Російська класика і сучасність на уроці літератури

1. Література як шкільний предмет

2. Місце російської класики в шкільній програмі.

3. Складність сприйняття російської класики сучасними школярами

4. Вивчення літератури в сучасній школі (розмова про Бога в творах російської літератури).

5. Класична і поточна література, що важливіше?

Література - один з вищих проявів людського духу, джерело безкорисливої ​​радості осягнення світу та самопізнання. Мета літературної освіти - інтелектуальне й емоційне збагачення особистості, формування поглядів і моральних орієнтирів.

Існуюча система ЛВ була органічною частиною адміністративно-командної системи в галузі освіти. Вона була заснована на принципах однодумності, примусового зрівнювання, класових підходів, партійності, соціалістичного реалізму, догм і стереотипів. Література перетворилася на додаткову допомогу до історії. Предметом уваги школярів були не художні твори, а класова ідея.

З проголошенням пріоритету загальнолюдських цінностей такі підходи до літератури неприпустимі.

Нові програми пред'являють особливі вимоги до професіоналізму вчителя, оскільки докорінно перетворюється його роль і значення в процесі навчання, надзвичайно зростає філософський та психолого-педагогічний рівень його підготовки. У них послідовно здійснюється принцип варіативності, який дає вчителю право вибору авторів і художніх творів, а також шляхів вивчення конкретної теми. Введено твори, що входять в коло дитячого читання, але раніше не вивчалися в школі. Збагачені розділи зарубіжної літератури, що дозволяє учням сприймати класичну словесність у контексті світового літературного процесу.

У сучасній поезії і прозі позначені не тільки нові автори, повертаються забуті імена, дається творчість письменників російського зарубіжжя.

Учитель має право вносити в програмний матеріал зміни (у межах 20% від загальної кількості годин на даному класі), не порушуючи логіки курсу.

За таким принципом побудована "Програма з літератури для середніх загальноосвітніх навчальних закладів", рекомендована Міністерством освіти Росії (науковий керівник Т. Ф. Курдюмова).

Для поглибленого вивчення предмета в школах гуманітарного профілю.

Міністерство освіти Російської Федерації пропонує програми А.Г. Кутузова і В.Г. Маранцман (М., Просвітництво, 1991,1992 рр..)

Альтернативна програма з літератури для 5-9 класів опублікована в "УГ" N 18-21 за 1992р., Розроблена вона Московським інститутом розвитку освітніх систем (автор Княжицький А.І.)

Кількість годин, які виділяються на вивчення російської мови і літератури в кожній конкретній школі або окремому класі, залежить від того, який навчальний план обраний для роботи і які зміни внесені до нього.

При розбіжності кількості годин у навчальному плані та програмі, вчителю дано право самостійно вносити корективи, виходячи з особливостей складу учнів, рівня їх мовної підготовки і літературного розвитку, / відредаговані програми затверджуються на методичному об'єднанні /.

Творчі пошуки вчителів, варіативні підходи до оновлення змісту і методів викладання повинні всіляко поощсяться, а програми не сприйматися як "командно-вказуючий, заборонно-обмежувальний документ".

Програма Т.Ф. Курдюмова

Мета літературної освіти - становлення духовного світу людини, вивчення літератури як мистецтва слова, що передбачає систематичне читання художніх творів.

Цим цілям підпорядковані структура, зміст, методика курсу літератури всіх класів. Виділяється три кола читання: для читання і вивчення; для самостійного читання та обговорення в класі; для позакласного читання.

Ці кола читання можуть змінюватись в залежності від конкретних умов.

Програма націлює на активне включення учня у творчість на всіх етапах літературної освіти, що нерозривно пов'язано з посиленням його самостійності від класу до класу. Важлива установка на творче самостійне спілкування учнів з творами мистецтва.

Зміст програми визначається світом інтересів і переваг учнів, структура - прагнення допомогти освоїтися у світі мистецтва слова.

По-новому організовані розділи російської класики, зарубіжної літератури, Російського Зарубіжжя, значно розширено досліджувані жанри, питання теорії літератури. ¹

Програма В. Г. Маранцман

В основі програми чотири принципи

1. Відповідність літературного матеріалу віковим інтересам учня, етапам розвитку читача-школяра, що визначає ставлення до предмета.

2. Орієнтація змісту програми і характеру роботи з літератури на розвиток учня з опорою на провідний тип діяльності на кожному етапі.

3. Виділення в програмі основних епох історичного розвитку мистецтва, що сприяє формуванню цілісного світогляду, системного погляду на світ.

4. Орієнтація програми на соціальні потреби часу, суспільну психологію поколінь.

Розвиток особистості учня через його зустріч з мистецтвом, входження у світ мистецтва.

В основі програми - вивчення художніх творів у взаємозв'язку з тими явищами життя, які в ньому відображені. Головний лейтмотив - час життя, часи історії, рух часу в житті людини. Людина і Батьківщину, людина та інші люди, героїчне і буденне, людина у взаєминах з самим собою. Письменник - суспільство - літературний процес у його історичному русі.

Класика і сучасність, діалог часів, письменників, культур, героїв усередині кожної епохи, діалог автора і сучасного читача-учня.

Відмітна особливість програми - розділ "Літературна творчість учнів". Він покликаний відкрити перед підлітками нові можливості самовираження, виявити специфіку літератури в зіставленні з іншими видами мистецтва / живописом, театром, кіно, телебаченням /. Написання творчих робіт в заданій стилістиці.

Справжня література - це мистецтво слова, мистецтво читання, це "розмова з твором". Поза діалогу неможливо успішно викладати літературу. ¹

Такими є вимоги програми.

«Одним з найбільш поширених прийомів вивчення літератури в школі є коментування. Необхідність коментування тексту виникає з очевидності дистанції, яка відділяє сучасного читача-школяра від літературного твору, розглянутого на уроці, і від історично й естетично обумовленого літературного процесу.

Подолання або, точніше, скорочення цієї дистанції і є мета і завдання коментування як методу вивчення літератури в школі ». ¹ . «М. Лотман висловив міркування, що за своєю значимістю далеко виходить за рамки окресленої дослідником теми і може розглядатися як найважливіше, для методики викладання літератури, положення: "Обсяг культурної пам'яті, і її склад значно коливається навіть у межах читацької аудиторії однієї епохи. Тому цитата, особливо невиділений, <...> створюючи атмосферу натяку, розчленовує читацьку аудиторію на групи за ознакою "свої - чужі", "близькі - далекі", "розуміючі - нерозуміючі". Текст набуває характеру інтимності за принципом "кому треба, той зрозуміє". При цьому вельми поширений випадок подвійний відсилання, що створює багатоступінчасту систему наближення читача до тексту: одні сприймають текст як безпосереднє вираження авторської думки (найбільш "чужі"), інші розуміють, що текст містить натяк, але не можуть його дешифрувати, треті можуть співвіднести міститься в ... тексті цитату з певним зовнішнім текстом і витягти смисли, що випливають з цього зіставлення. І, нарешті, четверті знають специфічне вживання цієї цитати в тісному дружньому колі, пов'язані з нею гурткові асоціації, її емоційно-культурний ореол, "домашню семантику" . ²

«По суті, діалогічні взаємини автора і читача, що лежать в основі літератури, будь то А. С. Пушкін і М. В. Гоголь чи І. Бродський і Венедикт Єрофєєв, будуються так, як про це пише Ю. М. Лотман. Найяскравіший приклад такого зверненого до читача як співрозмовника розповіді являє собою проза С. Довлатова.
При такому розумінні всякий художній текст, будучи жорстко структурованою системою, організовує, спрямовує сприйняття "свого" читача і залишається нейтральним по відношенню до читача "чужому", яким, за визначенням, є спочатку будь-який читач-школяр ». ¹
На цій підставі ми можемо зробити два найважливіших висновки:

1. Якщо одним із завдань літературної освіти та діяльності вчителя-словесника є вдосконалення читацького сприйняття школярів, то коментування тексту сприяє перетворенню "чужого" по відношенню до художнього твору читача в "свого" і підключає його до "силового поля" цього твору. Художній текст містить у собі установку на розуміння, але реалізація цієї установки у свідомості суб'єкта, що пізнає можлива тільки в ситуації діалогу "автор - читач".
2. За твердженням В. Г. Маранцман, "мета шкільного аналізу - створення читацької інтерпретації твору та співвіднесення її з науковим дослідженням тексту, коригування суб'єктивних уявлень читача об'єктивним змістом твору, розкритим літературознавством" ² , то коментування створює передумови створення такої інтерпретації, яка, залишаючись суб'єктивної за ступенем її психологічного проживання, була б спрямована до об'єктивності оцінок за результатами читацького аналізу.

Вибір того чи іншого виду коментування визначається, з одного боку, кожної конкретної навчальної ситуацією, а з іншого - цілями і завданнями аналізу, які ставить перед собою і учнями вчитель.

«Навряд чи не найважливішим з видів коментування виявляється коментар лексичний і не тільки з тієї простої причини, що багато слів у літературному тексті вийшли з ужитку і, отже, невідомі і незрозумілі школярам. Набагато важливіше інше: слово в літературі - слово контекстуальне, воно завжди метафорізіруется в тексті, збагачуючись значеннями і смислами, не відтворюваними в тлумачному словнику. Воно завжди заглиблені в контекст культури, культурної традиції, і, отже, функціонує в тексті як носій або, точніше, знак цієї традиції ». ¹

Лексична багатозначність слова в літературі не стільки феномен суто лінгвістичний, скільки культурний. Школярі звертають увагу на це в саму останню чергу і мають потребу в створенні контексту сприйняття художнього твору, адекватного тієї культурної традиції, в якій воно функціонувало.

Лексична багатозначність слова створює умови для переакцентіровкі змісту літературного тексту сприймає свідомістю. Історія культури знає безліч прикладів цього. Так в 1827 році А. С. Пушкін написав знамените послання до Сибіру "У глибині сибірських руд", на яке О. І. Одоєвський відповів віршем "Струн віщих полум'яні звуки". У ньому є такі рядки:

Мечі скуем ми з ланцюгів
І полум'я знову запалимо свободи!
Вона нагряне на царів -
І радісно зітхнуть народи! -
у співвідношенні з початком вірша:
Струн віщих полум'яні звуки
До слуху нашого дійшли,
До мечам рвонулися наші руки,
І - лише пута знайшли. -

вони абсолютно чітко говорять про те, що Одоєвський, в словах Пушкіна:
Кайдани тяжкі впадуть,
Темниці впадуть - і свобода
Вас прийме радісно біля входу,
І брати меч вам віддадуть. -

Він побачив утвердження віри поета в кінцеве торжество свободи. Для поета-декабриста меч - це, перш за все, зброю, тобто знаряддя боротьби за здійснення своїх ідеалів, свобода, згадувана Пушкіним, - свобода від деспотії царської влади, тобто свобода політична та громадянська, а не свобода особиста; кайдани і темниці - не тільки і не стільки реалії каторжної життя, скільки метафора самовладдя. Отже, у прочитанні А. І. Одоєвського вірш А. С. Пушкіна - це, перш за все, виправдання "скорботного праці", визнання правди "високих дум". Сам же Пушкін при такому прочитанні його вірші виявляється соратником і однодумцем декабристів. Але чи так це?

«Широко відомі малюнок поета з зображенням шибениці і п'ятьох повішених, зроблений після звістки про страту декабристів, і підпис під ним:" І я б міг ", - яка за деякими даними мала продовження:" І я б міг, як блазень ", що різко змінює її сенс на прямо протилежний. Не менш відомі й слова з листа О. С. Пушкіна П. А. Вяземському від 10 липня 1826: "Бунт і революція мені ніколи не подобалися, це правда, але я був у зв'язку майже з усіма і в листуванні з багатьма із змовників . Всі обурливі рукописи ходили під моїм ім'ям, як всі сороміцькі ходять під ім'ям Баркова ". 14 серпня поет писав тому ж адресатові: "... каторга 120 друзів, братів, товаришів жахливе". З останнього висловлювання, очевидно, випливає визнання близькості поета декабристам, але зовсім не очевидним залишається питання про близькість ідейної ». ¹

У грудні 1826 року - початку січня 1827 А. С. Пушкін написав три вірші, що вразили вже його сучасників, як їм здавалося, непослідовністю позиції,: 13 грудня - "Мій перший друг, мій друг безцінний", 22 грудня - "Станси" , початок січня - "У глибині сибірських руд". Ряд після ними віршів підсилює відчуття цієї непослідовності: "Аріон" (16 липня 1827 року), "Бог допомогти вам, друзі мої" (19 жовтня 1827 року), "Друзям" ("Ні, я не льстец, коли цареві хвалу вільну складаю ... "- початок 1828 року).

Н. Я. Едельман, вважаючи суперечливість позиції поета дозвільним вигадкою дослідників і читачів, вважав, що змова і влада "вимагали історичного розгляду" ² А. С. Пушкін, на думку вченого, дозволив цю дилему наступним чином: "Влада: Пушкін знаходить подібність перших років Миколи і Петра, коли "заколоти і страти" поєднувалися з благими справами, "славними днями". <...> Поет дивиться на 1825 - 1826 роки як з близьких, так і з далеких, навіть "давньоримських дистанцій" і прагнути вирватися з полону сьогоднішньої упередженості. "Неосяжна сила речей" взяла гору, виявивши нездійсненність, безпідставність грудневої спроби. У руках влади тепер, однак, величезні можливості для поступового здійснення тих реформ, про які мріяли декабристи. Декабристи: вони отримують у Пушкіна повне моральне визнання : у них "дум високе поривання"; їх "божевілля" викликає симпатії (багато хто знав про вигуку Рилєєва напередодні повстання, коли справа уявлялося програним: "А все-таки треба!"). Нехай навіть кошти, вибрані декабристами, помилкові - мети всі одно благородні; гинучи, вони вигукнули істини, які не можна ігнорувати, і уряд має задуматися - інакше не виконає історичного призначення ... У свідомості Пушкіна позначається складна, діалектична формула відомої історичної необхідності, природності обох протиборчих сил. І якщо так, то не можливо Чи в майбутньому примирення, засноване на єдності мети - добробут Росії? Якщо так, то не за горами амністія, і дві могутні сили знайдуть один одного " ^​​1

Н. Я. Едельман пояснив суперечливість поетичної позиції А. С. Пушкіна диалектизмом історичного мислення, але чи не приховує цей діалектизм релятивізм моральної позиції поета, що так "обурило" іншого сучасного вченого, А. Синявського, який, коментуючи вірш "Бог допомогти вам , друзі мої ", писав:" Ймовірно, ніколи стільки співчуття людям не виливалося разом в одному - такому маленькому - вірші. Плакати хочеться - до того Пушкін гарний. Але давайте на хвилину уявимо в менш алегоричному вигляді і "похмурі прірви землі", і "турботи царської служби". У проваллях, як усім зрозуміло, митарствувати тоді декабристи. Ну а в службу цареві входило ці прірви охороняти. Виходить Пушкін бажає тим і іншим якнайшвидшої удачі. В'язневі милість, втікача - ліс, царський слуга - лови і страти. Так, чи що?! Так (зітхнувши) - так. " ²

У його словах є певна частка істини. Пушкін хороший, але тільки не в тому іронічному сенсі, який відчувається в словах його коментатора. Від самого поета відомий його відповідь на запитання Миколи I під час так званої "таємної аудієнції": "- Пушкін, якби ти був у Петербурзі, чи прийняв би ти участь у 14 грудня? - Неминуче, государ, і всі мої друзі були в змові , і я був би в неможливості відстати від них. Одне відсутність врятувало мене, і я дякую за те Небо ". У цій відповіді немає ні натяку на близькість поетові декабристських ідей і, одночасне, визнання нерозривності дружніх зв'язків. Це визнання в тій чи іншій мірі ми знайдемо в кожному з віршів, пов'язаних з подіями 14 грудня 1825 року.

Спробуємо з цієї точки зору подивитися на текст "У глибині сибірських руд", відразу зазначивши, що це ні в якому разі не скасовує інших підходів, наприклад, висловленого В. М. Марковичем у статті "Чудесне в інтимній і політичній ліриці А.С. Пушкіна " ¹

Відволікаючись від історичного та біографічного контексту виникнення вірші, "орієнтуючись тільки на зміст сказаного і беручи до уваги лише ті поетичні підтексти і асоціативні зв'язки, подразумеваніе яких було для більшості читачів пушкінської епохи свого роду неминучістю" ²

Дослідник приходить до висновку, що "перед читачем розгортається своєрідна утопія, ідеальний проект, який прийняв поетичну форму" ³

Безумовно, найважливішою у вірші є заключна строфа, яка стверджує, неминучість настання "бажаною пори" свободи і братерства. А. І. Одоєвський, поет-декабрист і сучасник Пушкіна, патетично наполягав на тому, що вона наступить внаслідок безперервної революційної боротьби ("з іскри займеться полум'я").

В. М. Маркович подивився на вірш інакше. Він побачив у ньому, насамперед, поетичне здійснення утопічного ідеалу поета: "... в словесно-емоційному потоці ліричного монологу всі три теми 1. Урочистості суспільної гармонії, 2. Торжества над" похмурими затворами "темниць" любові та дружність ", 3 . долає всі ті ж перепони «вільного голосу» слідують одна за одною і тому одна в іншу безпосередньо переростають. Як тільки названі сили, здатні подолати те, що роз'єднує і сковує людей (такими силами виявляються любов, дружба і поетична творчість), негайно з'являється віра в розірвання кайданів, крах темниць, радісну зустріч зі свободою, в торжество справедливості і людського братерства. У читацькому сприйнятті це може стати своєрідним еквівалентом причинно-наслідкового зв'язку, оскільки подання про перемагаючої силі любові, дружби і поезії займає "нормальне" композиційне положення мотивування наступного, а ніяких інших мотивувань, що обгрунтовують віру в настання нового суспільного стану, у вірші немає. Пояснення означеної таким чином зв'язок відсутній: незрозуміло, як зможуть впливати "любов і дружба" (або "вільний голос" поета) на суспільне життя, як викличуть вони в ній найглибші зміни. Але в самому інтонаційному звучанні тексту, у незворотності його тематичних переходів відчувається абсолютна впевненість в тому, що це станеться неодмінно. ... пояснення внутрішнього зв'язку кількох явищ відсутня, але очевидно, що такий зв'язок існує і що вона здатна корінним чином змінити існуючий світ. Подібні ситуації сучасники Пушкіна сприймали як чудесні " ¹

Спробуємо послідовно розглянути вище зазначені позиції. "Кайдани впадуть", "в'язниці зваляться", але що тому причиною - перемога у визвольній революційну боротьбу чи щось інше? У вірші такою силою є "любов і дружба", саме вони, як і "вільний голос", не знають перешкод і не зважають на кайданами й в'язниці, як справедливо вважає В. М. Маркович, ніяких політичних і соціальних мотивів у вірші немає. Треба думати, що Одоєвський побачив у вірші Пушкіна те, що він хотів побачити, а не те, що в ньому є насправді. Історично і ситуативно це зрозуміло. Єдиною підставою для вибудовування певної програми революційної боротьби, а саме так сприймається вірш Одоєвського, є остаточний пушкінський вірш: "Брати меч вам віддадуть". Як вище вже зазначалося, меч у сприйнятті Одоєвського, перш за все, зброю. Меч ж це не тільки зброя, а й символ дворянської, лицарської честі, "стилістично сублімований еквівалент дворянській шпаги", "символ єднання, асоціативно пов'язані з поданням про лицарські ритуалах і спілки" ¹ .

На цій підставі можна зробити висновок, що у вірші "У глибині сибірських руд" Пушкін "обіцяє декабристам тільки амністію і відновлення в правах, а не здійснення їх заповітного політичного ідеалу" ²

Інакше кажучи, зміст послання полягає в тому, що відібране владою у декабристів гідність дворянина і громадянина визнається за ними друзями. Актуальність такого прочитання вірша на противагу прочитання Одоєвського побічно підтверджується історичними фактами: перед посиланням і каторгою засуджені декабристи зазнали громадянської страти, коли їх позбавили права на носіння зброї, надломів над головами шпаги. Таке прочитання позбавлене політичної тенденційності, властивої Одоєвському, і ближче до пушкінського задуму Ми вважаємо, що вірш - "Брати меч вам віддадуть" - може вказувати на те, що для Пушкіна в'язні темниць не бунтівник і злочинці, а, перш за все, друзі і брати . "Бажана пора" - пора зустрічі друзів. Тоді і в "Стансах" ми можемо побачити не стільки прояв проурядової позиції Пушкіна, поет не вітав скоєне государем, а скоріше направляв його державну волю, скільки бажання наблизити зустріч з друзями. Якщо стати на таку точку зору, то протистояння віршів 1826 - 1827 років будуть зняті.

«Даний приклад дуже наочно показує, що нерозуміння знакового значення слова в художньому творі, що особливо характерно для читачів-школярів через обмеженість їх читацького досвіду і несформованості культурної пам'яті, тягне за собою якщо не нерозуміння авторської позиції, то, у всякому разі, допустимість превратного її тлумачення. Це перша перешкода на шляху сходження читача до змісту прочитаного ». ¹

Вивчення літератури в сучасній школі ставить перед учителем нові проблеми. Тепер, коли в суспільстві немає жорстких ідеологічних вимог, немає заборони на розмову про Бога, коли держава відмовилася від обов'язкових для всіх атеїстичних позицій, вчитель може в розборі художнього твору не зупинятися тільки на соціальних позиціях автора, а перейти на наступний щабель поглиблення: зрозуміти духовну позицію художника. Ця позиція неминуче присутній у кожному істинному творі мистецтва, тому що справжня література - це пошук істини, спроба зрозуміти сенс життя людини, його призначення. Російська література в цьому сенсі особлива - вона вся пройнята пошуком Бога, тому вивчати її у відриві від біблійних переказів було б навряд чи правильно.

Багато російські письменники зверталися до Біблії для того, щоб розкрити найбільш важливі і складні явища сучасності, проблеми людини і людства. Серед них були Лермонтов і Пушкін, Толстой і Достоєвський, Чехов і Бунін, Купрін і Андрєєв, Пастернак і Мандельштам, Булгаков і Айтматов. Для того, щоб зрозуміти їхні твори в тій глибині і складності, в яких вони і розкривали сутність часу, треба розуміти і джерела, які їх живили.

Візьмемо для прикладу «Повість враменних років». Автор постійно цитує Святе Письмо, проповідує і наставляє сучасників. Працюючи над "Повістю минулих літ", можна показати учням відмінність між давньоруськими літописами і західними історичним хроніками, а також порівняти опис одних і тих же подій у літописі і в працях істориків наступних століть таких, як Карамзін, Соловйов, Ключевський. Курс літератури Київської Русі може бути доповнений розмовою про храмової архітектури та іконопису.

Історико-літературний курс 8-11 класів включає і вивчення літератури 18 століття, епохи класицизму, коли спостерігається різкий розрив між культурою Київської Русі і Російської імперії. Реформи Петра різко змінили спрямованість російської літератури, носіями і творцями російської культури стають вже не ченці, дворяни, але зв'язок її з Біблією не переривається.

Кінець ХІХ та початок ХХ століття - час лихоліття і тривожне, повне страшних передчуттів і пророцтв. Загострення соціальних протиріч, стрімке зростання технічного прогресу, змішання етичних норм, експерименти в духовному житті - це все прикмети настання нового століття.

Російська література майже вся пронизана пошуком Бога. Богошукання або богоборство - одна з тем творчості Достоєвського. Роман "Злочин і кара" - це розповідь про сучасний Достоєвському молодому інтелігента, який і втратив Бога, і хоче його знайти.

В оповіданні «Суламіф» А.І. Купрін звертається до однієї з найпоетичніших і найскладніших книг Старого Завіту, книзі «Пісня пісень». Ця книга розповідь про любов Бога до вибраного народу Ізраїлю. Для того, щоб показати суть цієї любові, таємницю обрання, автор книги «Пісня пісень» використовує алегорію. Він розповідає про кохання чоловіка і жінки. Саме так він намагається на людській мові розповісти про те, що не можна висловити словами. Купрін ж використовує цей сюжет для розкриття однією з найважливіших тем своєї творчості, теми любові.

«Якщо ми хочемо, щоб наша молодь навчилася по-справжньому читати і розуміти класику, ми і повинні навчити її розуміти сутність явищ, а цьому й вчить нас найголовніша книга - Біблія». ¹

Російську класику читати потрібно. І добре це робити в "шкільні роки чудесні". Але у зв'язку зі скороченням годин, що відводяться в шкільних планах на літературу, чи правильно віддавати класиці всі урочний час?

Класика не старіє. Але не старіє вона лише для розвиненої, думаючого, тонко відчуває, емоційного читача. Рівень напруження почуттів, тонкість руху душі, химерна життя серця, по суті, можуть виявитися однакові і у пушкінської Тетяни, і у юної дівчини XXI століття. Але - не у будь-якої сучасної дівчини, зовсім навіть не у будь-який.

Класична література для більшості сьогоднішніх школярів, більш нудна і млява, ніж для їхніх батьків, і авторитет "найбільш читаючої країни" нам, мабуть, в найближчому майбутньому не повернути. Незнання напам'ять віршованих уривків викликає набагато менший дискомфорт, ніж комп'ютерна неграмотність.

У сучасного школяра виникає відчуття, що сучасної літератури немає. Вся література скінчилася в XIX - початку XX століття. Чи варто робити титанічні (для сучасної молоді) зусилля, щоб придбати звичку до читання.

«Існує думка, що сучасному вчителю слід, поряд з творами класичної літератури, знайомити учнів з новинками сучасності, так як може статися так, що, прищеплюючи похвальну звичку до солідного, серйозного читання, ми відверне школяра від читання зовсім.» ¹

Але не можна забувати, що класика, яку ми вивчаємо в школі, вже увійшла в національний канон, в національну систему координат, що включає в себе і нашу спільну історію, загальну географію та ін. А поточна література в цю систему координат за визначенням не входить, вона для цього повинна як мінімум перестати бути поточною. І таких творів-віх, творів-скріп існує в нашій літературі більше, ніж можливо дізнатися за час, що відводиться сьогодні на вивчення літератури в середній школі. Тому включення в програму навіть нової класики (Платонова, наприклад) можливо тільки за рахунок класики старої.

Список літератури:

1. Айзерман Л. С. Уроки літератури сьогодні .- М., 1974.

2. Білінсіс Я.С. Російська класика і вивчення літератури в школі. - М., 1986.

3. Фокеева Н.П. Російська класична література у професійній підготовці вчителя словесника. - Саратов, 1979.

4. Програмно - методичні матеріали. Література. 5 - 9 кл. / Укл. Т. А. Калганова. - 3-е изд., Перераб. - М.: Дрофа, 2000.

5. Програма з літератури для 5-9 класів / / "Учительська газета" N 18-21 - 1992.

6. Федоров С. В. Урок літератури: проблеми, методи, підходи / / Методико-літературна поштове розсилання. - № 7. - 29. Квітень 2001. Subscribe.Ru

7. Лотман Ю.М. Пушкін Спб., 1995. - С.414].

8. Бібліотека великих письменників. Під ред. С. А. Венгерова. Пушкін. СПб., 1910. - Т.IV. - С. XXIII.

9. Лотман Ю.М. Пушкін .- Спб., 1995.

10. Маранцман В.Г. Методи і прийоми вивчення літератури в школі / / Методика викладання літератури. - М., 1995. - Ч.1.4. Маркович В.М. Пушкін і Лермонтов в історії російської літератури. - СПб., 1997.

11. Терц Абрам / Андрій Синявський / Собр. соч. в 2-х т. - М., 1992. - Т.1.

12. Ейдельмана Н.Я. Пушкін. Історія і сучасність у художній свідомості поета. - М., 1984.

13. Катерина Яковлєва Методичні рекомендації для вчителів словесності для Вашого компакт-диску "Біблія. - М., 2002

14. Марія СЕТЮКОВА-КУЗНЄЦОВА І моя точка зору має право на існування. / / Журнальний зал. Новий світ. - 2001. № 8.