Реферат студента 244 групи ф-ту (ЄНФ)
Новікова Бориса Юрійовича
Міністерство освіти Російської Федерації
Державна освітня установа вищої професійної освіти
Санкт-Петербурзький державний інститут точної механіки і оптики
(Технічний університет)
Гуманітарний факультет
Кафедра культурології
Санкт-Петербург
2000
I. Введення
Роботи відомого професора Ленінградського університету, фахівця з російського фольклору Володимира Яковича Проппа (1895-1970), створені ним у першій половині та середині ХХ століття, вважаються одними з найбільш значних за вкладом у розвиток вітчизняної фольклористики. Я трохи цікавлюся російським фольклором і мені давно хотілося ознайомиться з ними. Ці фундаментальні дослідження доступні навіть читачам не мають спеціальної філологічної підготовки. Вони досліджують не тільки фольклор, його жанри і прояви в обрядах і ритуалах, але і його значення для народу, його поетику, його вплив на сучасну культуру. Книга В.Я. Проппа «Російський героїчний епос» - перша і залишається до сих пір єдиною монографія, присвячена російським билин. Вона вперше з'явилася в 1955 р., друге виправлене видання вийшло в 1958 р. Вже побачили світ праці вченого «Морфологія казки» (1928 р.) та «Історичні корені чарівної казки» (1946 р.), що вплинули на характер цього дослідження. Автором розглянуті всі різноманітні сюжети, так що можливо використати книгу як довідник по епосу. Кожна думка спочатку формулюється, а потім розвивається і доводиться. Найбільш важливі судження дублюються. Педагогічний досвід дозволив В.Я. Проппу найбільш чітко організувати розділи і теми, викласти факти та їх аналіз доступним і живою мовою. Читач не стомлюється зайвими подробицями, але й не залишається без численних посилань та пояснень. Упорядкований матеріал і опис методів його обробки переконують у правильності зроблених автором висновків. Монографія «Російський героїчний епос» отримала першу університетську премію. Надалі розглядатися буде саме вона, всі посилання, крім спеціально обумовлених, будуть відноситься до зазначеного у списку літератури виданню.
II. Головна частина
II -1. ПОГЛЯДИ РІЗНИХ ВЧЕНИХ НА РОБОТИ В.Я. Пропп
Після виходу праці «Російський героїчний епос» виник імпульс до полеміки з багатьох питань епосоведенія. Головний спір у В.Я. Проппа розвернувся з Б.А. Рибаковим, впливовим у фольклороведческой середовищі прихильником історичної школи (Рибаков Б. А. Історичний погляд на російські билини / / Історія СРСР. 1961. № 5. Стор. 141-166; № 6. Стор. 80-96; Пропп В.Я. Про історизмі російського епосу (відповідь акад. Б. О. Рибакову) / / Російська література. 1962. № 11. Стор. 98-111; див. також: Про історизмі російського фольклору та методи його вивчення / / Пропп В. Я. Поетика фольклору. М., 1998. Стор. 185-208). Вчені Б.М. Путілов, Ю.І. Юдін та І.Я. Фроянов розвивали і доповнювали ідеї В.Я. Проппа. Надалі виникла тенденція як застосовувати в аналізі билинного сюжету методику вченого, так і виявляти історичну основу билини. При дослідженні билин сучасні фольклористи ведуть науковий пошук, незмінно використовуючи досягнення В.Я Проппа.
II -2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ АНАЛІЗУ
У своїй праці «Російський героїчний епос» В.Я. Пропп проявляє талант дослідника та навички педагога. Перш ніж приступити до розгляду матеріалу автор визначається з самим предметом вивчення. Найбільш вирішальними ознаками епосу він вважає, звичайно, героїчний характер його змісту, а також музичну форму виконання, віршовану і особливу метричну структури. Важливим для нього тут є відокремити власне героїчний епос як від деяких прозових жанрів, наприклад, казки та деяких видів старовинної повісті, так і взагалі від творів билинного віршованого розміру, таких як епічні духовні вірші, пісні баладного і скоморошного характеру. Також від билини відокремлюються тісно пов'язані з нею історичні пісні, причому автор постає тут в опозицію пануючим у той час історичної та неоісторіческой школам [див: стор 6-12]. Прихильники цього напряму прагнули виявити в билині відображення конкретного історичного події та відшукати для її героїв історичні прототипи. При цьому загальний задум пісні та її основна ідея не приймалися до уваги. Звідси йшли неправомірні і розвінчані спроби вивести билинних персонажів з літописних, співвіднести поява епосу з утворенням Київської Русі, приписати авторство билин не народу, а дружинної верхівки. Автор проти цього рішуче заперечує. Він сам стоїть на тому, що епос, частина фольклору, є виключно народним творінням, висловлює народні ідеали і тому зберігається в народній пам'яті. З цієї точки зору вчений вдало пояснює практично всі билинні сюжети, лише в рідкісних випадках вдаючись до посилань на ідеологічне або авторське вплив.
Після встановлення області розгляду В.Я. Пропп досліджує питання епічної методології в дореволюційній і радянській науці. Він показує неспроможність більшості з напрямків, намагається акцентувати увагу на необхідності вивчення епосу без відриву від історичної або художньої сторін. Велику увагу приділено заслугах російських революційних демократів (Н. А. Добролюбова, М. Г. Чернишевського і, особливо, В. Г. Беллінского, автора багатьох статей про народну поезію), а також А.М. Горького. Це, безсумнівно, пов'язане з обстановкою боротьби проти космополітизму і шовіністичним розповсюдженням ідей переваги і самобутності всього російського, характерними для часу створення монографії. Звичайно, незаперечні і згадувані за будь-якої можливості думки К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна та ін соціальних демократів також обумовлені не орієнтацією В.Я. Проппа, а панівною ідеологією. Сам автор наполягає на визначенні ідей билин, для чого потрібно правильно зрозуміти їх, вникнути у всі деталі. Він вивчає і порівнює різні записи для видачі повної картини сюжету. Тут він не складає зведений варіант і не виявляє найбільш часто зустрічаються варіанти, не шукає районних відмінностей, а аналізуючи авторські додавання і переробки, що вносяться з плином часу, намагається виявити той сенс, який був вкладений спочатку. Отримана картина може бути не підтверджена жодним з конкретних варіантів билини, але завжди дозволяє виявити колективний задум народу. Різноманітні записи по відношенню до цього задуму - лише приватні художні випадки його втілення. В.Я. Пропп бачить билину, що відбиває вікові ідеали народу, її створення належить до всіх століть, протягом яких вона шліфувалася і набувала нових або втрачала старі риси. Він заперечує мифологизацию епосом історії народу, адже навпроти, епос у своєму розвитку відкидає пережитки міфології. Процес взаємини епосу та історії мислиться ним залежним не від подій, а від різних епох. Саме в цьому напрямі він і веде своє дослідження [див: стор 12-28].
Безсумнівним плюсом є винесена в додатки коротка довідка про аналіз кожної з розглянутих билин іншими дослідниками [див: стор 558-591]. У тому випадку, коли літератури з даної пісні занадто багато, щоб згадати її всю, автор відбирає найбільш значні роботи. Він виділяє роботи, з якими повністю не згоден, залишаючи решту без коментарів.
II -3. ОСОБЛИВОСТІ ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ РІЗНИХ ЕПОХ
Первісно-общинний лад. В.Я. Пропп переконаний, що героїчний епос почав формуватися задовго до початку феодальних відносин. Оскільки прямих слідів існування такого явища немає, він наводить у приклад численні народи, що населяли територію СРСР, які затрималися у розвитку на рівні розкладання первісно-общинного ладу. Всі вони мають героїчний епос. Застосовуючи метод порівняння учений виявляє в епічних піснях народів Сибіру і Крайньої Півночі розвиток епосу з міфології; перехід героїчних діянь від боротьби за сімейну клітинку (ліричні почуття не грають ролі) до захисту рідного народу або битв проти гнобителів; перетворення стихійних господарів у ворожих чудовиськ; загальний для всіх героїв високий моральний дух і готовність забути свої інтереси для загального блага (часто вони є вождями); гіперболізація зовнішнього вигляду і дій героїв і їх ворогів. Епос свідчить про розпочату боротьбі за нове громадське пристрій: так сім'я є фактор, що руйнує родові відносини, а лицарство героя це не ознака минулого, де підтримка малася на увазі сама собою, а реакція на виникнення класової нерівності та експлуатації. У російській же епосі колізії героя в різних світах зайняли місце в чарівних казках, не зберігшись в билинах. Героїчні тексти відображають ідеали, які лежать в майбутньому, прагнення епохи. У цьому запорука їхнього довголіття. Зроблені висновки застосовуються автором у вивченні російської епосу, даючи можливість виділити найбільш древні його елементи, що полегшує можливість розглянути його розвиток. Автор виявляє дуже цікаву особливість російських епічних пісень. У той час як зовнішня форма пісень інших народів многосоставная і сюжет розвивається не за рахунок ускладнення, а приєднанням нових, однакових ланок, російські билини по суті односкладних і монолітні. Лише пісні про Садко і про Потика зберегли риси колишньої багатоскладний. Можливе злиття двох сюжетів в один (контамінація), на думку В.Я. Проппа, це вторинне явище, а простота, стислість і неподільність є результат тривалого вдосконалення епосу [см. подроб.: стор 29-58].
Київська Русь і період феодальної роздробленості. Епос Київської Русі не розглядається як продовження епосу, що склався в епоху родового ладу. Державні відносини зажадали не розвитку колишніх ідей, а затвердження нових, тому в епосі простежуються не залишки старого у новому, а конфлікт світоглядів, що належать цим двом завжди протиборчим часів. Зародившись ще в общинному ладі, традиції не переривалися. Старі сюжети були збережені, але наповнювалися новим змістом. Частина з них була використана і перероблена з метою утвердження ідеалів молодої держави, частина придбала напівказковий характер. Таке зіткнення ідеалів простежується у найдавніших російських билинах, билинах епохи Київської Русі [см. подроб.: стор 59-61].
Весь російський епос В.Я. Пропп розглядає як один Владимиров чи київський цикл, а не обласна епоси. Однак до Володимирового циклу належать далеко не всі билини. Частина билин сформувалася ще до утворення Київської Русі, а зміст їх не піддавалося процесу циклізації. Такі, наприклад, билини про Волхе і Святогора. Інші створювалися вже після того, як освіта циклу закінчилося. Це, наприклад, билини про набіг литовців або про Хотень Блудович, що з'явилися в московський період. Деякі, носять напівказковий характер і відображають більш вузькі ідеали, ніж інтереси держави. Серед них, наприклад, билина про Глiба Володьевіче або про Соломане і Василя Окуловіче. Нарешті, в цикл не входять билини яскраво місцевого характеру, як новгородські. Автором заперечується концепція поділу билин на два цикли: на київський і на новгородський. Картина побутування та поширення билин на сучасному йому Півночі показує загальну популярність основних героїв і сюжетів, та й відображаються у билинах загальнонаціональні ідеї навряд чи могли хвилювати тільки жителів якоїсь конкретної області. Решта ж є місцевими утвореннями, що не одержали широкого поширення [см. подроб.: стор 66-69].
Розвиток ранньо-державного російського епосу автор ділить на два періоди: київський та феодальної роздробленості, коли значення Києва знітилися серед безлічі місцевих центрів. У нових і перероблених старих піснях народ відбив напружену боротьбу з іноземними загарбниками, створив образи героїв-захисників вітчизни. Билини Київської чи Владимирова циклу об'єднуються загальним центром-Києвом, чолі якого, князю Володимиру («Красне Сонечко»), служать богатирі. Образ Володимира двоякий. Від періоду прогресивного розвитку держави йому дісталася роль народного вождя, класове розшарування ж пізніше створює соціальний конфлікт між богатирями і князем, котрий перетворився на главу свого класу. Кілька інакше змінюється другорядний образ дружини Володимира, княгині Євпраксії (Опракси). Від родового ладу їй як жінці може дістатися роль сподручніци ворога, як, наприклад, у билині про Альошу і Тугарин, надалі вона наділяється рисами героїчної жінки, зокрема, рятує Іллю Муромця від гніву чоловіка. Епічний Київ служив народу прапором єдності, хоча таким не був. Богатирі з самих різних областей стають героями епосу тільки з моменту приїзду в Київ. Вони служать Батьківщині і завжди є до стольного-київському князю добровільно. Питомі війни зовсім не відображені в російській епосі, адже вони не були народними. Також не відображена і служба богатирів питомою князям [см. подроб.: стор 61-70].
Період централізованої держави. Зі створенням у Х ст. нового потужного держави сподівання народу про об'єднання та національної незалежності збулися. Колишні билини стали отримувати назви «старовину», але вони не забуваються, а відносяться до області героїчного минулого. Військові функції переходять до історичної пісні. З наростанням класового антагонізму на перший план виходять билини про соціальну боротьбі. Такі пісні ми зустрічали і раніше, але тепер вони втрачають монументальність, виграючи з тим в реалістичності, ширше описують побут і стани, класові конфлікти стають основною темою. Нову роль починають грати жінки, виникають їх нові позитивні образи. Типи могутніх богатирів зупиняються у своєму розвитку, перестаючи входити в нові пісні. Билина починає зближуватися з баладою, але дух її залишається героїчним [см. подроб.: стор 369-374].
Новий час (капіталізм). При капіталізмі активний розвиток епосу припиняється. Його географічний ареал скорочується від колись повсюдного поширення до глухих районів Півночі. В.Я. Пропп сперечається з численними теоріями, які шукають причини цього вимирання, скрізь відстоюючи творчу самостійність народу. Згасання епосу він пояснює суспільними відносинами і протиріччями, що склалися в новий час, а його збереження приватними причинами, що зустрічаються на Півночі: уповільненим проникненням експлуатації, специфічним працею селянства і природними особливостями [см. подроб.: стор 505-510]. З середини ХІХ ст. наука зацікавилася билинами. Тільки від того часу можна судити про виконавстві билин. Автор делікатно підходить до визначення ролі виконавця при співі билини. Досліджуючи ступінь і характер талановитості співака можна встановити роль окремих співаків і роль всього народу в створенні епосу [см. подроб.: стор 510-516]. Велику увагу приділено і поетичній мові билин: його багатству, виразності, точності описів, ритму. У билинах відбилися ласкаві ставлення народу до захисників-богатирям, ненависть до загарбників, захоплення красою рідної землі, подання про дуже багатьох актуальних для народу речах [см. подроб.: стор 516-540]. Взагалі кажучи, вмирання епосу В.Я. Пропп пов'язує з історично закономірним переходом до нових форм народної творчості [см. подроб.: стор 540-545].
Радянський час. Експедиції радянських вчених показували не тільки існування епосу в останньому його оплоті, російській Півночі, але й поступове припинення епічної традиції [см. подроб.: стор 546-548]. Проте можна говорити про новий билинному епосі. Цю проблему автор обговорює на прикладі знаменитої співачки М.С. Крюкової. Її талант був виявлений в 1934 р. За радянських часів вона фактично була єдиним виконавцем свідомо присвятили себе не тільки збереженню вже наявного спадщини, а й створенню пісень з якісно новим змістом. Нові теми Крюкова створює сама на матеріалі старих билин і казок, черпає з художньої, науково-популярної літератури та ЗМІ. Вона подолала замкнутість старого епосу, але предметом оспівування так і не стало життя її сучасників. Новий зміст погано вкладалося в старі форми, часто впливають на передану інформацію. Билинна форма епосу віджила своє, вона увійшла в спадщину національної культури. Епос продовжує своє існування в іншому вигляді, його кращі досягнення впливають на героїчні поезію і літературу традиції [см. подроб.: стор 549-557].
II -4. АНАЛІЗ БИЛІНУ
Всі розглянуті В.Я. Проппом билини розбиті їм за тематичними групами на основі як епохи, ідеали якої вона відображає, так і головної теми. Усередині групи вони розташовуються в умовно-хронологічному порядку, починаючи з тих, які містять найбільш стародавні елементи або прошарку.
Билини періоду Київської Русі та феодальної роздробленості. Перш ніж приступити до київського циклу автор досліджує збережених найдавніших героїв [див: ч. 2, гл. II], образи яких склалися такі задовго до утворення держави, що притягнути їх до нової ідеології виявилося важко. У їх число він поміщає Волха (або Вольга Всеславлавіча або Святославовича) і Святогора, що несуть на собі не тільки первісні погляди, але і відкидаємо новим часом художні прийоми. У розповідях про Волхе збереглися найдавніші тотемістичних і магічні уявлення. За його закордонним походом для оборони Києва проглядає Оспіваний хижацький набіг спочатку в пошуках мисливських угідь, а пізніше з метою викрадення худоби. Поєднання старого і нового, фантастичного і уявно-історичного тим не менш не допомогли епічної пісні про нього зберегтися і вона належить до найбільш рідкісним в російській епосі. Згодом образ Вольги використовується як суто негативний і протиставляється Микулі Селяниновича [см. подроб.: стор 70-76].
На відміну від Волха, образ Святогора дуже популярний, хоча також помітно стертий. Його основні риси - величезні сила і величина - характерні для первісної епосу, не так важливі в новий час як спосіб застосування цієї сили. Він не може зробити подвиг, сила Святогор в тягар, і не тільки йому. Обидва пов'язаних з ним епічних сюжети - про сумочці Микули й про приготованому гробі - пов'язані із загибеллю героя. Смерть Святогор несе в собі. Час хтонічного міроупорядоченія пройшло, потрібен наполеглива праця освоєння і доля посилає йому якщо не загибель, то вічний сон [см. подроб.: стор 76-87].
Сватання героя представлено в російській епосі в різноманітних варіантах [див: ч. 2, гл. III]. У таких билинах стикаються героїзація самого сватання і отверганіе такий героїзації державою. Цікаво, що жінка в них якщо не Богатирка, то практично завжди чаклунка або істота нечистої сили. Загибеллю останніх народ підтримує здорові сімейні підвалини. У дійшла до нас билині про Садко головним мотивом є конфлікт людини з низів і не приймають його соціальними верхами. Пісня є новгородське творіння, вона сповнена яскравих життєвих реалій, але разом з тим казково-фантастична. Її унікальна особливість - многосоставность. У першій частині бідному гусляр Садко морський цар, стихійний господар, допомагає розбагатіти, перейти в більш високі соціальні верстви. Друга - вже повністю реалістична. Садко намагається утвердити себе на рівних в середовищі вищого купецтва, вступає з нею в конфлікт, але зрозуміло, що він конфліктує з великим Новгородом і переможцем залишається місто. У найбільш архаїчної третій частині герой долає спокуса шлюбу з морською царівною заради рідного Новгорода. Реальний світ здобуває перемогу над міфічним [см. подроб.: стор 87-111].
Інша многозвеньевой і місцями ще більш архаїчна билина - пісня про Михайло Потика. За сюжетом вона одна з найбільш складних, а для мене і одна з найбільш цікавих. Марія лебідь біла, з'явившись відлучився з Києва Потик, пропонує себе в дружини і запросто вступає з ним шлюб, ставлячи умову: по смерті одного з подружжя поховані будуть обидва. Незабаром Михайло лягає з нею в могилу, але знаходить спосіб її оживити і повернутися сам. Обман дозволяє Марії здійснювати ще кілька спроб його вбити, причому тоді, коли вона вже змінила йому. Безбожний шлюб на чужій усіма засуджується, але тим не менш саме завдяки людській і вищої допомоги Потик після всіх перипетій залишається в живих. Борючись за свою дружину, він робить не подвиг, а доходить до ганебного падіння. Зачарований чаклунський пристрастю, один Михайло не в змозі зрозуміти інфернальну природу обраниці. Для російського епосу мотив одруження перестає бути героїчність, проти нього ведеться боротьба [см. подроб.: стор 111-128]. Особисто мені в цій билині в образі Марії бачиться розвиток поняття про нечисту силу, що злився з протиставленням російської іноземному, а не просто ворог. Вона обирає чоловіком Потик, щоб використовувати його як шанс ожити, але коли потім Марія намагається позбутися Михайло, він не вмирає. Час таких як вона скінчилося. Нечиста сила має на людину вплив, але не може побудувати його долю як йому до вподоби.
Іван Годинович свідомо шукає собі наречену-іноземку. Вона ж при першій можливості воліє зрадити київського богатиря щоб повернутися в язичницький світ. Народ не дозволяє загинути російській богатирю від рук чужинців, дає йому можливість помститися, знищивши тим ворожу нечисть, але разом з тим насміхається над ним [см. подроб.: стор 128-136].
Драматична і високо художня билина про Дунай і Настасье недарма вважається однією з кращих в російській епосі. У цій пісні джерелом всіх зол є гордий і отбівшійся від Києва богатир, а не його чужорідна дружина, і він в свою ганьбу не гідний народної жалості. Дунай, що раніше перебував на службі у зарубіжного короля, їде до нього за його дочкою, нареченою для князя Володимира, яку забирає силою. На шляху назад, він стикається в бою з войовницею, перемагає її, але в останній момент впізнає в Богатирка іншу дочку свого колишнього господаря, з якою довго перебував у близьких стосунках. Подвійна весілля за законами епосу затьмарюється конфліктом. Хвастощі Дунаю своєю силою (справжній богатир скромний) призводить до змагання у стрільбі між ним і Настею, яка вказала йому допустиму ступінь ввічливості і справжню ціну богатирю. Розлючений невдачами Дунай вбиває дружину, знаючи, що вона вагітна, а коли, розпластавши її черево, бачить чудесного немовляти-майбутнього великого богатиря, то кидається на спис поряд з трупом [см. подроб.: стор 136-156].
Епічна пісня про Козарин носить полубалладний характер і лише з мотивів порятунку жінки може бути віднесена до билин про сватання. Шляхетний за характером і відкидаємо рідною сім'єю герой рятує з рук татар, що грають тут роль викрадачів, а не завойовників, дівчину, яка виявляється його сестрою. Повернувши в родину її він знову відправляється в чисте поле. Російський герой не шукає подвигам схвалення, а робить їх тому, що він не може поступити інакше [див подроб.: стор 156-169].
Ідилічна билина повністю баладного характеру про Солов'я Будимирович теж відноситься до області епосу. Після поступового зниження чужості нареченої від представника нечистої сили до російської чаклунки (див. нижче бувальщину про Добриню і Маринці) закономірно з'явилася пісня про щасливе заміжжя героя. Щаслива билина, тісно пов'язана з обрядової весільної поезією, завершує великий ступень російського епосу, даючи дорогу для розвитку інших форм героїчних пісень [см. подроб.: стор 169-181].
Група билин про боротьбу героя з чудовиськами (див.: ч. 2, гл. IV) об'єднує імена улюблених народних богатирів. Зовнішність ворога змінювався в залежності від реальної історичної боротьби російського народу. Найпоширеніша в російській епосі билина про Добриню і Змія зіштовхує найбільш культурного і дипломатичного богатиря з яскравим художнім втіленням природних стихій. Перший бій зі Змієм у Пучай-річки лежить поза київського циклу і не може бути доведений до кінця, щоб, звільняючи Забаву Путятішну за наказом її дядька Володимира, герой міг, убивши зі Змієм вдруге, вивести з його лігва на волю безліч російських людей . Древній мотив викрадення людей допомагає перетворити подвиг, здійснений за наказом князя, у подвиг по захисту Русі. Отверганіе Добринею руки Забави й особливості деяких варіантів пісні звертають увагу на прихований антагонізм богатирів, народних героїв, та вищих шарів [см. подроб.: стор 181-208]. Ця конфліктність підкреслюється в російській епосі неодноразово, а автор зважаючи панівних ідеологічних установок приділяє соціальному протистояння велика увага.
Пісня про Альошу і Тугарин дуже близька до билині про змееборстве Добрині. Однак, тут життєрадісний, дотепний і іноді не дуже сильний герой за допомогою кмітливості розправляється з незграбним, грубим і невихованим противником, в якому фантастичні риси частково витіснені близькими до реальності. Ворог нахабно розташувався в палатах Володимира, він зухвало поводиться і вільно тримається з княгинею Євпраксією, демонструючи їх близькі стосунки. Однак, ніхто не протестує (богатирі в цей час відсутні). Це застає скромно прийшов Альоша. Він глузує над непорядним поведінкою Тугарина, викликає його на бій і знищує ганьба плазування руського князя перед загарбниками [см. подроб.: стор 208-227].
Центральна фігура російської героїчного епосу - Ілля Муромець. У ньому народ поєднував безмежну любов до Батьківщини, вищі моральні якості і шанобливо виділяючу богатиря зрілість. У билині про Ідолище, швидше за все походить від билини про Альошу і Тугарин, майже антропоморфне чудовисько, яке несе деякі татарські риси, обкладає Київ військами, а саме відправляється в княжий палац, де також бешкетує. Дізнавшись про те від «каліки перехожі», Ілля поспішає на виручку. Що прийшов в одязі гнаних новим господарем міста жебраків він без зайвих прелюдій вбиває ворога. В іншій існуючої версії, коли Ідолище обгрунтовується в Царгороді і забороняє там православ'я, ясно відчувається пізніший церковне вплив. Зберігає цю бувальщину народ сам насміхається над Каликою-вісником і паломницьким чином Іллі [см. подроб.: стор 227-239].
Історії про зцілення Іллі Муромця та підкоренні їм Солов'я-Розбійника часто об'єднуються в епічну пісню про першу поїздку Іллі. У першому оповіданні незмінні згадки про селянське походження, довгої хвороби Іллі від юнацьких до зрілих років і дарована йому чудовими мандруєте богатирська міць. Архаїчний сюжет тут набуває реалістичні риси. Народ наближає свого улюбленого героя не тільки до мислимому ідеалу, але і до самого себе, до реальності. У другому - Ілля, що їде служити Батьківщині в Київ, знищує вороже військо під Черніговом, полонить Солов'я-Розбійника, перегороджує своєї заставою прямоезжій шлях, і знищує його нечистий виводок. По дорозі він мостить болота і розчищає від лісу покинуту дорогу. Його головна заслуга у прокладанні шляху на Київ. Роздрібнена Русь починає об'єднаються. Вже при першій зустрічі видно конфліктність між Іллею та Володимиром, яка в подальшому буде тільки наростати. Князь і боярство виставляються в смішний вигляд, коли намагаються віддати накази гордому, але більш ніж Володимир розуміла роль Муромця Солов'ю [см. подроб.: стор 239-260].
Казка більш давній жанр ніж билина, вона зберігає в собі багато чого з доісторичної старовини. Епос ускладнюється і відкидає або перетворює те, що не відповідає підвищується вимогам. Однак, існує група билин, які дуже близькі до казки. Вони не типові для героїчного епосу, часто носять особистісний і розважальний характер, але тим не менше з-за наявності героїчних мотивів В.Я. Пропп досліджує і їх [див: ч. 2, гл. IV]. Один з найбільш цікавих сюжетів - битва Іллі Муромця зі своїм сином. Тимчасовий шлюб Іллі з переможеною ним «поленіца» і покидання їм вагітної дружини найбільш архаїчні. Разом з тим їх сина дражнять однолітки і він відправляється мстити за безчестя матері. Муромець стикається з сином як з порушником кордону, пізнає його і вводить у коло богатирів. Але коли той знову намагається вбити батька вночі, Ілля без коливань вбиває подвійно зрадника [см. подроб.: стор 263-266].
У билині про три поїздках Іллі герой від роздоріжжя трьох доріг слід у напрямках, де згідно Подорожнього каменю його чекають смерть, одруження і багатство. Спокійне обрання їм першої дороги і знищення підстерігає там небезпеки близькі до героїчного епосу, інші ж пригоди носять казковий і церковний характер [див подроб.: стор 260-270].
Пісня про Добриню і Маринці мені подобається. І так має високі моральні якості богатир постає морально абсолютно чистим, а шкодить йому чаклунка - спокусливою чародійці. Маринка, яка намагається спокусити героя, викликає в його цнотливою душі тільки огиду. Тоді зла чарівниця причаровує його, а коли той, змучений чаклунськими силами, проти волі приходить до неї, перетворює його в туру. Мати Добрині, яка сама іноді чиста чародійка, сприяє порятунку сина, а він, погодившись на символічний шлюб з Маринкою, на правах чоловіка жорстоко розправляється з врагіней [см. подроб.: стор 270-279].
Билина про від'їзд Добрині та невдалої одруження Олексія відноситься до найпоширеніших у російській епосі. Зважаючи на тривалу відсутність Добрині його дружина збирається вийти заміж за Альошу, який приніс звістку про смерть її чоловіка, коли Добриня повертається неушкодженим і Альоша залишається в незручному становищі. Інтригуючий конфлікт двох дуже різних за темпераментом героїв, об'єднаних захистом Батьківщини, не може придбати характерну для епосу похмуру криваву розв'язку. Древній сюжет набуває у фіналі жартівливу забарвлення, богатирі миряться, а жінка прощається. Ця пісня давала багатьом вченим можливість намагатися зобразити Альошу Поповича в негативному і безнравственном вигляді, як коханець чесних жінок, хоча єдине в чому можна звинуватити його тут - помилкова звістка. Взагалі кажучи, в епосі Олександр постає темпераментним та сміливим, але не ніяк аморальним. Князь Володимир же, в деяких варіантах примушували дружину Добрині до шлюбу, різко засуджується [см. подроб.: стор 279-288].
Билини про відображення татар. Важке ярмо монгольських завойовників, ускладнить розвиток Русі, одночасно сприяло новому щаблі розвитку російського епосу, появи низки патріотичних билин, які оспівували військове повалення гніту. Пісні наповнилися новим ідейним змістом, придбали нові художні риси й порвали-таки зі старовинними традиціями. Єдиним змістом билин надовго стала тема боротьби за незалежність, честь і свободу Батьківщини [см.: ч. 3]. У пісні про бунт Іллі проти Володимира ми бачимо начебто протиріччя основній ідеї російського епосу, служінню Києву, проте, тут соціальна різниця богатиря з народу і багатого князя остаточно виливається в зіткнення. Незапрошення на бенкет Муромець приходить туди самовільно. Князь не впізнає його, в черговий раз демонструючи як мало він цінує всі заслуги богатиря. Ображений Ілля демонстративно йде і влаштовує свій бенкет для всіх будинків. За наклепи бояр Володимир садить його тут в льох на голодну смерть. Іноді, це вказівка виконується, в інших варіантах Володимир змушений примириться з героєм і влаштувати бенкет спеціально для нього або Ілля і все богатирі покидають Київ. У будь-якому випадку надалі ганьбитися князь, богатир ж таки торжествує. Билина ця демонструє як між народом і класової владою перед навалою татар розкрилася нездоланна прірва [см. подроб.: стор 291-303].
Практично у всіх билинах про відображення татар співається про появу татар під Києвом і розгоні їх російськими військами. Коло пісень про Іллю Муромця і царя Калині, органічно пов'язаних одна з одною, В.Я. Пропп розглядає в сукупності [див: ч. 3, гл. II, п. 2]. Це дозволяє отримати рисуемую народом картину навали крок за кроком і з'ясувати глибокі народні устремління в кожній пісні. Поетичний заспів, відкриває одну з билин розглянутого циклу, оповідає про знамення, яка провіщає Києву загибель. Так як це єдиний випадок зустрічі віри в знамення в епосі, Київ зовсім не гине, а рятується і існує окрема старина з аналогічним сюжетом на повністю релігійну тему, то автор з усіма підставами бачить тут мотив необгрунтовано прикріпилися до військового епосу [см. подроб.: стор 306-310]. Поява татар описується з великим ступенем історичності: величезні ворожі полчища, чітка організація війська, єдиновладне командування, облогова тактика татар [см. подроб.: стор 310-314]. Татарський посол, який прибув до Києва з ханським ярликом, завжди веде себе зухвало, підкреслюючи ультіматумние умови здачі і презирство до росіян [см. подроб.: стор 314-316]. Також історичні багато жорстокі вимоги і погрози татар [см. подроб.: стор 316-318]. Володимир перед обличчям нової небезпеки не робить нічого для активної оборони міста. Він молиться, думає про здачу міста, про прийняття татарських умов [см. подроб.: стор 318-321]. Богатирів в цей час в Києві немає. Іноді вони роз'їхалися по справах, але частіше вони в князівської опалі, про що той шкодує [см. подроб.: стор 321-322]. Головний захисник міста, Ілля Муромець, засуджений на голодну смерть у льосі, стараннями княгині Євпраксії таємно забезпечувався їжею і тепер Володимир намагається умовити його стати на захист не влади, але Вітчизни. Богатир погоджується, часто після розправи з боярами, винуватими в наговору [см. подроб.: стор 322-326]. Тверезо оцінивши сили ворога [см. подроб.: стор 326-327], Ілля сам відправляється до табору до Калініну, де просить відстрочки і отримує її [см. подроб.: стор 327-328]. Доручивши кому-небудь зміцнення міста [см. подроб.: стор 328-329], Муромець береться розшукувати богатирів. Він знаходить їх у ставці Самсона, новому таборі, де війни проводять свій час в неробстві з часів опали. Як не дивно для епосу богатирі відмовляються їхати. Але це бажання виникає через близькість до народної, а не князівсько-боярської Русі. Вони завдадуть удару у вирішальний момент [см. подроб.: стор 329-331]. У спорожнілому Києві до Володимира є молодий богатир Єрмак (не історична особа, а введений в епос за заслуги однойменний персонаж) і просить дозволу битися з ворогами. Не виконавши князівські доручення, Єрмак відправляється в богатирську ставку. Муромець посилає його вважати ворожу силу, але гарячий Єрмак кидається в бій і гине. Цей винятковий у російській епосі випадок загибелі богатиря є наслідок порушення наказу Іллі [см. подроб.: стор 332-334]. Бій завжди описується коротко. Якщо богатирської підтримки немає, то Муромець кидається в бій один. Якщо вона є, він толково керує розподілом сил [см. подроб.: стор 334-337]. Іноді Іллю хитрістю беруть у полон і призводять до Калину, який намагається переманити богатиря на свій бік [см. подроб.: стор 337-338]. Вороже пропозиція приводить Муромця в таку лють, що він рве свої ланцюги і, розмахуючи першим-ліпшим татарином та закликавши наговореної стрілою Самсона і інших богатирів, остаточно добиває татар. Йдучи, ворог дає клятву ніколи не повертатися [см. подроб.: стор 338-339]. Поряд з остаточним розгромом ворога побутує інший фінал цієї пісні, званий билиною про Камському (Мамаєвому) побоїще, або про те, з яких пір на Русі перевелися витязі. В одному його варіанті, двоє не брали участь бою братів починають пустохваліться і татари оживають, причому порубати живих мерців не представляється можливим, їх число тільки збільшується. Нетутешню силу губить молитва, богатирі ж розходяться по монастирях. Ця пісня носить релігійно-церковну спрямованість, вона обумовлена проповідями про смирення. В іншому варіанті, горді своєю перемогою богатирі самі кидають виклик «небесним силам». Ожилу силу вони безбоязно знищують. Характер цієї билини, навпаки, богоборчий, і він висловлює народні думки [див подроб.: стор 339-344]. Крім цієї пісні про боротьбу з татарами оповідають і грунтувалися на ній багато пізніші, наприклад, билина про Василя Гнатовича і Батиг. Перед наступом навалою Володимир іде в шинок просити допомоги у єдиного, що залишився богатиря Василя, який вже не перший рік пиячить і прогуляв абсолютно все добро. Похмелившись, той вбиває наговорену стрілами наближених Батия, який шле вимогу видати винного. В одному випадку, богатир сам їде у ворожий табір і, обманом завівши татарське військо в глушину, знищує його. В іншому, рада бояр тут же видає Василя. Тепер він дійсно укладає договір з ворогом, щоб вести його проти міських багатіїв, шкодуючи все-таки князя Володимира. Татари грабують місто, не дотримуючись договір, і Василь особисто виганяє їх. Так чи інакше ворог винищується, а бунтарські устремління селян шукають шляхи позбавлення від ворожих, хоч і спираються на народ верхів [см. подроб.: стор 344-355].
Билина про Добриню і Василя Казимирович демонструє нам визвольну боротьбу в інших формах, коли навала завершилося тривалим ярмом. Володимир посилає Батия данину. За її доставку, негідну богатиря справу, береться вірний слуга Василь, його супроводжує Добриня, який і є головний герой. Коли Батий відчуває героїв, щоб в якості невдачі стратити їх, Добриня виявляється майстеніше татар. Увійшовши в раж при боротьбі, він розправляється з татарським військом. Народ вірить у перемогу навіть під найсильнішим гнітом [см. подроб.: стор 355-368].
Епос епохи утворення централізованого російської держави. У билині про Вольгу і Микулі головний герой - землероб, що для російського епосу незвично, хоча зберігачем пісень є саме селянство. Воїн Вольга по дорозі до подарованим йому у власність князем містах зустрічає орача Микулу і запрошує його з собою. Незабаром з'ясовується, що оратай (орач, кричати - орати, рало - плуг) у всьому перевершує богатиря: в багатстві одягу, в силі, в видали, навіть його непримітна кобилка виявляється краще, ніж чудовий вольгін кінь. Микула гордий своєю класовою приналежністю і своєю працею. Така пісня могла складеться тільки тоді, коли селянство усвідомило своє значення. В особі Микули воно звеличує себе [см. подроб.: стор 374-387].
У даний історичний період Київ і Володимир втрачають своє значення як символи єдиної Русі. Образ колишнього Красна Сонечка, головного представника феодальної і соціальної верхівки, остаточно розвінчується, причому соціальна несправедливість зображується в епосі як моральне зло, що допомагало народу відповідно виховувати себе [див: ч. 4, гл. III]. Прихована опозиція богатиря і князя в билині про Сухмане закінчується самогубством героя, ображеного деспотичним поведінкою Володимира. Витязь вирушає на полювання за лебедями для княжого столу. Таке доручення для богатиря є добровільне вигнання або опалу, якщо його посилає князь. Полювання невдала, як неможливі мирні відносини між антагоністами. На зворотному шляху біля Дніпра Сухман стикається з наближенням татарами і знищує все військо. У бою він отримує рану, що готує трагічну розв'язку пісні, яку закладає маковим листочком. Розповідь богатиря про свій подвиг не сприймається Володимиром всерйоз і героя чекає покарання. Коли з'ясовується істина, Сухман гордо відкидає спроби примирення і, висмикнувши листочки з рани, стікає кров'ю, показуючи, що для нього краще [см. подроб.: стор 387-397].
У пісні про Данило Ловчаніне князь представлений прямим негідником і злочинцем. Володимир шукає собі дружину, а народу - государині. Мішата Путятін підказує йому заволодіти дружиною Данило Ловчаніна Василиною, а того відіслати на смертельне завдання. Воїн справляється з дорученням, але на зворотному шляху стикається з військом, надісланим з Києва для його вбивства. Хоча Данило зі сльозами побиває всю російську рать, він все одно гине від зрадницької руки Мішати. Не зволікаючи, князь шле до Василини сватів. Вірна жінка, з тривогою відпускати чоловіка, просить перш відвести її до тіла Данила і вбиває себе над його трупом. Як і в попередній билині перемога ворога тимчасова, майбутнє належить героям [см. подроб.: стор 397-407].
Хоча з новою тактикою воєн, що склалася після повалення іга, військовий епос і поступався місце історичної пісні, тим не менш його затухання йшло поступово. В основі останньої билини військового змісту, билини про наїзд литовців, спочатку лежав характерний для епосу мотив викрадення жінки, але він згодом витіснили патріотичними ідеями. Племінники литовського короля, брати Лівікі, вторгаються в межі Росії з грабіжницько-руйнівними цілями. Також вони викрадають сестру князя Романа Дмитровича. Князь женеться за ними зі своєю армією і розбиває іноземне військо. Хоча пісня і повна архаїчних деталей, тим не менш мова в епосі ведеться вже не про ідеальних героїв, а про живих людей [см. подроб.: стор 407-418].
У цей час ще виникають пізніші билини про сватання [див: ч. 4, гл. IV], але боротьба за наречену в них носить характер боротьби соціальної. Пісня про Альошу Поповича та Олені Петровічне дуже зворушила мене. Брати Петровичі на прізвисько Збродовічі вихваляються на бенкеті тим, що містять на самоті свою сестру Олену. Олександр дражнить їх, натякаючи, що бачиться з Оленою і вона давно належить йому. Гнів братів звертається на сестру, яку вони засуджують до публічної страти. У їх особі засуджується сам лад, що дозволяв таке гноблення. В останній момент з'являється Альоша і відвозить дівчину, часто прямо до церкви. Тут герой бореться вже не з міфічними, а з людськими чудовиськами [см. подроб.: стор 418-426].
У багатій різноманітними деталями билині про Хотень Блудович наречений і наречена роз'єднані виключно класовими відмінностями. На бенкеті бідна Блудова вдова сватає у заможній Часовий вдови, іноді навіть родички Володимира, її дочка Чайна для свого сина-богатиря Хотена, часто про це і не знає. Годинна вдова тільки жорстоко ображає весь Блудов рід. Хотен у відповідь трощить двір Вартових, з погрозами повторює сватання настільки ж крутий вдачею, як і її мати Чайні і викликає на бій її братів. Після того як богатир розправляється з синами Часовий вдови і з висланим проти нього військом, горда мати Чайний сама пропонує свою дочку. Хотен відмовляється, але на прохання задоволеною приниженням суперниці Блудова вдови погоджується, і пісня закінчується веселою весіллям [см. подроб.: стор 426-441].
Вершиною епічних пісень про соціальну боротьбі можна вважати билини про бунт Василя Буслаевич проти Новгорода і про його смерть [див: ч. 4, гл. VI]. Я не зовсім згоден з В.Я. Проппом, який вважає, що Василь при всіх його діях не ушкуйніков. По-моєму, герой саме такий, хоча, звичайно, на значенні його образу це ніяк не позначається. Василь з дитинства задирав дітей багатих батьків, причому богатирська сила вже дозволяла калічити їх. Вирісши, Василь набирає собі дружину, як і було розумніше при жорстокої внутрішньополітичній боротьбі Новгорода того часу. Його добірний загін складається з людей нижчих верств, ремісничої праці. Коли на братчини (гостину, що влаштовується в складчину за церковним святам) розпочинається бійка і в неї втягується вся дружина, Василь викликає на бій весь Новгород. Мати замикає богатиря і намагається зупинити конфлікт, прохаючи супротивників сина скасувати кровопролиття, на що ті не погоджуються. Поки Василь прибігає на бій його дружина встигає сильно постраждати. Відпустивши її, він поодинці захищається, руйнує будинки багатіїв і перемагає старіще-пілігріміще, символізує стару систему. Ідея «пана великого Новгорода» давно звалилася в народній свідомості. Лише мати зупиняє розійшовся богатиря [см. подроб.: стор 441-464].
Не завершивши конфлікт, Василь не упокорюється, а переводить його в нові форми. Він випрошує у матері благословення на поїздку до Єрусалиму на покаяння, а насправді, хоча і виконує на місці зовнішні релігійні обряди, сповнений виклику потойбічних сил. Він нехтує пророцтвом штовхнути їм черепа, іронізує над передрікаємо за купання голим в Йордані нещастям і, коли знаходить камінь, не рекомендує стрибати через нього, починає розважатися, порушуючи заборону. Загибель його викликана несвоєчасністю боротьби. Трагізм в усвідомленні руйнування старого укладу, але неможливістю поки це здійснити [см. подроб.: стор 464-475].
Незважаючи на різко сатиричний характер билина Про Дюке Степановича та його змаганні з Чурилов вільна від скоморошьего впливу, її дія підказано висміюванням заможного боярського стану. Неймовірно багатий чепурун Дюк прибуває до Києва показати себе. Після того як посланий Володимиром на перевірку Добриня підтверджує величезний статок хвалькуватого Щапа (чепурун, піжон) починається суперництво Дюка з головним піжоном Києва Чурилов в красі одягу, в якому Дюк перемагає, але суперника завжди милує. Подібно всім героям епосу Дюк Степанович наділяється Найякіснішою речами, однак, на відміну від богатирів, для яких якість служило ознакою идеализированностью і величі, у Дюка ми бачимо непотрібну пишність і піжонська демонстративність. Кольчуга і стріли з дорогих матеріалів служать не ратній справі, а франтівства. Витонченість Дюка дає тому привід лаяти недостатність вишуканості і простоту, багатство дозволяє пишається і хвалитися. Києву він самовдоволено протиставляється свою країну і власне господарство [см. подроб.: стор 475-504].
III. Висновок
Головним змістом пісень В.Я. Пропп визначає боротьбу за найвищі ідеали народу і перемогу в ім'я їх здійснення. Билини просякнуті патріотичність і виховним духом. Народ вкладає в епос свої прагнення, зміст пісень налаштовує його на високий моральний рівень. Епос відображає розвиток і самоусвідомлення народу. Вчений відкидає теорію про іноземне походження билин, підкреслює зв'язок епосу з російською історією, з російською дійсністю і побутом. Описи та реалії епічних пісень історичні. Народ розуміє епос як частину своєї історії. Билини є ознака гармонійної внутрішнього життя і визвольних прагнень народу, боротьби за можливість жити незалежно і бути щасливим.
Знайомство з монографією В.Я. Проппа «Російський героїчний епос» доставило мені велике задоволення. Я зміг ознайомиться з розвитком епосу з найдавніших пір до наших днів, зустрічаючи цінні і дуже докладні пояснення. Билинні сюжети забарвилися мені високим сенсом, дозволяючи відчути гордість за патріотичність і моральність мого народу. Шкода, що автором не розглянута детально міфологічна основа епосу, ймовірно, це викликано нападками на попередні роботи вченого, але наведені ним дані дуже цікаві самі по собі, а також необхідні при бажанні зрозуміти творчі устремління і ідейні погляди російського народу.
Список літератури
1) В.Я. Пропп «Російський героїчний епос» (Відомості праць В. Я. Проппа). Комментирующая стаття Н.А. Крічніной. Складання, наукова редакція, іменний покажчик С.П. Бушкевіч. - М., 1999. - 640 стор
2) Пропп В.Я. «Про історизмі російського епосу» / / Російська література. 1962. № 11. Стор. 98-111.
3) Пропп В.Я. «Поетика фольклору» (стаття «Про історизмі російського фольклору та методи його вивчення»). Стор. 185-208. - М., 1998.
4) Путілов Б.М. «Перечитуючи і передумуючи Проппа» / / Жива старовина. 1995. № 3. Стор. 2-7.