Склад злочину і зворотна сила кримінального закону

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Склад злочину і зворотна сила кримінального закону
Вирішення питання про надання закону зворотної сили залежить не тільки від пом'якшення чи посилення караності діяння новим законом, а й через зміну кожного з ознак, що входять до складу злочину. Це в першу чергу відноситься до об'єктів злочинів. КК 1996 р. поповнився не тільки новими складами злочинів, а й новими розділами, які містять склади злочинів, спрямовані на охорону невідомих КК 1960 р. об'єктів. До таких належать: гол. 23 "Злочини проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях"; гол. 28 "Злочини у сфері комп'ютерної інформації"; нові, за виключенням ст. 354 КК 1996 р. (ст. 71 КК 1960 р.), склади злочинів, передбачені в гол. 34 "Злочини проти миру і безпеки людства". Ряд складів злочинів, узятих з різних розділів КК 1960 р. і доповнені новими складами злочинів, об'єднані в самостійні глави: "Злочини проти сім'ї та неповнолітніх" (гл. 20), "Екологічні злочини" (гл. 26), "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту "(гл. 27). Цілком очевидно, що за нових складів злочинів, передбачених в перерахованих розділах, залучення до відповідальності можливе лише за дії, здійснені не раніше 1 січня 1997
Одночасно законодавець виключив з Кримінального кодексу гол. "Інші державні злочини" і, уточнивши об'єкти злочинів, розподілив передбачені цією главою склади по іншим главам, знизивши, як правило, караність цих злочинів. Наприклад, передбачений ч. 1 ст. 85 КК 1960 р. порушення правил безпеки руху тепер вміщено у гл. 27 "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту", в ст. 263, яка містить три частини, в яких більш диференційовано відповідно до тяжкості наслідків, що настали визначені більш м'які в порівнянні з санкцією ч. 1 ст. 85 КК 1960 р. заходи покарання. Передбачені ж ч. 2 ст. 85 КК 1960 р. діяння, не призвели, але створювали загрозу настання вказаних у ч. 1 ст. 85 КК наслідків, були повністю декриміналізовані. Зі сказаного випливає, що дії осіб, які вчинили до 1 січня 1997 р. злочин, передбачені ч. 1 ст. 85 КК 1960 р., повинні кваліфікуватися залежно від наслідків, що настали за відповідною частиною ст. 263 КК 1996 р. Дії осіб, засуджених за ч. 1 ст. 85 КК 1960 р., слід перекваліфікувати на ч. 1, 2 або 3 ст. 263 КК 1996 р. зі зниженням покарання до максимальних меж, встановлених санкцією відповідної частини ст. 263 КК 1996 р., у разі, якщо визначене судом покарання цим особам перевищувало максимальна межа санкцій ч. 1, 2, 3 ст. 263 КК 1996 р. Справи ж, порушені за ч. 2 ст. 85 КК 1960 р., підлягають припиненню, а особи, засуджені за ч. 2 ст. 85 КК, повинні бути звільнені від покарання.
У деяких випадках новим КК змінені ознаки предмета злочину або ознаки особи, яка потерпіла від злочину. Наприклад, на відміну від ст. 213.2 КК 1960 р., ст. 211 КК 1996 р. передбачає відповідальність за викрадення не тільки повітряного судна, а й судна водного транспорту, а також залізничного рухомого складу. Притягнення до відповідальності за викрадення судна водного транспорту або залізничного рухомого складу можливе лише при вчиненні злочину після введення в дію нового Кримінального кодексу.
Стаття 120 КК 1960 р. встановлювала відповідальність за розпусні дії відносно неповнолітніх, тоді як ст. 135 КК 1996 р. передбачила кримінальну відповідальність за розпусні дії лише щодо особи, що свідомо не досягла 14-річного віку. З цього випливає, що особи, засуджені за розпусні дії стосовно потерпілих у віці від 14 до 18 років, підлягають звільненню від кримінального покарання, а справи, порушені за вчинення таких дій, - припиненню.
Статтею 119 КК 1960 р. була передбачена відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Як зазначалося в літературі, у визначенні того, чи досягли потерпілі статевої зрілості, допускалося багато суб'єктивізму, що негативно позначалося на якості правосуддя по справах даної категорії, а по суті, вело до об'єктивного вменению. За прикладом більшості колишніх союзних республік Союзу РСР законодавець Російської Федерації теж передбачив у ст. 134 КК 1996 р. відповідальність за статеві зносини, а також за інші дії сексуального характеру з особою, свідомо не досягла 16-річного віку. Таким чином, особи, засуджені за ст. 119 КК 1960 р. за розпусні дії стосовно потерпілих, які досягли 16-річного віку і старше, підлягають звільненню від кримінального покарання. Залучення ж до кримінальної відповідальності за розпусні дії, вчинені до 1 січня 1997 р., можливе лише у випадках, якщо потерпілі відповідали вимогам і ст. 119 КК 1960 р. і ст. 134 КК 1996 р., тобто не досягли статевої зрілості і їм не виповнилося 16 років.
Істотні зміни внесені в новому КК в ознаки, що характеризують суб'єкта злочину. Зокрема, після багаторічної дискусії в КК включено поняття зменшеної осудності. Згідно зі ст. 22 КК 1996 р., зменшена осудність полягає в тому, що осудна особа в силу психічного розладу не може під час вчинення злочину повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. Дана особа підлягає кримінальній відповідальності, однак стан зменшеної осудності враховується судом при визначенні покарання і може служити підставою для призначення примусових заходів виховного характеру. Дискусія про доцільність включення до КК поняття зменшеної осудності могла б бути і менш тривалою, якщо б противники подібного включення вивчили кримінальні справи, по яким засуджено особи, визнані, наприклад, страждають олігофренією в ступені дебільності. Практика показує, що незважаючи на підвищену активність таких осіб у процесі здійснення злочинів, як правило насильницьких, міри покарання їм визначаються значно менш суворі, ніж іншим співучасникам. Очевидно, суди і при відсутності вказівки в законі на зменшену осудність враховували цей стан при призначенні покарання. Тепер у судів з'явилася законодавча база для диференціації відповідальності у разі скоєння злочинів за участю осіб, які страждають психічними розладами, що не виключають осудності. Дана обставина має враховуватися судами і при розгляді справ про злочини, вчинені до 1 січня 1997
У КК 1996 р. введено також нове поняття вікової неосудності, який виключає кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 20). При достатніх підставах (у тому числі і в справах про злочини, вчинені до 1 січня 1997 р.) для вирішення питання про наявність чи відсутність вікової неосудності необхідно проведення психолого-педагогічної експертизи за участю психіатра, який повинен встановити, що відставання у психічному розвитку неповнолітнього не пов'язане з психічним розладом.
Щодо осіб, які відбувають покарання, застосування ч. 3 ст. 20 і ст. 22 КК 1996 р. неможливо в порядку приведення вироків у відповідність з новим КК. Це обумовлено тим, що, згідно зі ст. 361.1 КПК РРФСР, ухвалу суду про приведення у відповідність повинно бути засноване тільки на обставинах, встановлених набрав законної сили вироком, тоді як для встановлення вікової неосудності або зменшеної осудності потрібна оцінка зібраних у справі доказів, що може зробити лише наглядова інстанція. У разі ж необхідності проведення експертизи застосування ч. 3 ст. 20 і ст. 22 КК 1996 р. допускається лише після проведення додаткового розслідування.
У новому Кримінальному кодексі дещо змінені і ознаки, що характеризують вік, з якого можлива кримінальна відповідальність. Наприклад, не залишилося необережних злочинів, за якими відповідальність настає з 14 років: єдине необережний злочин - необережне вбивство (по ньому раніше передбачалася відповідальність з 14-річного віку), - виключено з переліку злочинів, за якими відповідальність настає після досягнення 14 років ( ст. 20 КК 1996 р.). Зі згаданого переліку виключені також: заподіяння шкоди здоров'ю в стані афекту (ст. 110 КК 1960 р., ст. 113 КК 1996 р.), перевищення меж необхідної оборони (ст. 111 КК 1960 р., ст. 114 КК 1996 р. ), умисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю (ч. 1 ст. 112 КК 1960 р., ст. 115 КК 1996 р.), розкрадання предметів, що мають особливу цінність (ст. 147.2 КК 1960 р., ст. 164 КК 1996 р. ). Ці зміни у кримінальному законодавстві мають зворотну силу, тобто особи, які вчинили вказані злочини у віці до 16 років і засуджені за КК 1960 р., підлягають звільненню від кримінального покарання. Разом з тим включена до цього переліку ст. 206 КК (захоплення заручника) зворотної сили не має - за КК 1960 р. відповідальність за цей злочин наступала з 16 років (ст. 126.1 КК 1960 р.).
У ряді випадків новим Кримінальним кодексом уточнена відповідальність за допомогою опису ознак, що характеризують спеціального суб'єкта. Так, раніше в судовій практиці було відсутнє однаковість при кваліфікації дій медичних працівників, з-за недбалості або злочинної самовпевненості яких загинула людина або заподіяно шкоду його здоров'ю. Тепер закон (ч. 2 ст. 109, ч. 2 і 4 ст. 118 КК 1996 р.) прямо передбачає відповідальність за заподіяння смерті або тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю з необережності внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків. Крім цього введено відповідальність за зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією внаслідок все того ж неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків (ч. 4 ст. 122 КК 1996 р.). Оскільки вказані злочини караються суворіше за КК 1996 р., чим по ст. 106 (необережне вбивство), ч. 1 і 2 ст. 114 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження), ст. 172 КК 1960 р. (халатність), раніше передбачав відповідальність за подібні злочини, остільки такі дії, вчинені до 1 січня 1997 р., не можуть кваліфікуватися за КК 1996 р.
В окремих випадках законодавець конкретизував ознаки посадового становища особи, звузивши коло спеціальних суб'єктів і пом'якшивши тим самим караність діяння. Зокрема, ч. 3 ст. 173 КК 1960 р. передбачала відповідальність за отримання хабара посадовою особою, яка займає відповідальне становище. Згідно з постановою N 3 пленуму Верховного суду СРСР від 30 березня 1990 р. "Про судову практику у справах про хабарництво", питання про відповідальне становище посадової особи, обвинуваченого в отриманні хабара, вирішувалося судом з урахуванням займаної даною особою посади, важливості здійснюваних ним службових обов'язків і функцій, прав і повноважень, якими воно наділене, та характеру організації, в якій працює винний.
У частині 3 ст. 290 КК 1996 р. замість наведених оціночних критеріїв йдеться про отримання хабара, досконалої особою, яка займає державну посаду Російської Федерації чи державну посаду суб'єкта Російської Федерації, а також главою органу місцевого самоврядування. Дії засуджених за ч. 3 ст. 173 КК 1960 р. за ознакою отримання хабара особою, яка займає відповідальне становище, можуть бути перекваліфіковані на ч. 3 ст. 290 КК 1996 р. тільки в тому випадку, якщо особи займали посади, перераховані в ч. 3 ст. 290 КК 1996 р. Дії інших осіб, визнаних займають відповідальне становище і засуджених за ч. 3 ст. 173 КК 1960 р., за відсутності інших кваліфікуючих ознак повинні бути перекваліфіковані на ч. 1 ст. 290 КК 1996 р. Якщо ж інші кваліфікуючі ознаки є і вони зазначені у формулюванні звинувачення вироку, дії засуджених потрібно перекваліфікувати на відповідні частини ст. 290 КК 1996 р.
Необхідно відзначити, що за наявності в діях осіб, засуджених за ознакою отримання хабара особою, яка займає відповідальне становище, наступних кваліфікуючих ознак: отримання хабара групою осіб за попередньою змовою, або неодноразово, або з вимаганням хабара, чи у великому розмірі, - досконале цими особами злочин підлягає перекваліфікації не на ч. 3, а на ч. 4 ст. 290 КК 1996 р. Підставою для подібної перекваліфікації служить те, що санкція ч. 4 ст. 290 КК є більш м'якою у порівнянні з санкціями ч. 2 і 3 ст. 173 КК 1960 р.
У новому КК нерідко в якості кваліфікуючої використовується такий характеризує спеціального суб'єкта ознака, як неодноразовість злочинів, якої, згідно з ч. 1 ст. 16 КК, визнається вчинення двох і більше злочинів, передбачених однією статтею або частиною статті Кримінального кодексу. З ч. 2 ст. 16 КК видно, що під неоднократностью розуміється і колишня судимість за аналогічний злочин. У тих випадках, коли названий кваліфікуючу ознаку, введений в норму нового КК, не було передбачено у відповідній нормі КК 1960 р., він, природно, не може застосовуватися при розгляді справ про злочини, вчинені до 1 січня 1997 р. Це відноситься до таких складів злочинів, як "викрадення людини" (п. "б" ч. 2 ст. 126 КК 1996 р., ст. 125.1 КК 1960 р.), "тероризм" (п. "б" ч. 2 ст. 205 КК 1996 р., ст. 213.3 КК 1960 р.), "захоплення заручника" (п. "б" ч. 2 ст. 206 КК 1996 р., ст. 126.1 КК 1960 р.) та ін
Разом з тим у тих випадках, коли законодавець, відмовившись від кваліфікуючої ознаки, що представляє собою вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, зберіг у якості такого неодноразовість або ввів в якості нього дворазову судимість, дії особливо небезпечних рецидивістів, засуджених з урахуванням цієї ознаки за складом злочину з обтяжуючими обставинами, повинні бути в залежності від набору судимостей, через які вони були визнані особливо небезпечними рецидивістами, перекваліфіковані на відповідні склади з кваліфікуючими обставинами. Наприклад, дії особи, визнаного особливо небезпечним рецидивістом і засудженого за ч. 3 ст. 145 КК 1960 р. (грабіж), при приведенні у відповідність до вимог нового КК можуть бути перекваліфіковані на п. "в" ч. 3 ст. 161 КК 1996 р., якщо до останньої судимості вказана особа була два рази або більше судимо за розкрадання або вимагання. Коли ж у минулому у такої особи була тільки одна судимість, що підпадає під ознаки ст. 158-166, 209, 221, 226, 229 КК 1996 р. (див. примітку до ст. 158 КК), то дії засудженого підлягають перекваліфікації на п. "б" ч. 2 ст. 161 КК 1996 р. (грабіж, вчинений неодноразово) із скороченням покарання до максимальних меж, передбачених санкцією цієї статті.
Потрібно зайвий раз підкреслити, що при приведенні кваліфікації дій осіб, засуджених за КК 1960 р., у відповідність з КК 1996 р. слід перш за все порівнювати санкції зіставляються норм. Так, дії особи, визнаного особливо небезпечним рецидивістом і засудженого за ч. 3 ст. 144 КК 1960 р., не можуть бути перекваліфіковані на п. "в" ч. 3 ст. 158 КК 1996 р. навіть за наявності необхідних для цього судимостей, тому що санкція п. "в" ч. 3 ст. 158 КК 1996 р. (позбавлення волі на термін від 5 до 10 років) більш сувора в порівнянні з санкцією ч. 3 ст. 144 КК 1960 р. (позбавлення волі на термін від 4 до 10 років). Дії згаданої особи можуть бути перекваліфіковані лише на п. "б" ч. 2 ст. 158 КК 1996 р. як крадіжка, вчинена неодноразово.
У разі ж, якщо серед судимостей, з урахуванням яких особу було визнано особливо небезпечним рецидивістом, відсутні ті з них, які дають підставу для перекваліфікації дій засудженого за ознакою дворазової судимості або за ознакою неодноразового вчинення злочинів, і в злочині, за який особа відбуває покарання , немає інших кваліфікуючих ознак, передбачених КК 1960 р. і КК 1996 р., дії засудженого підлягають перекваліфікації на ч. 1 відповідної статті.
У Кримінальному кодексі РФ 1996 р. використані і деякі інші ознаки, які характеризують спеціальний суб'єкт злочину і за допомогою яких посилена або пом'якшена відповідальність. Зокрема, при посередництві ознак, що характеризують взаємовідносини суб'єкта злочину з потерпілим, законодавець пом'якшив відповідальність за вбивство матір'ю новонародженої дитини (ст. 106 КК 1996 р.) і посилив відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину (ст. 150 КК 1996 р.) або інших антигромадських дій (ст. 151 КК 1996 р.).
Посилення або пом'якшення кримінальної відповідальності можливе за допомогою включення до складу або виключення зі складу злочину ознак, що характеризують суб'єктивну сторону злочину. Приміром, включивши в ст. 111 КК 1996 р. як ознаки тяжкої шкоди здоров'ю повну втрату професійної працездатності, законодавець вказав на те, що подібні наслідки можуть бути поставлені в провину тільки тоді, коли вони були свідомо для винного, тобто вчинені з прямим умислом, в той час як відношення до заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю в інших випадках відповідно до ст. 111 КК може бути виражене у формі і прямого, і непрямого умислу. Кваліфікація злочинів за ст. 111 КК 1996 р. по ознакою повної втрати професійної працездатності можлива лише в тому випадку, якщо вони вчинені після введення в дію нового КК.
Іноді законодавець посилює відповідальність за допомогою внесення в норму нових кваліфікуючих ознак. Це стосується таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину з хуліганських спонукань; з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі; з метою використання органів або тканин потерпілого (пп. "д", "е", "ж" ч. 2 ст. 111 КК 1996 р., ст. 108 КК 1960 р.). Природно, подібні зміни не можуть враховуватися при кваліфікації дій осіб, які вчинили злочини до 1 січня 1997
Разом з тим за допомогою вказівки на корисливі чи інші ниці спонукання скорочений коло суб'єктів, наприклад, у складі злочину "розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)". Якщо раніше суб'єктом ст. 124.1 КК 1960 р. могло бути будь-осудна особа, яка досягла 16-річного віку, то на підставі ст. 155 КК 1996 р. до відповідальності може бути притягнуто лише особа, яка зобов'язана зберігати факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійну таємницю, або інша особа, яка вчинила злочин з корисливих або інших низинних спонукань. Не відповідають зазначеним вимогам особи, засуджені за ст. 124.1 КК 1960 р., повинні бути звільнені від покарання.
Найбільша кількість змін у новому КК торкнулося ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Так, ст. 229 КК 1996 р. на відміну від ст. 224.1 КК 1960 р. передбачила відповідальність не лише за викрадення, а й за вимагання наркотичних засобів. У випадку заволодіння наркотичними засобами шляхом вимагання до 1 січня 1997 р. дії винного слід кваліфікувати, як і раніше, за загальною нормою, яка встановлює відповідальність за вимагання, - за ст. 148 КК 1960 р., покарання за якою більш м'яке, ніж покарання за вимагання за ст. 163 КК 1996 р.
Нерідко в новому КК відповідальність посилена за допомогою розширення кола караних діянь та введення нових кваліфікуючих обставин. Наприклад, у ч. 1 ст. 111 КК 1996 р. як ознак тяжкої шкоди здоров'ю додатково включені повна втрата професійної працездатності, захворювання наркоманією або токсикоманією. Новими кваліфікуючими обставинами, що характеризують об'єктивну сторону злочину, в цій статті є загальнонебезпечним способом (п. "в" ч. 2), група осіб, група осіб за попередньою змовою або організована група (п. "а" ч. 3), дії, спрямовані на двох або більше осіб (п. "б" ч. 3). Цілком очевидно, що дані кваліфікуючі обставини можуть враховуватися тільки при кваліфікації злочинів, скоєних після введення в дію нового КК.
Складніше вирішується питання про те, яким законом слід віддати перевагу, коли зміни в диспозиції і в санкції закону внесено в протилежних напрямках: зміни в диспозиції спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції - на пом'якшення або навпаки. Так, на відміну від ст. 118 КК 1960 р., яка встановлювала відповідальність за примушування лише жінки до вступу в статевий зв'язок або до задоволення статевої пристрасті в іншій формі, ст. 133 КК 1996 р., розширила коло злочинних діянь, передбачивши і відповідальність за примушування чоловіка до мужолозтво або до здійснення інших дій сексуального характеру. Крім того, ст. 133 КК 1996 р. як способу спонукання передбачила не тільки матеріальну або службову, але і іншу залежність, а також шантаж, загрозу знищенням, пошкодженням або вилученням майна. Однак санкція ст. 133 КК 1996 р. м'якше, ніж ст. 118 КК 1960 р. (замість позбавлення волі на строк до 3 років за ст. 118 КК 1960 р. штраф, виправні роботи, позбавлення волі на строк до одного року за КК 1996 р.). Кваліфікувати "спонука", вчинене до 1 січня 1997 р., необхідно за ст. 133 КК 1996 р., що передбачає більш м'яке покарання, використовуючи при цьому диспозицію ст. 118 КК 1960 р., тобто потерпілої від злочину може бути тільки жінка, що знаходиться у матеріальній чи службової, а не іншій залежності від винного, і спосіб спонукання не може виражатися в шантажі, погрозі знищенням, пошкодженням або вилученням майна.
Таким чином, у разі протилежних змін до диспозиції і санкції статті КК 1996 р. злочин, вчинений до 1 січня 1997 р., підлягає кваліфікації за статтею, що передбачає більш м'яке покарання, з обмеженням кола злочинних діянь і способу вчинення злочину, передбачених іншим законом.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
40кб. | скачати


Схожі роботи:
Зворотна дія кримінального закону
Склад злочину передбаченного ст 149 кримінального кодексу України то
Склад злочину передбаченного ст149 кримінального кодексу України - торгівля людьми
Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону Поняття злочину та його
Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
Склад злочину як юридична основа кваліфікації злочину
Тлумачення кримінального закону 2
Кримінологія кримінального закону
© Усі права захищені
написати до нас