Міністерство Освіти РМ Слов'янський Університет РМ Курсова роботаСвідомість і несвідоме в психіці.Виконав: студент ΙΙ курсу гуманітарного факультету спеціальністю психологія Храмов Володар Перевірив: науковий руроводітель Зубрицька Є. С. Кишинів 2004 |
Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 3Аналіз літератури
I. Свідомість, як вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... 5
II. Несвідоме прояв в психіці
і поведінці людини ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 11
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 19
Додаток ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 20
Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 21
Введення
Проблема свідомості і його взаємодії з несвідомим породжує різноманіття підходів до неї, велику строкатість поглядів на особисті її аспекти. Це знайшло своє відображення в численній психологічної, психіатричної, кібернетичної, фізіологічної та іншій літературі, виданій в різних країнах світу. Крізь всю історію розвитку психологічної науки проходять дослідження в області даної проблеми таких зарубіжних психологів, як Декарт, Спіноза, Кант, Фехнер, Вундт, Джеймс і інших. Особливу увагу приділяли проблемам глибинної психології З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер. Вітчизняними психологами Виготським, Леонтьєвим, Зінченко, Узнадзе та багатьма іншими також були висунуті наукові теорії згідно проблем свідомості і несвідомого [5].
Проблема свідомості і несвідомого давно й інтенсивно розробляється в усьому світі. І в даний час виникають різні точки зору на сутність і структуру свідомості, на походження несвідомого і його взаємодію з свідомістю [6].
Істотна відмінність людини від тварин полягає в його здатності міркувати і мислити абстрактно, роздумувати про своє минуле, критично оцінювати його, і думати про майбутнє, розробляючи та реалізуючи плани і програми. Все це пов'язано зі сферою людської свідомості.
Свідомість далеко не завжди контролює вчинки і почуття, визначає напрямок наших думок. Існує ще й несвідоме. Нерідко саме воно є рушійною силою і визначає стиль поведінки людини. Мотиви і потреби, недостатньо усвідомлені людиною з різних причин можуть істотно впливати на свідомі мотиваційні установки. Важливо мати на увазі, що значимі, що впливають на наше майбутнє рішення можуть виникнути і формуватися на неусвідомлюваному рівні.
Актуальність і значущість проблеми свідомості не потребує доведення та аргументації. Дану проблему, за словами В. П. Зінченко, вже почали включати до числа глобальних проблем сучасності [3].
Метою даної роботи є аналіз свідомих і несвідомих компонентів людської психіки, їх формування, прояв і значення.
I. Свідомість, як вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності.
Найскладніше поведінка спостерігається у людини, яка на відміну від тварин здатний не тільки реагувати на раптові зміни умов зовнішнього середовища, але і здатністю формувати мотивоване (усвідомлене) і цілеспрямоване поведінку. Можливість здійснення такого складного поведінки обумовлена наявністю у людини свідомості [7].
Як і поняття психіки, поняття свідомості пройшло складний шлях розвитку, одержало різні трактування в різних авторів, у різних філософських системах і школах. У психології аж до теперішнього часу воно вживається в дуже різних значеннях, між якими часом майже немає нічого спільного. Наведу одне з визначень свідомості, що дав радянський психолог А. Г. Спиркин: "Свідомість - це вища, властива тільки людині і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому перетворенні дійсності, в попередньому розумовому побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролірованіі поведінки людини "[10, стор.16].
Свідомість - це в першу чергу сукупність знань про світ. Не випадково воно тісно пов'язане з пізнанням. Якщо пізнання є свідомість у його активній спрямованості назовні, на об'єкт, то сама свідомість у свою чергу результат пізнання. Тут знаходимо діалектика: чим більше ми знаємо, тим вищі наші пізнавальні потенції і навпаки - чим більше ми пізнаємо світ, то багатша нашу свідомість. Наступний важливий елемент свідомості - увага, здатність свідомості концентруватися на певних видах пізнавальної і будь-який іншої діяльності, тримати їх у своєму фокусі. Далі, мабуть, слід назвати пам'ять, здатність свідомості накопичувати інформацію, зберігати, а при необхідності і відтворювати її, а також використовувати раніше набуті знання в діяльності. Але ми не тільки знаємо щось і щось запам'ятовуємо. Свідомість невіддільне від вираження певного ставлення до об'єктів пізнання, діяльності і спілкування у вигляді емоцій. До емоційній сфері свідомості належать власне почуття - радості, задоволення, горя, а також настрої і афекти або, як їх називали у колишній час, пристрасті - гнів, лють, жах, відчай і т.д. До названих раніше слід додати і такий істотний компонент свідомості, яким є воля, що представляє собою осмислене устремління людини до певної мети і керує його поведінку або дію. Нарешті, найважливішою складовою свідомості, що ставить всі інші його компоненти як би за одну дужку, є самосвідомість. Самосвідомість - своєрідний центр нашої свідомості, що інтегрує початок в ньому. Самосвідомість - це усвідомлення людиною свого тіла, своїх думок і почуттів, своїх дій, свого місця в суспільстві, простіше кажучи, усвідомлення себе як особливої і єдиної особистості. Самосвідомість - історичний продукт, воно формується лише на певній, притому досить високій стадії розвитку первісного суспільства. А поряд з цим воно є і продуктом індивідуального розвитку: у дитини його заснування закладаються приблизно у віці 2-4-х років. Самосвідомість характеризується двома взаємопов'язаними властивостями - предметністю і рефлективністю. Перше властивість дає можливість співвідносити наші відчуття, сприйняття, уявлення, уявні образи з предметним світом поза нами, що дозволяє забезпечити націленість свідомості на зовнішній світ. Рефлексія ж - це така сторона самосвідомості, яка, навпаки, зосереджує увагу на самих його явищах та формах [10].
Свідомість управляє найскладнішими формами поведінки, які вимагають постійної уваги і свідомого контролю, і включається в дію в наступних випадках:
a) коли перед людиною виникають несподівані, інтелектуально складні проблеми, не мають очевидного рішення;
b) коли людині потрібно подолати фізична або психологічний опір на шляху руху думки або тілесного органу;
c) коли необхідно усвідомити і знайти вихід з будь-якої конфліктної ситуації, яка сама по собі вирішитися без вольового рішення не може;
d) коли людина несподівано опиняється в ситуації, що містить в собі потенційну загрозу для нього у разі неприйняття негайних дій.
Подібного роду ситуації виникають перед людиною практично безперервно.
В даний час перелік емпіричних ознак свідомості є більш-менш сталим і збігається у різних авторів. Якщо спробувати виділити то загальне, що найбільш часто вказується як особливостей свідомості, то вони можуть бути представлені таким чином:
1. Людина, що володіє свідомістю, виділяє себе з навколишнього світу, відокремлює себе, своє "я" від зовнішніх речей, а властивості речей - від них самих.
2. Здатний побачити себе у визначеній системі відносин з іншими людьми.
3. Здатний побачити себе відданих у певному місці простору й у певній точці часової осі, що зв'язує сьогодення, минуле і майбутнє.
4. Здатний встановлювати адекватні причинно-наслідкові відносини між явищами зовнішнього світу і між ними і своїми власними діями.
5. Віддає звіт у своїх відчуттях, думках, переживаннях, намірах і бажаннях.
6. Знає особливості своєї індивідуальності й особистості.
7. Здатний планувати свої дії, передбачати їх результати й оцінювати їхні наслідки, тобто здатний до здійснення навмисних довільних дій [7].
Всі ці ознаки протиставляються протилежним рисам неусвідомлюваних і несвідомих психічних процесів і імпульсивних, автоматичних чи рефлекторних дій.
Обов'язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є мова. У процесі мовної діяльності відбувається нагромадження знань. "Мова - особлива об'єктивна система, у якій зображений суспільно-історичний досвід або суспільна свідомість". А. В. Петровський зазначив: "Будучи засвоєний конкретною людиною, мова у відомому сенсі стає реальним свідомістю" [8].
Послідовники Л. С. Виготського (А. Н. Леонтьєв, А. Р. Лурія, А. В. Запорожець, П. І. Зінченко та ін) переорієнтувалися на проблематику психологічного аналізу діяльності. Повернення до проблеми свідомості в її досить повному обсязі відбувся по другій половині 50-х рр.. перш за все завдяки працям С. Л. Рубінштейна, а потім і А. Н. Леонтьєва [6].
У радянській психології склалося загальноприйняте розуміння свідомості як вищої форми психіки, що виникла в людському суспільстві у зв'язку з колективною працею, спілкуванням людей, мовою і мовою. Цей принцип викладений у роботах С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва та ін Сутність свідомості прийнято бачити в здатності людини до абстрактного мислення вербального, знаряддям і засобом якого є виник в людському суспільстві мова, до пізнання на цій основі законів природи і суспільства. Абстрактне мовне мислення у багатьох роботах розглядається як головна характеристика свідомості, з якою зв'язуються багато інших його особливості та прояви. Але все ж таки в радянській психології загальне розуміння природи свідомості отримує дуже різну конкретизацію у різних авторів.
С. Л. Рубінштейн у своїй книзі "Буття і свідомість" пише, що "свідомість, тобто усвідомлення об'єктивної дійсності, починається там, де з'являється образ у власному гносеологічному сенсі, тобто утворення, за допомогою якого перед суб'єктом виступає об'єктивний зміст предмета" [ 9, стр.265].
Звернемося до структури свідомості. Одне з перших уявлень про структуру свідомості ввів З. Фрейд. Його ієрархічна структура виглядає таким чином: підсвідомість - свідомість - надсвідомість, і вона, мабуть, вже вичерпала свій пояснювальний матеріал. Але необхідні більш прийнятні шляхи до аналізу свідомості, а підсвідомість і несвідоме взагалі не обов'язкові як засіб у вивченні свідомості. Більш продуктивною є давня ідея Л. Фейєрбаха про існування свідомості для свідомості і свідомості для буття, що розвивалася Л. С. Вигодський. Проблема структури свідомості виступила для Виготського як одна з центральних на заключному етапі його наукової діяльності. При аналізі структури свідомості він поділяв його системне і смислове будову.
Під системним будовою Виготський розумів складну сукупність відносин окремих функцій між собою, специфічну для кожної вікової ступені. Смислове будова свідомості він розглядав як характер узагальнень, за допомогою яких здійснюється осмислення людиною світу. Поява системного і смислового будови свідомості Виготський пов'язував з виникненням мови. Їх розвиток і функціонування, згідно Виготському, може вивчатися тільки в їх взаємному зв'язку і взаємної обумовленості: "Зміна системи відносин функцій один до одного стоїть в прямому і дуже тісному зв'язку саме із значенням слів" [2, стор 363]. Проте ці відносини між системним ("зовнішнім") будовою свідомості і смисловим ("внутрішнім") не є зворотними: внутрішнє обумовлює зовнішнє, тобто зміна смислового будови (наприклад, пов'язане з порушенням функції утворення понять) веде до трансформації всієї колишньої системи психічних функцій (в даному випадку - її руйнування) [2].
А. Н. Леонтьєв виділив 3 основних утворюють свідомості: чуттєву тканину образу, значення і зміст [4]. А вже Н. А. Бернштейн ввів поняття живого руху та його біодинамічної тканини. Таким чином при додаванні цього компонента ми отримуємо двошарову структуру свідомості. Буттєвий шар утворює біодинамічна тканина живого руху і дії і чуттєва тканина образу. Рефлекторний шар утворює значення і сенс.
У сучасній західній філософії та психології відсутня будь-яка загальна концепція свідомості, і розуміння його природи є дуже суперечливим. Одні бачать у свідомості суто логічну конструкцію, свого роду абстракцію від безлічі станів суб'єкта, інші - властивості індивідуальності, треті - додатковий внутрішній аспект людської активності, для якої активність мозку і тіла є додатковий зовнішній аспект. У підході до проблеми свідомості все ще сильні інтроспекціоністскіе тенденції, в силу яких багато хто продовжує вважати, що головна ознака свідомості - це суб'єктивні переживання, внутрішня даність суб'єкту його психічних станів. У зв'язку з цим у західній психології далеко не завжди проводиться відмінність між поняттями психіки і свідомості. Починаючи з Декарта, свідомість вживалося як синонім психічного. Зокрема, до цих пір при обговоренні питання про наявність свідомості у тварин, поняття свідомості часто виступає як тотожне поняттю психіки і означає наявність суб'єктивних образів та переживань. Поряд з тривалим пануванням цього трактування, мабуть, починаючи з Лейбніца, починається і отримує розвиток інша точка зору, згідно з якою свідомість становить тільки частина, причому зовнішню, психічних процесів. Необхідною умовою свідомості є активне селективне увагу, вибірково спрямований у бік певних явищ внутрішнього (пам'ять) і зовнішнього світу (образи сприйняття) [7].
Таким чином, проаналізувавши літературу з проблеми свідомості приходимо до висновку, що свідомість - це вищий рівень розвитку психічного відображення, пов'язаний з використанням мови. Свідомість властива тільки людині і його не можна ототожнювати з психікою, оскільки у тварин відсутня наявність суб'єктивних образів та переживань.
II. Несвідоме прояв в психіці
і поведінці людини.
Поряд зі свідомими формами відображення та діяльності для людини характерні й такі, які знаходяться як би за "порогом" свідомості. Терміни "несвідоме", "підсвідоме", "неусвідомлене" часто зустрічаються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Повсякденний досвід знайомить нас з думками, які спливають у нас в голові, і невідомо звідки і як вони виникають [1].
Несвідоме особливо активно стало вивчатися на початку CC ст. Цією проблемою займалися різні вчені, але вже результати перших досліджень показали, що проблема несвідомого настільки велика, що вся усвідомлювана людиною інформація - це лише маленька частина, величезного цілого.
Сукупність психічних явищ, станів і дій, не представлених в свідомості людини, що лежать поза сферою його розуму, беззвітний і не піддаються, принаймні, в даний момент, контролю, охоплюється поняттям несвідомого. Неусвідомлене виступає те, як установка, інстинкт, потяг, то, як відчуття, сприйняття, уявлення і мислення, то, як інтуїція, то, як гіпнотичний стан або сновидіння, стан афекту чи неосудність. До несвідомим явищам відносять і наслідування, і творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням" новою ідеєю, що народжуються як би від якогось поштовху зсередини, випадки миттєвого вирішення задач, довго не піддавалися свідомим зусиллям, мимовільні спогади про те, що здавалося міцно забутим, та інше [5].
Загальна ідея про несвідоме зустрічається ще в давньоіндійському вченні Потанджалі, в якому це поняття трактували як вищий рівень пізнання, як інститут і навіть як рушійна сила всесвіту. Проблема несвідомого знайшла відображення у вченні Платона про пізнання як спогад, тісно пов'язаним з ідеєю і наявність у душі прихованих, неусвідомлених знань, про які сам суб'єкт може навіть зовсім нічого і не підозрювати [7].
Так само проблемою несвідомого займалися й інші філософи (Декарт, Спіноза, Лейбніц, Кант, Шопенгауер, Ніцше та інших)
Такі психологи, як Фехнер, Вундт та ін поклали початок психологічному дослідженню проблеми несвідомого.
Вундт вважав, що сприйняття і свідомість базуються на усвідомлюваних логічних процесах. Він намагався встановити зв'язок законів логічного розвитку думки з несвідомими явищами, стверджував існування не лише усвідомлюваного, але і неусвідомленого "Ми". Суттєвим поштовхом у дослідженні несвідомого з'явилися досліди в галузі психіатрії, передусім французьких психіатрів Шарко та Жане, які в лікувальних цілях стали застосовувати гіпнотичні методи впливу на сферу свідомого.
Сєченов прямо виступив проти концепцій, отожествляли психічне і свідоме. Павлов пов'язував явище несвідомого з дослідженням тих ділянок мозку, які мають мінімальну збудливістю.
Всі несвідомі психічні процеси прийнято розділяти на три класи: несвідомі механізми свідомих дій, несвідомі побудители свідомих дій і "надсознательние" процеси [см. Додаток].
У свою чергу, в перший клас - несвідомих механізмів свідомих дій - входять три класи: несвідомі автоматизми, несвідомі установки, несвідомі супроводу свідомих дій.
Під несвідомими автоматизмами увазі зазвичай дії чи акти, які здійснюються без участі свідомості, як би "самі собою". Вони мають двояку природу. Одні процеси становлять групу первинних автоматизмів. До цієї групи входять вроджені або сформовані в перший рік життя дії: смоктальні рухи, миготіння і конвергенція очей, схоплювання предметів, ходьба і багато іншого. Інші називаються навичками. До цієї групи дій відносяться ті, які спочатку були усвідомлювані, але потім у результаті багаторазового повторення та вдосконалення їх виконання перестало вимагати участі свідомості, вони стали виконуватися автоматично. Наприклад, навчання грі на музичних інструментах [5].
Установка - це готовність організму або суб'єкта до вчинення певної дії або реагування у певному напрямку [11].
Під несвідомими супроводу свідомих дій розуміють мимовільні рухи, тонічна напруга, міміку і пантоміма, а так само великий клас вегетативних рухів, супроводжуючих дії і стани людини. Наприклад, людина, що слухає музику, в такт похитує головою.
У другий клас - несвідомих побудників свідомих дій - входять: сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми. Такий поділ виходило з теорії З. Фрейда [12].
Третій клас несвідомих процесів утворюють "надсознательние" процеси. До цієї категорії відносяться процеси утворення певного інтегрального продукту в результаті великої свідомої (як правило, інтелектуальної) роботи. Наприклад, ми намагаємося вирішити якусь складну проблему, але нам це не вдається. І раптом, несподівано, як щось само собою, а, іноді використовуючи якийсь незначний привід, ми приходимо до вирішення даної проблеми [5].
У радянській психології проблема несвідомого розроблялася головним чином школою Д. Н. Узнадзе в Грузії, прихильники якої проводять дослідження несвідомого у вигляді установки. Узнадзе визначав: "Установка - це готовність, схильність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і дій у певному напрямку; забезпечує стійкий цілеспрямований характер перебігу відповідної діяльності, є основою доцільної виборчої активності людини" [11, стор.24].
Явище установки пронизує практично всі сфери психічного життя. Встановлення - не приватний психічний процес, але щось цілісне, що носить центральний характер. Це проявляється в тому, що вона, будучи сформована в одній сфері, переходить на інші. Установка виникає при взаємодії індивіда із середовищем, при "зустрічі" потреби із ситуацією її задоволення. На базі установки, виражає стан суб'єкта як такого, діяльність може бути активізовано крім участі емоційних і вольових актів. Але діяльність в плані "імпульсивної" установки людині хоч і властива, проте не відображає його суті.
Існують різні види установки: моторна установка - готовність до виконання конкретної дії, розумова установка, яка полягає в готовності вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою відомих і доступних способів; перцептивні установка - готовність сприймати те, що очікується побачити, і т. д. [5].
Установка дуже важлива для людини, оскільки забезпечує у разі раптової необхідності виконання заздалегідь спланованого дії. Така готовність навіть при дії іншого, не очікуваного подразника може ініціювати виконання заздалегідь пропонованого дії, що, звичайно, дуже часто є помилкою. Таке явище отримало назву "помилки установки" [11].
У результаті цілої серії експериментів Д. Н. Узнадзе і його співробітники прийшли до висновку про те, що установка дійсно неосознаваемо.
Таким чином, несвідомі установки дійсно існують і мають величезне значення для формування усвідомлюваних дій.
З вищевикладених фактів випливає, що проблема несвідомого вимагає детального і глибокого дослідження і це безперечно. Дослідники в області несвідомого концентрувалися навколо центральної фігури - Зигмунда Фрейда. Саме цей австрійський психіатр найбільше наполягав на необхідності дослідження сфери несвідомого, його місця та ролі в поведінці людини, особливо в протіканні різного роду душевних захворювань.
Відповідно до теорії Фрейда, у психіці людини існують три сфери, або області: свідомість, предсознание і несвідоме. До категорії свідомості він відносив все, що усвідомлюється і контролюється людиною. До області передсвідомості Фрейд відносив приховані, або латентні, знання. Це ті знання, якими людина має в своєму розпорядженні, але які в даний момент відсутні у свідомості. Вони ініціюються при виникненні відповідного стимулу [12].
Таким чином, можна зробити висновок про те, що психіка значно ширше свідомості. "Свідомість - це лише видима частина айсберга, а його більша частина прихована від усвідомленого контролю людиною" [12, стр.426].
Область несвідомого, за Фрейдом, володіє абсолютно іншими властивостями. Перше властивість полягає в тому, що зміст цієї області, не зізнається, але надає надзвичайно суттєвий вплив на нашу поведінку. Область несвідомого дієва. Друга властивість полягає в тому, що інформація знаходиться в області несвідомого, з працею переходить до тями. Пояснюється це роботою двох механізмів: витіснення і опору [12].
На думку Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких - сексуальне (лібідо). Воно є вже у немовляти, але через існування безлічі заборон сексуальні переживання витісняються зі свідомості і живуть в сфері несвідомого. Вони (потягу) мають великий енергетичний заряд, однак у свідомість не пропускаються, оскільки свідомість чинить їм спротив. Тим не менш, вони періодично прориваються в свідоме життя людини, беручи викривлену чи символічну форму.
У своїй теорії Фрейд виділяв три основні форми прояву несвідомого: Сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми. Для дослідження проявів несвідомого в рамках теорії психоаналізу були розроблені методи їх вивчення - метод вільних асоціацій, де проявляються приховані переживання і метод аналізу сновидінь. Необхідність аналізу снів, на думку Фрейда, пов'язана з тим, що під час сну знижується рівень контролю свідомості і перед людиною з'являються сновидіння, зумовлені частковим проривом у сферу свідомості його потягів, які блокуються свідомістю в стані неспання [7].
Особливу увагу Фрейд приділяв невротичним симптомам. Згідно з його уявленням, невротичні симптоми - це сліди витіснених травмуючих обставин, які утворюють у сфері несвідомого сильно заряджений вогнище і звідти виробляють руйнівну роботу по дестабілізації психічного стану людини.
Пригнічений сексуальний потяг, на думку Фрейда, і є причиною невротичних розладів, але існують і інші причини - це різноманітні неприємні переживання, які супроводжують повсякденне життя. У результаті витіснення в сферу несвідомого вони так само утворюють сильні енергетичні вогнища, які проявляються у так званих "помилкові дії". До помилкових дій Фрейд відносив забування певних фактів, намірів, імен, а так само описки, обмовки і т. п. і говорив, що в них містяться справжні наміри людини, ретельно приховуються від інших [5].
У теорії З. Фрейда можна виявити кілька недоліків:
1) подання несвідомого як самого психічного начала, яке живе в душі людини окремо, осібно і постійно ворогує з свідомим;
2) перебільшена роль несвідомого взагалі і сексуальних потягів зокрема. Помилка Фрейда полягає не в постановці проблем, а в способі їх вирішення;
3) наукова неспроможність фрейдизму проявляється у приниженні ролі розуму і біологізації соціальних явищ. Згідно з ученням Фрейда випливає те, що сліпі інстинкти та примітивні потяги стоять попереду логіки, ідеалів і розуму. Потяг, а не зовнішні впливи є справжніми двигунами індивідуального і соціального прогресу, вони - провідні стимули діяльності, підпорядкованої принципом насолоди.
Тим не менш, концепція Фрейда, не дивлячись на свою суперечливість, справила величезний, вирішальний вплив на розкриття і розвиток проблеми несвідомого.
Карл Густав Юнг був одним з учнів Фрейда, який критично ставився до ідеї пансексуализма і створив свою систему, яку назвав "аналітичною психологією" [5].
За Юнгом, психіка людини включає три рівні: свідомість, особисте несвідоме, колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості людини відіграє колективне несвідоме, що утворюється із слідів пам'яті, надісланих всім минулим людства. Колективне несвідоме носить загальний характер. Воно визначається національними, расовими і загальнолюдським спадщиною. Т. о., За визначенням Юнга, колективне несвідоме - це розум наших древніх предків, спосіб, яким вони думали і відчували.
Колективне несвідоме виявляється в окремих людей вигляді архетипів. Це якісь загальні форми уявних уявлень, що включають в себе значний елемент емоційності і навіть перцептивні образи [13].
Крім колективного несвідомого, існує, на думку Юнга, особисте несвідоме, але воно не відокремлено від свідомості. Особистісний несвідоме складається від переживань, які були колись - то усвідомленими, а за тим забутих або витіснених зі свідомості. Вони при відомих умовах стають усвідомленими [13].
Узагальнення Юнга часто не спираються на достатні логічні підстави, хоча основним доказу, орієнтованому на науку, він приділяє увагу.
Психофізіологічні аспекти несвідомого широко досліджувалися в сучасній науці у зв'язку з аналізом сну і гіпнотичних станів коркових і підкіркових утворень. Останнім часом обговорюються можливості застосування кібернетичних уявлень і методів моделювання несвідомого. При всьому цьому цілісної теорії, що об'єднує механізм і структуру несвідомого до теперішнього часу побудувати не вдалося.
Таким чином, психіка людини надзвичайно складна і включає в себе не тільки свідомість, а й процеси, які не контролюються суб'єктом, так звані несвідомі. Несвідоме - це щось таїться в прихованих глибинах психіки, щось що протистоїть свідомості і живе за своїм особливим, своєрідним, не характерним для свідомості законам.
Висновок
Отже, аналіз літератури з проблеми свідомості і несвідомого у психіці показав, що психіка - це складне явище, яке має ієрархічну будову, а саме основних 4 рівні: подразливість, чутливість (відчуття), поведінка вищих тварин (зовні зумовлена), свідомість людини (самодетерменірованное поведінка). Свідомість - це вищий рівень розвитку психічного відображення, пов'язаний з використанням мови, властива тільки людині.
Але в психіці людини не тільки свідомі процеси, а й процеси які не контролюються суб'єктом, так звані несвідомі. Вони протистоять свідомості, але в той же час знаходяться в невідривної зв'язку з ним.
Узагальнюючи проаналізовані у цій роботі літературні дані, можна зробити наступні висновки.
Сутність свідомості, як вищої форми розвитку психіки, психічного відображення прийнято бачити в здатності людини до абстрактного мислення вербального, знаряддям і засобом якого є виник в людському суспільстві мова, до пізнання на цій основі законів природи і суспільства.
Необхідно враховувати значне, часто вирішальний вплив несвідомого на прийняття рішення, при здійсненні певних дій. Свідомість знаходиться в невідривної зв'язку з несвідомим.
Додаток.
Класифікація несвідомих процесів.
Список літератури
1. Бассін Ф.В. "Проблема несвідомого"., Москва, 1968.
2. Виготський Л.С. "Раннє дитинство", Зібрання творів. Т.4., Москва, 1984
3. Зінченко В. П. "Світи свідомості і структура свідомості", питання психології, № 2, 1991.
4. Леонтьєв О.М. "Діяльність, свідомість, особистість", Москва, 1975.
5. Маклаков А.Г. "Загальна психологія", Санкт-Петербург, 2002.
6. Немов Р.С. "Психологія", книга 1, Москва, 1998.
7. "Загальна психологія" Курс лекцій, Москва, 1995.
8. Петровський А.В. "Введення в загальну психологію", Москва, 1996.
9. Рубінштейн С. Л. "Буття і свідомість", Москва, 1957.
10. Спиркин А. Г. "Свідомість і самосвідомість", Москва, 1972.
Такі психологи, як Фехнер, Вундт та ін поклали початок психологічному дослідженню проблеми несвідомого.
Вундт вважав, що сприйняття і свідомість базуються на усвідомлюваних логічних процесах. Він намагався встановити зв'язок законів логічного розвитку думки з несвідомими явищами, стверджував існування не лише усвідомлюваного, але і неусвідомленого "Ми". Суттєвим поштовхом у дослідженні несвідомого з'явилися досліди в галузі психіатрії, передусім французьких психіатрів Шарко та Жане, які в лікувальних цілях стали застосовувати гіпнотичні методи впливу на сферу свідомого.
Сєченов прямо виступив проти концепцій, отожествляли психічне і свідоме. Павлов пов'язував явище несвідомого з дослідженням тих ділянок мозку, які мають мінімальну збудливістю.
Всі несвідомі психічні процеси прийнято розділяти на три класи: несвідомі механізми свідомих дій, несвідомі побудители свідомих дій і "надсознательние" процеси [см. Додаток].
У свою чергу, в перший клас - несвідомих механізмів свідомих дій - входять три класи: несвідомі автоматизми, несвідомі установки, несвідомі супроводу свідомих дій.
Під несвідомими автоматизмами увазі зазвичай дії чи акти, які здійснюються без участі свідомості, як би "самі собою". Вони мають двояку природу. Одні процеси становлять групу первинних автоматизмів. До цієї групи входять вроджені або сформовані в перший рік життя дії: смоктальні рухи, миготіння і конвергенція очей, схоплювання предметів, ходьба і багато іншого. Інші називаються навичками. До цієї групи дій відносяться ті, які спочатку були усвідомлювані, але потім у результаті багаторазового повторення та вдосконалення їх виконання перестало вимагати участі свідомості, вони стали виконуватися автоматично. Наприклад, навчання грі на музичних інструментах [5].
Установка - це готовність організму або суб'єкта до вчинення певної дії або реагування у певному напрямку [11].
Під несвідомими супроводу свідомих дій розуміють мимовільні рухи, тонічна напруга, міміку і пантоміма, а так само великий клас вегетативних рухів, супроводжуючих дії і стани людини. Наприклад, людина, що слухає музику, в такт похитує головою.
У другий клас - несвідомих побудників свідомих дій - входять: сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми. Такий поділ виходило з теорії З. Фрейда [12].
Третій клас несвідомих процесів утворюють "надсознательние" процеси. До цієї категорії відносяться процеси утворення певного інтегрального продукту в результаті великої свідомої (як правило, інтелектуальної) роботи. Наприклад, ми намагаємося вирішити якусь складну проблему, але нам це не вдається. І раптом, несподівано, як щось само собою, а, іноді використовуючи якийсь незначний привід, ми приходимо до вирішення даної проблеми [5].
У радянській психології проблема несвідомого розроблялася головним чином школою Д. Н. Узнадзе в Грузії, прихильники якої проводять дослідження несвідомого у вигляді установки. Узнадзе визначав: "Установка - це готовність, схильність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і дій у певному напрямку; забезпечує стійкий цілеспрямований характер перебігу відповідної діяльності, є основою доцільної виборчої активності людини" [11, стор.24].
Явище установки пронизує практично всі сфери психічного життя. Встановлення - не приватний психічний процес, але щось цілісне, що носить центральний характер. Це проявляється в тому, що вона, будучи сформована в одній сфері, переходить на інші. Установка виникає при взаємодії індивіда із середовищем, при "зустрічі" потреби із ситуацією її задоволення. На базі установки, виражає стан суб'єкта як такого, діяльність може бути активізовано крім участі емоційних і вольових актів. Але діяльність в плані "імпульсивної" установки людині хоч і властива, проте не відображає його суті.
Існують різні види установки: моторна установка - готовність до виконання конкретної дії, розумова установка, яка полягає в готовності вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою відомих і доступних способів; перцептивні установка - готовність сприймати те, що очікується побачити, і т. д. [5].
Установка дуже важлива для людини, оскільки забезпечує у разі раптової необхідності виконання заздалегідь спланованого дії. Така готовність навіть при дії іншого, не очікуваного подразника може ініціювати виконання заздалегідь пропонованого дії, що, звичайно, дуже часто є помилкою. Таке явище отримало назву "помилки установки" [11].
У результаті цілої серії експериментів Д. Н. Узнадзе і його співробітники прийшли до висновку про те, що установка дійсно неосознаваемо.
Таким чином, несвідомі установки дійсно існують і мають величезне значення для формування усвідомлюваних дій.
З вищевикладених фактів випливає, що проблема несвідомого вимагає детального і глибокого дослідження і це безперечно. Дослідники в області несвідомого концентрувалися навколо центральної фігури - Зигмунда Фрейда. Саме цей австрійський психіатр найбільше наполягав на необхідності дослідження сфери несвідомого, його місця та ролі в поведінці людини, особливо в протіканні різного роду душевних захворювань.
Відповідно до теорії Фрейда, у психіці людини існують три сфери, або області: свідомість, предсознание і несвідоме. До категорії свідомості він відносив все, що усвідомлюється і контролюється людиною. До області передсвідомості Фрейд відносив приховані, або латентні, знання. Це ті знання, якими людина має в своєму розпорядженні, але які в даний момент відсутні у свідомості. Вони ініціюються при виникненні відповідного стимулу [12].
Таким чином, можна зробити висновок про те, що психіка значно ширше свідомості. "Свідомість - це лише видима частина айсберга, а його більша частина прихована від усвідомленого контролю людиною" [12, стр.426].
Область несвідомого, за Фрейдом, володіє абсолютно іншими властивостями. Перше властивість полягає в тому, що зміст цієї області, не зізнається, але надає надзвичайно суттєвий вплив на нашу поведінку. Область несвідомого дієва. Друга властивість полягає в тому, що інформація знаходиться в області несвідомого, з працею переходить до тями. Пояснюється це роботою двох механізмів: витіснення і опору [12].
На думку Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких - сексуальне (лібідо). Воно є вже у немовляти, але через існування безлічі заборон сексуальні переживання витісняються зі свідомості і живуть в сфері несвідомого. Вони (потягу) мають великий енергетичний заряд, однак у свідомість не пропускаються, оскільки свідомість чинить їм спротив. Тим не менш, вони періодично прориваються в свідоме життя людини, беручи викривлену чи символічну форму.
У своїй теорії Фрейд виділяв три основні форми прояву несвідомого: Сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми. Для дослідження проявів несвідомого в рамках теорії психоаналізу були розроблені методи їх вивчення - метод вільних асоціацій, де проявляються приховані переживання і метод аналізу сновидінь. Необхідність аналізу снів, на думку Фрейда, пов'язана з тим, що під час сну знижується рівень контролю свідомості і перед людиною з'являються сновидіння, зумовлені частковим проривом у сферу свідомості його потягів, які блокуються свідомістю в стані неспання [7].
Особливу увагу Фрейд приділяв невротичним симптомам. Згідно з його уявленням, невротичні симптоми - це сліди витіснених травмуючих обставин, які утворюють у сфері несвідомого сильно заряджений вогнище і звідти виробляють руйнівну роботу по дестабілізації психічного стану людини.
Пригнічений сексуальний потяг, на думку Фрейда, і є причиною невротичних розладів, але існують і інші причини - це різноманітні неприємні переживання, які супроводжують повсякденне життя. У результаті витіснення в сферу несвідомого вони так само утворюють сильні енергетичні вогнища, які проявляються у так званих "помилкові дії". До помилкових дій Фрейд відносив забування певних фактів, намірів, імен, а так само описки, обмовки і т. п. і говорив, що в них містяться справжні наміри людини, ретельно приховуються від інших [5].
У теорії З. Фрейда можна виявити кілька недоліків:
1) подання несвідомого як самого психічного начала, яке живе в душі людини окремо, осібно і постійно ворогує з свідомим;
2) перебільшена роль несвідомого взагалі і сексуальних потягів зокрема. Помилка Фрейда полягає не в постановці проблем, а в способі їх вирішення;
3) наукова неспроможність фрейдизму проявляється у приниженні ролі розуму і біологізації соціальних явищ. Згідно з ученням Фрейда випливає те, що сліпі інстинкти та примітивні потяги стоять попереду логіки, ідеалів і розуму. Потяг, а не зовнішні впливи є справжніми двигунами індивідуального і соціального прогресу, вони - провідні стимули діяльності, підпорядкованої принципом насолоди.
Тим не менш, концепція Фрейда, не дивлячись на свою суперечливість, справила величезний, вирішальний вплив на розкриття і розвиток проблеми несвідомого.
Карл Густав Юнг був одним з учнів Фрейда, який критично ставився до ідеї пансексуализма і створив свою систему, яку назвав "аналітичною психологією" [5].
За Юнгом, психіка людини включає три рівні: свідомість, особисте несвідоме, колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості людини відіграє колективне несвідоме, що утворюється із слідів пам'яті, надісланих всім минулим людства. Колективне несвідоме носить загальний характер. Воно визначається національними, расовими і загальнолюдським спадщиною. Т. о., За визначенням Юнга, колективне несвідоме - це розум наших древніх предків, спосіб, яким вони думали і відчували.
Колективне несвідоме виявляється в окремих людей вигляді архетипів. Це якісь загальні форми уявних уявлень, що включають в себе значний елемент емоційності і навіть перцептивні образи [13].
Крім колективного несвідомого, існує, на думку Юнга, особисте несвідоме, але воно не відокремлено від свідомості. Особистісний несвідоме складається від переживань, які були колись - то усвідомленими, а за тим забутих або витіснених зі свідомості. Вони при відомих умовах стають усвідомленими [13].
Узагальнення Юнга часто не спираються на достатні логічні підстави, хоча основним доказу, орієнтованому на науку, він приділяє увагу.
Психофізіологічні аспекти несвідомого широко досліджувалися в сучасній науці у зв'язку з аналізом сну і гіпнотичних станів коркових і підкіркових утворень. Останнім часом обговорюються можливості застосування кібернетичних уявлень і методів моделювання несвідомого. При всьому цьому цілісної теорії, що об'єднує механізм і структуру несвідомого до теперішнього часу побудувати не вдалося.
Таким чином, психіка людини надзвичайно складна і включає в себе не тільки свідомість, а й процеси, які не контролюються суб'єктом, так звані несвідомі. Несвідоме - це щось таїться в прихованих глибинах психіки, щось що протистоїть свідомості і живе за своїм особливим, своєрідним, не характерним для свідомості законам.
Висновок
Отже, аналіз літератури з проблеми свідомості і несвідомого у психіці показав, що психіка - це складне явище, яке має ієрархічну будову, а саме основних 4 рівні: подразливість, чутливість (відчуття), поведінка вищих тварин (зовні зумовлена), свідомість людини (самодетерменірованное поведінка). Свідомість - це вищий рівень розвитку психічного відображення, пов'язаний з використанням мови, властива тільки людині.
Але в психіці людини не тільки свідомі процеси, а й процеси які не контролюються суб'єктом, так звані несвідомі. Вони протистоять свідомості, але в той же час знаходяться в невідривної зв'язку з ним.
Узагальнюючи проаналізовані у цій роботі літературні дані, можна зробити наступні висновки.
Сутність свідомості, як вищої форми розвитку психіки, психічного відображення прийнято бачити в здатності людини до абстрактного мислення вербального, знаряддям і засобом якого є виник в людському суспільстві мова, до пізнання на цій основі законів природи і суспільства.
Необхідно враховувати значне, часто вирішальний вплив несвідомого на прийняття рішення, при здійсненні певних дій. Свідомість знаходиться в невідривної зв'язку з несвідомим.
Інтегральні продукти тривалої свідомої діяльності |
"Надсознательние" процеси |
Несвідомі побудители свідомих дій (За З. Фрейдом) |
Несвідомі супроводу свідомих дій |
Несвідомі автоматизми |
Несвідомі механізми свідомих дій |
Додаток. Класифікація несвідомих процесів.
Несвідомі установки |
Помилкові дії |
Невротичні симптоми |
Сновидіння |
 | |||||
 | |||||
 | |||||
 | |||||
Список літератури
1. Бассін Ф.В. "Проблема несвідомого"., Москва, 1968.
2. Виготський Л.С. "Раннє дитинство", Зібрання творів. Т.4., Москва, 1984
3. Зінченко В. П. "Світи свідомості і структура свідомості", питання психології, № 2, 1991.
4. Леонтьєв О.М. "Діяльність, свідомість, особистість", Москва, 1975.
5. Маклаков А.Г. "Загальна психологія", Санкт-Петербург, 2002.
6. Немов Р.С. "Психологія", книга 1, Москва, 1998.
7. "Загальна психологія" Курс лекцій, Москва, 1995.
8. Петровський А.В. "Введення в загальну психологію", Москва, 1996.
9. Рубінштейн С. Л. "Буття і свідомість", Москва, 1957.
10. Спиркин А. Г. "Свідомість і самосвідомість", Москва, 1972.