова (9-е испр. і доп. видання під ред. Н. Ю. Шведової 1972 р.), який дуже корисний для практичних цілей, і більш ранній« Тлумачний словник російської мови »колективу авторів під ред . Д. Н. Ушакова (4 томи, 1935-1940). Особливе значення для російської лексикографії має, звичайно, 17-томний академічний «Словник сучасної російської літературної мови». Він включає більше 120 тис. слів. У 1970 р. він відзначений Ленінською премією.
Інший характер носить знаменитий, не раз перевидавався «Тлумачний словник живої великоруської мови» В. І. Даля (4 томи, перше вид. 1863-1866 рр..), В достатку включає обласну та діалектну лексику середини 19 століття і щодо повноти охоплення цієї лексики і великої кількості народних виразів досі неперевершений. Він включає близько 200 тис. слів літературної мови та діалектів. З 1965 р. почав виходити «Словник російських народних говорів» під редакцією Ф. П. Філіна, в якому представлені діалектна лексика і фразеологія всіх російських говірок 19-20 століть.
Головне завдання тлумачного словника - витлумачити значення слів та їх застосування в мові, відмежувати правильне від неправильного, показати зв'язок слів зі стилями мови, дати читачеві відомості про особливості відмінкових, родових, заставних, видових та інших граматичних форм слова; попутно вказується, як слова пишуться і вимовляються.
Тлумачні словники, як правило (але не завжди), виявляються і нормативними, тобто пояснюють слова відповідно до вимог літературно-мовних норм (норма стосовно мови - це завчена за участю літератури і прийняте суспільством як обов'язкового правило, що регулює застосування слова в мові, його написання, вимова і наголос). Так, всі перераховані тлумачні словники російської мови - нормативні, за винятком «Тлумачного словника живої великоруської мови» В.І. Даля.
Тлумачних словників протистоять перекладні, найчастіше двомовні (скажімо, російсько-англійський та англо-російський), а іноді багатомовні. У перекладних словниках замість тлумачення значень на тому ж мовою даються переклади цих значень на іншу мову, наприклад, нагрітися - Become heated, настирливий - importunate, troublesom. У залежності від того, призначений чи словник як посібник. при читанні (слухання) тексту чужою мовою, або як допомога при перекладі з рідної мови на чужій, його бажано будувати по-різному. Так, російсько-англійський словник для англійців може давати менше відомостей в «правою» (тобто англійською) частини, ніж їх дає російсько-англійський словник, призначений для росіян. Наприклад, перекладаючи російське звернення, словник для англійців може просто перерахувати всі можливі англійські еквіваленти (address, appeal; conversion; treatment, circulation і т. д.), так як англійцю відомі смислові відмінності між цими англійськими словами; в словнику ж для російських доведеться вказати, що address і appeal це "звернення до ...', причому appeal це" звернення "у смисле'прізив '; що conversion це' навернення 'і т. п., що treatment це "звернення з ...', 'обходження з ким-небудь', a circulation 'обіг товарів, грошей і т. п.'; крім того, доведеться вказати, з якими приводами вживаються ці англійські іменники, навіть вказати місце наголосу ( address і т. п.), тобто забезпечити англійські еквіваленти багатьма роз'ясненнями, які допоможуть правильно спожити їх, переводячи текст зі словом поводження з рідної російської мови на іноземну англійська. Ясно, що в англо-російській словнику картина відповідно зміниться. У словнику, розрахованому на росіян, російська частина буде менш докладної, але в словнику, призначеному для англійців, доведеться докладно вказувати відмінності в значеннях і у вживанні російських еквівалентів, забезпечувати їх граматичними позначками, вказувати наголос і т. д. Хороший перекладний словник повинен містити також стилістичні послід і особливо відзначати випадки, коли переводить еквівалент є неточним у стилістичному відношенні. Переклад слів завжди представляє велику трудність, тому що обсяг значення слова в різних мовах часто не збігається, переносні значення в кожній мові розвивається по-своєму. Так, у російській сон означає і «сон» (стан сну) і «сновидіння», а в чеському першому відповідає spanek, а другому - sen, аналогічно в англійському розрізняють sleep і dream, slumber; в німецькому Schlaf і Traum. Навпаки, важливе для російської мови відмінність дієслів йти і їхати не отримає відображення в перекладі на болгарську мову, де буде спільний дієслово Іда, ідвам, і французький, де arriver - і йти, і їхати і т.п.
Перекладні словники можуть бути двомовними (російсько-французький, англо-російський і т.п.) і багатомовними. До останніх відноситься складений А. і В. Попова «Словник на семи мовах (французько-німецько-англійсько-італійсько-іспансько-португальсько-голладско-російська)», що вийшов в світ в 1902 р. Теоретичне і практичне значення подібних словників досить невелика. Значно важливіше багатомовні спеціальні словники, дають переклад будь-якої галузевої термінології на ряд мов, наприклад, випущений в Росії в 1881 р. «Кишеньковий російсько-англійсько-французько-італійсько-датський і норвезько-латиський морський словник». Останнім часом досить широкого поширення набули короткі багатомовні словники з підбором найбільш уживаних слів і виразів. Прикладом може бути «Слов'янський розмовник», випущений в Софії в 1961 р.. У ньому наведено привітання («Здрастуйте!» І под.), Застереження («Бережіться!»), Слова для розмови на побутові теми в гостях, в магазині, на пошті і т.д. російською, сербохорватської, болгарською, польською і чеською мовами. Багатомовні словники можуть мати різну цільову установку. Так, в 18 і початку 19 століття були поширені «каталоги мов», де до цього слову підбиралися всі відомі переклади на будь-які мови, пізніше цей тип став більш вузьким і практичним, об'єднуючи переклади або на групу споріднених мов, або на групу мов однієї географічної місцевості на допомогу туризму і подорожей.
До загальних словників ми віднесемо також словники, розглядають (в принципі) всю лексику, але під яким-небудь специфічним кутом зору. Такі, зокрема, словотворчі (дериваційні) словники, що вказують членування слів на складові їхні елементи, тобто дають довідки про морфологічному складі слова. Прикладом може служити «Шкільний словотвірний словник» З.А. Потихи (1964р.). А далі етимологічні словники (однієї мови або групи споріднених мов), що містять відомості про походження та первісної мотивації слів. Короткі етимологічні словники звичайно обмежуються приведенням для кожного слова однієї етимології, що вважалася автору словника найбільш вірогідною. У більш великих і солідних словниках, як правило, наводяться відповідності в родинних мовах і викладаються «контроверзи», тобто суперечки учених, що стосуються етимології тих чи інших слів, даються стислі зведення запропонованих гіпотез і їх критична оцінка. У етимологічні словники прийнято включати слова, етимологія яких залишається неясною (у цих випадках так і вказують: «неясно»). Похідні і складні слова, мотивування яких очевидна, або зовсім не включаються до етимологічний словник, або основні з них перераховуються для ілюстрації словотворчої активності виробляє слова, або в тих випадках, коли в похідних відображені зв'язку з якимось більш старими значеннями, втраченими виконує словом . Прикладом етимологічних словників можуть служити «Етимологічний словник російської мови» А. Преображенського, «Russisches etymologisches Wцrterbuch» М. Фасмера, який з 1966 р. почав виходити в російській перекладі. Для практичних цілей може бути корисний що вийшов у 1961 р. «Короткий етимологічний словник російської мови» Н.М. Шанського, В.В. Іванова та Т.В. Шанской.
Від етимологічних словників слід відрізняти історичні словники, які, у свою чергу, представлені двома різновидами. У деяких з них ставиться мета - простежити еволюцію кожного слова і його окремих значень протягом письмово засвідченої історії відповідної мови, зазвичай аж до сучасності (або якогось відрізка цієї історії, теж аж до сьогодення). Прикладами словників цього можуть служити «великий Оксфордський словник» англійської мови, німецькі словники - розпочатий братами Грімм і словник Г. Пауля, великий словник Шведської академії і деякі інші. До другого різновиду історичних словників слід віднести словники стародавніх періодів історії відповідної мови, наприклад «Матеріали для словника давньоруської мови» (у трьох томах) філолога та етнографа Змін. Ів. Срезневського, виданий у 1893-1903гг., А доповнення до нього в 1912 р., а також словники окремих письменників минулого (в тому числі і недавнього минулого) і навіть окремих пам'яток.
Попередниками історичних словників були азбуковнікі, лексикони і так звані прітекстовие словники: вони містилися прямо при текстах і в них пояснювалися слова тільки конкретного даного тексту. Сутність історичного словника Л. В. Щерба свого часу охарактеризував так: «Історичним у повному розумінні цього терміна було б такий словник, який давав би історію всіх слів протягом певного часу, причому вказувалося не тільки виникнення нових слів і нових значень, але і їх відмирання, а також їх видозміну ».
Знайомство з історичними (як і з етимологічними) словниками дозволяє з'ясувати історію слів і виразів сучасної мови, заглянути в їх «біографію». Так, наприклад, відкривши словник І. І. Срезневського, можна дізнатися, що такі однокореневі і близькі за значенням сучасні слова, як працівник, робітник, робоча (про особу), сходять до слова раб, зазнавши тривалу еволюцію у своїх значеннях. Тепер колишня зв'язок зі словом раб цих та інших однокореневих слів ніким безпосередньо не усвідомлюється, наприклад: робота - рабство, неволя ... (Т. 3, с. 2 зазначеного словника); работат, працюю - перебувати в рабстві, в неволі ... (Т. 3, с. 4); работ'нік' - раб, невільник ... (Т. 3, с. 5); работ'ніца - служниця, раба ...; работ'ний - що відноситься до рабства ...; раб - слуга, невільник ... (Т. 3, с. 5) і т. д. Ці та інші слова з таким же коренем забезпечені прикладами з давніх пам'яток писемності.
Інший різновид історичного словника - це словник письменника. Словник письменника або окремого пам'ятника повинен бути вичерпним, тобто повинен а) включати абсолютно всі слова, вжиті в творах (також у збережених листах і т. д.) даного письменника і б) вказувати всі зустрілися форми цих слів. Зазвичай такий словник не тільки ілюструє цитатами з тексту всі виділені значення і відтінки значень, але й дає «адреси» всіх випадків вживання слова (наприклад, тому, сторінку, рядок для кожного випадку вживання). Якщо подібним чином будується словник не одного письменника, а цілого періоду в історії мови, такий словник виявляється вичерпним для цього періоду, або так званим «тезаурусом». Гарним прикладом словника письменника може бути «Словник мови Пушкіна» (т.1-4, АН СРСР, М., 1956-1961), за кордоном створені словники Шекспіра, Гете та інших великих літераторів. Такі словники дуже потрібні науці для того, щоб можна було повніше і правильніше зрозуміти, як розвивається так звана мова художньої літератури, тобто той стиль загальної літературної мови, який обслуговує художня творчість, словесне мистецтво. Перш за все складаються словники за творами найбільш великих письменників і поетів, які мають національне значення у розвитку культури.
Особливе місце займають діалектологічні, чи діалектні словники. Діалектний словник може бути диференційним, тобто містить тільки діалектну лексику, що відрізняється від загальнонародної, або повним, що охоплює в принципі всю лексику, існуючу в діалектної мови - як специфічну для даного діалекту, так і збігається з лексикою загальнонародної мови. Крім того, він може бути або словником одного говору (навіть говірки одного села), або словником цілої групи близьких говірок, що розглядаються як один діалект, або, нарешті, порівняльним словником багатьох або навіть усіх територіальних діалектів будь-якої мови. До диалектологических (у широкому сенсі) відносяться словники сленгу і арго. Прикладами словників, що включають лексику одного діалекту, можуть бути деякі старі діалектні словники, такі, як «Матеріали для пояснювального обласного словника вятського говірки» М. Васнецова (1908 р.), «Смоленський обласної словник» В. Добровольського (1914 р.), і нові: «Словник сучасної російської народної говірки» під ред. І.А. Оссовецкого, в якому дана лексична система одного з говірок (дер. Деуліно) Рязанської області, «Псковський обласної словник з історичними даними», який почав виходити з 1967 р.; «Словник російських старожільческіх говірок середній частині басейну р.. Обі »і подібні. Словники, що включають різні діалекти мови, представлені «Досвідом обласного великоросійського словника» Академії наук (1852 р.), «Тлумачний словник живої великоруської мови» В. Даля, «Словником російських народних говірок» і подібними.
Цікавий і порівняно новий тип словників - частотні словники. Їхнє завдання - показати порівняльну частоту вживання слів мови в мові, що практично означає в деякому масиві текстів. Прикладами частотних словників є «The Russian Word Count» (Detroit, 1953) Йоссельсона, складений на основі даних статистичного аналізу вживання близько одного мільйона слів, і «Частотний словник сучасної російської літературної мови», складений Е. А. Штейнфельдт та опублікований у Талліні в 1963 Словник містить 2500 найбільш уживаних слів, вибраних з сучасних текстів (художньої літератури для дітей і дорослих, п'єс, радіопередач, газет) загальним обсягом у 400 тисяч слововживань. Найважливішими частинами словника є: 1) загальний список слів, розташованих у порядку убування частоти, із зазначенням при кожному слові абсолютної кількості зустрілися випадків його вживання; 2) список за частинами мови із зазначенням (правда, не для всіх частин мови) частоти окремих граматичних форм (наприклад, слово рік зустрілося 810 разів, у т. ч. 684 рази в од. і 126 разів у мн. числі, 111 разів на именит., 244 рази на народить, п. і т. д.); 3) загальний список слів за алфавітом із зазначенням частоти (для омонімів - окремо за частинами мови; наприклад, союз а зустрівся 3442 рази, частка а - 578 разів, вигук а - 54 рази). Крім названих вище словників існують і інші. Наприклад, »Підрахунок російських слів» Х. Джоссельсона, «Частотний словник німецької мови» Ф. Кедінга, «Порівняльний частотний список першої тисячі слів англійської, французької, німецької та іспанської мов» Х. Ітона. Частотні словники дозволяють робити дуже цікаві висновки про функціонування у мові слів і граматичних категорій мови. Вони мають також велике практичне значення, зокрема для раціонального відбору лексики на різних етапах навчання даному мови тих, для кого він не є рідною. Таким чином, розвиток математичних, перш за все статистичних методів вивчення мови породило частотні словники, слова в яких отримують числовий, статистичний показник, тобто цифрові відомості про те, як часто застосовується те чи інше слово в мові.
Чисто практичні цілі переслідують орфографічні та орфоепічні словники, що вказують «правильне» (тобто відповідає прийнятій нормі) написання слів і їх форм або, відповідно, їх «правильне» вимову. Найбільшого поширення набули орфографічні словники, дають інформацію про правильне написання слів. Орфоепічні словники вказують правильну вимову слів. Наприклад, словник-довідник «Русское літературну вимову і наголос» Р.І. Аванесова і С.І. Ожегова.
Серед спеціальних лінгвістичних словників великий інтерес представляють різні фразеологічні словники. Вони бувають перекладними (наприклад, англо-російський фразеологічний словник А. В. Куніна) і одномовними, що дають тлумачення значень фразеологізмів засобами того ж мови. До цього останнього типу належить, зокрема, «Фразеологічний словник російської мови» за ред. А. І. Молоткова (М., 1967), що включає 4000 словникових статей, а також більш старий, але не втратив своєї цінності словник М. І. Міхельсона, широко дає і іншомовні паралелі до росіян фразеологізмам, а також довідки про походження фразеологізмів, про їх первісної мотивації і т. д.. Матеріалом фразеологічних словників є не слова, а фразеологічні звороти. Такі словники є у всіх мовах. У російській найбільш поширені: «Крилаті слова» С.В. Максимова (ряд видань) і Н.С. і М.Г. Ашукин (М., 1960) і раніше згадуваний «Фразеологічний словник російської мови».
Різновидом фразеологічних словників є словники «крилатих слів», тобто ходових цитат з літературних творів, афоризмів знаменитих людей та ін фразеологізмів, головним чином книжкового вживання, що мають літературне джерело. Зазвичай в словниках такого роду велике місце займають «крилаті фрази», що увійшли в культурний ужиток багатьох народів, у тому числі і такі, які нерідко цитуються в іншомовному формі, на тій мові, на якому вони були вперше сформульовані. Найбільш відомим словником «крилатих слів», що послужило значною мірою зразком для всіх інших, був вийшов ще в 1864 р. словник Г. Бюхмана «Geflugelte Worte» (з тих пір десятки разів перевидавався). Найбільш вдалим з російських словників цього можна вважати словник Н. С. і М. Г. Ашукин. Особливий різновид фразеологічних словників складають словники народних прислів'їв і приказок, наприклад, «Прислів'я російського народу», зібрані В. І. Далем (1-е вид.: М. 1862; 4 видавництва.: М. 1957), або «Mudroslovi narodu slovanskeho ve pnslovich »Ф. Челаковского - порівняльний словник прислів'їв всіх слов'янських народів, з окремими паралелями та з неслов'янських мов (1-е вид.: Прага, 1851).
Серед інших спеціальних лінгвістичних словників згадаємо словники синонімів, антонімів, омонімів, іноземних слів, словники скорочень, різні словники імен власних, словники рим. Серед двомовних спеціальних словників відзначимо словники так званих «хибних друзів перекладача», тобто слів, близьких у будь-яких двох мовах за звучанням і написанням, але розходяться за значенням (наприклад, в болгарському гора значить 'ліс', а зовсім не 'гора', в англійській magazine - 'журнал', а не 'магазин', в українському потворний - 'гарний', а не 'потворний', або в німецькому kalt - 'холодний', а схоже італійське caldo значить 'гарячий, теплий '). Детальніше зупинимося на словниках синонімів. «Словник синонімів російської мови» 3. А. Александрової (М., «Радянська енциклопедія», 1969), що містить близько 9 тисяч синонімічних рядів.
Інститутом російської мови АН СРСР випущений в світ двотомний «Словник синонімів російської мови» за редакцією А. П. Євгеньєва (Л. «Наука», 1970-1971). Словник включає 4148 словникових статей (1958 в I т. і 2190 - в II). Синоніми об'єднані в одну словникову статтю на основі єдності виражається поняття. У словниковій статті є вказівки на особливості сполучуваності синонімів, відтінки їх значення, сферу вживання, стилістичне забарвлення.
Наприклад:
Вийняти, дістати, витягти, витягнути (розм.), витягнути (розм.), вивудити (розм.).
Несов.: Виймати, діставати, добувати, витягати, витягувати, вивуджувати.
(З чого, з-під чого, через що Взяти) те, що знаходиться всередині, у глибині чого-небудь. Вийняти - взяти зсередини чого-небудь; дістати - взяти назовні звідки-небудь; витягти - слово літературної мови; витягнути употр. в побутово-побутової мови; витягнути употр., коли треба вказати, що дія відбувається повільно, поступово чи з певними труднощами; вивудити - дістати те, що потрібно, з глибини чого-небудь, слово має жартівливий, іронічний характер (стор. 200) .
Тлумачення синонімів супроводжується численними прикладами їх вживання, взятими з мови художньої літератури від Пушкіна до наших днів і з публіцистичних та наукових творів.
Такі словники мають велике практичне значення при вивченні як свого, так і іноземної мови. Поряд з великими спеціальними синонімічними словниками дуже корисні короткі, типу навчальних посібників, синонімічні словники, подібні «Короткому словника синонімів російської мови» В. Н. Клюепон (1956 р. і 1961 р.); «Короткому словника синонімів англійської мови» І. А . Потапової (1957), «Короткому словника синонімів французької мови» Л. С. Андріївської-Левенстерн та О. М. Карлович (1959 р.) та іншим.
Дуже цікавий «Словник іншомовних виразів і слів, що вживаються в російській мові без перекладу» А. М. Бабкіна та В. В. Шендецова (М., «Наука», 1966). У двох книгах словника не тільки наводяться іншомовні слова, що вживаються без перекладу (a propos, франц. - До речі, до випадку; all right, англ. - Все в порядку; alma mater, лат. - Шанобливе найменування студентами свого університету), а й подано численні приклади їх застосування.
Особливу групу складають лінгвістичні довідкові словники, в яких дається не пояснення значення слова або особливостей його вживання та походження, а наводяться різного роду довідки про слово як мовної одиниці. Власне кажучи, довідковий характер мають і інші словники, в першу чергу тлумачні, але в даному випадку виділяються ті словники, у яких довідкова функція є основною, для них важливо не пояснити слово, а дати про нього ту чи іншу довідку лінгвістичного характеру.
Такі словники слід відрізняти від нелингвистических спеціальних довідкових словників типу Великий Радянської енциклопедії, «Словника літературних термінів» і т. п., і яких пояснюються не слова, а поняття, предмети, явища, звані цими словами, довідки даються не про слова (походження, складі і т. п.), а про самих предметах, поняттях, явищах. Лінгвістичні довідкові словники можуть бути різного типу в залежності від характеру довідок.
Цікавий матеріал про морфологічному складі слова дають і так звані зворотний словники, де слова розташовані не в порядку початкових літер, а в порядку кінцевих, так, наприклад, в «Зворотнім словнику сучасної російської мови» (1958 р.) XX Більфельдта слова розташовуються так: а, ба, баба, жаба, лаба і т. д. - по «зворотному алфавітом», тобто починаючи від закінчення слова, а не з його початку. Подібні словники дуже корисні для підрахунку словникового заповнення граматичних моделей (наприклад, слів із суфіксами -Ик-,-чик-,-щик-,-ар-,-ня-,-ба-и т. д.), для фонетичної статистики фіналі, тобто кінців слів, а також і для пошуків потрібної рими, у чому ці зворотні словники перехрещуються зі словниками рим. Однак обмеження подачі слова тільки в основній формі (іменники в називному відмінку однини, дієслова в інфінітиві і т. п.) звужує пошуки рими, яка може бути пов'язана з іншими словоформами.
Словник іноземних слів дає коротке пояснення значень і походження іншомовних слів, вказує мову-джерело (остання обставина зближує словники іноземних слів з етимологічними).
Початок створенню таких словників було покладено за Петра I, за вказівкою якого було складено рукописний "Лексикон вокабулам новим за алфавітом". Цей словничок містив 503 слова. У словнику слова зі сфери військового мистецтва, мореплавання, дипломатії, адміністрації. При словах на літери А, Б, В, Г зроблені власноручні поправки Петра (1725 р.).
Відомі словники XIX ст.: "30 000 іноземних слів" А. Д. Міхельсона (М., 1866); "Тлумачний словник іншомовних слів" М. Дубровського (М., 1866). Цікаво, що в першому виданні словника А. Д. Міхельсона - 30 000 слів, а через 20 років (у виданні 1885 р.) - вже 115000: позначилося занадто широке введення в словник спеціальної термінології.
Із сучасних словників найбільш відомий "Словник іншомовних слів" за редакцією І. В. Лехина, С. М. Локшина, Ф. Н. Петрова (гол. ред.) Та Л. С. Шаумяна (6-е вид. М., 1964,. 23 000 слів). Його публікація почалася в 1939 р.
Словник Л. П. Крисіна (2-е вид., Доп. М., 2000) містить близько 25 000 слів і словосполучень, що ввійшли в російську мову головним чином у XVIII-XX ст. (Деякі - на більш ранній час), а також утворених в російській мові від іншомовних основ. Він є першим філологічним словником іншомовних слів, тобто таким, в якому описуються властивості слова, а не позначається їм речі: його походження, значення в сучасній російській мові, а також вимову, наголос, граматичні характеристики, смислові зв'язки з іншими іншомовними словами , стилістичні особливості, типові приклади вживання в мові, здатність утворювати споріднені слова.
Лексичне запозичення (так само як і запозичення звуків, морфем разом зі словами) - це нормальний і необхідний процес в розвитку будь-якого, в тому числі і російського, мови. Але іноді в такому запозиченні немає необхідності. З цього приводу час від часу в науковій літературі та періодичній пресі виникають суперечки: наскільки виправдано запозичення тих чи інших іноземних слів, нерідко ведуть до засмічення мови. (Останнім часом небезпідставно звертається увага на вторгнення американізмів в сучасну російську мову).
Особливий тип словника - так званий великий (у двох книгах) "Словник іншомовних виразів і слів, що вживаються в російській мові без перекладу" А. М. Бабкіна, В. В. Шендецова (М. - Л.: 1966. 1344 слова і вирази ). У словникових статтях даються поноси із зазначенням мови - джерела запозичення, термінологічної приуроченості слів чи висловів, їх стилістичної та граматичної характеристики, приклади вживання (наприклад: nota bene, лат. - Зауваж добре, Notre-Dame - франц. 1. Богоматір, богородиця. 2. Собор Богоматері в Парижі ... 3. Літер. Те ж, що "Notre-Dame de Paris" - роман Гюго ... Post scriptum ... Moratorium ... і багато, багато інших слів і вирази).
Словники неологізмів описують слова, значення слів або сполучення слів, що з'явилися у визначений період часу або спожиті тільки один раз (Філологія). У розвинених мовах кількість неологізмів, зафіксованих в газетах і журналах протягом одного року, становить десятки тисяч. Ще в стародавні часи неологізми привертали до себе увагу вчених. Словники неологізмів створювалися епізодично. Тільки з початку 70-х рр.. XX ст., Коли майже одночасно вийшли в світ близькі за характером та обсягом словники нових слів (неологіческіе) російської, англійської та французької мов, стало можливим говорити про появу нової лексикографічної спеціалізації зі своєю теоретичною базою.
Неологізм (від грец. Neos - новий і logos - слово) - буквально "нове слово". До неологизмам відносяться поодинокі слова, складні слова (звездоплаватель, ракета-носій); стійкі словосполучення з ознаками термінологічним (торговельна мережа, служба побуту, космічний корабель, вивести на орбіту); мовні звороти (нове мислення, людський фактор). Неологізми, сприйняті загальнолітературні мовою, у своїй більшості не є стилістично забарвленими словами, вони прямо і безпосередньо позначають нові предмети, явища, поняття. Неодмінні ознаки неологізмів - їх свіжість і новизна. Однак це ознаки тимчасові, оскільки зазвичай неологізми швидко засвоюються мовою, стають звичними для його носіїв і втрачають ці початкові ознаки (пор., наприклад, швидке входження в мовний ужиток таких спочатку нових слів, як космонавт, Космобачення, лазер, ротапринт, транзистор).
Філологія (від лат. Occasio - випадок) - це мовні явища, що виникають під впливом контексту, для вираження сенсу, необхідного в даному конкретному контексті, індивідуально-стилістичні (інша їх назва - авторські). Наприклад, В. Маяковський любив придумувати нові слова (громаддя, медногорлий, бесконечночасий, стіхачество, піаніно, легендарний, гросбухнем, бродвеіще та ін.) Авторські неологізми можна знайти майже у всіх класиків російської літератури: шірокошумние діброви (О. Пушкін), звучно-мірні кроки (М. Лермонтов), Громокіпящій кубок (Ф. Тютчев), уділозакусний (І. Тургенєв), светлозмейний (О. Блок) , стіхокрад (М. Горький), свежеобруганний (Л. Леонов), берези, квіти (С. Єсенін), звонкокопитий (А. Фадєєв), будетелянін (В. Хлєбніков).
Ще одне джерело збагачення словникового складу мови - це включення в нього діалектних та просторічних слів. Такі, наприклад, що стали звичними слова напарник, буханець, навчання, вушанка. Сюди ж відносяться і включаються в словник жаргонізми - соціальні та професійні.
Іноді розрізняють ще нормативні та ненормативні словники. До перших відносять такі, які встановлюють певні правила вживання слів, до других - такі, де такого завдання не ставиться. Нормативним є більшість довідкових словників (орфоепічні, орфографічні), основна маса тлумачних словників. До ненормативним відносяться історичні, етимологічні і т. п. словники. Останнім часом у зв'язку з посиленням боротьби за культуру мовлення стали випускати спеціальні словники, що показують норми слововживання в особливо важких випадках. Такий, наприклад, виданий під редакцією С. І. Ожегова словник-довідник «Правильність російської мови» (М., 1962).
На закінчення нашого огляду найважливіших типів словників відзначимо існування численних проміжних, перехідних і змішаних типів. Так, перехідними від лінгвістичних до нелингвистическим словників є словники термінів різних наук і галузей техніки. Ці словники бувають одномовними, двомовними і багатомовними. Широке поширення мають термінологічні словники, що включають спеціальні терміни, які вживаються у будь-якій науковій області: хімії, біології, медицині, гідротехніки і т. п. Такі словники є і для мовознавства. Найбільш відомі «Словник лінгвістичних термінів» Ж. Марузо, виданий в російській перекладі 1960 р., але багато в чому вже застарілий, і «Словник лінгвістичних термінів» О. С. Ахманова (М., «Радянська енциклопедія», 1966), що відображає сучасну лінгвістичну термінологію. Словник розкриває зміст термінів і дає їх іншомовні відповідності, що дуже важливо для читання спеціальної літератури англійською, німецькою та іншими мовами. Наприклад,
Антропоніміки англ. Study of personal names, фр. Anthroponymie, нім. Anthroponymie, ісп. Antro-ponimia. Розділ лексикології, що вивчає власні імена людей (стор. 50).
Термінологічні словники можуть містити терміни, вживані в окремих напрямах науки, наукових школах. Такі «Словник американської лінгвістичної термінології» Е. Хемпа (М., «Прогрес», 1964) або «Лінгвістичний словник празької школи» Й. Вахек (М., «Прогрес», 1964).
Існує, нарешті, тип універсальних словників, одночасно тлумачних і енциклопедичних, включають також етимологічні та історичні довідки, іноді найважливіший матеріал іншомовних цитат, і забезпечених в потрібних випадках малюнками. Це різні «словники Лярусс» (по імені французького видавця, який організував випуск таких словників), зокрема «Великий Лярусс», «Малий Лярусс» і т.д.; англійські «словники Вебстера» (по імені першого укладача цих словників), наприклад , Webster's Third New International Dictionary (Springfield. Mass., 1961), та інші видання та переробки, у тому числі навіть кишенькові; до цього типу примикає у відомому сенсі і тлумачний словник Хорнбі.
Складання словників
Важливим питанням при складанні словника є питання про порядок розташування матеріалу.
Найчастіше використовується алфавітний порядок, іноді-в тому чи іншому поєднанні з іншими принципами розташування. Наприклад, у багатьох випадках застосовується гніздування, тобто об'єднання в одне «гніздо» (у рамках однієї словникової статті) слів, пов'язаних спільністю кореня, хоча б це порушувало алфавітну послідовність. Фактично в цих випадках відбувається відступ від алфавітного порядку слів у бік алфавітного порядку коренів. Це виявляється дуже зручним для деяких типів словників, наприклад, для словотворчих та етимологічних. Послідовне проведення гніздового принципу відповідає лексикографічної традиції багатьох мов. Так, наприклад, арабські словники прийнято будувати саме по алфавіту коренів, поміщаючи під кожним коренем всі похідні (у тому числі і похідні з приставками). Іноді і в словниках слов'янських мов дієслова з приставками включають до статті відповідного беспріставочного дієслова. З російських тлумачних словників гніздовий принцип найбільш широко застосовують перші видання словника Даля (до переробки словника Бодуен де Куртене), однак для префіксальних дієслів зроблено виняток - вони йдуть на своєму алфавітному місці.
Особливу використання алфавітного принципу маємо в зворотних словниках. Слова в цих словниках розташовуються за алфавітом не початкових, а кінцевих літер слова: а, ба, баба, жаба, ... амеба, ... служба, ... хата, ... шайба, ... колба, .. . дамба і т. д. до останніх слів, що закінчуються на-яя: передня, ... без чоловіка. Серед неалфавітних принципів розташування матеріалу найважливішим є принцип систематики (логічної класифікації) понять, що виражаються лексичними одиницями. Саме за цим принципом будуються згадані вище ідеографічні словники (звані також «ідеологічними» або «тематичними»). Виробляється та чи інша логічна класифікація понять, і все, що підлягає включенню у словник, розташовується за рубриками цієї класифікації. Ідеографічні словники можуть бути також двомовними і багатомовними. Особливий різновид ідеографічних «залишають« картинні словники »(по-французьки« vocabulaires par l'image », по-німецьки« Bildwцrterbьcher »), зазвичай двомовні або багатомовні. Вони містять малюнки, що зображають той чи інший «шматок дійсності» (наприклад, кімнату з обстановкою, цех заводу, вугільну шахту, птахівницьку ферму, вулицю і т. д.) і рясно забезпечені номерами, під якими на тій же або сусідній сторінці наводяться назви відповідних предметів на одному, двох або декількох мовах. Зі згаданих вище словників систематичний принцип розташування застосований у словниках прислів'їв Даля і Челаковского (пор. наприклад, рубрики Челаковского: I. Бог. Релігія. Чорт. Гріх ... II. Добро - зло ... III. Правда - брехня ... і т.д.).
Складання словників - дуже складна робота. Крім загальнолінгвістичних положень про слово, його значеннях і вживанні, граматичних та фонетичних характеристик, треба знати техніку складання словників і розуміти склад словника.
Словник складається з: 1) словника, тобто підбору вокабул (великих слів, у німецькій лексикології це називається Stichwцrter) зі взаємними посиланнями і відсиланнями, 2) філіації, тобто розчленованої подачі значень тієї чи іншої вокабули, 3) стилістичних , граматичних та фонетичних ремарок або послід до слів і їх значень, 4) ілюстративних прикладів, 5) ідіоматичних і фразеологічних сполучень до даного слова і 6) переказу (в різномовних словниках) або тлумачення (пояснення - в одномовних словниках).
Окремо слід обумовити, що взаємно протилежні словники (припустимо, російсько-казахський і казахсько-російська) ніяк не можна мислити просто як перестановку «правої колонки» (переклади) в «ліву» (оригінали), і навпаки. Такі словники по словнику перекривають одне одного лише частково, так як кожен словник «в оригіналах», тобто в вокабулам, виходить з лексичного складу своєї мови, а, як відомо, лексичний склад різних мов (навіть близькоспоріднених) не збігається. Тому будь-який переказний словник (чи є вже «зворотний словник» або його немає) повинен мати свій идиоматичного даному мови словник, для чого найкраще спиратися на одномовний тлумачний словник цієї мови.