Революційна діяльність Олександра Івановича Герцена і його яскраве літературно-філософське творчість стали однією з найславетніших сторінок в історії російського визвольного руху і російської демократичної культури.
А. І. Герцен, поряд з Огарьовим і В. Г. Бєлінським, виступив у другій чверті XIX ст. як великий мислитель-матеріаліст, революціонер і демократ, полум'яний борець проти самодержавно-кріпосницького ладу.
В умовах кризи кріпосного ладу в Росії і розгорілася класової боротьби селянства проти поміщиків революційно-демократична ідеологія і матеріалістична філософія Герцена, Бєлінського та їх соратників була могутнім знаряддям боротьби проти панівною реакційно-кріпосницької ідеології, консервативної ідеології по-мещічье-буржуазного лібералізму і різних форм ідеалістичного світогляду.
А. І. Герцен, що вийшов з поміщицької середовища і належав до покоління дворянських революціонерів, був продовжувачем кращих традицій боротьби проти кріпацтва, царизму, особливо традицій А. Н. Радіщева та декабристів. Але Герцен не залишився на рівні своїх попередників і вчителів - дворянських революціонерів - і з 40-х років, незважаючи на деякі коливання і ліберальні ілюзії, почав переходити на революційно-демократичні позиції.
А. И. Герцен був одним з тих видатних мислителів і діячів революційної демократії XIX ст., Праці яких з'явилися вищим досягненням домарксистського суспільно-політичної та філософської думки, вони збагатили скарбницю російської і світової культури, примножили духовну велич і славу російського народу.
Найважливіші етапи життя і діяльності А. І. Герцена. Суспільно-політичні погляди О. І. Герцена
Олександр Іванович Герцен народився 6 квітня 1812 р. в Москві, в дворянській сім'ї. Початкову освіту він здобув у будинку батька.
Серед вихователів Герцена були викладач російської мови та літератури, студент І. Протопопов, який прищепив Герцену любов до російської літератури, і викладач французької мови, колишній якобінець Бушо, що вселяли Герцену симпатії до революції.
Але ні читання книг, ні ідеї якобінців не залишили у свідомості Герцена такого глибокого сліду, як життя і боротьба російського народу після Вітчизняної війни 1812 р. і революційні події на Заході в цей час.
Формування світогляду Герцена в дитинстві і юності відбувалося в обстановці викликаного Вітчизняною війною 1812 р. могутнього підйому патріотичного самосвідомості російського народу. «Розповіді про пожежу Москви, про Бородінській битві, про Березині, про взяття Парижа були моєю колискової піснею, дитячими казками, моєї Іліадою та Одіссеєю», - згадував згодом Герцен.
Вирішальний вплив на формування світогляду Герцена зробило повстання декабристів. Незабаром після 14 грудня 1825 р. і жорстокої розправи царизму з декабристами А. И. Герцен і його друг М. П. Огарьов на Воробйових горах, під Москвою, дали клятву віддати своє життя боротьбі за справу, розпочату декабристами. Герцен писав: «14 грудня, дійсно, відкрило нову фазу нашого політичного виховання ... ці люди збудили душу в нового покоління - пов'язка спала з його очей ».
У юнацькі роки Герцен виховувався на передових ідеях російської та західноєвропейської літератури. Він захоплювався творами французьких просвітителів XVIII ст .- Вольтера, Руссо, Дідро. Його приваблювала їх антифеодальна і гуманістична спрямованість. Але насамперед він ідейно ріс і виховувався на творах російських письменників - Пушкіна, Грибоєдова, Рилєєва, у творах яких яскраво проявилися антикріпосницька і антицаристської революційні тенденції. Особливо велику роль у формуванні світогляду Герцена грали революційні антикріпосницькі ідеї Радищева, традиції якого були продовжені і розвинені декабристами і Пушкіним.
18-ти років Герцен вступає до Московського Університету на природничий факультет-і тут починається його перше філософське захоплення, пробудження філософських запитів - під впливом відомого нам шеллінгіанцамі проф. Павлова. Ще до цього Герцен (разом з Огарьов-$ 9 вим) захоплювався Шіллером, про який він в усі роки і в усі періоди творчості згадує з ентузіазмом. І від Шіллера і пізніше від Шеллінга Герцен вбирав у себе етичний ідеалізм, філософський підхід до розуміння природи і людини, - а в той же час і основні риси секулярної думки. Герцен ріс релігійним дитиною; він сам свідчить про це, у своїх спогадах. «У першій молодості, пише он5), я часто захоплювався вольтеріанізмом, любив насмішку і іронію, але не пам'ятаю, щоб коли-небудь я взяв у руки Євангеліє з холодним почуттям». Церковне життя проходила, проте, повз юного Герцена ^, не зачіпаючи, його душі, але релігійний лад його душі не згас, а пізніше, під впливом його нареченої, Н. А. Захар'їній, розцвів дуже ярко_)
В епоху студентства Герцен звів знайомство з низкою талановитих студентів, і в нього утворився гурток, паралельний кухоль Станкевича, але відрізнявся від нього соціально-політичними інтересами. Герцен в той же час ретельно займався в університеті; при закінченні його, він представив твір (про систему Коперника), проте, не був удостоєний золотої медалі з причини того, що у творі було «занадто багато філософії» '/ По виході з університету, Герцен продовжував наукові заняття, але несподівано був заарештований. Коли заарештували його друга Огарьова (за близькість до студентів, звинуваченим у співі революційної пісні), то у Огарьова знайшли листи Герцена-досить гострі і сильні, і Герцена теж заарештували (1834-ий рік). Після тривалого перебування під арештом, Герцен був присуджений до вигнання з Москви-спочатку в Перм, потім у Вятку, а через два роки - ближче до Москви, в м. Володимир. Висилка остаточно закріпила його опозицію тодішньому строю Росії, але на ці ж роки падає яскраве розвиток роману з його майбутньою дружиною - Н. А. Захар'їна. Вона була по натурі дуже релігійна і навіть схильна до містицизму (теж поза-церковному, в дусі романтичної релігійності епохи). Своєю релігійної екзальтацією вона пробудила родинні руху у Герцена, і дещо з цього періоду залишилось у Герцена на все життя. Чудова листування Герцена (у роки його висилки) справедливо була названа «одним з найбільш чудових пам'ятників російського романтизму» 7). У цей же час дуже яскраво став розвиватися літературний талант Герцена.
Коли (в 1836-му році) Герцену було дозволено повернутися до Москви, куди він приїхав уже одруженим, він відразу посів видатне положення серед найяскравіших людей цього «чудового десятиліття», за вдалим висловом Анненкова. В цей саме час Герцен став займатися вивченням Гегеля; завдяки знанню німецької мови, а, головне, завдяки гарній філософської підготовки, Герцен краще і глибше за інших засвоїв основні принципи філософії Гегеля. З Москви він переїхав до Петербурга, але перебування "тут було скоро перервано (він був звинувачений у поширенні несприятливих для уряду чуток); Герцена перевели до Новгорода. Вже в той час Герцен став посилено домагатися дозволу виїхати за кордон; коли він потрапив туди, то залишався там вже до кінця життя. Ще до від'їзду з Росії Герцен пережив багато важкого (у нього померло троє дітей, і це відбилося дуже гостро не тільки в загальному настрої Герцена, але внесло тріщину в його гегеліанскій «панлогізм»), але все ж він їхав за кордон з великими очікуваннями. Романтичний радикалізм цієї епохи найкраще характеризується однією фразою, пізніше висловленої Герценом: «слово« республіка », писав він згодом про свій переїзд за кордон, мало тоді для мене моральний сенс». Дійсно з поняттям республіки було пов'язано у Герцена (в. звичайно, не в нього одного) уявлення не тільки про певний політичному ладі, але ще більшого наступі, якщо не ідеального, то, в усякому разі, що стоїть на шляху до ідеалу соціального ладу. Власне, вже в цей час у Герцена ясно виступає примат соціального моменту в його радикалізмі; хоча все життя Герцен займався політикою, але політика мала для нього інструментальне значення. Герцен) їхав до Західної Європи з глибокою вірою в неї, в її сміливе і щире прагнення до встановлення соціального ідеалу Але як тільки він потрапив за кордон, в душу його стали забиратися болісні сумніви, які стали поступово розростатися-особливо, коли спалахнула революція 1848-го року. Герцен поспішив з Італії, де він був у цей час, до Парижа. Звістка про революцію надзвичайно схвилювала Герцена, вже поривався з сентиментальною ідеалізацією Західної Европи8), але коли Герцен потрапив у Париж і пережив там червневі дні, їм опанувало глибоку відразу до європейської буржуазії, яке довело Герцена до відчаю, - він відчув себе «на краю моральної загибелі» 9). Це був останній удар по всьому тому, чим жив Герцен у своєму романтичному ідеалізмі. Треба мати на увазі, що ще на початку 40-их років Герцен відійшов від релігійного світогляду, яке розквітло у нього в період заслання під впливом нареченої. Правда, деякі елементи християнської віри , особливо серйозне ставлення до Євангелія, збереглися у Герцена на всю жізнь101; ми побачимо далі, що вирішальні основи його пізнішого світогляду до кінця визначалися християнськими ідеями. Тим не менш, Герцен відійшов по суті від релігійного світогляду і цілком прийняв побудови атеїстичного натуралізму. Міцним і стійким виявився тільки етичний ідеалізм, але він був найтіснішим чином пов'язаний з принциповою імманентізмом, зі всецілому зануренням у світ «посюсторонний». Саме тому соціально-політичний радикалізм став єдиним виразом етичного ідеалізму Герцена. Цей етичний ідеалізм - ми це побачимо далі докладніше - не мав тепер під собою ніякого принципового підстави і тримався цілком на утопічної вірі в прогрес і західноєвропейську боротьбу за свободу і соціальну правду. Ось чому катастрофа віри до Західної Європи призвело Герцена «на край моральної загибелі» і). Відмовитися цілком від віри в ідеал і його правду значило для Герцена загубити будь-який сенс в особистому та історичного життя, від «моральної загибелі» його врятувала, за власним визнанням, «віра в Росію». Творчі сили Герцена йшли в пристрасне викриття духовного ладу, духовного світу Західної Європи, - і в його часто прискіпливої критиці Західної Європи з особливою силою зазвучав, поряд з вимогами морального ідеалу, естетичний мотив. Цей мотив-ми побачимо це докладніше далі - завжди звучав у душі Герцена, але його боротьба з міщанством Західної Європи, його пристрасне викриття моральної обмеженості і духовного нікчеми міщанства визначалися , головним чином, саме естетичним відразою. У цьому пункті Герцен теж найглибшої пов'язаний з цілою низкою російських мислителів, - перш за все, з Гоголем, а потім - К. Леонтьєвим, Н. К. Михайлівським, почасти Достоєвським, в новітній час-Бердяєвим. У Європі нині, за висловом Герцена, «розпоряджається всім купець»; підміна духовних цінностей цінностями комерційного характеру є для Герцена, світогляд якого відтепер приймає трагічний відбиток. Йому все ж таки треба вірити в що-небудь велике і світле.
Громада і соціалізм
Центральною проблемою життя і творчості Герцена була історична спільність і різність доль Росії і Західної Європи. Якісь грані цієї проблеми позначилися у творчості російських мислителів XVIII і початку XIX ст. Але вона придбала новий і гострий сенс, коли, з одного боку, в Західній Європі зміцнився капіталізм і народились соціалістичні ідеї, а з іншого-в Росії назріла криза феодально-кріпосницького ладу н постало питання про «вибір шляху». Герцен з особливою яскравістю і неповторним своєрідністю показав, що навколо проблеми «Росія і Захід» групується все коло питань майбутнього розвитку Росії і російського народу.
Не можна не погодитися зі словами А. Володіна: «Російські мислителі самих різних світоглядів, але об'єднані спільною турботою про майбутнє своєї країни, виявляють саме в цей час граничну активність в осмисленні проблеми« Росія і Захід ». Амплітуда рішень-величезна. Досить тільки перерахувати імена деяких мислителів, щоб зрозуміти, наскільки різноманітний їх ряд: Чаадаєв ... Гоголь ... Бєлінський ... Хомяков ... Достоєвський ... Салтиков-Щедрін ... Тютчев ... Чернишевський ... Писарєв ... Чичерін ... У цьому ряду Герцен-одна з найважливіших фігур »'.
Добре відомий принцип: ідеї мислителів минулого треба розглядати у світлі історичних умов їх діяльності, шукати в цих ідеях не те, чого ці мислителі не дали і об'єктивно не могли дати, а те, що було нове і сміливо для свого часу. Герценівський селянський соціалізм склався в 50-х роках, коли людина, чиї помисли були спрямовані до Росії, не міг бачити в житті цієї країни тих суспільних сил, які розвинулися через кілька десятиліть.
Тепер-то нам ясно, що капіталістичний розвиток Росії в тодішніх конкретних умовах було неминуче, закономірно і прогресивно. Це був єдино можливий шлях до соціалізму. Але було б безглуздо вимагати, щоб так дивився на справу Герцен в епоху, коли ще страшною реальністю було кріпосне право, а робочого класу в скільки-небудь «європейському» сенсі зовсім не існувало. Гуманіст і народолюбець, Герцен шукав для Росії якийсь третій шлях, який дозволив би їй звільнитися від кріпацтва і разом з тим уникнути капіталізму і панування буржуазії.
У ідейних суперечках 40-х років Герцен виступав як один з вождів західників, які, на противагу слов'янофілами, відстоювали прогресивність входження Росії в «європейський світ». У 50-ті роки Герцен начебто змінює фронт: він говорить про особливий шлях і особливому перед-призначення Росії. Його публіцистика як би перегукується з уславленими рядками Тютчева!
Розумом Росію не зрозуміти, Міське загальним не виміряти! У ній особлива стати-В Росію можна тільки вірити.
Але в головному Герцен був далекий від тютчевского «поетичного» слов'янофільства і ще далі-від оспівування старовини і відсталості, чим займалися офіційні монархічні слов'янофіли.
Він бачив особливе покликання Росії в тому, щоб з'єднати західні ідеї соціалізму з народними основами російської селянської громади і показати світу можливість нового суспільного ладу, без експлуатації людини людиною. «Ідея соціальної революції-ідея європейська. З цього не випливає, що саме західні народи більш здатні її здійснити »'. Так писав Герцен у 1854 р.
Запорукою російської соціальної революції він вважав селянську громаду, відсутність розвиненої приватної власності селян на землю, традиції колективізму, взаємодопомоги, артільності в російській народі. Ці національні особливості він бачив і в робітників, ремісничих артілях. Російських робочих по психологічному складі він вважав тими ж селянами і вважав, що вони принципово відмінні від західноєвропейських. На стихійний общинний соціалізм (в інших місцях він вживає поняття «комунізм») покладав Герцен свої надії, протиставляючи його як кріпосництву, так і капіталізму.
Громада споконвіку існувала в російському селі, проте до 40-х років XIX ст. кілька загадковим чином майже не привертала уваги вчених і письменників. Може бути, тому, що вона була чимось абсолютно органічним, очевидним і тому непомітним.
Своєрідна честь привернути до громади увагу російських випала прусському соціологу і етнографу Августу Гакстгаузену, який із благословення й за допомогою царського уряду зробив в 1843 р. велику подорож по Росії, підсумком якого став виданий в Німеччині тритомну працю «Дослідження внутрішнього стану народного життя і особливо сільських закладів Росії »(1847-1852 рр..) '. Тут-то Гакстгаузен і «відкрив» громаду, оголосивши її надзвичайно благотворним установою, яка сприяє збереженню «добрих» патріархальних відносин між селянами, поміщиками і урядом. Втім, незважаючи на сугубий монархізм автора, третій том праці Гакстгаузена, який трактує питання про громаду, був все ж допущений до Росії без права перекладу на російську мову.
Книга Гакстгаузена припала в Росії до часу, чим і пояснюється її незвичайний громадський резонанс. Реакційні кола, аж до правих слов'янофілів, прагнули використовувати його «відкриття» для увічнення «патріархальних» кріпосницьких відносин. Герцен і інші революційні демократи, критикуючи монархізм і замасковану кріпацтво автора, хотіли бачити, незалежно від цього, в російській громаді прообраз осередки соціалізму. У другій половині XIX ст. сільська громада опинилася в центрі дискусій з питань суспільного розвитку Росії.
Громаді були притаманні елементи демократії, часом захищали селянську масу як від сваволі поміщиків та уряду, так і від нарождавшихся куркулів-глитаїв. Але в конкретних умовах предреформенной і пореформеної Росії громада могла стати і стала переважно установою, в якому втілилися не соціалістичні, а феодально-кріпосницькі відносини. Прогресивним у другій половині століття могло бути тільки капіталістичне розвиток, а цьому-то розвитку громада заважала, прикріплюючи селянина до землі, перешкоджаючи переливу робочої сили в промисли, увічнюючи станову замкнутість, відсталість, затурканість селянських мас.
Герцен не міг не бачити багато прояви тенденцій капіталістичного розвитку Росії. Цікаво. що він іноді називав обуржуазивание дворянства, з'єднання феодальної експлуатації селян з капіталістичною «поширенням почав політичної економії». Для Герцена політична економія його часу асоціювалася з іменами Мальтуса та Сея і представлялася антигуманної наукою про збагачення небагатьох за рахунок багатьох, про способи експлуатації праці капіталом.
Впровадження «принципів політичної економії» у Росії він вважав згубним для народу і сподівався, що йому буде протистояти громада, оскільки «її економічний принцип-повна протилежність ... положенню Мальтюса ': вона надає кожному без винятку місце за своїм столом »2. Жорстокому, антигуманною капіталізму Герцен прагнув протиставити патріархальну гуманність російського сільського «світу», де всі бідні, але з голоду людина не помре, якщо у сусідів є чим поділитися з ним.
Герцен незліченну кількість разів пояснював, що він розуміє під російським соціалізмом. В одному з найяскравіших місць він говорить; «Ми російським соціалізмом називаємо той соціалізм, що йде від землі і селянського побуту, від фактичного наділу і існуючого переділу полів, від общинного володіння і общинного управлення, - і йде разом із работничьей артіллю назустріч тієї економічної справедливості, до якої прагне соціалізм взагалі і яку підтверджує наука »3. У цій статті Герцен у кількох яскравих фразах показує шляхи зародження і формування соціалістичних ідей у Росії і місце в цьому процесі Чернишевського, який тоді був уже в Сибіру, на каторзі.
З цитати видно, що Герцен вважав найважливішим «соціалістичним» елементом громади відсутність безумовної приватної власності на землю (постійний переділ землі в громаді за розмірами сім'ї). До сільській громаді він приєднує і промислову артіль. Нарешті, він вказує, що принципи соціалізму підтверджуються наукою, але звичайно ж не буржуазною політичною економією його часу. Яку саме науку мав тут на увазі Герцен, ми не знаємо. Теорія, яка дійсно прагнула поєднати науку з соціалізмом, вже існувала, але Герцен не міг прийняти її основних положень.
При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru