Поетичний світ Бориса Пастернака постає перед нами у всьому своєму багатстві - багатство звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з новою, часом несподіваного боку. Поезія Пастернака - це відображення особистості поета, що виріс в сім'ї відомого художника і талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернака до музики - йому навіть пророкували композиторське майбутнє, але сенсом його життя стала поезія.
Перші публікації його віршів належать до 1913 року. У наступному році виходить перша збірка поета "Близнюк у хмарах". Пастернак входив до невеликої групи поетів "Центрифуга", близьку до футуризму, але потрапила під вплив символістів. До свого ранній творчості він ставився критично і згодом ряд віршів грунтовно переробив.
Треба сказати, що Пастернаку в цілому притаманне ставлення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі:
Не спи, не спи, працюй,
Не перебивай праці,
Не спи, борися з дрімотою,
Як льотчик, як зірка.
Не спи, не спи, художник,
Не віддавайся сну.
Ти - часу заручник
У вічності в полоні.
Вже в перші роки творчості у Пастернака виявляються ті особливості його таланту, які повністю розкрилися в подальшому: поетизація "прози жит-ні", зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про сенс любові і творчості, життя і смерті:
Лютий. Дістати чорнил і плакати!
Писати про лютому ридма,
Поки гуркітлива сльоту
Весною чорною горить.
Борис Пастернак вводив в свої вірші рідкісні слова і вирази - чим менше слово було в книжковому обороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивного в тому, що ранні вірші Пастернака після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими. Для того щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно знати точне значення написаних ним слів. А до їх вибору Пастернак ставився з великою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували "затерті" поетичні вирази. Тому в його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкісні географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, науковців, літературних персонажів.
Своєрідність віршованого стилю Пастернака полягає також у незвичайному синтаксисі. Поет порушує звичні норми. Начебто звичайні слова, але їх розстановка у строфі незвичайна, і тому вірш вимагає від нас уважного читання:
У посаді, куди жодна нога
Не ступала, лише ворожки та хуртовини
Ступала нога, в біснуватою окрузі,
Де і те, як побиті, сплять снігу
("Заметіль")
Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичному тексті! У вірші "Заметіль" мова йде про подорожній, що заблукав у посаді, про заметіль, що посилює безвихідь його шляху. Душевний стан подорожнього передають звичайні слова, але саме почуття тривоги, розгубленості звучить в тому незвичайному ритмі вірша, який надає йому своєрідний синтаксис.
Оригінальні і асоціації Пастернака. Вони незвичні, але саме завдяки цьому дійсно свіжі. Вони допомагають описуваному поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші "Старий парк" сказано, що "караючих зграй дев'ятки розлітаються з дерев". А далі знаходимо такі рядки:
Звірячої болю міцніють сутички,
Міцніє вітер, озвірівши,
І летять граків дев'ятки,
Чорні дев'ятки треф.
Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки - дев'ятки треф - літаки. Справа в тому, що вірш написано в 1941 році, в пору, коли не названі в ньому літаки літали дев'ятками, і їх лад нагадав поетові дев'ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах - своєрідність поезії Пастернака.
М. Горький писав з цього приводу Пастернаку: "Багато вражаючого, але часто утрудняєшся зрозуміти зв'язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом". І ще: "Іноді я гірко відчуваю, що хаос світу долає силу вашої творчості і відбивається в ньому саме як хаос, дисгармонійно". У відповідь Пастернак писав: "Я завжди прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану". У зрілій ліриці поета дійсно є ясність висловлювання, що поєднується з глибиною думки:
У всьому мені хочеться дійти
До самої суті.
У роботі, у пошуках шляху,
У серцевої смути.
До сутності минулих днів
До їх причини,
До основанья, до коренів,
До серцевини.
Що трапилась з поетом еволюція була природним шляхом художника, який бажає в усьому дійти "до самої суті". Розуміння духовного світу людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернака. Багато його віршів є приводом для роздумів над питаннями життєвого устрою. Ось, наприклад, уривок з вірша "Вокзал":
Вокзал, вогнетривкий ящик
Розлук моїх, зустрічей і розлук,
Випробуваний друг і укажчик,
Почати - не злічити заслуг.
Бувало, все життя моє - в шарфі,
Лише поданий до посадки складу,
І пашать намордники гарпій,
Парами очі нам застелений.
Бувало, лише поруч Сядемо -
І кришка. Припав і отнік.
Прощавай же, пора, моя радість!
Я спригнем зараз, провідник.
Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи - такі характерні особливості поезії Пастернака. Цей поет пізнаваний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким його засуджували, трави (після написання роману "Доктор Живаго"). У ті дні Пастернак напише:
Я пропав, як звір у загоні.
А за мною шум погоні,
Мені назовні ходу немає.
Що ж зробив я за капость,
Я вбивця і злодій?
Я весь світ змусив плакати
Над красою землі моєї.
Визнанням великого літературного таланту Бориса Пастернака з'явилася присуджена поетові в 1958 році Нобелівська премія "За видатні заслуги в сучасній ліричній поезії і на традиційному терені великої російської прози". Тоді Пастернака змусили відмовитися від цієї премії. У 1989 році вона була повернута поетові посмертно. Можна з упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака має важливе значення не тільки в російській, а й у світовій культурі.