Роман МА Булгакова Майстер і Маргарита

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

"ПЛАН

I. Образ Маргарити в романі М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита".

II. Особливості мовної характеристики Маргарити.

1. Кільце внутрішнього монологу і образ Майстра.

2. Зовнішня мова і "темні сили".

3. "Московський світ" і звіроподібного зовнішньої мови.

I. Образ Маргарити в романі М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита"

У моїй роботі я знову звертаюся до роману М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита". У попередній роботі для дослідження був узятий образ кота Бегемота, образ перефирийного, але дає можливість наблизитися до розуміння роману. Мене цікавило, як автор вибудовує образ (портрет, мовна характеристика), як епізодичний герой рухає сюжет, допомагаючи прочитати основні теми роману.

Зараз для аналізу я вибираю центральний образ - Маргариту. Чому це центральний образ?

Це пов'язано з тим, що Маргарита в романі відкриває ті теми, які пізніше будуть розвинуті такими героями як Майстер і Ієшуа Га-Ноцрі.

Це теми віри, творчості, любові - все те, з чого виростає справжнє життя.

Образ Маргарити дуже дорогий авторові, можливо, тому в ньому прочитуються риси одного з найближчих Булгакову людей - Олени Сергіївни Булгакової.

Мене цікавить, як цей образ допомагає зрозуміти авторський задум, як співвідноситься з іншими героями твору. Створюючи образ Маргарити, автор використав портрет, мовну характеристику, описував вчинки героїні. Мене зацікавило, як створена мова Маргарити, як вона змінюється, з чим це пов'язано, як допомагає зрозуміти авторський задум, адже мовна характеристика - це те, що допомагає зазирнути в глибини душі героя, а разом з тим і автора. Образ Маргарити не простий, Тому, з моєї точки зору, саме слово Маргарити допомагає відкривати нам героїню, саме мова Маргарити веде до розуміння як її образу, так і інших образів і тем у романі.

Чому саме мова? Мені здається, що мовна характеристика Маргарити весь час знаходиться в русі, постійно змінюється, залежно від дії того, що відбувається в романі.

Крім того, майже ніхто з відомих мені булгакознавці, таких як М. Чудакова, Б. Гаспаров, Б. Соколов, не зверталися до мовній характеристиці Маргарити.

Моє основне завдання - спробувати зрозуміти концепцію роману, аналізуючи зміна мовної характеристики Маргарити.

Як же створений образ? Що дозволяє побачити в ньому мовна характеристика?

Вперше її слова нам передає Майстер. У цих словах - почуття, такі як напруга, зосередженість. Тут же воєдино з'єднуються голоси Майстра і Маргарити. Маргарита, по-перше, здатна до діалогу, а по-друге, навіть у мові автора відбилося єдність почуттів Майстра і Маргарити.

Але ось зник Майстер. Мова Маргарити стає уривистій, зникає сміх, але з'являється відчуття втрати, біль. З'явився внутрішній монолог свідчить про глибину і про ступінь інтимності переживань. Тут же Маргарита говорить і про добро і зло, про брехню і правду. Ці моральні величини для неї дуже значущі. Йдеться її вже нагадує молитву і прокляття одночасно, в цьому якесь передчуття і своєї майбутньої долі, до якої увійдуть і Бог і Диявол. Поява внутрішнього монологу свідчить про глибину почуттів Маргарити, пояснює, що означає Майстер для неї.

Але ось перша встеча з темними силами. Змінюється мова: з'являються паузи, гору беруть почуття. У цій зміні мови, її темпу, спрямованості - своєрідний зріз життя. І з'явилася мова Маргарити в переказі "правдивого оповідача" говорить про те, що авторське ставлення до світу подібно з світовідчуттям Маргарити. Крім того, в мові з'являється сатанинське начало: регіт, відчуття вседозволеності. Пропозиції стають короткими, уривчастими - це відображення хвилювання і відсутності гармонії одночасно. З'являється акторське початок. Але навіть у цієї "відьми" збереглися гуманістичні цінності, ось тому зупиняє вона розгром у будинку критиків, побачивши дитину, і при цьому, прагне "пом'якшити" голос. У цьому знову ж таки є і авторське ставлення до реального і жорстокому світі.

Ось зустріч з квартирою N 50. Всі бачимо ми очима Маргарити в цьому авторське довіру. Внутрішній монолог оформлений як зовнішня мова, адже в цій квартирі все ясно. Зникнення внутрішнього монологу, бідність зовнішньої мови - у всьому цьому відчувається зумовленість.

Сцена Бала. Маргарита лише констатує побачене. У цьому - розуміння величі світу і бажання зрозуміти його, а не змінити. Маргарита вже уподібнилася свиті, тому повторює за Коровьеву і Бегемотом фрази. На балу ж побачимо ми і сльози очищення. І тут Маргарита висловлює авторське бачення світу.

Бал проходить. До Маргариті знову повертається акторство, важко даються спогади. Але, згадавши Майстра, Маргарита змінюється. Мова знову стає подертому, адже любов багатостраждальної. У цьому світі, коли вже повернувся Майстер, голоси їх звучать тільки на зовнішньому рівні, адже у світі Воланда немає таємниць, Сатана знає все.

Опиняючись в підвалі на Арбаті, Маргарита знову плаче - це ще ра з сльози спокути. Крім того, вона цитує фразу з роману Майстра, пророкуючи долю.

Майстер і Маргарита в ніч перетворення. Голоси їх знову зливаються, звучать в унісон. У цій сцені Маргарита проходить через всі етапи свого життєвого шляху, все зто відбилося у зовнішній промови. Є крик - і це спільність з нечистою силою, є шепіт і сльози - це велика любов до Майстра. Саме мова Маргарити порівнюється з тим струмком, який "струмуючи", несе вічність і спокій.

Мовна характеристика показує, як змінюється героїня, як змінюється світ, як образ Маргарити пов'язаний з іншими образами, як автор ставиться до Маргарити і до світу. Крім того, мова визначає основні цінності, моральні ідеали героїв роману.

Мовна характеристика виявляється тим дзеркалом, яке відображає в собі не тільки зовнішнє, але і внутрішній стан героя і світу.

Мовна характеристика несе багато чого для розуміння роману. Адже вона відкриває світ, намальований автором. Саме Маргарита у своїй промові зачіпає теми віри і безвір'я, життя і смерті, кінцівки і нескінченності людського буття, творчості, зради.

Саме Маргариті довірено побачити Бал Сатани, взяти в ньому участь і спокутувати гріхи людські, ставши майже Христом для Майстра. Саме вона буде трощити приземлений московський побут. Саме вона буде подругою, дружиною, матір'ю Майстру, вона врятує його своєю любов'ю, поверне його до життя, вона ж подарує спокій Фріду.

У романі образ Маргарити - центральний, адже вона та, яка врятувала Майстра; жертвуючи собою, зробила можливою зустріч "князя пітьми" і Майстра, а потім і того, що Майстру був дарований спокій.

Саме любов Маргарити, її здатність до самопожертви зробили можливим відродження Майстра.

Таким чином, Маргарита - жінка, відьма стала сполучною ланкою для трьох світів: світу Майстра, світу Сатани та світу Бога. Вона зробила можливим розмова всіх цих трьох світів.

Образ Маргарити важливий для роману. Про це свідчить і вибір імені героїні, адже Маргарита - значить "перлина", ну а крім того, в героїні цієї дуже чітко проглядаються риси найдорожчого для М.А. Булгакова людини в останні роки його життя - Олени Сергіївни Булгакової.

Мовна характеристика допомагає зрозуміти велич образу Маргарити, надихає Майстра, що відкриває йому дорогу до Ієшуа Га-Ноцрі. Саме вона вносить в роман теми віри і спокути.

Роман виявляється духовним заповітом М.А. Булгакова, тому так багато означає дбайливе і добре ставлення ставлення автора до своєї героїні. Адже, на думку автора, жінка-перлина несе у світ життя, віддаючи любов і відроджуючи творчість.

По-моєму, саме Маргарита, заслуговує "не спокою", а "світла", адже вона принесла в життя такі коштовності як любов і творення.

Довіряючи своїй героїні можливість відкрити справжні цінності людського буття, автор не просто говорить про своє ставлення до конкретної героїні, а швидше пред'являє світу свою концепцію вічних цінностей, своє відчуття буття.

II. Роман - духовний заповіт М.А. Булгакова.

Ще до її слів з'являється така характеристика, як раптовість: "... раптово заговорила вона." У фразі "Чи подобаються вам мої квіти?" є спрямованість і на себе, і на співрозмовника, і на цілий світ. І відразу ж дана характеристика голосу. Мені, здається, що якби не було фрази, а будь лише ця характеристика, змінилося б не багато, а точніше, нічого б не змінилося. Який цей голос? Він чіткий ,"... він низький досить-таки, але зі зривами, ... здалося, що луна вдарило в провулку і відбилося від жовтої брудної стіни. " У голосі цьому є внутрішня напруженість (адже "з зривами"), є і заглибленість у себе ("низький"), і вже в голосі відбилося велике самотність, адже вторить йому лише відлуння, і відображає його навіть стіна, яка наділена самої несхвальній колірної гамою: жовтизною і брудом. У наступній фразі: "Ви взагалі не любите квітів?", Ми бачимо вже звернення до іншої людини, йде спрямованість на себе. І знову дуже важлива характеристика голоси, що дається Майстром. "У голосі її була, як мені здалося, ворожість." І майже відразу ж - усмішка. І відразу ж мовчання, з якого виростає передчуття любові. Ворожість, посмішку, мовчання можна пояснити світовідчуттям самотньої людини, який, стикаючись з кимось іншим, спочатку ворожий, іронічний і лише пізніше може проявити своє справжнє ставлення.

Наступну фразу ми чуємо знову ж із вуст Майстра. "Вона-то втім, стверджувала згодом, що ... любили ми давно-давно, не знаючи один-одного ..." Тобто Маргарита, знаходять любов, знаходить і впевненість. Мова виявляється об'єднуючим началом, зрівнював двох героїв: "Ми розмовляли так, як ніби розлучилися вчора, як буд-то знали один-одного багато років".

У своїй промові Маргарита пророкує: "Вона обіцяла славу, вона підганяла ... і ... стала називати Майстром ..., співуче і голосно повторювала окремі фрази ..." Почуття героїні відображаються в її мови, тобто коли вона щаслива, то і говорить вона "співуче і голосно, і коли пізніше начілісь неприємності для Майстра, то Маргарита" перестала сміятися ", і її мова змінилася. Фрази її короткі, уривчасті. Є відчуття зриву. У той трагічний вечір, коли Майстер спалює свій роман, Маргарита вперше плаче ."... заплакала нестримно й судорожно. "У плачі цьому велике розуміння Майстра, тому й наступна фраза повністю спрямована на головного героя:" Боже, як ти хворий . За що це, за що? Але я тебе врятую, я тебе врятую. Що ж це таке? "Багаторазові повтори, розкид у думках, безліч питань - все це говорить про незвичайне хвилювання героїні, неясності, заплутаності думок про найдорожче їй людину. Але навіть у цьому стані розгубленості Маргарита повністю концентрує свою промову на Майстра. Пізніше її мова характеризується як "бурмотіння" і "невиразне". Але зібравшись, вона починає говорити "спокійніше". І в її мові з'являються фрази про те, що брехня нестерпна для неї, що відповідати на добро зрадою вона не може, тобто це своєрідні моральні принципи. Але в цьому монолозі видно боротьба почуттів. Тут і рішучість, і віра в людину, і розгубленість, і надія, і страх за близьку людину. Цей монолог допомагає нам побачити і зрозуміти почуття героїні, а не тільки її думки. Остання фраза Маргарити в цьому епізоді: "Не бійся, потерпи кілька годин. Завтра вранці я буду в тебе ". Тут видно прагнення заспокоїти, внести мир, подарувати щастя Майстру. Але вже проглядається розділеність героїні і Майстра." Потерпи кілька годин "- адже це ж пророкування майбутнього самотності. У цій же фразі знову є спрямованість у себе , тобто знову ж таки у фразі ми бачимо думки і почуття.

Наша перша зустріч з Маргаритою - це розповідь про неї Майстра Івану Бездомному в клініці професора Стравінського. Цікаво, що в оповіданні Майстра, Маргарита наділена лише зовнішньої промовою. Чому таке дивне місце розповіді? Це не лише лінія сюжету, це підтвердження якогось душевного напруження, душевної витрати у долі Маргарити! Чому розповідається це Івану Бездомному? Розповідається людині, не будинок, а значить, і любов, то є Іван схожий з Майстром, до зустрічі з Маргаритою. Передає мова Маргарити Майстер. Чому? Це людина тонкої душевної організації, крім того люблячий Маргариту, а значить, добре розуміє її. Майстер - художник, а значить, може побачити в людині найпрекрасніше, саме значуще. А те, що Майстер бачить у Маргариті здатність вести діалог і те, як він її бачить, говорить про те, що Маргарита дуже важлива як для Майстра, так і для роману в цілому, крім того рівновелика головному герою.

У чому ж особливість мовної характеристики Маргарити в цьому епізоді?

По-перше, це зовнішня мова. Внутрішніх монологів ми не чуємо. Але це не від безликості образу. Адже ми чуємо мова Маргарити від Майстра, та й життя Маргарити тільки зовнішня; внутрішнє, духовне з'явиться пізніше. Зовнішня мова дуже насичена емоціями, почуттями: тут і ворожість, і усмішка, і мовчання, і відчуття щастя, і тяжке горе, і хвилювання, і рішучість, і віра в людину, і розгубленість. Всі ці почуття повністю передані у мовленні і відображають ставлення Маргарити як до Майстра, так і до навколишнього світу. Але мовна характеристика допомагає відтворити і картину думок, відображає психологічний стан Маргарити. Тільки з промови видно, коли думки Маргарити спрямовані на себе, коли на Майстра, а коли на весь світ. Найменша зміна в думках відбивається в мовленні головної героїні. Відразу можна визначити, коли Маргарита впевнена в собі, а коли самотня, позбавлена ​​спокою, і в думках її панує хаос. У цьому епізоді мовна характеристика дуже важлива, тому що відкриває думки, почуття, психологічний стан героїні. Іншими словами, можна сказати, що слова - "дзеркало душі".

У другій частині ми бачимо, що про Маргариту розповідає сам "прав-дівий оповідач". З'являється портретна характеристика, але при цьому чутний і голос самої Маргарити, та її мова змінюється. У чому ці зміни і як розвивається і ускладнюється образ Маргарити, можна зрозуміти, аналізуючи її фрази і монологи.

Перша фраза другій частині здається полукріком, полустон хворої людини, пристрасно стверджує свої помилки і дорівнює їх зі зрадою. Тому і з'являється трикратне "так" і образ Левія Матвія, "який повернувся занадто пізно". Це свого роду передчуття біблійної тематики, теми великої віри. Оповідач називає Маргариту "доведеної до відчаю жінкою". Життя здається застиглою, але ні, ми бачимо пробудження людини, і це теж відбивається в мові. Маргарита "прокидається з передчуттям, що ... щось станеться". І це відчуття народжує віру; знову вводиться тема віри, тобто автору необхідно дати цю тему у всіх можливих проявах. "Я вірую! - Шепотіла Маргарита урочисто,-я вірую!". Шепіт створює враження сповіді, що говорить про прагнення автора підкреслити біблійний сюжет. І дійсно, Маргарита починає говорити про те, що життя її "довічна борошно", що послана їй це борошно за гріхи: за брехню, обман, за "таємне життя, приховану від людей". Цими словами перед нами відкривається душа Маргарити, в якій лише страждання. Але душа ця живе, адже вона вірить і здатна усвідомити своє життя. Та й наступне дію говорить про ту дуже важливою автору думки, що всякому воздасться по заслугах. Але шепіт Маргарити не зникає, він перетворюється у внутрішній голос. Маргарита у всіх своїх думках пам'ятає лише про Майстра, тому і сльози, і "збуджений стан" тоді, коли вона перебирає своє "майно": "зіпсовану вогнем зошит", фотографію, "книжку ощадної каси". Справжні цінності - це духовні цінності, коли будь-який образ, що нагадує про життя душі, виростає до величезних розмірів, здатних охопити все буття - "обгоріла зошит", зі словами "тьма спустилася на Середземне море ..." Але ось ми чуємо сміх Маргарити. Дивно, що викликаний він розповіддю домробітниці Наташі про "фокуси в театрі". Може бути, в цьому це було визначено наперед? Але на початку для Маргарити це всього лише "смішною розмова". Відправившись "гуляти", Маргарита і там "думає про своє", хоча прислухаючись до розмови в тролейбусі, дізнається про ще одне чудо, другому за цей ранок, а саме, про те, що у "небіжчика з домовини ... зникла голова" . Ось вже в це "своє" входить основна сюжетна лінія роману. Може бути, це "своє" з нею і не роз'єднувати. І знову з'являється внутрішній монолог, що складається зі спогаду про те, що "рівно рік тому ... на цій самій лаві вона сиділа поруч з ним". Постійне переплетення внутрішніх монологів показує, що, на думку автора, істинно цінно. Маргарита згадує всі найдрібніші деталі. Але окрім спогадів Маргарита веде і уявний діалог з Майстром, у якому говорить про те, що життя для неї неможлива без Майстра, а якщо його немає в живих, то їй потрібна "свобода дихати повітрям", яка можлива лише при зникненні пам'яті. Себе вона бачить "виключеною" з життя. Але є й передчуття, що народилося в її душі вранці - це впевненість у тому, що щось трапиться. "Так станеться!" - Це "звукова хвиля дивних похорону," тих, що заронили в душу Маргарити деякий цікавість і одну, бути може майже все вирішила фразу: "О, право, дияволу б і заклала душу, щоб тільки довідатися, живий він чи ні! Цікаво знати, кого це ховають із такими дивовижними особами? "Цікаво, що міркування про велику любов, пов'язаної з нею темою віри, породжують думку про диявола. Що це означає? Швидше за все, це і велика здатність самопожертви в ім'я любові, і визнання того диявола, що пізніше принесе у світ руйнування, хоча руйнування, яке чиниться дияволом, несе світу благо. Звідси і трагедія світу, в якому гармонію творчості руйнують, а відроджує її "князь темряви". Може бути тому дивується Маргарита, яка бачить у світі лише здатність валити, що з'явився посланнику диявола, майже здатному на відродження душі іншої людини. Відповіддю на цей уявний питання і стала перша фраза Азазелло, з якої почався його діалог з Маргаритою.

По початку в мові Маргарити деякий подив, тому й питає вона: "Яка голова?", "Як же це може бути?" Зникнення голови - це все зростаюча абсурдність, все так само незрозуміла Маргариті. Тут є і передчуття дива. Крім того, так само заявлені теми віри і безвір'я. Трохи пізніше її вже "вразили дивні брехня невідомого громадянина". Але дізнавшись, що за труною покійного йдуть "літератори", Маргарита змінюється. На обличчі її "з'являється оскал", і "голос її став глухий". Світ майже повністю зруйнований, навіть ті, які повинні творити душі людські - письменники, викликають у Маргарити лише оскал, адже вони вбили справжнього творця. Тому стикаючись з ними, Маргарита стає майже звіром. Її мова нагадує шипіння і ревіння ра'яренного звіра. Запитуючи у незнайомої їй людини щодо критики Латунський, Маргарита примружується. Всі її запитання звучать холодно, насторожено і різко. "А ви їх знаєте в обличчя?", "Це блондин-то?", "На патера схожий?" Навіть подальше мовчання Маргарити свідчить не про примирення, а про настороженої ненависті. Тому настільки природний її відповідь про те, що "Я ще декого ненавиджу", та й звучить ця фраза "крізь зуби". А говорячи про те, що "про це нецікаво говорити", Маргарита ще раз підкреслює глибоку внутрішню замкнутість і своє дбайливе ставлення до найважливішого для неї дорогому, до Майстра. Але ось процесія минула, і Маргарита чує від Азазелло: "... Я до вас посланий по ділку". І вже здивування Маргарити змінюється страхом. "Маргарита зблідла і відсахнулась". Далі в її фразою ми бачимо прагнення захиститися, тому настільки різко, чітко і швидко починає вона говорити: "З цього прямо і потрібно було починати, - заговорила вона, - а не молоти чорт знає що про відрізану голову! Ви мене хочете заарештувати?" . Але страх змінюється гнівом, звідси і злість, чутна у відповіді: "Нова порода з'явилася: вуличний звідник ...", та ще й" Мерзотник! ". Але після того, як Азазелло читає Маргариті уривок з роману та ще й її власні думки, Маргарита перелякана, здивована, вражена. І знову це підтверджує крах світу, де людині дають звикнути до великої роз'єднаності, коли до нього всі глухі, коли є великий страх і очікування зради. Її слова уривчасті, з'являються паузи: "Я нічого не розумію, - тихо заговорила Маргарита Миколаївна, - про листки ще можна дізнатися ... проникнути, підглянути ... Наташа підкуплена? Так? Але як ви могли дізнатися мої думки? ... "Але зрозумівши, що Азазелло щось відомо і про Майстра, Маргарита вже не дивується, а лише молить про те, щоб їй хоч що-небудь сказали про долю її коханого. Тепер каже вона благаючий пошепки: "Молю: скажіть тільки одне, він живий? Не мучте". "Боже!". Дізнавшись, що Майстер живий, Маргарита стає спокійніше, але душевне напруження дуже велике. "Вибачте, вибачте, - бурмотіла покірна тепер Маргарита ... У мене немає забобонів, я вас запевняю, - Маргарита невесело усміхнулася ..." Та й сам оповідач називає цю промову "незв'язної". І в Маргариті вже прокинулося цікавість. Запитує вона тепер вже "вкрадливо", каже "задумливо". Це означає, що Маргарита вже заспокоїлася. Але зрозумівши, що якщо вона приймає пропозицію Азазелло, то зможе "там дізнатися про нього", Маргарита тепер згодна на все. "Їду!" - У цьому вигуку велика резолюція, готовність пожертвувати всім заради Майстра. "Я не знаю, на що йду. Але йду на всі з-за нього, тому що ні на що в світі більше надії в мене немає ... Я гину через любов!". Після зникнення Азазелло, Маргарита, вже "ні про що не міркуючи ..., побігла з Олександрівського саду геть". У цьому "не роздумуючи" - не просто покірність, а можливо, вже передчуття тієї великої сили, з якою їй у найближчому часі доведеться зіткнутися.

У цьому епізоді ми можемо простежити не тільки зміни в мові Маргарити. Тут виростає образ світу, який відображений автором у мові Маргарити. Постійна зміна темпу мови, її характеру, різні рівні - це майже зріз життя. Та й Маргарита стає не просто тією, яка подарувала любов, підтримку Майстру, але й тієї, яка, мов дзеркало, показує людський світ, не обов'язково при цьому йому наслідуючи. Адже якщо світ бездуховен, якщо щастя зводиться до особняка, грошей і нарядам, то у Маргарити все щастя - це любов і ті предмети, що нагадують їй про Майстра, а це: фотографія, обгоріла зошит, тобто ті образи, що говорять про духовну життя людини, як зошит, в якій з однієї фрази виростає буття. Світ розірваний, метається, в ньому немає гармонії, миру, немає справжнього творця, хоча у світі це всім і дається належне, але буде це лише тоді, коли прийде у світ цей "князь темряви".

Парадокс: у світ несе гармонію Сатана. У цьому велика трагедія світу, коли здатний почути іншого той, хто сам втілення безвір'я і гріха.

Але автору необхідно сказати не тільки це. На його думку, диявол не найстрашніший в світі, адже він не руйнує, а скоріше творить зруйноване людиною, наприклад, життя Маргарити. В душі Маргарити зароджується віра, але ж віра здатна творити чудеса, наприклад, відродити людини. Тому, коли в душі Маргарити з'явилася віра, головна героїня знову знайшла свій сильний характер. Бути може в цьому і рецепт порятунку світу. Необхідно вірити в істинні цінності, і тоді життя буде гармонійною, творчій і буде дарувати людині щастя.

Мовна характеристика не тільки і не стільки створює образ самої Маргарити, але передає, а швидше відображає світ у всіх його проявах і авторське ставлення до цього світу; здатна вона передати і найпотаємніші авторські задуми.

Але от Маргарита очікує призначений час, щоб відправитися до "іноземцю". І в цей час мова Маргарити дуже цікава. Думки героїні, як і її душевний стан дуже близькі авторові, тому мова її дана в переказі оповідача. Одна з перших фраз - це фраза про те, що "часом їй починалося здаватися, що годинник зламалися і стрілки не рухаються". Тут велике напруження очікування і, в той же час, якась умиротворення, адже годинник "рухалися, хоча і дуже повільно". І трохи пізніше відбудеться майже воскресіння Маргарити. Крем буде наповнений для неї життям, тут будуть і запахи: "запахло болотними травами і лісом", і колір, той самий жовтий, що колись поєднав їх з Майстром: "жирний, жовтуватий крем". Можливо це свого роду прообраз прийдешніх подій. І під кінець Маргарита розбиває годинник. Можливо це символічна деталь говорить про перехід в інший вимір, у світ інших цінностей. І відразу після цього Маргарита "буйно розреготалася", адже вона знову стала "кучерявою чорнявою жінкою років двадцяти, ... оскаленої". Автору дуже важливий цей епізод, тому й з'явився переказ слів Маргарити. Адже Маргарита майже що воскресає, воскресає, змінюючи життя ("розбиті годинник"), а воскресіння це можливо лише тоді, коли в душі є хоч крапля надії на життя. Світ, в якому живе, а точніше жила Маргарита, дуже хворий, адже життя в ньому несе диявольський крем (колір, запах), і створюючи життя, крем цей все ж руйнує, хоча руйнує те, що створив світ: "зморшку", " жовтенькі тіні біля скронь "," сіточки ... біля очей ". І трагічна доля того світу, в якому диявольське руйнування виявляється більш милостивим, ніж мирське творення.

І Маргарита змінюється "не тільки зовні". "Тепер в ній у всій, в кожній частці тіла, скипала радість, яку вона відчула, як бульбашки, колючі всі її тіло. Маргарита відчула себе вільною ..." Звільнення від колишнього вигляду - це не єдине, що приніс Маргариті крем, сталося свого роду визволення душі від страху. Про це й говорить з'являється регіт, свідчить і про причетність Маргарити до новій силі, до диявольському оточенню. І ось вже в душі Маргарити панує полегшення. І ось вже змінюється її голос. Вона кричить вже "голосно і захриплим голосом". І далі ми чуємо лише крик, але, крім того, змінюються і самі фрази, тепер ми чуємо короткі речення з частими повторами деяких слів, найчастіше мають відношення до Сатани. Але крім того, мова спрямована і на оточуючих. "Що гарна?", "Це крем! Крем, крем ..." , "Киньте, киньте", "Беріть ..., беріть, ... ховайте". У цій зміні мови відбилася зміна життя, де все можливо стало простіше, легше і не настільки болісно. І ось вже Маргарита чує вальс, хоча і "сиплються в провулку", тобто в її житті з'являється музика, але музика ця позбавлена ​​гармонії, можливо тому, що "у провулку", тобто у світі. Світ перекрутив і музику. Не зник внутрішній монолог, але тепер змінилися думки Маргарити. Зараз вона думає про підступний вчинок. Подальша її мова - акторство, де чується і сум, і нудьга, і гнів, і сарказм. Все це говорить про зміну внутрішнього світу Маргарити. І ось, коли Маргарита говорить з Азазелло, ми знову чуємо і крик, і повторювані слова, і повернулися емоції, і з'явилося акторство. "Милий, милий Азазелло!". І Азазелло був "приємний щирий, радісний порив Маргарити".

Парадокс: слузі диявола приємна щирість.

І ось, вилітаючи, Маргарита вже знову зойкнула, але при цьому подумала про те, що вона забула одягтися, але тепер це вже не найголовніше, адже пристойності світу людей зникли, Маргарита перейшла в новий світ, і як би підтверджуючи це, внизу " сильніше грянув вальс ". І відлітаючи, вона кричить все голосніше і голосніше, і слідом їй летить "абсолютно знавіснілий вальс". У крику цьому все більшого і більше звільнення від себе самої, від людського вигляду, від людського світу.

Маргарита отримує свободу, але свобода ця дарована їй дияволом і, тому, одностороння. У ній немає свободи душі, в ній лише свобода дій, поглядів, звичаїв, тобто, швидше за звільнення від людський повсякденною, хоча і багато руйнує, життя.

Але Маргарита не відразу потрапляє до Воланду, для початку їй треба новими очима поглянути на місто. І весь її політ дано знову ж внутрішніми монологами, тобто всі думки і почуття Маргарити глибоко особисті, і бачаться авторові цінними.

Бути "невидимої і вільною" - це насолода для Маргарити, але все ж вона замислюється про розважливість ". І ось Маргарита починає здійснювати низку" непотрібних вчинків ": розбиває диск вивіски, заглядає в кухню одній з квартир. Бути може в діях її вже проявляється "чортівня", але ж вона як і Сатана руйнує те, що цього заслуговує. Тому і влаштовує вона погром у квартирі критика Латунського. Руйнуючи будинок Латунського, Маргарита мстить тому, хто зруйнував її життя, життя Ма-стер, того, хто претендує на право втручатися в чуже свідомість, життя, творчість. І справи її благославлени небом, але небом нічним, темним, тому й входить Маргарита у квартиру по "місячної доріжки". Маргарита кричить, і криком їй вторить єдина істота - це "беккеровскій кабінетний інструмент" .

Маргарита принесла смерть світу речей у квартирі людини, яка прагне до руйнування. Маргарита, ставши частиною темної сили, стала руйнує справа рук людських, розбиваючи скло, але трагічно, що вторить їй у цьому осіб. Швейцар "точно слідував за Маргаритою, як би акомпануючи їй". Зупинити Маргариту зміг лише переляканий хлопчик, який погодився на те, щоб йому снилася Маргарита. Побачивши безпорадного, Маргарита постаралася "пом'якшити свій охриплий злочинний голос", тобто для неї збереглися гуманістичні цінності, і вона здатна усвідомлювати і розуміти все, що вона робить, будь це руйнування або творення. Але світ більше не цікавить Маргариту, адже за своє руйнування йому вже частково віддано. Покинувши світ людей, Маргарита увійшла у світ Місяця, і хоча внизу знову з'явилися вогні міста, більш Маргарита не захотіла опинитися в світі зруйнованої життя. Швидше за все, автору світ бачиться таким же позбавленим гармонії творення, гідним кари, тому й з'являється мова Маргарити в переказі оповідача, і внутрішній монолог, що з'єднують в одне думки, почуття і Маргарити, і автора.

До зустрічі Маргарити з Воландом ми почуємо ще кілька реплік Маргарити - це будуть пронизливі крики, виголошені "з гідністю", "недруковане лайку", супроводжувані свистом і сміхом. Але при цьому буде зникати внутрішня мова. Якщо на початку "Маргарита летіла і думала ...", то кінчає вона тим, що" понеслася до Москви ". Своєрідний ритуал перетворення на відьму закінчився. Змінилася не тільки зовнішність Маргарити, але і мова: внутрішній монолог майже зникає. Змінилася і зовнішня мова, яка спочатку була плавною, а пізніше стала різкою.

Вже по дорозі до Москви Маргарита "здогадувалася, до кого ... в гості її везуть," але при всіх її роздумах - це вже не думки, адже Маргарита лише констатує факти, не обдумуючи їх. І навіть потрапляючи в квартиру N 50, Маргарита на початку теж лише відзначає темряву, щаблі, вогонь, неосяжність залу. І навіть та внутрішня думка виглядає як зовнішня мова, можливо тому, що Коровьев дасть відповідь на питання яке сама собі задала Маргарита, а може бути й тому, що в квартирі цієї, де панують ці темні сили немає і не може бути своїх особистих, таємних думок, тут панує ясність. І ось вже майже зникла внутрішня мова, а зовнішня тепер все більше і більше нагадує мова впевненого в собі людину. Мова знову стає чіткою, але при тому оживає і серце: "під серцем у неї було холодно, надія на щастя кружляла ... голову". І під час цієї розмови єдиною реакцією на все буде реакція серця, адже думки в цій квартирі читають усі, а от почуття - це те, що завжди буде з Маргаритою. Її фрази стають знову короткими, як і тоді, коли в душі її була ясність, був спокій і віра. І знову з'являється шепіт - це вже щось середнє між переляком і здивуванням. До Маргариті повертаються почуття: хвилювання, страх. Автору необхідно сказати, що спокій Маргарита знаходить тільки в квартирі N 50, але це не пов'язано з "зіпсованість" Маргарити, це говорить про искревления світі, де руйнівний початок диявола не найстрашніше, адже найстрашніші - звичайні люди.

І от зустріч з "князем тьми". І знову Маргарита дуже спостережлива, її очима ми бачимо квартиру. І ще до початку розмови Маргарита звертається до своїх думок, які оформлені, як зовнішня мова. Одна з перших фраз Маргарити підказана їй Коровьеву, і вимовляє вона її по частинах. "Ні в якому разі ...- початку Маргарита". "Ні в якому разі, месір, впоравшись з собою, тихо, але ясно, відповіла Маргарита і, посміхнувшись, додала: - я благаю вас не переривати партії. Я вважаю, що шахові журнали заплатили б непогані гроші, якщо б мали можливість її надрукувати . Вже в цій фразі ми бачимо зібрану, спокійну Маргариту. Вона розумна, адже шахи - гра володарів світу, і попросивши Воланда не переривати партію, Маргарита висловила своє ставлення до Воланду, своє розуміння його ролі у світі. І далі Маргарита буде цікавитися шахами, які виявляться майже рівними життя. "Маргариту надзвичайно зацікавив і вразило те, що шахові фігури були живі". І далі Маргарита буде говорити тихо, але це не від відчуття своєї незначності або величі Воланда, а швидше від розуміння непотрібності суєти, хвилювань у світі Сатани . Але ось у її мові з'являються і емоції: "Ах, чи може це бути!", "О, так, я ніколи не бачила такої речі."

Пробудилися думка знову викликають думки-констатації того, що вона бачить. Роздивляючись глобус, Маргарита бачить життя, але життя цю не обдумує, а лише пробігає по ній очима. І ось вже в ній прокидається цікавість, їй цікаві можливості темних сил. Сплеск емоцій викликає у Маргарити бачення з її колишнього життя - це Наташа і Микола Іванович.

Першу зустріч Маргарити з Воландом автор показує очима Маргарити. Їй, розумною, здатної відчувати, він довіряє показати і побачити світ темних сил. Автору важливо показати неглубіну світу Сатани, тому й зникає внутрішній монолог, Маргарита лише бачить щось і фіксує. У цьому ж темному світі бідніє і зовнішня мова - майже зникають емоції, є лише спокій. У мовній характеристиці відображається не тільки сама Маргарита, але той світ, з яким вона зіштовхується.

Сцена Великого балу у Сатани. Ми бачимо її очима Маргарити. У цьому епізоді Маргарита знову лише констатує побачене, не аналізуючи його. Перед Маргаритою проходять усі світи, вся історія, і не аналізуючи всі події, Маргарита вживає всіх за даність, за те, що неможливо змінити, але можна пізнати. Бути може таким же було й авторське ставлення, адже багато його думки та ідеї були довірені Маргариті. У зовнішній мови Маргарити теж відбуваються зміни, хоча є і продовження старих тенденцій, а саме, Маргарита повторює деякі фрази, нашептав їй Бегемотом або Коровьеву. "Крикніть йому:" Вітаю вас, король вальсів! ". Маргарита крикнула це ..." За новому і чує себе Маргарита: вона "здивувалася тому, що її голос, повний як дзвін, покрив вої оркестру. Людина від щастя здригнувся ...". На цьому балу Маргарита усвідомлює свою велич, адже вона здатна подарувати щастя такій людині як Йоганн Штраус, та й на балу, за словами Коровьева, без уваги Маргарити гості "захиріли", а пізніше Фріду Маргарита подарує спокій. На початку Маргариті цікаві й дивовижні гості, тому вона задає питання, хоча й "машинально". Але чим далі, тим менше залишається сил у Маргарити, тим більше втому, тому й стають короткими фрази, змінюється голос. "Так, - глухо відповіла Маргарита". Мова і дії Маргарити на балу часто механічні, вона весь час "піднімає руки", "одноманітно скелі, посміхалася гостям." В шумі балу Маргарита чує і музику. Каже ж на балу Маргарита тільки з Фрідою, тієї, яка як і вона, позбавлена ​​спокою. І будучи королевою дарує цей спокій. Бути може, це передбачення майбутнього спокою самої Маргарити? Але от приходить втома, і бал обертається для Маргарити борошном, з усіх почуттів залишається лише страждання. Але церемонія зустрічі гостей закінчилася. Маргарита плаче "від болю в руці і нозі". Ці сльози символічні, адже причиною їх стало минуле. Але є і друга половина балу, де з'являється втішена Маргарита, ожила від "кривавого душа". І знову Маргарита облітає зали, бачачи все знову, все помічаючи і нічому не дивуючись. Пам'ять видає лише одне слово - "Фріда", після чого Маргарита відчуває, що у неї "почала крутитися голова". Всі відчуття Маргарити виглядають як спогади і стоять у минулому часі, крім того, в пам'яті збереглося не все. І знову "сили Маргарити почали висихати". І в кінці балу до Маргарити повертаються почуття - вона "здригнулася", побачивши голову Берліоза, завмерла, побачивши Барона Майгеля і, поява цієї людини, що був у її колишньої московської життя знову викликає думка, оформлену як зовнішня мова. Наступні події виглядають як сон; Маргарита тепер тільки бачить і чує, велика втома перемагає, прокинеться ж Маргарита, лише входячи в "відкриті двері" ювеліршіной вітальні.

І знову опис світу темних сил довірено Маргариті, адже її внутрішній світ співзвучний зі світом автора. Вона сприймає цей світ таким, яким він є. У промові її лише питання - це прагнення зрозуміти. Але крім того, бал виявляється для Маргарити освіжаючим сном, що дістався нелегко, що приніс страждання в ім'я пізнання і набуття впевненості та нової долі у всіх світах. У мовній характеристиці відображається і внутрішній світ Маргарити, і ставлення автора, і світ темних сил.

І ось вже бал закінчений. Що ж з Маргаритою? Як змінилася її мова? У всьому вигляді і словах її втому, адже перед нею проходить майже вся темна життя. "О ні, месір, - відповіла Маргарита, але ледве чутно." "Це горілка? - Слабо запитала Маргарита". Але можливо з цієї втомою і відбувається її повернення у реальний світ свити Сатани. І ось, позбавляючись від втоми балу, Маргарита вже посміхається. Але разом із цим з'являється й внутрішній монолог, де вона згадує про своє минуле земного життя до балу, і думка її спрямована на побутове: "повернулися сили, як ніби вона стала після довгого освіжаючого сну, крім того, відчувся вовчий голод, ... він ще більше розгорівся ". І ось Маргарита вже пильно спостерігає за поведінкою Бегемота, який у свиті не просто блазень, а своєрідне дзеркало Сатани. І ось вже Маргарита пожвавлюється, стаючи близькою цієї компанії, навіть частково втрачає своє ім'я, ставши тепер уже "Марго". У її мові з'являються чуттєві вигуки: "Я так схвилювалася, - вигукнула Маргарита". У ній прокидається цікавість, вона згадує минулий день, але ці спогади даються їй важко, тому фраза її розірвана безліччю крапок. "Ну так, Ну так ... А то ж справа в тому, що ця людина на сходах ... От коли ми проходили біля під'їзду ... Я думаю, що він спостерігав за цією квартирою ..." Бути може в цій фразі вже передбачена неможливість повернення до минулого своєму, яке настільки важко і страшно. І ось починається розмова про Майстра, і вже змінилися почуття Маргарити, її слово "в серці" супроводжується глибоким хвилюванням, голос її стає глухий. Але на питання Воланда, чому ж були биті скла у Латунського, Маргарита дуже скупо відповідає, як би прагнучи приховати навіть перед всезнаючим щось своє, глибоко особисте. Але говорячи, що "він (Латунський) знищив одного майстра", Маргарита лякається пропозиції вбити критика. Тому з'являється пристрасне "немає, ... ні, благаю вас, месір, не треба цього." І знову Маргарита розмовляє з почтом. Але от Маргарита "боязко сказала:" Мабуть мені пора ... Пізно. "Ось вона вже зніяковіла. І ось з'являється внутрішній монолог, це хвилина душевного напруження. Тому і каже Маргарита ледь чутно. Ось вже в серці її туга, з'явилося відчуття обману і відчуття власної непотрібності, бездомності, самотності. Але думка про те, щоб переступити свою гордість і попросити самої, прориває внутрішній монолог, і оформлена автором як мова зовнішня. І таким же мовчазним криком стала думка про те, щоб втопитися. Але і подальша розмова з Воландом Маргарита витримала з честю. Мені здається, що і бал, і вечерю були випробуванням. Випробування болем Маргарита витримала з честю, витримала вона і випробування неоправдиваемих надій, випробування на силу і гордість. І ось Маргарита вже майже готова просити за Майстра, як раптом, "спотикаючись на словах", а значить хвилюючись, зітхаючи, вона сказала: "Я хочу, щоб Фріду перестали подавати хустку, яким вона задушила свою дитину." У цій фразі велика сила Маргарити, і пізніше, визнаючи себе легковажною, Маргарита пояснює своє прохання прагненням дарувати спокій іншій людині. Мені здається, що для автора дуже важливо, що Маргарита не попросила за Майстра. Адже за Майстри не можна просити, йому має воздасться за його творчість. І ось Маргариті дарована можливість не попросити, а вже вимагати повернення Майстра. "Я хочу, щоб мені зараз же, цієї секунди, повернули мого коханця, Майстра ". При цьому, особа Маргарити спотворилося судомою. Вся мова Маргарити уривчаста, безглуздий - все це говорить про великий хвилюванні, про всепоглинаючої любові." Ти ... ти, ти "." Ридання душили Маргариту, вона шепотіла, давлячись словами ". Все це говорить про те, що почуття переповнюють душу Маргарити, упокаівается ж вона тільки доторкнувшись до Майстра. У цій пристрасній, яка страждає як від рани, подертій мови відбивається як у дзеркалі велика любов. І ось вже Маргарита прагне переконати Майстра багато всесильність Воланда. І тепер вона переконує його, умовляючи як мати: "Випий, випий. Ти боїшся? Ні, ні, вір мені, що тобі допоможуть. "І Маргарита ж відмовляється вірити в те, що Майстер - психічнохворий. І тут думки Маргарити - це думки автора." Жахливі слова! Жахливі слова! Він Майстер, месір, я вас попереджаю про це. "До Маргариті повертаються людські почуття: страх, слабкість перед страшною звісткою. І ось Маргарита говорить Воланду про своє бажання:" Прошу знову повернути нас у підвал у провулку на Арбаті, і щоб лампа загорілася , і щоб все стало, як було. "Це прагнення повернути собі і Майстру спокій, створити гармонійний світ на Арбаті, в квартирі підвалу. Тут Маргарита вже дружина, берегиня вогнища, звідси і прагнення до світла. Але ось з'являється Могарич, і Маргарита перетворюється , тепер вона вже сичить як кішка, себе ж відчуває відьмою, хоча тут вона мстить тієї зраджує московського життя. Але Маргарита прагне не тільки до того, щоб врятувати Майстра, вона прагне зберегти творця, і тут дуже гаряче це відстоює. Її зовнішня мова дуже виразна, і у внутрішньому монолозі вже немає потреби, адже світ, в якому знаходяться і Майстер, і Маргарита здатний чути все і читати будь-які думки. Прощання Маргарити і Воланда нагадує молитву: "Прощайте, прощайте," "Маргарита молитовно простягла обидві руки до Воланду . "Все це перед поверненням в той страшний світ, який дав можливість у Сатані побачити Бога.

І ось, прощаючись з Воландом, Маргарита отримує в подарунок підкову. Але вона втрачає цю підкову і скрикує "в розпачі": "Боже, я втратила підкову!". Йдучи в минулий світ, Маргарита звертається до Бога, втрачаючи подарунок Диявола. У цьому символічний сенс: можливо цим позначена кінцева мета шляху, але крім того, сказано, що і в стару своє життя Маргарита більше не повернеться. Бути може саме це і розуміє Маргарита, сидячи вже в підвалі, тому і плаче від "пережитого потрясіння і щастя". І всередині у неї з'являється страх, що незгорілий роман це примара, сон. І автор називає це "останньої страшної думкою", а далі Маргарита майже що робить вибір, зумовлює свою подальшу долю фразою: "Пітьма, яка прийшла зі Середземного моря, накрила ненависний прокуратором місто ... Так, темрява ..." Цей шлях до світла через темряву "- шлях до вічності ...

У цьому епізоді зустрічі Маргарити з Майстром мова Маргарити дуже важлива. У її словах відображаються не тільки її почуття, але саме її словами передбачається подальша доля Майстра і її самої. Вже не в перший раз автор довіряє пророцтво Маргариті, це говорить про те, що героїня близька автору, дорога йому і увібрала в себе уявлення автора про істинної жінці, матері, дружині, охоронниці вогнища. Такий постає Маргарита в цій сцені, і все це відбивається в її мові.

І ось Маргарита знову разом з Майстром. І знову думки її звернені до рядків роману. Промовляючи їх, Маргарита відчуває, "як свежеет". Зараз Маргарита думає вже про Майстра, та й автор не поділяє їх, кажучи "це було невідомо і Майстру і Маргариті", "у обох нив ліву скроню". Маргарита спокійна, але іноді вона перетворюється, знову згадуючи минулий день: "Маргарита ... зареготала ... і скрикнула ..." І знову до неї повертається серйозність, адже вона говорить про "межі", хоча в очах її горить вогонь. "Я відьма і дуже цим задоволена." Маргарита усвідомлює свою нову сутність, і вона пристрасно вірить, вірить у диявола, який повернув їй Майстра. І "вона заговорила серйозно", і знову в її голосі чуються інтонації, знову з'являється прагнення захистити Майстра: "Як ти страждав, як ти страждав, мій бідний! ... Мій єдиний, мій милий, не думай ні про що. Тобі дуже багато довелося думати, і тепер буду думати я за тебе! І я ручаюся тобі, ручаюся, що все буде сліпуче добре. " Тут є впевненість Маргарити в собі, і мета її життя. Численні повтори говорять про душевному хвилюванні і про пристрасному бажанні Маргарити затвердити свої думки. "Ах, ти, ти, ти, - хитаючи розпатланою головою, шепотіла Маргарита, - ах ти Маловірний нещасна людина. Я через тебе ... втратила свою природу і замінила її новою. ... Вони спустошили тобі душу." Ці слова звучать як глибинно-душевне визнання. І саме ці слова, вимовлені з пристрасною силою твердження, пробуджують Майстра. І знову Маргарита, плачучи, шепоче. У цьому плачі, в цих сльозах пристрасне прагнення спокутувати. І тому, все сказане плаче Маргаритою сприймається як сповідь, в якій немає місця нічому, крім болю і надії. Плачуча Маргарита вселяє в душу Майстра надію. Але ось знову з'являється Азазелло, і Маргарита радісно "скрикнула", але для Майстра у неї на шепіт. У розмові з Азазелло Маргарита весь час змінює теми. Згадує вона те, що їй "подобається швидкість і нагота", і те "як він стріляє, ... сімка під подушкою, і будь-яке очко ..." Йдеться її знову стає сбівчевой, вона ніби розтікається, прагнучи охопити все. І кульмінацією стає тост: "Здоров'я Воланда!" Але ось випито заповітне "фалернським вино", і бачачи "лежачого Майстра", Маргарита вже шепоче: "Цього я не чекала ... вбивця!" Все, що стосується Майстра, у Маргарити священне і глибоко особисто, тому й з'являється шепіт.

І ось воскресіння ... І Маргарита уже повторює Майстру, але є щось, що викликало її крик - це роман, який необхідно "взяти з собою". І Маргарита знову над містом, і знову вона "страшно кричить:" Вогонь!, "Гори, гори, попереднє життя! Горі, страждання!" Прагнення очистити життя світу вогнем, викорінити, вбити страждання, внести у світ спокій. І саме цей спокій вселяє вона в Івана Бездомного своїм беззвучним шепотом, своїм проріканням: "... і все у вас буде так, як треба ...". І знову Маргарита виявляється земної ясновидиці, що несе спокій всім, хто це заслужив. І по її мови можна визначити її ставлення до героя. Говорячи з Іваном пошепки, Маргарита пророкує його майбутнє життя, адже крім Івана шепіт чує лише Майстер.

І прощальний політ над Москвою. Маргарита бачить, але не обдумує, адже вона знову з нечистою силою. Саме Маргарита бачить, як змінюється зовнішній вигляд усіх у велику Ніч перетворення, саме їй довірено запитати: "Чому ... так змінився?". Саме їй бачиться кінь, як всесвіт, адже в ньому і морок, і хмара, і "плями зірок". Саме очима Маргарити бачимо ми цю ніч, адже Маргарита тепер не тільки близька автору, а й стала єдиним цілим з Майстром, адже у них з'явилися спільні думки, і мова їх звучить в унісон. І вже тут Маргарита знову просить за нього, але це вже не потрібно. "Прощавайте - одним криком відповіли Воланду Маргарита і Майстер." У цьому світі вони зливаються воєдино, стають одним нероздільним цілим. І Маргарита називає нові цінності їхнього життя - "беззвучний, тишу". І те, що назвати ці цінності довірено саме Маргариті, говорить про те, що цінності ці великі для автора.

В цій останній частині мова Маргарити важлива. Крик, надрив з'являються при спілкуванні з темною силою, сльози і шепіт - при розмові з Майстром. Але тут з'являється і загальний внутрішній монолог з Майстром, коли мова звучить в унісон. Звернімо з Маргарити виходить за рамки подруги Майстра, вона стає рівновелика йому, адже своєю любов'ю, своєю жертвою дала йому можливість творити, повернула його до вічного життя. Тому і здається Майстру, що "Маргарити струмує так само, як струмує ... струмок." Слова Маргарити творять новий світ.

Як же створений образ? Що дозволяє побачити в ньому мовна характеристика?

Вперше її слова нам передає Майстер. У цих словах - почуття, такі як напруга, зосередженість. Тут же воєдино з'єднуються голоси Майстра і Маргарити. Маргарита, по-перше, здатна до діалогу, а по-друге, навіть у мові автора відбилося єдність почуттів Майстра і Маргарити.

Але ось зник Майстер. Мова Маргарити стає уривистій, зникає сміх, але з'являється відчуття втрати, біль. З'явився внутрішній монолог свідчить про глибину і про ступінь інтимності переживань. Тут же Маргарита говорить і про добро і зло, про брехню і правду. Ці моральні величини для неї дуже значущі. Йдеться її вже нагадує молитву і прокляття одночасно, в цьому якесь передчуття і своєї майбутньої долі, до якої увійдуть і Бог і Диявол. Поява внутрішнього монологу свідчить про глибину почуттів Маргарити, пояснює, що означає Майстер для неї.

Але ось перша встеча з темними силами. Змінюється мова: з'являються паузи, гору беруть почуття. У цій зміні мови, її темпу, спрямованості - своєрідний зріз життя. І з'явилася мова Маргарити в переказі "правдивого оповідача" говорить про те, що авторське ставлення до світу подібно з світовідчуттям Маргарити. Крім того, в мові з'являється сатанинське начало: регіт, відчуття вседозволеності. Пропозиції стають короткими, уривчастими - це відображення хвилювання і відсутності гармонії одночасно. З'являється акторське початок. Але навіть у цієї "відьми" збереглися гуманістичні цінності, ось тому зупиняє вона розгром у будинку критиків, побачивши дитину, і при цьому, прагне "пом'якшити" голос. У цьому знову ж таки є і авторське ставлення до реального і жорстокому світі.

Ось зустріч з квартирою N 50. Всі бачимо ми очима Маргарити в цьому авторське довіру. Внутрішній монолог оформлений як зовнішня мова, адже в цій квартирі все ясно. Зникнення внутрішнього монологу, бідність зовнішньої мови - у всьому цьому відчувається зумовленість.

Сцена Бала. Маргарита лише констатує побачене. У цьому - розуміння величі світу і бажання зрозуміти його, а не змінити. Маргарита вже уподібнилася свиті, тому повторює за Коровьеву і Бегемотом фрази. На балу ж побачимо ми і сльози очищення. І тут Маргарита висловлює авторське бачення світу.

Бал проходить. До Маргариті знову повертається акторство, важко даються спогади. Але, згадавши Майстра, Маргарита змінюється. Мова знову стає подертому, адже любов багатостраждальної. У цьому світі, коли вже повернувся Майстер, голоси їх звучать тільки на зовнішньому рівні, адже у світі Воланда немає таємниць, Сатана знає все.

Опиняючись в підвалі на Арбаті, Маргарита знову плаче - це ще раз сльози спокути. Крім того, вона цитує фразу з роману Майстра, пророкуючи долю.

Майстер і Маргарита в ніч перетворення. Голоси їх знову зливаються, звучать в унісон. У цій сцені Маргарита проходить через всі етапи свого життєвого шляху, все зто відбилося у зовнішній промови. Є крик - і це спільність з нечистою силою, є шепіт і сльози - це велика любов до Майстра. Саме мова Маргарити порівнюється з тим струмком, який "струмуючи", несе вічність і спокій.

Мовна характеристика показує, як змінюється героїня, як змінюється світ, як образ Маргарити пов'язаний з іншими образами, як автор ставиться до Маргарити і до світу. Крім того, мова визначає основні цінності, моральні ідеали героїв роману.

Мовна характеристика виявляється тим дзеркалом, яке відображає в собі не тільки зовнішнє, але і внутрішній стан героя і світу.

Мовна характеристика несе багато чого для розуміння роману. Адже вона відкриває світ, намальований автором. Саме Маргарита у своїй промові зачіпає теми віри і безвір'я, життя і смерті, кінцівки і нескінченності людського буття, творчості, зради.

Саме Маргариті довірено побачити Бал Сатани, взяти в ньому участь і спокутувати гріхи людські, ставши майже Христом для Майстра. Саме вона буде трощити приземлений московський побут. Саме вона буде подругою, дружиною, матір'ю Майстру, вона врятує його своєю любов'ю, поверне його до життя, вона ж подарує спокій Фріду.

У романі образ Маргарити - центральний, адже вона та, яка врятувала Майстра; жертвуючи собою, зробила можливою зустріч "князя пітьми" і Майстра, а потім і того, що Майстру був дарований спокій.

Саме любов Маргарити, її здатність до самопожертви зробили можливим відродження Майстра.

Таким чином, Маргарита - жінка, відьма стала сполучною ланкою для трьох світів: світу Майстра, світу Сатани та світу Бога. Вона зробила можливим розмова всіх цих трьох світів.

Образ Маргарити важливий для роману. Про це свідчить і вибір імені героїні, адже Маргарита - значить "перлина".

Мовна характеристика допомагає зрозуміти велич образу Маргарити, надихає Майстра, що відкриває йому дорогу до Ієшуа Га-Ноцрі. Саме вона вносить в роман теми віри і спокути.

Роман виявляється духовним заповітом М.А. Булгакова, тому так багато означає дбайливе і добре ставлення ставлення автора до своєї героїні. Адже, на думку автора, жінка-перлина несе у світ життя, віддаючи любов і відроджуючи творчість.

По-моєму, саме Маргарита, заслуговує "не спокою", а "світла", адже вона принесла в життя такі коштовності як любов і творення.

Довіряючи своїй героїні можливість відкрити справжні цінності людського буття, автор не просто говорить про своє ставлення до конкретної героїні, а швидше пред'являє світу свою концепцію вічних цінностей, своє відчуття буття.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Булгаков М.А. Біла гвардія; Майстер і Маргарита: Романи / Пре дисл. В. І. Сахарова, - Мн. : Юнацтва, 1988, - 670с.

2. Андріївська М.І. Про "Майстрі і Маргариті" / / Літ. огляд. - 1991. N 5 - С.59 - 63.

3. Барков О.М. Хто вони - Майстер і Маргарита? / / Наука і життя. - 1991. - NN 9 - 10.

4. Білозерська-Булгакова Л.Є. Спогади / / Укл. і наст. І. Білозерського, - М.: Худож.Літ., 1990, - 223с.

5. Гаврюшин Н. Літостроі, чи Майстер і Маргарита: [Про моральних ідеалах роману М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита"] / / Вопр.літ. - 1991. - N 8. - С.75-88

6. Галинська І.Л. Криптографія роману "Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова / / Галінська І.Л. Загадки відомих книг. - М., 1986. _ С.65 - 125.

7. Гаспаров Б. Із спостережень над мотивной структурою роману М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита" / / Даугава. - 1989. N1. - C. 78-90.

8. Зеркалов А. Воланд, Мефістофель і інші: Нотатки з теології роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита" / / Наука і релігія. 1987. - N 8. - С.49-51; N 9. - C.27-29.

9. Золотоносов М. "Сатана в нестерпному блиску ..." : Про деякі нових контекстах вивчення "Майстра і Маргарити" / / Літ. огляд. - 1991. - N 5. - С.100-107.

10. Золотуський І. Нотатки про двох романів Булгакова: ["Майстер і Маргарита" та "Біла гвардія"] / / Літ. навчання. - 1991. - N 2. - С.147-165.

11. Лакшин В. Булгаков / / Зміна. - 1988. - N 15. - С. 13-15, 31.

12. Лакшин В. Роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита" / / Лакшин В. Шляхи журнальні. - М. 1990. С.214-264.

13. Палиевский П. Остання книга М. Булгакова ["Майстер і Маргарита"]: До 100 річчя з дня народження письменника / / Бібліотекар. - 1991. - N 5. - C. 58-62.

14. Соколов Б.В. Роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Нариси творчої історії. - М.: Наука, 1991. - 127с.

15. Чудакова М.О. Життєпис Михайла Булгакова. - 2-е вид., Доп. - М.: Книга, 1988. - 672с.

16. Яновська Л. Трикутник Воланда: [Про роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита"] / / Тиждень. - 1992. - Дек. - N 52. - С.12.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
106.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Роман Булгакова Майстер і Маргарита
Роман Майстер і Маргарита підсумковий твір М А Булгакова
Булгаков м. а. - Роман майстер і Маргарита підсумковий твір м. а. Булгакова
Булгаков м. а. - Роздуми про роман м. а. Булгакова Майстер і Маргарита
Роман Булгакова Майстер і Маргарита як одна з головних загадок сучас
Що в світ і людину відкрив мені роман М А Булгакова Майстер і Маргарита
Булгаков м. а. - Що в світ і людину відкрив мені роман м. а. Булгакова Майстер і Маргарита
Сатира у творі М Булгакова Майстер і Маргарита
До аналізу роману Булгакова Майстер і Маргарита
© Усі права захищені
написати до нас