Салтиков-Щедрін жив у XIX столітті, але і сьогодні його твори мають відношення до сучасності. Взяти хоча б його пекучу ненависть до обивателям. Здавалося б, чим його не влаштовують тихе існування деяких особин. Але його бажання добра батьківщині настільки гостро, що він хоче витравити з людини все те принижене і рабське що робить людину обивателем незалежно від того поста, який він займає.
Але як сказати про це людям, не образивши їх. І він звертається до жанру казок. Так з'являється на світ казка "Премудрий Піскарьов".
Повільно розгортаються події на річковому дні, "жив-був Піскарьов". І батьки в нього були хороші, зуміли вберегти його від всіляких напастей. Але як-то вже прямо зрозумів їх напуття "дивись в обидва". Він не пішов далі продовжувати їх пескаріний рід, а сховався від життя в каламутній, річковій воді.
Можна подумати, що Салтиков-Щедрін провів ні один тиждень в аквалангу (якби він тоді існував) доглядаючи за піскарем. Фантазія його безмежна. Ось як він описує гніздо піскаря: (Цитата, в якій говориться, як піскар довбав норку).
Але звичайно Щедрін описує і труднощі пескаріной життя: йому, як і всім загрожують всякі напасті. У страх кидає, коли читаєш, як рак виник біля житла піскаря: (Цитата - зустріч з раком).
Тут ми вперше чуємо слова, які будуть повторюватися не один раз: "все тремтів, всі тремтів".
І не приходить в голову піскареві, що можна захистити своє житло: налякати раку, закидати його мулом, сусідів покликати на допомогу.
Але якщо хтось подумає, що Щедрін висміює тільки дрібних обивателів - пічкурів, то це не так, згадаймо органчик, градоначальника міста Глупова з "Історії одного міста". У його голові тільки дві команди: "розіб'ю" і "не потерплю".
Він не дає собі праці подбати про своїх підданих. Йому не спадає на думку, що треба працювати, не покладаючи рук заради свого міста. Він тільки веде своє місто до руйнування і знищення. Він не розвивається як особистість, а деградує.
Але повернемося до піскареві. Він уже досяг середини життя, і ми маємо право чекати від нього якихось звершень, вчинків, який-то оцінки свого життєвого шляху. І що ж ми бачимо: великого, дурного піскаря, який анітрохи не набрався не розуму, не досвіду. І радості від життя у нього немає:
(Цитата - про те, як він не грає в карти і т.д.).
Тут Щедрін виступає не як фантаст, а як сатирик, тому що тут кожен розуміє, що мова йде про людському суспільстві, а якщо точніше то про російською суспільстві IX століття, про його ліберальної прошарку.
А все тому, що він - піскар боявся ризику, боявся життя, а, як відомо хто не ризикує, той не п'є шампанське.
Щедрінські лють з кожним рядком набирає силу, йому вже недостатньо позначити вади суспільства. Він перетворюється на пряму атаку не залишаючи не яких сумнівів у своїх намірах. Так він пише про останні дні піскаря. Переходячи від іносказання до грубого картання
(Цитата про те, як піскар сидить у нірці і міркує про своє життя).
Але ж напевно для чогось з'явився піскар на світ, хоча б для того, що б рід продовжити, як заповідали йому батьки. "Адже було і у нього призначення високе" - як з тугою писав про Плюшкіна Гоголь.
Але ні, не використовував піскар свій шанс у житті. Цим сатиричні казки Щедріна і чудові, що вони змушують задуматися про своє призначення, про те, що життя будується не тільки силою долі, але і силами людини. І як же сильно треба було любити свій народ, щоб не побояться показати як в дзеркалі її недоліки. Потомучто лише знаючи їх вліцо - можна їх подолати.
Тому Салтикова-Щедріна можна справді вважати нашим сучасником потомучто обиватель живе в кожному з нас.
І в нинішньому столітті можна прожити життя без будь-якого сенсу, як зробив це піскар. Але як згадуєш цю казку, так відразу не хочеться бути цим піскарем і зробити що-небудь гарне в житті.
І тільки прочитавши до кінця цю велику казку, розумієш іронію, закладену в назві "Премудрий Піскарьов". Ніякий він не премудрий, а жалюгідне, нецікаве істота. Одне слово - обиватель.