Феодосійський політехнічний інститут
Національного університету кораблебудування ім.адм. Макарова
Реферат
з менеджменту
на тему:
«Система методів менеджменту. Методи управління організацією »
роботу виконала
студентка гр.Ф-331
Віняр А.І.
Феодосія 2009
Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того, як встановлені цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Тому виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, які забезпечують досягнення цілей управління, тобто методів управління.
Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якої людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.
Засоби цілеспрямованого впливу на колектив або окремих його членів називають методами управління.
Методи управління засновані на дії законів і закономірностей управління, одночасно враховують науково-технічний рівень розвитку виробництва і рівень розвитку відносин управління.
Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації робіт і забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети.
Всі методи управління розглядаються в практичній діяльності не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система, що складається з ряду взаємозалежних і взаємодіючих груп методів.
Наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів.
Методи менеджменту орієнтовані, перш за все, на високу продуктивність і ефективність діяльності фірми і її персоналу, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію діяльності фірми і управління нею на рівні світових стандартів.
За характером дії методи умовно можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.
Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивідуума (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. д.).
Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їх персоналу. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. д.), а з іншого боку служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди).
Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядчі документи і суворе їх виконання.
Організаційно-розпорядчі методи базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності, на потреби людей у певному порядку взаємодіяти між собою, їх метою є впорядкування функцій управління, обов'язків і прав працівників, регламентація їх діяльності. Організаційно-розпорядчі методи діляться на організаційно-стабілізуючі, розпорядчі та дисциплінарні методи.
Організаційно-стабілізуючі методи, встановлюють, визначають довготривалі зв'язки в системах управління між людьми та їх групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності, концепції управління фірм).
Розпорядчі методи забезпечують оперативне управління спільною діяльністю людей і фірм і проявляються у формі договорів, наказів, розпоряджень.
Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності за певну роботу.
Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість, на колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності та творчої активності, а також на соціальні та психологічні інтереси фірм і їх персоналу.
Механізм використання соціальних методів включає:
соціальні дослідження, або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування, або вироблення конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання, або реалізацію виявлених проблем і вироблених способів впливу на людей.
Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату.
Методи менеджменту формуються в такій послідовності:
· Оцінка ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу;
· Вибір складу методів і обгрунтування їх якісних і кількісних параметрів;
· Забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що, в кінцевому рахунку, формує техніку і технологію управлінської роботи.
Техніка та технологія управління
Технічні засоби, що застосовуються в процесі здійснення функцій управління, позначаються терміном "техніка управління". Сьогодні в якості головного технічного засобу використовуються ЕОМ. До техніки управління належать також засоби збору, обробки та зберігання інформації.
Технологія менеджменту включає в себе: послідовність і процедури реалізації функцій управління, систему та порядок документообігу в фірмі, порядок використання певної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, зберігання, використання). Головні вимоги, які пред'являються до технології менеджменту зводяться до наступного:
· Формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;
· Інформація повинна надходити від усіх підрозділів фірми, що знаходяться на різних рівнях управління і виконують різні функції;
· Вибір і прийняття рішень повинні відображати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені у його реалізації;
· Суворе дотримання співпідпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість і беззаперечне підпорядкування.
Щоб правильно організувати кожний функціональний процес у системі управління, організатору виробництва необхідно визначити кількість, послідовність і характер операцій, що складають цей процес; підібрати для кожної операції відповідні способи, прийоми, методику, технічні засоби; визначити оптимальні умови протікання процесу в часі і в просторі. Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, опис їх у графічній і текстовій формі, типізація і стандартизація, а звідси, і проектування, суміщення однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління.
Поняття "технологія управління" тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих чи інших функцій керуючої системи. Припис за змістом і послідовності операцій в інформаційному процесі, виконує роль процедури процесу управління.
Методи управління організацією
Управлінський вплив на колективи пов'язане з мотивацією, тобто з використанням факторів, які визначають поведінку людини в колективі. Звідси випливає вимога до методів управління: вони повинні мати мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їх дії.
Відповідно мотиваційної характеристиці у складі методів управління виділяють три групи:
· Економічні;
· Організаційно-розпорядчі;
· Соціальні.
Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу в систематичній і цілеспрямованої підготовки та повсякденному використанні всіх зазначених напрямів впливу на колективи і окремих людей.
Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління, оскільки на їх основі будується цільова програма розвитку організації і визначаються стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній роботі.
Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без втручання зверху.
До складу економічних методів управління входять:
· Організаційно-виробниче планування;
· Метод комплексних цільових програм;
· Комерційний розрахунок;
· Система економічних регуляторів діяльності.
Під плануванням розуміють систематичну розумну підготовку майбутньої діяльності.
Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими та визначальними в діяльності організації. Ці показники охоплюють усі сфери її діяльності: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів і товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та інші.
У результаті планування створюються комплексні цільові програми розвитку організації. Структура комплексних програм повинна відповідати їх призначенню та ролі, яку вони відіграють у забезпеченні загальної ефективності господарської діяльності.
У комплексній програмі повинні бути відображені:
· Стан проблеми, основні передумови її програмного вирішення;
· Головна мета програми, її місце в загальній системі цілей організації;
· Система цілей та основних завдань програми;
· Цільові показники, які розкривають кінцеві результати реалізації програми;
· Шляхи досягнення цілей програми, система програмних заходів;
· Організаційно-виконавча структура;
· Дані про ресурси, необхідних для виконання програми та про строки її здійснення;
· Оцінка ефективності результатів реалізації програми.
Ефективність реалізації плану залежить від механізму, який регулює систему економічних взаємовідносин на рівні організації. Таким механізмом в умовах ринкової економіки є комерційний розрахунок.
Комерційний розрахунок грунтується на принципах ринкової економіки:
· Максимальної розкутості економічних суб'єктів;
· Повної їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг;
· Вільному ціноутворенні;
· Відмову держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів;
· Соціальної захищеності громадян.
Застосовуються дві форми комерційного розрахунку: повний і внутрішній.
На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і статистичну звітність, створюють і витрачають фонди стимулювання працівників, відкривають рахунки в банках, володіють правом незалежної господарської діяльності. Повний комерційний розрахунок як метод управління застосовується в організаціях усіх форм власності.
На основі внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносно самостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств і організацій. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, засновані на системі договорів, які містять взаємні зобов'язання. Права самостійної економічної діяльності за межами цієї організації такі структурні одиниці не мають.
Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб'єктів господарювання з боку держави або вищих щодо них управляючих систем. Таке регулювання здійснюється за допомогою системи економічних регуляторів господарської діяльності. Ці економічні регулятори поділяють на загальнодержавні, місцеві і внутрішньосистемні.
До загальнодержавних регуляторів господарської діяльності відносять:
· Податки;
· Кредити;
· Регулювання цін і тарифів;
· Економічні пільги.
До місцевих регуляторів відносять:
·
· Місцеві податки і збори.
Внутрішньосистемні регуляторами діяльності організацій є:
· Централізоване створення фондів;
· Внутрішньоорганізаційні відрахування на спільні цілі і програми.
Комплекс економічних регуляторів повинен бути гнучким, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. В умовах розвинутого ринку, кількість регуляторів може зменшуватися, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання.
Реалізація організаційних відносин у системі відбувається за допомогою застосування організаційно-розпорядчих методів управління. Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання таких мотивів трудової діяльності, як почуття відповідальності, в тому числі адміністративної.
Національного університету кораблебудування ім.адм. Макарова
Реферат
з менеджменту
на тему:
«Система методів менеджменту. Методи управління організацією »
роботу виконала
студентка гр.Ф-331
Віняр А.І.
Феодосія 2009
Система методів менеджменту
Менеджмент розглядає методи управління як сукупність різноманітних способів і прийомів, використовуваних управлінським апаратом організації в першу чергу для активізації ініціативи і творчості всього персоналу в процесі практичної діяльності і для задоволення його потреб.Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того, як встановлені цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Тому виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, які забезпечують досягнення цілей управління, тобто методів управління.
Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якої людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.
Засоби цілеспрямованого впливу на колектив або окремих його членів називають методами управління.
Методи управління засновані на дії законів і закономірностей управління, одночасно враховують науково-технічний рівень розвитку виробництва і рівень розвитку відносин управління.
Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації робіт і забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети.
Всі методи управління розглядаються в практичній діяльності не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система, що складається з ряду взаємозалежних і взаємодіючих груп методів.
Наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів.
Методи менеджменту орієнтовані, перш за все, на високу продуктивність і ефективність діяльності фірми і її персоналу, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію діяльності фірми і управління нею на рівні світових стандартів.
За характером дії методи умовно можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.
Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивідуума (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. д.).
Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їх персоналу. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. д.), а з іншого боку служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди).
Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядчі документи і суворе їх виконання.
Організаційно-розпорядчі методи базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності, на потреби людей у певному порядку взаємодіяти між собою, їх метою є впорядкування функцій управління, обов'язків і прав працівників, регламентація їх діяльності. Організаційно-розпорядчі методи діляться на організаційно-стабілізуючі, розпорядчі та дисциплінарні методи.
Організаційно-стабілізуючі методи, встановлюють, визначають довготривалі зв'язки в системах управління між людьми та їх групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності, концепції управління фірм).
Розпорядчі методи забезпечують оперативне управління спільною діяльністю людей і фірм і проявляються у формі договорів, наказів, розпоряджень.
Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності за певну роботу.
Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість, на колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності та творчої активності, а також на соціальні та психологічні інтереси фірм і їх персоналу.
Механізм використання соціальних методів включає:
соціальні дослідження, або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування, або вироблення конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання, або реалізацію виявлених проблем і вироблених способів впливу на людей.
Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату.
Методи менеджменту формуються в такій послідовності:
· Оцінка ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу;
· Вибір складу методів і обгрунтування їх якісних і кількісних параметрів;
· Забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що, в кінцевому рахунку, формує техніку і технологію управлінської роботи.
Техніка та технологія управління
Технічні засоби, що застосовуються в процесі здійснення функцій управління, позначаються терміном "техніка управління". Сьогодні в якості головного технічного засобу використовуються ЕОМ. До техніки управління належать також засоби збору, обробки та зберігання інформації.
Технологія менеджменту включає в себе: послідовність і процедури реалізації функцій управління, систему та порядок документообігу в фірмі, порядок використання певної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, зберігання, використання). Головні вимоги, які пред'являються до технології менеджменту зводяться до наступного:
· Формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;
· Інформація повинна надходити від усіх підрозділів фірми, що знаходяться на різних рівнях управління і виконують різні функції;
· Вибір і прийняття рішень повинні відображати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені у його реалізації;
· Суворе дотримання співпідпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість і беззаперечне підпорядкування.
Щоб правильно організувати кожний функціональний процес у системі управління, організатору виробництва необхідно визначити кількість, послідовність і характер операцій, що складають цей процес; підібрати для кожної операції відповідні способи, прийоми, методику, технічні засоби; визначити оптимальні умови протікання процесу в часі і в просторі. Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, опис їх у графічній і текстовій формі, типізація і стандартизація, а звідси, і проектування, суміщення однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління.
Поняття "технологія управління" тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих чи інших функцій керуючої системи. Припис за змістом і послідовності операцій в інформаційному процесі, виконує роль процедури процесу управління.
Методи управління організацією
Управлінський вплив на колективи пов'язане з мотивацією, тобто з використанням факторів, які визначають поведінку людини в колективі. Звідси випливає вимога до методів управління: вони повинні мати мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їх дії.
Відповідно мотиваційної характеристиці у складі методів управління виділяють три групи:
· Економічні;
· Організаційно-розпорядчі;
· Соціальні.
Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу в систематичній і цілеспрямованої підготовки та повсякденному використанні всіх зазначених напрямів впливу на колективи і окремих людей.
Економічні методи управління
Економічні методи управління об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і їх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням працівників і колективів.Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління, оскільки на їх основі будується цільова програма розвитку організації і визначаються стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній роботі.
Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без втручання зверху.
До складу економічних методів управління входять:
· Організаційно-виробниче планування;
· Метод комплексних цільових програм;
· Комерційний розрахунок;
· Система економічних регуляторів діяльності.
Під плануванням розуміють систематичну розумну підготовку майбутньої діяльності.
Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими та визначальними в діяльності організації. Ці показники охоплюють усі сфери її діяльності: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів і товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та інші.
У результаті планування створюються комплексні цільові програми розвитку організації. Структура комплексних програм повинна відповідати їх призначенню та ролі, яку вони відіграють у забезпеченні загальної ефективності господарської діяльності.
У комплексній програмі повинні бути відображені:
· Стан проблеми, основні передумови її програмного вирішення;
· Головна мета програми, її місце в загальній системі цілей організації;
· Система цілей та основних завдань програми;
· Цільові показники, які розкривають кінцеві результати реалізації програми;
· Шляхи досягнення цілей програми, система програмних заходів;
· Організаційно-виконавча структура;
· Дані про ресурси, необхідних для виконання програми та про строки її здійснення;
· Оцінка ефективності результатів реалізації програми.
Ефективність реалізації плану залежить від механізму, який регулює систему економічних взаємовідносин на рівні організації. Таким механізмом в умовах ринкової економіки є комерційний розрахунок.
Комерційний розрахунок грунтується на принципах ринкової економіки:
· Максимальної розкутості економічних суб'єктів;
· Повної їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг;
· Вільному ціноутворенні;
· Відмову держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів;
· Соціальної захищеності громадян.
Застосовуються дві форми комерційного розрахунку: повний і внутрішній.
На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і статистичну звітність, створюють і витрачають фонди стимулювання працівників, відкривають рахунки в банках, володіють правом незалежної господарської діяльності. Повний комерційний розрахунок як метод управління застосовується в організаціях усіх форм власності.
На основі внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносно самостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств і організацій. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, засновані на системі договорів, які містять взаємні зобов'язання. Права самостійної економічної діяльності за межами цієї організації такі структурні одиниці не мають.
Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб'єктів господарювання з боку держави або вищих щодо них управляючих систем. Таке регулювання здійснюється за допомогою системи економічних регуляторів господарської діяльності. Ці економічні регулятори поділяють на загальнодержавні, місцеві і внутрішньосистемні.
До загальнодержавних регуляторів господарської діяльності відносять:
· Податки;
· Кредити;
· Регулювання цін і тарифів;
· Економічні пільги.
До місцевих регуляторів відносять:
·
· Місцеві податки і збори.
Внутрішньосистемні регуляторами діяльності організацій є:
· Централізоване створення фондів;
· Внутрішньоорганізаційні відрахування на спільні цілі і програми.
Комплекс економічних регуляторів повинен бути гнучким, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. В умовах розвинутого ринку, кількість регуляторів може зменшуватися, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання.
Організаційно-розпорядчі методи управління
Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамках системи відносин між людьми. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в себе економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Останні знаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних зв'язках.Реалізація організаційних відносин у системі відбувається за допомогою застосування організаційно-розпорядчих методів управління. Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання таких мотивів трудової діяльності, як почуття відповідальності, в тому числі адміністративної.
Застосування організаційно-розпорядчих методів управління передує застосуванню економічних методів, оскільки для того, щоб використати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. У процесі функціонування господарської системи ці методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Тісний зв'язок цих методів дозволяє здійснювати ефективний вплив управляючої підсистеми на підсистему, якою управляють.
Разом з тим, організаційно-розпорядчі методи управління відрізняються від економічних. Основа поділу - механізм їх дії і форма прояву в процесі управління.
Економічні методи управління грунтуються на врахуванні економічних інтересів організації. Формою прояву економічних методів управління стали плани, завдання, програми, виражені економічними параметрами, ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, виражених стимулами індивідуальної і колективної роботи.
Організаційно-розпорядчі методи управління засновані на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.
Організаційно-розпорядчі методи управління слід застосовувати з урахуванням вимог економічних законів. Тільки в цьому випадку вони є науково обгрунтованими. Якщо орган управління в своїй діяльності не враховує або недостатньо враховує вимоги економічних законів, організаційно-розпорядчі методи можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу.
Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управління є:
· Прямий вплив на об'єкт управління: будь-який регламентує або адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню;
· Певна відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.
Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.
Нормативні акти не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій у тих чи інших умовах і розраховані, як правило, на тривалий період. До них можна віднести статути, положення, посадові інструкції, норми і нормативи витрат ресурсів, стандарти та інші.
Індивідуальні акти адресуються певним об'єктам управління. До них відносять накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки.
Виділяють дві групи організаційно-розпорядчих методів:
· Організаційно-стабілізуючі;
· Розпорядчі.
Основний зміст цих методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними з закріпленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і за окремими її ланками.
До складу організаційно-стабілізуючих методів управління входять:
· Регламентування,
· Нормування,
· Інструктування.
Регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу, який полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного часу, регламентованого цими положеннями. З наукової точки зору, сукупність регламентів повинна охоплювати усі ланки соціально-економічної системи - від робочих місць до верхніх ланок управління. Побудова і функціонування всіх цих ланок повинні регламентуватися спеціальними положеннями про структурні підрозділи і посадовими інструкціями для окремих посад.
Нормування полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності і як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'який.
Норми і нормативи, які використовуються в практиці управління, класифікуються:
· За рівнем управління:
- Народногосподарські (ставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств, мінімальний розмір заробітної плати в народному господарстві та інші),
- Загальносистемні (нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень, обладнання та механізмів, природних втрат товарів при перевезеннях та зберіганні та інші),
- Внутрішні (норми витрати матеріалів, сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на технологічні операції та інші);
· За видами:
- Технологічні (регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів),
- Економічні (регулюють оплату і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності),
- Трудові (норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для роботи і відпочинку, трудового розпорядку та інші),
- Фінансово-кредитні (регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та інше),
- Постачальницькі (визначають порядок надходження сировини, матеріалів і товарів, терміни поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження та інші),
- Організаційно-управлінські (типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та інші);
· За термінами дії:
- Довгострокові,
- Короткострокові;
· За напрямом впливу:
- Норми впливу на колектив у цілому,
- Норми впливу на окремих працівників.
Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу. Він полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої справи, з'ясуванні питань, можливих утруднень, застереженні від можливих помилок, в радах щодо виконання певних видів робіт. Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи.
Другою групою організаційно-розпорядчих методів управління є методи розпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов'язки, порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу.
Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення виникають раптово і їх складно передбачати. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму, тим не менш, з-за різноманітних зовнішніх і внутрішніх причин іноді виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу.
Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхилення від планів, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку робіт, планування, стимулювання.
Формою розпорядчого впливу служать директиви, постанови, накази, вказівки, розпорядження, резолюції. Все це види розпорядчої діяльності, розпорядчого впливу, а не документи. Документи з аналогічними назвами - лише зовнішній прояв розпорядчого впливу. Саме ж розпорядницьке вплив може бути за формою усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої переваги. Усна форма більш оперативна. Документальна форма сприяє кращому обліку і контролю виконання розпоряджень.
Розпорядження - це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління (з'їздами, конференціями, зборами, комісіями, правлінням) і містять шляхи вирішення важливих питань, які стосуються всієї організації чи системи в цілому.
Основний письмовою формою розпорядчого впливу є накази. Наказ - це письмове вирішення певної задачі з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю.
Виконання наказу обов'язково, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноосібного прийняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.
Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, які деталізують конкретні шляхи і способи вирішення окремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути дано лінійним чи функціональним керівником у межах його повноважень.
Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, яка представляє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та областей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань.
В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом.
Один з найважливіших практичних питань управління - ефективність використання розпорядчих методів. Визначити її можна, зіставляючи те, що було передбачено наказами, постановами, розпорядженнями та іншими формами розпорядчого впливу, з тим, що було фактично досягнуто при їх реалізації. Ефективність письмових розпоряджень (наказів) визначається:
· Їх кількістю,
· Ступенем їх обгрунтованості,
· Проявом творчості та ініціативи з боку виконавців,
· Рівнем виконавчої дисципліни.
Під виконавчою дисципліною розуміють якісне виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.
Для високої виконавчої дисципліни потрібні:
· Чітко встановлені строки виконання завдань і заходів, і перевірка їх дотримання;
· Персональна відповідальність виконавців за виконання завдань і заходів;
· Встановлення заохочень виконавцям за своєчасне або дострокове виконання завдань і заходів.
Розглянуті вище особливості розпорядчої діяльності менеджера стосуються і письмової форми розпоряджень. Разом з тим, широко використовуються усні розпорядження як своєрідний засіб комунікації в системі управління.
Організаційно-розпорядчі методи управління класифікують за джерелами впливу:
· Регламентують та нормативні;
· Розпорядчі.
На вищих рівнях системи управління переважають регламентують і нормативні способи організаційного впливу, на низовий щаблі управління - розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність.
Застосування організаційно-розпорядчих методів управління, які не відповідають положенню рівня управління в ієрархії управлінської структури, призводить до зривів, порушень ритму виробничо-господарських процесів.
Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за спрямованістю:
· На суб'єкт управління,
· На об'єкт управління.
Специфіка тієї чи іншої підсистеми визначає і специфіку організаційного впливу на кожну з них. В організації інтелектуальної роботи основну роль грають регламентуючі акти. Трудова діяльність людей, які є об'єктом управління, потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.
Соціальні методи управління засновані на використанні соціального механізму, який діє у колективі (неформальні групи, роль особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.)
Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність колективу і його окремих працівників.
Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників, розвитку особистості та соціального захисту.
До методів соціального управління відносять:
· Соціальне прогнозування,
· Соціальне нормування,
· Соціальне регулювання,
· Соціальне планування.
Соціальне прогнозування використовується при створенні інформаційної бази для розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають:
· Вікові зміни в колективі;
· Зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників;
· Зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників;
· Динаміка-співвідношення фізичної і розумової праці та ін
Соціальне нормування, як метод управління, полягає в створенні соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний визнаний обов'язковий порядок, правило. Відповідно до цього соціальні норми регулюють різні сторони господарського та соціального життя і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером і призначенням організації.
Розрізняють соціальні норми:
· Норми права - юридичні норми, які встановлюються або санкціонуються державою;
· Норми моралі - норми, які формуються в свідомості людей у процесі виховання і життєдіяльності;
· Авторитет громадської думки - суспільні норми, які встановлюються громадськими організаціями і суспільством.
Класифікація соціальних норм може бути здійснена і за іншими ознаками: залежно від типу і виду взаємовідносин, які регулюються, ступеня обов'язковості норм; способу їх утворення і механізму дії і т.д.
Таким чином, управлінські відносини регулюються сукупністю соціальних норм і процедур їх реалізації, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток систем.
Соціальне регулювання - це заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконалення соціальних відносин між працівниками.
Засобами соціального регулювання служать колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, правила внутрішнього розпорядку, статути, правила етикету, ритуали. Сюди також відносять черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, виробничої активності працівників та інше.
Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної, особистої ініціативи працівників та інтересу їх до роботи.
Соціальне планування, як метод соціального управління, реалізується складанням плану соціального розвитку організації. План соціального розвитку, складається з чотирьох розділів:
· Вдосконалення соціальної структури колективу;
· Вдосконалення умов роботи;
· Підвищення життєвого рівня, поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників;
· Підвищення трудової та громадської активності працівників, розвиток самоврядування.
План соціального розвитку трудового колективу є складовою частиною комплексного плану економічного і соціального розвитку.
Методи психологічного управління - це конкретні способи і прийоми, спрямовані на регулювання відносин між людьми шляхом створення сприятливого психологічного клімату.
До них відносять:
· Методи комплектування малих неформальних груп (створення неформальних груп в колективі);
· Методи гуманізації праці (вплив кольором, музикою запахом);
· Методи психологічного спонукання працівників залежно від типу темпераменту;
· Методи професійного відбору (тести, співбесіди та інші);
· Відбір цілей за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних якостей;
· Встановлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.
Разом з тим, організаційно-розпорядчі методи управління відрізняються від економічних. Основа поділу - механізм їх дії і форма прояву в процесі управління.
Економічні методи управління грунтуються на врахуванні економічних інтересів організації. Формою прояву економічних методів управління стали плани, завдання, програми, виражені економічними параметрами, ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, виражених стимулами індивідуальної і колективної роботи.
Організаційно-розпорядчі методи управління засновані на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.
Організаційно-розпорядчі методи управління слід застосовувати з урахуванням вимог економічних законів. Тільки в цьому випадку вони є науково обгрунтованими. Якщо орган управління в своїй діяльності не враховує або недостатньо враховує вимоги економічних законів, організаційно-розпорядчі методи можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу.
Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управління є:
· Прямий вплив на об'єкт управління: будь-який регламентує або адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню;
· Певна відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.
Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.
Нормативні акти не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій у тих чи інших умовах і розраховані, як правило, на тривалий період. До них можна віднести статути, положення, посадові інструкції, норми і нормативи витрат ресурсів, стандарти та інші.
Індивідуальні акти адресуються певним об'єктам управління. До них відносять накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки.
Виділяють дві групи організаційно-розпорядчих методів:
· Організаційно-стабілізуючі;
· Розпорядчі.
Основний зміст цих методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними з закріпленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і за окремими її ланками.
До складу організаційно-стабілізуючих методів управління входять:
· Регламентування,
· Нормування,
· Інструктування.
Регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу, який полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного часу, регламентованого цими положеннями. З наукової точки зору, сукупність регламентів повинна охоплювати усі ланки соціально-економічної системи - від робочих місць до верхніх ланок управління. Побудова і функціонування всіх цих ланок повинні регламентуватися спеціальними положеннями про структурні підрозділи і посадовими інструкціями для окремих посад.
Нормування полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності і як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'який.
Норми і нормативи, які використовуються в практиці управління, класифікуються:
· За рівнем управління:
- Народногосподарські (ставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств, мінімальний розмір заробітної плати в народному господарстві та інші),
- Загальносистемні (нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень, обладнання та механізмів, природних втрат товарів при перевезеннях та зберіганні та інші),
- Внутрішні (норми витрати матеріалів, сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на технологічні операції та інші);
· За видами:
- Технологічні (регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів),
- Економічні (регулюють оплату і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності),
- Трудові (норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для роботи і відпочинку, трудового розпорядку та інші),
- Фінансово-кредитні (регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та інше),
- Постачальницькі (визначають порядок надходження сировини, матеріалів і товарів, терміни поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження та інші),
- Організаційно-управлінські (типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та інші);
· За термінами дії:
- Довгострокові,
- Короткострокові;
· За напрямом впливу:
- Норми впливу на колектив у цілому,
- Норми впливу на окремих працівників.
Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу. Він полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої справи, з'ясуванні питань, можливих утруднень, застереженні від можливих помилок, в радах щодо виконання певних видів робіт. Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи.
Другою групою організаційно-розпорядчих методів управління є методи розпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов'язки, порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу.
Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення виникають раптово і їх складно передбачати. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму, тим не менш, з-за різноманітних зовнішніх і внутрішніх причин іноді виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу.
Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхилення від планів, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку робіт, планування, стимулювання.
Формою розпорядчого впливу служать директиви, постанови, накази, вказівки, розпорядження, резолюції. Все це види розпорядчої діяльності, розпорядчого впливу, а не документи. Документи з аналогічними назвами - лише зовнішній прояв розпорядчого впливу. Саме ж розпорядницьке вплив може бути за формою усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої переваги. Усна форма більш оперативна. Документальна форма сприяє кращому обліку і контролю виконання розпоряджень.
Розпорядження - це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління (з'їздами, конференціями, зборами, комісіями, правлінням) і містять шляхи вирішення важливих питань, які стосуються всієї організації чи системи в цілому.
Основний письмовою формою розпорядчого впливу є накази. Наказ - це письмове вирішення певної задачі з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю.
Виконання наказу обов'язково, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноосібного прийняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.
Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, які деталізують конкретні шляхи і способи вирішення окремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути дано лінійним чи функціональним керівником у межах його повноважень.
Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, яка представляє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та областей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань.
В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом.
Один з найважливіших практичних питань управління - ефективність використання розпорядчих методів. Визначити її можна, зіставляючи те, що було передбачено наказами, постановами, розпорядженнями та іншими формами розпорядчого впливу, з тим, що було фактично досягнуто при їх реалізації. Ефективність письмових розпоряджень (наказів) визначається:
· Їх кількістю,
· Ступенем їх обгрунтованості,
· Проявом творчості та ініціативи з боку виконавців,
· Рівнем виконавчої дисципліни.
Під виконавчою дисципліною розуміють якісне виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.
Для високої виконавчої дисципліни потрібні:
· Чітко встановлені строки виконання завдань і заходів, і перевірка їх дотримання;
· Персональна відповідальність виконавців за виконання завдань і заходів;
· Встановлення заохочень виконавцям за своєчасне або дострокове виконання завдань і заходів.
Розглянуті вище особливості розпорядчої діяльності менеджера стосуються і письмової форми розпоряджень. Разом з тим, широко використовуються усні розпорядження як своєрідний засіб комунікації в системі управління.
Організаційно-розпорядчі методи управління класифікують за джерелами впливу:
· Регламентують та нормативні;
· Розпорядчі.
На вищих рівнях системи управління переважають регламентують і нормативні способи організаційного впливу, на низовий щаблі управління - розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність.
Застосування організаційно-розпорядчих методів управління, які не відповідають положенню рівня управління в ієрархії управлінської структури, призводить до зривів, порушень ритму виробничо-господарських процесів.
Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за спрямованістю:
· На суб'єкт управління,
· На об'єкт управління.
Специфіка тієї чи іншої підсистеми визначає і специфіку організаційного впливу на кожну з них. В організації інтелектуальної роботи основну роль грають регламентуючі акти. Трудова діяльність людей, які є об'єктом управління, потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.
Соціально-психологічні методи управління
Розглянуті вище економічні та організаційно-розпорядчі методи управління спрямовані в основному на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств. Проте організація виступає в суспільстві не тільки як виробничо-економічне ланка, а й як соціальний фактор. У зв'язку з цим менеджер повинен володіти соціальними методами управління.Соціальні методи управління засновані на використанні соціального механізму, який діє у колективі (неформальні групи, роль особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.)
Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність колективу і його окремих працівників.
Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників, розвитку особистості та соціального захисту.
До методів соціального управління відносять:
· Соціальне прогнозування,
· Соціальне нормування,
· Соціальне регулювання,
· Соціальне планування.
Соціальне прогнозування використовується при створенні інформаційної бази для розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають:
· Вікові зміни в колективі;
· Зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників;
· Зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників;
· Динаміка-співвідношення фізичної і розумової праці та ін
Соціальне нормування, як метод управління, полягає в створенні соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний визнаний обов'язковий порядок, правило. Відповідно до цього соціальні норми регулюють різні сторони господарського та соціального життя і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером і призначенням організації.
Розрізняють соціальні норми:
· Норми права - юридичні норми, які встановлюються або санкціонуються державою;
· Норми моралі - норми, які формуються в свідомості людей у процесі виховання і життєдіяльності;
· Авторитет громадської думки - суспільні норми, які встановлюються громадськими організаціями і суспільством.
Класифікація соціальних норм може бути здійснена і за іншими ознаками: залежно від типу і виду взаємовідносин, які регулюються, ступеня обов'язковості норм; способу їх утворення і механізму дії і т.д.
Таким чином, управлінські відносини регулюються сукупністю соціальних норм і процедур їх реалізації, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток систем.
Соціальне регулювання - це заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконалення соціальних відносин між працівниками.
Засобами соціального регулювання служать колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, правила внутрішнього розпорядку, статути, правила етикету, ритуали. Сюди також відносять черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, виробничої активності працівників та інше.
Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної, особистої ініціативи працівників та інтересу їх до роботи.
Соціальне планування, як метод соціального управління, реалізується складанням плану соціального розвитку організації. План соціального розвитку, складається з чотирьох розділів:
· Вдосконалення соціальної структури колективу;
· Вдосконалення умов роботи;
· Підвищення життєвого рівня, поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників;
· Підвищення трудової та громадської активності працівників, розвиток самоврядування.
План соціального розвитку трудового колективу є складовою частиною комплексного плану економічного і соціального розвитку.
Методи психологічного управління - це конкретні способи і прийоми, спрямовані на регулювання відносин між людьми шляхом створення сприятливого психологічного клімату.
До них відносять:
· Методи комплектування малих неформальних груп (створення неформальних груп в колективі);
· Методи гуманізації праці (вплив кольором, музикою запахом);
· Методи психологічного спонукання працівників залежно від типу темпераменту;
· Методи професійного відбору (тести, співбесіди та інші);
· Відбір цілей за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних якостей;
· Встановлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.