Витрати виробництва
Отже, що ж таке собівартість? Собівартість промислової продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати промислового підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Економічна основа собівартості - витрати виробництва, які являють собою частину сукупного суспільного продукту або продукції. Витрати виробництва об'єднують дві різні за своїм функціональним призначенням частини вартості: вартість спожитих засобів виробництва (предметів і засобів праці) і вартість необхідного продукту, що представляє собою фонд життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили. Обидві ці частини вартості забезпечують повторення виробничого процесу в рамках відшкодування витрат на просте відтворення. Третя частина вартості, що перевищує витрати виробництва, становить додатковий продукт суспільства, який використовується для розширення виробництва і задоволення інших суспільних потреб.
Витрати виробництва і вартість, собівартість і ціна - вартісні категорії, властиві товарно-грошових відносин.
Розподіл вартості на вказані елементи об'єктивно. Воно здійснюється безпосередньо у фазі виробництва. Але на поверхні явищ виступають не елементи вартості, а їх перетворені грошові форми (собівартість, ціна, заробітна плата, прибуток, амортизація та ін.) У процесі реалізації ціна на продукцію не збігається з вартістю, що призводить до відхилення величини матеріальних витрат від вартості предметів праці і відповідно відхиленню собівартості продукції від своєї економічної основи - витрат виробництва. Істотне відхилення собівартості від витрат виробництва викликає, зокрема, неповне відображення в собівартості вартості необхідного продукту - лише у вигляді заробітної плати. Тим часом вартість фонду життєвих засобів працівників матеріального виробництва і членів їх сімей, що дорівнює вартості необхідного продукту, включає не тільки оплату праці, а й грошові виплати і безкоштовні послуги з громадських фондів споживання. Ця частина фонду життєвих засобів значна, але в собівартості промислової продукції вона відображається частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування. Інша частина виплат і пільг із суспільних фондів споживання відбивається в прибутку і податок з обороту.
Собівартість промислової продукції - важливий показник промислового підприємства, що забезпечує контроль за матеріальними витратами і витратами праці і відображає результати його діяльності. Собівартість промислової продукції - необхідна база визначення прибутку.
Для планування та обчислення собівартості промислової продукції важливо знати як собівартість одиниці виробу, так і витрати виробництва всього випуску продукції. Собівартість однакових виробів, вироблених на різних підприємствах, характеризує рівень їх технічного розвитку, організації виробництва і праці. Більш повне відображення в собівартості продукції вартості витрат уречевленої та живої праці, наближення собівартості до витрат виробництва - необхідна умова правильного визначення рівня витрат і зіставлення їх на різних підприємствах і в різних галузях промисловості.
Відшкодування витрат живої і уречевленої праці відображається в собівартості промислової продукції (точніше, у загальній сумі витрат на виробництво) за окремими економічними елементами витрат. У промисловості прийнятий наступний склад економічних елементів: сировина і основні матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо та енергія, заробітна плата промислово-виробничого персоналу, відрахування на соціальне страхування, амортизація основних виробничих фондів, інші грошові витрати. Це угрупування витрат показує, чтó саме витратило підприємство на виробництво в тій або іншій галузі, визначає міжгалузеві потоки, забезпечує можливість створення укрупнених галузевих нормативів, необхідних для проведення планових балансових розрахунків на народно-господарському рівні.
Співвідношення окремих видів витрат у загальному підсумку витрат на виробництво характеризує структуру собівартості промислової продукції, яка різко відрізняється в різних галузях промисловості. Наприклад, у галузях добувної промисловості, де предметами праці служать безпосередньо природні багатства, елемент "сировина та основні матеріали" взагалі відсутній і переважають витрати на заробітну плату, які становлять 40-60% всіх витрат. У нафтовидобувній промисловості основна частина витрат (до 40-50%) становить амортизація основних фондів, обумовлена використанням дорогого устаткування.
У галузях обробної промисловості, де сировина та матеріали проходять кілька стадій обробки та переробки, питома вага сировини в собівартості досягає 80-90%, а заробітної плати - лише 5-10%. Частка покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів особливо велика в машинобудуванні. Наприклад, в автомобільній, тракторної, радіотехнічної промисловості вона становить 40-50% всіх витрат.
Структура витрат на виробництво в цілому по промисловості залежить не тільки від складу витрат в окремих галузях, але і від питомої ваги останніх у загальному підсумку. Під впливом технічного прогресу частка матеріальних витрат у загальному підсумку на виробництво трохи підвищується.
Дуже важливо знати не тільки чтó витрачено по підприємству в цілому, але і де витрачено, на яких конкретних ділянках і на які види продукції. Для цих цілей застосовується угруповання витрат по калькуляційних статтях витрат. Вона дозволяє визначати собівартість одиниці продукції, бачити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості і в яких напрямках необхідно вести роботу щодо її зниження. Принципова відмінність угрупування витрат за статтями калькуляції від угрупування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, що об'єднують елементи, різнорідні за своїм економічним змістом, за принципом призначення (основні витрати і витрати з обслуговування і управління), способом розподілу їх між окремими видами продукції (прямі і непрямі) і залежності від зміни обсягу виробництва (умовно-постійні та змінні).
Угрупування витрат за статтями витрат застосовується підприємствами на стадії складання річних і поточних планів, при визначенні собівартості одиниці окремих видів продукції собівартості всієї товарної продукції, яка являє собою сукупну собівартість всіх вироблених видів продукції і послуг промислового характеру.
Розрізняють повну собівартість виробленої товарної продукції, що включає всі витрати з виробництва, і так звані позавиробничі витрати (витрати на збуту, відрахування до різних фондів і т. д.), а також собівартість реалізованої продукції, яка менше повної на суму зміни залишків нереалізованої продукції на складах і продукції відвантаженої, але не оплаченої покупцем.
На рівні підприємства визначають фабрично-заводську собівартість продукції як частина собівартості всієї товарної продукції, що включає тільки виробничі витрати, без позавиробничих витрат.
Недаремно планувати зниження собівартості. Одним з методів планування собівартості є планування за техніко-економічними факторами. На відміну від планування за елементами витрат і статтям калькуляції, він передбачає залежність планованої суми економії за рахунок зниження собівартості від найважливіших народо-господарських і внутрішньовиробничих чинників. Ці фактори поділяються на наступні укрупнені групи: підвищення технічного рівня виробництва, зміна обсягу і структури виробленої продукції, викликають відносне скорочення умовно-постійних витрат і зміна суми амортизаційних відрахувань, а також поліпшення організації виробництва і праці, вплив введення нових підприємств, зміна природних умов і ін Кожен з перерахованих чинників, як правило, впливає на величину матеріальних і трудових витрат. У результаті розрахунків за факторами визначається також і склад собівартості за елементами та статтями витрат.
Також застосовується метод міжгалузевого балансу, що має велике значення для укрупнених народо-господарських розрахунків. Впровадження автоматизованих систем економічних розрахунків дозволило ширше застосовувати економіко-математичні моделі в плануванні собівартості.
На практиці ж собівартість можна знижувати шляхом інтенсифікації виробництва, тобто найкращим використанням виробничих ресурсів і скороченням втрат сировини, матеріалів і палива, а також збільшенням випуску продукції з одиниці основних фондів. Зниження собівартості буде здійснюється і за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу і підвищення професійної зацікавленості працівників промисловості, кращого використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці. Собівартість промислової продукції не окремо стоїть економічний чинник, вона бере участь у формуванні та інших показників: рентабельності виробництва, ефективності капітальних вкладень і багатьох інших.
Прибуток
Прибуток - це одна з форм чистого доходу, що виражає в основному вартість додаткового продукту; включає також і частину вартості необхідного продукту.
Розподіл новоствореної вартості на необхідний і додатковий продукт - загальна закономірність всякої суспільно-економічної формації з часу першого великого суспільного поділу праці і досягнення такого рівня продуктивних сил, які б зумовили виникнення додаткового продукту.
Фінансові підсумки діяльності підприємства знаходять своє вираження в прибутку, величина якої становить частину грошової виручки, що дорівнює різниці між вартістю продукції в оптових цінах і повною собівартістю реалізованої продукції.
Прибуток виступає як узагальнююча вартісна категорія, оскільки вона пов'язана з товарно-грошовими відносинами. У цій якості прибуток схильна до впливу численних як екстенсивних так і інтенсивних факторів. Її розмір залежить від збільшення обсягу виробництва, зниження собівартості продукції, рівня і динаміки цін, зміни структури виробництва. У свою чергу ці чинники залежать від поліпшення використання основних фондів і підвищення їх фондовіддачі, зростання продуктивності праці і якості продукції, зниження матеріаломісткості продукції, впровадження економічно ефективної нової техніки, найбільш повного використання сировини і матеріалів та усунення непродуктивних витрат і втрат. Величезне значення для зростання прибутку має економія матеріальних витрат. Одним з основних факторів, що забезпечують зниження витрат виробництва та підвищення рентабельності підприємства, є науково-технічний прогрес.
Сутність прибутку як економічної категорії проявляється в її функціях. Прибуток виконує три основні функції. Прибуток перш за все використовується в якості показника оцінки підсумків самостійної діяльності підприємства, оскільки в ній відбиваються всі сторони його діяльності як у сфері виробництва, так і в сфері обігу. Однак прибуток не є універсальним показником роботи підприємства, так як величина її багато в чому визначається не залежними від діяльності даного підприємства факторами (політика цін, зміна ставок податку з обороту, структурні зрушення і т. д.). Багатофакторність економічної категорії прибутку викликає необхідність використовувати поряд з прибутком інші показники ефективності виробництва (реалізована продукція, продуктивність праці, швидкість обороту оборотних коштів та ін.)
Друга функція прибутку - розподільна. Прибуток використовується як знаряддя розподілу додаткового продукту та її грошової форми-чистого доходу між підприємством і суспільством в особі держави, між підприємством і галуззю, між підприємством і його працівниками, між сферою матеріального виробництва, де створюється додатковий продукт, і невиробничою сферою, яка міститься суспільством за рахунок додаткового продукту.
Третя функція прибутку пов'язана з процесом економічного стимулювання підприємства і його працівників. Прибуток використовується як джерело і умова формування заохочувальних фондів підприємств і як великого фінансового ресурсу розширеного відтворення на базі технічного прогресу.
Відносний рівень прибутку називається рентабельністю. Рентабельність - це прибутковість, прибутковість. Рентабельність виробництва визначається відношенням прибутку або до вартості виробничих фондів, або до поточних витрат (собівартості). Перевага показника рентабельності, обчисленого як відношення прибутку до вартості виробничих фондів, полягає в тому, що він дозволяє порівнювати фінансові результати з обсягом застосовуваних виробничих фондів, характеризуючи ефективність їх використання. Рентабельність підприємства повинна бути достатньою для забезпечення першочергових платежів в держ. бюджет і Центробанк (плата за фонди, фіксовані платежі, відсотки по банківських позиках), утворення фондів економічного стимулювання, розширення виробництва і покриття планових витрат, передбачених фінансовим планом. Нижньою межею рентабельності підприємства є отримання прибутку в розмірах, що забезпечують плату за виробничі фонди та освіта фондів економічного стимулювання.
Розподіл прибутку здійснюється в інтересах: забезпечення стимулюючої ролі прибутку в досягненні високих кількісних і якісних показників виробництва; використання прибутку в якості важливого джерела фінансування капітальних вкладень, формування власних оборотних коштів; посилення матеріальної зацікавленості підприємств у більш повному виявленні внутрішніх резервів.
Розподіл прибутку підприємств покликане сприяти встановленню на всіх рівнях господарювання безпосереднього зв'язку планомірного використання прибутку з економічними інтересами суспільства, колективів підприємств і окремих працівників. На промислових підприємствах прибуток використовується наступним чином:
Схема розподілу прибутку промислових підприємств
Із загальної (балансової) прибутку виключається та її частина, яка має цільове призначення. Сюди відноситься прибуток від реалізації: товарів широкого споживання і виробів виробничого призначення, що виробляються з відходів, оскільки при наявності певних умов цей прибуток повністю зараховується до фонду ширвжитку з відходів; нових видів товарів побутової хімії протягом першого року серійного виробництва; нових видів товарів культурно- побутового призначення та господарського вжитку протягом першого року серійного виробництва в межах до 15% рентабельності; продукції підсобних сільськогосподарських підприємств. Призначення цієї частини прибутку полягає в тому, щоб стимулювати розширення виробництва окремих товарів та видів діяльності.
З прибутку (за вирахуванням сум, які мають цільове призначення) забезпечуються першочергові платежі - плата за виробничі фонди, фіксовані платежі, відсотки за банківський кредит. З надпланового прибутку виключаються також суми, що направляються на погашення банківських позичок, отриманих на тимчасове поповнення нестачі власних оборотних коштів.
Балансова прибуток, зменшена на суму першочергових платежів, утворює розрахункову (чистий) прибуток, або прибуток до розподілу. З неї виробляються відрахування у фонди економічного стимулювання (фонд матеріального заохочення, фонд соціально-культурних заходів житлового будівництва, фонд розвитку виробництва). Потім частина прибутку спрямовується на покриття планових витрат, передбачених фінансовим планом, на централізовані капітальні вкладення, погашення банківських кредитів, наданих на капітальні вкладення, на приріст власних оборотних коштів, покриття збитків житлово-комунального господарства, на відшкодування витрат по госп. змісту культурно-побутових установ.
Список літератури
1. Сітарян С. А. "Прибуток: актуальні аспекти".
2. Котов В. Ф. "Планування реалізації продукції, прибутку і рентабельності промисловості".
3. Бабо А. "Прибуток".
4. Питання економіки 1994р. № 4.
5. Прибуток у книзі: "Ринкова економіка".