Умовно-постійні - це витрати, величина яких не змінюється в залежності від зростання обсягу виробництва або змінюється незначно. Як правило, ці витрати безпосередньо не пов'язані з виготовленням продукції являють собою витрати на обслуговування виробництва і управління. До них відноситься амортизація основних фондів та витрати на їх поточний ремонт, а також всі накладні витрати.
5. За економічним змістом (по відношенню до технологічного процесу) витрати поділяють на основні та накладні. До основних; відносяться витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції і неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва незалежно від рівня та форм організації управління. Це витрати на сировину, матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, оплату праці робітників з відрахуваннями на соціальні потреби, витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання тощо Накладні витрати не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управління та обслуговування виробництва. Тому до них відносяться: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу; поштові, телефонні та канцелярські витрати; витрати на відрядження; витрати з передплати на газети та журнали; витрати на утримання пожежно-сторожової охорони; різні податки і збори; загальновиробничі і загальногосподарські витрати, витрати, пов'язані з реалізацією готової продукції; непродуктивні витрати і втрати.
Накладні витрати є найважливішим резервом зниження собівартості продукції.
Відзначимо, що угрупування витрат на основні і накладні не збігається з угрупованням витрат на прямі і непрямі, а існуюче в економічній літературі ототожнення основних витрат з прямими, а накладних з непрямими не є обгрунтованим.
6. За ступенем економічної однорідності розрізняють прості і складні витрати.
Прості (однорідні) - це витрати, що складаються з одного економічного елементи: сировина і матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо і енергія на технологічні цілі, заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби.
Складні (комплексні) - витрати, що складаються з декількох різнорідних економічних елементів, що мають однакове цільове призначення. До них відносять витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від шлюбу, інші виробничі та комерційні витрати.
7. По можливості охоплення планом всі витрати діляться на плановані і не плановані.
Заплановані витрати - це неминучі витрати підприємства, що випливають з характеру його господарської діяльності і передбачені кошторисом витрат на виробництво.
Не плановані - це непродуктивні витрати, які не є економічно неминучими і не випливають з нормальної господарської діяльності підприємства. Це прямі втрати, які не включаються до кошторису витрат на виробництво; недостачі; втрати від псування сировини і матеріалів при зберіганні; втрати від браку та простоїв.
Поряд з розглянутими існують і інші угруповання, описані в економічних джерелах [24,25,37]: за характером виробництва (основне і допоміжне); по цехах; за видами продукції (робіт, послуг); за окремими замовленнями; за стадіями виробництва (фазам , переділах) [30].
З виробничим рівнем системи управління витратами пов'язане головним чином дотримання запланованих витрат і пошуки резервів зниження витрат у результаті раціоналізації технологічного процесу і вдосконалення продукції.
Витрати на виробництво краще за все контролювати при виробничому споживанні ресурсів, тобто там, де відбувається виробничий процес або його обслуговування. У зв'язку з цим з'явилися такі об'єкти формування та обліку витрат, як:
§ місця виникнення витрат;
§ центри витрат;
§ центри відповідальності.
До місць виникнення витрат відносять структурні підрозділи (цехи, відділи, ділянки), що представляють собою об'єкти нормування, планування та обліку витрат виробництва для контролю та управління витратами виробничих ресурсів.
Місця виникнення витрат є об'єктами аналітичного обліку витрат на виробництво за елементами виробництва і статтям калькуляції.
По відношенню до процесу виробництва місця виникнення витрат можна класифікувати на виробничі та обслуговуючі. До виробничих належать цехи, дільниці, бригади, до обслуговуючих - відділи та служби управління, склади, лабораторії і т.п.
Центри витрат відрізняються від місць виникнення витрат тим, що представляють собою групування витрат в аналітичному обліку з окремих робіт, операцій, функцій всередині виробничих підрозділів. Це виділення визначається бажанням мати додаткові точки контролю витрат в підрозділі, а головне - забезпечити більш точно розподіл непрямих витрат за об'єктами калькулювання. Особливо посилюється необхідність виділення центрів витрат в умовах зростання автоматизації виробництва, коли при калькулюванні виникає задача підвищення точності віднесення витрат з утримання та експлуатації обладнання та цехових витрат на калькуляційні об'єкти. Зростає потреба у групуванні їх по групах устаткування, окремим комплексам, тобто за центрами витрат.
Створення центрів витрат є засобом деталізації аналітичного обліку виробничих витрат, їх локалізації за місцями виникнення з метою організації поточного контролю та достовірного калькулювання собівартості продукції.
1.2 Метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції «Стандарт кост»
Метод нормативного обліку витрат виник у 10-20-х рр.. ХХ століття в США, коли з'явилися перші стандарти часу виконання робіт [6].
У нашій країні поштовхом до впровадження нормативного обліку в практику роботи підприємств стало опублікування в 1933 р. книги Д.Ч. Гаррісона «Стандарт-кост. Система нормативного обліку собівартості ». Так, система «стандарт-кост» стала прообразом вітчизняної системи нормативного обліку витрат. Протягом довгого часу впровадження нормативного обліку в практику роботи господарюючих суб'єктів здійснювалося на державному рівні. Були створені цільові науково-дослідні інститути з проблем нормування, в організаціях - спеціальні служби.
В даний час нормативний облік витрат і калькулювання собівартості продукції являють собою систему розробки норм і нормативів на використовувані у виробництві ресурси, складання на їх основі планових нормативних калькуляцій, відображення фактичних витрат з підрозділом їх на витрати за нормами і відхиленням від них, оперативного і подальшого аналізу відхилень з виділенням не тільки розмірів відхилень, але і місць їх виникнення, причин і винуватців. Дані нормативних калькуляцій використовують при складанні бюджетів організації, а відповідно і оцінки діяльності окремих структурних підрозділів і господарюючого суб'єкта в цілому.
Нормативну собівартість можна охарактеризувати як попередньо визначений критерій того, у що має обійтися організації виробництво конкретного виду продукції. Зіставлення фактичних витрат з нормативними та аналіз відхилень по кожній з виділених категорій дозволяють визначати області, на які повинна бути звернена пріоритетну увагу менеджерів [31].
У західному обліку «стандарти» замінюють поняття «нормативи».
«Стандарт» - це кількість необхідних для виробництва одиниці продукції матеріальних і трудових витрат або заздалегідь обчислені матеріальні і трудові затрати на виробництво продукції, робіт, послуг.
«Кост» - це грошове вираження виробничих витрат на виготовлення одиниці продукції [6].
В основу нормативного калькулювання закладені наступні принципи:
розробка норм і нормативів витрат і складання планових нормативних калькуляцій собівартості на вироби, що випускаються;
коригування норм протягом звітного періоду під впливом змінених умов виробництва або цін на ресурси;
облік фактичних виробничих витрат з підрозділом їх на витрати за нормами і відхиленням від них;
поточний і підсумковий аналіз причин та факторів, що викликали відхилення фактичних витрат від нормативних;
визначення фактичної собівартості продукції через підсумовування нормативних витрат, відхилень і змін норм [31].
Використання нормативного обліку витрат дає організаціям ряд переваг:
розроблені норми служать основою для планування діяльності організації на короткострокову та середньострокову перспективи;
за допомогою нормування витрат встановлюється контроль за витратами і мінімізуються можливі втрати за рахунок неефективного використання ресурсів;
величина нормативних витрат на одиницю об'єкта калькулювання служить орієнтиром при встановленні цін на продукт;
аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних дозволяє виявляти «вузькі» місця в діяльності організації і приймати обгрунтовані управлінські рішення;
скорочення числа облікових записів знижує трудомісткість і спрощує облік [29].
У цілому норми і нормативи виконують регулюючу, стимулюючу, розподільну, оцінну та контрольну функції управління.
Нормативне калькулювання, як правило, використовується в організаціях масового або великосерійного виробництва з великим числом часто повторюваних у часі операцій. З іншого боку, нормативний метод обліку витрат можна застосовувати в організаціях з одиничним та індивідуальним виробництвом продукції, якщо при виготовленні різних продуктів мають місце спільні операції, і, таким чином, нормативні витрати на виробництво продукції будуть визначатися шляхом підсумовування витрат на окремі операції. Дана вимога пов'язана з тим, що сама по собі розробка нормативів вимагає значних трудовитрат, і постійний їх перегляд позбавляє доцільності застосування нормативного обліку [32].
Необхідною передумовою застосування нормативного методу є наявність відповідної нормативної бази, під якою розуміється комплекс усіх завдань, нормативів, норм і кошторисів, що використовуються для планування, організації та контролю виробничого процесу.
Систему норм, які використовуються в нормативному обліку, можна розділити на дві групи: технічні та економічні. До технічних відносяться норми, що характеризують технологічну сторону виробництва, витрата матеріалів, часу, витрат праці працівників, використання устаткування і машин. Економічні норми відображають кінцеві результати діяльності організації з реалізації продукції: обсяг випущеної продукції, собівартість, прибуток і рентабельність. Система норм розробляється і регламентується в установленому в організації порядку.
У рамках нормативного обліку зв'язок між витратами і виробничими процесами знаходить своє вираження в розробці виробничої технології, проекту виробництва робіт, технологічних карт, у попередньому обчисленні нормативної собівартості продуктів на основі технічно обгрунтованих норм витрат; в системному обліку змін норм; в обчисленні фактичної собівартості об'єктів калькулювання як алгебраїчної суми витрат за нормами, відхилень від норм і зміни норм.
Таким чином, технічно обгрунтовані норми стають невід'ємною частиною технологічного процесу.
Організація нормативного обліку передбачає два етапи. На першому етапі розробляються одиничні і укрупнені норми і нормативи витрат з використанням методів технічного нормування. При цьому необхідно, щоб дані норми і нормативи були максимально наближені до реальних виробничих умов. На другому етапі розроблена нормативна база використовується для обчислення нормативної собівартості продукції і підготовки виробництва [6].
Незважаючи на те що рівні формування і використання нормативної бази, розробки нормативних документів, які складають основу нормативного господарства, різні, формування нормативної собівартості продукції повинно відповідати таким основним принципам.
1. Єдність норм при одночасній рухливості нормативної бази, що дозволяє тривалий час використовувати одні норми для різних видів продукції, робіт, послуг, забезпечити порівнянність натуральних показників у витратах на різних рівнях управління (в різних центрах відповідальності).
2. Безперервне калькулювання собівартості в міру виробництва продукції.
3. Охоплення нормативним калькулюванням всіх змінних і умовно-змінних статей витрат.
4. Можливість використання єдиних норм усіма службами організації, що займаються плануванням, а також постачанням, виробництвом, фінансуванням [32].
Норми і нормативи є вихідними величинами, що застосовуються при плануванні й оцінці господарської діяльності організації.
Існують три основні методи розробки норм і нормативів.
Перший метод заснований на розчленовуванні виконуваних робіт і витрачених ресурсів на складові елементи, аналізі умов і складу робіт і ресурсів, проектуванні раціональних варіантів використання предметів праці, засобів виробництва і робочої сили і розрахунку потреби відповідних ресурсів для конкретних умов організації. Його прийнято називати аналітично-розрахунковим. Крім того, може бути використаний метод наукового обгрунтування, який дозволяє при розробці норм і нормативів враховувати комплекс технічних, організаційних, економічних, соціальних та інших факторів. У результаті він дозволяє знаходити оптимальне значення тієї чи іншої норми при різних варіантах комбінування використовуваних ресурсів. Звітно-статистичний метод полягає у встановленні норм витрат на основі звітних або статистичних даних за минулі періоди, тобто за фактично сформованим показниками витрат ресурсів.
На основі обраного методу розробки норм і нормативів витрат складається планова калькуляція собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг.
Розроблені нормативи повинні відповідати наступним вимогам:
охоплювати всі стадії виробничого циклу;
використовуватися на всіх організаційних рівнях управління виробництвом;
охоплювати всі споживані у виробництві ресурси;
мати науково-технічне обгрунтування;
відповідати галузевої приналежності організації та особливостей її розвитку, а також можливих змін умов протягом планового періоду;
поєднувати в достатній мірі динамічність (піддаватися перегляду і коригування) і стійкість;
бути зручними для практичного застосування [6].
Діючі норми можуть переглядатися з часом під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, якщо відбуваються зміни в рівні цін на ринку ресурсів, в технології виробництва продукції, в асортименті продукції, що випускається і т.д.
У залежності від пропонованих вимог всі норми поділяють на три групи: основні; ідеальні; поточні.
Основні норми використовуються підприємствами тривалий період часу і є базою для порівняння фактичних витрат за певних умов і обсязі виробництва.
Ідеальні норми є, як правило, недосяжним еталоном витрат. Вони можливі тільки при абсолютно раціональне виробництві, що виключає будь-які збої і зупинки. На практиці ідеальні норми зазвичай не застосовуються і служать, швидше, орієнтиром.
Поточні норми визначають витрати, які повинні виникнути при ефективному виробництві. Вони розробляються з урахуванням можливих незначних відхилень від нормальних умов виробництва, в той же час не передбачають нераціональне використання ресурсів. Поточні норми можуть відрізнятися в залежності від їхньої реальної досяжності: легко досяжні, важко досяжні, або дуже жорсткі.
На практиці найчастіше використовуються поточні норми витрат з середнім відсотком досягнення.
Нормативні витрати на виробництво продукції включають шість основних елементів:
нормативну кількість основних матеріалів;
нормативна ціна основних матеріалів;
нормативне робочий час;
нормативна ставка оплати праці;
нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;
нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат [32].
Нормативну кількість або норма витрат основних матеріалів встановлюється виходячи із специфіки конкретного продукту і показує, яку кількість матеріалів необхідно для виготовлення одиниці продукції при заданій виробничої технології. Розраховується кількість матеріалів, необхідних для виконання кожної окремої операції. Розробкою даних норм займається виробничо-технологічний або планово-виробничий відділ.
Нормативні ціни на матеріали встановлюються відділом закупівель на основі вивчення ситуації на ринку з урахуванням можливих змін у рівні цін. При цьому повинні бути враховані територіальна віддаленість постачальника, умови доставки, надаються знижки, гарантії якості та інших
Нормативне робочий час в розрахунку на одиницю продукції показує, яка кількість людино-годин необхідно для виготовлення даного продукту при дотриманні певної технології. Воно розраховується шляхом детального аналізу всіх виробничих операцій і встановлення найбільш ефективних методів виробництва, використання обладнання та умов роботи. При цьому в нормативні трудовитрати включаються також неминучі простої з об'єктивних причин. За розрахунок даних нормативів відповідає виробничо-технологічний відділ.
Нормативна ставка оплати праці, як правило, відповідає годинних тарифних ставок, присвоюються відповідно до кваліфікації і досвідом робітників. Тарифні ставки в цілому визначаються політикою організації і вказуються в контрактах або трудових договорах, укладених з працівниками.
Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат визначається відношенням загальної запланованої суми змінних загальновиробничих витрат до нормативної величиною показника, прийнятого за базу їх розподілу. Найбільш часто при нормативному методі обліку витрат за базу розподілу беруться нормо-години трудовитрат, необхідні для виготовлення одиниці продукції.
Нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат визначається відношенням загальної запланованої суми постійних загальновиробничих витрат до планової продуктивності, вираженої в нормо-годинах трудовитрат або машино-годинах роботи устаткування [6].
Всі використовувані при обліку собівартості норми об'єднуються в спеціальні карти-специфікації.
На основі заздалегідь розрахованих норм і нормативів витрат у системі управлінського обліку організації розробляються бюджети й кошторису для різних центрів відповідальності на майбутній звітний період. При цьому бюджети та кошториси, що складаються для окремих центрів відповідальності, об'єднуються з метою розрахунку сукупних планових витрат організації, а також передбачуваного прибутку. Бюджети і кошториси на основі нормативних значень витрат можуть складатися як в жорстких значеннях, так і передбачати різні рівні ділової активності організації, тобто в адаптованих до реального обсягу виробництва сумах. Бюджет, що включає прогнозні дані для різних рівнів випуску продукції в діапазоні релевантністю, називається гнучким.
Найважливішим елементом нормативного обліку є облік за відхиленнями.
Відповідно до фактично отриманими результатами необхідно встановити відповідальність конкретних осіб (лінійних менеджерів) за відхилення від заданих показників по різних статтях витрат. Виявлення та облік відхилень, що відображаються у звітах центрів відповідальності, забезпечують постійний контроль за рівнем витрат та ефективністю використання всіх видів ресурсів.
Всі відхилення за змістом можна підрозділити на три групи: негативні, позитивні й умовні.
Негативні відхилення можуть бути викликані перевитратою сировини і матеріалів, простоями і непродуктивними трудовитратами, позаплановим ремонтом обладнання, зміною кліматичних умов і т.д.
Позитивні відхилення на практиці зустрічаються рідше і свідчать про досягнення економії у використанні різних видів ресурсів, підвищення продуктивності праці, більш ефективне використання обладнання, а іноді і про те, що задані нормативи витрат були завищені [6].
Умовні відхилення можуть носити як позитивний, так і негативний характер і можуть виникнути в результаті відмінностей в методиці складання кошторисної та нормативної калькуляцій.
На відміну від вітчизняного нормативного методу обліку витрат в системі «стандарт-кост» всі виявлені відхилення від норм відносяться не на собівартість, а списуються на рахунок прибутків і збитків із зазначенням: у якому підрозділі, з якої причини і чиєї вини допущені ці відхилення. Загальна сума відхилень ділиться на окремі суми, обумовлені впливом різних факторів. Так, зміна матеріальних витрат у вартісному вираженні може бути пов'язане з двома факторами: зміною споживання на одиницю продукції або зміною вартості матеріалів на ринку. Відхилення у частині витрат на робочу силу може відбуватися як за рахунок зміни продуктивності праці, так і за рахунок зміни тарифної ставки його оплати. Такий спосіб відображення відхилень негайно показує вплив якості господарювання в окремих структурних підрозділах на кінцевий результат роботи всієї організації. Тим самим більш виразним стає внесок кожного підрозділу організації, включаючи управлінські служби та відділи, в досягнення рентабельної та високоефективної роботи.
Крім аналізу причин, що викликали зміна витрат, повинен проводитися аналіз фактичних обсягів продажів, цін на продукцію, а також асортименту.
У результаті факторний аналіз відхилень дає можливість визначити вплив на прибуток організації різних чинників: від простоїв і використання у виробництві нестандартних матеріалів до зниження (збільшення) ємності ринку на певний товар. Наприклад, зміна цін на матеріали може бути наслідком як неефективної роботи відділу постачання, так і зміни умов на ринку ресурсів [11].
Необхідно враховувати, що ефективність використання такого аналізу досягається лише в разі, коли він проводиться за результатами окремо взятих функціональних підрозділів (центрів відповідальності) організації. Розрахунок відхилень у цілому по господарюючому суб'єкту може використовуватися лише для одержання загальної картини; з точки зору управління виникли відхиленнями він мало інформативний.
З метою оперативного управління організацією важливо, щоб інформація про виниклі відхиленнях надходила максимально швидко. Це дасть можливість використовувати час для прийняття відповідних заходів і мінімізувати збитки.
На основі проведеного факторного аналізу відхилень повинні вироблятися заходи коригуючого впливу, спрямовані на зменшення або виключення відхилень у майбутньому.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що система «стандарт-кост» дозволяє планувати і контролювати витрати, а також стимулює організації до виявлення резервів; дозволяє визначати розмір і причини відхилень з метою своєчасного усунення явищ, що негативно впливають на виробничий процес.
Дані, сформовані в системі «стандарт-кост», сприяють вирішенню таких питань, як визначення собівартості одиниці продукції, запасів, формування політики продажів, оперативне виявлення відхилень і контроль за витратами, бюджетне планування, прогнозування рівня нормативних витрат, тому ця система використовується на виробничих підприємствах.

2. Управління витратами на підприємстві ТОВ «Форант»

2.1 Загальна характеристика та оцінка фінансового стану підприємства

ТОВ «Форант» одна з провідних фірм-виробників, яка займається випуском продукції деревообробки.
«Форант» був утворений в 9 жовтня 2001 року по ініціативи підприємців Фролова В.Г., Чунарева В.Є.
З метою розрахунку показників фінансового стану підприємства здійснимо загальну оцінку структури коштів господарюючого суб'єкта та джерел їх формування, зміни її по роках за даними балансу. У цій ситуації використовуються прийоми структурно-динамічного аналізу (Таблиця 1).
Таблиця 1. Динаміка складу і структури бухгалтерського балансу за 2006-2008 рр..

АКТИВ	2006	2007	2008	Відхилення
				2007 р. від 2006	2008 р. від 2007 р
Необоротні активи, тис. руб.	11951	12599	11579	648	-1020
Те ж,% до підсумку	60,53	64,22	51,04	3,69	-13,17
Оборотні активи, тис. руб.	7793	7020	11105	-773	4085
Те ж,% до підсумку	39,47	35,78	48,96	-3,69	13,17
Валюта балансу, тис. руб.	19744	19619	22684	-125	3065
Валюта балансу,%	100	100	100	х	х
ПАСИВ
Капітал і резерви, тис. руб.	15991	16611	17200	620	365
Те ж,% до підсумку	80,99	85,27	75,82	3,68	-8,84
Довгострокові зобов'язання, тис. руб.	0	0	0	0	0
Те ж,% до підсумку	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
Короткострокові зобов'язання, тис. руб.	3753	3008	5484	-745	2476
Те ж,% до підсумку	19,01	15,24	24,18	-3,68	8,84
Валюта балансу, тис. руб.	19744	19619	22684	-125	3065
Валюта балансу,%	100	100	100	Х	х

Дані таблиці 1 показують, що загальний оборот господарських засобів, тобто активів, в 2007 р. в порівнянні з 2006 р. зменшився на 125 тис. руб., а в 2008 р. збільшився на 3065 тис. руб. У 2006 р. необоротні активи в загальній вартості активів займали 60,53%, в 2007 р. їх частка збільшилася на 3,69%. До кінця 2008 р. питома вага необоротних активів знизився на 13,17% і склав 51,04%.
Далі більш прийнятно було б використати не тільки абсолютні показники для аналізу фінансової стійкості, а й відносні (Таблиця 2).
Таблиця 2. Розрахунок і оцінка коефіцієнтів фінансової стійкості

Показники	Абсолютні показники
	2006	2007	Зміна	2008	Зміна
Коефіцієнт автономії	0,810	0,847	0,037	0,805	-0,042
Коефіцієнт фінансової активності (фінансовий важіль)	0,235	0,181	-0,054	0,242	0,061
Коефіцієнт фінансової стійкості	0,810	0,847	0,037	0,805	-0,042
Коефіцієнт маневреності	0,253	0,242	-0,011	0,366	0,124
Коефіцієнт фінансової залежності	0,190	0,153	-0,037	0,195	0,042
Коефіцієнт фінансування	4,261	5,522	1,261	4,131	-1,391
Коефіцієнт інвестування	1,338	1,318	-0,020	1,577	0,259
Коефіцієнт постійного активу	0,747	0,758	0,011	0,634	-0,124
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами	0,518	0,572	0,053	0,602	0,030

Коефіцієнт автономії характеризує роль власного капіталу у формуванні активів організації. Цей показник має зацікавити інвесторів і кредиторів, а також фінансових менеджерів компанії, щоб сформувати думку про участь капіталу власників у примноженні активів організації [24, c. 311]. Дані таблиці показують фактичне перевищення нормативного значення коефіцієнта автономії протягом всього аналізованого періоду. У 2006 р. він склав 0,810, у 2007 р. збільшився на 0,037, а в 2008 р. знизився до 0,805.
КФН = СК: Активи> = 0,5.
Коефіцієнт фінансової стійкості можна застосовувати для розрахунку як доповнення і розвитку показника фінансової незалежності (автономії), шляхом додавання до власного капіталу коштів довгострокового кредитування, які по суті є довгостроковими зобов'язаннями. Повністю маючи дані засобами організація умовно розглядає їх як власного капіталу, але так як довгострокові кошти не залучалися, цей показник рівний коефіцієнту фінансової незалежності.
СК + ДО (боргові зобов'язання): А> = 0,7
Фінансова залежність організації зменшилася в 2007 р. в порівнянні з 2006 р. на 0,037 і склала 0,153 пункту. У 2008 р. коефіцієнт збільшився до 0,195, тобто на 0,042 пункту.
ЗК: А <= 0,5
Коефіцієнт фінансового важеля (ЗК: СК <= 1) знижується з 0,235 до 0,181 у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. Це говорить про зниження залежності організації від позикового капіталу. У 2008 р. навпаки відбувається підвищення цього показника на 0,061. Незважаючи на нестійку тенденцію цього коефіцієнта, він залишається в зоні значень, що рекомендуються весь аналізований період.
Коефіцієнт фінансування збільшився з 4,261 у 2006 р. до 5,522 у 2007 р. Збільшення власного капіталу забезпечило більш сталий розвиток організації. Але в 2008 р. коефіцієнт фінансування знизився на 1,391 пункт, що не можна розцінювати позитивно. Тим не менше, весь аналізований період показник знаходиться в зоні допустимих значень. Коефіцієнта інвестування (СК: ВА> = 1), коефіцієнта постійного активу (ВА: СК), за 2006-2008 рр.. за своїми кількісними параметрами перевищують нормативне значення або суттєво наближаються до нього.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу ((СК - ВА): СК = 0,5) в аналізованому періоді не відповідає нормативному значенню, але має тенденцію до збільшення. У цілому, за 2006-2008 рр.. він збільшився на 0,113. У 2007 р. в порівнянні з 2006 р. відбулося зниження цього показника з 0,253 до 0,242. У 2008 р. він навпаки збільшився і склав 0,366, що на 0,124 більше, ніж у 2007 р.
Фактичний рівень коефіцієнта забезпеченості оборотний активів власними засобами (СК - ВА: ОА) в аналізованому періоді не відповідав нормативному значенню (0,1): у 2006 р. - 0,518, у 2007 р. - 0,572 і в 2008 р. - 0,602.
Дані таблиці 2 підтверджують, що за 2006-2008 рр.. фінансовий стан підприємства в цілому поліпшилося, але в 2008 р. в порівнянні з 2007 р. фінансова стійкість ТОВ «Форант» знизилася.

2.2 Управління витратами на підприємстві ТОВ «Форант»

Формування бюджету ТОВ «Форант» залежить від виробництва і реалізації виробленої ними продукції, тому ключовими питаннями є управління витратами і ціноутворення.
Управління витратами на підприємстві передбачає виконання всіх функцій, притаманних управлінню будь-яких об'єктів, тобто розробку та реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням.
Суб'єктами управління витратами виступають фахівці і керівники підприємства. Об'єктами управління є витрати.

Витрати підприємства

Прямі

Непрямі

Виробничі підрозділи

Загальногосподарські підрозділи

Допоміжні підрозділи

Виготовлення продукції

Джерелом витрат підприємства є діяльність його структурних підрозділів (малюнок 2.1)
Малюнок 2.1 - Витрати підприємства
Як пояснення до малюнка 2.1 слід зазначити, що виробничі підрозділи випускають товарну продукцію, загальногосподарські підрозділи виконують загальногосподарські функції (ведення бухгалтерського обліку та звітності, прийом і звільнення працівників, адміністративні функції з координації роботи підрозділів і т.д.), допоміжні підрозділи виробляють продукцію ( послуги), які використовуються іншими підрозділами, але можуть частково реалізовані стороннім організаціям.
Витрати всіх підрозділів підприємства відносяться на вироблену продукцію і повинні бути компенсовані в процесі реалізації продукції.
На ТОВ «Форант» процес управління витратами реалізований в наступному обсязі:
а) облік витрат по підрозділу, підприємству ведеться в обсязі бухгалтерського обліку, метою якого є формування підсумкових даних за звітний період в розрізі балансових рахунків. Фактично витрати на виріб (замовлення) розподіляються частково за фактичними даними (прямі витрати), решта пропорційно базі розподілу. Облік здійснюється бухгалтером і надалі передається економісту, який здійснює розподіл і перерозподіл по замовленнях.
б) планування витрат по виробах ведеться в рамках складання планової калькуляції на вироби. Планування витрат на рівні підприємства і підрозділів здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку від фактично сформованого рівня і експертних оцінок фахівця і керівників. Функції планування здійснюються економістом.
в) аналіз витрат здійснюється на рівні балансових рахунків, проведення аналітичних процедур в іншому розрізі пов'язано з виконанням значного обсягу ручних робіт і є дуже трудомістким заходом.
г) контроль витрат ведеться на рівні статей калькуляції виробів. Контрольні функції покладаються на економіста та директора підприємства.
д) прийняття рішень, що впливають на зміну рівня витрат, прогноз зміни витрат проводиться на основі інтуїції, досвіду керівника.
Для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій Наказом № 123 / 2 про Облікової політики ТОВ «Форант» за 2008 рік передбачено списання та розподіл непрямих витрат.
Загальногосподарські витрати (рахунок 26) - розподіляються на всі основні види діяльності пропорційно обсягу реалізації (без ПДВ та податку з продажів) за основними видами діяльності (без їдальні). Рахунок 27 - витрати розподіляються на рахунки обліку 20 «Основне виробництво» і 90 / 8 «Продажі» (послуги із зберігання сировини, матеріалів) пропорційно вартості реалізованих товарів, продукції, заготовленої сировини, матеріалів за місяць (без ПДВ та податку з продажів).
Допоміжні виробництва та загальновиробничі витрати - рахунки обліку 23, 24, 25 - розподіляються на рахунки обліку 20, 20 / 1 розрахунково, щодо використання виробничих потужностей і площ (пропорційно виходу готової продукції).
Витрати на продаж (рахунок 44) - списуються на собівартість реалізованої продукції повністю і розподіляються на всі види діяльності пропорційно обсягу реалізації (без їдальні), прямі витрати відносяться на собівартість за видами діяльності; по відвантаженої продукції - витрати формуються на 45 балансовому рахунку («Товари відвантажені »).
Продукцію відвантажену (рахунок 45) - прийнято формувати за фактичної собівартості продукції з урахуванням реалізаційних витрат (прямі статті витрат, накладні витрати за коефіцієнтом розподілу).
Система обліку витрат передбачена за варіантом, при якому протягом звітного періоду прямі виробничі витрати збираються по дебету рахунку 20 «Основне виробництво», непрямі виробничі витрати - за дебетом рахунка 25 «Загальновиробничі витрати» з кредиту рахунків виробничих і фінансових ресурсів. У кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції крім прямих виробничих витрат включаються і непрямі виробничі витрати, враховані протягом звітного періоду на рахунку 25, що відображається записом за дебетом рахунка 20 і кредиту рахунку 25.
Відповідно до Положення по веденню бухгалтерського обліку незавершене виробництво в масовому і серійному виробництві може відображатися:
- За фактичною або нормативної (планової) виробничої собівартості;
- За прямими статтями витрат;
- За вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.
Незавершене виробництво на підприємстві відображається в бухгалтерському обліку за прямими статтями витрат - основні матеріали, допоміжні матеріали, нарахування на заробітну плату, витрати по електроенергії.
При обліку руху напівфабрикатів використовується подетально-поопераційний облік. Зведений облік витрат на виробництво організований за безполуфабрікатному варіанту - контроль за рухом напівфабрикатів здійснюється бухгалтером оперативно в натуральному вираженні і без записів за рахунками.
Витрати, вироблені підприємством у звітному періоді, але відносяться до наступних звітних періодів, відображаються в обліку як витрати майбутніх періодів і списуються рівномірно протягом періоду, до якого вони відносяться.
Позитивні і негативні курсові різниці включаються відповідно до складу позареалізаційних доходів і витрат, що враховуються при оподаткування прибутку.
Понадлімітні витрати враховуються в складі витрат, що включаються до собівартості продукції, з наступним коригуванням оподатковуваної бази по прибутку.
Рахунок 23 «Допоміжне виробництво» призначений для узагальнення інформації про витрати виробництв, які є допоміжними для основного виробництва.
На рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» відображається інформація про витрати ПДО, лабораторії та відділу головного технолога.
Рахунок 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» на підприємстві включає витрати по столовій і комплексу утилізації.
Рахунок 44 «Витрати на продаж» узагальнює інформацію про витрати, пов'язані з продажем продукції. Ця інформація береться безпосередньо з відділу збуту та маркетингу. На цьому рахунку відображаються такі витрати: на затарювання і упаковку виробів на складах готової продукції; з доставки продукції на станцію (пристань) відправлення, навантаженню у вагони, судна, автомобілі; комісійні збори, що сплачуються збутовим і іншим посередницьким організаціям; на рекламу; на представницькі витрати; інші аналогічні за призначенням витрати.
Меблеве виробництво, як правило, пов'язане з виготовленням різноманітної і складної продукції, що складається з великої кількості деталей. Економічні показники та відомості про виконання робіт такого підприємства відображаються у статистичній звітності за формою № 1-меблі, яка представляється до територіального органу Росстату. Дана форма затверджена постановою Росстату від 5 травня 2008 р. № 17.
Для обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції в ТОВ «Форант» застосовують нормативний метод.
Найважливіші елементи цього способу - своєчасне виявлення відхилень від норм і облік таких відхилень.
Фактичні витрати на виробництво продукції при нормативному методі виражаються формулою:
3ф = 3н ± Н ± О, (2.1)

де:
Зф - фактичні витрати на виробництво продукції;
Зн - витрати за нормами, за якими складена калькуляція;
Н - зміна норм;
Про - відхилення від норм.
Тому основною умовою впровадження нормативного методу в меблевому виробництві є повне охоплення виробничо-господарської діяльності підприємства нормативними даними.
Плановий відділ підприємства ТОВ «Форант» розробляє нормативні калькуляції в цілому на виріб за всіма статтями витрат і за витратами кожного цеху. Ці ж нормативи використовуються для оцінки шлюбу і незавершеного виробництва.
Технічний відділ визначає нормативи витрат матеріалів, відділ праці і заробітної плати планує нормативи заробітної плати.
На підприємстві також можлива зміна норм. Така ситуація виникає при впровадженні раціоналізаторських пропозицій, зміни технології і ряді інших причин. Підсумки змін норм вносяться до нормативних калькуляції станом на 1-е число кожного місяця.
Зміст калькуляційних статей на стадіях виробництва
Процес виробництва столярних виробів залежить від конструкції окремих його елементів, виду використовуваного сировини та обладнання. Тому, як би не була складна конструкція, технологія виготовлення виробу складається із сукупності технологічних процесів, складання деталей в складальну одиницю і її подальшої обробки та загальної збірки.
Таким чином, калькуліруя вартість виготовлення столярного виробу, необхідно спочатку розібратися зі стадіями виробничого процесу. Як мінімум виробництво столярних виробів складається з трьох стадій: розкрійної, обробній і складальної.
Розглянемо кожну з них.
Розкрійна стадія
У витрати на цей процес як мінімум включаються:
- Вартість вихідних деревних напівфабрикатів;
- Вартість розкроєних на чорнові заготовки деталей до запущеному у виробництво виробу;
- Матеріальні витрати;
- Вартість теплової та електричної енергії;
- Витрати на утримання і експлуатацію спеціалізованого обладнання;
- Заробітна плата виробничого персоналу і ЕСН.
Заготовки деталей, що надходять зі складу на машинно-фанеровочний цех, а також клеї (робітники і сухі клейові розчини, замазки) утворюють прямі матеріальні витрати стадії. Дошки, фанера, плити, шпон оцінюються за виробничою собівартістю (включаючи загальнозаводські витрати), а покупні матеріали - за ціною придбання.
Для технологічних цілей на розкрійної стадії активно використовуються теплова та електрична енергія. Вони витрачаються на підтримку температурних умов для склеювання елементів деталей (нагрівання клею і клейових шарів, нанесених на деревину).
Машинно-фанерочний цех несе значні витрати на утримання та експлуатацію ряду верстатів (фуговальних, автошпунтовальних, стругальних, рейсмусових, торцювальних, шипорізних, фрезерних, циклювального, клеенамазочних, ребросклеівающіх тощо) і пресів для склеювання і фанерування.
До складу експлуатаційних витрат входить заміна та підготовка ріжучого верстатного інструменту (стругальних і шипорезних ножів, фрез, свердел різних типорозмірів).
Обробна стадія
Значну частину витрат тут залишають матеріальні витрати. До них відносять витрати: обессмолівающіх засобів (ацетону, бензину, бензолу, скипидару та ін); отбеливающих складів (хлорного вапна, перекису водню, щавлевої кислоти); барвників, що підсилюють текстуру деревини; грунтовок і порозаполнителей, шпаклівок і т.п.
На технологічні потреби стадії витрачаються електрична і теплова енергія, яка використовується для нанесення лаків і фарб на поверхню деревини методом розпилення, а також для сушіння лакофарбового покриття деталей та виробів.
Склад виробничих робітників в обробному цеху, здійснює прозоре, або покриваність, покриття, визначається змістом етапів обробки, до яких відноситься підготовка поверхні деревини (заточка, обесмоліваніе, відбілювання і т.п.), створення лакових або барвистих покриттів, облагороджування покриття (розрівнювання і полірування).
Оздоблювальне обладнання, яке експлуатується на даній стадії, складається з шліфувальних апаратів, розпилювальних установок, щіткових машин, вальцьових верстатів, конвеєрів для обробки зануренням, лаконаливні машин, сушильних пристроїв, полировальной апаратури. На ділянці використовують також і ручні інструменти - шпателі, кисті та багатьох інших
Складальна стадія
Процес складання столярних виробів може складатися з кількох операцій залежно від складності виробу. Так, прості вироби можуть бути зібрані за одну операцію безпосередньо з деталей. Збірка ж більш складних виробів (наприклад, дверей) включає в себе декілька дій. У цьому випадку деталі спочатку збираються у вузли і далі - у виріб.
Складання вузлів і виробів проводять відповідно до технологічних режимами, виконання яких забезпечує геометрично правильну форму, необхідну міцність і відповідний зовнішній вигляд. У збірку повинні направлятися тільки кондиційні деталі і вузли, які відповідають встановленим вимогам.
Пояснимо на конкретному прикладі:
ТОВ «Форант» випускає столярні вироби. У липні 2008 року керівництво підприємства прийняло рішення про початок виготовлення міжкімнатних дверей. Економіст ТОВ «Форант» ворсин П.Г. отримав завдання розрахувати собівартість однієї двері. На першій стадії калькулювання ворсин визначив витрати кожного цеху, який бере участь у виготовленні дверей.
1. На розкрійної стадії підприємство витратило:
- 0,5 куб. м брусків за ціною 2000 руб. за 1 куб. м (для виготовлення каркасу двері);
- 4 кв. м фанери за ціною 200 руб. за 1 кв. м (для облицювання);
- 0,5 куб. м дощок за ціною 300 руб. за 1 куб. м (для заповнення внутрішнього простору двері);
- 0,5 кг клею за ціною 140 руб. за 1 кг (для склеювання деталей);
- 70 кВт електроенергії за ціною 2 грн. за 1 кВт;
- На утримання і експлуатацію верстатів і пресів в розрахунку на одну двері - 50 руб.;
- На заробітну плату робітників - 3540 руб.;
- На ЕСН від заробітної плати робітників - 920,40 руб. (3540 руб. X 26%).
2. На обробної стадії було витрачено:
- 0,5 л ацетону за ціною 60 руб. за 1 л;
- 0,1 л перекису водню за ціною 30 руб. за 1 л;
- 0,2 л барвника за ціною 130 руб. за 1 л;
- 0,4 л лаку за ціною 250 руб. за 1 л;
- 50 кВт електроенергії за ціною 2 грн. за 1 кВт;
- На утримання та експлуатацію оздоблювального устаткування в розрахунку на одну двері - 55 руб.;
- На заробітну плату робітників - 2040 руб.;
- На ЕСН від заробітної плати робітників - 530,40 руб. (2040 руб. X 26%).
2. На складальної стадії мали місце такі витрати:
- На утримання та експлуатацію обладнання для складання в розрахунку на одну двері - 30 руб.;
- На заробітну плату робітників, зайнятих на стадії складання, - 2150 руб.;
- На ЕСН від заробітної плати робітників - 559 руб. (2150 руб. X 26%);
- На заробітну плату керівників виробничого процесу - 2000 руб.;
- На ЕСН від зарплати керівників - 520 руб. (2000 руб. X 26%).
На другій стадії калькулювання ворсин врахував величину витрат обслуговуючих виробництв і загальногосподарських витрат, що включаються у вартість однієї міжкімнатних дверей.
Розрахунок він виробляв наступним чином. Він визначив величину всіх загальногосподарських витрат і витрат обслуговуючих виробництв за місяць, розділив їх на кількість днів у місяці (30 днів), а потім на 24 години (оскільки виробництво є цілодобовим). Далі він помножив величину цих витрат, що припадають на 1 годину роботи виробництва, на час, витрачений на виготовлення однієї двері.
У результаті цих розрахунків ворсин П.Г. отримав суму в розмірі 8450 руб.
Оскільки інших витрат при виробництві міжкімнатних дверей не було, ворсин П.Г. приступив до калькулювання вартості виготовлення міжкімнатних дверей:
Таким чином, мінімальна продажна вартість міжкімнатних дверей - 28 823,85 руб.
Типова угруповання витрат
У процесі калькулювання доцільно використовувати таку типову угруповання витрат:
- Сировина та матеріали;
- Зворотні відходи (віднімаються);
- Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
- Паливо і енергія на технологічні цілі;
- Заробітна плата виробничих робітників;
- Відрахування на соціальні потреби;
- Загальновиробничі витрати;
- Загальногосподарські витрати;
- Втрати від браку;
- Інші виробничі витрати;
- Комерційні витрати (таблиця 3).
Таблиця 3 Типова угруповання витрат

Найменування статей	Вартість
«Сировина і матеріали» (Бруски, фанера, дошки, клей, ацетон, перекис водню, барвники, лак)	2179 руб. (0,5 м. куб. * 2000 руб. / куб. М. +4 кв. М. * 200 руб. / кв. +0,5 Куб. М. * 300 руб. / куб. М. + 0,5 кг * 140 руб. / кг +0,5 л * 60 руб. / л +0,1 л * 30 руб. / л +0,2 л * 130 руб. \ л +0,4 * 250 руб . \ л)
«Паливо і енергія на технологічні потреби»	240 руб. (70 Квт * 2 руб. / кВт +50 кВт * 2 крб. \ КВт)
«Заробітна плата виробничих робітників»	7730 руб. (920,40 +530,40 +559)
«ЕСН від заробітної плати робітників»	2009,80 (920,40 +530,40 +559)
«Загальновиробничі витрати на утримання і експлуатацію верстатів»	135 руб. (50 +55 +30)
«Заробітна плата керівників виробничого процесу»	2000 руб.
«ЕСН від заробітної плати керівників виробничого процесу»	520 руб.
«Загальногосподарські витрати» «Витрати обслуговуючих виробництв»	8450 руб.
РАЗОМ	23263,80 руб.
Прибуток (5%)	1163,19 руб.
Всього вартість без ПДВ	25426,99 руб.
ПДВ (18%)	4396,86 руб.
Всього вартість з ПДВ	28823,85 руб.

Отже, основу управління витратами на підприємстві складає їх планування за нормативним методом.
Основним завданням планування витрат є визначення економічних результатів діяльності підприємства, очікуваних в майбутньому періоді.
Планування витрат на ТОВ «Форант" ведеться в рамках складання планової калькуляції на вироби, замовлення з метою визначення їх ціни. Розрахунки, пов'язані з розробкою планової калькуляції, здійснюються в розрізі окремих статей номенклатури витрат. Для ув'язки з ціновою політикою підприємства у плановій калькуляції поряд із загальною сумою та структурою питомих витрат наводяться показники оптової ціни, ставки та суми податку на прибуток та інших обов'язкових платежів, здійснюваних за рахунок валового прибутку.
Складання кошторисів є основною формою планування витрат. Кошторис дозволяє розрахувати обсяг реалізованої продукції за собівартістю, прибуток від реалізації продукції, оцінити матеріаломісткість і трудомісткість продукції, прогнозувати потребу в оборотних коштах, вкладених в запаси, витрати і готову продукцію.
План виробництва і реалізації продукції визначається на попередньо оформлений пакет замовлень. Цей план на ТОВ «Форант» на грудень 2007 року представлено в таблиці 4.
Таблиця 4 - План виробництва і реалізації продукції на грудень 2008 року ТОВ «Форант»

Найменування вироби	Одиниця виміру	Кількість	Сума, руб.	Питома вага,%
Зовнішній ринок			4218468	58,2
Меблевий щит:	м ³		3419801	47,2
- Інкап 15,5; 18,5 а / в, з	м ³	81,25	650325	9,0
- Інкап 15,5 в / в, з	м ³	34,78	263980	3,6
- Таллі 30,5	м ³	58,69	469779	6,5
- NK-Products Ltd	м ³	44,19	431206	6,0
	м ³	10,00	89216	1,2
- Лінделл	м ³	59,80	536406	7,4
- Хавукайнен 24,4	м ³	122,30	978889	13,5
Ліжко Натланд	шт.	144,00	180835	2,5
Корея	м ³	48,00	61559	8,5
Внутрішній ринок			3029759	41,8
Дверні блоки	м ²	1184,00	638018	8,8
Віконні блоки	м ²	100,00	110000	1,5
Інша продукція	руб.		2281741	31,5
Разом			7248227	100

Як показують дані таблиці 4, на експорт продукції йде на 1188714 крб. більше, ніж залишається на внутрішньому ринку, або у відсотковому співвідношенні, на зовнішній ринок припадає на 16,4%, більше продукції, що випускається ТОВ «Форант».
Для виробничих підрозділів для визначення планованих непрямих витрат необхідна інформація від загальногосподарських і допоміжних підрозділів по планованому збільшення або зниження їх витрат.
Одним з етапів планування витрат є прогнозування зміни основних факторів, що впливають на обсяг і структуру витрат на підприємстві. До числа факторів, потребують врахування в процесі планування витрат, відносяться: зміна обсягу виробництва і реалізації продукції; зміна складу виробленої і реалізованої продукції (її номенклатури та асортименту). Заплановане зміна ставок податкових платежів, що відносяться на витрати (собівартість); зміни рівня цін і умов постачання сировини, матеріалів; зміна умов оплати праці.
Таким чином, рівень витрат на підприємстві залежить від професіоналізму і творчого потенціалу інженерних кадрів і організаторів виробництва, а коректність віднесення витрат на види діяльності підприємства, одиниці продукції, виробничі підрозділи та інші об'єкти - від кваліфікації економістів.
Система обліку виробничих витрат і калькулювання організується на кожному підприємстві по-різному. Так, на ТОВ «Форант» прийнятий подетально-поопераційний метод обліку витрат. Цей метод передбачає калькулювання собівартості виробу як суми собівартостей окремих деталей, що складають цей виріб. Він є точним, але і трудомістким. Також, важливо відзначити, що зведений облік витрат на виробництво на ТОВ «Форант» організований за бесполуфабрікатний варіанту. При цьому варіанті облік витрат на виробництво ведеться без бухгалтерського перерахування собівартості напівфабрикатів власного виготовлення при передачі їх з одного підрозділу в інший. Витрати на виготовлення напівфабрикатів враховуються по підрозділах в розрізі статей витрат. Додані витрати відбиваються в кожному цеху окремо, а вартість сировини включається в собівартість продукції тільки першого цеху. Облік витрат на виробництво одиниці готової продукції формується шляхом підсумовування витрат цехів з урахуванням частки їх участі в процесі виготовлення. Для планування та обліку витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції групуються за статтями калькуляції.
Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій.
Далі розглянуто складання калькуляцій за 2007 рік і 2008 рік на деякі моделі дверних полотен ТОВ «Форант» і в результаті аналізу виявлено причини зміни собівартості цих виробів.

Таблиця 5 - Зміна витрат на виробництво і реалізацію продукції за статтями калькуляції. Ціни в руб. / М ²

Найменування статей витрат		Модель
		ДГ				1ДГ			2ДГ
		2007	2008	Зміна		2007	2008	Зміна	2007	2008	Зміна
Сировина і матеріали		159,90	199,50	+39,60		171,50	214,10	+42,51	159,90	199,50	+39,63
Зворотні відходи		-1,56	-	-		-1,68	-	-	-1,56	-	-
Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати		32,45	31,08	-1,37		32,45	31,08	-1,37	32,45	31,08	-1,37
Транспортно-заготівельні витрати		3,25	3,11	-0,14		3,25	3,11	-0,14	3,25	3,11	-0,14
Сушіння пиломатеріалів		-	-	-		-	-	-	-	-	-
Основна заробітна плата виробничих робітників		20,16	23,48	+3,32		37,32	40,04	+2,72	32,44	31,12	-1,32
	Додаткова заробітна плата виробничих робітників	1,67	1,95	+0,28		3,10	3,32	+0,22	2,69	2,58		-0,11
	Відрахування на соц. страхування	8,73	10,75	+2,02		16,17	18,34	+2,17	14,05	14,26		+0,21
	Витрати на утримання та експлуатацію обладнання	18,79	42,73	+23,90		34,79	72,87	+38,08	30,23	56,64		+26,41
	Цехові витрати	2,22	3,76	+1,54		4,11	6,41	+2,30	3,57	4,98		+1,41
	Загальнозаводські витрати	42,03	23,24	-18,79		67,44	39,64	-27,80	63,12	30,81		-32,31
	Інші виробничі ні витрати	-	-	-		-	-	-	-	-		-
	Разом виробнича собівартість	287,7	339,6	+51,98		368,5	428,8	+60,35	340,10	374,10		+33,96
	Позавиробничі витрати	5,75	6,79	+1,04	7,37		8,58	+1,21	6,80	7,48		+0,68
	Повна собівартість	293,40	346,40	+53,01	375,80		437,40	+61,56	346,90	381,6		-34,65
	Прибуток	83,62	69,29	-14,33	98,49		109,30	+10,87	86,17	95,41		+9,24
	Оптова ціна	377,10	415,70	+38,70	474,30		546,80	+72,44	433,10	477,10		+43,88
	ПДВ	75,41	83,15	+7,74	94,87		109,30	+14,49	86,63	95,41		+8,78
	Всього з ПДВ	452,40	498,90	+46,73	569,20		656,10	+86,92	519,80	572,40		+52,66

Для прикладу, проаналізуємо зміну витрат на виробництво однієї з моделей дверного полотна глухого - 1ДГ.
За даними з таблиці 5 очевидно, що повна собівартість вироби збільшилася в 2008 році в порівнянні з 2007 роком на 61 руб. 56 коп. або на 16%.
Це пов'язано з наступними причинами:
а) витрати на меблевий щит зросли на 25% у зв'язку з подорожчанням цін. У 2007 році ціна на 1 кв. м меблевого щита була 129 руб., а в 2008 році зросла до 160 руб. 96 коп;
б) витрати на комплектуючі вироби і напівфабрикати знизилися майже на 5%. Покупні матеріали включають шліфувальну шкурку № 80, № 120, екологічно чистий фінський клей «Kestocol», гас і шпаклівку. І тут відбулися такі зміни:
1) витрати на шліфувальну шкірку і клей залишилися незмінні з 2007 року по 2008 рік:
2) ціни на гас зросли майже в 2.4 рази з 4 крб. 50 коп. за кг в 2007 році до 10 руб. 76 коп. у 2008 році;
3) ціна на 1 кг шпаклівки зменшилася в 1,9 рази з 34 руб. до 18 руб.
У результаті, за даними таблиці 4 виходить, що витрати на заробітну плату виробничих робітників збільшилися на 2,72 руб., Або на 7,2%. Відповідно, і додаткова заробітна плата збільшилася на цей же відсоток, тобто на 0,22 руб.
г). важливо відзначити, що в результаті загальнозаводські витрати знизилися на 41%, тобто на 27,8 руб.
У результаті, в зв'язку з перерахованими вище причинами відбулася зміна (у бік збільшення) собівартості виробу.
Звітна калькуляція собівартості дверного полотна тому ж аналізованої моделі 1ДГ з урахуванням планових і фактичних витрат по ТОВ «Форант» за листопад 2008 року представлена ​​у таблиці 6.
Таблиця 6 - Планування заробітної плати основних виробничих робітників при виробництві дверного полотна глухого моделі 1ДГ

Операція технологічного процесу	Годинна тарифна ставка, год		Норма часу, люд. / год		Розцінка, грн.
	2007	2008	2007	2008	2007	2008
Підготовка деталей і збірка верей на експертному ділянці	14,00	12,00	1,44	1,33	20,16	15,98
Фрезерування	11,06	12,00	0,50	0,58	5,53	7,00
Доведення вручну	11,06	12,00	0,73	0,90	8,09	10,77
Шліфування	11,06	12,00	0,32	0,22	3,54	2,64
Разом			2,99	3,03	37,32	36,40
Транспортування				3,34		40,04

Таблиця 7 - Калькуляція собівартості дверного полотна моделі 1ДГ за грудень 2008 рік, руб.

Стаття калькуляції	Витрати на обсяг 350,067 м ² дверного полотна	Планові витрати на випуск одиниці продукції	Фактичні витрати на випуск одиниці продукції	Результат (+ перевитрата, - економія)
Сировина і матеріали	74994,21	214,08	214,23	+0,15
Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати	5059,26	31,08	14,45	-16,63
Транспортно-заготівельні витрати	598,00	3,11	1,71	-1,40
Основна заробітна плата виробничих робітників	15668,88	40,04	44,76	+4,72
Додаткова заробітна плата виробничих робітників	1284,46	3,32	3,67	+0,35
Відрахування на соц. страхування	6924,92	18,34	19,78	+1,44
Витрати на утримання та експлуатацію обладнання	19928,66	72,87	56,93	-15,94
Цехові витрати	2087,48	6,41	5,96	-0,45
Загальнозаводські витрати	19669,69	39,64	56,19	+16,55
Виробнича собівартість	146215,56	428,87	417,68	-11,19
Реалізаційні витрати	2221,64	8,58	6,35	-2,23
Повна собівартість	148437,20	437,45	424,03	-13,42
Ціна продажу без ПДВ	191420,14	546,81

Таким чином, як показують дані таблиці 7 фактична собівартість дверного полотна глухого моделі 1ДГ знизилася на 13,42 рубля, або на 3% в порівнянні з плановою.
У цілому, собівартість знизилася, незважаючи на те, що витрати збільшилися за такими статтями:
- Сировина і матеріали - перевитрата склав лише 0,15 руб.;
- Основна заробітна плата збільшилася на 4,72 руб. або на 12%, отже і відрахування на соціальне страхування зазнали змін в бік збільшення;
- Додаткова заробітна плата збільшилася на 10,5%;
- Загальнозаводські витрати збільшилися на 42% у зв'язку зі збільшенням витрат за такими статтями: податки, відрядження, канцелярські витрати, пожежна охорона, аудит, навчання, охорона праці, література, витрати транспортного відділу, загальногосподарські витрати, департамент безпеки та інші.
По іншим статтям відбулося зниження витрат:
- Витрати на покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати зменшилися на 53% в порівнянні з плановими;
- На 1,4 руб. або на 22% знизилися витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
- Цехові витрати зменшилися на 0,45 руб.;
- Витрати на реалізацію знизилися на 2,23 руб. або на 26%.
У підсумку економія витрат фактичних в порівнянні з плановими склала 3%.
Критерієм економічності витрат підприємства виступає мінімізація рівня витрат на карбованець товарної продукції. Низький рівень цього показника дозволяє підприємству отримувати певні конкурентні переваги на ринку, вільно здійснювати свою цінову політику і при інших рівних умовах досягати більш високих розмірів прибутку. Однак, це не основна мета управління витратами, тому що може супроводжуватися

3. Напрями вдосконалення обліку витрат на підприємстві ТОВ «Форант»

В якості основного шляху вдосконалення системи обліку витрат на продаж на підприємстві пропонується його комплексна автоматизація на базі програми, спеціально розробленої для меблевого виробництва російської інноваційною компанією «UST» [26].

Розглянемо основні модулі програми: