Соціально-економічні права і свободи в РФ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РФ

Курського державного ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра конституційного права

Курсова робота

на тему:

«СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА І СВОБОДИ В РФ»

Автор роботи: ст. гр. Зю - 63д Орлов Д.А.

Керівник: доцент Яценко В.В.

Робота захищена _____________ з оценкой________

Члени комісії: 1.________________

2.________________

3.________________

КУРСЬК 2007

Зміст

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с. 3 - 5

1. Соціально-економічні права в конституції РФ 1993 року і в радянських конституціях ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... С.6 - 8

2. Соціальні права і свободи ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с. 9 - 22

3. Економічні права і свободи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с.23 - 27

Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... С. 28 - 30

Бібліографічний список ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .... С. 31

Введення

Вибір теми для цієї курсової роботи обумовлений тим, що закріплення і захист прав і свобод особистості в Конституції РФ представляються нам самою важливою її функцією, ступінь реалізації якої торкається кожного жителя Російської Федерації. Не отримавши чіткого уявлення про міру своїх прав, свобод і обов'язків, ні одна людина не може відчути себе повноправним членом громадянського, демократичного суспільства, а значить, і жити за правилами цього суспільства.

Метою цієї курсової роботи є загальний огляд конституційного регулювання соціально-економічних прав і свобод людини в нинішній Російській Федерації, по можливості, зіставлення з попереднім вітчизняним досвідом. В основу дослідження нами буде покладено аналіз конкретних положень чинної Російської Конституції.

Економічні та соціальні права і свободи мають найважливіше значення для життя людини. Конституція РФ дає нові трактування багатьох прав і свобод, що входять в цю групу, відображаючи проведені в країні реформи, перш за все економічні. У своїй сукупності ця група прав забезпечує свободу людини в економічній, соціальній і культурній сферах і дає йому можливість захистити свої життєві потреби. У питаннях життєзабезпечення більшість людей не можуть покластися тільки на свої сили. Зберігаючи свободу, вони в той же час залежать від інших людей, інтереси яких часто зовсім інші. Тому в інтересах суспільства виникає необхідність захисту життєвих прав людини від економічного свавілля і соціальної несправедливості, а також - дати йому сили для духовного розвитку та прояву своїх здібностей.

За своїм юридичним змістом дані права не однакові. Деякі (наприклад, право приватної власності), по суті, є безперечними правами прямої дії, інші (право на відпочинок або на соціальне забезпечення) являють собою суб'єктивні права, конкретний зміст яких випливає з чинного галузевого законодавства, треті (право на працю, право на житло та ін) породжують для держави тільки загальну обов'язок проводити політику сприяння в їх реалізації. Відмінності в юридичному змісті породжують різну ступінь масовості користування цими правами - ті з них, які краще забезпечені, виявляють своє життєве значення, а інші залишаються на папері. Важлива особливість цієї групи прав полягає в тому, що вони закріплюються за кожною людиною, тобто не залежать від громадянства їхніх суб'єктів.

Конституційні права, свободи і обов'язки мають найвищу юридичну силу.

З цієї властивості, перш за все, слід, що всі інші права, свободи і обов'язки мають у принципі відповідати конституційним правам, свободам і обов'язкам громадян. Зазначене положення не потрібно розуміти буквально, ніби в поточному законодавстві можуть закріплюватися лише такі права, свободи і обов'язки, які тотожні за змістом конституційним. Необхідно, щоб всі інші права, свободи і обов'язки, що покладаються на громадян різними нормативними актами, не суперечили, а відповідали в принципі конституційним правам, свободам і обов'язкам. У цьому, як відомо, виражається принцип законності. Відповідність всіх інших прав і обов'язків громадян конституційним зовсім не виключає, а передбачає їх різноманіття, так як вони покликані задовольняти різноманітні інтереси і потреби особистості, колективу, суспільства. Відповідність має розумітися як їх єдність у головному, в основному, тобто злагоду в цілях, які стоять перед обома групами прав, свобод і обов'язків. З наявності у конституційних прав, свобод і обов'язків вищої юридичної сили випливає також, що особам не можуть бути надані такі права або покладені на них обов'язки, які суперечать або несумісні з конституційними. У разі виникнення подібної ситуації діють конституційні права, свободи і обов'язки, а суперечать їм права, свободи і обов'язки повинні бути скасовані компетентними державними органами. "У Російській Федерації не повинні видаватися закони, що скасовують або благальні права і свободи людини і громадянина" ^1.

Забезпечення за конституційними правами, свободами і обов'язками вищої юридичної сили є гарантією непорушності всього правового статусу людини і громадянина.

1. Соціально-економічні права і свободи в Конституції РФ 1993р. і в радянських конституціях

Незважаючи на те, що їм вже не відводиться перша роль, як колись, соціально-економічні права і свободи продовжують як і раніше займати дуже важливе місце в системі конституційного регулювання правового становища особистості в Російській Федерації. Соціально-економічних прав у присвячені статті 34-41 Конституції РФ.

Цікаво простежити метаморфозу їх каталогу і змісту в порівнянні з останнім радянським Конституцією (редакції 1988 року). Якщо тоді перелік відкривало право на працю, потім йшли права на відпочинок, охорону здоров'я, на матеріальне забезпечення по старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, право на житло, освіту. У нинішній конституції список починається з права на свободу підприємництва і права приватної власності, потім знову йде право приватної власності, але вже на землю, свобода праці, право на соціальне забезпечення, право на житло, на охорону здоров'я та медичну допомогу. Як видно, в останній радянської конституції право власності взагалі "випало" з каталогу прав ^1.

Зміна переліку та змісту прав відбила повну трансформацію всієї системи економічних відносин суспільства. Простежимо, як змінився зміст конкретних прав.

Оскільки права на приватну господарську ініціативу і приватну власність не мають аналога в радянських конституціях, почнемо з права на працю. За цією назвою насправді ховається не одне, а цілий комплекс прав. За Конституцією СРСР 1977 року право на працю означало "право на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно з її кількістю і якістю, право на вибір професії, роду занять і роботи". За конституцією РФ 1993 року в групу трудових прав входять право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, вибирати рід діяльності і професію, заборона примусової праці, право на охорону праці, на винагороду за працю без якої б то не було дискримінації і не нижче встановленого федеральним законом мінімального розміру оплати праці, на захист від безробіття, на індивідуальні та колективні трудові спори, включаючи право на страйк, право на відпочинок. Те, що було прийнято вважати серцевиною права на працю, тобто право на гарантоване отримання робочого місця, Конституцією РФ 1993 року не встановлюється. Це право лише почасти компенсується правом на захист від безробіття, зміст якого для більшості простих людей абсолютно не зрозуміло.

Мабуть, найменш за все змінилося зміст права на соціальне забезпечення, оскільки система соціального забезпечення вже давно стала абсолютно необхідним атрибутом будь-якого мало-мальськи цивілізованого суспільства.

Право на житло тепер є особливістю російської Конституції. Серед новітніх конституцій його закріплюють ще тільки Конституція Киргизстану 1993 р. Згідно Конституції РФ 1993 р. (ст. 40), право на житло є правом кожного і означає заборону довільно позбавляти людину житла, а також юридичну можливість малозабезпечених та інших зазначених у законі громадян, потребують житло, отримати його безкоштовно або за доступну плату з державних, муніципальних та інших житлових фондів відповідно до встановлених законом норм. Згідно з тією ж статтею 40, органи державної влади та місцевого самоврядування повинні заохочувати житлове будівництво.

Загалом, не особливо сильно трансформувалося і право на охорону здоров'я, основний зміст якого тепер становить можливість отримання безкоштовної медичної допомоги в державних і муніципальних установах охорони здоров'я. Цьому праву також кореспондує обов'язок держави приймати спільні заходи з охорони та зміцнення здоров'я населення, з розвитку системи охорони здоров'я всіх видів і медичного страхування, сприяти розвитку фізичної культури і спорту. сприяти забезпеченню екологічного та санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. У такому вигляді це право закріплено у статті 41 Конституції РФ 1993 р.

Право на освіту є одним з найбільш істотних конституційних соціальних прав людини, що створює передумову для розвитку, як його особистості, так і всього суспільства. Воно закріплюється практично в усіх основних законах, починаючи з Конституції Мексики 1917 р., причому зміст цього права має тенденцію до розширення. В даний час у демократичних державах право на освіту в широкому сенсі включає звичайно цілий комплекс прав: право на отримання безкоштовної початкової або середньої освіти в державних і муніципальних школах і деяких інших освітніх установах, загальнодоступність освіти, право на вибір батьками форми навчання (релігійне, світське ) для своєї дитини, свобода викладання, право на заснування приватних навчальних закладів. Право на освіту закріплено в статті 43 Конституції РФ.

2. Соціальні права і свободи

2.1. Трудові права і свободи

Свобода праці проголошена в ч.1 ст.37 у відповідності зі ст.23 Загальної декларації прав людини. Принцип свободи праці в певній мірі вже знайшов відображення у чинному законодавстві.

Конституція РФ закріплює свободу праці, розкриваючи її як право кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, вибирати рід діяльності і професію. Людина має право як працювати, так і не працювати. Людина вільна як у вступі на постійну роботу, так і у відході з неї, у переході на іншу, більш цікаву чи вигідну для нього. Свобода праці реалізується через індивідуальну трудову діяльність, в занятті підприємницькою діяльністю і т.д.

Свобода праці пов'язана із забороною примусової праці. Разом з тим не вважається примусовою працею виконання обов'язків, що випливають з військової служби, в умовах надзвичайного стану або за вироком суду. Примусова праця заборонена Конвенцією Міжнародної організації праці № 29 (1930 р.), а також Кодексом законів про працю РФ (ст.2).

Право на працю не означає чиєїсь обов'язки надавати роботу всім бажаючим. Надходження людини на роботу в основному визначається договором з роботодавцем. Але найманий працівник має право вимагати дотримання визначених Конституцією умов, а саме: щоб умови праці відповідали вимогам безпеки і гігієни, а винагороду за працю виплачувалося без якої б то не було дискримінації і не нижче встановленого федеральним законом мінімального розміру оплати праці. Отже, якщо безпека та гігієна не забезпечені і здоров'ю працівника на виробництві заподіяно шкоду, то роботодавець несе за це матеріальну, а в певних випадках і кримінальну відповідальність.

Конституція зобов'язує законодавчий орган приймати закони про мінімальний розмір оплати праці, а роботодавець виплачувати винагороду за працю не нижче цього розміру. Трудове законодавство забороняє будь-яке було зниження розмірів оплати праці працівників в залежності від статі, віку, раси, національності, ставлення до релігії, належності до громадських об'єднань (ст.77).

Право на захист від безробіття передбачає обов'язок держави проводити економічну політику, що сприяє, по можливості, повної зайнятості, а також безкоштовно допомагати громадянам, які не мають роботи, у працевлаштуванні. Кодекс законів про працю захищає працівника від необгрунтованих звільнень. При відсутності роботи і можливості її отримати громадянам виплачується допомога по безробіттю у розмірі 45-75% середнього заробітку, але не нижче мінімального розміру оплати праці, надається можливість безкоштовного навчання нової професії або участі в оплачуваних громадських роботах, компенсуються витрати у зв'язку з добровільним переїздом до іншу місцевість.

Право на страйк ув'язується з правом на індивідуальні та колективні трудові суперечки з допомогою встановлених федеральним законом способів їх дозволу. Страйк - це зупинка роботи працівниками для чинення тиску на роботодавця з метою задоволення їх економічних вимог. Закон має право заборонити страйк у ряді галузей господарства (транспорт, громадське обслуговування та ін.) Проте ця заборона стосується не всіх працівників галузі, а тільки тих, хто за змістом ч.3 ст.55 може завдати шкоди здоров'ю інших осіб, безпеки держави і т.д. Встановлювати заборону на цих підставах може тільки суд.

Право на відпочинок має кожна людина, але для тих, хто працює за трудовим договором (тобто осіб найманої праці), Конституція гарантує встановлення федеральним законом тривалості робочого часу, вихідних і святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки (щорічна відпустка надається всім працівникам з збереженням місця роботи (посади) і середньої заробітної плати тривалістю не менше 24 робочих днів).

Чинний КЗпП встановлює максимальну тривалість робочого часу 40 годин на тиждень. Для окремих категорій працівників з урахуванням умов і характеру праці, віку, стану здоров'я та інших факторів встановлюється скорочена тривалість робочого часу без зменшення заробітної плати. Законом встановлені всі передбачені Конституцією види відпочинку, а колективні договори і угоди часто вводять і більш високі стандарти.

2.2 Захист материнства, дитинства та сім'ї

Захист материнства і дитинства, сім'ї носить комплексний соціально-економічний характер і здійснюється шляхом прийняття різноманітних державних заходів щодо заохочення материнства, охорони інтересів матері і дитини, зміцненню сім'ї, її соціальної підтримки, забезпечення сімейних прав громадян.

Трудове законодавство встановлює оплачувана відпустка по вагітності та пологах - 70 календарних днів до пологів і 70 календарних днів після пологів (при ускладнених пологах - 86 днів, а при народженні близнюків - 110 днів). При народженні дитини жінка отримує право на одноразову допомогу в розмірі п'яти мінімальних окладів. Жінці встала на облік у жіночій консультації до 12 тижнів вагітності, одночасно з допомогою з вагітності та пологах виплачується додаткова допомога в розмірі 50% мінімальної оплати праці.

Відпустки для догляду за дитиною (частково оплачувану відпустку до досягнення дитиною півтора року і додаткова відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною трирічного віку) надаються жінці за її заявою з виплатою соціальних допомог і компенсацій (див. ст.39). На розсуд сім'ї такі відпустки можуть бути використані (повністю або частково) не тільки матір'ю, але й іншими членами родини.

Законодавство забезпечує особливу охорону трудових прав жінок і створення їм сприятливих умов праці, що відповідають їх фізіологічним особливостям. Це включає:

• підвищення гарантії у зв'язку з материнством при прийомі на роботу і звільнення. Так, заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю і наявністю дітей. Вагітним жінкам, які мають дитину до 3 років, а одиноким матерям - дитини до 14 років (дитини інваліда - до 16 років), причини відмови повинні бути повідомлені в письмовій формі. Відмова може бути оскаржена з суд. Не допускається також звільнення зазначених категорій жінок з ініціативи адміністрації за винятком випадків повної ліквідації підприємства і за умови обов'язкового їх працевлаштування;

• спеціальні правила по охороні праці і здоров'я жінок: заборона їх праці (виділяючи особливо жінок дітородного віку) на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, встановлення гранично допустимих навантажень при підйомі і переміщенні ваг вручну.

Законом передбачені заходи, що забезпечують поєднання праці з материнством:

• використання праці жінок, які мають дітей, на роботі з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем; за бажанням жінок, які мають дітей до 14 років (дітей-інвалідів - до 16 років), адміністрація зобов'язана встановити їм такий режим роботи за змінним (гнучким графіком) , на дому;

• надання одному з батьків (особам, що їх замінюють) 4 додаткових оплачуваних вихідних днів на місяць для догляду за дітьми-інвалідами, а також щорічно двотижневої відпустки без збереження заробітної плати жінкам, які мають двох і більше дітей до 12-річного віку.

Турбота про дітей, їх виховання оголошені Конституцією "рівним правом і обов'язком батьків" ^1. Следовательно, родители не в праве перекладывать на государство функцию заботы о детях и их воспитании, эта функция является их обязанностью. Батьківські права не можуть здійснюватися в суперечності з інтересами дітей. Родители, злоупотребляющие своими правами или не выполняющие своих родительских обязанностей, не могут рассчитывать на защиту их прав, но могут быть по суду в них ограничены или полностью их лишены.

Наконец, Конституция закрепляет обязанность трудоспособных детей, достигших 18 лет, заботиться о нетрудоспособных родителях.

2.3 Право на социальное обеспечение

В любом обществе живут люди, которые от рождения, в силу болезни или старости не в состоянии обеспечивать себя средствами к существованию. Недостаточно предприимчивые люди, одинокие женщины, инвалиды, многодетные граждане часто оказываются нуждающимися, нетрудоспособные люди требуют ухода, лечения и т.д. Общество создает государственную систему их обеспечения материальными благами за счет общества

Согласно ст.39 Конституции Российской Федерации, каждому гарантируется социальное обеспечение по возрасту, в случае болезни, инвалидности, потери кормильца, для воспитания детей и в иных случаях, установленных законом. Каждый из этих случаев (социальных рисков) характеризуется утратой заработка или его недостаточностью для жизнеобеспечения человека и нетрудоспособных членов его семьи. Закон устанавливает наступление пенсионного возраста для мужчин с 60 лет, а для женщин с 55 лет, связывая размер пенсии со стажем работы (однако в связи с особыми условиями труда и по ряду других оснований пенсии назначаются с более раннего возраста). Подробно регламентируются основания для получения пенсий по инвалидности, под которой понимается потеря трудоспособности на длительный срок или постоянно, а также в связи с потерей кормильца (вследствие его смерти или безвестного отсутствия).

В ст.39 говориться лишь о денежной форме социального обеспечения - о государственных пенсиях и социальных пособиях. Однако в необходимых случаях денежные выплаты могут заменяться либо дополняться натуральными формами социального обеспечения - содержанием в домах интернатах для престарелых и инвалидов, в детских домах, интернатах для детей, лишенных попечения родителей, социальным обслуживанием на дому и др.

2.4 Право на жилье

Часть 3 ст.40 отражает новую роль государства и органов местного самоуправления на рынке жилья, которая сведена к содействию, поощрению жилищного строительства, любых форм собственности, юридическому регулированию отношений, связанных с удовлетворением жилищных потребностей общества, определению состава жилищного фонда социального использования для социально незащищенных слоев населения и других лиц.

Каждый самостоятельно вкладывает средства в покупку и строительство жилья, как в городе, так и в деревне, не рассчитывая решить возникшую у него жилищную проблему за счет государственного, муниципального и общественного жилищного фондов, а полагаясь на систему компенсаций (субсидий), кредиты для приобретения жилья.

Так будет решаться жилищная проблема для большинства. Меньшинство, т.е. малоимущие и другие лица, названные в законах, будут обеспечиваться исходя из принципов прежней системы: сохраниться режим предоставления им жилых помещений в соответствии с установленным законом нормами из государственных, муниципальных и других жилищных фондов. Пользоваться предоставленной площадью они смогут на условиях найма жилого помещения, либо за доступную квартирную плату, либо бесплатно. Предоставление жилых помещений по договору найма в домах государственных или муниципальных жилищных фондов, как и прежде, будет осуществляться без оплаты их строительной стоимости. При этом обеспечение указанных жильем на таких условиях возможно неоднократно.

Конституция расширила состав жилищного фонда социального использования. Если по закону об основах федеральной жилищной политики (ст.12) он состоял из государственного, муниципального и общественного жилищных фондов, то по ст.40 Конституции его перечень уже не является закрытым, исчерпывающим.

Никто не может быть произвольно лишен жилища ни органами власти; ни судебно-прокурорскими органами; ни хозяйствующими субъектами; ни должностными лицами и работниками предприятий, учреждений и организаций; ни арендатором или нанимателем; ни собственником жилого дома или квартиры; ни членом Жилищно-строительного (жилищного) кооператива и совместно с ним проживающими лицами; ни иными гражданами.

Основания и порядок выселения граждан из занимаемого ими жилого помещения установлены законом. Законные владельцы жилого помещения вправе истребовать занимаемое ими жилое помещение из чужого незаконного владения, требовать устранения всяких нарушений их права на жилище, даже если эти нарушения и не связаны с лишением права собственности, владения и пользования. Постоянные пользователи могут защищать свои жилищные права также против собственника жилого помещения.

Нарушение права на жилище может быть обжаловано в суд (по ст.46).

2.5 Право на охрану здоровья и медицинскую помощь

Право граждан на охрану здоровья обеспечивается охраной окружающей природной среды, созданием благоприятных условий труда, быта, отдыха, воспитания и обучения граждан, производством и реализацией доброкачественных продуктов питания, а также предоставлением населению доступной медико-социальной помощи.

Государство обеспечивает гражданам охрану здоровья независимо от пола, расы, национальности, языка, социального происхождения, должностного положения, места жительства, отношения к религии, убеждений, принадлежности к общественным объединениям, а также других обстоятельств.

Государство гарантирует гражданам защиту от любых форм дискриминации, обусловленной наличием у них каких-либо заболеваний. Лица, виновные в нарушении этого положения, несут ответственность в соответствии со ст.17 Основ законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан, принятых 22 июля 1993 г.

Гражданам России, находящимся за ее пределами, гарантируется право на охрану здоровья в соответствии с международными договорами Российской Федерации.

Право на медицинскую помощь - это субъективное право человека на лечение в поликлиниках, больницах и специальных медицинских учреждениях. Медицинская помощь включает профилактическую, реабилитационную, протезно-ортопедическую и зубопротезную помощь, а также меры социального характера по уходу за больными, нетрудоспособными и инвалидами, включая выплату пособий по временной нетрудоспособности ¹ .

Права отдельных групп населения гарантируются государством особо. В Основах законодательства об охране здоровья граждан (принятыми 22 июля 1993 г.) гарантии в области охраны здоровья установлены: семье (ст.22); беременным женщинам и матерям (ст.23); несовершеннолетним (ст.24); военнослужащим, гражданам, подлежащим призыву на военную службу и поступающим на военную службу по контракту (ст.25); гражданам пожилого возраста (ст.26); инвалидам (ст.27); гражданам при чрезвычайных ситуациях и в экологически неблагополучных районах (ст.28) и др.

При обращении за медицинской помощью и ее получении в соответствии со ст.30 Основ законодательства Российской Федерации граждане имеют право на:

• уважительное и гуманное отношение со стороны медицинского и обслуживающего персонала;

• выбор врача, в том числе семейного и лечащего врача, с учетом его согласия, а также выбор лечебно-профилактического учреждения в соответствии с договорами обязательного и добровольного медицинского страхования;

• обследование, лечение и содержание в условиях, соответствующих санитарно-гигиеническим требованиям;

• проведение консилиума и консультаций других специалистов;

• облегчение боли, связанной с заболеванием и (или) медицинским вмешательством, доступными способами и средствами;

• сохранение в тайне информации о факте обращения за медицинской помощью, о состоянии здоровья, диагнозе и иных сведений, полученных при обследовании и лечении, в соответствии со ст.61 Основ законодательства Российской Федерации;

• информированное добровольное согласие на медицинское вмешательство в соответствии со ст.32 Основ законодательства Российской Федерации;

• отказ от медицинского вмешательства в соответствии со ст.33 Основ законодательства Российской Федерации;

• получение информации о своих правах и обязанностях и состоянии своего здоровья в соответствии со ст.31 Основ, а также выбор лиц, которым в интересах пациента может быть передана информация о состоянии его здоровья в соответствии со ст.30 Основ;

• получение медицинских и иных услуг в рамках программ добровольного медицинского страхования в соответствии со ст.30 Основ;

• возмещение ущерба в соответствии со ст.68 Основ в случае причинения вреда здоровью при оказании медицинской помощи.

В случае нарушения прав пациента он может обращаться с жалобой непосредственно к руководителю или иному должностному лицу лечебно-профилактического учреждения, в котором ему оказывается медицинская помощь, в соответствующие профессиональные медицинские ассоциации и лицензионные комиссии либо в суд.

2.6 Право на благоприятную окружающую среду

Право граждан на благоприятную среду обитания обеспечивается планированием и нормированием качества окружающей среды, мерами по предотвращению экологически вредной деятельности и оздоровлению окружающей среды, предупреждению и ликвидации последствий аварий, катастроф, стихийных бедствий, социальным и государственным страхованием граждан, образованием государственных и общественных, резервных и иных фондов помощи, организацией медицинского обслуживания населения, государственным контролем за состоянием окружающей среды и соблюдением природоохранного законодательства.

Нормативы предельно допустимых вредных воздействий, как и методы, их определения, утверждаются специально уполномоченными на то государственными органами РФ, санитарно-эпидемиологического надзора и совершенствуются по мере развития науки и техники. При нарушении требований к качеству окружающей среды выброс, сброс вредных веществ и иные виды воздействия на среду могут быть ограничены, приостановлены или прекращены по предписанию органов Министерства охраны окружающей среды и природных ресурсов РФ, Федеральной службы лесного хозяйства России, иных специально уполномоченных государственных органов ¹ .

Экологические общественные объединения граждан могут разрабатывать, утверждать и пропагандировать свои экологические программы, защищать экологические права и интересы населения, развивать его экологическую культуру, привлекать граждан к природоохранительной деятельности; за счет своих средств и добровольного участия населения выполнять работы по охране и воспроизводству природных ресурсов; оказывать содействие государственным органам в борьбе с нарушениями природоохранительного законодательства; создавать общественные фонды по охране окружающей среды и расходовать их на проведение экологических мероприятий; рекомендовать своих представителей для участия в государственной экологической экспертизе, проводить общественную экологическую экспертизу (становящуюся юридически обязательной после утверждения ее результатов органами государственной экспертизы); требовать назначения государственной экологической экспертизы; выступать с изложением своей платформы в средствах массовой информации.

В полном объеме подлежит возвращению вред, причиненный здоровью или имуществу граждан в результате неблагоприятного воздействия окружающей среды, вызванного деятельностью предприятий, учреждений, организаций или отдельных граждан. При определении величины вреда учитывается степень утраты трудоспособности потерпевшего; необходимые затраты на лечение и восстановление здоровья; затраты на уход за больным; упущенные профессиональные возможности; затраты связанные с необходимостью изменения места жительства и образа жизни, профессии; потери, связанные с моральными травмами, невозможностью иметь детей или риском иметь детей с врожденной патологией.

Предприятия, деятельность которых связана с повышенной опасностью для окружающей среды, возмещает причиненный вред согласно ст.454 ГК РФ.

Юридические и физические лица вправе предъявлять исковые требования в суд или арбитражный суд и о прекращении экологически вредной деятельности, причиняющей вред здоровью и имуществу граждан, народному хозяйству и окружающей среде. Решение суда в этом случае является основанием для прекращения ее финансирования соответствующими банковскими учреждениями.

2.7 Право на образование

В ч.1 ст.43 Конституции РФ признается право каждого человека на образование в соответствии с Всеобщей декларацией прав человека (ст.13). Под образованием понимается целенаправленный процесс обучения и воспитания в интересах личности, общества, государства, сопровождающийся констатацией достижения обучающимися определенных государством образовательных уровней. Под получением гражданином образования понимается достижение им определенного образовательного уровня, что удостоверяется соответствующим документом.

В ч.2 ст.43 Конституции РФ гарантируется общедоступность и бесплатность дошкольного, основного общего и среднего профессионального образования в государственных или муниципальных образовательных учреждениях и на предприятиях. Гражданам России на ее территории гарантируется возможность получения образования независимо от расы, национальности, языка, пола, возраста, состояния здоровья, социального, имущественного и должностного положения, социального происхождения, места жительства, отношения к религии, убеждений, партийной принадлежности, наличия судимости.

Общедоступность и бесплатность дошкольного, основного общего и среднего профессионального образования обеспечивается государством путем создания системы образования и соответствующих социально-экономических условий для получения образования.

Под системой образования понимается совокупность:

• сети реализующих и образовательных учреждений различных организационно-правовых форм, типов и видов;

• системы преемственных образовательных программ и государственных образовательных стандартов различного уровня и направленности;

• системы органов управления образованием и подведомственных им учреждений и предприятий.

В соответствии с ч.3 ст.43 Конституции государство гарантирует получение на конкурсной основе бесплатного профессионального образования в государственных, муниципальных образовательных учреждениях в пределах государственных образовательных стандартов, если образование данного уровня гражданин получает впервые (ст.5 Закона об образовании).

Для реализации права на образование граждан, нуждающихся в социальной помощи, государство полностью или частично несет расходы на их содержание на период получения ими образования. Категории граждан, которым оказывается данная помощь, ее формы, размеры и источники определяются в порядке, устанавливаемом Правительством РФ.

Согласно ч.4 ст.43 основное общее образование и, следовательно, государственная аттестация по его завершении являются обязательными. Конституционная обязанность по обеспечению получения детьми основного общего образования возлагается на родителей или лиц, их заменяющих.

Часть 5 ст.43 предусматривает, что РФ устанавливает федеральные государственные образовательные стандарты, поддерживает различные формы образования и самообразования. Федеральные государственные образовательные стандарты определяют обязательный минимум содержания основных образовательных программ, максимальный объем учебной нагрузки обучающихся, требования к уровню подготовки выпускников. При реализации образовательных программ для обучающихся с отклонениями в развитии могут быть установлены специальные государственные образовательные стандарты.

Порядок разработки, утверждения и введения государственных образовательных стандартов определяется Правительством в соответствии со ст.7 Закона об образовании.

Государственные образовательные стандарты являются основой оценки уровня образования и квалификации выпускников независимо от форм получения образования.

3. Экономические права и свободы

3.1 Право на экономическую деятельность

Данное право предусматривает свободное использование человеком своих способностей и имущества для предпринимательской и иной не запрещенной законом экономической деятельности (ст.34 Конституции РФ). В сочетании с правом частной собственности такая свобода предпринимательства выступает как правовая база рыночной экономики, исключающая монополию государства на организацию хозяйственной жизни. Эта свобода рассматривается как одна из основ конституционного строя (ст. 8 Конституции).

Под предпринимательской деятельностью понимаются "самостоятельная, осуществляемая на свой риск деятельность, направленная на систематическое получение прибыли от пользования имуществом, продажи товаров, выполнения работ или оказания услуг лицами, зарегистрированными в этом качестве в установленном законом порядке" ¹ .

Право на экономическую деятельность включает ряд конкретных прав, обеспечивающих возможность начинать и вести предпринимательскую деятельность. Для этого субъект права на экономическую деятельность может создавать предприятия под свой риск и ответственность, свободно вступать в договоры с другими предпринимателями, приобретать и распоряжаться собственностью. Никакой государственный орган не имеет права диктовать предпринимателю, какую продукцию он обязан производить и каковы должны быть на нее цены (если пределы не регулируются законодательством). Предприниматель сам нанимает и увольняет работников с соблюдением трудового законодательства, сам распоряжается своей прибылью. В свободу предпринимательства также входит право осуществлять внешнеэкономическую деятельность, создавать союзы и объединения с другими предпринимателями, открывать счета в банках.

Государство запрещает определенные виды экономической деятельности (производство оружия, изготовление орденов и др.) или обусловливает такую деятельность специальными разрешениями (лицензиями). Государство регулирует экспорт и импорт, что накладывает на многие предприятия определенные ограничения. Наконец, государственные органы вправе требовать от предпринимателя финансовой отчетности, не затрагивая при этом коммерческую тайну. Эти и ряд других ограничений необходимы в интересах всей национальной экономики, но должны опираться на законодательную базу.

Конституция РФ специально выделяет еще одну форму экономической деятельности, подлежащую запрету, - ту, которая направлена на монополизацию и недобросовестную конкуренцию. Под недобросовестной конкуренцией понимается ведение конкурентной борьбы (которая сама по себе в рыночных условиях правомерна) нечестными и незаконными методами.

Антимонопольное законодательство не затрагивает сферу действий, так называемых естественных монополий, т.е. монополий, производящих товары, удовлетворение спроса на которые на рынке данного товара эффективнее в отсутствие конкуренции в силу технологических особенностей производства и товары которых имеют устойчивый спрос в силу невозможности полной замены их другими товарами. Это транспортировка нефти и газа по трубопроводам, железнодорожные перевозки, услуги транспортных терминалов и портов, услуги электрической и почтовой связи.

Государство оказывает поддержку и так называемому малому предпринимательству (с числом занятых на предприятии до 100 человек), о чем принят Федеральный закон от 14 июня 1995 г. Закон предусматривает создание льготных условий в финансовой области и налогообложении, поддержку внешнеэкономической деятельности малых предприятий и др. Государство призвано осуществлять специальные программы, создавать фонды поддержки малого предпринимательства.

Законом не допускается недобросовестная, недостоверная, неэтичная, заведомо ложная, скрытая реклама. Регламентируются особенности рекламы в радио- и телепрограммах, в периодических печатных изданиях, в кино- и видеообслуживании, рекламы, помещаемой наружно и на транспортных средствах, а также рекламы отдельных видов товаров и услуг (алкоголь, табак, оружие и др. ).

В случае установления факта нарушения законодательства нарушитель обязан осуществить контррекламу в срок, установленный федеральным антимонопольным органом, а также несет ответственность в других формах.

3.2 Право частной собственности

Оно принадлежит каждому человеку и является одним из краеугольных камней свободы личности, а также - одной из основ конституционного строя, как это установлено ст.8 и 9 Конституции РФ.

Конституция 1993 г. не содержит специального раздела об экономической основе государства и общества, не устанавливает какую-либо форму собственности в качестве основной или ведущей, равно как и не предусматривает и ограничений для других, в частности для личной собственности граждан, что провозглашалось предшествующими конституциями и основанным на них законодательством. Государство приняло на себя обязанность защищать частную собственность, обеспечить ей неприкосновенность. В соответствии с Конституцией РФ каждый вправе иметь имущество в собственности, владеть, пользоваться и распоряжаться им как единолично, так и совместно с другими лицами (ст.35). Это право находится под охраной федерального закона, и никакие другие нормативные акты, включая законы субъектов Федерации, не могут менять его статус.

Собственник вправе совершать в отношении своего имущества любые действия, включая создание частных предприятий, фермерских хозяйств и другую экономическую деятельность. Собственник делает это свободно, без разрешения государственных органов (что не исключает последующей регистрации предприятия или хозяйства), если его действия не противоречат закону и другим правовым актам и не нарушают прав и законных интересов других лиц.

Конституция РФ устанавливает две важные юридические гарантии права частной собственности. Во-первых, никто не может быть лишен своего имущества иначе, как по решению суда ¹ . Это, в частности, означает, что государственные органы не в праве, ссылаясь на любую нецелесообразность и даже закон, лишать человека имущества против его воли. Собственник всегда вправе обратиться в суд, доказывая неконституционность применяемых против него закона или действий.

Только решение суда или приговор, предусматривающий конфискацию имущества, могут быть основанием для принудительного прекращения права частной собственности. При чрезвычайных условиях (стихийные бедствия, эпидемии и др.) может осуществляться изъятие собственности (реквизиция) по решению государственных органов (ст.242 ГК РФ), возможна конфискация в административном порядке (ст.243 ГК РФ), но в любом случае предусмотрено право гражданина на обращение в суд для восстановления своего права собственности. Кроме того, любые такие действия могут быть обжалованы в суде в соответствии со ст.46 Конституции РФ.

Во-вторых, принудительное отчуждение имущества для государственных нужд может быть произведено только при условии предварительного и равноценного возмещения. Тем самым запрещается насильственная национализация и реприватизация без компенсации, которая принята в тоталитарном государстве. Приватна власність може перейти в розряд державної, а державна - у розряд приватної (приватизація), але тільки відповідно до закону і з відшкодуванням, що визначаються за договором або ринковими цінами.

Гарантией права частной собственности является также право наследования. Гражданский кодекс регулирует все тонкости перехода имущества собственника после его смерти к наследникам по закону или по завещанию. Наследственное право призвано гарантировать выполнение воли собственника в отношении его имущества и в то же время обеспечивать справедливость, особенно, когда речь идет об охране интересов нетрудоспособных или малолетних родственников.

Отдельно закреплено, а Конституции РФ право частной собственности на землю (ст.35). Оно принадлежит только лицам, имеющим гражданство Российской Федерации, а также их объединениям.

В особую категорию выделяются природные ресурсы, являющиеся собственностью муниципальных органов, которые вправе сами распоряжаться ими, использовать их, передавать в собственность, пользование и аренду другим субъектам. При этом субъекты права собственности на природные ресурсы могут выступать как сам орган управления, так и от его имени граждане и юридические лица, в чье владение, пользование или аренду передан природный ресурс.

Конституция РФ устанавливает, что владение, пользование и распоряжение землей и другими природными ресурсами осуществляется их собственниками свободно, если это не наносит ущерба окружающей среде и не нарушает прав и законных интересов иных лиц. Есть, следовательно, только два конституционных ограничения права частной собственности на землю, при соблюдении которых собственник остается свободным в своих действиях. Но эта свобода весьма относительна, ибо в этой, же статье Конституции говориться, что условия и порядок пользования землей определяются на основе федерального закона (ч.3 ст.35).

Висновок

В экономических и социальных правах раскрывается важная грань социального правового государства. Воно не може і не повинно роздавати всім громадянам правові, матеріальні та духовні блага, але зобов'язана забезпечити їм можливість захищати своє право на гідне життя. Однак для цього треба розумно обмежити свободу інших. Если государство не сделает этого, то общество будет постоянно раздираться острыми социальными противоречиями и, в конце концов, погибнет.

Розглянута група прав невіддільна від особистих і політичних прав, оскільки всі права і свободи взаємопов'язані і складають єдиний правовий статус людини і громадянина. В то же время защищенность этих прав по своей юридической силе не может быть такой же, так как в обществе с рыночной экономикой механизм распределения благ находиться не только в руках государства. Звідси випливає, що пряма дія цих прав об'єктивно виявляється досить відносним, бо жоден суд не прийме цивільний позов про реалізацію такого права лише на основі його конституційного закріплення. Причина достаточно ясна: отсутствует конкретный ответчик, так как данное право не порождает ни для каких лиц каких - либо прямых обязанностей. Получается, что экономические, социальные и культурные права являются не столько юридическими нормами, сколько стандартом, к которому должно стремиться государство в своей политике. США, наприклад, офіційно підтримує позиції, згідно з якою розглядаються права є побажаннями, а не обов'язком.

Такий підхід проявився при прийнятті в ООН Міжнародних пактів про права людини. Якщо положення Пакту про цивільні права підлягають застосуванню негайно і без застережень, то Пакт про економічні, соціальні та культурні права зобов'язує держави "вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступове повне здійснення визнаних у Пакті прав" (ч.1 ст .2). Следовательно, реализации прав ставиться в зависимость от материальных возможностей государства и к тому же обеспечивается постепенно. Сохраняются различия в механизме имплементации этой группы прав по сравнению с гражданскими и политическими правами - Комитет по правам человека обладает большими возможностями контроля за обеспечением гражданских и политических прав, чем Комитет по второй группе прав.

У своєму розвитку багато норм конституційного права досягли дійсно великого прогресу при формуванні істинно демократичної держави. Це не означає, що конституційний лад Росії "списаний" з західних моделей, але, безумовно, він враховує все краще, що накопичила за століття демократична думка. У Росії свій, неповторний шлях в історії, але цей шлях, при всій його специфіці, не повинен виривати наше Отечество зі світового співтовариства.

Отношение к вопросу о собственности в решающей степени определяет реальный статус личности, экономическую и политическую систему любого общества. В тоталитарном государстве господствуют государственная и кооперативная форма собственности, что ставит человека в зависимость от бюрократии, принуждает к работе в коллективе, обрекает на безынициативность и слепое подчинение официальным структурам. Современное же гражданское общество позволяет человеку владеть всем, что он способен произвести или приобрести в соответствии с законом. Это общество вовсе не отторгает государственные и коллективные формы собственности, оно только следит за тем, чтобы они не стали принудительными, а человек не был лишен права на индивидуальную инициативу. Правовое государство обязано признать право каждого человека на частную собственность, поскольку это право составляет фундамент личной свободы.

В Конституции Российской Федерации социальное государство характеризуется как государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие (ст. 7). Это конечно, слишком общая цель, ключевым и самым сложным понятием которой является «достойная жизнь». Однако ч. 2 ст. 7 дает некоторую расшифровку обязанностей государства:

- охрана труда и здоровья людей;

- установление гарантированного минимального размера оплаты труда;

- обеспечение государственной поддержки семьи, материнства, отцовства, детства, инвалидов и пожилых граждан;

- развитие системы социальных служб;

- установление государственных пенсий, пособий;

- иные гарантии социальной защиты.

Такой перечень социальных обязанностей государства явно отстает от общепризнанных в конституционной теории и практике развитых стран. Однако введенный в Конституцию РФ термин «социальная защита», хотя не обязательно связанный только с государственными мерами, предполагает возможность расширения этих обязанностей в будущем законодательстве. К сожалению, в конституционный текст не включена формула « социально ориентированная рыночная экономика», это, безусловно, было бы существенным дополнением к раскрытию понятия социального государства.

Бібліографічний список

1. Конституція РФ 1993р.

2. Гражданский кодекс РФ 1994г.

3. Семейный кодекс РФ 1995г.

4. Трудовой кодекс РФ 2001г.

5. Уголовный кодекс РФ 1996г.

6. Бархатова Е.Ю. Комментарии к Конституции РФ, М.: проспект 2004

7. Государственное право Российской Федерации./ Под. ред. Кутафина О.Е.- М.-1993

8. Коваленко А.І. Основи конституційного права Російської Федерації. М., 1994.

9. Люшер. Ф. Конституционная защита прав и свобод личности. М., "Універс", 1993

10. Яценко В.В. Конституційне право Російської Федерації. Учебно- методическое пособие.- Курск., 2003.