Д.А. Силичев, А.В. Вашкевич
Барт (Barthes) Ролан (1915-1980) - французький естетик, критик, філософ. Еволюція його творчості розпадається на три періоди. У перший (1950-і рр..) Б. відчуває сильний вплив марксизму та Ж.П. Сартра. У другій (1960-і рр..) Погляди Б. знаходяться в рамках структуралізму та семіотики. У третій (1970-і рр..) Він переходить на позиції постструктуралізму і постмодернізму. Протягом усього творчого шляху Б. розробляє концепцію «листи», що вплинула великий вплив на фр. і всю зап. думка. У коло його інтересів входять також проблеми семіотики, культури і мистецтва.
У 1950-і рр.. виходить перша важлива робота Б. «Нульова ступінь письма» (1953), в якій «лист» визначається як «третій вимір форми». Б. має його між мовою і стилем, виводить останні за межі власне літератури, називаючи мову «долітературним», а стиль - «сверхлітературним» явищем і вважаючи, що саме лист робить літературу мистецтвом. Воно означає техніку, манеру, тон, ритм, а також моральне та ціннісний вимір літератури. Лист виступає способом зв'язку літератури з суспільством та історією, являє собою літературну мову, що входить у конкретний соціально-історичний контекст. У цей період Б. приділяє велику увагу критиці зап. культури взагалі і масової особливо, присвячуючи цьому кн. «Міфології» (1957). Особливо варто виділити його аналіз творчості Б. Брехта, якого він називає «єдиним великим ім'ям в пустелі сучасного театру».
У 1960-і рр.. Б. побачив у структурно-семіотичної методології можливість вирішення всіх проблем культури, мистецтва та естетики. Лінгвістика і семіологія, пише він, «зможуть, нарешті, вивести нас з глухого кута, куди нас постійно заводять соціологізм та історизм». Тепер Б. дивиться на світ через призму мови, який охоплює і пронизує всі предмети і явища і поза яким немає нічого: «мова всюдисуща», «все є мова». Б. визначає культуру як «поле дисперсії мов». Для нього змінити мову - значить змінити світ. Радикальне перетворення суспільства він сподівається здійснити за допомогою «революції у власності на символічні системи».
Свої нові погляди Б. розвиває в роботах «Про Расіна» (1963), «Критичні нариси» (1964), «Критика і істина» (1966), «Основи семіології» (1965), «Введення в структурний аналіз оповідань» (1966 ), «Система моди» (1967) та ін Як і ін явища, мистецтво розглядається з точки зору знаку і мови, як формальна система, в якій головним виступає не зміст і сенс, але форма і породжує сенс структура, «кухня сенсу». Істотно змінюється розуміння листи. Воно перетворюється в «реле», яке не включає, а відключає літературу від суспільства та історії. Лист стає засобом подолання природної мови, технікою «випарювання» сенсу слів і створення «непрямого мови», вторинних значень, конотацій, які є іманентними, ендогенними утвореннями.
У 1970-і рр.. у поглядах Б. відбулися нові зміни, які торкнулися насамперед «лист». Тепер воно стає особливою практичною діяльністю, для позначення якої Б. вживає терміни «лист-текст», «читання-лист» і «текстуальний аналіз», оскільки результатом листи виступає текст, принципово відрізняється від традиційного твори. «Твір» видається Б. застарілим, ньютоновским поняттям, тоді як «текст» - сучасним, ейнштейнівської. Перше постає як щось готове і закінчене, зазвичай ототожнюється з книгою. Воно знаходиться в рамках літературної традиції і культури, підпорядковане загальну думку (докса). «Текст завжди є парадоксальним». Він порушує всі традиції, не вкладається ні в які жанрові рамки і являє собою «не естетичний продукт, а що означає практику не структуру, а структурування, не предмет, а праця і гру». До «текстів» відносяться фактично всі Бартовськи роботи 1970-х рр..: «S / Z» (1970), «Імперія знаків» (1970), «Задоволення від тексту» (1973).
***
Французький літературознавець, філософ-структуралісти. Засновник Центру з вивчення масових комунікацій (1960), професор Практичної школи вищих знань (1962), керівник кафедри літературної семіології в Колеж де Франс (з 1977). Загинув в автокатастрофі.
Основні праці: «Нульова ступінь письма» (1953), «Міфології» (1957), «Про Расіна» (1963), «Критичні нариси» (1964), «Елементи семіології» (1964), «Критика і істина» (1966 ), «Система моди» (1967), «S / Z. Досвід дослідження »(1970),« Імперія знаків »(1970),« Сад, Фур'є, Лойола »(1972) та ін
Незважаючи на значний тематичний розкид і множинність філософських інтересів Б., можна виділити основну тематику не тільки всієї його творчості, але й структуралістської традиції в цілому - принципи і методи обгрунтування знання. Проблема мови при цьому фактично витісняє проблему свідомості в тому вигляді, в якому свідомість як далі нерозкладаного атом, на якому будується будь-яке обгрунтування знання, присутній у філософській традиції. За цим уявленням мовна діяльність передує будь-яким когітальним або перцептуальних актам пізнання, фіксування будь-яких суб'єкт-об'єктних опозицій. Таким чином, мова стає умовою пізнання феноменів «свідомості», «буття» тощо Фундаментальна для структуралізму тема обгрунтування знання розробляється Б. на матеріалі культурно-історичного змісту.
Піддаючи аналізу конкретні історичні «зрізи» цього матеріалу, а таким виступає і суто літературна творчість, і системи моди, етикету, різні соціальні структури, Б. намагається виявити загальні механізми породження і функціонування цих систем, причому в такому вигляді, щоб всі ці явища культури виглядали зв'язаними один з одним через їх, як вважає Б., споконвічно знакову природу. Зрозуміло, що семіотичний модус того чи іншого культурного явища будучи зведений у ранг атрибута ускладнює, а часто і повністю витісняє дослідження інших, не знакових, аспектів цього явища. Однак подібна парадигма дослідження, а саме подання розрізнених, зовні не пов'язаних культурних утворень як транзитивне сполучаються через інститут мови, і функціонуючих відповідно до його закономірностям, призводить до побудови якісно нових моделей і постановці таких питань, які фактично не могли виникнути в до-структуралістську епоху. Так, наприклад, за Б. можливе вирішення опозицію між соціальним і природним детерминацией суб'єкта в літературній творчості.
У своїй першій роботі «Нульова ступінь листа» Б. розвиває таке розуміння терміна «лист», яке, з одного боку, спирається на самотождественной національна мова (тут фактично розчинені типи художнього, наукового, релігійного та інших «мов»), а з іншого - на абсолютно недиференційовану область індивідуального, особистісного письменницького «стилю», що розуміється як біологічна детермінація по суті будь-якого суб'єктивного літературного дії. Своє завдання, в цьому випадку, Б. бачить в пошуку тих типів листи, які і визначають специфіку побудови конкретно художнього твору. З того, що лист саме по собі не представляється до кінця, у всіх своїх формах, які актуалізуються в будь-якому конкретному, одиничному подію, слід, що його приватні актуалізації пов'язані з різним набором умов (культурних, соціальних, політичних і т.д. ), а це значить, що лист, по-суті - спосіб реалізації індивідуального в загальному, причому в такому вигляді кожен творчий акт індивіда сприймається соціумом як якесь осмислене зусилля, доступний громадському розумінню продукт творчості.
Згодом Б. намагається диференціювати свою теорію листи в термінах різного роду відносин між знаками. Такими відносинами виступають у «Критичних нарисах» синтагматичні, парадигматичні та символічні відносини. І якщо символічне відношення між означуваним і що означає в достатній мірі було досліджено в семіотики, то синтагматичний знакоотношеніе, трактуються як специфічна асоціація між знаками повідомлення на рівні означає, а також парадигматическое знакоотношеніе як асоціація між елементами на рівні означуваного, що об'єднує знаки, споріднені за змістом, виникають у цій галузі знання як абсолютно нові методи аналізу самих різних культурних явищ, більше того, Б. закріплює за кожним з цих трьох типів знакових відносин різні види художньої свідомості, і як реалізацію цих типів - різні види художніх творів. Незважаючи на явну потребу в уточненні та розширенні цієї семіотичної парадигми на матеріалі конкретно-літературного властивості, Б. в середині 1960-х залишає, в якійсь мірі, літературознавчі дослідження, щоб звернутися до соціальної проблематики - аналізу масових комунікацій.
Під впливом робіт Леві-Стросса Б. приходить до висновку про те, що коли незабаром структурний підхід дозволяє виявити не асоціативні, за аналогією з існуючими, механізми соціальної творчості в різних суспільствах (а у Леві-Стросса це первісні), тобто не випадкові механізми, часто примітивно зводяться до тих чи інших соціальних інститутів, а саму кінематику окремої культури - «соціо-логіку», конкретно-історичну систему духовного виробництва, то цілком правомірно поширення цього методу з аналізу примітивних культур на дослідження сучасних. («Мета розумового творчості сучасних інтелектуалів, - писав Б. в 1971, - полягає у з'ясуванні наступного: що потрібно зробити для того, щоб дві найбільші епістеми сучасності - матеріалістична діалектика і діалектика фрейдистська - змогли об'єднатися, злитися і справити на світ нові людські відносини ».)« Соціо-логіка », таким чином, повинна сприяти вивченню тих моделей культурної творчості, які лежали б в основі не тільки літератури або дизайну, а й детермінували би суспільні відносини конкретного соціуму, а значить були б принципами всіляких самоописаний і самоідентифікацій цієї культури. Іншими словами, були б сенс-освітніми можливостями культури. Інтерес до нелітературних джерел аналізу навів Б. до дослідження структурних особливостей жіночого одягу в журналах мод 1958-1959.
Основний пафос роботи «Система моди» полягає у виявленні взаємної конверсії різних типів творчості та виробництва: мови фотографії, мови опису, мови реалій, мови технологій виробництва. Б. намагається знайти специфічну область спілкування цих мов, з'ясовуючи можливості переходу елементів одних мов в інші. Завдяки цій методологічній перспективі Б. вдається виявити нерівнозначні залежності між мовами виділених типів, а також ментальну конструкцію, що лежить в основі «семиологическое парадоксу» - наслідки цієї нерівнозначності. Суть цього парадоксу полягає в тому, що суспільство, постійно переводячи елементи «реального мови» - по суті своїй «речі» - в елементи мови, або знаки, намагається додати елементам зазначило «раціональну» природу. Таким чином виникає парадоксальна ситуація перетворення «речей» у сенс і навпаки. Пошук різноманітних смислопорождающіх механізмів того чи іншого культурного періоду призводить Б. до визнання рядоположенності будь-якої теоретичної і практичної діяльності, від естетичної до інженерно-технічної чи політичної. Епіцентром дослідницьких інтересів Б. виступає, однак, не сама система знаків і денотативних значень, а виникає в процесі комунікації полі «коннотативних» значень, що й дозволяють тому чи іншому суспільству дистанціюватися в культурно-історичному плані від інших товариств, з їх особливими коннотативних змістами .
Поставивши проблему «семиологическое парадоксу», Б. стверджує, що в масовій свідомості відбувається фетишизація мови, а саме свідомість стає пристановищем різноманітних міфів, що вкорінені в наділенні мовних конструкцій силою описуваних ними речей і явищ. З іншого боку, речі та явища самі починають претендувати на «раціональність» і наділення сенсом (феномен товарного фетишизму). (Див. також ОЗНАЧИВАНІЄ, Порожній знак, Ськріптор, «Смерть Автора», Текстовой аналіз, Еротика тексту.)
Список літератури
Нульова ступінь листи / / Семіотика. М., 1983
Ізбр. роботи: Семіотика. Поетика. М., 1994
S / ZM, 1994
Міфології. М., 1996
Camera lucida. Коментарі до фотографії. М., 1997
Фрагменти промови закоханого. М., 1999
Le grain de la voix. Paris, 1981
Le brutssement de la langue. Paris, 1984
L'aventure semiologique. Paris, 1985.
Чіковані Б.С. Сучасна французька літературна критика і структуралізм Ролана Барта. Тбілісі, 1981
Силичев Д.А. Проблеми «листа» та літератури в концепції Р. Барта / / Питання літератури. 1988. № 11
Косіков Г.К. Від структуралізму до постструктуралізму. М., 1998
Heath S. Vertige du deplacement. Paris, 1974
Sontag S. L'ecriture meme: a propos de Barthes. Paris, 1982
Calvet L.-J. Roland Barthes. Paris, 1990.