СУДОВІ ВИТРАТИ. ТЕРМІНИ І ШТРАФИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ
У господарському процесі інститут судових витрат має функціональну спрямованість. Причинами існування даного процесуального інституту є наступні:
по-перше, держава в особі платників податків несе значні витрати при організації діяльності господарських судів. Це витрати на утримання судової системи, її матеріально-технічне забезпечення, компенсації на проведення різних експертиз, виклики фахівців, свідків, залучення в процес перекладачів і т.д. Тому законодавець передбачив часткове погашення таких витрат за рахунок осіб, в інтересах яких вирішуються спори в господарських судах, тобто сторін і третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Від такого обов'язку звільнені прокурор, деякі державні та інші організації та окремі категорії громадян, що передбачено Законом «Про державне мито»;
по-друге, сплата витрат покладається, як правило, на недобросовісну бік, тобто на відповідача, який добровільно не виконав свій обов'язок перед позивачем і довів справу до суду, або на позивача, який звернувся до господарського суду з необгрунтованим позовом. Таким чином, судові витрати виконують і попереджувальну функцію.
Судові витрати - витрати, пов'язані з розглядом справ та вирішенням суперечок в порядку господарського судочинства, що покладаються на сторони та треті особи із самостійними вимогами на предмет спору з метою компенсації цих витрат державі, а також спонукання зацікавлених осіб у врегулюванні спорів відповідно до закону без втручання господарського суду.
Існує два види судових витрат. Згідно зі ст. 98 ГПК судові витрати складаються з державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (судових витрат).
Державне мито - це обов'язковий і чинний на всій території Республіки Білорусь платіж, що сплачується або стягується за здійснення юридично значущих дій, скоєних господарськими судами з розгляду, вирішення і перегляду справ та видачу документів.
Державне мито по всіх справах, що розглядаються господарськими судами (незалежно від рівня суду), сплачується або стягується в республіканський бюджет.
Питання сплати або справляння державного мита в господарському судочинстві регулюються Законом «Про державне мито» і відповідними постановами Уряду.
Роз'яснення щодо застосування «Про ставки державного мита та надання додаткових пільг по її сплати» 1 названого законодавства про державне мито дані в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 7 грудня 2000 р . № 16 «Про застосування господарськими судами законодавства Республіки Білорусь про державне мито.
Платниками державного мита є юридичні особи та громадяни Республіки Білорусь, іноземні особи, які звертаються до господарського суду за здійсненням юридично значущих дій або видачею документів.
У ст. 101 ГПК наведено приблизний перелік звернень (позовних заяв, заяв, скарг) до господарського суду, які оплачуються державним митом. Зокрема, державним митом оплачуються: позовні заяви; заяви про визнання недейст-| вницьких актів державних та інших органів; заяви про економічну неспроможність (банкрутство); заяви про вступ у справу в якості третьої ли-| ца, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору , касаційні та наглядові скарги та ін
Державної митом оплачуються початкові і зустрічні позовні вимоги майнового і немайнового характеру. Питання встановлення розміру державного мита, відстрочки або розстрочки, а також звільнення від його сплати, повернення вирішуються відповідно до наведених вище Закону «Про державне мито» та постановою Уряду. Зокрема, державне мито стягується у твердих ставках та відсотках від ціни позову, в базових величинах і за іншими правилами.
При збільшенні розміру позовних вимог позивач зобов'язаний доплатити державне мито виходячи з нової ціни позову. При зменшенні розміру позовних вимог сплачена державне мито не повертається (ч. 2 ст. 101 ГПК).
Правила визначення ціни позову встановлені в ст. 102 ГПК. Так, ціна позову визначається:
за позовами про стягнення грошових коштів - виходячи з стягуваної суми;
за позовами про спонукання до виконання договірних зобов'язань - виходячи з вартості невиконаного зобов'язання;
за позовами про визнання яке підлягає виконання виконавчого чи іншого документа, за яким стягнення провадиться у безспірному порядку, - виходячи з оспорюваної суми;
за позовами про витребування майна - виходячи з вартості майна або його частки;
за позовами про витребування земельної ділянки - виходячи з вартості земельної ділянки за встановленою ціною, а при її відсутності - за ринковою ціною.
Ціна позову вказується позивачем у позовній заяві, в неї включаються і суми неустойки (штрафу, пені) та інших санкцій, які позивач хотів би стягнути з відповідача. Ціна позову повинна перевірятися господарським судом, і в разі неправильного її визначення - встановлюється судом.
Витрати, пов'язані з розглядом справи, - суми, що підлягають виплаті експертам за проведення експертизи, призначеної господарським судом, спеціалістам, перекладачам, свідкам; витрати по виробництву огляду на місці; витрати по повідомленню і викликом сторін до господарського суду, напрямку судових актів і виконан
нению судових доручень; інші витрати, визнані господарським судом необхідними (ст. 99 ГПК). До числа останніх можна віднести витрати за викликом до господарського суду інших осіб, а також витрати при організації виїзних судових засідань, виконання судових та інших актів і т.д.
Розмір судових витрат безпосередньо не залежить від характеру спору, ціни позову і може бути різним в залежності від фактично понесених витрат господарським судом у конкретній справі.
Експертам, спеціалістам, перекладачам і свідкам відшкодовуються понесені ними у зв'язку з явкою до господарського суду витрати з проїзду, найму житлового приміщення і виплачуються добові.
Експерти та фахівці отримують також винагороду за виконану ними за дорученням господарського суду роботу, якщо ця робота не входить у коло їхніх службових обов'язків.
Оплата праці перекладачів і виплата їм понесених витрат у зв'язку з явкою до господарського суду проводяться за кошти республіканського бюджету. Таким чином, забезпечується незалежність перекладача в господарському процесі.
За працівниками, визиваемимі.в господарський суд в якості свідків, зберігається середня заробітна плата за місцем роботи за час їх відсутності у зв'язку з явкою до господарського суду.
Свідки, які не перебувають у трудових відносинах, за відволікання їх від звичайних занять отримують компенсацію з урахуванням фактичної витрати часу виходячи з установлених законодавством базових величин з депозитного рахунку господарського суду. Порядок і розміри цих виплат встановлюються законодавством (ст. 104 ГПК).
Суми, що підлягають виплаті експертам, спеціалістам і свідкам, та інші необхідні витрати по справі попередньо вносяться на депозитний рахунок господарського суду стороною, яка заявила відповідне прохання, або третьою особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Якщо зазначена прохання заявлена обома сторонами або виклик фахівців, свідків, призначення експертизи та інші дії, які підлягають оплаті, здійснюються за ініціативою господарського суду, то необхідні суми вносяться сторонами в рівних частинах на депозитний рахунок господарського суду (ст. 105 ГПК).
Суми, що належать експертам, спеціалістам та перекладачам, виплачуються з депозитного рахунку господарського суду по виконанню ними своїх обов'язків (ст. 106 ГПК).
ГПК передбачає три порядки розподілу судових витрат між сторонами: при відмові від позову, при укладенні мирової угоди (ст. 107) і при звичайному судовому розгляді (ст. 108).
При відмові позивача від позову понесені ним витрати відповідач не відшкодовує. У цьому положенні відображена попереджає функція судових витрат і необхідність обліку винності.
Якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, господарський суд може прийняти ухвалу про відшкодування відповідачем всіх понесених позивачем у справі витрат. Але виноситься це визначення за заявою позивача.
При укладенні мирової угоди сторони можуть передбачити порядок розподілу між ними судових витрат. Такий порядок буде обов'язковим для сторін.
При звичайному судовому розгляді стороні, на користь якої винесено рішення, господарський суд присуджує з іншої сторони всі понесені нею у справі судові витрати. Виняток становить державне мито, від сплати якого вона була звільнена.
Якщо позов задоволено господарським судом частково, судові витрати розподіляються наступним чином: позивачу присуджуються суми пропорційно розмі
ру задоволених позовних вимог, а відповідачу-пропорційно до тієї частини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено.
Витрати, понесені господарським судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати якого позивач був звільнений, стягуються з відповідача в республіканський бюджет.
При відмові у задоволенні позову витрати, понесені господарським судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати якого позивач був звільнений, стягуються з позивача і в тому випадку, коли з позовом на захист його інтересів у встановленому порядку звернулися інші особи (прокурор , державний або інший орган).
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з подачею касаційної чи наглядової скарги, розподіляються за такими ж правилами.
Ухвала господарського суду про розподіл судових витрат може бути оскаржене.
У господарському процесі ефективність захисту прав і законних інтересів юридичних осіб і громадян залежить не тільки від законності та обгрунтованості судових актів, а й від оперативності порушення провадження у справі, його розгляду, виконання судових та інших актів, виконання інших процесуальних дій. Іншими словами, часовий чинник або процесуальні строки в господарському судочинстві мають велике значення.
Терміни в господарському процесі (процесуальні строки) - встановлені ГПК та іншими законодавчими актами або господарським судом періоди часу для здійснення процесуальних дій.
Процесуальні строки визначаються точною календарною датою, вказівкою на подію, яка неодмінно має настати, чи періодом часу, протягом якого дія повинна бути вчинена (ч. 2 ст. 109 ГПК).
Терміни в господарському процесі можна підрозділити на дві великі групи (два види):
- Строки, встановлені ГПК та іншими законодавчими актами (для господарського суду; для осіб, які беруть участь у справі). Наприклад, ч. 2 ст. 126 ГПК встановлює господарському суду термін не більше п'яти днів для направлення позивачу ухвали про повернення позовної заяви, а ст. 127 ГПК надає відповідачу право пред'явити зустрічний позов до прийняття рішення у справі;
- Терміни, призначені господарським судом (для господарського суду; для осіб, які беруть участь у справі; для інших учасників процесу; для осіб, які беруть участі у процесі).
Так, господарський суд сам призначає дату розгляду конкретної справи, хоча і в межах строків, встановлених ГПК. Відповідача по складних справах і в інших необхідних випадках господарський суд може зобов'язати надати відзив на позовну заяву в строк, що забезпечує надходження оглядів до дня розгляду справи (ст. 134 ГПК). А особа, викликана як свідок, зобов'язана з'явитися в господарський суд в призначений час (ч. 4 ст. 51 ГПК). Час явки свідків та інших учасників процесу визначає господарський суд (ст. 132 ГПК). Господарський суд має право вимагати подання докази від особи, яка не бере участі в процесі (ст. 62 ГПК).
Процесуальні терміни, встановлені ГПК та іншими законодавчими актами, у свою чергу, умовно можна підрозділити на:
1) терміни для здійснення окремих процесуальних дій. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, має право знайомитися з протоколом судового засідання або окремої процесуальної дії і представляти свої зауваження щодо повноти та правильності його складання у триденний термін після підписання протоколу (ст. 149 ГПК);
терміни для розгляду справ. Так, справа має бути розглянута з прийняттям рішення в строк до двох місяців з дня надходження заяви до господарського суду, якщо інше не передбачено ГПК та іншими законодавчими актами. У виняткових випадках з урахуванням особливої складності справи термін його розгляду може бути продовжений до чотирьох місяців головою господарського суду або його заступником, а у справах за участю іноземних осіб, розташованих за межами Республіки Білорусь, - до 12 місяців;
3) терміни для перегляду судових актів. Касаційна інстанція господарського суду розглядає справу в касаційному порядку у десятиденний термін з дня його надходження (ч. 1 ст. 186 ГПК). Терміни розгляду справ, за якими принесений наглядовий протест, встановлені ст. 213 ГПК. Заява про відновлення справи за нововиявленими обставинами може бути подана не пізніше місячного строку з дня відкриття нововиявлених обставин - ст. 222 ГПК;
4) строки вступу судових актів у законну силу. ГПК регулює ці терміни в ст. 161, 162 і 168 (щодо рішень і ухвал господарського суду першої інстанції). Постанова касаційної інстанції вступає в законну силу з моменту його прийняття (ч. 5 ст. 195 ГПК). Такий же термін вступу в законну силу і для постанов наглядових інстанцій (ст. 220 ГПК);
5) терміни у виконавчому виробництві. Наприклад, наказ господарського суду, а також визначення про судовому наказі можуть бути пред'явлені до виконання не пізніше шести місяців з дня набрання судового акта в законну силу, або закінчення строку, встановленого при відстрочці або розстрочення його виконання, або винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (ст. 235 ГПК).
У ГПК встановлено велику кількість різних строків та порядку їх визначення залежно від дій, які повинні бути здійснені господарським судом та іншими учасниками процесу в ці терміни.
Процесуальні строки в господарському судочинстві обчислюються, як правило, днями, місяцями й роками.
Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, яким визначено його початок (ст. 109 ГПК).
Відповідно до ст. АЛЕ ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року встановленого терміну (наприклад, трирічний термін, який почав текти 1 січня 2001 р ., Закінчиться 31 грудня 2004 р .). Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день місяця [так, річний (12-місячний) строк для подання наглядової скарги (ст. 204 ГПК) на рішення, що вступило в законну чинності 1 березня 2003 р ., Закінчиться 29 лютого 2004 р .].
Днем закінчення строку може вважатися тільки робочий день, тому якщо останній день строку припадає на неробочий день (святковий, вихідний), то днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для здійснення якої встановлений строк, може бути виконано до 24 годин останнього дня терміну. Якщо касаційна скарга та інші документи були здані органу зв'язку до 24 години останнього дня строку, то строк не вважається пропущеним.
Якщо процесуальна дія повинна бути вчинена безпосередньо в господарському суді або в іншій організації, то строк закінчується в той час, коли в цих організаціях за встановленими правилами закінчується робота або припиняються відповідні операції (ст. ПО ГПК).
Наслідки недотримання процесуальних строків у ГПК та інших законодавчих актах передбачені різні.
Так, із закінченням встановленого законодавчими актами та господарським судом процесуального строку погашається право на вчинення процесуальних дій. Наприклад, після закінчення триденного терміну з дня підписання протоколу суддя господарського суду може відмовити стороні ознайомитися з протоколом судового засідання.
Жалобы и документы, поданные по истечении процессуальных сроков, если не заявлено ходатайство о восстановлении пропущенного срока, хозяйственным судом не рассматриваются и возвращаются лицу, которым они были поданы.
Однако истечение процессуального срока не освобождает соответствующих лиц от выполнения процессуальных обязанностей, возложенных на них хозяйственным судом. Более того, невыполнение процессуальных обязанностей вообще или в установленный срок может повлечь другие негативные последствия для этих лиц. Например, в случае неисполнения обязанности представить истребуемое доказательство по причинам, признанным хозяйственным судом неуважительными, лицо, у которого оно находится, подвергается штрафу (ст. 62 ХПК).
Приостановление всех неистекших процессуальных сроков происходит автоматически с приостановлением производства по делу (ст. 112 ХПК). Основаниями для приостановления процессуальных сроков являются в этом случае обстоятельства, послужившие основанием для приостановления производства по делу (ст. 90, 91 ХПК).
Течение срока давности для предъявления исполнительных документов к исполнению приостанавливается при наличии оснований, предусмотренных ГК для приостановления сроков исковой давности (ст. 236 ХПК).
Течение процессуальных сроков возобновляется с момента возобновления производства по делу, и процессуальные сроки исчисляются при этом с учетом прошедшего периода времени до приостановления производства по делу, т.е. процессуальные действия должны быть совершены в оставшийся более короткий процессуальный срок.
От приостановления процессуальных сроков следует отличать перерыв процессуальных сроков. Отличие состоит в том, что после перерыва процессуальный срок начинает исчисляться вновь с самого начала, т.е. процессуальный срок за счет перерыва не уменьшается, прошедшее время не засчитывается в новый срок. Так, відповідно до ст. 237 ХПК срок давности предъявления исполнительных документов к исполнению прерывается предъявлением их к исполнению, если иное не установлено законодательством. Если одной или обеими сторонами по делу являются граждане, срок давности прерывается также частичным исполнением решения.
Пропущенные процессуальные сроки, установленные ХПК и другими законодательными актами для лиц, участвующих в деле, могут быть восстановлены хозяйственным судом, если он признает причины пропуска уважительными. Лица, участвующие в деле, должны подать об этом заявление в хозяйственный суд (ст. 113 ХПК), в котором обосновать уважительность пропуска сроков. Например, если надзорная жалоба подана с пропуском установленного срока и содержит просьбу о его восстановлении, вопрос о восстановлении срока на подачу жалобы решается должностными лицами, имеющими право принесения надзорного протеста (ч. 2 ст. 206 ХПК).
ХПК предусматривает также два вида продления процессуальных сроков. Председателю хозяйственного суда и его заместителю предоставлено право продлить установленный ХПК срок рассмотрения дела (ст. 137 ХПК). Процессуальные сроки, назначенные хозяйственным судом, также могут быть им продлены, о чем указывается в судебном акте (ст. ИЗ ХПК).
Об отказе в восстановлении либо продлении процессуальных сроков выносится определение, которое может быть обжаловано.
В качестве санкций за невыполнение процессуальных обязанностей, как лицами, участвующими в деле, так и не участвующими в деле, ХПК предусматривает различные меры процессуальной ответственности (штрафы, предупреждение, удаление из зала судебного заседания и др.).
Так, неисполнение частного определения хозяйственного суда, оставление его без ответа, а равно дача несвоевременного ответа влечет ответственность организации, должностного лица, гражданина, которым это сообщение направлено, в виде штрафа (ст. 169 ХПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 62 ХПК хозяйственный суд может истребовать по ходатайству лица, участвующего в деле, необходимые доказательства, которые находятся у участвующего или не участвующего в деле лица. В случае невыполнения без уважительной причины обязанности представить истребуемые доказательства штраф, предусмотренный ч. 5 ст. 62 ХПК, может быть наложен как на-участ-вующее, так и на не участвующее в деле лицо. У постанові Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 22 червня 2000 р . № 6 (п. 8) разъяснено, что такая ответственность не применяется в случаях, когда хозяйственный суд предлагает лицам, участвующим в деле, представить дополнительные доказательства либо непосредственно их истребует в соответствии с ч. 4 ст. 61 ХПК.
Вопрос о наложении штрафа разрешается в заседании хозяйственного суда.
Другие меры процессуальной ответственности предусмотрены также в ст. 140 ХПК и иных нормах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996 р . і 17 жовтня 2004р.).
2. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня 1998 р . N 219-З Прийнято Палатою представників 11 листопада 1998 року. Схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998 року.
3. Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
5. Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
6. Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
7. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.
У господарському процесі інститут судових витрат має функціональну спрямованість. Причинами існування даного процесуального інституту є наступні:
по-перше, держава в особі платників податків несе значні витрати при організації діяльності господарських судів. Це витрати на утримання судової системи, її матеріально-технічне забезпечення, компенсації на проведення різних експертиз, виклики фахівців, свідків, залучення в процес перекладачів і т.д. Тому законодавець передбачив часткове погашення таких витрат за рахунок осіб, в інтересах яких вирішуються спори в господарських судах, тобто сторін і третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Від такого обов'язку звільнені прокурор, деякі державні та інші організації та окремі категорії громадян, що передбачено Законом «Про державне мито»;
по-друге, сплата витрат покладається, як правило, на недобросовісну бік, тобто на відповідача, який добровільно не виконав свій обов'язок перед позивачем і довів справу до суду, або на позивача, який звернувся до господарського суду з необгрунтованим позовом. Таким чином, судові витрати виконують і попереджувальну функцію.
Судові витрати - витрати, пов'язані з розглядом справ та вирішенням суперечок в порядку господарського судочинства, що покладаються на сторони та треті особи із самостійними вимогами на предмет спору з метою компенсації цих витрат державі, а також спонукання зацікавлених осіб у врегулюванні спорів відповідно до закону без втручання господарського суду.
Існує два види судових витрат. Згідно зі ст. 98 ГПК судові витрати складаються з державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (судових витрат).
Державне мито - це обов'язковий і чинний на всій території Республіки Білорусь платіж, що сплачується або стягується за здійснення юридично значущих дій, скоєних господарськими судами з розгляду, вирішення і перегляду справ та видачу документів.
Питання сплати або справляння державного мита в господарському судочинстві регулюються Законом «Про державне мито» і відповідними постановами Уряду.
Роз'яснення щодо застосування «Про ставки державного мита та надання додаткових пільг по її сплати» 1 названого законодавства про державне мито дані в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 7 грудня
Платниками державного мита є юридичні особи та громадяни Республіки Білорусь, іноземні особи, які звертаються до господарського суду за здійсненням юридично значущих дій або видачею документів.
У ст. 101 ГПК наведено приблизний перелік звернень (позовних заяв, заяв, скарг) до господарського суду, які оплачуються державним митом. Зокрема, державним митом оплачуються: позовні заяви; заяви про визнання недейст-| вницьких актів державних та інших органів; заяви про економічну неспроможність (банкрутство); заяви про вступ у справу в якості третьої ли-| ца, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору , касаційні та наглядові скарги та ін
Державної митом оплачуються початкові і зустрічні позовні вимоги майнового і немайнового характеру. Питання встановлення розміру державного мита, відстрочки або розстрочки, а також звільнення від його сплати, повернення вирішуються відповідно до наведених вище Закону «Про державне мито» та постановою Уряду. Зокрема, державне мито стягується у твердих ставках та відсотках від ціни позову, в базових величинах і за іншими правилами.
При збільшенні розміру позовних вимог позивач зобов'язаний доплатити державне мито виходячи з нової ціни позову. При зменшенні розміру позовних вимог сплачена державне мито не повертається (ч. 2 ст. 101 ГПК).
Правила визначення ціни позову встановлені в ст. 102 ГПК. Так, ціна позову визначається:
за позовами про стягнення грошових коштів - виходячи з стягуваної суми;
за позовами про спонукання до виконання договірних зобов'язань - виходячи з вартості невиконаного зобов'язання;
за позовами про визнання яке підлягає виконання виконавчого чи іншого документа, за яким стягнення провадиться у безспірному порядку, - виходячи з оспорюваної суми;
за позовами про витребування майна - виходячи з вартості майна або його частки;
за позовами про витребування земельної ділянки - виходячи з вартості земельної ділянки за встановленою ціною, а при її відсутності - за ринковою ціною.
Ціна позову вказується позивачем у позовній заяві, в неї включаються і суми неустойки (штрафу, пені) та інших санкцій, які позивач хотів би стягнути з відповідача. Ціна позову повинна перевірятися господарським судом, і в разі неправильного її визначення - встановлюється судом.
Витрати, пов'язані з розглядом справи, - суми, що підлягають виплаті експертам за проведення експертизи, призначеної господарським судом, спеціалістам, перекладачам, свідкам; витрати по виробництву огляду на місці; витрати по повідомленню і викликом сторін до господарського суду, напрямку судових актів і виконан
Розмір судових витрат безпосередньо не залежить від характеру спору, ціни позову і може бути різним в залежності від фактично понесених витрат господарським судом у конкретній справі.
Експертам, спеціалістам, перекладачам і свідкам відшкодовуються понесені ними у зв'язку з явкою до господарського суду витрати з проїзду, найму житлового приміщення і виплачуються добові.
Експерти та фахівці отримують також винагороду за виконану ними за дорученням господарського суду роботу, якщо ця робота не входить у коло їхніх службових обов'язків.
Оплата праці перекладачів і виплата їм понесених витрат у зв'язку з явкою до господарського суду проводяться за кошти республіканського бюджету. Таким чином, забезпечується незалежність перекладача в господарському процесі.
За працівниками, визиваемимі.в господарський суд в якості свідків, зберігається середня заробітна плата за місцем роботи за час їх відсутності у зв'язку з явкою до господарського суду.
Свідки, які не перебувають у трудових відносинах, за відволікання їх від звичайних занять отримують компенсацію з урахуванням фактичної витрати часу виходячи з установлених законодавством базових величин з депозитного рахунку господарського суду. Порядок і розміри цих виплат встановлюються законодавством (ст. 104 ГПК).
Суми, що підлягають виплаті експертам, спеціалістам і свідкам, та інші необхідні витрати по справі попередньо вносяться на депозитний рахунок господарського суду стороною, яка заявила відповідне прохання, або третьою особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Якщо зазначена прохання заявлена обома сторонами або виклик фахівців, свідків, призначення експертизи та інші дії, які підлягають оплаті, здійснюються за ініціативою господарського суду, то необхідні суми вносяться сторонами в рівних частинах на депозитний рахунок господарського суду (ст. 105 ГПК).
Суми, що належать експертам, спеціалістам та перекладачам, виплачуються з депозитного рахунку господарського суду по виконанню ними своїх обов'язків (ст. 106 ГПК).
ГПК передбачає три порядки розподілу судових витрат між сторонами: при відмові від позову, при укладенні мирової угоди (ст. 107) і при звичайному судовому розгляді (ст. 108).
При відмові позивача від позову понесені ним витрати відповідач не відшкодовує. У цьому положенні відображена попереджає функція судових витрат і необхідність обліку винності.
Якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, господарський суд може прийняти ухвалу про відшкодування відповідачем всіх понесених позивачем у справі витрат. Але виноситься це визначення за заявою позивача.
При укладенні мирової угоди сторони можуть передбачити порядок розподілу між ними судових витрат. Такий порядок буде обов'язковим для сторін.
При звичайному судовому розгляді стороні, на користь якої винесено рішення, господарський суд присуджує з іншої сторони всі понесені нею у справі судові витрати. Виняток становить державне мито, від сплати якого вона була звільнена.
Якщо позов задоволено господарським судом частково, судові витрати розподіляються наступним чином: позивачу присуджуються суми пропорційно розмі
Витрати, понесені господарським судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати якого позивач був звільнений, стягуються з відповідача в республіканський бюджет.
При відмові у задоволенні позову витрати, понесені господарським судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати якого позивач був звільнений, стягуються з позивача і в тому випадку, коли з позовом на захист його інтересів у встановленому порядку звернулися інші особи (прокурор , державний або інший орган).
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з подачею касаційної чи наглядової скарги, розподіляються за такими ж правилами.
Ухвала господарського суду про розподіл судових витрат може бути оскаржене.
У господарському процесі ефективність захисту прав і законних інтересів юридичних осіб і громадян залежить не тільки від законності та обгрунтованості судових актів, а й від оперативності порушення провадження у справі, його розгляду, виконання судових та інших актів, виконання інших процесуальних дій. Іншими словами, часовий чинник або процесуальні строки в господарському судочинстві мають велике значення.
Терміни в господарському процесі (процесуальні строки) - встановлені ГПК та іншими законодавчими актами або господарським судом періоди часу для здійснення процесуальних дій.
Процесуальні строки визначаються точною календарною датою, вказівкою на подію, яка неодмінно має настати, чи періодом часу, протягом якого дія повинна бути вчинена (ч. 2 ст. 109 ГПК).
Терміни в господарському процесі можна підрозділити на дві великі групи (два види):
- Строки, встановлені ГПК та іншими законодавчими актами (для господарського суду; для осіб, які беруть участь у справі). Наприклад, ч. 2 ст. 126 ГПК встановлює господарському суду термін не більше п'яти днів для направлення позивачу ухвали про повернення позовної заяви, а ст. 127 ГПК надає відповідачу право пред'явити зустрічний позов до прийняття рішення у справі;
- Терміни, призначені господарським судом (для господарського суду; для осіб, які беруть участь у справі; для інших учасників процесу; для осіб, які беруть участі у процесі).
Так, господарський суд сам призначає дату розгляду конкретної справи, хоча і в межах строків, встановлених ГПК. Відповідача по складних справах і в інших необхідних випадках господарський суд може зобов'язати надати відзив на позовну заяву в строк, що забезпечує надходження оглядів до дня розгляду справи (ст. 134 ГПК). А особа, викликана як свідок, зобов'язана з'явитися в господарський суд в призначений час (ч. 4 ст. 51 ГПК). Час явки свідків та інших учасників процесу визначає господарський суд (ст. 132 ГПК). Господарський суд має право вимагати подання докази від особи, яка не бере участі в процесі (ст. 62 ГПК).
Процесуальні терміни, встановлені ГПК та іншими законодавчими актами, у свою чергу, умовно можна підрозділити на:
1) терміни для здійснення окремих процесуальних дій. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, має право знайомитися з протоколом судового засідання або окремої процесуальної дії і представляти свої зауваження щодо повноти та правильності його складання у триденний термін після підписання протоколу (ст. 149 ГПК);
3) терміни для перегляду судових актів. Касаційна інстанція господарського суду розглядає справу в касаційному порядку у десятиденний термін з дня його надходження (ч. 1 ст. 186 ГПК). Терміни розгляду справ, за якими принесений наглядовий протест, встановлені ст. 213 ГПК. Заява про відновлення справи за нововиявленими обставинами може бути подана не пізніше місячного строку з дня відкриття нововиявлених обставин - ст. 222 ГПК;
4) строки вступу судових актів у законну силу. ГПК регулює ці терміни в ст. 161, 162 і 168 (щодо рішень і ухвал господарського суду першої інстанції). Постанова касаційної інстанції вступає в законну силу з моменту його прийняття (ч. 5 ст. 195 ГПК). Такий же термін вступу в законну силу і для постанов наглядових інстанцій (ст. 220 ГПК);
5) терміни у виконавчому виробництві. Наприклад, наказ господарського суду, а також визначення про судовому наказі можуть бути пред'явлені до виконання не пізніше шести місяців з дня набрання судового акта в законну силу, або закінчення строку, встановленого при відстрочці або розстрочення його виконання, або винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (ст. 235 ГПК).
У ГПК встановлено велику кількість різних строків та порядку їх визначення залежно від дій, які повинні бути здійснені господарським судом та іншими учасниками процесу в ці терміни.
Процесуальні строки в господарському судочинстві обчислюються, як правило, днями, місяцями й роками.
Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, яким визначено його початок (ст. 109 ГПК).
Відповідно до ст. АЛЕ ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року встановленого терміну (наприклад, трирічний термін, який почав текти 1 січня
Днем закінчення строку може вважатися тільки робочий день, тому якщо останній день строку припадає на неробочий день (святковий, вихідний), то днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для здійснення якої встановлений строк, може бути виконано до 24 годин останнього дня терміну. Якщо касаційна скарга та інші документи були здані органу зв'язку до 24 години останнього дня строку, то строк не вважається пропущеним.
Якщо процесуальна дія повинна бути вчинена безпосередньо в господарському суді або в іншій організації, то строк закінчується в той час, коли в цих організаціях за встановленими правилами закінчується робота або припиняються відповідні операції (ст. ПО ГПК).
Наслідки недотримання процесуальних строків у ГПК та інших законодавчих актах передбачені різні.
Жалобы и документы, поданные по истечении процессуальных сроков, если не заявлено ходатайство о восстановлении пропущенного срока, хозяйственным судом не рассматриваются и возвращаются лицу, которым они были поданы.
Однако истечение процессуального срока не освобождает соответствующих лиц от выполнения процессуальных обязанностей, возложенных на них хозяйственным судом. Более того, невыполнение процессуальных обязанностей вообще или в установленный срок может повлечь другие негативные последствия для этих лиц. Например, в случае неисполнения обязанности представить истребуемое доказательство по причинам, признанным хозяйственным судом неуважительными, лицо, у которого оно находится, подвергается штрафу (ст. 62 ХПК).
Приостановление всех неистекших процессуальных сроков происходит автоматически с приостановлением производства по делу (ст. 112 ХПК). Основаниями для приостановления процессуальных сроков являются в этом случае обстоятельства, послужившие основанием для приостановления производства по делу (ст. 90, 91 ХПК).
Течение срока давности для предъявления исполнительных документов к исполнению приостанавливается при наличии оснований, предусмотренных ГК для приостановления сроков исковой давности (ст. 236 ХПК).
Течение процессуальных сроков возобновляется с момента возобновления производства по делу, и процессуальные сроки исчисляются при этом с учетом прошедшего периода времени до приостановления производства по делу, т.е. процессуальные действия должны быть совершены в оставшийся более короткий процессуальный срок.
От приостановления процессуальных сроков следует отличать перерыв процессуальных сроков. Отличие состоит в том, что после перерыва процессуальный срок начинает исчисляться вновь с самого начала, т.е. процессуальный срок за счет перерыва не уменьшается, прошедшее время не засчитывается в новый срок. Так, відповідно до ст. 237 ХПК срок давности предъявления исполнительных документов к исполнению прерывается предъявлением их к исполнению, если иное не установлено законодательством. Если одной или обеими сторонами по делу являются граждане, срок давности прерывается также частичным исполнением решения.
Пропущенные процессуальные сроки, установленные ХПК и другими законодательными актами для лиц, участвующих в деле, могут быть восстановлены хозяйственным судом, если он признает причины пропуска уважительными. Лица, участвующие в деле, должны подать об этом заявление в хозяйственный суд (ст. 113 ХПК), в котором обосновать уважительность пропуска сроков. Например, если надзорная жалоба подана с пропуском установленного срока и содержит просьбу о его восстановлении, вопрос о восстановлении срока на подачу жалобы решается должностными лицами, имеющими право принесения надзорного протеста (ч. 2 ст. 206 ХПК).
ХПК предусматривает также два вида продления процессуальных сроков. Председателю хозяйственного суда и его заместителю предоставлено право продлить установленный ХПК срок рассмотрения дела (ст. 137 ХПК). Процессуальные сроки, назначенные хозяйственным судом, также могут быть им продлены, о чем указывается в судебном акте (ст. ИЗ ХПК).
Об отказе в восстановлении либо продлении процессуальных сроков выносится определение, которое может быть обжаловано.
В качестве санкций за невыполнение процессуальных обязанностей, как лицами, участвующими в деле, так и не участвующими в деле, ХПК предусматривает различные меры процессуальной ответственности (штрафы, предупреждение, удаление из зала судебного заседания и др.).
Так, неисполнение частного определения хозяйственного суда, оставление его без ответа, а равно дача несвоевременного ответа влечет ответственность организации, должностного лица, гражданина, которым это сообщение направлено, в виде штрафа (ст. 169 ХПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 62 ХПК хозяйственный суд может истребовать по ходатайству лица, участвующего в деле, необходимые доказательства, которые находятся у участвующего или не участвующего в деле лица. В случае невыполнения без уважительной причины обязанности представить истребуемые доказательства штраф, предусмотренный ч. 5 ст. 62 ХПК, может быть наложен как на-участ-вующее, так и на не участвующее в деле лицо. У постанові Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 22 червня
Вопрос о наложении штрафа разрешается в заседании хозяйственного суда.
Другие меры процессуальной ответственности предусмотрены также в ст. 140 ХПК и иных нормах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада
2. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня
3. Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
5. Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
6. Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
7. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.