Романності лірики Анни Ахматової

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Поезія Анни Ахматової періоду її перших книг ("Вечір", "Четки", "Біла зграя") - майже виключно любовна лірика. Її новаторство як художника проявилося спочатку саме в цій традиційній, вічної, багаторазово використаної і, здавалося б, до кінця відіграної темі. Новизна любовної лірики А. Ахматової відразу впадала в очі сучасникам мало не з перших її віршів, але, на жаль, прапор акмеїзму, під яке встала молода поетеса, довгий час як би драпировали в очах багатьох її істинний, оригінальний вигляд і змушувало постійно співвідносити її вірші з різними поетичними течіями: то з акмеизмом, то з символізмом, а то з деякими чому-небудь виходили на перший план модними теоріями.

Виступав на вечорі А. А. Ахматової у Москві в 1924 році Леонід Гроссман дотепно й справедливо говорив: "Зробилося чомусь модним перевіряти нові теорії мовознавства та новітні напрями стіхологіі на" чітке "і" Білої зграї ". Питання різноманітних складних і важких дисциплін стали раптом вирішуватися спеціалістами на крихкому й тонкому матеріалі цих чудових зразків любовної елегії. До поетесі можна було віднести сумний вірш А. А. Блоку: її лірика і справді стала "надбанням доцента". Це, звичайно, почесно і для будь-якого поета абсолютно неминуче, але це менш за все відображає те неповторне вираження поетичного особи, яка дорого незліченною читацьким поколінням ". І дійсно, дві вийшли в 20-х роках книги про А. Ахматової, одна з яких належала В. Виноградову, а інша - Б. Ейхенбаум, майже не розкривали читачеві ахматовської поезію як явище мистецтва, тобто втілився в слові людського змісту.

Однак не можемо не віддати належне чудовому літе-ратуррведу Б. Ейхенбаум. Найважливішою і, може бути, найбільш цікавою його думкою було висловлене положення про "романності" ахматовської лірики, про те, що кожна книга її віршів представляє собою як би ліричний роман, висхідний до реалістичної прози і має до того ж у своєму генеалогічному дереві саме російську традицію. Доводячи цю думку, він писав в одній зі своїх рецензій: "Поезія Ахматової - складний ліричний роман. Ми можемо простежити розробку утворюють його оповідних ліній, можемо говорити про його композиції, аж до співвідношення окремих персонажів. При переході від однієї збірки до іншого ми відчували характерне почуття інтересу до сюжету - до того, як розвинеться цей роман ".

Про "романності" лірики А. Ахматової цікаво писав і Василь Гіппіус (1918). Він бачив розгадку успіху і впливу А. Ахматової і разом з тим об'єктивне значення її любовної лірики в тому, що ця лірика прийшла на зміну померлою або просто відійшла на задній план формі рома-на. І дійсно, пересічний читач може недооцінити звукове та ритмічне багатство таких, наприклад, рядків: "і століття ми плекаємо ледве чутний шурхіт кроків", - але він не може не полонити своєрідністю повістей - мініатюр, де в небагатьох рядках розказана справжня драма. Такі мініатюри - розповідь про сіроокий дівчинці і вбитого короля, розповідь про прощання біля воріт (вірш "Стисла руки під темною вуаллю ..."), надрукований в перший рік літературної популярності Анни Ахматової.

Потреба в романі для російського суспільства XX століття - потреба вельми нагальна. Роман став необхідним елементом життя, як кращий сік, який отримують, кажучи словами М. Ю. Лермонтова, з кожної її радості. У ньому увічнювали серця зі своїми неповторними особливостями, і, звичайно, кругообіг ідей, невловимий фон милого побуту. Але роман в колишніх формах, роман як плавна і ріка, став зустрічатися все рідше, став змінюватися спочатку стрімкими струмочками ("новела"), а там і миттєвими "гейзерами", романами-мініатюрами. Саме в цьому роді мистецтва, в ліричному романі-мініатюрі, у поезії "гейзерів" Анна Ахматова досягла великої майстерності. Ось один з таких романів (вірш "Сум'яття"): Як велить проста чемність, Підійшов до мене, посміхнувся, Полуласково, полуленіво Поцілунком руки торкнулася - І загадкових, древніх ликів На мене подивилися очі ...

Десять років завмирань і криків, Всі мої безсонні ночі Я вклала в тихе слово І сказала його - марно.

Відійшов ти, і стало знову На душі і пусто і ясно.

Роман скінчений. Трагедія, яка тривала цілих довгих десять років, вмістилася в одному короткому подію, одному жесті, погляді, слові.

Багато центральних мотиви лірики А. Ахматової нагадують теми російських соціально-психологічних романів: доля людини, невипадковість зустрічей людей і переплетення їх життєвих шляхів, тема провини і відповідальності за долю близьких. Дійсно, правий був О. Мандельштам, коли сказав, що А. Ахматова "принесла в російську лірику всю величезну складність і психологічне багатство російського роману XIX століття".

Нерідко мініатюри А. Ахматової були, відповідно до її улюбленою манерою, принципово не завершені і були схожі не стільки на маленький роман у його, так би мовити, традиційній формі, скільки на випадково вирвану сторінку з роману чи навіть частину сторінки, що не має ні початку, ні кінця і що змушує читача додумувати те, що відбувалося між героями раніше: Хочеш знати, як все це було? - Три в їдальні пробило, І, прощаючись, тримаючись за поручні, Вона немов насилу говорила: "Це все ... Ах, ні, я забула, Я люблю вас, я вас любила Ще тоді! "Так".

Можливо, саме такі вірші наглядова Василь Гіппіус і назвав "гейзерами", оскільки в подібних віршах-фрагментах почуття дійсно як би миттєво виривається назовні з якогось тяжкого полону мовчання, терпіння, безнадії і відчаю.

Вірш "Хочеш знати, як все це було? .." Написано в 1910 році, тобто ще до того, як вийшла перша Ахметівська книжка "Вечір" (1912), але одна з найхарактерніших рис поетичної манери А. Ахматової у ньому вже Провімі досить яскраво. А. Ахматова завжди віддавала перевагу "фрагмент" зв'язного, послідовного та повествовательному розповіді, так як він давав прекрасну можливість наситити вірш гострим та інтенсивним психологізмом; крім того, як не дивно, фрагмент надавав зображуваному події свого роду документальність: адже перед нами і насправді не те уривок з ненавмисно підслуханої розмови, не те загублений записка, не призначалася для чужих очей. Ми, таким чином, заглядаємо в чужу драму як би ненароком, ніби всупереч намірам автора, не передбачала нашої мимовільною нескромності, Нерідко вірші А. Ахматової походять на швидку і як би навіть "необроблену" запис в щоденнику: Він любив три речі на світі: За вечірньої спів, білих павичів І стерті карти Америки.

Не любив, коли плачуть діти, Не любив чаю з малиною І жіночої істерики.

... А я була його дружиною.

Іноді такі любовні "щоденникові" записи були більш поширеними, включали в себе не двох як зазвичай, а трьох або навіть чотирьох діючих осіб, а також якісь прикмети, деталі інтер'єру або пейзажу, але внутрішня фрагментарність, подібність на "романну сторінку" незмінно зберігалася і в таких мініатюрах: Там тінь моя залишилася і сумує, Все в тій же синьою кімнаті живе, Гостей з міста за північ чекає І образок емалевий цілує.

І в хаті не зовсім благополучно: Вогонь запалять, а все-таки темно ...

Чи не тому ль господині нової нудно, не тому ль господар п'є вино І чує, як за тонкою стіною прийшов гість розмовляє зі мною? У цьому вірші відчувається швидше обривок внутрішнього монологу, та плинність і ненавмисна відкритість душевного життя, яку так любив у своїй психологічній прозі Л. Н. Толстой.

Отже, ми бачимо, що лірика А. Ахматової дивним чином поєднала в собі різноманітність вірша, образність мови, психологізм, конфліктність, змістовне багатство російського роману.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
16.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Ахматова а. - Романом лірики Анни Ахматової
Загадка популярності любовної лірики Анни Ахматової
Ахматова а. - Загадка популярності любовної лірики Анни Ахматової
Ахматова а. - Улюблені сторінки любовної лірики Анни Ахматової
Поезія Анни Ахматової
Біографія Анни Ахматової
Ахматова а. - Поезія Анни Ахматової
Біографія і творчість Анни Ахматової
Зірки смерті в Реквіємі Анни Ахматової
© Усі права захищені
написати до нас