Святитель Тихон народився 19 січня 1865 року в родині сільського священика Торопецкого повіту Псковської єпархії Іоанна Беллавін. У миру він носив ім'я Василь. Дитячі та юнацькі роки його пройшли в селі, в безпосередньому зіткненні з селянством і близькості до сільської праці. З юних років він відрізнявся особливою релігійної налаштованістю, любов'ю до Церкви і рідкісної лагідністю і смиренням.
Коли Василь був ще малолітнім, його батькові було одкровення про кожного з його дітей. Одного разу він із трьома синами спав на сіннику. Вночі він раптом прокинувся і розбудив їх. "Знаєте, - заговорив він, - я зараз бачив свою покійну матір, яка передбачила мені швидку кончину, а потім, вказуючи на вас, додала: цей буде Горюнов все життя, цей помре в молодості, а цей, Василь, буде великим". Пророцтво явилася покійної матері батька з усією точністю виповнилося на всіх трьох братів.
Вчився Василь у Псковській Духовної Семінарії у 1878-1883 роках. Скромний семінарист відрізнявся ласкавим і привабливим характером. Він був досить високого зросту, білявий. Товариші любили його. До цієї любові завжди приєднувалося і почуття поваги, пояснюється його релігійністю, блискучими успіхами в науках і постійною готовністю допомогти товаришам, незмінно зверталися до нього за роз'ясненнями уроків, особливо за допомогою у складанні та способи їх усунення численних в Семінарії творів.
У 1888 році Василь Беллавін, 23 років від народження, закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну Академію і у світському званні отримав призначення в рідну Псковську Духовну Семінарію викладачем. І тут він був улюбленцем не тільки всієї Семінарії, але і міста Пскова.
Прагнучи своєї чистою душею до Бога, він провадив суворо, цнотливу життя і на 26-му році життя, в 1891 році, прийняв чернецтво. На його постриг зібрався майже все місто. Хто стриже свідомо і обдумано вступав у нове життя, бажаючи присвятити себе виключно служінню Церкви. Йому, з молодості вирізнялася з лагідністю і смиренням, було дано ім'я Тихон на честь святителя Тихона Задонського.
З Псковської Семінарії ієромонаха Тихона перевели інспектором в Холмську Духовну Семінарію, де він незабаром став її ректором у сані архімандрита. На 34-му році життя, в 1898 році, архімандрит Тихон був возведений у сан єпископа Люблінського з призначенням його вікарієм Холмської єпархії.
Єпископ Тихон ревно віддавався роботі по влаштуванню нового вікаріатства, а чарівністю свого морального обличчя він придбав загальну любов не тільки російського населення, але і литовців і поляків.
14 вересня 1898 владика Тихон був направлений для несення відповідального служіння за океан, у далеку американську єпархію в сані єпископа Алеутського, з 1905 року - архієпископа. Очолюючи Православну Церкву в Америці, архієпископ Тихон багато зробив у великій справі поширення Православ'я, у впорядкуванні своєї величезної єпархії, в якій він заснував два вікаріатства, і в будівництві храмів для православних російських людей. А любовним до всіх ставленням, зокрема, у влаштуванні будинку для безоплатного притулку і харчування бідняків-переселенців з Росії, він завоював загальну повагу. Американці обрали його почесним громадянином Сполучених Штатів.
У 1907 році він повернувся до Росії і був призначений на Ярославську кафедру. Одним з перших розпоряджень по єпархії скромного і простого архіпастиря було категорична заборона духовенству при особистих до нього зверненнях класти ввійшли у звичай земні поклони. І в Ярославлі він швидко набув любов своєї пастви, що оцінила його світлу душу, що виразилося, наприклад, в обранні його почесним громадянином міста.
У 1914 році він - архієпископ Віленський і Литовський. Після переведення до Вільно він зробив особливо багато пожертвувань в різні благодійні установи. Тут також виявилася його натура, багата духом любові до людей. Він напружував усі свої сили до того, щоб допомогти нещасним мешканцям Віленщини, що втратили завдяки війні з німцями свого даху над головою та засобів до існування і натовпами йшов до свого архіпастиреві.
Після Лютневої революції і сформування нового Синоду владика Тихон став його членом. 21 червня 1917 Московський єпархіальний з'їзд духовенства і мирян обрав його своїм правлячим архієреєм, як ревного і освіченого архіпастиря, широко відомого навіть за межами своєї країни.
15 серпня 1917 в Москві відкрився Помісний Собор, і Тихін, архієпископ Московський, ставши його учасником, був удостоєний сану митрополита, а потім був обраний і головою Собору.
Собор ставив собі за мету відновити життя Російської Православної Церкви на строго канонічних засадах, і першою великою і важливою задачею, гостро встала перед Собором, було відновлення Патріаршества. При обранні Патріарха вирішено було голосуванням усіх членів Собору обрати трьох кандидатів, а потім надати волі Божої допомогою жеребу вказати обранця. Вільним голосуванням членів Собору на Патріарший престол було обрано три кандидати: архієпископ Харківський Антоній, архієпископ Новгородський Арсеній і митрополит Московський Тихон.
Перед Володимирській іконою Божої Матері, принесеної з Успенського собору в храм Христа Спасителя, після урочистої літургії і молебню 5 листопада схііеромонах Зосимовой пустелі Алексій, член Собору, благоговійно вийняв з ковчежцем один з трьох жеребом з ім'ям кандидата, і митрополит Київський Володимир проголосив ім'я обранця - митрополита Тихона.
Ставши на чолі російських ієрархів, Патріарх Тихон не змінився, він залишився таким же доступним, простим, ласкавим людиною. Все, стикалися зі Святійшим Тихоном, дивувалися його дивовижною доступністю, простотою і скромністю. Широку доступність Святійшого анітрохи не обмежував його високий сан. Двері його дому завжди були для всіх відкриті, як відкрито було кожному його серце - ласкаве, чуйне, велелюбної. Будучи надзвичайно простим і скромним як в особистому житті, так і у своєму першосвятительському служінні, Святійший Патріарх не терпів і не робив нічого зовнішнього, показного. Але м'якість у зверненні Святійшого Тихона не заважала йому бути непохитно твердим у справах церковних, де було потрібно, особливо в захисті Церкви від її ворогів.
Незмірно важкий був його хрест. Керувати Церквою йому довелося серед загальної церковної розрухи, без допоміжних органів управління, в обстановці внутрішніх розколів і потрясінь, викликаних всілякими "жівоцерковніков", "обновленцами", "автокефалістами". Ситуація ускладнювалася і зовнішніми обставинами: зміною політичного ладу і приходом до влади богоборчих сил, голодом, громадянською війною. Це був час, коли відбиралося церковне майно, коли духовенство піддавалося переслідуванням і гонінням, масові репресії захлиснули Церкву Христову. З усіх кінців Росії приходили до Патріарха звістки про це нам.
Своїм виключно високим моральним і церковним авторитетом Патріарх зміг зібрати воєдино розпорошені і знекровлені церковні сили. У період церковного лихоліття його незаплямоване ім'я було світлим маяком, що вказує шлях до істини Православ'я. Своїми посланнями він кликав народ до виконання заповідей Христової віри, до духовного відродження через покаяння. А його бездоганна життя було прикладом для всіх.
Для порятунку тисяч життів і поліпшення загального стану Церкви Патріарх прийняв заходи до огорожі священнослужителів від суто політичних виступів. 25 вересня 1919, вже в самий розпал громадянської війни, він видав Послання з вимогою до духовенства не вступати в політичну боротьбу. Влітку 1921 року почався голод у Поволжі. У серпні Патріарх Тихон звернувся з Посланням про допомогу голодуючим, спрямованим до всіх російських людей і народів Всесвіту, і благословив добровільне пожертвування церковних цінностей, які не мають богослужбового вжитку. Але новій владі цього було мало. Вже в лютому 1922 року було видано декрет, згідно з яким вилучення підлягали всі дорогоцінні предмети. Згідно 73-му апостольським правилом, це такі дії були святотатством, і Патріарх не міг схвалити такого вилучення, висловивши своє негативне ставлення до подій сваволі в посланні, тим більше, що у багатьох виникли сумніви в тому, що всі цінності підуть на боротьбу з голодом . На місцях насильницьке вилучення викликало повсюдне народне обурення. По Росії пройшло до двох тисяч процесів і розстріляно було більше десяти тисяч віруючих. Послання Патріарха було розцінено як саботаж, у зв'язку з чим він знаходився в ув'язненні з квітня 1922 року по червень 1923 року.
Особливо багато прислужився Руської Православної Церкви Святіший Тихон в болісну для Церкви пору так званого "обновленського розколу". Святійший проявив себе вірним слугою та сповідником непошкоджених і неспотворених заповітів істинної Православної Церкви. Він був живим уособленням Православ'я, що несвідомо підкреслювали навіть вороги Церкви, називаючи її членів "тихоновців".
"Прошу вірити, що я не піду на угоди і поступки, які поведуть до втрати чистоти і фортеці Православ'я", - твердо і авторитетно говорив Патріарх. Будучи добрим пастирем, який віддав усього себе справі Церкви, він до того ж закликав і духовенство: "Присвячуйте всі свої сили на проповідь слова Божого, істини Христової, особливо в наші дні, коли зневіра і безбожництво сміливо ополчилися на Церкву Христову. І Бог миру і любові буде з усіма вами! "
Вкрай боляче було переживати всі церковні біди люблячому, чуйному серцю Патріарха. Зовнішні та внутрішні церковні потрясіння, "обновленський розкол", безперестанні первосвятительське праці і турботи з облаштування і умиротворення церковного життя, безсонні ночі і тяжкі думи, більш ніж річне ув'язнення, злобна, мерзотна цькування з боку ворогів, глухе нерозуміння і невгамовна критика з боку часом і православної середовища підточили його колись міцний організм. Починаючи з 1924 року Святіший Патріарх став сильно хворіти.
У неділя, 5 квітень 1925 він служив останню літургію. Через два дня Святіший Патріарх Тихон помер. У свої останні миті свого життя він звернувся до Бога і з тихою молитвою подяки і славослів'я, хрестячись, вимовив: "Слава Тобі, Господи, слава Тобі ..." - Втретє перехреститися він не встиг.
Попрощатися з Патріархом прийшло близько мільйона чоловік, хоча всіх прощалися в продовження якихось сто годин не міг вмістити Великий собор Донського монастиря Москви, де до поховання знаходилося тіло покійного Патріарха.
На відповідальному посту Першосвятителя Руської Церкви Святійший Тихон пробув сім з половиною років. Важко уявити Руську Православну Церкву без Патріарха Тихона в ці роки. Так незмірно багато зробив він і для Церкви, і для зміцнення самої віри у важкі роки випробувань, що випали на долю віруючих.
Тропар, глас 1:
Апостольських переказів ревнителя, і Христові Церкві пастиря доброго, душу свою за вівці положівшаго, жеребкуванням Божим ізбраннаго Всероссійскаго Патріарха Тихона похвалити, до нього з вірою і надією кликали: предстательством святительським до Господа Церква Руську в тиші збережи, рсточенная чада ея у об'єднані стадо збери, оступівшія від правия віри до покаяння зверни, країну нашу від междоусобния брані зберіг, і світ Божий людем випроси.
Кондак, глас 2:
Тихость вдачі прикрашений, лагідність і милосердя кається є, по сповіданні Православния віри і любові до Господа твердий і непохитний позостався єси, свяітелю Христовий Тихона. Молися за нас, та не розлучився від любові Божого, що в Христі Ісусі Господі нашім.
З служби святителю.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.pravoslavie.ru/