Суспільно-політичні погляди просвітителів Башкортостану

Реферат

Суспільно-політичні погляди просвітителів Башкортостану

Введення

У другій половині XIX століття, після скасування в 1865 році кантонів системи управління, починається новий етап у розвитку громадської думки Башкортостану. Цей період з повною на те підставою може бути названий епохою башкирського освіти, яка охоплює історичний час із 60-х років XIX століття до початку ХХ століття. Найбільш відомими діячами башкирського освіти були М. Бекчурін (Біксурін), А. Кувата, Б. Юлуев, М. Уметбаев, М. Акмулла, Р. Фахретдінов, М. Баишев, Ю. Бікбов та ін Якщо характеризувати башкирська просвіта в цілому, його інтелектуальний потенціал визначається, по-перше, орієнтацією на проблему людини, а звідси і абсолютизація ролі морально-етичного чинника як найважливішого засобу суспільного прогресу.

По-друге, башкирська просвіта виділяється своєю слабкою спрямованістю до політичних проблем, в ньому майже не зачіпаються національне питання, національне самовизначення і національний суверенітет.

По-третє, башкирська просвіта було спрямовано до національного самопізнання, щоб краще пізнати свій народ. Цим пояснюється захоплення багатьох просвітителів етнографією і фольклором. Вони пишуть історичні статті, публікують пісні, легенди, прислів'я та приказки.

По-четверте, не можна не відзначити, на жаль, відомого відставання башкирського освіти від просвітництва казахів (чого варті, наприклад, праці Чокана Валиханова!), Бурятів (Доржо Банзаров), татар (Ш. Марджані і К. Насиров), чувашів (До . Іванов), поясненням чому служить історія народу - безперервні повстання протягом двох століть (XVII-XVIII), кантональна система управління, ломка традиційних підвалин і способу життя внаслідок обезземелення, що призвели до раптового переходу від переважного скотарства до землеробства. Всі названі особливості громадської думки так чи інакше відображені в творах башкирських просвітителів.

1. Витоки башкирського просвітництва, його особливості

Розкладання феодальних структур і формування капіталізму, супроводжуються змінами в суспільному житті і культурі, сприяли виникненню в Башкортостані у другій половині XIX - початку ХХ ст. просвітницького руху, в якому виділяються два крила: релігійно-реформаторський і демократичний напрям.

У кінці XIX - початку XX століття ісламські традиції грали значну роль в побутовому житті башкирів. У релігійних святах і обрядах башкир Прикам'я проявляються общемусульманских традиції. До них можна віднести щоденне п'ятикратне здійснення молитви намаз, дотримання в місяць рамазан поста ураза, під час якого забороняється вживати їжу в денний час (від сходу до заходу сонця). Пост завершувався святом Ураза бейрем, який був одним з найголовніших релігійних свят. Через два з лишком місяця відзначалося свято Корбан бейрем. Він відбувався на честь померлих, тому головним було принесення жертви померлим родичам. Серед татар і башкирів Прикам'я відзначалися також Меулід і Гашуре (Ашуре) бейрем.

Релігійні ритуали відбувалися і під час сімейних обрядів. Мулла здійснював обряд ім'янаречення, проводив одруження, здійснював необхідні ритуали у похоронній обрядовості. Серед пермських татар і башкирів набула поширення книжність, знайдені рукописні релігійні книги XV-XIX століть. У XIX столітті майже в кожній великій селі були побудовані мечеті, в деяких з них працювали школи медресе. Серед пермських башкирів і татар був розвиненим культ місцевошанованих святих - семи Газізов, святі могили яких знаходяться в Пермському краї. При цьому в різних селах шанувалися різні святі.

Як синтез давніх уявлень та ісламських традицій у релігійно-міфологічної картині світу татар і башкирів складався культ предків. Душі померлих живуть у потойбічному світі, шлях до якого лежить через вогняну прірву по тонкому мосту сірат купер. Праведна людина долає перешкоду, а грішник падає в прірву. Але й після смерті душа людини могла бути живим у вигляді метелика або птаха.

Релігійно-реформаторський просвіта було представлено іменами Р. Фахретдінова, З. Камалі, З. Давлеткільдеева та інших діячів башкирської і татарської культури. Вони зіграли велику роль у пропаганді західно-європейської і арабської філософії. Р. Фахретдінов, будучи незмінним редактором оренбурзького журналу "шуро" ("Рада"), велике значення в духовному та економічний прогрес суспільства відводив релігійному оновленню. В області реформи освіти релігійні просвітителі перебували на платформі джадідізма (Джадід - новий), засуджували реакційне духовенство, кадімізм (Кадім - старий), схоластичні способи навчання. Як ректор Уфімського медресе "Галія", З. Камалі сприяв зростанню демократичної молоді, становленню Г. Ібрагімова, М. Гафурі, Ш. Бабича та ін

Своєрідність релігійного просвітництва проявлялося у відношенні вирішення соціальних проблем. Так, у творах Р. Фахретдінова ("Асма", "Саліма", "Сім'я", "Повчання") ми зустрічаємо засудження користолюбства, невігластва і підлості. За його висновками аморальні вчинки бувають притаманні і багатим людям. Це не означає, що релігійні реформатори ставили питання про причини несправедливого розподілу суспільного багатства. Вустами своїх героїв вони твердили про взаєморозуміння, гармонії і ідилії між вихованими й освіченими аристократами і простими людьми. Причому в обов'язок панівних класів ставилося звершення доброчесних вчинків по відношенню до бідних людей. Тим самим реформатори намагалися зміцнити віру народу в добрих аристократів, баїв і священнослужителів.

На відміну від релігійних діячів башкирські просвітителі-демократи Мухаметсалім Уметбаев (1841-1907), Міфтахетдін Акмулла (1831-1895), Мажіта Гафурі (1880-1934), Шайхзада Бабич (1890-1919), Даут Юлтий (1893-1938) оголювали гостроту соціальних проблем, для них був неприйнятний шлях згладжування протиріч.

Чинником, що визначив особливості демократичного просвітництва народів Поволжя, з'явився національно-колоніальний гніт. Хижацькі прийоми капіталістичної експлуатації в сукупності з методами військово-феодального грабежу особливо яскраво проявилися в аграрній політиці самодержавства. Протягом багатьох десятиліть землі башкир були об'єктом купівлі-продажу для скарбниці, поміщиків і чиновників. Роздаючи башкирські землі, царський уряд штучно створювало собі осіб, "здатних служити стовпам Вітчизни", створювало клас великих земельних експлуататорів. Активну участь у розкраданні земель брала багата верхівка башкирів. Процес цей до кінця XIX століття закінчився "чищенням земель" під капіталізм. Брак землі важко відбилася на життєвому рівні селян, змушуючи їх орендувати землі у поміщиків. Останні ж, користуючись своїм становищем, вдавалися до такої форми кріпосницької кабали, як відпрацювання, яка, по суті, сходила до панщини. Аграрне питання в Башкирії був самим злободенним для селянства, яке в експропріації поміщицьких земель стало бачити шлях звільнення з вічної кабали. Зрозуміло, чому він знайшов відображення у творчості башкирських просвітителів-демократів, які виступали як виразники інтересів селянства.

Про М. Уметбаеве можна говорити як про самобутнє мислителя свого народу. Він з'явився гідним наступником прогресивних традицій попередньої громадської думки Башкирії. Просвітитель не залишився на рівні наслідування своїм попередникам. Є певна своєрідність, яка відрізняє його як передового ідеолога від своїх сучасників. В історії суспільної думки М. Уметбаев виступає як вдумливий соціолог, який намагається розібратися в соціально-економічному становищі в історії башкирського народу.

У Башкирії ще в XIX ст. склалася сприятлива обстановка для поширення передових ідей. Російська громадська думка справила визначальний вплив на формування світогляду башкирських просвітителів. Їх діяльність проходила в безпосередньому спілкуванні з російськими вченими: істориками, економістами і публіцистами. Наприклад, М. Уметбаев був добре знайомий з істориком-краєзнавцем Р. М. Ігнатьєвим, угорським вченим Вільмаші протоку і ін У свою чергу, освоєння культурної спадщини башкирського народу духовно збагачувало російських письменників, сприяло висуненню корінних соціальних проблем епохи, які зачіпають інтереси багатонаціональної Батьківщини .

У цій переломній епосі сформувалися такі діячі башкирської культури, як Заки Валіда, Абдулкадір Іман, Галімжан Тоган, Мухаметша Бурангулов. Ці діячі, працюючи в екстремальних умовах, змогли залишити після себе немеркнучі творіння, що склали золотий фонд башкирської культури. Заки Валід (1890-1970) - лідер башкирського національного руху, один з творців башкирської автономії, який написав сотні праць з історії та культури тюркських народів, в тому числі і башкирів. Абдулкадір Інан (1889-1974)-дослідник, який вклав чимала праця в тюркологической науку. Мухаметша Бурангулов (1888-1968) - видатний башкирська фольклорист, завдяки невпинній діяльності якого вдалося зберегти перлини башкирського епосу.

Саме іслам і мусульманське освіта були тими інституціями, які згуртували мусульман Волго-Уральського регіону, включаючи осіле і кочове населення. Башкири Бірського повіту Уфімської губернії в 1873 р. так відповідали на пропозицію генерал-губернатора Крижанівського про відкриття російських училищ в аулах: «вчити своїх дітей російської грамоти вони не бажають і що з них досить, якщо вони будуть знати татарську». На думку засновника башкирської автономії Ахмад Заки Валід: «до 1860 р. серед башкирської молоді, що служила в башкирських військах або взагалі у військових частинах і навчалася у військових школах, не спостерігалося захоплення російською культурою». Згадаймо й те, що на початку минулого століття Уфа була найбільшим центром російських мусульман.

Філософська сторона творчості зазначених діячів вимагає глибоких досліджень, проникнення в їхню творчу лабораторію. Їх, зрозуміло, не можна назвати суто філософами, але їх творчість, маючи глибокий філософський зміст, справила величезний вплив на всі сторони башкирської культури, в тому числі і на сучасну філософську думку.

У ситуації, що склалася культу особи і державно-монополістичного соціалізму, з пануванням при ньому тоталітарно-авторитарного мислення, з його придушенням і уніфікацією особистості важко було очікувати від творчої інтелігенції такого нечисленного народу, як башкири, якихось суттєвих досягнень за великим рахунком. Але, незважаючи на це, навіть в умовах сталінізму і подальшого застою башкирська національна культура дала ряд філософів і соціологів, відомих у країні та світі.

На межі ХІХ-ХХ ст. саме в Уфі сформувалася значна прошарок мусульманської інтелігенції. У її підготовку помітний внесок зробили Уфимская татарська вчительська школа і Уфимський учительський інститут (відкритий в 1908 р.), а також міські новометодну (джадідістскіе) медресе.

2. Просвітницька діяльність М. Уметбаева

Суспільно-політичні погляди М. Уметбаева (1841-1907) тісно пов'язані з його соціально-економічними і правовими поглядами. У своїх роботах просвітитель розглядає культуру башкирів під кутом зору соціально-економічних і політичних відносин. Кілька його робіт носять спеціально етнографічний характер. Це "Нотатки про значення слова" ТЮБу ", деякі розділи з його збірки" Ядкар "і кілька неопублікованих статей, які зберігаються в різних архівах. Особливого інтересу заслуговує стаття, написана (але неопублікована) для "Санкт-Петербурзьких відомостей" в 1897 році, і лист під назвою "Громадські порядки", адресований Уфімського генерал-губернатору. М. Уметбаев вкрай негативно ставився до кріпосництва, називаючи його рабством. Проте звільнення від кріпосного права, на його думку, не призвело до полегшення становища селян. "Економічний стан селянського населення, - писав М. Уметбаев, - за останні 30-35 років якщо не погіршився, то не можна сказати, що і покращилося". Уметбаев добре бачив, що звільнення селян від кріпосного ярма вело до подальшої соціально-класової диференціації суспільства. У зв'язку з цим він писав: "Багатство помітно тільки серед торговців та орендарів". М. Уметбаев намагався розібратися в причинах соціальної нерівності і гноблення. Цим і пояснюється прагнення Уметбаева бачити причини всього, що відбувається у зловживаннях місцевої адміністрації, проти чого він і намагався боротися. М. Уметбаев дійшов до розуміння колонізаторської суті політики царизму по відношенню до народів околиць. "У такі місця, - пише він, - раніше уряди зазвичай є компанії та лихварі, які до прибуття цивілізації," скуповуючи землі "і винищуючи лісу, розоряють місцеве населення.

Доки це триватиме, будуть скрізь лиха і страждання, вироблені Гогамі і Магог ". В аналізі суспільного життя і побуту башкир М. Уметбаев вільний від національної обмеженості і пихи. Більше того, М. Уметбаев бачить недоліки в облаштуванні побуту башкирів і критикує їх. Зокрема, він журиться з приводу того, що башкири дуже багато п'ють чай. "Цьому бичуючи з російських народів першими схильні башкири, що п'ють чай вже 100 років, від них перейняли вже Мещеряков і тептярі. Про руйнівно чаю давно склали вірші. Чи буде багатим народ, який, продавши на тиждень 10 пудів хліба, купує 1 фунт чаю та 4 фунти цукру ". Основна думка автора зводиться до того, що оскільки чай коштував дуже дорого, його башкири могли і не купувати. Проте цьому заважала відсутність елементарної практичності. М. Уметбаева глибоко хвилює земельне питання в Башкирії, який був стрижнем всього економічного життя. Як відомо, в той час в Башкирії панувало общинне землекористування, при якому земля вважалася спільною власністю громади.

Але оскільки проводилися періодичні переділи і переверстку, була можливість зловживань з боку місцевої адміністрації та байських верхівки. Тут у поглядах М. Уметбаева виявляються елементи класового підходу. Захищаючи інтереси бідних общинників, він писав, що коли вирішуються питання оренди землі в вотчинних господарствах, то на цей випадок є "партія сильних", на чолі якої "завжди стоять староста або старшина, які й виносять остаточне рішення. Впливова партія складається з місцевих сільської влади і заможних ". Критика впливової партії перетворюється на критику правопорядку. "Ще в Положенні про башкирів 1863 року, - пише Уметбаев, - не велено начальству входити в розгляд про вигідність продажу земельних угідь". Це розв'язувало, вважає він, руки місцевим багатіям. Уметбаев відзначає пасивність пригнобленого народу, його затурканість. "Скаржитися на суспільство і порядки ... не сміють, бо це буде крок проти місцевих начальників. Навіть і при опитуванні завжди відповідають, що начальством задоволені ".

Представляє інтерес погляд М. Уметбаева на необхідність збереження общинного землеволодіння: "Громадське користування землею буде навіть дуже корисно, коли земля розподілиться на готівку душі". Причину тяжкого становища башкир Уметбаев пов'язує з різким переходом від кочового життя до осілого. "Збіднення башкирів, - пише він, - сталося ... від великого повороту з кочового життя в осіле, так що вони не можуть звикнути ні до ремесел, ні до мистецтв європейців". Однак, за М. Уметбаеву, тяжке становище народу не є наслідком природної лінощів башкирів, його нездатності забезпечити своє життя необхідним. Уметбаев розуміє трагізм становища народу, раптово залишив кочовий спосіб життя і ще не зумів залучитися до способу господарювання осілих народів. У той же час цей народ не забув давнього мистецтва кочівників з виготовлення та пристрою необхідних атрибутів побуту ("... шити свій костюм, домашню вичинку шкіри для взуття, фарбувати вовну та вишивати білим шовком"). Ці об'єктивні причини і породили позірна суперечність у думці, що знайшло вираз у листі Уфімського губернатора від 11 червня 1896 Уметбаеву. Губернатор писав: "Ознайомившись нині детально з Уфімської губернією, я не можу не прийти до вкрай сумного висновку, що корінне населення губернії - башкири-вотчинники, при просторості території владеемих ними земель, перебувають у вкрай поганому економічному становищі, значно гіршому у порівнянні з добробутом інших сторонніх народностей і, поза сумнівом, вимагають особливих адміністративних турбот ". З точки зору формального відношення до проблеми, дійсно, тут було протиріччя між розмірами земельної площі башкирів і їх тяжким становищем.

Однак після насильницького і обманного відторгнення земель у башкирів місцевою адміністрацією у народу залишалося таку кількість земель, якого не вистачало для скотарства в умовах кочового життя. Не володіючи достатніми навичками господарювання, башкири не могли раціонально використовувати цю землю. Розуміючи це, М. Уметбаев пояснює лиха народу не його недбальством чи неповноцінністю, як це вважали окремі російські історики. Навпаки, Уметбаев вірив у сили народу і писав: "Народ башкирська до наук і мистецтв вельми здатний". Пробудження пригнобленого народу і подальше його прогресивний розвиток М. Уметбаев пов'язував з ідеєю політичної автономії. "Література і просвітництво, - писав він, - виявляються більше в тій нації, де є свій уряд, який сприяє і заохочує свою національність". Політичні симпатії башкирського просвітителя були на стороні освіченого гуманізму. Проте освічений гуманізм Уметбаев представляв у рамках існуючого монархічного ладу. "Той тільки правовірний і вірнопідданий син батьківщини, хто істинно шанує бога і щиро любить царя".

Таким чином, просвіта М. Уметбаева може бути охарактеризоване як просвітництво в рамках абсолютизму. У заяві, поданій М. Уметбаевим в Уфимське VII чергове земське зібрання, він намагався розкрити причини, що заважають освіті мусульман: "... Багато хто з магометан в освіті дітей наук російською мовою без попереднього поняття рідною мовою бачать не освіта, а тільки одне обрусіння" . Навчання дітей рідною мовою просвітитель вважав необхідною умовою для засвоєння європейських наук. "Як європейці багато наук перевели зі східних мов на свою рідну і кожен народ у Європі досягав освіченості вивченням наук на своїй мові, так ... і європейські науки слід перевести на східні мови. Мені, як природному башкирців, відомо, що у нас грамотні, крім шаріату, великі мисливці читати історичні романи і по відсутність нових книг, часто башкирам залишається бути оповідачем своєї книги.

Тому можна судити, що почитати на своїй мові, мусульмани дізнаються нешкідливість європейських наук і російських вчителів не будуть називати агентами якогось суспільства і, нарешті, мулли в цих науках знайдуть науки, бачені ними в арабському та перською мовами, але тільки в старому методі ". Вимога М. Уметбаева навчати дітей рідною мовою випливає з його уявлень про необхідність рівності прав у вживання мов, а також пояснюється практичними міркуваннями більш кращого оволодіння науками.

3. Світогляд Акмулли

Відомий башкирська просвітитель, видатний поет Міфтахетдін Акмулла, широко відомий у башкирів, татар, казахів, узбеків та каракалпаків, велику увагу в своїй творчості приділив морально-етичної проблематики. Осмислюючи навколишню дійсність через призму моральних оцінок, Акмулла виходив до широких філософських узагальнень. У повчально-дидактичних віршах поета, часом межують з моралізаторством, дуже близьких за змістом до рубаятам Омара Хайяма, видно високу повагу до людини, співчуття його долю, а повчання Акмулли говорять про бажання допомогти людям, страждаючим від матеріального і духовного поневолення. Акмулла був віруючою людиною, але це не заважало йому виступати з реалістичних позицій, вільних від містики і віри в чудеса.

У вірші "Башкири мої, навчання ж потрібно" він писав:

Додавши до шести одиницю,

не отримаєш десяти,

Повернувши годинну стрілку,

не зробиш день вночі.

У той же час Акмулла вірив в долю. Це особливо проявилося в його вірші "Місце моє - у в'язниці".

Нікому не уникнути велінь долі,

Будь він султан, будь він імператор.

Віра в долю визначила також і деякі риси об'єктивізму його світогляду, його скептичне ставлення до світу. Це пов'язано також із впливом суфізму, характерного для духовної атмосфери в Башкирії в XIX столітті. Вплинуло на нього і творчість поета-суфія Шамсутдіна Закі. Як продовжувач традиції суфізму, Акмулла глибоко розумів очищувальну роль людських страждань, яких люди не можуть уникнути. "Не випробував поневірянь буває кічлів, тільки знегоди життя заспокоять його душу", - говорить поет.

Однак, незважаючи на те, що скептицизм займав у творчості Акмулли значне місце, тим не менше він в основному стояв на позиціях раціоналізму. У пізнанні він бачив соціальну силу, за допомогою якої можна перетворити суспільство на засадах справедливості. З цим було пов'язано його подвижництво і прагнення будь-що-будь просвіщати народ. Знань у системі своїх поглядів поет відводив центральне місце. Невігластво і незнання приносять людині не тільки помилки, а й тяжкі страждання. Знання допомагають людям відкрити таємниці світобудови.

Будь діяльний, в пізнанні

знайдеш ти насолоду,

Бійся невідання - джерела лих;

Пізнав літає в небі і плаває у воді,

І немає тут ні чудотворства, ні чаклунства.

Тонко розуміючи відмінності між світськими знаннями і релігійним віровченням, Акмулла виступає за світську освіту, вбачаючи в цьому один із засобів морального освіти і виховання.

Вивчивши науки, ти пізнаєш добро,

Ставши досконалим, ти зробиш добро.

Поет впевнений, що за допомогою моральних проповідей можна встановити відносини рівності і довіри серед людей. У цьому і полягала особливість просвітництва Акмулли. Моральне вдосконалення особистості має лягти в основу розумного суспільного устрою.

Позбався, людина, від пороків,

Щоб не був ти вместіліщемгрязі.

На відміну від багатьох філософів, на думку яких знання повинні виступати однією з підстав (факторів) морального виховання, у Акмулли, навпаки, моральне виховання має передувати отримання знань, тобто має бути чинником пізнання.

Знищимо в собі до спокус і провин стремленье,

Інакше не отримаємо ми користі від познанья.

Вихідним моментом етичних поглядів Акмулли є уявлення про існування вічних моральних цінностей, на що поет щиро вірив.

Від того, що посієш зло, не зникне добро.

Якщо золото вимажешь в бруді,

Від цього не втратить блиску воно.

Акмулла тонко помічає один з важливих аспектів моралі, згідно з яким моральні цінності можуть впливати лише на тих людей, які моральні норми сприймають як свої переконання. Слабкість позицій абстрактного моралізаторства Акмулла представляє тільки в одному відношенні, а саме: моральні повчання корисні тільки тим, хто їх розуміє. Тобто Акмулла не взагалі заперечує моралізаторство, а тільки його деякі форми. Звідси і випливає особливість розуміння відносності (релятивності) моральних уявлень.

Скільки не куй залізо, не перетвориш його в алмаз,

Як не переконуй осла, не зробиш його другом.

Хоча відносність моральних поглядів для Акмулли була очевидною, однак він виводив її не з відмінностей соціально-економічного порядку, а зі сфери самого моральної свідомості. Підкреслюючи відносність моральних цінностей, Акмулла як би полемізує з положеннями релігійно-пацифістської ідеології, згідно з якою на зло потрібно відповідати добром ("якщо б'ють по одній щоці, підставляй іншу"), що отримала концентроване вираження в теорії "непротивлення злу насильством". Розгляд моральних проблем у відриві від соціально-економічних та політико-правових відносин об'єктивно призводило Акмуллу на позиції абстрактного гуманізму, тому в уявленні поета моральні якості людини не залежать від його суспільного становища, не залежать і від соціального статусу.

Злого зробиш начальником - юрт розорить,

Дурня підняти, а він - і ноги на стіл.

Не дивись, що він начальник чи бідняк,

Подивися спочатку на його справи ...

Інша шкапа краще поганого Тулпаров.

Суперечливість поглядів Акмулли цілком з'ясовна. Вона пов'язана з тим, що, з одного боку, поет бачить вади суспільства і людей, і ставиться до них критично, але, з іншого боку, не бачить того, що поведінка людей визначається умовами їх існування. Не знаючи причин людського безправ'я і гноблення і бажаючи позбавити від них суспільство, Акмулла вимушено звертається до ідей просвітництва.

4. Філософські та суспільно-політичні погляди Р. Фахретдінова

Життєвий шлях Різаітдіна Фахретдінова склався таким чином, що в ньому можуть бути виділені декілька більш-менш визначених за своїми прикметами дуже тривалих періодів, кожен з яких пов'язаний, мабуть, з тим чи іншим етапом його громадської і творчої діяльності. Це виглядає в такій послідовності: роки дитинства і навчання в медресе, потім - учительська робота, перший уфимський період (1891-1906 рр..); Оренбурзький період (1906-1918 рр..), Другий уфимський період, що тривав з 1918 року по 1936 рік , тобто до останніх днів життя вченого і письменника. Син мулли, який отримав свої перші уроки від своїх батьків - матері і батька, потім навчався у медресе сусіднього села Нижні Чершели, після закінчення цього курсу навчання він сам стає вчителем такого ж сільсько го медресе. Зовні, здавалося б, більш ніж неабиякий шлях шакірда в умовах дореволюційного Урало-Поволжя. Але велика жага пізнання таїлася в душі цього скромного сільського юнака.

Ще в роки навчання в медресе, поряд із засвоєнням основ мусульманської релігії, захоплюється східними мовами - арабською, перською, турецькою. Займається листуванням книг, що було в традиціях башкирських і татарських шакірдов тієї епохи. Вже в ті роки він відчуває вплив татарських і башкирських просвітителів, в першу чергу зачитується працями великого татарського вченого Шігабутдіна Марджані. У ньому проявляється велике прагнення до оволодіння російською мовою і до читання праць російських вчених.

Завершивши навчання, протягом ряду років учителює в сільських медресе, одночасно наполегливо продовжує своє самоосвіту в плані вдосконалення знань, мов і наук, у ці ж роки він стає автором декількох праць, в тому числі підручника з арабської граматики (1887 р.) і книги «Кітаб ігтібар» (1888 р.), виданих в Казані і отримали хороші відгуки. Слідом за татарським ученим Ш. Марджані добрим словом відгукнувся про «Кітаб ігтібар» та його автора башкирська поет-просвітитель М. Акмулла, назвавши його «досконалої особистістю». У 1891 році Різаітдін Фахретдінов обирається кази Духовного зборів мусульман в Уфі і переїжджає в центр тодішньої Уфімської губернії. З цього часу починається новий, зазначений найбільшим підйомом період у творчості вченого і письменника. Це власне перший уфимський період, що тривав цілих п'ятнадцять років.

Саме характерне для цих років у біографії Р. Фахретдінова полягає, по-нашому, в його формуванні як великого філософа-історика, педагога, біобібліографії і вченого-теолога, а також відомого для свого часу башкирського письменника. Саме в цей період він створює свої основні художні твори - повісті «Саліма, або Цнотливість» і «Асма, або Проступок і кара». Перед ним відкриваються широкі можливості для поглибленого вивчення стародруків і рукописних джерел з історії та культури народів Урало-Поволжя і з давньої літератури мусульманського Сходу, яких у величезній кількості накопичилося на той час в архіві Духовного зборів. Різа Фахретдінов після прибуття в Уфу приступає до систематизації цього багатющого на Уралі архівосховища, і діяльність його на цьому терені, яку він з не меншою наполегливістю і з великим ентузіазмом і захопленістю продовжив у 20-ті і 30-і роки, справедливо оцінюється як справжній науковий подвиг вченого.

У той же період життя він пише і видає основні частини перших двох томів свого знаменитого біобібліографічного праці «Асар» («Твори») *, з друку виходять книги «Вихована мати» («Тєрбіяле ана»), «Вихований батько» («Тєрбієле ата »),« Вихований дитина »(« Тєрбієле балу »),« Вихована жінка »(« Тєрбієле хатин »),« Сім'я »(« F аілє »),« повчання »(« Нєсіхєт »),« Знамениті жінки »( «Мєш h ‰ р хатиннар»), «Виховання учня» («Шєкертлек єдєбе»), «Вчення вихованості» («Єдєбе тєѓлім»), «Подорож Марджані» («Ріхлєте ел-Мєржані»), «Подорож Ісмаїла» (« Ісмєѓіл сєйєхєте »),« Ібн Рушд »(« Ібне Рошд »),« Коран і його видання »(« Љμрьєн вє Табакат ») та ін Ім'я Ризи Фахретдінова стає широко відомим у всьому російському Сході.

Дуже плідний у плані творчому і суперечливе в світоглядному порядку оренбурзький період життя Р. Фахретдінова. У цей період на повну силу розгорнулася журналістська та науково-просвітницька діяльність вченого, перш за все, як редактора журналу «Шура».

Переїжджає він до міста Оренбурга в 1906 році за запрошенням редакції газети «Ваљит» («Час»), через рік після того, як, відмовившись від посади кази в Духовному управлінні мусульман в Уфі, вирішив повністю присвятити себе творчій роботі. В Оренбурзі перший час він працює в редакції названої вище газети, друкується на її сторінках під псевдонімом Морат. А з січня 1908 по січень 1918 року, з першого до останнього номера, редагує двотижневий суспільно-публіцистичний та літературно-мистецький журнал «Шура», який видавався татарськими буржуазними діячами, золотопромисловці Шакірою Садиковіч і Закіров Садиковіч Рамєєвим. (Другий з братів - Закір Рамеев - увійшов в історію як відомий поет під псевдонімом Дердменд).

Журнал «Шура» і діяльність Ризи Фахретдінова як головного редактора і провідного автора цього видання в цілому оцінюються як явище великий історико-культурної значущості в працях сучасних сходознавців, а також у роботах істориків і літературознавців Башкортостану і Татарстану. Докладність, наукова глибина і аргументованість були основними вимогами, які неухильно проводилися в життя головним редактором Р. Фахретдіновим.

У 1918 році Різаітдін Фахретдінов повертається до Уфи. У 1922 році на нього покладаються обов'язки муфтія Духовного зборів мусульман в Уфі. Тут він, окрім занять по службі в Духовному зборах, продовжує свої науково-історичні дослідження. З початку двадцятих років працює над рукописом книги «Приїзд Ібн-Фадлана в Булгар», становить третій і четвертий, що залишилися в рукописі, томи біобібліографічного праці «Асар», приводить в порядок матеріали свого багатого особистого архіву, частина з них відправляє до Ленінградського відділення Інституту сходознавства АН СРСР. Помер Різаітдін Фахретдінов в Уфі 11 квітня 1936 у віці 77 років. Похований він на мусульманському кладовищі міста. Цей останній період в житті вченого знаменний тим, що, поряд з іншими роботами, були завершені наступні третій і четвертий томи «Асара» - одного з головних праць Р. Фахретдінова, що став своєрідним пам'ятником його подвижницькій праці. Р. Фахретдінов виступив у літературі як найвидатніший представник просвітницької думки в Башкортостані.

У його художніх творах цих років знайшли своє вираження багато з тих суспільних і морально-етичних проблем, які хвилювали його перш за все як вченого-педагога, вченого-вихователя в самому широкому сенсі цього слова. Р. Фахретдінов послідовно відстоює у той час ще й прогресивні буржуазні нововведення в галузі освіти, висунуті таким громадським плином серед татар і башкирів, як джаддідізм, закликає своїх сучасників опановувати науку, знаннями, розвивати ремесла, вивчати російську мову і з його допомогою освоювати багатства російської культури, віддавати всього себе служінню рідному народові. Найважливіше місце в його художніх творах займає ідея освіченої особистості, ідея всебічно освіченого, духовно багатого, досконалу людину. Повісті Ризи Фахретдінова, як зазначив свого часу професор М. Х. Гайнуллін, «мають свої ідейні та художні слабкості (обмеженість позитивних ідеалів, певна надуманість сюжету і ін.)" Багато є й у поведінці героїв, і в авторській розповіді виглядає в наш час наївним. Але, тим не менше, ці книги, написані на самому рубежі двох століть і гаряче відстоювали ідеали просвітництва, внесли неоціненний внесок у розвиток передреволюційної башкирської прози.

Висновок

А. С. Пушкін, Л. Н. Толстой, А. М. Горький, Г. І. Успенський, Д.Н.Маміна-Сибіряк, М. А. Крашенинников і ін видатні представники російської культури з позицій справжнього гуманізму охарактеризували становище знедолених мас. Вони гнівно засуджували деспотизм і насильство, виступали проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі і недовіри. Башкири отримали автономію у березні 1919 року, але це не вирішило вікових сподівань народу про відродження культури, про досягнення справжньої рівності між народами.

У цій переломній епосі сформувалися такі діячі башкирської культури, як Заки Валіда, Абдулкадір Іман, Галімжан Тоган, Мухаметша Бурангулов. Ці діячі, працюючи в екстремальних умовах, змогли залишити після себе немеркнучі творіння, що склали золотий фонд башкирської культури. Заки Валід (189О-197О) - лідер башкирського національного руху, один з творців башкирської автономії, який написав сотні праць з історії та культури тюркських народів, в тому числі і башкирів. Абдулкадір Інан (1889-1974)-дослідник, який вклав чимала праця в тюркологической науку. Мухаметша Бурангулов (1888-1968) - видатний башкирська фольклорист, завдяки невпинній діяльності якого вдалося зберегти перлини башкирського епосу.

У ситуації, що склалася культу особи і державно-монополітіческого соціалізму, з пануванням при ньому тоталітарно-авторитарного мислення, з його придушенням і уніфікацією особистості важко було очікувати від творчої інтелігенції такого нечисленного народу, як башкири, якихось суттєвих досягнень за великим рахунком. Але, незважаючи на це, навіть в умовах сталінізму і подальшого застою башкирська національна культура дала ряд філософів і соціологів, відомих у країні та світі.

Використана література

Баишев Ф.Н. Суспільно-політичні та морально-етичні погляди Ризи Фахретдінова .- Уфа, 1996.
Валєєв Д.Ж. Нариси історії суспільної думки Башкортостану .- Уфа, 1995.
Вільданов А.Х, Кунафин Г.С. Башкирські просвітителі-демократи 19 століття .- М., 1981.
Кузбеков Ф.Т. Історія культури башкир .- Уфа, 1997.
Харісов А.І. Літературна спадщина башкирського народу .- Уфа, 1973.
Шакур Р.З. Зірка поезії: Міфтахетдін Акмулла .- Уфа, 1981.
Шакур Р.З., Шафіков Г.Г. Феномен Акмулли / / Міфтахетдін Акмулла. Вірші. - Уфа, 1986.