Співвідношення приватного і публічного права

Застосування цих принципів тепер може бути обмежено тільки федеральним законом і лише в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави. У силу цього можливі і необхідні обмеження приватноправових почав стають дійсно винятком з правила, а не загальним правилом.

2. СИСТЕМА ПРИВАТНОГО ПРАВА
2.1. Розвиток системи приватного права в Росії
У вітчизняній правовій системі приватне право завжди було представлено цивільним правом. За радянських часів, після відмови від поділу права на публічне і приватне, з цивільного права в якості самостійних правових галузей виділилися сімейне та трудове право, а "на стику" цивільного та адміністративного права виникли земельне та природоресурсове право. Були спроби відокремлення міжнародного приватного права, покликаного регулювати приватноправові відносини "з іноземним елементом" (тобто за участю іноземних громадян, юридичних осіб та осіб без громадянства). Всі ці правові освіти склали "сім'ю" цивилистических (по суті приватноправових) галузей нашого правопорядку.
Повернення до класичних основ правової системи, що базується на принципову різницю публічного та приватного права, вимагало не тільки відмови від "нашарувань" одержавленої економіки в цивільно-правовій сфері, але і певної переоцінки правової природи цих "суміжних" з громадянським галузей права [[5] ].
В умовах становлення ринкової економіки відбувається відома коммерсалізація відносин, що раніше входили в публічно-правову сферу. Так, після відмови від виключної власності держави на землю та дозволи здійснення багатьох угод з деякими земельними ділянками (купівля-продаж, оренда, застава, передача у спадщину тощо) відповідні відносини стали предметом цивільного права (тобто приватноправового регулювання ) і вийшли з предмета земельного права. Остання зосереджується тепер не на регламентації чужорідного для цієї галузі обороту землі, а на визначенні публічно-правового режиму різних видів земельних ділянок, включаючи їх цільове призначення, вимоги природоохоронного характеру, кількісні обмеження і т.п. Інакше кажучи, земельне право виявляє свою публічно-правову природу. Сказане рівною мірою відноситься і до більш широкій сфері природоресурсового та природоохоронного (екологічного) права.
Законодавче визнання можливості укладання шлюбних контрактів, що визначають з волі подружжя правовий режим їх майна, свідчить про зростання приватноправових почав і в сфері сімейних відносин. Сімейне право завжди характеризувалося переважанням немайнових елементів над майновими і принципом мінімального втручання держави в сімейні відносини (в основному з метою захисту інтересів неповнолітніх дітей, непрацездатних подружжя тощо), а також добровільним і рівноправним характером шлюбно-сімейних зв'язків. Враховуючи традиційне наявність у предметі цивільного права значного кола особистих немайнових відносин (захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, охорона різних немайнових прав громадян), можна говорити про частноправовой природі сімейного права (властивої, до речі, всім без винятку розвиненим правопорядку) [6].
Що стосується трудового права, то його природу в даний час не можна визначити однозначно. На користь його приватноправового характеру свідчать багато правил про трудовий договір, що є основою цієї галузі та отримали тепер новий розвиток. Разом з тим основний напрямок правової регламентації тут як і раніше становить встановлення широкого кола спеціальних соціальних (тобто встановлених у громадських, публічно-правових інтересах) гарантій для учасників трудових відносин. Така регламентація характерна для публічно-правових галузей (до числа яких слід, зокрема, віднести і виділилося на цій основі з трудового права право соціального забезпечення). Разом з тим в континентальному європейському праві, перш за все в його німецької гілки, трудове право звичайно розглядається як приватноправового освіти.
Міжнародне приватне право за своїм основним юридичним ознакам (предмету і методу) ніколи не втрачало своєї частноправовой природи, загальновизнаної у розвинених правопорядках. Більш того, в теорії воно іноді розглядається в якості складової частини (підгалузі) цивільного права.
На базі цивільно-правових норм про юридичних осіб у розвинених зарубіжних правопорядках звичайно виділяються правила про статус комерційних організацій, що об'єднуються поняттями "права компаній" або корпоративного права. У вітчизняній правовій системі на цій основі раніше намагалися виділяти колгоспне, а потім кооперативне право. Дане правове освіту не можна вважати самостійним, бо воно існує в рамках приватного права як частина громадянського або також торгового права.
Цивільне право, як уже зазначалося, становить основу приватного права. У вітчизняному правопорядок в загальну систему приватного права входять також сімейний і міжнародне приватне право, традиційно визнані тут, втім, самостійними по відношенню до цивільного права правовими галузями. Ця обставина становить специфіку системи російського приватного права, оскільки в континентальному європейському праві вони зазвичай розглядаються в якості складових частин (підгалузей) цивільного права.
2.2. Система цивільного права
Цивільне право само піддається відомої систематизації (диференціації), причому його система одночасно входить у загальну систему приватного права.
Базу такої диференціації становить виділення основних, загальних для всієї галузі положень - Загальної частини. Загальна частина цивільного права включає основні положення про поняття, виникнення, здійснення і захисту цивільних прав, суб'єктів та об'єктів цивільного обороту, а також про терміни і деякі інші правила загального порядку, що застосовуються до всіх цивільних правовідносин. Вона має важливе системоутворюючі, теоретико-пізнавальне і разом з тим практичне, правоприменительное значення, бо складові її правила так чи інакше враховуються при застосуванні всіх інших цивільно-правових норм [[7]].
З цієї точки зору можна сказати, що всі інші норми складають Особливу частину цивільного права. Але це поняття стосовно до цивільного права зазвичай не використовується, бо різноманіття складових його норм настільки велике, що неминуче вимагає подальшої розгорнутої диференціації. Перш за все, громадянське право поділяється на підгалузі - найбільші угрупування норм, що регулюють однорідні групи відносин і мають свої загальні положення.
В даний час загальноприйнята виділення в російському цивільному праві п'яти таких підгалузей. До них відносяться:
- Речове право, яке опрацьовує приналежність речей (майна) учасникам майнових відносин в якості необхідної передумови і результату майнового обороту;
- Зобов'язальне право, яке опрацьовує власне майновий оборот. Зобов'язальне право у свою чергу поділяється на підгалузі договірного та деліктного права, маючи при цьому єдину для них власну Загальну частину. Договірні зобов'язання далі диференціюються на групи зобов'язань з передачі майна в речове право, в користування, з виконання робіт, з надання послуг, по спільній діяльності; виділяються також зобов'язання з односторонніх дій (угод), Правоохоронні зобов'язання поділяються на деліктні та на зобов'язання з безпідставного збагачення . У цілому зобов'язальне право являє собою найбільш ретельно структуровану частина цивільного права;
- исключительные права, охватывающие институт так называемой интеллектуальной собственности (права, оформляющие принадлежность и режим использования нематериальных объектов, являющихся результатами творческой деятельности, - произведений науки, литературы и искусства, изобретений и полезных моделей и т.п.) и институт так называемой промышленной собственности (устанавливающий правовой режим промышленных образцов, фирменных наименований, товарных знаков и т.п.);
- наследственное право, регулирующее переход имущества в случае смерти граждан к другим лицам;
- защиту нематериальных (личных неимущественных) благ (чести, достоинства и деловой репутации граждан и юридических лиц, жизни, здоровья и личной неприкосновенности граждан, их частной жизни и т.п.).
В свою очередь перечисленные подотрасли делятся на институты - совокупности норм, регулирующих менее крупные однородные группы общественных отношений. Так, в подотрасли вещных прав можно выделить институты права собственности, ограниченных вещных прав, вещно-правовых способов их защиты, а в подотрасли обязательственного договорного права - институты отдельных договорных обязательств (купли-продажи, аренды, подряда и т.д.). Институты разделяются на еще более дробные, мелкие совокупности норм - субинституты, которые, однако, тоже сохраняют единство и однородность своего предмета. Например, институты договорных обязательств разделяются на субинституты, охватывающие правила об отдельных их разновидностях (институт договора купли-продажи - на субинституты розничной купли-продажи, поставки, контрактации и т.д.; институт договора аренды - на субинституты проката, аренды транспортных средств, предприятий, финансовой аренды и т.д.). Институты и субинституты тоже имеют свои общие положения, свидетельствующие о юридической однородности охватываемых ими норм.
При этом общие положения подотрасли распространяются и на правила, составляющие входящий в подотрасль институт, а общие положения соответствующего института - на правила, составляющие входящий в него субинститут. Так, общие положения об обязательствах и договорах распространяются и на договоры купли-продажи и аренды (институты), и на договоры поставки и проката (субинституты). В свою очередь, общие правила о купле-продаже распространяются на договоры поставки и контрактации, а общие правила об аренде - на договоры аренды транспортных средств, договоры проката и финансовой аренды.
2.3. Основные системы континентального гражданского права
Данная система гражданского права имеет своей базой систему основных кодифицированных актов гражданского законодательства - гражданских кодексов и свойственна породившему их континентальному правопорядку. У XIX ст. в ряде стран континентальной Европы была проведена кодификация гражданского законодательства в форме принятия единого обобщающего закона - гражданского кодекса. Такие законы строились на основе использования одной из двух наиболее известных и распространенных систем гражданского права - институционной или пандектной[[8]].
Институционная система, берущая начало от системы "Институций" крупнейшего римского юриста классической эпохи Гая, исходит из последовательного деления гражданского права на три основных раздела: правовое положение субъектов ("лица"); объекты права и соответствующие им имущественные права ("вещи"); способы их реализации и защиты ("иски"), включавшие правила обязательственно-правового и даже процессуально-правового характера. Она рассчитана на сравнительно мало развитую дифференциацию. По этой системе построен известный Гражданский кодекс Франции 1804 р . ("Кодекс Наполеона"), фактически положивший начало романской системе гражданского права (воспринятой с некоторыми изменениями в Италии, Испании, Португалии и других европейских странах).
Более тщательно разработана пандектная система, созданная в XVIII-XIX вв. германскими правоведами на базе проведенной ими всеохватывающей ("пандектной") систематизации источников римского частного права (прежде всего, Юстиниановых Дигест). Ее основным достижением и характерной особенностью как раз и стало выделение Общей части, а также четкое обособление вещных прав от обязательственных (впервые последовавшие в Саксонском гражданском уложении 1863 р .) и разделение материальных и процессуальных норм. По такой системе построено Германское гражданское уложение 1896 р . Оно стало базой для развития германской системы, с теми или иными модификациями использованной в Швейцарии, Австрии и ряде других государств, а также в России[[9]].
Разумеется, данные системы представляют собой лишь самые общие схемы, значительно развитые и усовершенствованные впоследствии. В частности, в них пришлось отражать развитие и дифференциацию обязательственного права, включать институты "интеллектуальной" и "промышленной собственности", отсутствовавшие в период их создания, а позднее - регламентацию других личных неимущественных прав.
Было бы неправильным отождествлять систему гражданского кодекса и систему гражданского права уже потому, что последняя в современном виде, как правило, гораздо более всеобъемлюща, особенно в сравнении с систематикой классических кодексов конца прошлого и начала нынешнего века (хотя до сих пор система гражданского кодекса нередко рассматривается одновременно и в качестве системы гражданского права). Не случайно современные кодификации стремятся ликвидировать этот разрыв, включая в свою систему положения обо всех или большинстве гражданско-правовых институтов. В ряде правовых систем гражданские кодексы вообще отсутствуют, что не свидетельствует об отсутствии системы гражданского права. Дело объясняется ставшим теперь очевидным несовпадением понятия и системы гражданского права и гражданского законодательства.
2.4. Система частного права в зарубежных правопорядках
Следует отметить отсутствие единого подхода к составу частного права в различных зарубежных правопорядках. Этот состав определяется не какими-то абстрактными "мировыми стандартами", а особенностями исторического и социально-экономического развития конкретных стран, в которых тем не менее можно видеть и некоторые общие черты и закономерности.
Так, англо-американская правовая система формально вообще не знает деления на частное и публичное право. Как известно, она сложилась на основе решений по конкретным спорам (прецедентов), выносившихся в феодальной Англии двумя различными видами королевских судов: судами "общего права" и судом лорда-канцлера ("судом справедливости"). Они-то и сформировали в качестве особых, самостоятельных ветвей этого правопорядка общее право (common law) и право справедливости (law of equity). Лишь в конце XIX в. эти ветви начали сливаться.
Данное обстоятельство обусловлено особенностями развития англосаксонского права, отличающими его от континентальной европейской системы (в рамках которой, в основном на базе ее германской ветви, традиционно развивалось российское частное право). Впоследствии эта система была реципирована (заимствована) США, Канадой, Австралией и рядом других англоязычных стран.
В настоящее время и в англо-американском правопорядке фактически проводится различие между частным и публичным правом, в том числе в силу процесса известного сближения его с континентальным правопорядком[[10]]. Однако в странах "общего права" к сфере частного права относят не вещные, обязательственные и исключительные права, а такие считающиеся самостоятельными части, как, например, "право компаний", "право собственности", "договорное право", "право на возмещение вреда", "авторское право", "патентное право" и др. Поэтому внутренняя система частного права здесь не совпадает с континентальной.
В ряде западноевропейских стран (Германия, Франция, Испания и др.) частное право традиционно разделяется на две основные ветви: гражданское и торговое, что позволяет говорить о дуализме частного права. При этом торговое право охватывает регламентацию предпринимательского оборота, т.е. одну из специальных сфер гражданского права. Оно, следовательно, не является вполне "равноправной", самостоятельной правовой отраслью по отношению к гражданскому праву. Об этом свидетельствует и такой факт, как отсутствие в торговом праве сколько-нибудь развитой самостоятельной Общей части, что и вызывает неизбежную необходимость распространения на его сферу действия общих положений гражданского права.
Поэтому принято считать, что нормы торгового права являются специальными по отношению к гражданско-правовым. Следовательно, при отсутствии специальных правил к отношениям, регулируемым торговым правом, применяются нормы гражданского права. Это обстоятельство отразилось здесь в принятии двух различных кодексов - гражданского и торгового, соотношение которых обычно рассматривается как соотношение общего и специального законов.