Створення безпечних умов праці

Реферат на тему:

Створення безпечних умов праці

ЗМІСТ

ВСТУП

Людина та її здоров'я - найбільша цінність Української держави. Держава докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як в навколишньому середо­вищі, так і в середовищі праці.

Закон України "Про охорону праці" визначає: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організацій-но-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактич­них заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та пра­цездатності людини в процесі праці".

Завдання охорони праці забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань. Вирішальне значення в розв'язанні цих за­вдань має науково-технічний прогрес. Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культу­ри та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість.

1. Проблема створення безпечних умов праці та шляхи її вирішення.

Проблема створення безпечних і нешкідливих умов виробництва в Україні існувала, можна сказати, завжди, про що свідчить ста­тистика нещасних випадків: ще 15 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 тис. працівників, з них гинуло майже 3 тис. чоло­вік - відповідно в 4,8 і 2,2 рази більше, ніж у 2002 р. Але справжній стан охорони праці і рівень виробничого травматизму на той час замовчувалися.

Зі здобуттям незалежності Україна першою серед республік колишнього Союзу РСР у 1992 р. прийняла Закон «Про охорону праці». Цей Закон уперше визначив пріоритетні нап­рямки реалізації конституційного права гро­мадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, проголосив ос­новні принципи державної політики у галузі охорони праці.

За роки, що пройшли після прийняття Закону, для реалізації цих принципів зроблено чимало.

Створено Національну раду з питань безпеч­ної життєдіяльності населення при Кабінеті Мі­ністрів, яка забезпечує функціонування ціліс­ної системи державного керування охороною життя людей, у тому числі на виробництві, ко­ординує діяльність центральних і місцевих ор­ганів виконавчої влади з цих проблем. Такі са­мі ради функціонують на місцях.

З 1994 p. у країні почата розробка Націо­нальної, галузевих, регіональних і виробничих програм поліпшення безпеки праці і виробни­чого середовища. В даний час реалізуються програми, розроблені до 2005 р.

Будь-який напрямок господарської діяльнос­ті здатний розвиватися, якщо він забезпечу­ється наукою. Це має пряме відношення і до охорони праці. Ось чому Уряд, Верховна Ра­да і Президент визнали за необхідне створити всеукраїнський науково-дослідний інститут охорони праці, який чи не першим у країні одержав статус національного. Сьогодні се­ред працівників інституту 1 1 докторів наук, 25 кандидатів. Інститут ще не досяг високого світового рівня, але багато чого робить, прагне до цього.

Велика увага приділяється підвищенню рівня технічної безпеки виробничих об'єктів. Для рі­шення цих задач у країні створена мережа експертно-технічних центрів. У 2002 р. центри здійснили 27 тис. експертиз проектної доку­ментації, продіагностували 18 тис. одиниць ус­таткування підвищеної небезпеки, провели нав­чання з питань охорони праці майже 50 тис. працюючих, виконали ряд інших робіт.

У зв'язку з необхідністю систематичного по­повнення і відновлення знань, у даний час роз­глядається питання про створення Інституту післядипломної освіти у сфері охорони праці на базі нині діючого Головного учбово-мето­дичного центру Держнаглядохоронпраці.

Поступово стає на ноги система держав­ного соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, що ни­ні обслуговує понад 300 тис. потерпілих на виробництві і виплачує їм щорічно близько 900 млн. гривень.

Реалізується комплекс заходів для посилення державного нагляду за охороною праці, удосконалення і зміцнення його структури. Згідно з Указом Президента від 18.09.02 р. №834 на базі відповідного департаменту Мі­ністерства праці утворений Державний комі­тет з нагляду за охороною праці як централь­ний орган виконавчої влади.

Розробляється національне законодавство про охорону праці з використанням конвен­цій і рекомендацій Міжнародної організації праці, директив Європейського Союзу, на­лагоджуються більш тісні контакти в галузі охорони праці з Росією, Німеччиною, США, Великобританією, Білоруссю, іншими дер­жавами.

21 листопада 2002 р. Верховною Радою прийнята нова редакція Закону «Про охорону праці», що враховує десятилітній досвід його.

2. Проблеми виробничого травматизму та профзахворювань.

Однак вирішальним є положення на підприємствах, робочих місцях. І тут варто прямо сказати, що виробничий травматизм залиша­ється дуже високим, сотні тисяч людей про­довжують працювати в умовах, які принижу­ють їхню людську гідність. Причин такого положення чимало: це і значна амортизація основних фондів, їх несвоєчасне відновлення, ремонт; і незадовільна забезпеченість техніч­ними засобами безпеки, засобами індивіду­ального і колективного захисту працюючих; і погана організація робіт; і істотні недоліки у проведенні навчання безпосередніх виконав­ців робіт і керівників. Це також свідоме по­рушення правил безпеки працюючими, що має масовий характер і нерідко обумовлено неправильним розумінням ролі і значимості

Людина може припускатися помилок у своїх діях унаслідок фізичного, статичного або динамічного перевантаження, розу­мового перенапруження, перенапруження аналізаторів (зорово­го, слухового, тактильного), монотонності праці, стресових ситу­ацій, хворобливого стану. Травму може викликати незадовіль­ність анатомо-фізіологічних і психічних особливостей організму людини залежно від характеру виконуваної роботи. У сучасних складних технічних системах управління, в конструкціях машин, приладів і систем управління ще недостатньо враховуються фізіологічні і антропологічні особливості і можливості людини.

Незадовільна організація праці зумовлює надмірні фізичні і нервові перевантаження, що прискорює стомлюваність робітни­ків. У такому стані знижується чутливість до різних подразників виробничого середовища, притуплюється увага, пильність. Це призводить до того, що ближче до кінця робочої зміни різко підвищується кількість нещасних випадків, причинами яких є по­милкові дії потерпілих.

Важливе значення серед факторів, які зумовлюють вироб­ничий травматизм, мають попередні нещасні випадки, пси­хофізіологічний стан потерпілих. При цьому несприятливий пси­хофізіологічний стан може бути пов'язаний як з об'єктивними причинами (погана організація праці), так і суб'єктивними, за­лежними від особливостей особистого стану потерпілих (необережність, поспіх, втома, роздратування, ризик тощо).

Окремий вагомий блок проблем становлять: малі підприємства, рівень травматизму на яких у кілька разів вище. Основними причина­ми такого положення є:

- недостатнє знання роботодавцями вимог з охорони праці;

- небажання роботодавців займатися органі­зацією охорони праці;

- відсутність на малих підприємствах проф­спілкових організацій, колективних договорів, угод з охорони праці, які могли б у правовій формі закріпити вимоги про створення без­печних умов праці;

- неефективність і неоперативність контро­лю з боку місцевих органів виконавчої влади і територіальних органів нагляду внаслідок ве­ликої кількості малих підприємств;

- невимогливість працівників до умов праці з остраху втратити своє робоче місце.

Наше законодавство про охорону праці орі­єнтовано на великі підприємства зі сформова­ною системою організації виробництва. Разом з тим малі підприємства не здатні виконувати чимало його норм. Доцільно, в основу нормативних вимог з охорони праці покласти можливості не великих підприємств, а саме малих, щоб уникнути двох видів вимог. Питання не просте, тому прийняттю рішень повинні передувати наради з представниками малого бізнесу, «круглі столи», обговорення цієї проблеми в засобах масової інформації.

Висновок

Життя настійно вимагає формування і реа­лізації більш діючої політики у галузі охорони праці, посилення державного впливу в цій сфері.

Ніхто не сумнівається, що без силь­ного державного нагляду охорона праці не буде ефективною. У зв'язку з цим незмірне зростає роль новоствореного Державного комітету з нагляду за охороною праці, що здійснює комплексне керування охороною праці в державі. В основу його наступальної політики мають бути покладені три непорушні істини:

- роботодавець має бути переконаний у не­обхідності заходів для охорони праці;

- роботодавець повинен знати шляхи здій­снення цих заходів;

- жодне підприємство - велике чи мале, приватне чи державне - у сфері регулювання питань охорони праці не повинне мати пільг і потурань.

Людина не є слугою економіки, тому ніяки­ми посиланнями на фінансові . труднощі не­можливо виправдати дії керівника, коли він ставить працівника у свідомо небезпечні умо­ви, допускає його травмування, загибель чи «тиху» смерть від профзахворювань.

Література

1.Охорона праці. За ред Я.І.Бедрія. – К., 2002

2. Мацюк Р.; Безпека життєдіяльності та охорона праці. – Львів. 1996

3. Хара В.Г. охорона праці в Україні: досвід проблеми і перспективи/ Безпека життєдіяльності: 2003/№4 – с.44-45