Твір на тему «Російська людина все винесе ...» за романом Н.С. Лєскова «Зачарований мандрівник» (Тема Батьківщини у творах М. С. Лєскова)
Роман Миколи Семеновича Лєскова «Зачарований мандрівник» був написаний в 1873 році. У Європі ще недавно відгриміли останні постріли франко-пруської війни, яка принесла славу російської дипломатії, яка перекреслила ганьба Кримської війни. Але в той же час на лідерство в Європі заявляє свої права Німецька імперія. Не випадково в останній главі роману Іван Северьянич вказує на можливість війни з німцями.
У Росії ж у цей час завершується цикл ліберальних реформ, проведених після звільнення селян від кріпосної залежності. У період з 1861 по 1870 роки в Російській імперії були проведені реформи армії, суду, освіти, друку, земського і міського самоврядування. За деяким реформам можна було підбити перші підсумки.
І от у такій країні живе колишній конесер, нині служить в монастирі Іван Северьянич Флягин - істинно відданий своїй Батьківщині людина. Вже в портреті наводиться його схожість з «добрим російським богатирем Іллею Муромцем», чим підкреслюється його єдність з Росією, її історією та культурою. Ця єдність простежується протягом усього твору. Звичайно ж, особливо сильно воно проявляється в татарському полоні, де Іван Северьянич відчуває почуття ностальгії. Тяжко жити російській людині в степу, на каспійських солончаках. Не випадково в романі дається спогади полоненого Івана Флягина про звичайну, простий російського життя. Він тужить про повсякденно побут російської людини, якого він позбавлений на солончаках. Важко не оцінити і не зрозуміти слова Івана Северьянич про те, що «дуже додому в Росію хотілося». Також непорушний зв'язок головного героя з Росією проявляється під час його служби в армії, й особливо в його останній фразі в романі: «... мені за народ дуже померти хочеться».
По особливому Іван Флягин відноситься до православ'я, як до релігії Росії. Він, як і більшість людей XIX століття, людина глибоко віруюча. Йому постійно бачаться храми, вбитий ним черниць, монастир, куди він іде в кінці роману. Для нього все неправославне - не справжнє. "Живеш невінчаний і помреш невідспіваних", - говорив Івана Северьянич. З цих слів видно наскільки для нього важливо проходження православним законам і звичаям. Він навіть не визнавав імен за своїми татарськими дітьми, тому що «вони були без всіх церковних таїнств». Життя без віри була абсолютно немислима для Івана Северьянич. Він навіть на побут дивився з позиції віри, говорячи в останньому розділі про «бісики-дітлахам».
Іван Северьянич Флягин у своєму житті виніс багато страждань: і вбивство черниця, і татарський полон, і вбивство Груші, і війну на Кавказі. Так Іван Северьянич уособлює весь російський народ, також переніс багато мук.
Російський народ страждав всю свою історію. Хіба не стражданням було нашестя хана Батия і стале за ним багатовікове монголо-татарське іго? Від набігів татар гинули тисячі російських людей. "Мертвих, конаючих зневажали ногами", - так пише Микола Михайлович Карамзін про розорення татарами Києва. Але, не дивлячись на такі набіги, Русь змогла скинути з себе це тяжке ярмо.
Пережив російський народ і терор опричнини, встановленої Іваном IV Грозним, коли масові страти і грабежі прокотилися по багатьом російським містам.
Не можна не сказати і про величезну кількість воєн, в яких брала участь Росія. Але серед них, звичайно, слід виділити дві істинно народні війни: Вітчизняну війну 1812 року і Велику Вітчизняну війну. Жертвуючи собою, російські люди врятували Вітчизну і здобули ці великі перемоги.
Але, можливо, самим страшним випробуванням для Росії стали три революції і страшна громадянська війна. У ці роки Росія могла розпастися, тобто перестати бути Росією. Але Росія витримала і це випробування.
До цього моменту я говорив про ярмі, терор, війнах, революціях, тобто про негативні явища, але, як не дивно, однією з найголовніших причин страждання Росії є реформи. Так було завжди від епохи Петра I до сьогоднішніх перетворень. Дивно, будь-які реформи проводяться в кінцевому підсумку для поліпшення життя, а в Росії вони отримують прямо протилежний результат. Чому? Напевно, прав Федір Тютчев: «Розумом Росію не зрозуміти ... До Росії можна тільки вірити».
Будемо вірити.
Роман Миколи Семеновича Лєскова «Зачарований мандрівник» був написаний в 1873 році. У Європі ще недавно відгриміли останні постріли франко-пруської війни, яка принесла славу російської дипломатії, яка перекреслила ганьба Кримської війни. Але в той же час на лідерство в Європі заявляє свої права Німецька імперія. Не випадково в останній главі роману Іван Северьянич вказує на можливість війни з німцями.
У Росії ж у цей час завершується цикл ліберальних реформ, проведених після звільнення селян від кріпосної залежності. У період з 1861 по 1870 роки в Російській імперії були проведені реформи армії, суду, освіти, друку, земського і міського самоврядування. За деяким реформам можна було підбити перші підсумки.
І от у такій країні живе колишній конесер, нині служить в монастирі Іван Северьянич Флягин - істинно відданий своїй Батьківщині людина. Вже в портреті наводиться його схожість з «добрим російським богатирем Іллею Муромцем», чим підкреслюється його єдність з Росією, її історією та культурою. Ця єдність простежується протягом усього твору. Звичайно ж, особливо сильно воно проявляється в татарському полоні, де Іван Северьянич відчуває почуття ностальгії. Тяжко жити російській людині в степу, на каспійських солончаках. Не випадково в романі дається спогади полоненого Івана Флягина про звичайну, простий російського життя. Він тужить про повсякденно побут російської людини, якого він позбавлений на солончаках. Важко не оцінити і не зрозуміти слова Івана Северьянич про те, що «дуже додому в Росію хотілося». Також непорушний зв'язок головного героя з Росією проявляється під час його служби в армії, й особливо в його останній фразі в романі: «... мені за народ дуже померти хочеться».
По особливому Іван Флягин відноситься до православ'я, як до релігії Росії. Він, як і більшість людей XIX століття, людина глибоко віруюча. Йому постійно бачаться храми, вбитий ним черниць, монастир, куди він іде в кінці роману. Для нього все неправославне - не справжнє. "Живеш невінчаний і помреш невідспіваних", - говорив Івана Северьянич. З цих слів видно наскільки для нього важливо проходження православним законам і звичаям. Він навіть не визнавав імен за своїми татарськими дітьми, тому що «вони були без всіх церковних таїнств». Життя без віри була абсолютно немислима для Івана Северьянич. Він навіть на побут дивився з позиції віри, говорячи в останньому розділі про «бісики-дітлахам».
Іван Северьянич Флягин у своєму житті виніс багато страждань: і вбивство черниця, і татарський полон, і вбивство Груші, і війну на Кавказі. Так Іван Северьянич уособлює весь російський народ, також переніс багато мук.
Російський народ страждав всю свою історію. Хіба не стражданням було нашестя хана Батия і стале за ним багатовікове монголо-татарське іго? Від набігів татар гинули тисячі російських людей. "Мертвих, конаючих зневажали ногами", - так пише Микола Михайлович Карамзін про розорення татарами Києва. Але, не дивлячись на такі набіги, Русь змогла скинути з себе це тяжке ярмо.
Пережив російський народ і терор опричнини, встановленої Іваном IV Грозним, коли масові страти і грабежі прокотилися по багатьом російським містам.
Не можна не сказати і про величезну кількість воєн, в яких брала участь Росія. Але серед них, звичайно, слід виділити дві істинно народні війни: Вітчизняну війну 1812 року і Велику Вітчизняну війну. Жертвуючи собою, російські люди врятували Вітчизну і здобули ці великі перемоги.
Але, можливо, самим страшним випробуванням для Росії стали три революції і страшна громадянська війна. У ці роки Росія могла розпастися, тобто перестати бути Росією. Але Росія витримала і це випробування.
До цього моменту я говорив про ярмі, терор, війнах, революціях, тобто про негативні явища, але, як не дивно, однією з найголовніших причин страждання Росії є реформи. Так було завжди від епохи Петра I до сьогоднішніх перетворень. Дивно, будь-які реформи проводяться в кінцевому підсумку для поліпшення життя, а в Росії вони отримують прямо протилежний результат. Чому? Напевно, прав Федір Тютчев: «Розумом Росію не зрозуміти ... До Росії можна тільки вірити».
Будемо вірити.