Дореволюційна література.
Література поволзьких татар має свою довголітню історію. Ряд творів, що дійшли до нас, за своїм походженням відноситься до XIV-XV ст. («Казань баіте», «Ханеке Султан»). Більш менш вивченою є лише література XIX століття. Початок Т. л. характеризується пануванням релігійно-містичної ідеології і впровадженням у літературу давньосхідного суфізму. Носієм цієї ідеології було татарське духовенство, що розвивали свою діяльність під сильним впливом середньоазіатської реакційної мусульманської схоластики. Представниками цієї містичної літератури були поети Мулла Утиз Імені (1730-1815), Іботулла Ішан (1794-1867) і Шамсуддін Суфі (1825-1865).
З середини XIX ст. в Т. л. намітилося раціоналістичне протягом, протиставляла містичного «потойбічного світу» реальні образи та ідеї земного життя. Представниками цієї течії були: Абдул Насир Курсаві (1783-1813), Абдул Жаббаров Кайдани (1797-1860).
Під натиском капіталізму, що розвивається в останній чверті XIX ст. почалася боротьба проти середньоазіатської релігійної схоластики, проти суфізму і містики, за європейську культуру й науку. Боротьба проти патріархально феодальних відносин знайшла своє вираження на ідеологічному фронті в боротьбі «джадітістов» з «кадімістамі» («новометодніков в навчанні» зі «старометоднікамі»). Висунулися громадські діячі, які робили перші кроки у створенні науково-популярних книг татарською мовою, в науковій розробці специфіки татарської мови, у збиранні фольклору і т. д. (К. Насиров, 1824-1902). Художня література цього періоду була пройнята духом просвітництва; в ній відбивалися ідеї реформи релігії, реформи схоластичних шкіл і пристосування їх до потреб буржуазного світу. Ця література своїм вістрям була спрямована проти консервативного духовенства і ідеалізувала представників нової буржуазії і нового духовенства («Хісамуддін Мулла» Муси Акджігіта, 1886, твори З. Віга, 1870-1902, п'єси Г. Ільясов, 1856, «Саліма» Р. Фахрутдінова, «Студент і шакірд» Ф. Карімова і т. д.).
Початок XX ст. ознаменувалося розвитком національного руху татарської буржуазії, спрямованого гол. обр. проти пережитків феодального ладу і частково проти монархічного абсолютизму в Росії. Однак антимонархічні тенденції були дуже нестійкі та нетривалі. Татарська буржуазна література цього періоду була в основному пройнята ідеологією пантюркізму, релігійного реформізму і вузького націоналізму (твори Г. Ісхакі, Ф. Амірхан, Г. Рахім, Ф. Карімі, Г. Ібрагімова та ін.) З перших же днів революції 1905 татарська буржуазія уклала союз з самодержавством і стала оплотом реакції. Всі вищезазначені татарські буржуазні письменники зайняли ворожу до революційного руху позицію і проповідували у своїх творах ідею об'єднання мусульман під прапором національної буржуазії («Жебрачка» Г. Ісхакі, «Фат-кула Хазрет», «Під святом уві сні» Ф. Амірхана і т. д.). На противагу цим буржуазним письменникам виступив на літ-у арену ряд демократично налаштованих письменників - вихідців з дрібнобуржуазного середовища. Жахи капіталістичної експлуатації, середньовічна тупість і відсталість реакційного духовенства і буржуазії, розорення і зубожіння широких верств трудящого селянства, рабські умови праці молодого робітничого класу штовхали найбільш революційно налаштованих дрібнобуржуазних татарських письменників на шлях протесту проти існуючого порядку. Демократичні тенденції найбільш сильно позначилися у віршах талановитого народного поета А. Тукая (1886-1913), поета М. Гафурі (1880-1934), оповіданнях і повістях Шаріф Камала, п'єсах Г. Камала (1882-1931) і т. д. Ці демократичні письменники в тій чи іншій мірі відображали протест експлуатованих народних мас проти буржуазного ладу. Вони все ж таки не змогли зрозуміти і розкрити причини соціальної нерівності, піднятися до ідеї революційної класової боротьби пролетаріату. Їх творчість була найтіснішим чином пов'язана з народною творчістю, більше того, воно виходило з фольклору. Демократичні письменники черпали з нього свою тематику, займалися художньою обробкою фольклору. На противагу їм представники ліберальної буржуазії в літературі не тільки нехтували народною творчістю, а й боролися проти нього, проти живої народної мови в літературі, проповідували теорію «чистого мистецтва».
У період революції 1905 висунулися також письменники, безпосередньо виражали тенденції татарського пролетаріату до об'єднання з пролетаріатом усієї країни з метою повалення самодержавства революційним шляхом. Ця ідея пролетарської революційної боротьби частково відображена в п'єсі «Яш Гумер» Гафура Кулахметова (1881-1918), який брав участь у революційній боротьбі більшовиків у той час. У період, що безпосередньо слідував за революцією 1905, татарська буржуазна література була пройнята найреакційнішими ідеями і настроями. Вірші С. Рамєєва наскрізь пронизані містицизмом. Багато письменників захоплювалися мотивами «чистої релігії» і черпали свою тематику з «історії пророків», з корану (Г. Рахім, Сунчалай, Думаві). Як і раніше, проповідували ідеї пантюркізму та релігійного містицизму в творах Г. Ісхакі, Амірахана і т. п. («Зулейха»). Виникло реакційний романтико-символістське протягом, представники якого протиставляли об'єктивної дійсності індивідуальний «світ душі» і «чистої природи», ідеалізували життя давніх татарських ханів, патріархальний побут, романтичну любов і т. д. Переживання й сподівання широких пригноблених народних мас виражало татарське усна народна творчість.
Усна народна творчість. До Великої Жовтневої соціалістичної революції збирання творів усної творчості носило випадковий характер. Перші досліди в цьому напрямку були зроблені Каюмов Насиров в його книзі «Фавакіхемджеляся». Також було випущено ряд збірок пісень, прислів'їв та приказок Бадіговим, Туйка та ін, але систематизація матеріалу не носила науково-дослідного характеру.
Найбільш поширеними жанрами татарського усної творчості були пісні і Баіт. Татарські народні пісні у величезному своєму більшості складаються з суворо римованих чотиривіршів, за змістом не пов'язаних один з одним. Баіт і частівки, навпаки, створювалися на одну певну тему з нагоди якої-небудь події і представляли єдиний, цілісний твір. У народних піснях домінували мотиви бідності, нещастя, важкого життєвого шляху, нещасної любові і вимушеної розлуки. У ряді жартівливих і сатиричних пісень висміювалися духовенство і багатії. Баіт носили розповідний характер з багатьма ліричними відступами. Темою для Баіт служили надзвичайні, але реальні події («Баіт про затонулому гейші», «Баіт про Шамсі Камаль», «Баіт про касімском купця Ібраєв» і т. п.), події суспільного значення (російсько-японська війна, імперіалістична війна 1914 -1918 та ін.) Були й фантастичні Баіт: «Баіт про Сак-соку» (діти, перетворені на птахів), «Баіт про кохану цигана Хамід», «Баіт про сім дівчат» і т. д. Багато Баіт відбивали протест селян проти експлуатації поміщиків і куркулів, стихійний селянський рух («мужицькі Баіт», «Баіт про загиблих наймах», «Баіт про Магдібай», «Баіт про Мукан Контона», і т. д.). Татарський фольклор налічує безліч казок про чарівні силах (казка про Шуряле, про що зависла озері, про батир-Мусі, про кравець і т. д.). У реалістичних казках найпопулярнішим чином є «хитромудрий таз». Хитромудрий таз - це образ самого бідного, пригніченого, приниженої людини. Але він мудрий і хитрий і перемагає ворогів. Народ ставиться до нього з великою симпатією. В інших казках бідняк, пастух чи наймит своїм розумом і хитрістю перемагає багача («Салам Турхан»). У багатьох татарських казках відбивалася гірка доля пригнобленої жінки-татарки: «Про програної батьком в карти Зульхабіре», «Про сім дівчат», «Про бідну падчерці» і т. п. Героїчні билини в татарському фольклорі зустрічаються рідко. Нам відомі народні казки «Про Маргян Батир», боровся проти ханів за визволення народу, про Едгай Батира та ін Ряд казок-легенд запозичений з фольклору інших народів, але, художнього перетворення, отримав своєрідний національний колорит («Тагір-Зігря», « Ляйла Маджнуна », анекдоти Ходжі Насрутдін і т. д.).
Татарський фольклор багатий і насичений приказками, прислів'ями, казками-загадками, коломийками і т. д. Є весільні, танцювальні та інші коломийки («Епіпе», «Башмагум» та ін.)
Після Великої соціалістичної революції звільнений від подвійного гніту татарський народ почав творити нові твори - пісні і сказання про перемоги над ворогом, про своїх вождів, про щастя визволеного народу. За період існування радянської влади створено численні народні пісні про Червону армію, про радянську владу, про Леніна і Сталіна, про батьківщину, про колгоспи і т. д. (збірка «Радянські пісні», 1933). Народ з особливою любов'ю співає про великих вождів народу - Леніна і Сталіна. Багато пісень присвячені героїчним походів Червоної армії в період громадянської війни. У період колективізації і господарського зміцнення колгоспів створювалися цикли пісень, популяризують ідею колективізації і висміюють куркулів, підкуркульників, ледарів і т. п. За останні роки в татарських селах складаються пісні, виконувані самодіяльними хорами колгоспів («Пісня ударника», «Пісня комсомольця», «Пісня про ударну країні» і т. д.). Татарське народна творчість початок широко розвиватися саме в радянську епоху, набуваючи нового соціальний зміст.
Радянська література.
Велика Жовтнева революція, поваливши владу поміщиків і буржуазії, поклала кінець усілякому пригнічення й експлуатації людини людиною. Вороже налаштовані до пролетарської революції представники буржуазії в літературі пішли в табір контрреволюції. Один з таких лакеїв татарської контрреволюційної, буржуазії, Г. Ісхакі, емігрував за кордон, де став найманцем імперіалізму. Залишилися на території Радянського Союзу буржуазні письменники продовжували шкідницьку роботу в літературі і нині викриті. Найбільш демократично налаштовані дрібнобуржуазні письменники з перших же днів Великої Жовтневої соціалістичної революції перейшли на бік радянської влади і, поступово долаючи впливу чужих ідеологій, ставали на позиції радянської літератури (М. Гафурі, Г. Камал, Ш. Камал, М. Фейзі).
Т. л. по-справжньому почала розвиватися лише після Жовтневої революції. Кращі твори М. Гафурі (помер в 1934) написані в післяжовтневий період; в них відображені рабські умови життя трудящих до революції і боротьба радянського народу під керівництвом комуністичної партії за соціалізм («Чорні особи», «Червона зірка», «Сходинки життя» і т. д.). Відомий драматург Г. Камал (пом. у 1933) написав ряд чудових п'єс про класову боротьбу в татарському селі. Ш. Камал у п'єсах «Вороння гніздо», «Гори», «За туманом» показав революційну підпільну боротьбу шахтарів до революції і перемогу соціалізму в нашій країні.
Перемога Жовтневої революції в нашій країні сприяла висуненню і зростанню ряду молодих талановитих письменників з народу. Найбільш видатний з татарських радянських поетів - Хаді Такташов (1901-1931), творчість якого відрізняється ідейної та емоційною насиченістю. Х. Такташов в перший період своєї творчості зазнав впливу ворожих радянській літературі течій, але під впливом успіхів соціалістичного будівництва і впливу партії він став справжнім радянським поетом.
Татарська радянська література розвивалася в умовах запеклої класової боротьби проти капіталістичних елементів у нашій країні, представники якої проникали і в область літератури. З 1926-1937 у Т. л. орудувала контрреволюційна націоналістична група, протягом ряду років займала керівні пости в татарських літературних організаціях - в колективі «Жовтень», Таппе і в Союзі радянських письменників Татарії. Нині викрита група ворогів народу, контрреволюційних націоналістів, вела шкідницьку контрреволюційну роботу на літературному фронті. Під їх охороною існувала контрреволюційна літературна організація «Джідіган», розкрита в 1930.
Всі ці агенти ворогів були викриті, і в боротьбі з ними зміцнювалися ряди татарської радянської літератури. Незважаючи на їх шкідництво, радянська татарська література інтенсивно розвивалася і міцніла, висуваючи цілий ряд талановитих радянських письменників (М. Баян, М. Максуд, Т. Гіззат, І. Туктаров, Ш. Маннур, А. Ерікеев, М. Джаліль, М. Садр, І. Газі, Худжі та інші). В їхніх творах відбивається боротьба трудящого татарського народу спільно з народами всього Союзу, під керівництвом великих вождів - Леніна і Сталіна, за перемогу соціалізму. У них виражена відданість татарського радянського народу ідеям комунізму, любов до вождя народів т. Сталіну, почуття радянського патріотизму. Слід відзначити і колективна творчість татарських радянських поетів ("Пісня про орденоносному Татарістане»), присвячене великим перемогам соціалізму і великою хартії свободи - Сталінської Конституції. Вони борються за соціалістичний реалізм, вони борються з чужими впливами і течіями.
Татарські радянські письменники розвивають велику перекладацьку діяльність. На татарська мова переведений ряд творів російських і західноєвропейських класиків, найбільші твори російської радянської літератури і національних літератур Радянського Союзу.