Сутність ринку продовольства та напрямки його формування

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Агропромисловий комплекс - цілісна виробничо-економічна система, що виникла на основі суспільного поділу праці та інтеграції з галузями промисловості, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва. Термін «агропромисловий комплекс» з'явився в нашій країні наприкінці 60-х років. Проте лише в середині 70-х інтеграція сільськогосподарського і промислового виробництва одержала широкий розвиток. В даний час в агропромисловому комплексі в різних стадіях виробництва і обігу прямо чи опосередковано бере участь близько 80 галузей народного господарства.

Агропромисловий комплекс (АПК) являє собою сукупність галузей народного господарства, пов'язаних між собою економічними відносинами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції. У нього входять галузі, що забезпечують виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку, зберігання і реалізацію, а також галузі, що спеціалізуються на виробництві засобів виробництва для сільського господарства та його обслуговуванні.

З переходом до ринкових відносин сформовані економічні відносини між партнерами АПК, жорстко регульовані державою, в своїй основі виявилися мало ефективними. У цій системі, основною формою організації економічних відносин між підприємствами та організаціями, що займаються виробництвом, заготівлею, переробкою, зберіганням і реалізацією продукції в системі АПК, є господарський договір [7, c.147].

Перехід на ринкові умови господарювання галузей і підприємств АПК супроводжується корінними змінами економічних відносин, які в останні роки 20 століття значно погіршилися. Приватизація переробних підприємств не сприяла зміцненню виробничо-економічних зв'язків, їх демонополізації, а навпаки посилювала їх монопольне становище, оскільки контрольний пакет акцій залишається у трудових колективів. У результаті закупівельні ціни майже на всі види тваринницької продукції і багато видів продукції рослинництва не покривають навіть витрат сільгосппідприємств на їх виробництво і транспортування.

У цих умовах більш ефективною є організація власних переробних цехів і реалізація готової до вживання продукції споживачам через власні збутові мережі. Цехи з переробки тваринницької продукції середніх розмірів, оснащені імпортним обладнанням західноєвропейських країн, де такі цехи створюються в масовому порядку, можуть забезпечити сировиною сільськогосподарські підприємства, що мають великі молочно-товарні ферми і тваринницькі комплекси [11, с.319].

В даний час на промислових підприємствах переробляється лише близько 30% м'ясної і менше 40% молочної сировини. При цьому майже вся м'ясо-молочна продукція, що поставляється переробним підприємствам є збитковою на всіх трьох стадіях руху до споживача: на сільськогосподарських підприємствах, що поставляють сировину, на підприємствах його переробки, а також у зв'язку з державним регулюванням цін і на підприємствах і організаціях торгівлі. Рентабельним виробництво тваринницької продукції є головним чином на сільськогосподарських підприємствах, що мають власні цехи з переробки сільськогосподарської продукції та власні збутові мережі фірмової торгівлі.

У зв'язку з цим основним напрямком аграрної реформи на нинішньому етапі переходу до ринкових відносин в умовах Білорусі є перетворення сільськогосподарських підприємств із сировинних придатків переробних підприємств і торговельних фірм у виробничо-комерційні формування із закінченим циклом виробництва готової до вживання продукції і власними збутовими мережами.

Досить перспективною формою вдосконалення економічних відносин в АПК Білорусі є подальше поглиблення інтеграції та кооперування у виробництві та переробці сільськогосподарської продукції на основі створення різних інтеграційних форм: агрозаводов, агрофірм, агроконсорціумов, концернів, асоціації та ін Основним критерієм у регулюванні взаємовідносин в інтегрованих формуваннях є визначення вкладу кожного учасника у кінцевий результат. Механізм регулювання економічних зв'язків між учасниками інтеграції при цьому повинен будуватися на принципі рівної рентабельності на всіх стадіях відтворення кінцевого продукту: виробництва, переробки та реалізації [7, c.151].

Доцільність створення інтеграційних формувань грунтується на матеріальній зацікавленості всіх учасників у кінцевих результатах, додатково отримуються доходи від поліпшення асортименту, якості та вигідного збуту кінцевої продукції, а також від використання резервів підвищення ефективності агропромислового комплексу та скорочення втрат, які виникають на стиках сільськогосподарських, переробних та інших суміжних з ними підприємств і організацій. Наприклад, зникає як така категорія закупівельної ціни. Переробні підприємства сировину від господарств одержують без оплати, переробляють його і направляють готову продукцію і торгівлю також без оплати. Це виключає необхідність отримання банківських кредитів та сплати відсотків по них, які переробні підприємства використовували для оплати поставленого їм сировини, а торгуючі організації - для передоплати за поставлену їм готову продукцію. За наявними розрахунками тільки цей фактор дозволяє знизити собівартість продукції до 30%. Різко скорочуються втрати при переробці сільськогосподарської продукції. Наприклад, втрати від переробки м'ясної продукції на м'ясокомбінатах Республіки Білорусь досягають 22-24%, а на сільськогосподарських підприємств, що мають цехи переробки, вони становлять 14-16%.

В умовах ринкової економіки найбільш поширеними формами зближення економічних інтересів першої та другої сфер АПК є прямі господарські зв'язки, бартерні угоди, лізингові операції, різні форми державного протекціонізму та ін

Нинішній етап формування і розвитку АПК полягає у встановленні прямого, стійкого і довгострокового з'єднання виробничої, торговельно-збутової та зовнішньоекономічної сфер діяльності, перетворення його в динамічну, збалансовану і оптимально функціонуючу виробничо-комерційну систему. У такій системі центральною ланкою і завершальним етапом виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства, будь-якого підприємця стає торгово-збутова сфера. Тому основним принципом і вихідним пунктом переходу АПК до ринкових відносин має стати перетворення колгоспів і радгоспів у виробничо-комерційні формування із замкнутим циклом виробництва кінцевої продукції і власними збутовими мережами, включаючи експорт сільськогосподарської продукції.

Основною умовою перетворення колгоспів і радгоспів у виробничо-комерційні формування ринкового типу є комерціалізація виробництва, яка означає, що вся виробничо-збутова діяльність підприємства повинна бути спрямована на адаптацію сільськогосподарського виробництва до вимог ринку. При цьому в центрі уваги повинна стояти збутові питання і робота всіх підрозділів підприємства повинні бути спрямована на конкурентоспроможність продукції і забезпечення попиту споживачів.

Завершальним етапом і вирішальним чинником переходу АПК до ринку є організація фірмової торгівлі на основі створення власної, незалежної від державної мережі, орієнтований на внутрішній і в значній мірі на зовнішній ринок. Поставки продукції державі необхідно розглядати як свого роду продподаток, а кошти для соціально-економічного розвитку слід знаходити на ринку [11, c.324].

Наприклад, білоруські колгоспи і радгоспи спільно з підприємствами споживчої кооперації та іншими суб'єктами господарювання РФ можуть створювати збутові мережі, білорусько-російські, виробничо-збутові фірми та інші спільні формування. На базі білоруських сільськогосподарських підприємств можуть створюватися спільні переробні підприємства з західними партнерами, які постачають новітнє обладнання, технології і так далі. Використовуючи переваги та пільги, що подаються для спільних підприємств, для західних партнерів полегшується просування на білоруський, а через нього і на російський ринки не тільки з обладнанням, а й з товарами. Для білоруської сторони відкривається доступ до передових, західними технологіями, створюються можливості імпортного обладнання без валютних витрат, полегшуються умови експорту продукції, так як свою частку партнери, як правило, отримують не грошима, а продукцією.

На закінчення слід повторити, що для прискорення просування своєї продукції на зовнішні ринки найбільш прийнятним є створення спільних з іноземними партнерами підприємств з переробки і реалізації спільно виробленої продукції. Завершальним етапом формування продовольчого ринку є організація фірмової торгівлі на основі створення власної, незалежної від державної мережі, орієнтований на внутрішній і в значній мірі на зовнішній ринок.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
18кб. | скачати


Схожі роботи:
Регіональні програми розвитку галузі продовольства та сільського господарства напрямки розвитку
Економічна сутність ринку капіталу та його форми
Сутність грошового ринку сучасної Росії та його регулювання
Бюджет держави його соціально-економічна сутність і значення в умовах ринку
Економічна сутність податку на додану вартість, його роль і значення як основного джерела формування державного бюджету
Об`єкти і напрямки маркетингового дослідження ринку
Напрямки впливу страхового ринку на макроекономічну систему
Напрямки впливу страхового ринку на макроекономічну систему
Соціальна політика сутність напрямки механізми реалізації осіб
© Усі права захищені
написати до нас