Репников А. В.
У сучасній Росії, коли деякі з постулатів консервативної ідеології знаходять відгук не тільки в політичній теорії та практиці, а й у суспільній свідомості, велике значення набуває формування адекватних уявлень про історичне вигляді дореволюційного консерватизму. На жаль, в даний час кожна політична сила вкладає в це поняття той зміст, який їй вигідно в нього вкладати в даний момент, прагнучи привернути до себе в союзники найбільш відомих мислителів минулого.
Повною мірою ця ситуація знайшла своє відображення в історіографії. Крім появи наукових досліджень, в останні роки стали публікуватися роботи, в яких міститься велика кількість випадково або навмисно перекручень фактів, грубих помилок, і т.п. Все це сприяє формуванню нових міфологем, які часто приймаються на віру далекими від науки читачами. Великі тиражі видань містять цю "нову міфологію", їх доступність (купити такі книжки в столичних і в регіональних магазинах, простіше, ніж монографії та збірники документів) у підсумку формують свідомість так званого "масового читача", в тому числі, здійснюючи негативний вплив і на студентську аудиторію.
До цих пір в колах ліберальних публіцистів користується популярністю робота американського історика Уолтера Лакер, яка 10тисячним тиражем була випущена в 1994 році московським видавництвом "Текст" (1). Для Лакер характерний акцент виключно на негативних аспектах діяльності правих партій. Книга містить велику кількість помилок. Більш того, при порівнянні цього видання з тим, яке вийшло російською мовою у Вашингтоні в 1994 році (2) з'ясовуються дивовижні речі. Перш за все, зверну увагу на те, що в оригіналі книга Лакер називається "Black Hundred. The Rise of the Extreme Right in Russia" і ні про яке "російською фашизмі" в назві мови немає. Припустимо, що подібне словосполучення могло використовуватися, як рекламних хід з метою залучення покупців. Далі - в московському виданні зазначено, що переклад з англійської здійснено Вадимом Менікером і "люб'язно надано видавництвом" Проблеми Східної Європи "(Вашингтон, округ Колумбія, США)". У вашингтонському виданні в якості перекладача книжки теж вказано В. Менікер. Логічно припустити, що текст вашингтонського і московського видання абсолютно ідентичний, однак при уважному порівнянні книг розумієш, що це не так. Наведу декілька найбільш характерних прикладів. У московському виданні зазначено: "Після 1917 року книга М. Данилевського" Росія і Європа "була заборонена, в останні роки неодноразово перевидавалася в Москві" (3). По-перше, "Росія і Європа" в СРСР ніколи не була заборонена, і в 1970-ті - на початку 1980-х років радянські дослідники активно публікували статті, в яких критично розглядали погляди Данилевського і цитували його роботи. По-друге, на батьківщині Данилевського "Росія і Європа" перевидавалася після революції лише один раз у 1991 році з скороченнями. Наступне перевидання відносилося до 1995 року, і вийшло вже після книги Лакер, тобто говорити про "неодноразові" перевиданнях не можна. У вашингтонському виданні читаємо: "Труд" Росія і Європа "був переведений на ряд західних мов, і в роки гласності він був перевиданий (в злегка скороченому вигляді) (4). Це відповідає правді.
Відзначу, що в покажчику імен до вашингтонського виданню Данилевський помилково названий Даниловським (5), а в московському виданні ця помилка виправлена. Правий діяч Ф. В. Винберг іменується Фінбергом (6), історик Російського Зарубіжжя М. В. Зизикін - Зазикіним (7), а сучасний публіцист А. Н. Стрижов - Стрішевим (8).
М. О. Меньшикова і Л. А. Тихомирова, автор відносить до "літераторам-монархістам", що почав "свою політичну кар'єру з терористами-народовольцями", що повною мірою вірно лише щодо Тихомирова (9). Всупереч думці Лакер, Г. В. Шварц-Бостуніч ніколи не був "довіреною особою Гітлера" (10). Сумнівно, що Гітлер взагалі знав про його існування. З упевненістю можна говорити тільки про те, що Шварц-Бостуніч був відомий Гіммлеру.
Говорячи про популярність Іоанна Кронштадтського, Лакер згадує, що "він був більш широко відомий, ніж сам патріарх, незважаючи на своє низьке положення в церковній ієрархії ..." (11), в той час як у Росії початку ХХ століття патріарха не було. Правда у Вашингтонському виданні написано, що Іоанн Кронштадтський "був більш широко відомий, ніж висока церковна ієрархія, незважаючи на своє низьке становище в ній" (12). Залишається тільки гадати, яким чином фрази про неіснуючого на початку ХХ століття патріарха (так само як і вказівка на неодноразові перевидання "Росії і Європи" Данилевського) потрапили в російське видання книги Лакер. З приводу іншої роботи цього історика "Росія і Німеччина. Наставники Гітлера" І. П. Савицький (син відомого лідера євразійства) пише наступне: "Наскільки ця праця" солідний "можна судити з того, що на одній сторінці (с. 150 російського видання ) ми знаходимо безліч помилок: в 1922 р. Кирило оголосив себе не імператором, а місцеблюстителем престолу, не всі його суперники були дискредитовані в ході революції, навпаки, в цьому дорікали саме ст. кн. Кирила, він же наполягав на своїх правах за правилами успадкування престолу. В. кн. Микола Миколайович не жив у Парижі і т.д. Все це несуттєво, але характеризує вільність поводження з фактами "(13).
Показовими є і що з'явилися в останні роки "енциклопедії", які при їх уважному прочитанні не витримують ніякої критики. Це, в першу чергу, стосується видання "Російський патріотизм" (14), випущеного трьохтисячний тиражем. У більш ніж 900-сторінкову книгу, де згідно з назвою повинні були бути представлені саме російські патріоти, потрапили дуже різні люди: Г. А. Зюганов (автор статті не вказаний), Е. В. Лимонов (автор не вказаний), В. М . Пуришкевич (автор А. Степанов), Г. К. Жуков (автором значиться М. Жукова), І. А. Ільїн (автор О. Платонов) К. В. Смирнов-Осташвілі (автор В. Хатюшин), Д. Д . Васильєв (автор статті не вказаний), І. В. Сталін (автор О. Платонов), П. А. Столипін (автор О. Платонов). Святі Іоанн Кронштадтський і Серафим Саровський сусідять із сучасними неоязичники (В. М. Безверхий, В. М. Ємельянов та ін.) Разом із З. А. Космодем 'янської (15), О. В. Кошовим (16), Льонею Голикова (17) і А. М. Матросовим (18) представлені ідеологи т.зв. "Російського фашизму" - А. А. Вонсяцкого (19) та К. В. Родзаєвський (20). Статті "Російський фашизм" і "Ритуальні вбивства" у виданні вміщено разом зі статями "Православ'я" і "Тост за здоров'я російського народу". У зв'язку з включенням до видання під заголовком "російський патріотизм" статей про представників т.зв. "Російського фашизму" характерно твердження, що "наприкінці Великої Вітчизняної війни вожді російських фашистів стали розуміти велич особистості Сталіна, захоплювалися перемогами російської зброї над Гітлером" (21). Подібна еклектика, як у краплі води відбиває загальне сум'яття розумів в сучасній Росії. У виданні чимало лакун і в цьому зв'язку не зовсім зрозуміло - чи варто вважати, що не потрапили до енциклопедії не є російськими патріотами.
Основа будь-якої наукової енциклопедії - максимально неупереджена оцінка в більшості статей відсутня. Тому всі фрази, типу "убитий єврейськими більшовиками" (22), цілком на совісті авторів; так само як і захоплені оцінки деяких з наших сучасників ("співак радянської епохи", "справжній патріот" і т.п.).
Значна кількість статей про персоналії у цьому виданні взагалі позбавлене списку джерел та літератури: Олександр III (автор С. Семанов); Н. В. Гоголь (автор Ю. Сохряков); Ф. М. Достоєвський (авторами зазначені якийсь Б. Б. і Ю. Сохряков); Іоанн Кронштадтський (автор не вказаний); К. М. Леонтьєв (автором вказаний Ф. Р.); І. А. Ільїн (автор О. Платонов); К. П. Побєдоносцев (автор В. Федоров) ; В. В. Розанов (автор Ю. Сохряков), П. А. Столипін (автор О. Платонов); А. С. Суворін (автор не вказаний); Д. І. Менделєєв (автор О. Платонов); С. А. Нілус (автор А. Стрижов); В. П. Мещерський (автор С. Лебедєв), А. І. Кошелев (автор не вказаний); Ф. В. Чижов (автор не вказаний, а сама "стаття" займає всього 5 рядків) і т.д. Симптоматично, що стаття про Л. М. Толстого, мабуть в силу його складних відносин з церквою, до видання не потрапила, тобто великий письменник у число російських патріотів не увійшов, зате скандально відомому монархіста початку ХХ ст. В. Г. Орлову відведено майже 3 сторінки тексту.
У деяких статтях наводиться назва книг без місця і року їх видання. Наприклад, у статті "В. В. Шульгін" (автор не вказаний) наводиться лише одне його твір і то без місця видання і з неправильним роком випуску, а в статті "Власов Ю. П." (Автор не вказаний) всі книги Власова перераховані без місця та року видання (23). Джерела цитат, наведених у статтях, часто не вказуються, тому неможливо зрозуміти - звідки вони взяті. Отже, неможливо звірити цитати з оригіналом, і доводиться вірити авторам (часто анонімним) на слово, сподіваючись, що вони не спотворили текст оригіналу. Багато висловлювання голослівні (як загальновідомий факт подається інформація про "таємне умертвінні" І. В. Сталіна (24)). У ряді статей про наших сучасників (В. П. Астаф 'єв, В. В. Кожинов, Е. Ф. Володін, П. Л. Проскурін та ін) немає точних дат смерті.
Обсяг статей та їх спрямованість залежать від симпатій і антипатій авторів. Звичайно, в будь-якій енциклопедії обсяг статей завжди різний, але коли одні статті займають 2-3 рядки, а інші 5-9 сторінок, то це порушує всі енциклопедичні принципи. На цей аспект, у своїй рецензії на видання звертає увагу історик С. М. Сергєєв: "Незрозумілі критерії, якими керувалися творці томи при визначенні обсягу статей про тих чи інших персонажів. Матеріал про звичайний публіциста В. А. Грінгмуту рази в 3-4 рази перевершує роботу про велике мислителя К. М. Леонтьєва. Різного роду малозначні активісти "Пам'яті" та інших об'єднань 1950-1990-х років виглядають більш респектабельно, ніж Ю. В. Бондарев та М. П. Лобанов, П. В. Палиевский і В. В. Кожинов (останній навіть фотографії не удостоївся, як і дати смерті "(25).
Вся дореволюційна політична діяльність найвідомішого політичного і громадського діяча В. В. Шульгіна вкладається в кілька рядків, а стаття про нього менше, ніж про його однофамільця - члені товариства "Пам'ять". Судячи з усього, таке "покарання" з боку сучасних монархістів було застосовано до Шульгіну через його участі в зречення Миколи II.
Впадає в око відсутність у виданні статей про цілий ряд діячів Білого руху. Залишається припустити, що укладачів не влаштували "ліберальні" М. А. Алексєєв, А. І. Денікін, О. В. Колчак, Л. Г. Корнілов та ін Статті про монархістів - учасниках Білого руху (М. К. Дітеріхс, Ф. А. Келлер та ін (26)) у виданні є, але проігноровані інші білі монархісти - М. Г. Дроздовський і В. О. Каппель.
Під заголовком "Передмова" до видання "Російський патріотизм" дається стаття І. А. Ільїна (27). Здається, ще ніхто не додумався давати в якості передмови до своїх робіт тексти Л. М. Толстого чи Ф. М. Достоєвського. У подальшому виданні серії "Русское світогляд" (28) ця тенденція отримала подальший розвиток. У якості "авторів" статей для енциклопедій під редакцією О. А. Платонова виступили: Н. В. Гоголь, М. О. Лоський, В. В. Зеньковський, С. М. Булгаков, Л. А. Тихомиров, Л. П . Карсавін, К. П. Побєдоносцев та інші, давно померлі мислителі. Укладачем видання були взяті окремі фрагменти з їхніх робіт, які, після відповідної обробки, даються замість енциклопедичних статей. Деякі з нині живих дослідників, у тому числі й колеги автора цієї статті, були чимало здивовані, виявивши, що їх статті, опубліковані в різних виданнях, виявилися без їх відома і згоди, передруковані в платонівських енциклопедіях (це до того ж є ще й порушенням авторського права).
Грунтовний критичний аналіз видання О. А. Платонова міститься в рецензії С. М. Сергєєва (29). Перераховуючи допущені авторами помилки, він приходить до наступного висновку: "Фактичних же помилок в" енциклопедії "просто море ... Про те, наскільки безграмотно оформлена в більшості матеріалів книги бібліографія, потрібно говорити спеціально. Можна було б вказати ще дуже багато кричущих провалів даного видання, але вже з перерахованих, по-моєму, досить зрозуміло: перед нами все, що завгодно, але тільки не енциклопедія "(30). Не вдаючись в ідеологічні суперечки з авторами, вкажу лише на фактичні неточності. У статті про Победоносцеве написано, що він "син парафіяльного священика" (31) (насправді він був онуком священика і сином професора Московського університету). У цій же статті дається відсилання до "Московському збірки" Побєдоносцева, але у виданні ми знаходимо тільки "Московський збірник" Л. І. Бородіна (стаття про видання Побєдоносцева в книзі відсутній) (32). У статті "Микола II" дається відсилання до статті присвяченій слідчому Н. А. Соколова, але в книзі ми знаходимо лише статтю про його однофамільця.
У статті присвяченій Д. І. Іловайського (автор не вказаний) повідомляється, що історик "після 1917 багаторазово заарештовувався єврейськими більшовиками. По-звірячому вбито за нез'ясованих обставин" (33). Залишивши на совісті безіменного автора "єврейських більшовиків", відзначимо, що Іловайський заарештовувався один раз, а вказівку на його вбивство - брехня. Ризикну припустити, що автор просто переплутав долю Іловайського з трагічною долею його дружини: "Навесні 1918 р. він був заарештований і три тижні провів у катівнях чека. М. І. Цвєтаєвої за допомогою її" квартиранта ", такого собі" Генріха Бернардовича "або" ікси "через Дзержинського вдалося домогтися звільнення восьмидесятирічного старця. За свідченням обізнаних осіб він тримався бездоганно." Наступного ранку, - згадує М. І. Цвєтаєва, - явище Андрія "." Ну, Марина, молодець твій Ікс! Випустив діда ". -" А ти сказав, через кого? "-" Та що ти! "-" Дарма, неодмінно передай, що звільнив його з полону єврей Ікс ". -" Та що ти, матінко, він, якщо дізнається - назад запроситься! "" Назад не запросить, - продовжує М. І. Цвєтаєва, - сам вишагнул. Зі світу, де Іловайського садить Ігрек і звільняє Ікс - в інший світ, про який, думаю, за все своє життя мало думав, цілком і зроду віддавшись світу не менш потойбічного: білому "" (34). Іловайський помер 15 лютого 1920 року, працюючи до останнього дня свого життя. Його дружина була зарізана зимової ночі 1929 грабіжниками, які виявили шістьдесят-чотири рубля з копійками (35).
У літературі до статті про В. М. Пуришкевич спотворено назва статті І. С. Розенталя (36); в списку робіт Пасхалова - назва його книги (37); в літературі до статті "П. А. Крушеван" - назва видання, що опублікував статтю Р. Б. Ромів (38). "Есхатологічна фантазія" Тихомирова називається "В останні дні", а не "В останні часи", як пише М. Б. Смолін (39). С. Ф. Шарапов помер не в квітні, а в червні (40), невірно вказана дата народження М. П. Аксакова і т.д. Єдина уніфікація дат життя і смерті в статтях, присвячених персоналіям, у виданні відсутня. Іноді вказуються тільки роки, іноді дні і місяці, іноді навіть дати за старим і новим стилем.
Зустрічаються у виданні та приклади запозичення чужих текстів (як дослівно, так і у вигляді близького до тексту викладу чужих текстів). "У статті про Ю. І. Селезньова - пише С. М. Сергєєв - ми зустрічаємося з відвертим плагіатом, її автори нічтоже сумняшеся, без лапок і посилання стягнули здоровенний абзац із давнього передмови В. Н. Ганичева до збірника статей видатного критика" Золота ланцюг "" (41).
Разом з тим, в енциклопедії є і статті, написані з наукових позицій і містять маловідомі або невідомі факти про життя і діяльність російських консерваторів (про наявність таких статей згадує у своїй рецензії та С. М. Сергєєв). Це, перш за все, матеріали А. Мінакова, В. Рилова, В. Воропаєва. У деяких матеріалах, написаних А. Степановим і Т. Кальченко, зустрічаються раніше невідомі факти, почерпнуті з періодики та архівів. На жаль, такі статті буквально губляться на загальному тлі видання. Це відзначає і сучасний петербурзький історик Д. І. Стогов: "Якщо біографії О. А. Римського-Корсакова, Б. В. Штюрмера написані А. Д. Степановим на широкому колі джерел і, перш за все, періодичної преси правого спрямування, то стаття С. В. Лебедєва про Є. В. Богдановича заснована тільки на одному з численних некрологів генерала "(42).
Ще один приклад недбало підготовленого видання, - енциклопедія М. Б. Смоліна, що вийшла в 2005 році (43). Стаття про Тихомирова займає в ній 92 (!) Сторінки, але в списку літератури, присвяченої Тихомирову, присутні тільки дві (!) Роботи - емігранта В. А. Маєвського та самого автора видання. І це при наявності десятків статей про Тихомирова, кількох монографій та дисертаційних досліджень. Судячи за статтею Смоліна про Тихомирова вже у виданні 2008 р. можна говорити про те, що чужі дослідження ігноруються цим автором навмисно, тому що "Список" літератури до статті знову склали дві вищеназваних роботи (44). У виданні 2008 року знову зазначено невірне називання роботи Тихомирова - "В останні часи", замість - "В останні дні" (45).
Стаття про Шарапова займає всього 8 рядків (46), кожна з яких починається з нового абзацу. Література до цієї статті відсутній. Стаття про Кірєєва займає 7 рядків, зате стаття про М. Н. Каткова - 35 сторінок. І. С. Берднікову приділено 33 сторінки; Іловайського - 8 рядків, А. А. Григор '- 5, а Пасхалова всього 6. Незрозуміло, чому в ряді випадків немає точних дат народження і смерті, хоча вони давно відомі дослідникам (не вказані, наприклад, день і місяць народження Шарапова).
Кожен автор вільний давати в списку літератури ті твори, які вважає за потрібне. В анотації до книги Смоліна говоритися про "обрану (рекомендаційну) літературу" до статей. Цей принцип стосується і творів. Проте коли в списках джерел та літератури до статей в основному зустрічаєш лише прізвище автора книги, згадану близько 30 разів, а саме видання прикрашають два абсолютно однакових (!) Портрета автора, то мимоволі виникають сумніви в об'єктивності.
Іноді список джерел та літератури значно перевищує обсяг самої статті. Наприклад, стаття "Бронзов А.А." займає 3 рядки, а список творів, що додається до неї - більше 40 рядків. Стаття "Буткевич Т. І." - 14 рядків, а список джерел та літератури - 50. Стаття "Піхно Д. І." - 6 рядків, а список творів - 22. Стаття "Самоквасов Д. Я." - 3 рядки; список творів - 19. Зате в статтях "Леонтьєв К. Н." і "Марков Н. Є." списки літератури відсутні, а вся література до статті "Меньшиков М. О." представлена однією роботою самого Смоліна.
У книзі є ряд некоректних виносок: "Єфименко А. Р. Еволюція соціально-історичних і філософських поглядів Л. А. Тихомирова. Дисс. С. 61" (незрозуміло, яка дисертація мається на увазі (47)), або: "У 2000 -х роках "Пушкінський Дім" видає Повне зібрання творів К. М. Леонтьєва "(48).
Нарешті, все більш відвертими стають випадки привласнення чужих текстів, що плагіатори навіть "з ввічливості" не ставлять на першоджерело жодної посилання. Кілька років тому автор цей рядків опублікував у співавторстві матеріали зі слідчого справи В. В. Шульгіна (49). На жаль, ці публікації стали об'єктом плагіату. На сайті Санкт-Петербурзького бюро політичного аналізу петербурзький дослідник Д. А. Вітушкіна опублікував статтю "Шульгін Василь Віталійович" (50). У частині статті, названої "Повернення" він посилається на слідчу справу Шульгіна. Проте з цим слідчим справою Вітушкіна ніколи не працював, а просто дослівно, без посилання на першу публікацію, переписав цитати і виноски з публікації О. В. Репнікова і В. С. Христофорова (51). Були запозичені виноски на ЦА ФСБ Росії № 41 і № 44). У матеріалі Вітушкіна є й прямі запозичення, які легко виявляються при порівнянні. Наведу тільки один фрагмент, в якому зустрічаються посилання на архівні матеріали, які Вітушкіна ніколи не тримав у руках. "У жовтні 1944 року Сремських Карловці, де жив В. В. Шульгін, були звільнені Радянською Армією. 2 січня 1945 він, коли йшов за молоком, був затриманий в югославському місті Новий Сад оперуповноваженим 3-го відділення 1-го відділу Управління контррозвідки "Смерш" 3-го Українського фронту лейтенантом Ведерникова за вказівкою начальника 3-го відділення Чубарова Олександра Івановича (Начальником 1 відділу Управління у той час був підполковник Неживий, а начальником Управління фронту П. І. Івашутін) [ЦА ФСБ РФ. Д. № Р - 48956. Л. 9-9 зв.]. Після проведення первинного допиту В. В. Шульгін був вивезений спочатку до Угорщини, потім Москви, де тільки 31 січня його арешт був оформлений процесуально [ЦА ФСБ РФ. Д. № Р - 48956. Л. 3]. Після пред'явлення обвинувачення В. В. Шульгіну і проведення слідства, яке тривало більше двох років, за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР він був засуджений до тюремного ув'язнення терміном на 25 років. У провину йому ставиться стандартний набір різних частин ст. 58. КК РРФСР. На запитання, поставлене перед винесенням вироку, чи визнає він себе винним, В. В. Шульгін відповів: "На кожній сторінці мій підпис, значить, я ніби підтверджую свої справи. Але вина це, чи це треба назвати іншим словом - це надайте судити моїй совісті "[Красюков 1994: 128]. Термін В. В. Шульгін відбував у Володимирській тюрмі (1947-1956), познайомившись з неординарними співкамерниками, серед яких був філософ Данило Андрєєв, академік Василь Парин, князь П. Д. Долгоруков, полонені німці і японці "(52).
А ось уривок з публікації Репнікова і Христофорова: "У жовтні 1944 р. Сремських Карловці, де жив В. В. Шульгін, були звільнені Радянською Армією. 2 січня 1945 він був затриманий в югославському місті Новий Сад оперуповноваженим 3-го відділення 1 - го відділу Управління контррозвідки "Смерш" 3-го Українського фронту лейтенантом Ведерникова за вказівкою начальника 3-го відділення Чубарова Олександра Івановича (Начальником 1 відділу Управління у той час був підполковник Неживий, а начальником Управління фронту П. І. Івашутін) [Див: ЦА ФСБ РФ. Д. № Р - 48956. Л. 9-9об.]. ... Після проведення первинного допиту В. В. Шульгін був вивезений спочатку до Угорщини, потім Москви, де тільки 31 січня його арешт був оформлений процесуально [ЦА ФСБ РФ. Д. № Р - 48956. Л. 3]. Після пред'явлення обвинувачення В. В. Шульгіну і проведення слідства, яке тривало більше двох років, за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР він був засуджений до тюремного ув'язнення терміном на 25 років. У провину йому ставиться стандартний набір різних частин ст. 58. КК РРФСР. На запитання, поставлене перед винесенням вироку, чи визнає він себе винним, В. В. Шульгін відповів: "На кожній сторінці мій підпис, значить, я ніби підтверджую свої справи. Але вина це, чи це треба назвати іншим словом - це надайте судити моїй совісті "[Цит. По. Красюков Р. Г. Особи. Біографічний альманах. СПб., - М., 1994. Т.5. С.128] . Термін В. В. Шульгін відбував у Володимирській тюрмі (1947-1956), познайомившись з неординарними співкамерниками, серед яких був філософ Данило Андрєєв, академік Василь Парин, князь П. Д. Долгоруков, полонені німці і японці "[Детальніше див: Шульгін В.В. Плями] (53).
На жаль, кількість далеко не завжди є ознакою наукової якості робіт. Деякі дослідники, у пошуках "новизни теми" іноді просто намагаються огульно відкинути всі минулі праці своїх попередників, звинувативши їх в упередженості та кон'юнктурі. Наприклад, в одній з дисертації стверджується, що до сьогоднішнього дня (2002 року) переважної є оцінка Леонтьєва, як "представників реакційного кіл російської політичної думки" (54). Якщо врахувати, що найсвіжіші монографії про Леонтьєва, використовувані авторам відносяться до початку 1990-х років, а єдиною виноски в авторефераті удостоївся О. Е. Мандельштам (55), то зрозуміла спроба дослідника "ломитися у відкриті двері", в черговий раз доводячи , що спадщина Леонтьєва гідно вивчення, а сам він аж ніяк не реакціонер. У дисертаційному дослідженні А. В. Хорошеве присвяченому Данилевському (56), автор у джерельній частина привертає раніше невикористані архівні джерела, що може тільки вітатися, але в історіографічній частині, повністю ігнорує дисертації, раніше захищені істориками: А. Н. Птіциним (1999 р .), А. К. Камкін (2004 р.), А. В. Єфремовим (2006 р.), М. А. Ємельяновим-Лук'янчикова (2006 р.), хоча їх зміст стосується теми дослідження. Ряд помилок і неточностей містить кандидатська дисертація Ю.В. Петриченко (57). Автор слабко володіє матеріалом (у роботі є серйозні бібліографічні прогалини, неприпустимі для дисертації, що захищається за спеціальністю 07.00.09 - історіографія, джерелознавство та методи історичного аналізу), не вміє правильно оформляти бібліографію, і, нарешті, робить дивні, з точки зору правил російської мови, затвердження.
Що стосується публікацій і републікованих робіт російських консерваторів, то в силу нестачі місця коротко окреслю деякі проблеми в цій галузі. Недбалий стиль характеризує републікованих спогадів князя М. Д. Жевахова здійснену в 2006 році Платоновим (58). Про те, звідки саме здійснена передрук спогадів ніде не вказується. При порівнянні видання 2006 року з випущених раніше виданням 1993 року (59), підготовленим А. Н. Стрижова можна помітити, що у видання 2006 року без будь-яких застережень не були включені всі розділи з першого тому, аж до голови "Облави" ( 60). Видання Платонова починається з розділу "Облави" (61) і далі включає текст до голови "Звільнення" (62), включаючи саму голову. Потім йдуть голови з 2-го тому "Після арешту" (63) аж до голови "Походження влади", включаючи останню. Далі не включені всі глави, крім глави "Дурман" і глави "Уроки революції", під заголовком Платоновим як "післямова". Відзначу, що в 2007 році в Петербурзі видавництвом "Царське Дело" була здійснена републікування спогадів Жевахова в повному обсязі, зроблена за першоджерелом з додатком статті А. Д. Степанова (64).
У сьогоднішній Росії популярні роботи Л. А. Тихомирова. У результаті з'явилися перевидання, які дублюють вийшли раніше книги без відома їх укладачів. Наведу найбільш кричущі факти. У 1999 році С. М. Сергєєвим: вперше була опублікована повість Тихомирова "В останні дні (Есхатологічна фантазія)" (65). Робота була перевидана в супроводі статті С. В. Чеснокова з коментарями Сергєєва без відома дослідників і посилань на першу публікацію, про що автора цих рядків повідомив Сергєєв (66). Вступна стаття Чеснокова "Лев Тихомиров. По обидва боки барикад" була узята видавцями з інтернет-сайту, адреса якого наводиться. Текст повісті Тихомирова та коментарі Сергєєва були взяті з книги "Християнство і політика" без посилань на першоджерело. У "піратському" виданні зазначено, що це "видання православного братства в ім'я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господня".
У 2004 році видавництво "Бібліотека Сербського Хреста" (67), а в 2006 році відоме видавництво "Айріс-прес" (68) випустили "монархічну державність" Тихомирова. За яким тексту здійснена публікація 2004 року - не вказувалося. У виданні 2006 року від видавництва повідомлялося, що "книга друкується за репринтне видання Російського імперського союзу-ордена (Санкт-Петербург, 1992)". Це не відповідає дійсності, оскільки в книзі 1992 року, на яку посилається "Айріс-прес" (69) відсутні редакційні примітки до тексту Тихомирова, включені безпосередньо в тіхоміровскій текст видання 2006 року. Ці примітки не належать Тихомирову, і спочатку можна припустити, що вони зроблені видавництвом. Однак, при порівнянні текстів виявляється, що вони збігаються з примітками С. М. Сергєєва та З. Г. Антипенко до видання "монархічної державності" 1998 року (70). У бесіді з автором цієї статті С. М. Сергєєв висловив здивування тим, що написані ним тексти використовуються без його згоди. Таким чином, можна констатувати, що у виданнях "монархічної державності" 2004 і 2006 рр.. відтворюються (без посилань на першоджерело) примітки і покажчик імен (упор. О. В. Єфремов) з видання 1998 року. На жаль, у початковому анотований покажчик імен, складеним А. В. Єфремовим, зустрічаються численні помилки в датах і написанні імен, які без виправлень перекочували і в видання 2004 і 2006 рр.. (71)
У 1997 році Смолін здійснив публікацію книги Л. А. Тихомирова "Релігійно-філософські основи історії", яка вийшла 5-тисчним накладом у серії "Шляхи російського імперської свідомості" як "Додаток до журналу" Москва "" (72). Оригінал рукопису зберігається в ГА РФ, однак гриф архіву або посилання на нього у виданні Смоліна відсутні. На цей факт у 2000 році звернув увагу дослідник С. В. Чесноков (73). Згодом дана книга Тихомирова книга неодноразово перевидавалася Смоліним. У 2007 році вийшло 5-е видання (74). У вступній статті Смолін підкреслює, що "дане видання вперше друкується з великими доповненнями та виписками, які Л. А. Тихомиров робив для написання самого тексту" Релігійно-філософських засад історії "" (75). Про те, що "книга виходить з додатком, значно доповнює попередні видання" ми дізнаємося ще двічі - з повідомлення, розміщеного поруч з титульним листом, і з анотації (76). Повідомляється і про те, що видання здійснено "з благословення архієпископа Самарського і Сизиранского Сергія" (77). Відсутня тільки (вже вкотре) посилання на ГА РФ і вказівка на те, звідки взяті і де зберігаються сама робота "Релігійно-філософські основи історії" і вперше публікуються тіхоміровскіе запису.
Можна зробити висновок, що як апологетика, так і критика історіографії російського консерватизму ведеться деякими авторами аж ніяк не в рамках наукового дискурсу, а на рівні "навішування ярликів". Використання в їх статтях емоційно-оцінних епітетів і грубих випадів на адресу опонентів (поряд з чудовою оцінкою власних праць) позбавляє ці матеріали будь-якої наукової значимості і переводить їх у розряд публіцистики. Не володіючи, чи погано володіючи джерелами (особливо архівними), ці автори чи висмикують з контексту "зручні" ім цитати, або навмисно перекручують факти. Публікація і републікування робіт російських консерваторів в ряді випадків так само далека від дотримання елементарних археографічних норм. Часом мають місце приклади відвертого плагіату і ці негативні явища не можна замовчувати.
Можна говорити, як про навмисне спотворення історії російського консерватизму, на догоду миттєвим цілям, так і про ненавмисної недбалості, яка випливає з відсутності професіоналізму, або ж через надмірну поспішність при підготовці видань. Історичні фальсифікації (якими б "благородними" мотивами не керувалися їхні виробники), як і грубі помилки, які межують з невіглаством, виправдати не можна, але випадково допущені неточності і помилки, на жаль, річ неминуча.
Список літератури
1. Лакер У. Чорна сотня. Походження російського фашизму. М., 1994.
2. Лакер У. Чорна сотня. Витоки російського фашизму. Вашингтон, 1994.
3. Лакер У. Чорна сотня. Походження російського фашизму. С. 40.
4. Лакер У. Чорна сотня. Витоки російського фашизму. С. 41.
5. С. 471. А ось Г. В. Бутмі, позначений у покажчику імен до вашингтонського виданню, як "Де Кацман Бутмі" з покажчика імен в московському виданні просто пропав.
6. Лакер У. Чорна сотня. Походження російського фашизму. С. 60, 74, 425.
7. Там же. С. 271, 418. Подібне спотворення прізвищ присутній і у вашингтонському виданні.
8. Там же. С. 69, 424.
9. Там же. С. 46.
10. Лакер У. Чорна сотня. Витоки російського фашизму. С. 73.
11. Там же. С. 89.
12. Лакер У. Чорна сотня. Походження російського фашизму. С. 90.
13. Савицький І. П. Прага та зарубіжна Росія (Нариси з історії російської еміграції 1918-1938 рр..). Прага, 2002. С. 54, виноска 1.
14. Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російський патріотизм / Гол. ред., сост О. А. Платонов, сост. А. Д. Степанов. М., 2003.
15. Там же. С. 379. Автор статті не вказано; обсяг статті становить 6 рядків, фотографії немає.
16. Там же. С. 380. Автор статті не вказано; обсяг статті становить 4 рядки, фотографії немає.
17. Там же. С. 193. Автор статті - О. П. [Олег Платонов]; обсяг статті становить 4 рядки, фотографії немає.
18. Там же. С. 442. Автор статті не вказано; обсяг статті становить 9 рядків, фотографії немає.
19. Платонов О. Вонсяцкого А.А. / / Там же. С. 148. Зауважу, що обсяг статей, присвячених "російським фашистам" значно перевищує обсяг вищевказаних статей, присвячених Космодем'янської, Кошовому та Матросову. Статті про Вонсяцкого і Родзаевским також забезпечені фотографіями.
20. Гусєв К. Родзаєвський К. В. / / Там же. С. 628-629.
21. Широпаєв А. Російський фашизм / / Там же. С. 677.
22. Степанов А. Бутмі-де-Кацман Г.В. / / Там же. С. 113.
23. Шульгін В. В. / / Там же. С. 885; Власов Ю. П. / / Там же. С. 143. В обох статтях автори не вказані.
24. Платонов О. Сталін Й. В. / / Там же. С. 765.
25. Сергєєв С. Дві книги про патріотизм і патріотів / / Москва. 2003. № 11. С. 202.
26. Фомін С. Дітеріхс М.К. / / Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російський патріотизм. С. 221-224; Він же. Келлер Ф. А. / / Там же. С. 354-356.
27. Ільїн І. А. Передмова / / Там же. С. 5-20. І. А. Ільїн так само значиться "автором" статей "Націоналізм", "Російська ідея" та ін / / Там же. С. 477-481; 651-654. Автором статті "Національність" став С. Булгаков / / Там же. С. 481-482. Автором багатьох статей вказаний покійний митрополит Санкт-Петербурзький Іоанн (Сничов).
28. Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російське світогляд / Гол. ред., сост. О. А. Платонов. М., 2003. Наприклад статті: "Кожевников В. А." (Автор Лоський Н. О.), Мережковський Д. С. (автор Зіньківський В. В.), "Народна монархія" (автори Л. А. Тихомиров і К. П. Побєдоносцев, використані фрагменти з їхніх робіт); "Розанов В.В. " (Автори В. В. Зеньковський і якийсь Д. К.), "Росія і Європа" (автор Н. М. Страхов), "Самарін Ю. Ф." (Автор В. В. Зеньковський) і т.д.
29. Сергєєв С. Дві книги про патріотизм і патріотів. С. 200-203.
30. Там же. С. 202-203.
31. Федоров В. Побєдоносцев К. П. / / Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російський патріотизм. С. 576.
32. Там же. С. 464.
33. Там же. С. 289. Автор статті не вказано, взагалі у виданні багато статей, автори яких або не вказані або приховані за ініціалами (деякі ініціали, втім, легко розшифровуються).
34. Дурновцев В. А., Бачинін А. М. Вчений гризун: Д. І. Іловайський / / Історики Росії XVIII-початок ХХ століття. М., 1996. С. 377. Див: Цвєтаєва М. Будинок у Старого Пимена / / Вона ж. Проза. М., 1989.
35. Дурновцев В. А., Бачинін А. М. Вчений гризун: Д. І. Іловайський. С. 377-378.
36. Зазначено: "Розенталь І. С. Пуришкевич в 1917 / / Збірник статей, присвячений 60-річчю В. В. Журавльова. М., 1998". Правильно: "Розенталь І. С. Пуришкевич - відомий і невідомий (До питання про еволюцію правого радикалізму в Україні) / / Проблеми політичної та економічної історії Росії: Збірник статей. До 60-річчя професора В. В. Журавльова. М., 1998 . С. 284-303 ". Див: Степанов А. Пуришкевич В.М. / / Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російський патріотизм. С. 607.
37. Зазначено: "Похибки поновлення 17 жовтня. 1905 державного ладу і спроба їх усунення. М., 1910". Правильно: "Похибки оновленого 17 жовтня 1905 Державного ладу і спроба їх усунення. М., 1910". Див: Степанов А. Пасхалов К. М. / / Там же. С. 548.
38. Зазначено: "Ромів Р." Консервативний бомбіст "у російській парламенті / / Завтра. 2000. 18 квітня.". Правильно: "Ромів Р." Консервативний бомбіст "у російській парламенті / / День літератури. 2000. № 7-8". Див: Степанов А. Крушеван П. А. / / Там же. С. 386.
39. Смолін М. Тихомиров Л. А. / / Там же. С. 794.
40. Платонов О., Степанов А. Шарапов С. Ф. / / Там же. С. 861.
41. Сергєєв С. Дві книги про патріотизм і патріотів. С. 202. Автори статті "Селезньов Ю. І." - С. Лобзові та О. Платонов / / Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російський патріотизм. С. 708.
42. Стогів Д. І. Правомонархіческіе салони Петербурга - Петрограда (кінець XIX - початок XX століття). СПб., 2007. С. 13. Стаття С. В. Лебедєва, підписана ініціалами С. Л., поміщена на С. 96-97 енциклопедії.
43. Смолін М. Б. Енциклопедія імперської традиції російської думки. М., 2005.
44. Смолін М. Б. Тихомиров Л.А. / / Чорна сотня. Історична енциклопедія. 1900-1917 / Упоряд. А.Д. Степанов, А.А. Іванов. М., 2008. С. 547.
45. Там же. С. 546.
46. Тут і далі обсяг статей дається без урахування списку джерел та літератури.
47. Смолін М. Б. Енциклопедія імперської традиції російської думки. С. 419. Разом з тим у виносці 90 інша дисертація вказується навіть із згадкою вузу, в якому вона була захищена. У виносці 22 зазначено тільки назва роботи Аптекман, без атрибутації; у виносці 23 не вказано місце і рік виходу книги, у виносці 29 не вказано прізвище автора, у виносці 71 - відсутні місця видання перерахованих книжок і т.д.
48. Там же. С. 255.
49. Репников А. В., Христофоров В. С. Невідомий Шульгін / / Консерватизм в Росії і світі: У 3 ч. Воронеж. 2004. Ч. 1. С. 218-237; З архівного слідчої справи № Р-48956 щодо Шульгіна Василя Віталійовича / Публ. і кому. А. В. Репнікова, В. С. Христофорова / / Консерватизм в Росії і світі: У 3 ч. Воронеж. 2004. Ч. 3. С. 162-182.
50. Вітушкіна Д. О. Шульгин Василь Віталійович / / http://politanaliz.land.ru/shulgin1.htm
51. Репников А. В., Христофоров В. С. Невідомий Шульгін / / Консерватизм в Росії і світі: У 3 ч. Ч. 1. С. 231.
52. Вітушкіна Д. О. Шульгин Василь Віталійович / / http://politanaliz.land.ru/shulgin4.htm.
53. Репников А. В., Христофоров В. С. Невідомий Шульгін / / Консерватизм в Росії і світі: У 3 ч. Ч. 1. С. 231.
54. Чікірев Д. С. Історіософія К. М. Леонтьєва в контексті вітчизняної суспільно-політичної думки. Автореф. дисс. ... Канд. філос. наук. М., 2002. С. 3.
55. Відзначу, що О. Е. Мандельштам дійсно відчував сильний вплив К. М. Леонтьєва, в чому і сам зізнавався. Див: Мандельштам О. Е. "І ти, Москва, сестра моя, легка ...". М., 1990. С. 143-147.
56. Хорошева А. В. Творчість М. Я. Данилевського в суспільній думці пореформеної Росії. Автореф. дисс. ... Канд. іст. наук. М., 2007.
57. Петричко Ю.В. Спадщина Л.А. Тихомирова у вітчизняній історіографії. Автореф. дисс. ... Канд. іст. наук. М., 2007.
58. Жевахов М. Д. Єврейська революція / Под ред. О. А. Платонова. М., 2006.
59. Жевахов Н. Д. Спогади. Т. 1. Вересень 1915 - березень 1917. М., 1993. Т. 2. Березень 1917-січень 1920. М., 1993.
60. Тобто до С. 289 першого тому видання 1993
61. С. 289 того ж видання.
62. С. 321 того ж видання.
63. С. 8 другого тому видання 1993
64. Спогади товариша Обер-прокурора Святійшого Синоду князя М. Д. Жевахова. СПб., 2007.
65. Див: Християнство і політика. М., 1999. С. 393-538.
66. Тихомиров Л.А. В останні дні. М., 2004.
67. Тихомиров Л. А. Монархічна державність. М.: Видавництво "Бібліотека Сербського Хреста", 2004. Тираж 3 тисячі примірників.
68. Тихомиров Л. А. Монархічна державність. М.: Айрис-пресс, 2006. (Бібліотека історії та культури). Тираж 2 тисячі екземплярів.
69. Тихомиров Л. А. Монархічна державність. Російський імперський союз-орден. А / О "Комплект". СПб., 1992. Тираж 10 тисяч примірників.
70. Тихомиров Л. А. Монархічна державність. М.: ГУП "Обліздат", ТзОВ "АЛІР", 1998. Тираж 5 тисяч примірників.
71. Наприклад, Юрій Федорович Самарін став Юрієм Федотович / / Там же. С. 656. Ця помилка була відтворена у виданнях 2004 (С. 509) і 2006 рр.. (С. 610).
72. Тихомиров Л. А. Релігійно-філософські основи історії. М., 1997.
73. "Видано М. Смоліним без посилання на ГА РФ; див. ГА РФ, ф. 634, оп. 1. Дд. 48-58" / Чесноков С. В. "Соціологія панування" Макса Вебера крізь призму теорії верховної влади Л. А . Тихомирова / / Поліс. 2000. № 2. С. 171.
74. Тихомиров Л. А. Релігійно-філософські основи історії. 5-е видання, значно доповнене. М., 2007.
75. Смолін М. Б. Всеохоплюючий ідеал Льва Тихомирова / / Там же. С.22.
76. Там же. С. 2, 4.
77. Там же. С. 4.