Міністерство освіти і науки України
Севастопольський національний технічний університет
Факультет Економіки та Менеджменту
по темі: Типи відтворення та міграції населення України
з дисципліни «Розподіл виробничих сил.
Регіональна економіка »
Виконала:
"____"_________ 2007р.
Перевірила:
********** Є. П.
"____"_________ 2007р.
Зміст
1.2 Предмет вивчення
2 Природний рух населення - відтворення
2.1 Визначення природного приросту населення
2.2 Типи відтворення населення
2.3 Зміна чисельності населення Україна
2.4 Народжуваність
2.5 Смертність і фактор старіння населення
2.6 Необхідність зміни характеру відтворення
3 Міграції населення
3.1 Визначення, суть, типи
3.1.1 Тимчасова міграція
3.1.2 Постійна міграція
3.2 Національний склад населення
3.3 Оцінка еміграція і імміграція
3.4 Сальдо міграцій, українська діаспора
Висновок
Додаток.
Список використаних джерел
ВСТУП
Аналіз демографічної ситуації Україні за останні роки говорить про погіршення показників природного відтворення і механічного руху населення майже всіх регіонів України, про негативну динаміку народжуваності, смертності, міграції. На сучасному етапі смертність трохи знизилася, але зберігає тенденцію до подальшого збільшення. Народжуваність лише в останні чотири роки збільшилася, але це не змінює негативного природного приросту. Ситуація ускладнюється негативним сальдо міграції, показники якого значно коливаються, але зберігають негативну динаміку. А так само активно відбувається в усьому світі процес інтернаціоналізації виробництва супроводжується інтернаціоналізацією робочої сили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин. Міграційні потоки спрямовуються з одних регіонів країни в інші. Народжуються певні проблеми в демографії населення.
Демографічна проблема, що є однією з глобальних проблем людства, загострилася в Україні останнє десятиліття. Для країни характерна інтенсивна депопуляція - близько 400 тис. осіб на рік. - Вимирання населення країни. Відсутня просте заміщення поколінь, так як смертність вдвічі перевищує народжуваність, а так само спостерігається погіршення стану здоров'я населення. Середня тривалість життя в Україні становить приблизно 65 років: 59 - чоловіки, 72 - жінчині. У наявності процес старіння нації, коли частка осіб старше 65 років сягає понад 11%.
Чи зможемо ми виробити свій, заснований на наших особливостях, шлях виходу з демографічної кризи, або будемо продовжувати копіювати то одні, то інші зразки поведінки, не завжди властиві нашій ментальності? Рішення необхідно знайти якомога швидше, адже нас вже 47 млн ....
Демографія - наука, що вивчає притаманними їй засобами чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін, взаємозв'язок соціально-економічних чинників та змін в населенні, вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому сенсі цього слова і отримані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін "демографія" утворено з двох слів: "демос" - народ і "графія" - писання. Можна сформулювати коротко: демографія - наука про народонаселення. Під народонаселенням розуміємо сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Відтворення населення в широкому розумінні - це постійне поновлення населення в результаті природного руху (народження і смерті), механічного руху, або міграції (пересування між територіями) і переходів людей з одних станів в інші (початок трудового життя, отримання освіти і т.д. ), без чого не може бути відтворена структура (склад) населення.
Населення - це сукупність, безперервно оновлюється внаслідок природної зміни поколінь. Тому обов'язковою координатою демографічних явищ, що складаються з подій в житті людей, слугує вік. Поза врахуванням віку і статі не можна аналізувати не зміни сімейного стану людей, ані утворення і структуру сімей, ані процеси народження і смерті, ані переходи людей з одних станів в інші, ні міграції населення. Звідси особливе значення в демографії має вивчення віково-статевої структури населення та її впливу на всі явища.
Демографія розглядає структуру населення і в інших аспектах. Характеристика населення в деякий момент часу, а також співвідношення в цей момент між ним і матеріальною частиною продуктивних сил, розмірами і структурою виробництва залежать від динаміки населення, що зумовлена оновленням через зміну генерацій і зміною характеристик людей, а оскільки ми маємо на увазі населення певної території, то і міграційними процесами. Населення завжди схильно до зміни, навіть якщо його характеристики стабільні, хоча б у силу того, що людина переходить з однієї вікової групи в іншу.
2. Природний приріст населення
До динамічних характеристик населення відносяться природний рух населення та міграція.
2.1 Визначення
Відтворення населення, що є показником характеристики населення, у вузькому сенсі - біологічний процес зміни поколінь в результаті природного руху (народження і смерті), у широкому - постійне поновлення населення на основі природного руху, міграції, переходів людей з одних соціальних груп в інші, взаємовідносин у суспільстві, природних катаклізмів та впливу інших факторів.
2.2 Типи відтворення
Існує чотири типи відтворення населення:
1. «Демографічна зима»:
Характеризується відносно невисокими показниками народжуваності та смертності (мала народжуваність і мала смертність), в основному властива найбільш розвиненим в економічному відношенні країнам. Наприклад, Німеччина, Італія, Бельгія, Великобританія, Японія, Франція, Нідерланди, Норвегія.
2. Другий тип відтворення:
Характеризується високою народжуваністю і малої смертністю. Характерний для більшої частини країн, що розвиваються, наприклад, країни Африки та Азії.
3. Третій тип:
Характеризується високою народжуваністю і високою смертністю, притаманний найменш розвиненим країнам (наприклад, Ефіопії), або окремим територіям благополучних країн.
4. Четвертий тип:
Характеризується малою народжуваністю і високою смертністю. Характерний для «посткомуністичних» країн. Індекси відтворення негативні. Наприклад, Росія, Естонія, Латвія, Україна. Рівень індексу відтворення свідчить про цілеспрямованість політики в даних країнах.
2.3 Зміна чисельності населення Україна
Аналізуючи динаміку демографічних процесів на Україну необхідно враховувати такі важливі показники, як: загальна кількість населення України, кількість народжених і померлих, розподіляючи ці дані за географічним місцем розселення (сільська місцевість або міські поселення), а також показники міграції і природного приросту.
У 1989 році загальна чисельність населення України складала 51.7 мільйону чоловік, а в 1993 році ця цифра підвищилась ще на 537 тисяч і дозволила показнику чисельності населення досягнути відмітки 52 мільйони 244 тисячі чоловік. У 1993 році населення України склало 52 мільйони 244.1 тисячі чоловік, а природний приріст - 184195 чоловік. Отже, коефіцієнт природного приросту на Україні склав мінус 3.5 чоловіка на 1000 жителів нашої держави. Однак, не по всій території України склалася аналогічна ситуація. Існують області, для яких даний показник має навіть позитивне значення, яке переважає по модулю значення коефіціента природного приросту в цілому по Україні.
З 1989 по 2001 рр.. населення України зменшилося на 6,3% або на 3249,7 тис. осіб. Ще в 1991 р. в Україну вперше позначилася депопуляції в загальнонаціональному масштабі - число померлих у країні перевищило число народжених. У наступні роки ця різниця постійно зростала. Але процес зменшення чисельності населення в країні відбувається нерівномірно. Так в областях західного регіону і в Києві потенціал зберігся на рівні 1989 р., - чисельність жителів практично не зменшилася за останній десяток років (98-99%). Найбільшою мірою виявилися схильними депопуляції східний, а також частково центральний (Чернігівська, Полтавська, Черкаська області) і східно-центральний регіони (Сумська, Харківська, Кіровоградська області).
За січень-серпень 2005 року в Україні народилося 280 929 чоловік, померло - 530 603 людини, причому 2827 з них - діти у віці до 1 року. Загальний коефіцієнт народжених на 1 тис. населення становив 8.9, померлих - 16.9, померлих дітей у віці до 1 року - 10,0 на одну тисячу.
Багато вчених першопричину демографічної кризи бачать у радикальних економічних і політичних змінах суспільства. Майже аксіомою вважається, що зниження народжуваності в країні викликано падінням рівня і якості життя. Відомий польський соціолог П. Штомпка стверджує, що постсоціалістичні країни зіткнулися з проблемою негативних наслідків широких соціальних перетворень. Країна до сих пір справляється з розривом з колишньою комуністичною системою, і паралельно при цьому намагається вийти на шлях сучасності у формі побудови правової демократичної держави, відкритої ринкової економіки, передових технологій.
2.4 Народжуваність
Значне зниження в останні десятиліття народжуваності як основного процесу, що визначає специфіку відтворення населення в Україні - об'єктивна закономірна тенденція переходу до європейського типу шлюбних відносин. Якщо західний світ переходив до режиму демографічної зрілості поступово, то нашою особливістю є прискорена траєкторія такого переходу. Українське суспільство гостро переживає складний період посилюється трансформації шлюбної поведінки, супроводжується суперечливими наслідками: зростанням частоти розлучень; збільшенням числа неповних сімей; розширенням в небачених раніше масштабах позашлюбної народжуваності. Абсолютні і відносні розміри зареєстрованих шлюбів особливо значно скоротилися в період з 1985 по 1996 рр.. - В 1.6 рази, а число зареєстрованих розлучень - зросло, хоча і незначно. Пік розлучень припав на початок 90-х рр.. і був, за припущенням відомого українського соціального демографа І. Прибиткова, безпосередньою реакцією на різко погіршало якість життя в країні.
Практично у всіх регіонах країни жінки, як правило, йшли дводітної моделі. А народили єдину дитину матері - явище, найбільш характерне для східно-центрального і, в меншій мірі, південного регіону та м. Києва. Тут частка однодітних матерів коливається в межах 38-50%. Багатодітні мами, які народили за своє життя трьох і більше чад, живуть, як правило, в західному, частково в центральному (Житомирська та Хмельницька області) регіонах і Херсонської області. Тут питома вага жінок репродуктивного віку, які народили в різний час трьох і більше дітей, досягає 20-31%.
За даними опитування, проведеного Дніпропетровським обласним центром соціологічних досліджень та Центром політичних досліджень, серед жителів м. Дніпропетровська в липні 2005 р., 63,8% респондентів вважають, що сучасна міська сім'я повинна мати двох дітей, 16,3% - що такий родині достатньо одного, а 13,3% - три дитини. Кожен другий з опитаних вважає, що в даний час необхідно приймати спеціальні заходи зі сприяння народжуваності в місті. Серед інших найчастіше називалися заходи, що сприяють підвищенню матеріального добробуту молодих сімей, поліпшення їх соціального забезпечення, медичного обслуговування, вирішення житлового питання.
2.5 Смертність і фактор старіння населення
Фактор старіння населення Україна - це ще одна проблема, раніше властива лише розвинутим країнам. Дослідники говорять сьогодні про «геронтологічної революції» - революції людей похилого віку. Найбільш інтенсивно процес старіння суспільства буде відбуватися між 2010 і 2040 рр.., Коли в пенсійному віці виявляться повоєнні покоління, які народилися в період «бебібума». В Україні процес старіння населення має свою особливість. З одного боку, як і на Заході, він обумовлений спадом народжуваності. З іншого - підвищенням смертності в працездатному віці. За даними статистики, вірогідність померти в працездатному віці для українських чоловіків у 1,5 рази вище, ніж для європейських.
За рівнем смертності населення в Україні лідирує центральний регіон (Чернігівська, Вінницька, Черкаська області), а також Луганська і Сумська області. Центральний регіон також лідирує за кількістю смертей від хвороб системи кровообігу та новоутворень. Жертвами нещасних випадків частіше за інших ставали жителі східного регіону, а також Чернігівської, Київської та Дніпропетровської областей. Від захворювань органів дихання найчастіше помирають у західному (Чернівецька та Волинська області), центральному (Чернігівська та Житомирська області) і східно-центральному (Сумська та Кіровоградська області) регіонах. Причому смертність в країні зростала повільніше, ніж падала народжуваність. Зниження народжуваності особливо помітно відбувалося в урбанізованих регіонах. Якщо інтенсивність народжень дітей на період перепису населення 1986 р. в містах була вищою, ніж у селах, то до 1990 р. рівні народжуваності у міській та сільській місцевості Україні вже не відрізнялися, а в наступні роки діти в селі стали народжуватися частіше, ніж у місті.
Україна входить до десятки країн світу за темпами вимирання населення, приблизно кожна друга людина в Україні не доживає до пенсії.
2.6 Необхідність зміни характеру відтворення
Багато відомих демографів, економістів, соціологів писали про необхідність зробити процес відтворення більш економічним. Той же Вишневский говорить про те, що якість функціонування демографічної системи визначається передусім тим, якою ціною досягається той або інший рівень відтворення населення, яке співвідношення в ньому народжуваності і смертності. Інтенсифікація відтворення за рахунок зменшення компоненти "даремної народжуваності" (смертність дітей першого року життя, мертвонароджуваність, недоношеність), а також у зв'язку з поліпшенням умов реалізації репродуктивних установок (а до них можна віднести конкретні умови життя родини, здоров'я подружжя, і перш за все - " репродуктивне "здоров'я) допоможе пов'язати відтворення кількісне з якісним. Під останнім мається на увазі передусім відтворення здорових поколінь. Адже зміна характеру відтворення не головна мета, а лише засіб досягнення найбільш повного задоволення всіх потреб особистості - матеріальних і духовних. І хоча потреба здоров'я ніде і ніколи не проголошувалася, та й навряд чи усвідомлюється особистістю до певного моменту, вона - основа нормальної життєдіяльності, нічим незамінна, цінність.
Севастопольський національний технічний університет
Факультет Економіки та Менеджменту
Кафедра Фінансів і кредиту
Рефератпо темі: Типи відтворення та міграції населення України
з дисципліни «Розподіл виробничих сил.
Регіональна економіка »
Виконала:
Студентка групи ФК 16-Д
*********** О.І."____"_________ 2007р.
Перевірила:
********** Є. П.
"____"_________ 2007р.
Севастополь
2007Зміст
Введення
1 Демографія
1.1 Визначення демографії1.2 Предмет вивчення
2 Природний рух населення - відтворення
2.1 Визначення природного приросту населення
2.2 Типи відтворення населення
2.3 Зміна чисельності населення Україна
2.4 Народжуваність
2.5 Смертність і фактор старіння населення
2.6 Необхідність зміни характеру відтворення
3 Міграції населення
3.1 Визначення, суть, типи
3.1.1 Тимчасова міграція
3.1.2 Постійна міграція
3.2 Національний склад населення
3.3 Оцінка еміграція і імміграція
3.4 Сальдо міграцій, українська діаспора
Висновок
Додаток.
Список використаних джерел
ВСТУП
Аналіз демографічної ситуації Україні за останні роки говорить про погіршення показників природного відтворення і механічного руху населення майже всіх регіонів України, про негативну динаміку народжуваності, смертності, міграції. На сучасному етапі смертність трохи знизилася, але зберігає тенденцію до подальшого збільшення. Народжуваність лише в останні чотири роки збільшилася, але це не змінює негативного природного приросту. Ситуація ускладнюється негативним сальдо міграції, показники якого значно коливаються, але зберігають негативну динаміку. А так само активно відбувається в усьому світі процес інтернаціоналізації виробництва супроводжується інтернаціоналізацією робочої сили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин. Міграційні потоки спрямовуються з одних регіонів країни в інші. Народжуються певні проблеми в демографії населення.
Демографічна проблема, що є однією з глобальних проблем людства, загострилася в Україні останнє десятиліття. Для країни характерна інтенсивна депопуляція - близько 400 тис. осіб на рік. - Вимирання населення країни. Відсутня просте заміщення поколінь, так як смертність вдвічі перевищує народжуваність, а так само спостерігається погіршення стану здоров'я населення. Середня тривалість життя в Україні становить приблизно 65 років: 59 - чоловіки, 72 - жінчині. У наявності процес старіння нації, коли частка осіб старше 65 років сягає понад 11%.
Чи зможемо ми виробити свій, заснований на наших особливостях, шлях виходу з демографічної кризи, або будемо продовжувати копіювати то одні, то інші зразки поведінки, не завжди властиві нашій ментальності? Рішення необхідно знайти якомога швидше, адже нас вже 47 млн ....
1 Демографія
1.1 Визначення демографіїДемографія - наука, що вивчає притаманними їй засобами чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін, взаємозв'язок соціально-економічних чинників та змін в населенні, вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому сенсі цього слова і отримані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін "демографія" утворено з двох слів: "демос" - народ і "графія" - писання. Можна сформулювати коротко: демографія - наука про народонаселення. Під народонаселенням розуміємо сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Відтворення населення в широкому розумінні - це постійне поновлення населення в результаті природного руху (народження і смерті), механічного руху, або міграції (пересування між територіями) і переходів людей з одних станів в інші (початок трудового життя, отримання освіти і т.д. ), без чого не може бути відтворена структура (склад) населення.
Населення - це сукупність, безперервно оновлюється внаслідок природної зміни поколінь. Тому обов'язковою координатою демографічних явищ, що складаються з подій в житті людей, слугує вік. Поза врахуванням віку і статі не можна аналізувати не зміни сімейного стану людей, ані утворення і структуру сімей, ані процеси народження і смерті, ані переходи людей з одних станів в інші, ні міграції населення. Звідси особливе значення в демографії має вивчення віково-статевої структури населення та її впливу на всі явища.
Демографія розглядає структуру населення і в інших аспектах. Характеристика населення в деякий момент часу, а також співвідношення в цей момент між ним і матеріальною частиною продуктивних сил, розмірами і структурою виробництва залежать від динаміки населення, що зумовлена оновленням через зміну генерацій і зміною характеристик людей, а оскільки ми маємо на увазі населення певної території, то і міграційними процесами. Населення завжди схильно до зміни, навіть якщо його характеристики стабільні, хоча б у силу того, що людина переходить з однієї вікової групи в іншу.
1.2 Предмет вивчення
У вивченні динаміки населення центральне місце займає відтворення населення в цілому і його складових частин. Природний рух населення проводиться через народження і смерті. Відповідно демографія вивчає процеси народжуваності і смертності, темпи природного руху населення і інші явища, пов'язані з перерахованими процесами причино-слідчої залежністю. Завдання дослідження полягає у визначенні закономірностей зазначених явищ (розміри народжуваності, причини збільшення або скорочення її, повікова смертність, причини зміни смертності, приріст населення в залежності від режиму народжуваності та смертності, тобто природний приріст населення, територіальні переміщення і так далі.) При дослідженні відтворення структур населення в поле зору демографії обов'язково потрапляють і переходи з груп в групи, співвідношення чисельності осіб тієї або іншої групи, демографічні процеси в цих групах, а також вплив на них відмінності між групами.2. Природний приріст населення
До динамічних характеристик населення відносяться природний рух населення та міграція.
2.1 Визначення
Відтворення населення, що є показником характеристики населення, у вузькому сенсі - біологічний процес зміни поколінь в результаті природного руху (народження і смерті), у широкому - постійне поновлення населення на основі природного руху, міграції, переходів людей з одних соціальних груп в інші, взаємовідносин у суспільстві, природних катаклізмів та впливу інших факторів.
2.2 Типи відтворення
Існує чотири типи відтворення населення:
1. «Демографічна зима»:
Характеризується відносно невисокими показниками народжуваності та смертності (мала народжуваність і мала смертність), в основному властива найбільш розвиненим в економічному відношенні країнам. Наприклад, Німеччина, Італія, Бельгія, Великобританія, Японія, Франція, Нідерланди, Норвегія.
2. Другий тип відтворення:
Характеризується високою народжуваністю і малої смертністю. Характерний для більшої частини країн, що розвиваються, наприклад, країни Африки та Азії.
3. Третій тип:
Характеризується високою народжуваністю і високою смертністю, притаманний найменш розвиненим країнам (наприклад, Ефіопії), або окремим територіям благополучних країн.
4. Четвертий тип:
Характеризується малою народжуваністю і високою смертністю. Характерний для «посткомуністичних» країн. Індекси відтворення негативні. Наприклад, Росія, Естонія, Латвія, Україна. Рівень індексу відтворення свідчить про цілеспрямованість політики в даних країнах.
2.3 Зміна чисельності населення Україна
Аналізуючи динаміку демографічних процесів на Україну необхідно враховувати такі важливі показники, як: загальна кількість населення України, кількість народжених і померлих, розподіляючи ці дані за географічним місцем розселення (сільська місцевість або міські поселення), а також показники міграції і природного приросту.
У 1989 році загальна чисельність населення України складала 51.7 мільйону чоловік, а в 1993 році ця цифра підвищилась ще на 537 тисяч і дозволила показнику чисельності населення досягнути відмітки 52 мільйони 244 тисячі чоловік. У 1993 році населення України склало 52 мільйони 244.1 тисячі чоловік, а природний приріст - 184195 чоловік. Отже, коефіцієнт природного приросту на Україні склав мінус 3.5 чоловіка на 1000 жителів нашої держави. Однак, не по всій території України склалася аналогічна ситуація. Існують області, для яких даний показник має навіть позитивне значення, яке переважає по модулю значення коефіціента природного приросту в цілому по Україні.
З 1989 по 2001 рр.. населення України зменшилося на 6,3% або на 3249,7 тис. осіб. Ще в 1991 р. в Україну вперше позначилася депопуляції в загальнонаціональному масштабі - число померлих у країні перевищило число народжених. У наступні роки ця різниця постійно зростала. Але процес зменшення чисельності населення в країні відбувається нерівномірно. Так в областях західного регіону і в Києві потенціал зберігся на рівні 1989 р., - чисельність жителів практично не зменшилася за останній десяток років (98-99%). Найбільшою мірою виявилися схильними депопуляції східний, а також частково центральний (Чернігівська, Полтавська, Черкаська області) і східно-центральний регіони (Сумська, Харківська, Кіровоградська області).
За січень-серпень 2005 року в Україні народилося 280 929 чоловік, померло - 530 603 людини, причому 2827 з них - діти у віці до 1 року. Загальний коефіцієнт народжених на 1 тис. населення становив 8.9, померлих - 16.9, померлих дітей у віці до 1 року - 10,0 на одну тисячу.
Багато вчених першопричину демографічної кризи бачать у радикальних економічних і політичних змінах суспільства. Майже аксіомою вважається, що зниження народжуваності в країні викликано падінням рівня і якості життя. Відомий польський соціолог П. Штомпка стверджує, що постсоціалістичні країни зіткнулися з проблемою негативних наслідків широких соціальних перетворень. Країна до сих пір справляється з розривом з колишньою комуністичною системою, і паралельно при цьому намагається вийти на шлях сучасності у формі побудови правової демократичної держави, відкритої ринкової економіки, передових технологій.
2.4 Народжуваність
Значне зниження в останні десятиліття народжуваності як основного процесу, що визначає специфіку відтворення населення в Україні - об'єктивна закономірна тенденція переходу до європейського типу шлюбних відносин. Якщо західний світ переходив до режиму демографічної зрілості поступово, то нашою особливістю є прискорена траєкторія такого переходу. Українське суспільство гостро переживає складний період посилюється трансформації шлюбної поведінки, супроводжується суперечливими наслідками: зростанням частоти розлучень; збільшенням числа неповних сімей; розширенням в небачених раніше масштабах позашлюбної народжуваності. Абсолютні і відносні розміри зареєстрованих шлюбів особливо значно скоротилися в період з 1985 по 1996 рр.. - В 1.6 рази, а число зареєстрованих розлучень - зросло, хоча і незначно. Пік розлучень припав на початок 90-х рр.. і був, за припущенням відомого українського соціального демографа І. Прибиткова, безпосередньою реакцією на різко погіршало якість життя в країні.
Практично у всіх регіонах країни жінки, як правило, йшли дводітної моделі. А народили єдину дитину матері - явище, найбільш характерне для східно-центрального і, в меншій мірі, південного регіону та м. Києва. Тут частка однодітних матерів коливається в межах 38-50%. Багатодітні мами, які народили за своє життя трьох і більше чад, живуть, як правило, в західному, частково в центральному (Житомирська та Хмельницька області) регіонах і Херсонської області. Тут питома вага жінок репродуктивного віку, які народили в різний час трьох і більше дітей, досягає 20-31%.
За даними опитування, проведеного Дніпропетровським обласним центром соціологічних досліджень та Центром політичних досліджень, серед жителів м. Дніпропетровська в липні 2005 р., 63,8% респондентів вважають, що сучасна міська сім'я повинна мати двох дітей, 16,3% - що такий родині достатньо одного, а 13,3% - три дитини. Кожен другий з опитаних вважає, що в даний час необхідно приймати спеціальні заходи зі сприяння народжуваності в місті. Серед інших найчастіше називалися заходи, що сприяють підвищенню матеріального добробуту молодих сімей, поліпшення їх соціального забезпечення, медичного обслуговування, вирішення житлового питання.
2.5 Смертність і фактор старіння населення
Фактор старіння населення Україна - це ще одна проблема, раніше властива лише розвинутим країнам. Дослідники говорять сьогодні про «геронтологічної революції» - революції людей похилого віку. Найбільш інтенсивно процес старіння суспільства буде відбуватися між 2010 і 2040 рр.., Коли в пенсійному віці виявляться повоєнні покоління, які народилися в період «бебібума». В Україні процес старіння населення має свою особливість. З одного боку, як і на Заході, він обумовлений спадом народжуваності. З іншого - підвищенням смертності в працездатному віці. За даними статистики, вірогідність померти в працездатному віці для українських чоловіків у 1,5 рази вище, ніж для європейських.
За рівнем смертності населення в Україні лідирує центральний регіон (Чернігівська, Вінницька, Черкаська області), а також Луганська і Сумська області. Центральний регіон також лідирує за кількістю смертей від хвороб системи кровообігу та новоутворень. Жертвами нещасних випадків частіше за інших ставали жителі східного регіону, а також Чернігівської, Київської та Дніпропетровської областей. Від захворювань органів дихання найчастіше помирають у західному (Чернівецька та Волинська області), центральному (Чернігівська та Житомирська області) і східно-центральному (Сумська та Кіровоградська області) регіонах. Причому смертність в країні зростала повільніше, ніж падала народжуваність. Зниження народжуваності особливо помітно відбувалося в урбанізованих регіонах. Якщо інтенсивність народжень дітей на період перепису населення 1986 р. в містах була вищою, ніж у селах, то до 1990 р. рівні народжуваності у міській та сільській місцевості Україні вже не відрізнялися, а в наступні роки діти в селі стали народжуватися частіше, ніж у місті.
Україна входить до десятки країн світу за темпами вимирання населення, приблизно кожна друга людина в Україні не доживає до пенсії.
2.6 Необхідність зміни характеру відтворення
Багато відомих демографів, економістів, соціологів писали про необхідність зробити процес відтворення більш економічним. Той же Вишневский говорить про те, що якість функціонування демографічної системи визначається передусім тим, якою ціною досягається той або інший рівень відтворення населення, яке співвідношення в ньому народжуваності і смертності. Інтенсифікація відтворення за рахунок зменшення компоненти "даремної народжуваності" (смертність дітей першого року життя, мертвонароджуваність, недоношеність), а також у зв'язку з поліпшенням умов реалізації репродуктивних установок (а до них можна віднести конкретні умови життя родини, здоров'я подружжя, і перш за все - " репродуктивне "здоров'я) допоможе пов'язати відтворення кількісне з якісним. Під останнім мається на увазі передусім відтворення здорових поколінь. Адже зміна характеру відтворення не головна мета, а лише засіб досягнення найбільш повного задоволення всіх потреб особистості - матеріальних і духовних. І хоча потреба здоров'я ніде і ніколи не проголошувалася, та й навряд чи усвідомлюється особистістю до певного моменту, вона - основа нормальної життєдіяльності, нічим незамінна, цінність.
3. Міграції населення
3.1 Визначення, суть, типи
Міграція - це механічний рух населення, один із найважливіших компонентів відтворення і динаміки населення, що впливає на розміщення населення по певній території. Міграції - це переміщення людей, пов'язані зі зміною місця проживання як в межах однієї країни, так і з виїздом в іншу країну.
Суть міграції полягає в механічному переміщенні населення в часі і просторі.
Існують міждержавні і внутрішньодержавні, тимчасові і постійні міграції. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону і ділиться на еміграцію і імміграцію. Еміграція - виїзд за межі України. Імміграція - в'їзд у країну на тривале чи постійне проживання. Внутрішні міграції - це переміщення населення в межах країни, між її регіонами.
3.1.1 Тимчасова міграція
Існує кілька типів тимчасової міграції, кожна з яких зумовлена певними чинниками:
А) Перший тип.
Це маятникова міграція (добова маятникова міграція) у межах одного населеного пункту. Характерна для великих промислових центрів (Київ, Харків, Донецьк, Одеса). Це щоденні поїздки на роботу або навчання з передмість, а так само коли вранці все населення «спальних районів» міста і передмість спрямовуються до ділового центру, а ввечері потік в протилежному напрямку.
Б) Другий тип.
Міграція вихідного дня - велика частина жителів переважно міських населених пунктів спрямовується на відпочинок (на природу).
В) Третій тип.
Відпускна міграція, яка не має чітких ні часових, ні просторових обмежень.
Г) Четвертий тип.
Термінова міграція, що характеризується переміщенням населення територій на певний термін (навчання, заробітки, лікування, відпочинок і т.п). Час дії від декількох діб, тижнів, місяців до декількох років.
3.1.2 Постійна міграція
Існує кілька типів постійної міграції, кожен з яких обумовлений певними факторами:
А) Перший тип.
Характеризується переселенням населення в межах однієї країни з сільської місцевості до міст. Перерозподіл населення між малими, середніми та великими містами регулюється демографічними чинниками.
Б) Другий тип.
Характеризується цілеспрямованим переселенням населення великих мас населення у зв'язку з колонізацією. Наприклад, Росія, канада, Австралія, Бразилія, Китай та ін - країни з цим типом міграції.
В) Третій тип.
Характеризується переселенням біженців як всередині країни, так і ззовні. Дана міграція важко позначається на економіці приймаючих територій, та й територіях-донорам вона не приносить вигоди.
Крім того, значну хвилю у внутрішніх міграціях викликала аварія на Чорнобильській АЕС. Населення північних районів Київської, Житомирської, Чернігівської та Рівненської областей за державною програмою переселялося в порівняно екологічно чисті райони України.
Міграція взаємопов'язана з національним складом тієї чи іншої місцевості, внаслідок того, що відбувається повернення деяких національностей на історичну батьківщину (повернення татар, переїзд російського та українського населення з Прибалтики).
3.2 Національний склад Україна
На даний момент на території України проживають представники понад 130 етнічних груп. Всі післявоєнні переписи населення, за винятком останньої, фіксували постійне зменшення частки українців у складі населення України та збільшення частки росіян. Остання ж перепис населення засвідчила зворотну тенденцію. За період між переписами, при загальному скороченні населення країни більш ніж на 3 млн. чоловік, кількість українців не тільки не зменшилась, а й зросла на 0,3%. При цьому їх питома вага серед жителів України склав 77,8%, тобто збільшився на 5,1%. Найбільш «українські» області західного регіону - Івано-Франківська і Тернопільська - тут більше 97% українців. Єдиний «російська» регіон України - Крим, де росіяни становлять 58%, а українці - 24% населення.
Кількість росіян в Україну, в порівнянні з переписом 1989 р., зменшилася на 26,6%, а їх питома вага в загальній кількості населення скоротився на 4,8% і склав 17,3%. Найімовірніше, зникнення більше 3 млн. російських сталося не з причини міграції, масового переселення росіян на «історичну батьківщину» у нас (на відміну від деяких країн Середньої Азії) не було, а, як і припускали багато вчених, ми маємо справу з феноменом зміни етнічної ідентичності. Швидше за все, вона має місце у змішаних російсько-українських сім'ях. І, ймовірно, така тенденція буде зберігатися. Ті росіяни, які мали наміри покинути Україні, в більшості своїй вже зробили це на початку 90-х рр.. Найбільш істотно російське населення скоротилося в західному регіоні України та в Житомирській області.
Що стосується інших втрат, то слід відзначити наступний факт - у п'ять разів за останній міжпереписний період зменшилася кількість євреїв (до 0,2% від усього населення) перш численної, що досягала майже півмільйона людей єврейської громади. Найбільш інтенсивний вихід євреїв спостерігався з областей центрального регіону (Житомирська та Вінницька області), а також з Одеської та Чернівецької областей. Найбільша частка євреїв зараз серед населення м. Києва (0,7%), Дніпропетровській області (0,4%), а також деяких областей південного регіону (Одеська (0,5%) та Миколаївська (0,4%) області). У цілому, частка євреїв в Україні скоротилася до 0,2% від усього її населення.
На третину зменшилася кількість білорусів (до 0,6%). Найбільша їх частка спостерігається у складі населення м. Севастополя (1,6%), Рівненської області (1%), а також областях східного регіону (0,8-0,9%). Втрати етнічних молдаван виявилися дещо менше, їх частка становить 0,5% від загальної кількості населення України. Найбільша їх частка в населенні Чернівецькій (7,3%), Миколаївській (1%), Кіровоградській (0,7%) областей. Зменшилася на 12,5% чисельність болгар. Найбільша їх частка зараз у населенні Одеської (6,1%), Запорізької (1,4%), Миколаївській (0,4%) областей. На скорочення розмірів цієї етнічної групи, безсумнівно, уплинула еміграція. Зате в 5,3 рази з 1989 р. виросло кримсько-татарське населення Україна, яка досягла до 2001 р. 248,2 тис. осіб. Повернулися з місць депортації після п'ятдесятирічного вигнання кримські татари розселяються переважно в межах АР Крим. Майже вдвічі зросла вірменська діаспора в Україні. Найбільша частка її представників перебуває в складі АР Крим, Харківської та Херсонської областей (по 0,4%). У півтора рази в Україну збільшилася кількість грузин, особливо помітне зростання їх кількості спостерігався в Запорізькій та Харківській областях. На 22,2% в останній міжпереписний період відбулося також збільшення чисельності азербайджанців в Україні. Ці процеси в найбільшій мірі зачепили АР Крим (0,2%) та Донецької (0,2%) область.
3.3. Оцінка еміграції та імміграції
Еміграція - це четвертий тип постійної міграції. Причин, що призводять до еміграції населення України, багато. Спад економіки в перші роки незалежності викликав економічну еміграцію українців у пошуках роботи та кращої долі до країн Західної Європи, Росії. Особливо негативним для країни є процес інтелектуальної еміграції, так званої «витоку мізків» (за останні 13 років (1992-2005) втрачено значну кількість кваліфікованих кадрів), що загрожує існуванню та розвитку національної науки. В останнє десятиліття з областей з багатонаціональним населенням (Закарпатської, Чернівецької, Житомирської, Одеської) виїхало за кордон, на батьківщину предків, багато представників національних меншин (євреїв, поляків, румунів, молдаван, гагаузів та ін.)
Імміграційні процеси значною мірою пов'язані з поверненням в Україні репресованих народів. За 1989-1999 рр.. в Україну повернулося близько 250 тис. депортованих кримських татар. З'явилися біженці їх хон збройних конфліктів в Чечні і Закавказзі.
З розпадом СРСР і утворенням суверенної української держави відбувся корінний перелом у динаміці, структурі і напрямах міграційних процесів: змінилися міграційні пріоритети, отримали розвиток нові, раніше невідомі в Україну види міграційного руху населення. У 1991-1993 рр.. міграційний потік нових жителів у Україні компенсував природне зменшення населення, проте в 1994 р. вперше був зафіксований помітний відтік населення з України. Україна стала країною еміграції. З року в рік збільшувалася еміграція населення до країн Західної Європи, Північної Америки, Ізраїль. За національною ознакою серед емігрантів переважають українці, росіяни, євреї, німці. Україна стає ареною транзитної нелегальної міграції.
На сьогоднішній день самими як мігрантоотдающім, так і мігрантопрінімающім регіоном, за даними Н. Шульги [1, с.94, 237], є східний регіон, а також Одеська, Харківська та Дніпропетровська області. Це пояснюється їх високою індустріальної розвиненістю, складної етнічної структурою, прикордонних областях (за винятком Дніпропетровської). У Криму спостерігається збільшення контингенту кримських татар, а також, азербайджанців та вірмен.
Таким чином, аналіз демографічної картини Україні дав можливість виділити деякі регіональних особливостей. Західний регіон - єдиний, де кількість населення практично не зменшилася за міжпереписний період. Відбувається це, ймовірно, за рахунок підвищеної народжуваності в сільській місцевості (саме цей регіон найменш урбанізований, і частка міського населення продовжує знижуватися). Можна припустити, що в перспективі для цього регіону стане меншою мірою характерно старіння населення, оскільки саме тут найменша частка жінок. Але саме в цьому регіоні найбільша смертність через захворювань органів дихання.
Центральний, східно-центральний і східний регіони, за результатами перепису, в найбільшій мірі схильні до депопуляції. З одного боку, посилює ситуацію те, що для східно-центрального та південного регіонів характерні однодітних моделі сім'ї. З іншого боку, саме східний, східно-центральний і південний (швидше АР Крим) регіони є найбільш мігрантопрінімающімі, а в перспективі, за прогнозами фахівців, інтенсивність мігрантських потоків повинна буде збільшуватися. Вже зараз ці регіони мають досить низьку, в порівнянні з західними, етнонаціональну однорідність.
У найгіршій ситуації виявляється центральний регіон. Кількість населення тут знижується, не поповнюючись мігрантами. Тут спостерігається максимальний рівень смертності взагалі, найбільший показник смертності від хвороб системи кровообігу, новоутворень, а також захворювань органів дихання. Але тут найбільша частка жінок, а цей показник може свідчити як про потенціал народжуваності, так і про старіння населення.
3.4 Сальдо міграцій. Українська діаспора
Так само існує поняття рееміграції. Рееміграція - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання. Різниця числа іммігрантів та емігрантів за певний термін називається сальдо міграції. У більшості областей України сальдо міграцій негативне. Екологічні та політичні проблеми, що виникали в Україні на різних історичних етапах, викликали добровільну чи вимушену еміграцію багатьох українців за межі народи і, як наслідок, створення української діаспори.
Діаспора - частина народу, що живе поза країною його походження. Українська діаспора - одна з найчисельніших у світі. За різними відомостями вона налічує близько 20 млн. чоловік. Українську діаспору поділяють на східну і західну.
Багато українців проживає в країнах, які колись були республіками СРСР. Цю діаспору називають східною. Причини її формування - масові висилки українців за часів царювання Петра I на будівництво, освоєння нових земель, для участі у війнах. За даними останнього перепису населення, у східній діаспорі проживає близько 6.8 млн українців; найбільше - в Російській Федерації (4,4 млн), Казахстані (0.9 млн), Молдові (0.6 млн.).
Західна українська діаспора почала формуватися в кінці XIX століття. Українці виїжджали переважно у Північну та Південну Америку. Головні причини - відсутність землі й низький рівень життя. Під час окупації України гітлерівцями з її території було насильно вивезено до Німеччини понад 2 млн молодих людей. Більшість з них, рятуючись від переслідувань сталінського режиму, не повернулися на батьківщину, а розселялися по країнах Західної Європи. Найбільша західна діаспора в США (2,2 млн чоловік), Канаді (близько 1 млн), Польщі (850 тис). після отримання Україною незалежності встановлюються і посилюються її економічні та культурні зв'язки з діаспорою.
ВИСНОВОК
Отже, роблячи висновок, потрібно відзначити, що якщо суспільство визначило глобальні цілі демографічного розвитку, то, виходячи з них і враховуючи глибокий взаємозв'язок і взаємообумовленість соціально-економічних, культурних, демографічних змін, воно повинно: по-перше, усунути перешкоди матеріального, житлового, з охорони здоров'я, юридичного та іншого характеру до більш повному досягненню демографічної мети сім'ї (тобто по суті поліпшити умови реалізації репродуктивних установок, усунути перешкоди на їх шляху), по-друге, впливати на самі демографічні цілі, заздалегідь враховуючи демографічні наслідки всіх прийнятих на рівні суспільства рішень у соціальній, економічній, культурній сфері та змінюючи їх, якщо вони не відповідають демографічним інтересам або переслідують менш важливі для суспільства цілі.
Список використаної літератури:
1. Боярський А.Я. Курс демографії / Боярський А.Я. / / Фінанси і статистика. - 1985р.
2. Вишневський А.Г. Відтворення населення і суспільство / Вишневський А.Г. / / Фінанси і статистика .- 1982
3. Демографічний щорічник СРСР / / Фінанси і статистика. - 1990 р.
4. Демографічний розвиток УРСР / / Наукова Думка. - 1987 р.
5. Довгань Г. Д., Касьянова О.М., Костенко Л.В., Обод М.Л., Юрченко І.М. Аналіз сучасного стану міграційних процесів в Україні / / Географія. - 2005. - С.20-21.
6. Природний рух населення сучасного світу, видавництво МДУ 1974
7. "Населення України 1993" К., Міністерство статистики України 1994 р.
8. Оксамитна С. Дінаміка сімейного стану та складу сім'ї / / Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальніх змін. К., 2004. - С. 73-80.
9. Переведенцев В.І. Які ми? Скільки нас? / Переведенцев В.І / / Думка. - 1989р.
10. Перепис - 2001: українці на позіції 1950-х! / / Українська газета. Січень, 2003 р.
11. Прибиткова І.М. Демографічна ситуація в Україні у дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 року / / Соціологія: теорія, методи, маркетинг. № 3, 2002 - С. 133-142.
12. Прибиткова І.М. Структурні зміни демографічного потенціалу України (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року) / / Проблеми розвитку соціологічної Теорії. Трансформація соціальніх інстітутів та інстітуціональної структури суспільства: Наукові доповіді І Повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної Конференції. - К., 2003. - С. 322-325.
13. Про кількість та склад населення України за підсумкамі Всеукраїнського перепису населення 2001 року / / Урядовий кур'єр. № 244, 28 грудня, 2002.
14. Шнейдерман І.А. Відверта розмова: народжуваність і заходи її регулювання / Шнейдерман І.А / / Думка. - 1991 р.