Наталія Іванова
Ставлення Чехова до романсу на початку творчого шляху було негативне, навіть швидше іронічне, але поступово воно змінюється, тому що в романсі письменник відкриває безмежні можливості вираження людиною своїх почуттів, переживань і думок.
До середини 80-х років романс у прозі Чехова виступає не тільки як елемент музичного побуту, як фон, на якому розвиваються події, але і як засіб розкриття морально-психологічного стану героїв. Зазвичай письменник використовує в своїх творах широко популярні романси, щоб читач міг проектувати їх утримання на подальший розвиток сюжету. У чеховському творі може "прозвучати" тільки фраза, рядок, куплет, але у свідомості читача виникає музика, яка на слуху, і обов'язково з подальшими словами. Романс, "прозвучав за кадром" художнього твору, створює другий, ліричний план розповіді, своєрідний поетичний фон, на якому розвиваються події епічного твору. Романс починає впливати на поетику чеховського оповідання.
Тільки в кінці оповідання "Шампанське (Розповідь пройдисвіта)" (1887) "звучить" популярний романс "Чорні очі" (слова Є. П. Гребінки, музика Г. Софусь), проте вплив його на поетику розповіді виявляється настільки сильним, що це по зовнішності святочне твір можна назвати і своєрідним "романсом в прозі".
Романсові інтонації чуються з самого початку розповіді і задають особливу ліричний настрій: "Весело мені жилося на полустанку чи нудно, ви можете бачити з того, що на двадцять верст навколо не було жодного людського житла, ні однієї жінки а я в ту пору був молодий , міцний, гарячий, химерний, дурний ... "Або:" Бувало, промайне у вікні вагона жіноча голівка, а ти стоїш, як статуя, не дихаєш і дивишся до тих пір, поки поїзд не звернеться до ледве видиму крапку ". Кожна пропозиція перетворюється у Чехова в відточену музичну фразу. Повторами, присутністю рівних періодів у фразі (наприклад: "Дітей у мене не було, гостей, бувало, до мене не заманиш, а сам я міг їздити в гості тільки до товаришів по службі ...") письменник домагається ритмічності прози, розміреності, музичності.
Романс спирається на слово, а музика, повідомляючи йому емоційність, піднесеність, піднімає людину над буденністю і веде в свій гармонійний, прекрасний світ. У романсі відбувається дивне злиття слова, що тяжіє до музики, і музики, готовою стати словесним відображенням певної любовної ситуації. При уявній банальності романс не може знецінитися в естетичному плані, тому що його зміст відгукується на кожну людську долю. Слухач у романсі знаходить відгук власних переживань. І хоча любовна тема не заявлена Чеховим як єдина і головна в оповіданні, але любовна історія має величезне значення в долі героя, вона є для нього фатальною, і романс "Чорні очі" якраз про це.
У прозі Чехова романс з'являється скрізь, де є любовна колізія чи натяк на неї, оскільки, як вказує М. Петровський, "у романсу - ні" тим ", у нього є тільки одна тема: любов. Все інше: життя і смерть, вічність і час, доля і зневіра, самотність і розчарування - тільки в тій мірі, в якій вони пов'язані з цією головною темою ".
Романсу чужі закиди гірку долю, нарікання на нещасливу любов, бо навіть ця нещаслива любов є цінність в романсной світі. Читач добре пам'ятає заключні рядки романсу:
Але не сумний я, не сумний я,
Втішна мені доля моя:
Все, що кращого в житті Бог дав нам,
У жертву віддав я вогневим очам!
Цим же настроєм пронизані й останні рядки чеховського оповідання.
Герой не дорікає долю, не нарікає на нещасливу любов: "Пригадую мені страшний, скажений вихор, який закрутив мене, як пір'їнка. Кружляв він довго і закинув мене на цю темну вулицю. Тепер скажіть: що ще недобре може зі мною статися? "
Кохання у романсі безбитна, вона вища побуту, а якщо і звертається до нього, то вибирає "його пріхорошенние ділянки як фон, на кшталт театрального задника" (М. Петровський). Чехов і тут у описі фатальний зустрічі слід романсово традиції: "Мій стіл, сірі стіни, сокирний диван ... здається, все до найменшої пилинки помолодшало і пожвавішало у присутності цієї істоти, нового, молодого ".
В оповіданні, так само як і в романсі: "Знати, побачив вас / / Я не в добрий час ...", - любов виявляється фатальною силою, фатумом. В оповіданні фатальність зумовлена: розлите шампанське - погана прикмета - фатальна зустріч. Художній світ чеховського твору, незважаючи на описувані величезні простори: степ, "холодна далечінь", "на двадцять верст жодного людського житла" - малий. У ньому, як і в романсі, тільки "він" і "вона". Їх зустріч - подія величезне і нескінченно важливе для героїв, воно фатально.
У романсі завжди тільки "один окреслений момент у відносинах" його "з" нею "". І цю специфіку жанру Чехов дотримується точно. Він описує тільки фатальну зустріч: "За столом сиділа маленька жінка з великими чорними очима". Все подальше розповідь про стрімко розвиваються події присутня в "поглиненому вигляді: динаміка відносин стає характеристикою статичного" зараз "": "Не пам'ятаю, що було потім. Кому завгодно знати, як починається любов, той хай читає романи і довгі повісті Всі полетіло до біса верхнім кінцем вниз. Пам'ятається мені страшний, скажений вихор З степового полустанка він закинув мене на цю темну вулицю ".
Романс накладає відбиток на слова, монолог, почуття оповідача. Його промови властива, як і романсу, афектація, страждання теж немов запозичені із романсу: "Я в ті пори був молодий, міцний, гарячий, химерний і дурний", далі він зазначає "сумну смуток", "прескучнейшую життя", говорить: " Молодість моя загинула ні за гріш "," ні у мене ні притулку, ні близьких, ні друзів, ні улюбленої справи. Ні на що я не здатний Крім невдач і бід, нічого іншого не знав я в житті ". Навіть відносини з жінкою він будує по "романсной" логіці. Дружина любила його "шалено, рабськи", а він відверто двічі заявляє: "Від своєї совісті не можна ховатися: я не люблю дружини!" І: "Я терплю її, але не люблю Любові не було і немає". Читач ніби готується оповідачем до того, що повинна з'явитися вона, між ними повинна спалахнути любов.
Рефреном (як і в деяких романсах) проходить через весь розповідь риторичне питання героя: "Що ж недобре може статися з нами?", "Що ж ще недобре може статися?", "Що може статися?", "Що ж може статися недобре ? "," Тепер скажіть: що ще недобре може зі мною статися? "Кожного разу питання-рефрен наповнюється новим смисловим відтінком, він не тільки" ділить "текст твору на смислові одиниці, але, немов романс, закінчується цим питанням-рефреном.
Душа оповідача, наповнена втомою, тугою, йде в страждання, в "гарне страждання" - у романс, покликаний "прикрасити" біль, викликати співчуття, жаль у слухача.
Головному героєві не вистачає сил протистояти "фатальним обставинам", він намагається виправдати себе: "... сп'янів я і від вина, і від присутності жінки". Не випадково він апелює до популярного романсу:
"Ви пам'ятаєте романс?
Очі чорні, очі жагучі,
Очі пекучі й прекрасні,
Як люблю я вас,
Як боюся я вас! "
Чому все-таки до романсу? Людина, яка "не отримав ні виховання, ні освіти", скоріш міг висловити силу своїх переживань за допомогою такого популярного і поширеного жанру - романсу, який виступає і як елемент побуту, і як втілення духовного начала життя. Романс став своєрідною формою вираження потреби в щирому спілкуванні, давав можливість "відвести душу", висловитися. З іншого боку, читач міг проектувати зміст відомого йому романсу на подальший розвиток подій:
Ох, недарма ви глибини темніше!
Бачу траур в вас по душі моїй,
Бачу полум'я в вас я переможний:
Спалено на ньому серце бідне ...
"Романсной" початок є і в героїні. У неї є нелюбимий чоловік, "старий чоловік, грізний чоловік", від якого вона біжить, і її неодмінно чекає зустріч з ним, з любов'ю, нехай навіть фатальною, яка "зітре її з лиця землі".
У портреті фатальної жінки герой виділяє тільки типове для романсу образне поєднання "чорні очі", "чорні очі":
Черни очі, ясні очі!
З-під соболів вій
Ви темніше осінньої ночі,
Найяскравіше блискавок і блискавиць.
(А. В. Тимофєєв)
Блиск очей моїх знаком
Всім, хто любить чорні очі!
Ці очі - темні ночі,
Все йде від них колом.
(І. К. Кондратьєв)
Досить часто в романсах зустрічаються і блакитні очі, що належать, як правило, милому жіночому образу, незабутньому зберігачу-генію, полонить своєю солодкістю:
Я пам'ятаю очі блакитні,
Я пам'ятаю локони золоті
Недбало кучерявих власов.
(К. М. Батюшков. Геній)
П.А. Вяземський також у романсі "Сльоза" порівнює "блакить блакитного ока" з перлом Сходу, світлої бірюзою.
Своєрідним узагальненням відносини до очей блакитним і чорним в романсі є "Пісня" В. І. Туманського:
Любив я очі блакитні,
Тепер закохався у чорні,
Ті були ніжні такі,
А ці непокірні.
І якщо на блакитних очах "деколи виблискували сльози, любові німі скарги", вони "приборкували життя хвилі, світили мирним щастям", то чорні - "непокірні", і "тут не сльози, а загрози", вони сповнені "бурхливих блискавок", "дихають самовладдям". Взагалі, чорний колір у романсі - фатальний. Чорна чи шаль ("Чорна шаль" Пушкіна), чорні чи кучері ("Станси" Красова), чорні чи очі ("Черни очі, ясні очі ..." Тимофєєва) - це полум'я пристрасті, магічна влада, хтивість, блаженство і напасти , загибель.
У романсі парадоксально з'єднуються піднесене і приземлене, одухотворена смуток, м'якість, ліризм і життєва проза, грубість. Цей парадокс є і в назві оповідання Чехова - "Шампанське (Розповідь пройдисвіта)". Перше слово в назві викликає у читача відчуття чогось незвичайного, урочисто-радісного. Контрастом є друге слово. С. І. Ожегов у "Словнику російської мови" дає однозначне тлумачення слова "пройдисвіт": "(розм. презр.) Шахрай, негідник". У словнику В. І. Даля є і значення "минулий людина", а також "мандрівник, подорожній". Мабуть, і ці "поетичні" значення мав на увазі письменник, тому ще сучасники Чехова відзначали поетичність стилю, "поетичний настрій автора" (Михайлівський).
У чеховської героїні також є романсной з'єднання "піднесеного і приземленого". Вона видає "якийсь мудрований запах, красивого і порочного. А що гостя була порочна, я зрозумів по усмішці, по запаху, по особливій манері дивитися і грати віями, по тону, з яким вона говорила з моєю дружиною - порядною жінкою ... Я все зрозумів з першого погляду ".
Як і романс, ця розповідь немов стиснута мелодрама, про яку оповідає учасник подій іншій людині - слухачеві, читачеві. Романс не припускає, як правило, конкретного звернення, але в ньому завжди присутня "спрямованість". І в чеховському оповіданні присутній романсной побудительно-Повелительная форма: "Тепер скажіть: що ще недобре може зі мною статися?" Це неназване звернення перетворює ліричний монолог як би в діалог з невидимим співрозмовником, що зближує розповідь з коротким, але глибоким, що вимагає емоційного відгуку , переживання романсом.
Легко пізнавана в творі і романсной лексика: любила шалено, молодість пропадає, скажений вихор, чорні очі. Зустрічаються в чеховському оповіданні і романсові "формули". У Чехова: "Пам'ятаю, зустрічав я з жінкою Новий рік ..." У романсі: "Я пам'ятаю день! Ах, це було щастя! .. "(Б. Борисов);" Пам'ятаються літні ночі веселі ... "(А. Пугачов). У Чехова: "Не пам'ятаю, що було потім ..." У романсі: "Це було давно ... Я не пам'ятаю, коли це було, / / Пронеслися, як бачення, і канули у вічність року ... "(С. Сафонов).
Слід зауважити, що в остаточній редакції оповідання звучить "жорстокий" романс, в силу чого Чехов прибирає зайву "жорстокість" оповіді, рядки: "терзав її докорами або виганяв з дому на холод", "здається, все вже було і весь запас катувань у долі вичерпаний "," в могилі не нудніше, ніж у полустанку ".
В оповіданні "Шампанське" Чехов звернувся не просто до окремих елементів романсной структури, тематики, лексиці - він звернувся до самої жанровій природі, сутності романсу, що не просто зближує його розповідь з цим жанром, а дозволяє, на наш погляд, говорити про чеховському " романсі в прозі ". Вперше надрукований у переддень Різдва в "Петербурзької газеті" розповідь став знаменним художнім досвідом з'єднання двох жанрових форм, близьких до масової словесності, - святочного оповідання і романсу. І це парадоксальним чином вивело "Шампанське" до числа творів, де молодий гуморист з "А. Чехонте" (так був підписаний розповідь) виростав у Антона Чехова. Включення "Шампанського" у вже по-справжньому чеховський збірник "Похмурі люди" (1890) - ще одне підтвердження цього.