Алла Головачова
м. Ялта
У першу записну книжку Чехова була внесена, а в останню переписана наступна замітка: "Я не читала Спенсера. Розкажіть мені його зміст. Про що він пише?" У дужках зроблено пояснення: "набридлива дама".
Епізод з докучливою дамою не увійшов до жодного із закінчених творів Чехова, але ім'я англійського філософа-позитивіста, соціолога, економіста Герберта Спенсера не раз згадується на сторінках чеховських творів. Найчастіше про це відомому вченому йдеться у повісті «Дуель», але його ім'я зустрічається також і в чорнових варіантах «Чайки», а прихильники і противники виявляються серед героїв як ранній повісті «Драма на полюванні», так і пізньої - «Моє життя» .
Ще .. в пору свого навчання на медичному факультеті Московського університету Чехов високо оцінив трактат Г. Спенсера «Виховання розумове, моральне і фізичне». У листі до старшого брата Олександра, надісланому в квітні 1883 року, майбутній автор афоризму "У людині повинно бути все прекрасно ..." назвав цей трактат "відмінної статтею" і поділився планами власної наукової роботи («Історія статевого авторитету»), задуманої не без впливу прочитаного. Дослідники творчості Чехова звернули увагу на те, що багато положень цієї статті, схваленої студентом-медиком, збігаються з пізнішими чеховськими висловлюваннями: наприклад, про близькість науки та мистецтва (подібна думка не могла б не обурити Л. Толстого). Є всі підстави вважати, що і в більш пізні роки Чехов не переставав цікавитися літературою подібного роду і міг познайомитися з книгою афоризмів із творів Г. Спенсера різних років і з різних галузей знань, що вийшла в Санкт-Петербурзі в 1896 році під редакцією В. Соловйова . В усякому разі, в пізній творчості Чехова прочитується те, що можна назвати слідами знайомства зі Спенсером, а один із фрагментів цього збірника відверто перегукується зі змістом та ідеями п'єси Чехова «Три сестри». Зауважимо принагідно, що «Три сестри» - п'єса з підкреслено філософствуючим героями. "Кашею не годуй, а тільки дай пофілософствувати", - як знущально помічає і сам не позбавлений цієї пристрасті Солоний.
Фрагмент, що викликає асоціації з «Трьома сестрами», витягнутий з роботи Спенсера «Підстави етики» (§ 476). Зміст його такий:
"Настане час, коли найвища честолюбство буде полягати в тому, щоб брати участь у справі« культури людини », хоча б ця участь не було ні оцінено, ні помічено. З досвіду ми і тепер переконуємося, що переслідування абсолютно безкорисливих цілей може бути джерелом найбільшого насолоди; з плином ж часу стануть все частіше з'являтися люди, безкорисливої метою яких буде подальший розвиток людства. Ці люди, вдивляючись з висоти своєї думки в ту далеку життя людського роду, насолоджуватися якою доведеться не їм самим, але лише віддаленого їх потомству, будуть випробовувати тиху радість у свідомості наданого ними сприяння до її здійснення "1.
Окремі положення цього параграфа розійшлися по чеховської п'єсі в монологах Вершиніна. Розіб'ємо їх по пунктах і простежимо відповідності в чеховському тексті.
"Настане час, коли ..." Усі філософські монологи Вершиніна містять цей мотив. "Давайте помріємо ... наприклад, про те життя, яка буде після нас ...";" Життя важке. Вона представляється багатьом з нас глухий і безнадійною, але все ж, треба сказати, вона стає все ясніше і легше, і, мабуть, недалеко той час, коли ... " Всякий раз, міркуючи про життя в майбутньому, Вершинін твердо переконаний: вона буде чистішим і нравственней, ніж у теперішньому.
З уривка Спенсера слід: моральний борг полягає в тому, щоб "брати участь у справі« культури людини », хоча б ця участь не було ні оцінено, ні відмічено". Ті ж самі думки Вершинін прагне вселити сестрам Прозорова, він дивується, коли чує від Маші, що дочки генерала Прозорова знають багато зайвого: "... немає і не може бути такого нудну і смутну міста, в якому був би не потрібен розумний, освічений людина ви повинні будете поступитися і загубитися в стотисячній натовпі, вас заглушить життя, але все ж ви не зникнете, не залишитеся без впливу ... "
Вчений-еволюціоніст, Спенсер не сумнівався: "... з плином часу стануть все частіше з'являтися люди, безкорисливої метою яких буде подальший розвиток людства". Вершинін сповідує ту ж еволюційну теорію і говорить про це не раз: "Припустимо, що серед ста тисяч населення цього міста, звичайно, відсталого і грубого, таких, як ви, тільки три після вас з'явиться вже, мабуть, шість, потім дванадцять і так далі, поки нарешті такі, як ви, не стануть більшістю ";" Ось таких, як ви, у місті тепер тільки три, але в наступних поколіннях буде більше, все більше і більше, і прийде час, коли все зміниться на вашу думку , жити будуть по-вашому, а потім і ви застаріє, народиться люди, які краще за вас ... "
Виходячи з вчення про поступовість, насолодитися чудовим майбутнім доведеться не нинішнім поколінням, а "лише віддаленого їх потомству". Вершинін стверджує: "Ми повинні тільки працювати і працювати, а щастя це доля наших далеких нащадків".
Нарешті, останній, і найважливіший, теза у Спенсера - про людей, які, "вдивляючись з висоти своєї думки в ту далеку життя людського роду, насолоджуватися якою доведеться не їм самим, але лише віддаленого їх потомству, будуть випробовувати тиху радість у свідомості наданого ними сприяння до її здійснення ". Вершинін зображений у повній відповідності з цією спенсеровской характеристикою: саме як один з тих, хто подумки вдивляється в далеке майбутнє і відчуває радість від усвідомлення, що творить і наближає його своїм життям (кажучи науковою мовою соціолога, "сприяє до її здійснення"). Порівняємо: "Через двісті-триста, нарешті, тисячу років, - справа не у віці, - настане нова, щасливе життя. Брати участь у цьому житті ми не будемо, звичайно, але ми для неї живемо тепер, працюємо, ну, страждаємо, ми творимо її - і в цьому одному мета нашого буття і, якщо хочете, наше щастя ".
Ось, мабуть, найголовніше, що почерпнув герой Чехова з сучасної філософської думки, що стало його опорою в житті і чим він намагається підтримати інших, сделавшихся йому близькими людей. Він говорить про себе: "Читаю я багато, але вибирати книг не вмію і читаю, можливо, зовсім не те, що потрібно, а між тим чим більше живу, тим більше хочу знати". Можна не сумніватися, що Спенсер входив в коло читання підполковника Вершиніна. Прихильника еволюційного вчення в ньому можна дізнатися з однієї тільки наступної фрази: "Мені здається, все на землі має змінитися мало-помалу і вже змінюється на наших очах". Його роздуми про майбутнє - це не "філософістіка або там софістика", як сказав би недалекий Солоний. Це і не лише ця хвилина втіха для слабких людей, як у старого Луки в написаній буквально слідом за «Трьома сестрами» горьківської п'єсі «На дні». Майбутнє цікавить Вершиніна остільки, оскільки воно - у світлі еволюційної теорії - неминучий наслідок цього. Саме прагнення усвідомити себе в сьогоденні, знайти сенс, мета, виправдання свого існування (і своїх близьких - своїх дочок, трьох сестер Прозорова) рухає в першу чергу цим героєм.
Не буде перебільшенням сказати, що спенсеровскій мотиви в «Трьох сестрах» біографічність або навіть автобіографічні. Люди, подібні Чеховському Вершиніну, з'являлися на книжкових сторінках і входили в реальне життя. Письменник Веніамін Каверін у своїх мемуарах згадував про роки, віддалених зовсім недалеко від часу «Трьох сестер»: "Мій батько служив в Омському піхотному полку, і серед офіцерів я шукав Вершиніна і Тузенбаха ..." 2 Він же розповідав про гімназисти Юрія Тинянова, який написав блискуче філософський твір на таку тему: «Життя гарне, коли ти в ній необхідну ланку». Пошуки себе як необхідної ланки в житті - це шлях і героя улюбленого самим Чеховим оповідання «Студент» 22-річного Івана Великопольського, і сивіючою підполковника Вершиніна. Голос Вершиніна влився в хор голосів про Спенсера попередніх чеховських героїв. В кінці життя в цьому хорі зазвучав і голос самого автора. «Три сестри» писалися в той час, коли життя Чехова круто змінилася, коли, оселившись в Ялті, він з якимось особливим зусиллям, з якоюсь чи не наукової методичністю намагався визначити своє місце серед кримських реалій, сенс свого перебування тут і разом з тим сенс всього, що відбувалося навколо. Сенс виявився в тому, що було засвоєно з юності, з університету, але під кінець життя придбало нову цінність, у трьох речах: науці, культурі, прогрес. Різні мемуаристи незалежно один від одного відзначають науку, культуру, прогрес як моральну опору Чехова в його останні роки. Ялтинський доктор І.М. Альтшуллер, який лікував письменника, свідчив: "Чехова відрізняло, я б сказав, побожне ставлення до науки. Він вірив, що невпинний прогрес науки облагородить людство. І тут він, глибокий скептик в усьому іншому, ставав ентузіастом" 3. Близький знайомий Чехова в ці роки А.І. Купрін згадував: "... думка про красу прийдешнього життя, так ласкаво, сумно і прекрасно озвалася у всіх його останніх творах, була і в життя однієї із самих його задушевних, найбільш жаданих думок. Він вірив у те, що майбутня, справжня культура облагородить людство "4; за іншим свідченням Купріна, Чехов був переконаний, що" людське утворення сприяє прогресу в моральному сенсі "5.
Чернеткою майбутніх монологів Вершиніна виглядає лист, відправлений Чеховим з Ялти в лютому 1899 І.І. Орлову, але тут - зізнання самого письменника, а не його героя: "Я вірую в окремих людей, я бачу порятунок в окремих особистостях, розкиданих по всій Росії там і сям - інтелігенти вони або мужики, - в них сила, хоча їх і мало окремі особистості, про яких я кажу, грають непомітну роль у суспільстві, вони не домінують, але робота їх видно; що б там не було, наука все посувається вперед і вперед, суспільна самосвідомість наростає, моральні питання починають набувати неспокійний характер і т.д ., і т.д. незважаючи ні на що ".
Чи була це ілюзія, над якою захочеться посміхнутися ще одному минулому з тієї пори віку? Як говориться в тих же «Трьох сестер»: "Якщо б знати, якби знати!" Ясно одне: Чехову такі думки давали сили жити, сподіватися і працювати. І як не дивно, те, що звучало такий безглуздістю, - питання про "змісті Спенсера" - в переносному сенсі ненавмисно знайшло достовірність, обернулося й справді змістом Спенсера у багатогранній чеховської життя. Якщо можна уявити собі такий показник, як "зміст Спенсера", - він повинен бути вписаний в curriculum vitae Чехова: Спенсер бродив у його крові, він не пройшов даремно ні для його творчої, ні для особистої долі.
Список л ітератури
1. Афоризми з творів Герберта Спенсера. Вилучено та приведені в систему Юлією Реймонд Гінджелл. Під ред. Вл.Соловьева. СПб.: Вид-во Н.П. Колбаснікова, 1896. С. 32.
2. Каверін В. Собр. соч.: У 8 т. М.: Худож. література, 1983. Т. 8. С. 696-697.
3. Літературна спадщина. М.: Наука, 1960. Т. 68. С. 688.
4. А.П. Чехов у спогадах сучасників. М.: ГИХЛ, 1960. С. 541-542.
5. Там же. С. 775.