) (Рецензія)
Як добре, на батьківщину поспішаючи, зловити себе в словах невідверто і раптом зрозуміти, як повільно душа піклується про нові зміни.
І. Бродський Поет Йосип Бродський, як мені відомо, починав свій творчий шлях у ленінградських літературних салонах в шістдесятих роках. До "хрущовської відлиги" він підійшов уже зрілим поетом. Вже тоді передчував свою нелегку, але дивовижну і вдячну долю. Він писав у присвяті своєму другові Є. Рейну у вірші "Різдвяний романс": Твій новий рік по темно-синій хвилі серед гамору міського пливе у тузі незрозумілою, немов життя почнеться знову, неначе будуть світло і слава, вдалий день, доволі хліба , як ніби життя хитнеться вправо, хитнувшись вліво.
З висоти часу легко розгледіти в цих рядках долю самого Йосипа Бродського. Він був видворений з Росії в "третю хвилю" еміграції. Став нобелівським лауреатом і помер у достатку і пошані. Але я поставив собі питання: а чи все добре склалося в його житті, качнувшейся одного разу вліво і опинилася правій? Приводом для такого питання, звичайно, була та обставина, що І. Бродський - поет, а поети, як відомо, трагічніше інших творчих особистостей переживають розлуку з батьківщиною. Не думаю, що Бродський був винятком. Я уважно прочитав його обрану лірику, видану у Москві в 1990 році. Несподівано для себе я зрозумів, що тема трагічних відносин з батьківщиною хвилювала поета задовго до еміграції. Наприклад, в 1961 році він пише: Ворота на батьківщину. Ну що ж.
Дивись навколо, кому ще ти потрібен, кому тепер у друзі ти потрапиш? Вернешся, купи собі на вечерю якого-небудь солодкого вина, дивися у вікно і думай потроху: у всьому твоя, одна твоя вина.
І добре. Спасибі. Слава Богу.
Це вірш про Росію, а конкретно - про так званої "малої батьківщини", якій може бути край чи село, я привів для того, щоб порівняти з віршами про Росію, написаними Бродським в еміграції. Тобто в ситуації, коли вже сама Росія ніби стає для поета чимось на зразок "малої батьківщини".
У наведеному вірші любов до батьківщини виражена класично. Воно навіть перегукується з есенинским "Повернення на батьківщину", де є рядки: "Куди піти, ну з ким мені поділитися, тієї сумної радістю, що я залишився живий ..." Поет виділив все найголовніше: думай про те, кому ти сам потрібен, а не навпаки, вини себе у всіх негараздах життя, а не батьківщина та, нарешті, дякуй Богу за благо, а не успіх. Але в інших рядках з цього ж вірша промайнуло й таке одкровення: ... як добре на світі одному йти пішки з шумливого вокзалу ...
Як добре, на батьківщину поспішаючи, Спіймати себе в словах невідверто.
Після прочитання цих рядків від класичного схиляння перед вітчизною не залишається каменя на камені. Ліричний герой сприймає батьківщину абстрактно. Він понад усе дорожить своєю самотністю. І, подумки пестячи батьківщину словами, несеться зовсім в інші терени, мріє зовсім про інші зміни в своїй долі.
Отже, Бродський втратив багато разів звично і схематично оспівану батьківщину, з якою міг розмовляти на "ти". Натомість він отримав Росію Буніна, Ходасевича та інших великих російських письменників, які, опинившись в еміграції, могли дозволити собі розмовляти з батьківщиною з деякою різкістю і навіть із сарказмом. У Бродського з'являється показове в цьому плані вірш про батьківщину: НОТАТКИ ДЛЯ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ Чарівна і злиденна країна.
На Заході і на Сході - пляжі двох океанів. Посередині - гори, ліси, вапнякові рівнини і хатини селян. На Півдні - джунглі з руїнами великих пірамід.
На Півночі - плантації, ковбої, перехідні мимоволі в США.
Що дозволяє перейти до торгівлі.
Як бачимо, відчуття батьківщини у поета різко змінилося в енциклопедичну бік. Для енциклопедії, як відомо, характерні лише історично значимі деталі. Так, у поезії Бродського-емігранта провінційний російський вокзал і "бормотуха", як називають звичайне вино, замінюються на гори, рівнини, пляжі океанів, руїни пірамід і навіть на нові економічні відносини з США.
Автор спеціально замасковуються словами своє нове одкровення. Невдумчівий читач може й не здогадатися, що мова в цьому вірші йде про Росію. Наприклад, поет до таких предметів вивезення з цієї країни, як кольорові метали та вироби народних майстрів, додає для маскування кави і марихуану. Далі перераховується історія країни. Вимальовується вона такими фразами: "Історія країни сумна", "не можна сказати, щоб унікальна", "комплекс Золотої Орди", "Сьогодні тут республіка. Триколірний прапор майорить над президентським палаццо "," Конституція прекрасна. Текст зі слідами сильної чехарди диктаторів "і т.д. У читача після цих уточнень немає більше сумніву, що ця країна - Росія, але читач відчуває себе в ній нещасним аборигеном. Закінчується вірш такими рядками: ... У прийдешньому населення, безперечно, збільшиться. Пеон як раніше буде змахувати мотикою під жарким сонцем. Людина в окулярах гортати у кав'ярні буде з сумом Маркса.
І ящірка на валуні, задерши голівку в небо, буде спостерігати подет космічного апарату.
Ось як змінилася батьківщина І. Бродського, доки він ніс на своїх плечах тягар 'еміграції. Але коли читач прочитає, яким роком датовано цей вірш, то він здивується і захопиться пророчим генієм І. Бродського. Дата написання - 1975 р. До перебудови ще десять років! А ми дізнаємося у віршах поета про батьківщину всі прикмети сьогоднішнього дня Росії: і триколор, і торгівлю культурними цінностями, і навіть ностальгію за комуністичним вчора. З відносини поета-емігранта до батьківщини, отже, можна більше дізнатися правди про неї, ніж від поетів, які живуть поруч. Напевно, це закономірність. До тих пір, поки світ будуть роздирати протиріччя, погляд незалежної людини завжди більше побачить у наше майбутнє та сьогодення. Як це вдалося зробити лауреатові Нобелівської премії поетові Йосипу Бродському.