Скоропадський Павло Петрович (03.05.1873-26.04.1945). Генерал-лейтенант (12.09.1915). Гетьман України (29.04-14.12.1918); нащадок гетьмана І.І. Скоропадського, XVIII століття. Закінчив Пажеський корпус (1893). Учасник російсько-японської війни 1904-1905. Учасник Першої Світової війни: з 02.04.1916 командир 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії та 34-го армійського корпусу, перетвореного в 1916-1917. Командир 1-го Українського корпусу Центральної Ради; 02.04.1916-29.11.1917. На з'їзді вільного козацтва в Чигоріна 10.1917 обраний головнокомандуючим військами Центральної Ради. Після окупації австро-угорськими військами частини Україну на з'їзді «хліборобів» (7000 делегатів від 3000000 українського населення) обраний 29.04.1918 гетьманом України; зробивши переворот, скасував Українську народну республіку. Після Брест-Литовського миру і відходу німців з Україною 14.12.1918 відрікся від посади гетьмана України. Відбув в еміграцію до Німеччини; 12.1918-04.1945. Співпрацював з німцями, 1941-1945. Убитий в Берліні під час нальоту ВПС.
Використано матеріали кн.: Валерій Клавінг, Громадянська війна в Росії: Білі армії. Військово-історична бібліотека. М., 2003.
Радянський погляд
СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович [3 (15) .5. 1873, Вісбаден, - 26.4.1945, Меттен, Баварія], один з лідерів бурж.-поміщицької контрреволюції на Україні в 1917-18. Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у кінній гвардії, був царським флігель-ад'ютантом. Під час 1-ї світової війни командував 1-ї гв. кав. дивізією і армійським корпусом на Південно-Зап. фронті, гон.-лейтенант (1916). В жовтні. 1917 очолив воєн. формування Центральної ради - «вільне козацтво», не пориваючи зв'язку з монархістами. З початком австро-німецької окупації України виступив як ставленик німецького імперіалізму. 29 квітня 1918 на інсценоване кайзерівським командуванням у Києві «з'їзді хліборобів» С. був обраний гетьманом України; проголосив створення «Української держави», яка змінила Центральну раду. С., будучи маріонеткою інтервентів, допомагав німецьким окупантам у пограбуванні українського народу, в реставрації буржуазно-поміщицького ладу і розповсюдженні режиму окупації на землі донського козацтва.
14 груд. 1918 був повалений повсталим народом, втік до Німеччини, жив у Берліні, де продовжував антирад. діяльність, співпрацюючи з гітлерівцями.
Використано матеріали Великої радянської енциклопедії. т. 7
***
Голова «Української держави»
СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович (3.5.1873, Вісбаден, Німеччина - 26.4.1945, станція Меттен, Баварія, Німеччина), рос. генерал-лейтенант (1916). Крупний поміщик Чернігівської і Полтавської губерній, праправнук гетьмана І.І. Скоропадського. Освіту здобув у Пажеському корпусі (1893). Випущений в Кавалергардський полк. По ряду відомостей, був членом масонської ложі. Учасник рос.-японської війни 1904-05: 1.5-1.10.1904 ад'ютант начальника Східного загону. За бойові заслуги нагороджений золотою зброєю. З 4.9.1910 командир 20-го драгунського Фінляндського, з 15.4.1911 - лейб-гвардії Кінного полку, з яким вступив у війну в складі 1-ї гвардійської кав. дивізії. В жовтні. 1914 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня. З 3.10.1914 командир 1-ї бригади 1-ї гвардійської кав. дивізії. З 29.7.1915 командувач 5-ї кав. (На Північному фронті), з 2.4.1916 - 1-ї гвардійської кав. дивізії. З 22.1.1917 командир XXXIV АК. За рішенням Тимчасового уряду цей корпус почав українізуватися і з 2.7.1917 став називатися 1-м Українським корпусом. 6.10.1917 на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині проголошений отаманом-головою військових формувань Центральної Ради. 29.12.1917 подав у відставку. 29.4.1918 на з'їзді хліборобів у Києві обрано гетьманом України - головою Української держави. У зовнішній політиці орієнтувався на Німеччину, військові частини якої в цей час розміщалися на Україну. З початком виведення німецьких військ ситуація в «Українській державі» ускладнилася. У результаті почався націоналістичного повстання на чолі з С. Петлюрою 14.12.1918 зрікся і виїхав до Німеччини. В еміграції очолював одну з угруповань української еміграції. У квітні. 1945 виїхав з Берліна на Південь Німеччини. Був смертельно контужений під час бомбардування англо-американської авіації.
Використано матеріал з кн.: Залеський К.А. Хто був хто в першій світовій війні. Біографічний енциклопедичний словник. М., 2003
У 1917 році
Скоропадський Павло Петрович (3 травня 1873, Вісбаден, - 26 квітня 1945, Меттен, Баварія). Зі стародавнього дворянського роду, праправнук Івана Ілліча Скоропадського - гетьмана України в 1708 - 1722 роки, великий землевласник. Закінчив Пажеський корпус (1893). Учасник російсько-японської війни. З 1905 року в свиті його величності. У 1-у світову війну командував лейб-гвардії кінним полком, 1-ою бригадою 1-ї гвардійської дивізії, потім 3-й, 5-й гвардійськими кавалерійськими дивізіями. Генерал-лейтенант (1916).
З січня 1917 командував 34-м армійським корпусом. Влітку на підставі "Декларації Тимчасового уряду до Української Раді" від 2 липня почав краінізацію корпусу, що отримав назву "1-й Український". 6 жовтня на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині проголошений отаманом. Керівництво Центральної Ради підозрювало Скоропадського в намірі здійснити переворот. Після Жовтневої революції корпус перейшов у підпорядкування Генерального Секретаріату Центральної Ради. 20-26 листопада, всупереч наказу Главковерха Н.В. Криленко виступити з корпусом на фронт, Скоропадський двинув частини до Києва, намагаючись узяти під контроль ж.-д. лінії, щоб затримати ешелони з військовими частинами, що рухались на підтримку більшовиків. Відчуваючи недовіру до себе з боку Центральної Ради, Скоропадський 29 грудня подав у відставку.
На початку 1918 року Скоропадський вступив в контакт з представниками французької військової місії, польського й чехословацького корпусів з метою повалення Центральної Ради, але не знайшов підтримки. Після встановлення Радянської влади переховувався під чужим ім'ям. Вийшов з підпілля після повернення до Києва (1 березня) пр-ва Укр. Нар. Республіки (УНР), але 10 березня звільнений у відставку. Ставши на чолі офіцерської орг-ції "Укр. Нар. Громада" (УНГ), почав готувати переворот, встановивши зв'язку з герм. командуванням. Програмні цілі УНГ Скоропадський визначав так: "Компроміс у соціальних питаннях: демократизація держ. Пристрої з залученням до участі в управлінні д-вою нових, що вийшли з народу, сил, але в рамках безпечних для розвитку самого д-ви; українізація зросійщених культурних шарів, к-раю можлива тільки шляхом повільного залучення їх до держ. та культурній роботі, уникаючи будь-яких ексцесів шовінізму "(" Хлiборобська Украiна ", кн. 5, Відень, 1925, с. 57). У УНГ увійшли старшини Вільного козацтва і бувши. офіцери 1-го укр. корпусу, У ході таємної зустрічі Скоропадського з поч. штабу герм. окупації. військ генерал-лейтенанта. В. Гренером 24 квітня. було досягнуто угоду про підтримку німцями змови за умови визнання Скоропадського раніше укладених договорів України і відмови від агр. реформ. Приводом до перевороту послужив арешт Радою київського банкіра Ю. Доброго, члена фінанс. комісії на переговорах з німцями. У відповідь за наказом головнокомандувача герм. військами на Україну гененерал-фельдмаршал. Г. Ейхгорна були арештовані ген. секретарі (міністри) УНР, причетні до справи Доброго. Герм. командування загрожувало оголосити Україну зоною окупації. Переворот був підготовлений членами УНГ і приурочений до хліборобської конгресі, скликаному з ініціативи "Союзу зем. Власників". 29 квітня. на конгресі проголошено створення Укр. держави на чолі з гетьманом Скоропадським і ліквідована УНР. У промові на конгресі Скоропадський сказав: "Тільки тверда влада може встановити порядок. На вас, хлібороби, і на солідні кола населення я буду спиратися (Дорошенко Д.І., Гетьманство 1918 р. на Україну," "Голос минулого", на чужій стороні ", Париж, 1926, т. 5, с. 160). 1 серпня. прийнятий" Закон про наследственоой влади в Українській державі ".
У період правління Скоропадського прийнято ок. 400 держ. актів. Під внутріполіт. області відновлені приватна власність на землю, свобода торгівлі та приватного підприємництва. Прийнято закон про укр. громадянство: 2 жовтня. почалося формування укр. нац. гвардії, 16 жовт. законодавчо відновлено козацтво як стан (у к-рої записано ок. 150 тис. сімей). 12 лист. Скоропадський узаконив автокефалію укр. церкви. 18 лист. затверджений герб Укр. держави. Очоливши апарат Воен. мін-ва і Ген. штабу, Скоропадський ввів обов'язкову військову повинність і затвердила текст присяги: розроблено план формування постійної армії з 8 корпусів, військово-мор. флоту і авіації. Повсюдно були організовані укр. курси для вчителів, офіцерів, службовців, відкрито 2 держ. ун-ту, утворена Укр. Академія наук і др. У сфері зовн. політики досягнута ратифікація Брестського договору центральними державами, підписані договір з Кримом, політ. і воєн. союз з Доном і Кубанню. Україна приєднала окремі. тер. в Мінській, Могилевської, Курської та Воронезької губернії. Укр. держава була визнана 30 д-вами: в Києві розташовувалися пост. представництва 10 д-в: сама Україна мала дипл. місії в 23 країнах. Скоропадський спирався на "Союз зем. Власників", діячі к-якого, взявши у свої руки держ. апарат, повели роботу з "очищення" місцевих самоврядувань від демокр. партій, санкціонували арешти членів укр. політ, орг-цій: почалися карат. експедиції проти хрест-ва, що брав участь у захопленні поміщицьких маєтків. Ці акції стали причиною опозиції до пр-ву не тільки соц. партій, але і соціалістів-федералістів, партії укр. соціалістів-самостійників та хліборобів-демократів, к-які підтримували Скоропадського під час перевороту. У серпні. 1918 оппозиц. політ, сили об'єдналися в "Укр. нац-держ. союз" (пізніше "Укр. нац. союз" - УНС), к-рий проголосив "Боротьбу за законну владу на Україні" та "Охорону прав укр. народу". Більшість у УНС становили укр. есери та есдеки: на чолі встав В.К. Винниченка. Після поразки у 1-ї світ. війні герм. війська змушені були почати евакуацію з Україною. 13 листопада. в Києві була проголошена Директорія. У пошуках підтримки країн Антанти Скоропадський 14 лист. проголосив федерацію Укр. держави з майбутньою небольшевіст. Росією. 16 лист. Січові стрільці в Білій Церкві почали повстання проти Скоропадського. Герм. війська заявили про свій нейтралітет. Фактично на стороні Скоропадського залишилися тільки російські офіцери. 14 грудня Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини.
Пізніше очолив одну з угруповань укр. еміграції, що проголосила метою створення "нар. трудової монархії" зі Скоропадським на чолі. У роки 2-ї світ. війни співпрацював з фашистами. У квітні. 1945, намагаючись вибратися з обложеного Берліна, виїхав до родини, що жила на півдні Німеччини, але був смертельно контужений під час бомбардування союзною авіацією однією з ж.-д. станцій в Баварії.