ПІВДЕННИЙ ФІЛІЯ
«Кримський агротехнологічний університет» НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Курсова робота
На тему: "Собівартість виробництва молока та шляхи її зниження» (На прикладі ВАТ Племзавод «Кримський» Сакського району за 2004-2006року).
Виконав:
студент 3 курсу
факультету економіки
група ЕК-33
Усеїнов Амет Абдуллайович
Перевірив:
професор Караман М.М.
Сімферополь - 2008р.
ЗМІСТ
Зміст
1. Сутність суспільних витрат, вартості і собівартості продукції
2. Коротка характеристика природних та економічних умов ВАТ Племзавод «Кримський» Сакського району
3. Види собівартості продукції, послідовність і методика її обчислення. Фактичний рівень собівартості у ВАТ Племзавод «Кримський» Сакського району
4. Шляхи зниження собівартості продукції у ВАТ Племзавод «Кримський» Сакського району
Додаток
Список використаної літератури
1.Сущность суспільних витрат, вартості і собівартості продукції
Теоретичне поняття витрат виробництва і собівартості продукції
Кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та індивідів. Саме на це спрямований процес виробництва, нерозривно пов'язаний з споживанням товарів і послуг, витрачанням наявних у розпорядженні суспільства ресурсів для їх виробництва.
З витрачанням ресурсів для задоволення потреб пов'язані всі проблеми економічного розвитку. І всі рішення цих проблем базуються на двох фундаментальних економічних аксіомах. Перша аксіома - потреби суспільства (індивідом та інститутів) безмежні, повністю невгамовний. Друга аксіома - ресурси суспільства, необхідні для виробництва товарів і послуг обмежені або рідкісні.
Зазначене протиріччя вирішується шляхом вибору. Не випадково одне з визначень економіки як суспільної науки свідчить: економіка описує і аналізує вибір як з обмежених ресурсів максимально задовольнити потреби.
У загальній системі показників, що характеризують ефективність виробництва, як усього підприємства, так і його підрозділів, спожитим ресурсів або витрат виробництва відводиться основне місце.
Витрати виробництва - це сукупні витрати праці (живої і минулого) на виробництво продукції.
Витрати, які слід враховувати при прийнятті економічних рішень, це завжди альтернативні витрати, - тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найкращому альтернативному варіанті їх застосування.
Як правило, основна частина витрат фірми є явні витрати - грошові виплати постачальникам факторів виробництва. Іншими словами, явні витрати фірми - це її фактичні витрати на обладнання, сировину, енергію, напівфабрикати, заробітну плату, оренду приміщення і т.д.
Разом з тим, часто фірма використовує ресурси, які належать їй самій (власний капітал у грошовій формі, власні виробничі приміщення, професійні навички власника фірми тощо). Фірма не несе безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів, вони для неї є як би «безкоштовними». Однак у світі обмежених ресурсів дійсно безкоштовного нічого не буває, кожен ресурс має свою альтернативну вартість. Тому використання фірмою такого «безкоштовного» ресурсу фактично пов'язано з відмовою від отримання доходу при його альтернативному застосуванні, тобто з певними витратами. Такі альтернативні витрати використання ресурсів, що належать самій фірмі, називаються неявними витратами.
Хоча неявні витрати не відряджають в бухгалтерській звітності, їх необхідно брати до уваги при прийнятті економічних рішень, що дозволяє ефективно використовувати всі залучені в процес виробництва ресурси. Виходячи з цього, в поняття економічні витрати повинна включатися альтернативна вартість усіх використовуваних ресурсів, у тому числі і нормальний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний для залучення й утримання цього ресурсу в даному виробничому процесі. Так, в нормальний прибуток увійдуть: відсоток на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, здаючи в оренду власну будівлю, дохід від продажу власних послуг праці і т.п.
У зв'язку з цим є суттєві відмінності між поняттями бухгалтерська і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом фірми і явними (грошовими) витратами. Економічний прибуток - це різниця між загальним виторгом фірми та всіма витратами (явними і неявними, включаючи нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток являє собою дохід, отриманий понад нормального прибутку.
Деякі явні витрати, однак, не приймаються в розрахунок при прийнятті економічних рішень. Це так звані неповоротні витрати - одноразові витрати, які не можуть бути повернуті навіть при закритті підприємства. До безповоротним недоліків ставляться, наприклад, витрати на виготовлення вивіски з назвою фірми. Неповоротні витрати не мають альтернативної вартості і не включаються в економічні витрати.
Витрати підприємства у короткостроковому періоді поділяються на дві великі групи постійні та змінні, Постійні витрати - це витрати, які залишаються незмінними, яке б не була кількість виробленої продукції. До них відносяться плата за оренду приміщення, витрати на обладнання, оплата управлінського і адміністративного персоналу і т.п.
Змінні витрати змінюються в прямій залежності від обсягу виробництва. Вони пов'язані з витратами на придбання сировини та робочої сили. Динаміка змінних витрат (УС) нерівномірна: починаючи з нуля, у міру зростання виробництва вони спочатку ростуть дуже швидко, потім, у міру подальшого збільшення обсягів виробництва, починає складатися чинник економії на масовому виробництві, і зростання змінних витрат стає вже більш повільним, ніж збільшення продукції. Надалі, проте, коли вступає в дію закон спадної продуктивності, змінні витрати знову починають обганяти зростання виробництва.
Про поділ витрат на постійні та змінні можна говорити тільки стосовно до короткострокового періоду функціонування фірми. Іншими словами, виходячи з аналізу видів витрат та їх динаміки, можна провести різницю між короткостроковими і довгостроковими періодами функціонування фірми. У короткостроковому періоді постійні витрати залишаються незмінними, і фірма може змінювати обсяг продукції, що випускається тільки за допомогою зміни величини змінних витрат. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто це досить тривалий часовий інтервал для того, щоб фірма могла змінити свої виробничі потужності.
Валові (загальні) витрати (ТС) являють собою суму постійних і змінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва.
Нерівномірний зміна валових витрат призводить до того, що змінюються в міру зростання обсягу виробництва і витрати на одиницю продукції, або середні витрати. Середні витрати дорівнюють валовим витратам, діленим на вироблену кількість товару (АС = ТС / Q). Цей вид витрат має особливе значення для розуміння ринкової рівноваги, оскільки підприємець прагне їх мінімізувати.
В економічному сенсі собівартість - це грошове вираження витрат підприємстві на виробництво і реалізацію продукції. Кількісно вона не збігається з тією вартістю, яку відображає, оскільки спожиті в процесі виробництва знаряддя (машини, обладнання тощо) і предмети праці (насіння, корми тощо) включаються до неї не за вартістю суспільно необхідних витрат, а за діючими цінами, які, як правило, не збігаються з вартістю.
Основу собівартості продукції (робіт, послуг) складають витрати минулої і живої праці. Минулий працю укладений у засобах виробництва, які оцінюються за фактичними цінами придбання, а матеріали власного виробництва (насіння, корми тощо) - за собівартістю. Жива праця враховується за його фактичну оплату, включаючи й частину витрат на відтворення робочої сили.
Собівартість являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію. Вона відображає величину витрат, які забезпечують процес простого відтворення на підприємстві. Собівартість - це форма відшкодування споживаних факторів виробництва.
Склад і групування витрат на різні види сільськогосподарської продукції.
Витрати на виробництво розрізняються по складу, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежно від обсягу виробництва і т.п. Це робить необхідним групування витрат за певними ознаками, В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, періодами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехах, відділам, ділянкам, бригадам), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами і статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення собівартість, часом виникнення.
Нормативно-правовим актом, який визначає принципи і методи формування витрат на підприємствах України, є Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Саме визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Згідно з П (С) БО 1, витрати - це зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді вибуття або амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов'язаного з виплатами учасникам або вилученням капіталу власником.
Відповідно до П (С) БО 16 Витрати собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат.
У виробничу собівартість продукції (робіт 3 послуг) включають:
- Прямі матеріальні витрати;
- Прямі витрати на оплату праці;
- Інші прямі витрати;
- Загальновиробничі витрати.
За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі і непрямі. Витрати на виробництво, конкретного виду про-дукції, яке безпосередньо включаються до її собівартість на підставі первинних документів, називаються прямими.
Непрямі витрати - це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Прикладом таких витрат є загальновиробничі витрати.
За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні. Змінні витрати змінюються, маєте зі зміною обсягів виробництва. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництво продукції, що випускається незначно.
Практично всі прямі витрати є змінними. Виняток становлять амортизація спеціального оснащення, орендна плата та деякі інші прямі витрати,
Загальновиробничі витрати також поділяються на постійні та змінні.
До змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництва, що змінюються прямо пропорційно до: зміни обсягів виробництва.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або практично незмінними при зміні обсягів виробництва.
Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат »виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають у примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.
Не включаються у виробничу собівартість і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійснені, наступні витрати; - наднормативні відходи; - витрати на збереження, крім необхідних у виробничому процесі, що передував наступні стадії виробництва; - адміністративні накладні витрати; - витрати на збут.
Витрати звітного періоду поділяються за видами (загальновиробничі, адміністративні, витрати на збут тощо). Усі витрати, так само як і доходи, списуються на фінансовий результат, який і формує нерозподілений прибуток, або непокритий збиток.
При цьому слід зазначити, що раніше загальногосподарські (адміністративні) та витрати на збут, також, як і загальновиробничі, розподілялися відповідно до прийнятої методики і включалися в собівартість виробленої продукції. Сьогодні ж вони цілком відносяться на витрати звітного періоду. Крім того, П (С) БО 16 окремо виділені операційні витрати.
До адміністративних витрат підприємств відносяться заробітна плата апарату за затвердженою номенклатурою; відрахування на соціальне страхування; представницькі витрати; поштові, телефонні, телеграфні, канцелярські та інші витрати; утримання охорони, включаючи оплату позавідомчої охорони; службові Відрядження та утримання легкових автомобілів; плата за розрахунково- касове обслуговування та інші послуги банків; амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення; винагороду за професійні послуги; витрати на регулювання спорів і судових органах; інші загальногосподарські витрати.
Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям і торговим агентам, витрати на рекламу та дослідження ринку; витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, пов'язаних зі збутом продукції; інші витрати по збуту.
До інших операційних витрат відносяться: витрати на дослідження і розробки відповідно до П (С) БО 8 «Нематеріальні активи»; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від знецінення запасів ; нестачі і втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на виплату матеріальної допомоги, утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.
Крім того, не визнаються витратами, а отже, не враховуються в калькуляції собівартості вироблених, готових і реалізованих продукції, товарів, робіт і послуг:
1) попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг;
2) погашення отриманих позик;
3) платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента і принципалом;
4) витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтера кого облікового;
5) інші зменшення активів або збільшення о6язательств якщо порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат. Поняття витрат для підприємств АПК також регламентується Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених Міністерством аграрної політики України № 132 від 18.05.2001 р. Відповідно до п.1 Методичних рекомендацій, вони були затверджені з метою забезпечення узгодженості в складі і класифікації витрат, застосування методики їх планування та обліку і визначення собівартості продукції (робіт, послуг) в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та форм власності, включаючи їх допоміжні і підсобні підрозділи.
У 3 пункті рекомендацій відображена угруповання витрат по об'єктах і статтями обліку. Витрати на виробництво продукції формуються за центрами відповідальності та об'єктами обліку, планування та калькулювання собівартості продукції. Центрами відповідальності виступають внутрішньогосподарські підрозділи, які функціонують на основі госпрозрахунку; їх склад визначається з урахуванням виробничого та організаційної побудови підприємства, порядку закріплення засобів виробництва і т.п.
Витрати на виробництво продукції в плануванні та обліку групуються за статтями, які господарство визначає самостійно, виділяючи в окремі статті змінні і постійні витрати. Змінні витрати діляться на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції, і непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт або поголів'я тварин; до постійних належать витрати, величина яких не залежить від перерахованих показників,
Класифікація витрат за елементами є основою для визначення потреб у коштах на оплату праці, в матеріальних ресурсах. Разом з тим, за елементами витрат не можна визначити конкретне напрямок і місце їх використання (основна діяльність, обслуговуюче виробництво, витрати на управління виробництвом і т.д.), що не дозволяє достатньо повно аналізувати ефективність витрат. А головне - на основі класифікації за елементами витрат не можна визначити собівартість одиниці окремого виду продукції. Ці завдання вирішує класифікація витрат за статтями калькуляції. Під статтями калькуляції розуміють витрати, що виключають один або кілька елементів.
Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, групують у галузях сільськогосподарського виробництва за наступними статтями (табл. 1).
Таблиця № 1.1 Гр уппіровка витрат за статтями
Статті витрат | Рослинництво | Тваринництво | Допоміжні виробництва | Підсобні промислові підрозділи |
Оплата праці з відрахуваннями на соціальні потреби | + | + | + | + |
Насіння та посадковий матеріал | + | - | - | - |
Добрива | + | - | - | - |
Засоби захисту рослин, тварин | + | + | - | - |
Корми | - | + |