Соціально-економічний розвиток Росії в II половині XVII століття

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Соціально-економічний розвиток Росії в II половині XVII століття

План

I. Введення. Соціально-економічні умови, що склалися в Росії до середини XVII століття

II. Економічне становище Росії в II половині XVII століття

III. Соціальне пристрій Росії в II половині XVII століття

IV. Висновок. Росія на порозі XVIII століття

Введення. Соціально-економічні умови, що склалися в Росії до середини XVII ст

Росія почала XVII ст. - Централізоване феодальне держава. Основою господарства залишалося землеробство, у якому було зайнято переважна більшість населення. До кінця XVI століття відбувається значне розширення посівних площ, пов'язане з колонізацією російськими людьми південних районів країни. Панівною формою землеволодіння було феодальне помісне землеволодіння. Зміцнювалася і розширювалася феодальна власність на землю, відбувалося подальше закріпачення селян.

У провідних галузях виробництва чільне місце починають займати більш-менш великі підприємства, в основному державні: Гарматний двір, Збройова палата, Городовий наказ і Наказ кам'яних справ з його цегельними заводами і т.д. Створення та розвиток великих підприємств сприяло зростанню поділу праці й удосконаленню техніки. Характерною рисою розвитку міського ремесла була поява нових, все більш вузьких спеціальностей.

Збільшувалося торгово-промислове населення Росії. У Москву стікалися іноземні фахівці й купці, що привело до виникнення в Москві Німецької слободи, торговельних дворів - Англійського, Панського, Вірменського. Це свідчить про дедалі зростаючу роль торгівлі в економіці Росії того часу.

Зростання ремесла і торгівлі був першою ознакою зародження капіталістичних відносин в Росії, однак тоді ще не спостерігалися умови, які були б здатні кардинально змінити існуючий у країні економічний уклад, у той час як економіка західноєвропейських країн стрімко розвивалася в напрямку встановлення капіталізму. У Росії не було єдиного національного ринку, товарно-грошові відносини грунтувалися на продажі надлишкового продукту феодального натурального господарства. Ринкові зв'язку базувалися на поділі праці, пов'язаному з розходженнями природно-географічних умов.

Початок XVII століття в історії Росії було ознаменовано найбільшими політичними і соціально-економічними потрясіннями. Цей час істориками було названо Смутою. Численні народні хвилювання, безвладдя і свавілля польсько-шведських інтервентів привели країну до небаченого господарського розорення. Наслідком смутного часу був потужний регрес економічного і соціально-політичного становища порівняно з досягнутим до кінця XVI століття. Документальні та літературні джерела того часу малюють похмурі картини розорених, обезлюдевших міст і селищ, запустевшіх орних земель, занепаду ремесла й торгівлі. Проте російські люди досить швидко впоралися з нещастями, і до середини XVII століття життя стало входити в колишнє русло.

Економічне становище Росії в II половині XVII століття

1. Загальна характеристика

Оговтавшись після війни й інтервенції початку століття, країна вступила в новий етап соціально-економічного розвитку. XVII століття було часом значного зростання продуктивних сил в області промисловості і землеробства. Незважаючи на панування натурального господарства, успіхи суспільного поділу праці привели не тільки до розквіту дрібного виробництва, але і виникнення перших російських мануфактур. Промислові підприємства купців і землеробські господарства великих вотчинников і дрібних службових людей викидали на ринок все більша кількість надлишкового продукту. При цьому зростала не тільки внутрішня, але і зовнішня торгівля. Освіта всеросійського національного ринку було якісно новим явищем, яке підготувало умови для виникнення капіталістичного виробництва і в свою чергу випробувало на собі його зворотне могутнє вплив.

У XVII столітті позначилися ознаки розпочатого процесу первісного нагромадження - поява купців, власників великого капіталу, що нажили багатство шляхом нееквівалентного обміну (торговці сіллю, дорогоцінної сибірської хутром, новгородським і псковським льоном).

Проте в умовах кріпосного Російської держави процеси грошового накопичення протікали своєрідно і уповільнена, різко відрізняючись від темпів і форм первинного накопичення в західноєвропейських країнах. Російська держава XVII століття не мало сприятливими умовами для свого господарського розвитку: його торгівля і промисловість не досягли такого рівня, який міг забезпечити поступову ліквідацію особистої залежності селянина; віддалене від західних і південних морів, воно не могло налагодити самостійної, активної морської торгівлі; хутрові багатства Сибіру не могли конкурувати з невичерпними цінностями американських і південноазіатських колоній. Втягнена у вир світової торгівлі на самому початку капіталістичної ери, Росія отримала в XVII столітті значення сировинного ринку, постачальника сільськогосподарських продуктів економічно розвиненим країнам. Процес первісного нагромадження капіталу уповільнювало ще одна умова. Величезні земельні резерви, порівняно легко доступні переселенцям, сприяли поступовому розрідженню населення в історичному центрі, пом'якшення внаслідок цього гостроти класових протиріч і в той же час поширенню феодальних відносин на нові, незайняті території.

Загальмованість процесу первісного нагромадження привела до важливих наслідків для всього подальшого господарського розвитку країни. У Россі зростання товарного виробництва довгий час випереджав розширення ринку робочої сили. Виробники прагнули заповнити недолік вільнонайманих робітників залученням до праці на своїх підприємствах кріпаків. Росія виявилася в положенні країни, що була втягнута в світовий капіталістичний оборот і початку прилучатися до капіталістичного виробництва, не встигнувши позбутися від малоефективного панщинного праці. Результатом такого двоїстого положення було не тільки взаємне переплетення старих і нових виробничих відносин, але до відомого моменту одночасний розвиток тих і інших. Феодальна власність на землю продовжувала розширюватися і зміцнюється, послужив основою для розвитку і юридичного оформлення кріпосного права.

2. Сільське господарство

У другій половині XVII століття провідною галуззю економіки Росії залишалося зернове господарство. Прогрес у цій сфері матеріального виробництва в той час був пов'язаний з широким розповсюдженням трипілля і застосуванням природних добрив. Хліб поступово став основним товарним продуктом сільського господарства.

До середини століття російський народ наполегливою працею подолав розруху, викликану іноземними вторгненнями. Селяни знову заселили покинуті перш села, зорали пустища, обзавелися худобою і сільськогосподарським інвентарем.

У результаті російської селянської колонізації були освоєні нові райони: на півдні країни, в Поволжі, Башкирії, Сибіру. У всіх цих місцях виникли нові вогнища землеробської культури.

Але загальний рівень розвитку сільського господарства був низьким. У землеробстві продовжували застосовуватися такі примітивні знаряддя, як соха і борона. У лісових районах Півночі все ще існувала вируб, а в степовій смузі Півдня і Середнього Поволжя - переліг.

Основою розвитку тваринництва було селянське господарство. Скотарство особливо розвивалося в Помор'я, на Ярославщині, в південних повітах.

Швидко росло дворянське землеволодіння в результаті численних пожалувань урядом маєтків і вотчин дворянам. До кінця XVII століття вотчинне дворянське землеволодіння стало перевищувати домінуюче раніше помісне землеволодіння.

Центром маєтку чи вотчини було село чи сільце. Зазвичай в селі налічувалося близько 15-30 селянських дворів. Але були села в два-три двору. Село відрізнялося від села не тільки великими розмірами, але й наявністю церкви з дзвіницею. Воно було центром для всіх сіл, що входять до його церковний прихід.

У сільськогосподарському виробництві переважало натуральне господарство. Дрібне виробництво в землеробстві було з'єднано з домашньою селянською промисловістю і дрібним міським ремеслом.

У XVII столітті помітно зросла торгівля сільськогосподарськими продуктами, що було пов'язано з освоєнням родючих земель півдня і сходу, появою ряду промислових районів, не виробляли свого хліба і ростом міст.

Новим і дуже важливим явищем у сільському господарстві XVII ст. Була його зв'язок з промисловим підприємництвом. Багато селян у вільний від польових робіт час, головним чином восени і взимку, займалася ремісництвом: вони виготовляли полотна, взуття, одяг, посуд, сільськогосподарські знаряддя і т.д. Деяка частина цих виробів використовувалася в самому селянському господарстві або віддавалася як оброку поміщику, інша продавалася на найближчому ринку.

Феодали все більше встановлювали контакт з ринком, де вони збували отримані по оброку продукти і ремісничі вироби. Не задовольняючись оброком, вони розширювали власну оранку й налагоджували власне виробництво виробів.

Зберігаючи в основному натуральний характер, сільське господарство феодалів вже значною мірою було пов'язане з ринком. Зростало виробництво продуктів для постачання міст і ряду промислових районів, не виробляли хліба. Південні повіти держави перетворювалися в хлібовиробних райони, звідки хліб надходив в область донського козацтва й у центральні області (особливо в Москву). Надлишок хліба давали і повіти Поволжя.

Головний шлях розвитку сільського господарства цього часу - екстенсивний: у господарський оборот землевласники включають усе більшу кількість нових територій.

3. Промисловість

На відміну від сільського господарства, промислове виробництво просунулося вперед більш помітно. Саме широке поширення набула домашня промисловість; по всій країні селяни виробляли полотна і старе селянське сукно, мотузки і канати, взуття валяне і шкіряну, різноманітний одяг і посуд і багато чого іншого. Через скупників ці вироби потрапляли на ринок. Поступово селянська промисловість переростає домашні рамки, перетворюється на дрібне товарне виробництво.

Серед ремісників найбільш численну групу складали тяглі - ремісники міських посадів і чорносошну волостей. Вони виконували приватні замовлення або працювали на ринок. Палацові ремісники обслуговували потреби царського двору; казенні і записні працювали на замовлення скарбниці (будівельні роботи, заготівля матеріалів тощо); приватновласницькі - із селян, бобилів і холопів - виготовляли все необхідне для поміщиків і вотчинников. Ремесло в досить великих розмірах переростало, насамперед у тяглецов, в товарне виробництво.

Здавна існувала в країні металообробка була заснована на видобутку болотних руд. Центри металургії склалися в повітах на південь від Москви: Серпуховсько, Каширському, Тульському, Деділовском, Алексинский. Інший центр - повіти на північний захід від Москви: Устюжна Железнопольская, Тихвін, Заонежье.

Великим центром металообробки виступала Москва - ще на початку 40-х років тут налічувалося понад півтори сотні кузень. У столиці працювали кращі в Росії майстра по золоту і сріблу. Центрами срібного виробництва були також Устюг Великий, Нижній Новгород, Великий Новгород, Тихвін і ін Обробкою міді та інших кольорових металів займалися в Москві, Помор'я (виготовлення котлів, дзвонів посуду з розписної емаллю, чеканкою та ін.)

Металообробка значною мірою перетворюється в товарне виробництво, причому не тільки на міських посадах, а й у селі.

Ковальська справа виявляє тенденції до укрупнення виробництва, застосуванню найманої праці. Особливо це характерно для Тули, Устюжна, Тихвин, Устюга Великого.

Аналогічні явища, хоча і в меншій мірі, відзначаються в деревообробці. По всій країні теслі працювали в основному на замовлення - будували будинки, річкові та морські судна. Особливим майстерністю відрізнялися теслі з Помор'я.

Найбільшим центром шкіряної промисловості був Ярославль, куди з багатьох повітів країни надходило сировину для вичинки шкіряних виробів. Тут працювало велике число дрібних "заводів" - ремісничих майстерень. Обробкою шкіри займалися майстра з Калуги і Нижнього Новгорода. Ярославські майстри-кожевенники використовували найману працю; деякі "заводи переростали в підприємства мануфактурного типу зі значним поділом праці.

При всьому своєму розвитку ремісниче виробництво не могло вже задовольнити попит на промислову продукцію. Це призводить до виникнення в XVII столітті мануфактур - підприємств, заснованих на поділі праці між працівниками. Якщо в Західній Європі мануфактури були капіталістичні підприємства, обслуговувалися працею найманих робітників, то в Росії, в умовах панування феодально-кріпосницького ладу, виникає мануфактурне виробництво значною мірою було засновано на кріпосній праці. Більша частина мануфактур належала казні, царського двору і великому боярству.

Палацові мануфактури були створені для виробництва тканин для царського двору. Однією з перших палацових полотняних мануфактур був Хамовний двір, розташований в підмосковних палацових слободах. Казенні мануфактури, що виникли ще в XV столітті, як правило, грунтувалися для виробництва різних видів озброєння. Казенними мануфактурами були Гарматний двір, Збройова палата, Грошовий, Ювелірний двори та інші підприємства. На казенних і палацових мануфактурах працювало населення московських казенних і палацевих слобод. Робітники, хоч і отримували платню, були феодально-залежними людьми, не мали права кидати роботу.

Вотчинні мануфактури носили найяскравіше виражений фортечної характер. Залізоробні, калієве, шкірні, полотняні та інші мануфактури були створені в вотчинах бояр Морозова, Милославського, Строганових та ін Тут застосовувався майже виключно примусову працю селян-кріпаків.

На купецьких мануфактурах використовувався найману працю. У 1666 р. Новгородський купець Семен Гаврилов, приступивши до створення железоделательной мануфактури, поклав початок олонецком заводам. У Устюжне, Тулі, Тіхвіне, Устюге Великому деякі розбагатілі купці стали засновувати металообробні підприємства. У 90-х роках XVII століття розбагатів тульський коваль-ремісник Микита Антуфьев відкрив чавуноплавильний завод. Деякі мануфактури і промисли були засновані багатими селянами, наприклад, волзькі соляні промисли, шкірні, керамічні та текстильні мануфактури. Крім купецьких мануфактур найману працю використовується і в цегляному виробництві, у будівництві, рибної і солеваріння промисловості. Серед робітників було багато селян-оброчніков, які, хоча особисто і не були вільними людьми, продавали свою робочу силу власникам засобів виробництва.

4. Торгівля

Зростання продуктивних сил в сільському господарстві та промисловості, поглиблення суспільного розподілу праці і територіальної виробничої спеціалізації приводили до неухильного розширення торгових зв'язків. У XVII столітті торгові зв'язки вже існують у національних масштабах.

На Півночі, які потребують в привізній хлібі, складаються хлібні ринки, головним з яких була Вологда. Торговим центром у північно-західній частині держави залишався Новгород - великий ринок по збуту лляних і конопляних виробів. Важливими ринками продуктів тваринництва були Казань, Вологда, Ярославль, ринками збуту хутра - деякі міста північної частини Русі: Сольвичегодськ, Ирбит та ін Найбільшими виробниками металовиробів стали Тула, Тихвін та інші міста.

Основним торговим центром по всій Росії як і раніше була Москва, в якій сходилися торгові шляхи з усіх кінців країни та з-за кордону. У 120 спеціалізованих рядах московського торгу продавалися шовку, хутра, металеві і вовняні вироби, вина, сало, хліб та інші вітчизняні та іноземні товари. Придбали всеросійського значення ярмарку - Макаріївській, Архангельська, Ірбітський. Волга зв'язала економічними узами багато міст Росії.

Панівне становище в торгівлі займали посадські люди, в першу чергу гості і члени вітальні і суконної сотень. Великі торговці виходили із заможних ремісників, селян. Торгували різними товарами і в багатьох місцях; торгова спеціалізація була розвинена слабо, капітал звертався повільно, вільні кошти і кредит були відсутні, лихварство ще не стало професійним заняттям. Розпорошеність торгівлі вимагала багато агентів і посередників. Тільки до кінця століття з'являється спеціалізована торгівля.

У Росії посилювався попит на промислові вироби, а розвиток сільського господарства і ремесла давало можливість стабільного експорту.

В імпорті з країн Західної Європи в Росію важливе місце займали шовкові тканини, зброю, метали, сукна, предмети розкоші. З Росії вивозилися хутра, шкіри, прядиво, віск, хліб.

Жвавою була торгівля з країнами Сходу. Вона велася в основному через Астрахань. Ввозилися шовку, різні тканини, прянощі, предмети розкоші, вивозилися хутра, шкіра ремісничі вироби. Російське купецтво, менш сильне економічно, ніж торговий капітал західних країн, несло втрати внаслідок західної конкуренції, особливо у випадку надання урядом європейським купцям права безмитної торгівлі. Тому уряд прийняв в 1667 році Новоторговий статут, згідно з яким роздрібна торгівля іноземців у російських містах заборонялася, безмитна оптова торгівля дозволялася лише в прикордонних містах, а у внутрішній Росії іноземні товари обкладалися дуже високими митами, часто в розмірі 100% вартості. Новоторговий статут був першим проявом протекціоністської політики російського уряду.

5. Державні фінанси

З утворенням Російського централізованого держави була створена єдина грошова система (реформа 1535.). З цього часу почалося карбування нової загальнодержавної монети - новгородки, або копійки, і московки-новгородки. Строй російської лічильно-грошової системи став десятковим. Карбування монети була однією зі статей доходів держави. Переважну частину державних доходів становили численні податки - прямі й непрямі, які неухильно зростали. З середини XVI до середини XVII ст. Розміри податків збільшилися вдвічі.

У XVII столітті система прямих податків була змінена. Поземельне оподаткування змінилося подвірні. Зросла питома вага непрямих податків - митних та кабацьких. Так, в 1679-1680 рр.. Непрямі збори дали 53,3% всіх доходів держави, а прямі - 44%.

Найважливішою видаткової статті бюджету (понад 60%) були військові витрати.

Соціальне пристрій Росії в II половині XVII століття

1. Стану

Серед усіх класів і станів панівне місце безумовно належало феодалам. В їхніх інтересах державна влада проводила заходи по зміцненню власності бояр і дворян на землю і селян, по згуртуванню прошарків класу феодалів. Служиві люди оформилися в XVII столітті в складну і чітку ієрархію чинів, зобов'язаних державі службою у військовому, цивільного, придворному відомствам в обмін на право володіти землею і селянами. Вони ділилися на чини думні (бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки), московські (стольники, стряпчі, дворяни московські і мешканці) і городові (дворяни виборні, дворяни і діти боярські дворові, дворяни і діти боярські городові). По заслугах, по службі і знатності походження феодали переходили з одного чину в іншій. Дворянство перетворювалося на замкнутий клас - стан.

Влада строго і послідовно прагнули зберегти в руках дворян їх маєтки і вотчини. Вимоги дворян і заходи влади привели до того, що до кінця століття звели різницю між маєтком і вотчиною до мінімуму. Протягом усього століття уряду, з одного боку, роздавали феодалам величезні масиви земель, з іншого - частина володінь, більш-менш значну, перевели з маєтку в вотчину.

Великі земельні володіння з селянами належали духовним феодалам. У XVII столітті влади продовжували курс своїх попередників на обмеження церковного землеволодіння. "Покладання" 1649 р., наприклад, заборонило духовенству набувати нові землі. Обмежувалися привілеї церкви в справах суду і управління.

На відміну від феодалів, особливо дворянства, положення селян і холопів в XVII столітті істотно погіршилося. З приватновласницьких краще жилося селянам палацовим, гірше за всіх - селянам світських феодалів, особливо дрібних. Селяни працювали на користь феодалів на панщині ("ізделье"), вносили натуральний і грошовий оброки. Звичайний розмір "вироби" - від двох до чотирьох днів на тиждень, залежно від розмірів панського господарства, спроможності кріпаків, кількості у них землі. "Столові запаси" - хліб і м'ясо, овочі і фрукти, сіно і дрова, гриби і ягоди - возили на двори до власників ті ж селяни. Плотніков і каменярів, Кирпичников та інших майстрів дворяни і бояри брали зі своїх сіл. Селяни працювали на перших фабриках і заводах, що належали феодалам або скарбниці, виготовляли на дому сукна і полотна і т.п. Кріпаки, крім робіт і платежів на користь феодалів, несли повинності на користь скарбниці. В цілому їх обкладання, повинності були важче, ніж у палацових та чорносошну. Положення залежних від феодалів селян погіршувалося й тим, що суд і розправа бояр і їх прикажчиків супроводжувалися неприкритими насильствами, знущаннями, приниженням людської гідності. Після 1649 р. Широкі розміри прийняв розшук втікачів. Тисячами їх хапали і повертали власникам.

Щоб прожити, селяни йшли в відхід, в "батраки", на заробітки. Збіднілі селяни переходили в категорію бобилів.

У феодалів, особливо великих, було багато холопів, іноді по кілька сот чоловік. Це - прикажчики і слуги для посилок, конюхи і кравці, сторожа і шевці, сокольники та ін До кінця століття відбулося злиття холопства з селянством.

Краще жилося державним, або чорносошну, селянам. Вони залежали від феодальної держави: на його користь вносили податки, несли різні повинності.

Незважаючи на скромну частку торговців і ремісників в загальній кількості жителів Росії, вони відігравали дуже істотну роль в її господарського життя. Ведучий центр ремісничого, промислового виробництва, торговельних операцій - Москва. Тут в 40-і роки працювали майстри металообробки (в 128 кузнях), хутрового справи (приблизно 100 майстрів), виготовлення різної їжі (близько 600 чоловік), шкір і шкіряних виробів, одягу і головних уборів, багато іншого - все, що потрібно великим багатолюдних місту.

У меншій, але досить помітною мірою ремесло розвивалося і в інших містах Росії. Значна частина ремісників працювала на державу, скарбницю. Частина ремісників обслуговувала потреби палацу (палацові) й жили в Москві та інших містах феодалів (вотчинні ремісники). Решта входили до посадські громади міст, несли різні повинності і сплачували податки, сукупність яких називалася тяглом. Ремісники з посадських тяглецов від роботи на замовлення споживача найчастіше переходили на роботу ринку, і ремесло, таким чином, переростало у товарне виробництво. З'явилася і проста капіталістична кооперація, застосовувався найману працю. У найманці до розбагатіли ковалям, Котельника, Хлєбніков та іншим йшли бідні посадські люди, селяни. Те ж відбувалося на транспорті, річковому і гужовому.

Розвиток ремісничого виробництва, його професійної, територіальної спеціалізації вносить пожвавлення в господарське життя міст, торговельні зв'язки між ними та їх округами. Саме до XVII ст. відноситься початок концентрації місцевих ринків, складання на їх основі всеросійського ринку. Гості та інші багаті купці з'являлися зі своїми товарами у всіх кінцях країни і за її рубежами. У роки Смути і після неї вони не раз позичали влади грошима.

Багаті купці, ремісники, промисловці заправляли всім у посадских громадах. Перекладали головний тягар зборів і повинностей на посадскую бідноту-дрібних ремісників і торговців.

У містах здавна проживали на дворах і в слободах, належали боярам їх селяни, холопи, ремісники. Займалися вони, крім обслуговування власників, і торгівлею. Причому, на відміну від посадських тяглецов, податі не платили і повинності на користь держави не несли. Це звільняло належали боярам і монастирям людей, в даному випадку - ремісників і торговців, від тягла.

2. Народні повстання

З середини XVII століття Росію стрясали потужні повстання, що відбувалися у відповідь на заходи уряду щодо посилення експлуатації і подальшому закріпачення селян - розростання дворянського землеволодіння, введення нових зборів і повинностей.

У 1648 р. спалахнуло в Москві рух, отримав назву "соляного бунту". Почавшись 1 червня, повстання тривало кілька днів. Народ громив двори московських бояр і дворян, дяків і багатих купців, вимагаючи видати ненависних чиновників Плещеєва, що відав управлінням столиці і главу уряду боярина Морозова. Для стабілізації становища владою був скликаний Земський собор, який прийняв рішення підготувати нове "Укладення". Заворушення в столиці не припинялися до кінця року. Потужне, хоча і швидкоплинне повстання спалахнуло в Москві - "мідний бунт" 25 липня 1662 р. Його учасники - столичні посадські люди і частина стрільців, солдатів, рейтарів московського гарнізону - пред'явили царю Олексію Михайловичу свої вимоги: зниження податків, сильно збільшених у зв'язку з війнами з Польщею і Швецією, скасування мідних грошей, випущених у величезних кількостях і прирівняних до срібних. До того ж на ринку з'явилося багато фальшивих грошей. Все це призвело до сильного знецінення мідної монети, дорожнечі, голоду. Владою було жорстоко придушене це повстання. На початку 1663 р. скасували мідні гроші, відверто мотивуючи цей захід бажанням запобігти новому кровопролиття.

У 1667г. на Дону спалахнуло повстання козаків на чолі зі Степаном Разіним.

Введення в дію нового кодексу законів, "Соборне уложення" 1649 р., жорстокий розшук швидких, зростання податків на війну розжарювали і без того напружене становище у державі. Війни з Польщею і Швецією розоряли основну частину трудових верств населення. У ці ж роки не раз траплялися неврожаї, епідемії, погіршилося становище стрільців, пушкарів та ін Багато бігли на околиці, особливо на Дон. У козацьких областях з давніх пір увійшло в звичай не видавати втікачів.

Основна маса козаків, особливо втікачів, жила бідно, бідно. Землеробством козаки не займалися. Платні, яке отримували з Москви, не вистачало. До середини 60-х років становище на Дону погіршився до крайності. Тут зібралася велика кількість втікачів. Почався голод. Козаки послали посольство до Москви з проханням прийняти їх на царську службу, але їм відмовили. До 1667 р. повстання козаків перетворилися в добре організоване рух під керівництвом Разіна. Численне військо повстанців було розгромлене в 1670 р. за Симбірськом. На початку 1671 р. основні осередки руху були пригнічені каральними загонами властей.

Висновок. Росія на порозі XVIII століття

Протягом XVII століття в історії Росії відбулися великі зміни. Вони стосувалися всіх сторін її життя. До цього часу територія Російської держави помітно розширилася, відбувалося зростання населення.

XVII століття ознаменувалося в історії Росії подальшим розвитком феодально-кріпосницької системи, значним зміцненням феодальної земельної власності. Нова феодальна знати сосредотачивала в своїх руках величезні вотчинні багатства.

Панівним класом у XVII ст. Були феодальні землевласники, світські і духовні поміщики і вотчинники. Цей клас у цей період почав набувати станову замкнутість. До іншого класу феодального суспільства відносилося селянство, яке до цього часу поступово починало зживати колишнє поділ на численні категорії. Соборний Покладання 1649 р., оформила систему кріпацтва і завершилося розвиток кріпосницького законодавства, закріпило приватновласницьких селян за поміщиками, боярами, монастирями, посилило на місцях залежність селян від феодалів і від держави. За цим же Соборному укладенню встановлювалися спадковість кріпосного стану і право землевласника розпоряджатися майном кріпосного селянина. Надавши широкі кріпосницькі права землевласникам, царський уряд в той же час поклав на них відповідальність за виконання належали їм селянами державних повинностей.

У цих умовах особливого значення набуває розвиток торгівлі. У Росії утворилося кілька великих торгових центрів, серед яких виділялася Москва з її величезним торгом, з більш ніж 120 спеціалізованими рядами. Керівниками і господарями цього процесу були купці.

Зростання товарного виробництва в XVII столітті призвів до різкого зростання міст. Досить зазначити, що в цей період в Росії налічувалося понад 225 міст. Різко зросла чисельність міського населення.

Тим часом в ці ж роки в країні раз у раз спалахували повстання, зокрема досить потужне Московське повстання 1662 р. Найбільш великим виступом було повстання Степана Разіна, який в 1667 р. повів селян на Волгу.

Після селянської війни в Росії був здійснений ряд важливих державних заходів, серед яких перехід до системи подвірного оподаткування, перетворення в армії та ін

На початок XVIII ст. В економічному відношенні Росія продовжувала відставати від головних західноєвропейських країн. Вона виробляла менше промислової продукції, ніж Англія, Нідерланди, Франція. Мануфактури в Росії тільки зароджувалися, серед них капіталістичні підприємства становили незначну меншість. На економічному становищі Росії негативно позначалося те, що країна фактично не мала вільного виходу до моря. На Балтиці повністю панувала Швеція. Шлях до Західної Європи через Біле море був далеким і міг використовуватися тільки в літні місяці.

У період відбувалися в світі колоніальних захоплень економічне відставання Росії від Заходу, яке обумовлювало її військову слабкість, загрожувало їй втратою національної незалежності. Для ліквідації цієї загрози і подолання господарської, військової та культурної відсталості потрібно було терміново здійснити ряд економічних реформ: ще більше зміцнити державну владу, провести європеїзацію державного управління, створити регулярну армію і військово-морський флот, побудувати торговий флот, домогтися виходу до моря, швидкими темпами рушити вперед мануфактурне виробництво, втягнути країну в систему світового ринку, підпорядкувати цим завданням всю податкову і кредитно-грошову систему.

Економічні передумови реформ початку XVIII століття були створені всім ходом розвитку Росії в XVII ст. - Зростання виробництва та розширення асортименту сільськогосподарської продукції, успіхи ремесла і мануфактури, розвиток торгівлі і зростання економічної ролі купецтва.

Список літератури

1. Бущик Л. П. Ілюстрована історія СРСР. XV-XVII ст. Посібник для вчителів і студентів пед. ин-тов. М., "Освіта", 1970.

2. Данилова Л. В. Історичні умови розвитку російської народності в період утворення і зміцнення централізованої держави в Росії / / Питання формування російської народності і нації. Збірник статей. М.-Л., АН СРСР, 1958.

3. Дружинін Н. М. Соціально-економічні умови утворення російської буржуазної нації / / Питання формування російської народності і нації. Збірник статей. М.-Л., АН СРСР, 1958.

4. Історія Росії з найдавніших часів до кінця XVII століття / А. П. Новосельцев, А. Н. Сахаров, В. І. Буганов, В. Д. Назаров, - М.: Видавництво АСТ, 1996.

5. Мунчаев Ш. М., Устинов В. М. Історія Росії. Підручник для ВУЗів. М., Изд-во Инфра М-Норма, 1997.

6. Чунтулов В. Т. та ін Економічна історія СРСР: Учбов. для екон. вузів. -М.,: Вища. шк., 1987.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат
65.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Соціально-економічний розвиток Казахстану у другій половині XIX століття початку XX століття
Соціально-економічний розвиток Росії в XVII ст
Соціально економічний розвиток Росії в XVII столітті
Соціально-економічний розвиток Росії в XVII столітті
Соціально-економічний розвиток Росії в другій половині XVIII ст
Соціально-економічний розвиток Росії в першій половині XVI ст
Соціально економічний розвиток Росії в другій половині XVIII ст
Соціально-економічний розвиток Росії в першій половині XIX ст
Соціально-економічний і політичний розвиток Росії в XVII столітті
© Усі права захищені
написати до нас