Національний університет
Департамент економічних наук
РЕФЕРАТ
З ДЕМОГРАФІЇ
“Територіальна диференціація народонаселення“
Виконав: студент 4-го курсу
Олексій Цебро
Науковий керівник:
асистент кафедри економіки,
магістр соціології
Євген Михайлович Садовий
Київ – 1999
ПЛАН
ВСТУП
1. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
2. ТЕРИТОРІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ
2.1 НАРОДЖУВАНІСТЬ
2.2 СМЕРТНІСТЬ
2.3 ПРИРОДНИЙ ПРИРІСТ
3. ПРОГНОЗ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Демографія - наука, що вивчає притаманними їй засобами чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін, взаємозв'язок соціально-економічних чинників та змін в населенні, вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому розумінні цього слова і отримані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін "демографія" утворено з двох слів: "демос" - народ і "графія" - писання. Можна сформулювати коротко: демографія - наука про народонаселення.
Під народонаселенням розуміємо сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Відтворення населення в широкому розумінні - це постійне поновлення населення в результаті природного руху (народження і смерті), механічного руху, або міграції (пересування між територіями) і переходів людей з одних станів в інші (початок трудового життя, отримання освіти, і т. д.), без чого не може бути відтворена структра (склад) населення.
Населення є сукупність, що безупинно оновлюється внаслідок природної зміни ґенерацій. Тому обов’язковою координатою демографічних явищ, що складаються з подій в житті людей, слугує вік. Поза врахуванням віку і статі не можна аналізувати не зміни родинного стану людей, ані утворення і структуру сімей, ані процеси народження і смерті, ані переходи людей з одних станів в інші. Звідси особливе значення в демографії має вивчення віково-статевої структури населення і її впливу на всі явища. що досліджуються.
Демографія розглядає структуру населення і в інших аспектах. Характеристика населення в деякий момент часу, а також співвідношення в цей момент між ним і матеріальною частиною продуктивних сил, розмірами і структурою виробництва залежать від динаміки населення, що зумовлена оновленням через зміну ґенерацій і зміною характеристик людей, а оскільки ми маємо на увазі населення деякої территорії, то і міграційними процесами. Населення завжди схильно до зміни, навіть якщо його характеристики стабільні, хоча б в силу того, що людина переходить з однієї вікової групи в іншу.
1. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ.
У вивченні динаміки населення центральне місце займає відтворення населення в цілому і його складових частин. Природний рух населення проводиться через народження і смерть. Відповідно демографія вивчає процеси народжуваності і смертності, темпи природного руху населення і інші явища, що пов'язані з перерахованими процесами причино-наслідковою залежністю. Завдання дослідження полягає у визначенні закономірностей зазначених явищ (розміри народжуваності, причини її збільшення або скорочення, повікова смертність, причини зміни смертності, приріст населення у залежності від режиму народжуваності та смертності, тобто природний приріст населення, територіальні переміщення і так далі.) При дослідженні відтворення структур населення в поле зору демографії обов'язково потрапляють і переходи з одних груп до інших, співвідношення чисельності осіб тієї або іншої групи, демографічні процеси в цих групах, а також вплив на них відмінностей між групами.
Аналізуючи динаміку демографічних процесів на Україні ми будемо використовувати такі важливі показники, як: загальна кількістьсть населення України, кількість народжених і померлих, проводячи диференціацію цих даних за географічним місцем розселення (сільська місцевість або міські поселення), а також показники сальдо міграції і природного приросту. Поряд з цим, ми будемо розглядати так звані брутто-коефіціенти.
Використання цих коефіціентів більш раціонально, бо маніпулювання тільки абсолютними показниками недоцільно, так як змінюється чисельність розглядуваної популяції, а крім того сукупності людей часто не порівняні по величині (наприклад, Харківська область і Республіка Крим). Кількісні значення цих коефіціентів знаходяться за такими формулами:
а) Коефіціент народжуваності: WU=U/L 1000;
б) Коефіціент смертності: WZ=Z/L 1000;
в) Коефіціент природного приросту: PN= (U-Z) 1000/L=WU – WZ.
В наведених виразах L - чисельність населена в середині року, що звичайно розраховується як середнє арифметичне значення чисельностей населення на початку і в кінці року; U - число народжених, Z - число померлих на протязі року. Ці коефіціенти підкреслюють, те що дані демографічні явища стосуються всього населення, незважючи на те, що певна його частина могла зовсім не приймати участі у цих явищах або частково приймати участь. Отже, брутто-коефіціенти ліквідують відмінності статевої і вікової структури населення. Якщо ці показники стосуються населення всієї країни або района, вони називаються глобальними брутто-коефіціентами.
На початку 1985 р. чисельність населення України складала біля 19% загальної чисельності населення колишнього СРСР. Загальна чисельність населення України дорівнювала 50.8 мілійону чоловік. Вона збільшилася у порівнянні з 1959 р. на 8.9 мілійона чоловік, або на 21.2%. Середньорічний темп приросту за цей період склав 0.7%, причому він систематично знижувався. Згідно даним довідника "СССР в цифрах у 1984 році", середньорічний темп приросту чисельності населення України в 1959-1970 рр. був рівний 1.1%, в 1970-1979 рр. - 0.6%, в1979-1985 рр. - 0.3%. Разом з тим в середньому за один рік в1959-1970 рр. природний приріст складав 406 тисяч чоловік, в 1970-1979 рр. 250 тисяч, в 1979-1985 рр. - 190 тисяч чоловік.
Високі темпи розвитку народного господарства країни, розгортання НТР зумовлюють зростання міст і міського населення. Якщо загальна чисельність населення України за період, що минув від перепису населення 1959 р. до 1985 р. збільшилося з 41.9 мільйонів до 50.8 мільйонів або на 21.2%, то число міських жителів - на 73.8% (з 19.2 мільйонів до 33.2 мільйонів чоловік), частка міських жителів у всьому населенні республіки збільшилась з 45.8% до 65.3%. Зростання міського населена супроводжувалося зменшенням абсолютної і відносної чисельності сільського населення. На протязі 1959-1985 рр. чисельність сільського населення в Україні зменшилося з 22.7 мільйонів до 17.6 мільйонів чоловік, частка сільських жителів з 54.2% до 34.7%; в 1959-1970 рр. чисельність сільських жителів зменшилася на 5.7%, 1970-1979 рр. - 10.2%, 1979-1985 рр. - на 8.3%; середньорічний темп зменшення сільського населення склав відповідно:0.5%, 1.3%, і 1.4%.
Розглянемо основні зміни в розміщенні населення в 1959-1985 рр. за демографічними зонами України. Частка Південно-східної і Південно-західної зон зросла відповідно з 26.0% в 1959 року до 27.4% в 1984 р. і з 12.1% до 14.6%. В той же час у двох інших знизилася: в Центральній - з 35.6% до 33.2%, в Західній з 26.3% до 24.8%. Зрушення в розміщенні населення України відображають основні тенденції в розвитку виробничих сил, їх територіальної локалізації. Високі темпи загального приросту населення в зонах пов'язані з більш швидким економічним розвитком їх областей, в той час, як низькі темпи пояснюються значною часткою в областях цих зон сільськогосподарського виробництва і міграційним відпливом населення в інші області республіки.
При співставленні темпів приросту чисельності населення України спостерігається їх повсемісне зниження. В досліджуваний період максимальну величину приросту населення мала Дніпропетровська область (в 1959-1970 рр. - 23.6%; в 1970-1979 рр-
8.8%; в 1979-1984 рр. - 3.6%), а також: Запорізька (відповідно 21.2%, 9.6% і 3.9%); Кримська (відповідно 50.9%, 20.4% і 5.8%); Херсонська (відповідно 25.9%, 12.9% і 3.6%). Мінімальна величина даного показника спостерігалась в Вінницькій, Сумській, Чернігівськії і Хмельницькій областях.
Відмінності в формуванні загальної чисельності населення в регіиональному аспекті ще більш рел’єфно проявилися в міських поселеннях України. За досліджуваний період (1959-1985 рр.) темпи приросту міського населена перевищували середньореспубликанський показник (2.7%) в Південно-західній (3.6%), Західній (3.2%) і Центральній (3.1%) демографічних зонах. Саме в цих зонах спостерігалося найбільше зростання частки міського населена. Так, відсоток міських жителів зріс в Центральній зоні на 26.2 пункта, в Західній на 19.4, в Південно -західній на 16.4, а у найбільш індустріальній Південно-східній демографічній зоні - на 8.4 пункта. Слід зазначити, що якщо самый високий середньорічний приріст міського населення в 1959-1970 рр. Був характерний для Південно-західної зони (3.6%), то в 1970-1979 рр. - для Центральной* (2.5%). Регіональні відмінності в Україні має і процес формування сільського населення. До початку 1984 р. найнижча питома вага сільського населена збереглася в Південно-східній демографічній зоні (15.1%), найбільш високий – в Західній (54.9%). Такий показник в цій зоні пояснюється історичними умовами розвитку її областей, значним природним приростом в них сільського населення, які окрім того ще має порівняно низьку мійграційну рухливість. У всіх зонах України відзначалось зменшення сільського населення. Найбільші темпи зниження спостерігалися в Центральній і Південно-східній зонах. Так, середньорічний темп зниження чисельності населення складав в Центральній зоні в 1959-1970 рр. (-1.2%), в 1970-1979 рр. і 1979-1984 рр. - (-1.9%), в Південно-східній відповідно (-1.2%,-1.1%,-1.5%). Найнижчі темпи мала Південно-західна зона (0.4%,-0.3%,-0.6%).
В 1959-1970 рр. на природний приріст припадало 89%, а на механічний - 10.1%. В 1970-1979 рр. ці цифри відповідно склали 90.4% і 9.6%. Отже, прриродній приріст залишався вирішальним чинником відтворення загальної чисельності населення України. Питомі ваги основних компонетів - природного і механічного приросту зберігали свою відносну стабільність. Разом з тим слід зазначити переважаюче значення міграційних процесів в зміні співвідношення між міським і сільським населенням України.
Міста України росли в основному за рахунок механічного приросту, частка якого в 1970-1979 рр. сладала 51.6%. Чисельність сільського населення республіки зменшувалася за рахунок як міграційних процесів, так і переходу окремих сільських поселень до групи міст та селищ міського типу.
Тепер же давайте розглянемо більш сучасний етап -1989-1993 рр. Який же розвиток отримали демографічні події за цей період часу, що характеризується докорінними змінами в політичному, економічному облаштуванні нашої країни? Тепер ми розглядаємо вже не Україну, яка була в складі СРСР, а незалежну державу УКРАЇНА.
Отже, в 1989 році загальна чисельність населення України складала 51.7 мільйону чоловік, а в 1993 році ця цифра підвищилась ще на 537 тисяч і дозволила показнику чисельності населення досягнути відмітки 52 мільйони 244 тисячі чоловік. Але, характеризуючи процеси, що зумовили це зростання ми бачимо, що це було досягнуто лише завдяки позитивному сальдо міграції, більш того, такому,що значно перевищує природній приріст населення, що в 1991 році перейшов нульову межу і став стабільно знижуватися: з-39147 чоловік в 1991 році до-184195 чоловік в 1993 році. У зв'язку з цим неважко підрахувати, що населення України на 1 січня 1994 року - 52 мільйони 114.4 тисячі чоловік. Цей процес зменшення населення став можливим завдяки різкому падінню сальдо міграції з 288.1 тисячі чоловік в 1992 році до 49.6 тисяч чоловік в 1993 році. Отже, населення України зменшується. Зниження рівня народжуваності (з 690981 чоловік у 1989 році до 557467 чоловік в 1993 році) кількісно приблизно рівно підвищенню рівня смертності (з 600590 чоловік в 1989 році до 741662 чоловік в 1993 році). При цьому мають місце відповідні зміни і в брутто-коефіціентах, що говорить про незалежність процесів, які відбуваються з даними показниками від змін в кількості населення.
А як же справи щодо співвідношення сільського і міського населення? На 1 січня 1994 року відсоток міського населення склав 67.9%, а сільського - 32.1%. У порівнянні з 1985 роком цей показник зріс на 2.6%. І хоча це співвідношення коливається в широкому інтервалі по областям нашої країни (від 90.5% міського населення і 9.5% сільського в Донецькій області до, відповідно, 41.1% і 58.9% в Закарпатській), але загалом по країні міське населена переважає над сільським. Цікаво зазначити також такий факт, що в сільській місцевості показник народжуваності зменшився за період 1989-1993 рр. на 8.8%, а серед міських поселень - на 14.3%, тобто в 1.625 разу більше, в той час як показники смертності в сільської місцевості збільшилися на 18.9%, в міських поселеннях на 26.9, тобто в 1.4 разу більше. Ці цифри конкретно говорять нам про те, що темпи збільшення різниці між новонароджиними і померлими в міських поселеннях значно вище, ніж в сільській місцевості. Отже, зміни в політичному ладі нашої країни призвели до якісних змін характеру відтворення населення. Негативні процеси перехідного періоду погіршили соціально-економічні умови існування людей нашої країни. Інфляція, спад виробництва, викликане цим безробіття - ось причини, які спричинили від’ємний приріст населенняя. Але про це нижче, а зараз розглянемо територіальну диференціацію природного відтворення населення на Україні.
2. ТЕРИТОРІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ.
Отже, після аналізу динаміки демографічних процесів на Україні в останні три десятиріччя, ми приступаємо до більш ретельного і глибокого аналізу демографічної ситуації, що склалася в даний період. Для цього ми скористуємось брутто-коефіціентами, про які вже говорилося вище. В 1993 році населення України склало 52 мільйони 244.1 тисячі чоловік, а природний приріст --184195 чоловік. Отже, коефіціент природного приросту на Україні склав-3.5 чоловіка на 1000 жителів нашої держави. Іншими словами, кожна 1000 чоловік, що проживають на Україні, в 1993 році зменшилася в середньому на 3.5 чоловіка. Але, не по всій території України склалася аналогічна ситуація. Існують області, для яких даний показник має навіть позитивне значення, яке переважає по модулю значення коефіціента природного приросту в цілому по нашій країні. Хочеться ще раз звернути увагу на той факт, що нульова межа щорічного природного приросту була перетнута ще в 1991 році, але фактичне зменшення мало місце лише в 1993 році. Цей факт став можливий лише завдяки тому, що сальдо міграції населення в 1991 році перевищував показник природного приросту приблизно в 3.5 разу, а в 1992 році - в 2.8 разу. Однак, в 1993 році різке падіння даного показника з відмітки 288.1 тисяч чоловік до 49.6 чоловік, та триваюче зростання природного зменшення населення стали причиною фактичного зменшення кількості людей на Україні.
А тепер розпочнемо розрахунок показника природного приросту населення для кожної з територіальних одиниць, що складають сукупність, яку взято для аналізу, тобто, в нашому випадку, розрахунок показника для кожної з областей України. Для більшої послідовності наших обчислень ми розрахуємо спочатку показники народжуваності, смертності, а вже після цього - природного приросту населення.
2.1 НАРОДЖУВАНІСТЬ.
Отже, враховуючи те, що коефіціент розраховується на 1000 чоловік, ми отримуємо наступні результати:
ОБЛАСТЬ | КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ тис. чол. | КІЛЬКІСТЬ НОВОНАРОДЖЕНИХ, чол. | КОЕФІЦІЕНТНАРОДЖУВАНОСТІ, на 1000 жителів |
УКРАЇНА | 52244.1 | 557467 | 10.78 |
КРИМ | 2638.8 | 25489 | 9.66 |
ВІННИЦЬКА | 1911.9 | 21355 | 11.17 |
ВОЛИНСЬКА | 1077.6 | 15540 | 14.51 |
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА | 3936.4 | 38954 | 9.97 |
ДОНЕЦЬКА | 5365.8 | 46344 | 8.68 |
ЖИТОМИРСЬКА | 1510.8 | 18690 | 12.47 |
ЗАКАРПАТСЬКА | 1281.4 | 19264 | 15.15 |
ЗАПОРІЗЬКА | 2116.1 | 20881 | 9.94 |
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА | 1461.0 | 20261 | 13.97 |
КИЇВСЬКА | 4592.5 | 43225 | 9.48 |
КІРОВОГРАДСЬКА | 1251.2 | 13990 | 11.24 |
ЛУГАНСЬКА | 2886.0 | 27094 | 9.43 |
ЛЬВІВСЬКА | 2776.9 | 34717 | 12.58 |
МИКОЛАЇВСЬКА | 1360.3 | 15248 | 11.29 |
ОДЕСЬКА | 2639.2 | 28185 | 10.75 |
ПОЛТАВСЬКА | 1770.1 | 17651 | 10.04 |
РІВНЕНСЬКА | 1189.2 | 18212 | 15.43 |
СУМСЬКА | 1432.2 |