Роман Анна Кареніна

Після закінчення "Війни і Миру" Л.Н. Толстой продовжує цікавитися історією декабристів, потім, захоплюючись подіями початку XVlll століття, думає писати історичний роман про епоху Петра 1. І ось під час обдумування різних творчих планів виникає перед поглядом письменника образ його майбутньої героїні. "Це було так само, як тепер, - передає розповідь Л.М. Толстого мемуарист Істомін, - після обіду я лежав один на цьому дивані і курив. Задумався я дуже або боровся з дрімотою, не знаю, але тільки раптом переді мною промайнув оголений жіночий лікоть витонченої аристократичної руки. Я мимоволі почав вдивлятися в бачення. З'явилося плече, шия, і, нарешті, цілий образ вродливої ​​жінки в бальному костюмі, як би благально дивиться на мене сумними очима. Видіння зникло, але я вже не міг звільнитися від його враження, воно переслідувало мене і дні, і ночі, і, щоб позбутися від нього, я повинен шукати йому втілення ".

Письменника захопила "думка сімейна", і він повідав своїй дружині, що йому уявляється тип жінки, заміжньої, з вищого суспільства, але втратила себе. "Він говорив, завдання його зробити цю жінку лише жалюгідною, і не винуватою ..." - записала у своєму щоденнику С.А. Товста.

У 70-і роки Л.М. Толстой все частіше і глибше став замислюватися над проблемами шлюбу і сім'ї. Навколишнє дійсність давала чимало матеріалів для роздумів над питаннями життя сімейної. У січні 1872 року кинулася під потяг на станції Ясенки Ганна Степанівна Пирогова. Незаконна дружина сусіднього поміщика Бібікова. Родина Толстих добре знала загиблу жінку, і її трагічна доля знайшла відгук у романі "Анна Кареніна".

Толстой працював над новим романом більше чотирьох років - з 1873 по 1877год. Висунута спочатку тема сім'ї виявилася пов'язаною з громадськими, соціальними, філософськими питаннями; твір розрослося до великого соціального роману, в якому відбилася сучасна письменнику життя. Змінювався план роману, розширювалися його сюжет і композиція, змінювалися герої і їх імена. Анна Кареніна, якою її знають мільйони читачів, мало схожа на свою попередницю з первинних редакцій. Від редакції до редакції Толстой духовно збагачував свою героїню і морально підіймав її, робив її все більш привабливою. Образи її чоловіка і Вронського (у перших варіантах він носив інше прізвище) змінювалися в зворотному напрямку, тобто духовний і моральний рівень їх знижувався.

Толстой будував роман "Анна Кареніна" у двох планах: викриття міського життя і буржуазної культури (лінія Анни - Кареніна - Вронського) і зображення патріархально-садибної життя (лінія Левіна - Кіті).

"Думка сімейна" У Москві, на вокзалі Миколаївської залізниці граф Олексій Кирилович Вронський зустрічав приїжджає з Петербурга мати. В очікуванні поїзда він думав про юну Кіті Щербацкой, про її любов до нього, від якої він "сам себе відчував краще, чистіше". "Вронський пішов за кондуктором у вагон і при вході у відділення зупинився, щоб дати дорогу виходила дамі. Із звичним тактом світської людини, по одному погляді на зовнішність цієї пані, Вронський визначила її приналежність до вищого світу. Він вибачився і пішов було у вагон, але відчув необхідність ще раз поглянути на неї. ... Коли він озирнувся, вона теж повернула голову. Блискучі, що здавалися темними від густих вій, сірі очі доброзичливо, уважно зупинилися на його обличчі, неначе вона визнавала його, і негайно ж перенеслися на пасувала натовп, ніби шукаючи когось ". Це була Ганна Аркадіївна Кареніна. Зустрівшись випадково, Анна і Вронський не можуть забути один одного.

Анна Кареніна - заміжня жінка, мати восьмирічного сина, вона розуміє, що Вронський може і не повинен цікавити її. Однак на московському балу спостерігала за нею Кіті бачить, що "Ганна п'яна вином збуджуваного нею захоплення ..." Анна приймає рішення залишити Москву і повернутися додому, до Петербурга, щоб не зустрічатися з Вронским. Своє рішення вона виконала, і на другий день брат проводжав її до Петербурга. Але на зупинці в Бологому, вийшовши з вагона, Ганна зустріла Вронського.

"-Я не знала, що ви їдете. Навіщо ви їдете? - Сказала вона ... І нестримна радість і пожвавлення сяяли на її обличчі.

-Навіщо я їду? - Повторив він, дивлячись їй прямо в очі, - Ви знаєте. Я їду для того, щоб бути там, де ви, - сказав він, - і я не можу інакше.

... Він сказала те саме, чого бажала її душа, але чого вона боялася розумом. Вона нічого не відповідала, і на обличчі її він бачив боротьбу ". Сум'яття і тривогу в душі Анни письменник підкреслює описом розбушувалася природи. "І в той же час, як би здолавши перешкоду, вітер посипав сніг з дахів вагонів. Затрепал якимось залізним відірваним листом, і похмуро заревів густий свисток паровоза. Весь жах хуртовини здався їй ще більш прекрасний тепер ".

Ця зустріч вирішила долю Анни. Як не старалася вона, повернувшись додому, жити по-старому, їй це не вдавалося. Любов до Вронського змусила її по-іншому поглянути на своє подружнє життя. "... Я зрозуміла, що не можу більше себе обманювати, що я жива, що я не винна, що бог мене зробив такою, що мені потрібно любити і жити", - думає Ганна. Невміння обманювати, щирість і правдивість втягують її у важкий конфлікт з Кареніним і світської середовищем.

Доля Олексія Олександровича Кареніна - чоловіка Анни, безсумнівно, трагічна, і багато що в ній змушує жаліти його.

Каренін не "зла машина", як у пориві відчаю називає чоловіка Ганна. Толстой показує його щирість, людяність у сцені примирення з дружиною. Навіть Вронський визнає, що в хвилину примирення Каренін був "на недосяжній висоті". Правдиво розкриваючи всю тяжкість людських переживань Кареніна, Толстой разом з тим глибоко аналізує його ставлення до дружини і його поведінку. Вже не молодою людиною Олексій Олексійович зустрівся з Ганною Аркадіївною, що була на 20 років молодший від нього. "Він зробив пропозицію і віддав дружині все те почуття, на яке був здатний". Створивши ту "обстановку щастя", яка увійшла у нього в звичку, Каренін раптом виявив, що вона "нелогічним" чином поламалася. Толстой порівнює Кареніна з людиною, який спокійно пройшов по мосту і раптом побачив, "що цей міст розібрали і що там безодня". Безодня ця була - саме життя, міст - та штучне життя, яке прожила Олексій Олександрович. "Живі, природні почуття Каренін перевіряє поняттями та нормами, встановленими державою і церквою". Дізнавшись про зраду Анни, він після "дивного почуття фізичної жалості до неї", відчув, що його займав тепер питання про те, "як найкращим, наіпрілічнейшім, удобнейшим для себе і тому найсправедливішим чином обтруситися від того бруду, якою вона забризкала його у своєму падінні, і продовжувати йти своїм шляхом діяльної, чесної і корисної життя ". Але він, безсумнівно, егоїст, так його зовсім не цікавить, чому Ганна змінила, його не хвилює, що Анна нещасна з ним, йому необхідно лише обтруситися від бруду. Він гідний син середовища, в якій обертається. Проте методичність, обережність, млява систематичність - риси, характерні для вищих кіл бюрократичної середовища - виявилися безсилі в зіткненні з життям.

Вронський пристрасно полюбив Ганну, це почуття заповнило все його життя. Аристократ і джентльмен, "один з найкращих зразків золотої молоді петербурзької", він захищає Ганну перед світлом, приймає на себе самі серйозні зобов'язання по відношенню до коханої жінки. Рішуче та прямо "оголошує він братові, що дивиться на свій зв'язок з Кареніної, як на шлюб ..." В ім'я любові він жертвує військовою кар'єрою: виходить у відставку і всупереч світським поняттям і звичаям їде з Ганною за кордон. Чим більше Ганна дізнавалася Вронського, "тим більше вона любила його"; і за кордоном вона була непростимо щаслива. Але "Вронський, між тим, незважаючи на повне здійснення того, що він бажав так довго, не був цілком щасливий ... Він скоро відчув, що в душі його піднялися бажання бажань, туга". Спроби зайнятися політикою, книгами, живописом не дали результатів, і, врешті-решт, відокремлене життя в італійському місті здалася йому нудною; було вирішено їхати в Росію.

Відкриту зв'язок Анни і Вронського світське суспільство прощало Вронського, але не Ганні. Всі будинки колишніх знайомих були для неї закриті. Вронський ж, знайшовши в собі сили знехтувати забобонами свого середовища, не пориває остаточно з цим середовищем навіть тоді, коли світське суспільство стало труїти улюблену ним жінку. Військово-палацова середовище, в якому він довгий час обертався, вплинула на нього не менш ніж службово-бюрократичні сфери на Кареніна. І як Каренін не міг і не хотів зрозуміти, що робилося в душі Анни, так і Вронський був дуже далекий від цього.

Люблячи Анну, він завжди забував те, "що становило саму болісну бік його ставлення до неї, - її сина з його питальний, противним, як йому здавалося, поглядом. Хлопчик цей частіше за всіх інших був перешкодою їх відносин ". У сцені побачення Анни з сином Сергієм Толстой з неперевершеною майстерністю художника-психолога розкрив всю глибину сімейного конфлікту. Почуття матері та люблячої жінки, які відчувають Ганною, Толстой показує як рівноцінні. Її любов і материнське почуття - два великих почуття - залишаються для неї несполученими. З Вронским у неї пов'язано уявлення про себе як про люблячої жінки, з Кареніним - як про бездоганну матері їх сина, як про колись вірній дружині. Ганна хоче одночасно бути і тією і іншою. У напівнепритомному стані вона каже, звертаючись до Кареніну: "Я все та ж. ... Але в мені є інша, я її боюся, - вона полюбила того, і я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про ту, яка була колись. Та не я. Тепер я справжня, я вся ". Почуття люблячої матері до залишеного дитині, пристрасть до Вронського, протест проти помилкової моралі вищого суспільства та невизначеність положення утворюють у долі Ганни вузол протиріч, який вона не в силах розв'язати. Трагічно звучать її слова, звернені до Доллі Облонской: "... я не дружина, він любить мене до тих пір, поки любить ..." "Ти зрозумій, що я люблю, здається, так само, але обох більше себе, дві істоти - Сергія та Олексія . ... Тільки ці дві істоти я люблю, і одне виключає інше. Я не можу їх поєднати, а це мені одне потрібно. А якщо цього немає, то все одно. Все, все одно ... "І коли Ганна зрозуміла, що її пристрасної любові недостатньо для щастя Вронського, і він, для якого вона пожертвувала сином," все більше і більше хоче піти від неї ", вона усвідомила своє становище як безвихідне, як трагічний глухий кут .

Задум письменника показати жінку, що втратила себе, але не винну, підкреслюється епіграфом до роману: "Мені помста і аз воздам". Сенс епіграфа в тому, що судити людину, її життя і вчинки може бог, але не люди. Не світським ханжам судити Анну. Думка епіграфа кілька разів звучить у словах дійових осіб роману. Стара тітка Ганни говорить Доллі: "Їх буде судити бог, а не ми". Сергій Іванович Кознишев, зустрівшись з матір'ю Вронського, у відповідь на осуд Ганни каже: "Не нам судити, графиня". Біблійне вислів, взята для епіграфа, Толстой протиставив державної та релігійної законності і світської моралі, стверджував "Зло, брехня і обман".

"... Все це перевернулося і тільки вкладається" Трагічний життєвий шлях Анни проходить в пореформену епоху. Складні питання про шлюб, любов і сім'ю Толстой розглядає у зв'язку з самими різними сторонами сучасної йому дійсності, коли на зміну політичним і моральним засадам кріпосницького ладу прийшли нові, буржуазні.

У романі представлені петербурзькі сановники, військово-палацові кола, московське і помісне дворянство; земські діячі; адвокати та інші чиновники; службовці в дворянських родинах вчителі, лікарі, керуючі маєтками, прикажчики, буржуазні ділки, слуги, сільські мужики - словом, всі класи і стану в нових соціально-економічних умовах, після скасування кріпосного права.

У тільки що починає укладатися капіталізуються Росії проходить життєвий шлях і Костянтина Дмитровича Левіна. Левін - поміщик, живе в селі, веде велике і складне господарство. Старовинний батьківський дім "був цілий світ для Левіна". З гордістю говорить він про справжній аристократизм своїх предків, важко йому бачити економічний занепад і руйнування родового дворянства, до якого він належить. Розуміючи, що наступ на дворянство капіталістичних елементів не можна зупинити, Левін прагне розгадати таємницю нових відносин, знайти для себе сенс і правду життя. Як і Анна, Левін бореться за своє щастя в житті.

Однак якщо для Анни Кареніної щастя полягає тільки в любові, а в подіях її життя відображена лише проблема сім'ї і шлюбу, то життя Левіна незрівнянно багатшими, інтереси його різноманітніше і пов'язані з цілою низкою суспільно-соціальних питань. Його шлюб з Кити Щербацкой був цілком щасливим. Кіті була ідеальною жінкою і матір'ю. Але, незважаючи на це, сімейне життя не може повністю задовольнити всі духовні запити Левіна, захистити його від тривожних проблем сучасності. Вустами Левіна, Толстой дає характеристику пореформеної Росії, глибоко проникаючи в сутність відбуваються в ній змін: "Але у нас тепер, коли все це перевернулося і лише вкладається, питання про те, як вкладуться ці умови, є єдиний важливе питання в Росії".

Левін може не бачити важкого становища селянства, його злиднів. Він стурбований тим, якими будуть відносини народу до землі за нових умов, після скасування кріпосного права, намагається знайти таке рішення земельного питання, при якому були б дотримані інтереси, як поміщиків, так і селян. У своїх пошуках Левін відхиляє всі економічні теорії, що існували в той час на Заході і в Росії. Йому видається, що для успішного ведення сільського господарства в Росії необхідно, перш за все, враховувати характер робочої сили, тобто характер російського селянина і особливості його ставлення до землі. У своєму господарстві Левін прагне до таких форм відносин, за яких у селян була б зацікавленість у праці і була б продуктивною робота. Зразковим господарством йому представився будинок багатого мужика, в якого він зупинявся на півдорозі до Свіяжского. Велика, дружна селянська сім'я і слова старого: "Наша справа мужицьке, ми до всього самі ..." - справили на Левіна сильне враження.

Головним питанням, яке викликав у Левине болісний розлад думок і почуттів, було питання про сенс і правді життя. Перечитавши всі твори філософів і не знайшовши в них задовільної відповіді на своє питання, Левін звернув увагу на ставлення селян до життя і сприйняв їх розуміння сенсу життя: жити для душі, бога пам'ятати. У спілкуванні з простим народом він перейнявся "мужицькою правдою життя", стихійної вірою в бога.

Події життя Левіна утворюють свою сюжетну лінію, але в загальному сенсі і композиції роману життєвий шлях Анни і історія моральних пошуків Левіна пов'язані між собою і представляють єдину картину, що розкриває криза в долях людей Росії пореформеного часу.

Дворянство, яке йшло на службу буржуазії, вироджувалася, що викликало почуття болю у письменника, що відбилися, зокрема, у змалюванні симпатичних сторін характеру Облонського і його дружини Доллі. Але немає твердої віри письменника в майбутнє і в діяльності найбільш розумного з дворян - Левіна.

Ця невпевненість і наближення духовної драми Толстого відобразилися в романі "Анна Кареніна".