Статистика є наукою громадської, отже, історичний матеріалізм і економічна теорія є теоретичною основою статистики. Саме ці науки досліджують і формулюють закони суспільного розвитку, які визначають сутність явищ і процесів, як у сфері економічних відносин, так і в галузі культури і політики. Тільки спираючись на знання цих законів, статистика в змозі дати правильну цифрову характеристику конкретних явищ економічної, культурного і політичного життя суспільства. Звідси випливає, що статистик повинен бути, перш за все, гарним економістом, правильно розуміти суть явищ, які він має намір вивчати [1, с.35].
Статистика та економічна теорія. Економічна теорія визначає ті показники, угрупування і класифікації, за допомогою яких статистика буде давати конкретну цифрову характеристику суспільних явищ. Це означає, що наукове узагальнення у статистичній зведенні сукупності фактів і їх доцільне розмежування та об'єднань у групи статистика здійснює, базуючись на передовій економічній науці, озброює її знанням законів суспільного розвитку.
Керуючись економічною теорією, статистика в той же час збагачує цю теорію знанням фактів, знанням конкретного прояву законів суспільного розвитку в певних умовах місця і часу. Узагальнивши численні факти за допомогою статистики, можна показати, як на окремих етапах розвитку суспільства розвивалося промислове і сільськогосподарське виробництво, здійснювався технічний прогрес, підвищувався рівень матеріального і культурного добробуту народу. За допомогою статистики можна побачити, як виявляється той чи інший закон суспільного розвитку в тій чи іншій країні і в той чи інший час.
Економічна теорія, спираючись на статистику, формулює закон розвитку економіки. Статистика досліджує кількісне вираження цих законів у конкретних умовах місця і часу і тим самим створює фундамент з точних і незаперечних фактів. Економічна теорія та інші суспільні науки використовують статистичні дані для перевірки, обгрунтування та ілюстрації своїх теоретичних положень шляхом аналізу та узагальнення цих даних вловлюють нові тенденції розвитку. Таким чином, керуючись економічною наукою, статистика одночасно сприяє її подальшому розвитку.
Статистика і матеріалістична діалектика. Статистика, як і всяка інша наука, в методологічному відношенні спирається на закони матеріалістичної діалектики. Загальні закони діалектичного та історичного матеріалізму лежать в основі статичної методології [3, с.47].
Одна з вимог діалектичного методу пізнання - розгляд всіх явищ не ізольовано один від одного, а у взаємозв'язку. На противагу метафізиці діалектика розглядає природу і суспільство не як випадкове скупчення предметів, явищ, відірваних один від одного, а як єдине ціле, де предмети, явища органічно пов'язані один з одним, залежать один від одного і обумовлюють одна одну. Тому з точки зору діалектичного методу жодне явище не може бути зрозуміло, якщо розглядати його в ізольованому вигляді, поза зв'язку з навколишніми явищами. Зазначене положення діалектичного методу пізнання є керівним для статистики. Статистика повинна розглядати факти, пов'язані з досліджуваного явища, в їхньому цілому, у зв'язку і взаємообумовленості, розкривати причинні зв'язки.
Інша найважливіша риса діалектичного методу пізнання ─ розгляд всіх явищ природи і суспільства в безперервному розвитку. Діалектичний метод вимагає, щоб явище розглядалося не тільки з точки зору їх взаємного зв'язку і зумовленості, а й з точки зору їх руху, зміни, розвитку, з точки зору їх виникнення та зникнення. Керуючись цим законом діалектики, статистика розглядає всі суспільні явища в їх історичній обумовленості, а отримані статистичні характеристики як історичні, властиві даному способу виробництва. Статистика прагне виявити в масовому не тільки загальне, типове для даного періоду, а й такі поодинокі факти, які несуть в собі паростки нового, прогресивного, що в майбутньому стане масовим і типовим. Ця риса діалектичного методу має важливе значення для всіх розділів статистики і, особливо для методів вивчення динаміки, методу середніх величин і методу угруповань [9, с.12].
Статистика спирається також на діалектичний закон переходу кількості в нову якість. Відповідно до цього закону розвиток розглядається як перехід від незначних і прихованих кількісних змін до змін корінним, якісним. Цей закон діалектики має дуже велике значення для статистики, яка через зміну кількісних характеристик масових процесів і явищ в житті суспільства пізнає зміни якісні. Тільки на основі діалектичного розуміння категорій кількості та якості статистика може вирішувати поставлені перед нею завдання. Так само діалектично в статистиці вживаються такі поняття, як випадкове і необхідне, одиничне і масове, індивідуальне і спільне.
Таким чином, теоретичну основу статистики становлять економічна теорія і діалектика.
2. Статистичне вивчення продуктивності праці
Ефективність праці, його здатність виробляти певну кількість матеріальних благ за одиницю часу називається продуктивністю праці.
Підвищення продуктивності праці є найважливішою умовою економічного і культурного розвитку суспільства. Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу:
Продуктивність праці = Продукція / Час, витрачений на її виробництво, або, застосовуючи літерні позначення [2, с.135]:
υ = q / Т (1)
де, υ ─ рівень продуктивності праці; q ─ кількість виробленої продукції; Т - час, витрачений на її виробництво.
Такі показники продуктивності праці називаються прямими. Чим більше продукції виробляється в середньому в одиницю витраченого часу, тим вище прямі показники продуктивності праці. Обчислюються також зворотні показники продуктивності праці, що характеризують витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції [5, с.172]:
t = T / q (2)
Такі показники (t) називаються показниками трудомісткості продукції. Чим менше трудомісткість продукції, тим вища продуктивність праці.
Зі сказаного видно, що між прямими та зворотними показниками продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок. Якщо υ = q / Т, а t = T / q, то t = 1 / υ. Зростання продуктивності праці і зниження трудомісткості продукції означають економію робочого часу, яка може бути джерелом збільшення випуску продукції, передумовою вивільнення частини працюючих та ін
Всі показники продуктивності праці можуть бути визначені як натуральним, так і вартісним способом, в залежності від характеру вихідних даних.
Важливе значення в статистиці мають натуральні показники продуктивності праці, вони є найбільш простими, точними і зручними. Але натуральний метод вимірювання продуктивності праці застосовується лише в умовах виробництва однорідної, однойменної продукції. Тому він найбільш прийнятний для характеристики продуктивності праці окремих робітників, якщо вони зайняті виконанням однієї операції, виробництвом однакових деталей або продуктів. У цілому по цеху або підприємству такі умови бувають рідко, наприклад, у вугільній промисловості (середньомісячна видобуток вугілля в тоннах на одного робітника, зайнятого у вуглевидобутку), в лісовій промисловості (вивезення деревини в кубічних метрах на одного робітника) і т. д. [ 2, с.88].
Вартісний спосіб вимірювання продуктивності праці застосовується повсюдно. Він відрізняється простотою обчислення, більш повним урахуванням результатів виробництва, на які був витрачений працю, і цілком відповідає особливостям соціалістичної економіки, коли товарно-грошові відносини мають важливе значення.
У вартісному вираженні можна обчислити узагальнюючі показники продуктивності праці в цілому по підприємству, галузі і т. д., незважаючи на різноманітність вироблених продуктів. Тому вартісний спосіб є в даний час основним у плануванні і статистиці продуктивності праці.
Вивчення динаміки продуктивності праці, а також аналіз виконання плану по її зростанню припускають зіставлення рівнів продуктивності праці: поточного базисним, звітного з плановим і т. д. Відносні показники, що характеризують зміни рівнів продуктивності праці, називаються індексами продуктивності праці. У залежності від наявних вихідних даних та завдань вивчення застосовуються натуральні, ціннісні та трудові індекси.
Якщо рівень продуктивності праці з вироблення якогось одного продукту в звітному і базисному періодах визначений у натуральному вираженні, то для характеристики динаміки продуктивності праці застосовується індивідуальний натуральний індекс, що розраховується за формулою [10, с.178]:
iυ = υ1: υ0 = q1 / Т1: q0 / Т0 (3)
де, q1 і q0 - кількість продукції, виробленої відповідно звітному і базисному періодах;
Т1 і Т0 - витрати робочого часу на виготовлення продукції, тобто число витрачених людино-годин, людино-днів, середньооблікова кількість працівників (або робочих) у звітному і базисному періодах;
υ1 і υ0 - поточний і базисний рівні продуктивності праці.
Інакше кажучи, для обчислення натурального індексу продуктивності праці потрібно рівень продуктивності праці поточного періоду в натуральному вираженні (υ1 = q1 / Т1) розділити на рівень продуктивності праці базисного періоду також у натуральному вираженні (υ0 = q0 / Т0).
Такі натуральні індекси продуктивності праці дуже Прості і зручні, але їх застосування обмежене тими ж умовами, що й визначення рівня продуктивності праці в натуральному вираженні.
Більш широко застосовуються вартісні індекси продуктивності праці. Для обчислення такого індексу продуктивності праці потрібно рівень продуктивності праці поточного періоду в грошовому вираженні (Σq1рсопост / Т1) розділити на рівень продуктивності праці в базисному періоді також у грошовому виразі (Σq0рсопост / Т0) тобто загальний індекс продуктивності праці буде виражений такою формулою [10, с.179]:
Iυ = Σq1рсопост / Т1: Σq0рсопост / Т0 (4)
При цьому обсяг продукції, прийнятий для визначення рівня продуктивності праці в поточному і базисному періодах (Σq1рсопост і Σq0рсопост), повинен бути обчислений в одних і тих же порівнянних цінах (рсопост). У промисловості це досягається тим, що валова продукція підприємств протягом ряду років враховується в одних і тих же порівнянних цінах, у будівництві обсяг будівельних та монтажних робіт протягом ряду років враховується в одних і тих же кошторисних цінах і т. д. Тому для обчислення вартісних індексів продуктивності праці не потрібні перерахунки показників продукції, що приводяться у звітах підприємств і організацій.
Обчислення загального індексу продуктивності праці за даними про трудомісткість виробів здійснюється за формулою агрегатного індексу; при цьому порівнюється між собою не трудомісткість від ділових виробів, а трудомісткість виробництва всієї продукції поточного періоду при базисній продуктивності праці (Σt0q1) і трудомісткістю виробництва цієї ж продукції при продуктивності праці в поточному періоді (Σt1q1). Отже, потрібно визначити, скільки треба було б затратити робочого часу на виробництво продукції поточного періоду (q1) при базисній трудомісткості виробів (t0), тобто визначити Σt0q1, і отриману величину розділити на фактичну трудомісткість всієї продукції поточного періоду - Σt1q1 [5, с.123]:
Iυ = Σt0q1: Σt1q1 (5)
Знаменник обчисленого індексу (Σt1q1) представляє собою абсолютну величину фактичних витрат робочого часу на виробництво продукції поточного періоду, а чисельник (Σt0q1) показує, скільки потрібно було б затратити робочого часу на виробництво цієї ж продукції при базисній продуктивності праці.
Також обчислюється загальний середній арифметичний індекс продуктивності праці, користуючись формулою [5, с.123]:
Iυ = ΣiυТ1: ΣТ1 (6)
де, iυ - індекси продуктивності праці по окремих підприємствах;
Т1 - кількість відпрацьованого часу або чисельність працюючих у звітному (поточному) періоді.
Цей індекс є середнім з індексів продуктивності праці, обчислених по окремих підприємствах (цехів, дільниць і т. д.).
Такий спосіб обчислення індексу продуктивності праці був вперше запропонований академіком С. Г. Струміліним. Індекс продуктивності праці, розрахований за формулою середньоарифметичного індексу, усуває вплив зміни питомих ваг підприємств або галузей з різною величиною вироблення валової продукції на одного працюючого.
У сучасних умовах зростання продуктивності праці є вирішальним фактором збільшення випуску продукції; крім того, обсяг продукції зростає також за рахунок зростання чисельності працюючих (збільшення кількості відпрацьованого часу). Тому якщо відомі чисельність працюючих (Т), продуктивність їх праці, тобто виробіток на одного працюючого (υ), і обсяг виробленої продукції (Q), то залежність між цими показниками може бути виражена співвідношенням [7, С.139]:
υ = Q: Т або Q = Т * υ (7)
Така ж взаємозв'язок існує і між індексами цих показників: індекс обсягу продукції дорівнює добутку індексів продуктивності праці і чисельності працюючих; знаючи індекс обсягу продукції і індекс чисельності працюючих, можна визначити індекс продуктивності праці за співвідношенням [7, С.139]:
Iυ = Iq / IT (8)
Таким чином, показники продуктивності праці, як і чисельності працівників, наводяться у звітах підприємств про виконання плану по праці.
Список літератури
Виноградова Н.М. Загальна теорія статистики - М.: Статистика, 1980. - 431с.
Єжов А.І. Статистика промисловості. - 6-е вид., Перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 1983. - 320с.
Єлісєєва І.І., Юзбашев М.М. Загальна теорія статистики - М.: Фінанси і статистика, 1995. - 427с.
Єфімова М.Р. Загальна теорія статистики - М.: ИНФРА-М, 2002. -413с.
Загальна теорія статистики: Підручник. / Г.С. Кільдишев, П.М. Рабинович, Т.В. Рябушкін. - М.: Статистика, 1980. - 432с.
Статистика: Учеб. посібник / І.Є. Теслюк, В.А. Тарловський, І.М. Термеженко та ін - Мн.: Ураджай, 1998. - 360С.
Статистика: Учеб. посібник / під ред. канд. ек. наук В.Г. Іоніна. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА, 2002. - 384с.
Статистичний аналіз в економіці / Під ред. Г.Л. Громико. - М.: Изд-во МГУ, 1992. -347с.
Теорія статистики: Підручник / За ред. Р.А. Шмойловой. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 576с.
Економічна статистика / Под ред. Ю.Н. Іванова. - М.: ИНФРА-М, 2000. -479с.