Побудова факторної моделі - перший етап детермінованого аналізу. Далі визначають спосіб оцінки впливу факторів.
Спосіб ланцюгових підстановок полягає у визначенні ряду проміжних значень узагальнюючого показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів на звітні. Цей спосіб грунтується на елімінування. Елімінувати - значить усунути, виключити вплив усіх факторів на величину результативного показника, крім одного. При цьому виходячи з того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного, тобто спочатку змінюється один фактор, а всі інші залишаються без зміни. потім змінюються два при незмінності інших і т.д.
У загальному вигляді застосування способу ланцюгових постановок можна описати таким чином:
Загальна зміна Dу = у _{1-у 0} складається із суми змін результуючого показника за рахунок зміни кожного фактора при фіксованих значеннях інших факторів.
Розглянемо приклад:
Таблиця 2
Вихідні дані для факторного аналізу

Показники	Умовні позначення	Базисні значення (0)	Фактичні значення (1)	Зміна
				Абсолютна (+, -)	Відносне (%)
Обсяг товарної продукції, тис. руб.	ТП	2920	3400	+480	116,40
Кількість працівників, чол	Ч	20	25	+5	125,00
Виробіток на одного працюючого, Тис. руб.	СВ	146	136	-10	93,15

Аналіз впливу на обсяг товарної продукції кількості працівників та їх вироблення проведемо описаним вище способом на основі даних табл.2. Залежність обсягу товарної продукції від даних факторів можна описати за допомогою мультиплікативної моделі.
Тоді вплив зміни величини кількості працівників на узагальнюючий показник можна розрахувати за формулою:
Далі визначимо вплив зміни виробітку працівників на узагальнюючий показник. Таким чином, на зміну обсягу товарної продукції позитивний вплив справила зміна на 5 осіб чисельності працівників, що викликало збільшення обсягу продукції на 730 тис. руб. і негативний вплив зробило зниження виробітку на 10 тис. руб., що викликало зниження обсягу на 250 тис. руб. Сумарний вплив двох факторів призвело до збільшення обсягу продукції на 480 тис. руб.
Переваги даного способу: універсальність застосування, простота розрахунків.
Недолік методу полягає в тому, що, залежно від обраного порядку заміни факторів, результати факторного розкладання мають різні значення. Це пов'язано з тим, що в результаті застосування цього методу утворюється якийсь нерозкладний залишок, який додається до величина впливу останнього фактора. На практиці точністю оцінки факторів нехтують, висуваючи на перший план відносну значимість впливу того чи іншого чинника. Однак існують певні правила, що визначають послідовність підстановки:
· За наявності в факторної моделі кількісних і якісних показників в першу чергу розглядається зміна кількісних факторів;
· Якщо модель представлена ​​кількома кількісними та якісними показниками, послідовність підстановки визначається шляхом логічного аналізу.
Під кількісним чинниками при аналізі розуміють ті, які виражають кількісну визначеність явищ і можуть бути отримані шляхом безпосереднього обліку (кількість робочих, верстатів, сировини тощо).
Якісні чинники визначають внутрішні якості, ознаки та особливості досліджуваних явищ (продуктивність праці, якість продукції, середня тривалість робочого дня і т.д.).
Спосіб абсолютних різниць є модифікацією способу ланцюгової підстановки. Зміна результативного показника за рахунок кожного фактора способом різниць визначається як добуток відхилення досліджуваного фактора на базисне або звітне значення іншого чинника залежно від обраної послідовності підстановки:
Спосіб відносних різниць застосовується для вимірювання впливу факторів на приріст результативного показника в мультиплікативних та змішаних моделях виду у = (а - ^в). С. Він використовується у випадках, коли вихідні дані містять певні раніше відносні відхилення факторних показників у відсотках.
Для мультиплікативних моделей типу у = ^{а. В.} З методика аналізу наступна:
· Знаходять відносне відхилення кожного факторного показника:
· Визначають відхилення результативного показника у за рахунок кожного фактору
Приклад. Скориставшись даними табл. 2, проведемо аналіз способом відносних різниць. Відносні відхилення розглянутих факторів складуть:
Розрахуємо вплив на обсяг товарної продукції кожного фактора:
Результати розрахунків ті ж, що і при використанні попереднього способу.
Інтегральний метод дозволяє уникнути недоліків, притаманних методу ланцюгової підстановки, і не вимагає застосування прийомів з розподілу нерозкладного залишку за факторами, тому що в ньому діє логарифмічний закон перерозподілу факторних навантажень. Інтегральний метод дозволяє досягти повного розкладання результативного показника за факторами і носить універсальний характер, тобто застосуємо до мультиплікативним, кратним і змішаних моделей. Операція обчислення визначеного інтеграла вирішується за допомогою ПЕОМ і зводиться до побудови Фундаментальний вираз, які залежать від виду функції або моделі факторної системи.
Розглянемо можливість використання основних методів детермінованого аналізу, узагальнивши вищевикладене у вигляді матриці (табл. 3).
Таблиця 3
Матриця застосування способів детермінованого факторного аналізу

Моделі Способи	Мультиплікативні	Адитивні	Кратні	Змішані
Ланцюгової підстановки	+	+	+	+
Абсолютних різниць	+	-	+	-
Відносних різниць	+	-	-
Інтегральний	+	-	+

1.3. Стандартизація системи фінансово-господарського планування на підприємстві.
Досвід ЦБА з реалізації консалтингових проектів на різних підприємствах дозволяє зробити наступні висновки. З одного боку, система планування фінансово-господарської діяльності в тій чи іншій мірі її досконалості присутня на кожному підприємстві. З іншого боку, ні на одному з підприємств нам не доводилося зустрічати систему планування, адекватну особливостям діяльності даного підприємства і повністю виконує покладені на неї функції.


На мою думку, типові недоліки існуючих систем планування можна класифікувати за такими групами:
1. Методологічні. Ставляться до нераціональної технології планування, тобто переліку використовуваних планів (бюджетів) і послідовності їх складання, відсутності методик прогнозування, аналізу, прийняття рішень.
2. Організаційні. Виражаються у слабкій взаємодії між собою і відсутності чітко визначених функцій кожного учасника процесу планування. Як правило, ці недоліки є наслідком відсутності внутрішніх нормативних документів, що регламентують ведення планування.
3. Технічні. Виявляються в недостатній забезпеченості учасників процесу планування технічними засобами та програмними продуктами для накопичення та обміну інформацією, моделювання господарських ситуацій, аналізу, прогнозування і власне складання планів.
Як наслідок, зазначені недоліки не дозволяють повною мірою існуючих систем планування виконувати такі завдання:
 забезпечення фінансової стійкості і поліпшення фінансового стану підприємства;
 підвищення ефективності використання ресурсів підприємства;
 забезпечення координації діяльності та забезпечення взаємозв'язку між інтересами окремих підрозділів і підприємства в цілому;
 прогнозування, аналіз, оцінка різних варіантів господарської діяльності підприємства та підвищення фінансової обгрунтованості прийнятих управлінських рішень.

Таким чином, як головне завдання проекту стандартизації системи планування слід відзначити створення групи внутрішніх нормативних документів (під загальною назвою «Положення про систему планування фінансово-господарської діяльності підприємств Холдингу»), що регламентують методологічні, організаційні та технічні аспекти процесу планування.

Можлива реалізація Проекту передбачає проведення наступних етапів:
1. Експертиза існуючої на підприємствах Холдингу системи планування на предмет її адекватності особливостям фінансово-господарської діяльності та ступеня виконання запропонованих їй функцій. Ревізія існуючих нормативних документів, що регламентують ведення планування. Підготовка експертного висновку.

2. Підготовка рекомендацій щодо вдосконалення системи планування. Особливою частиною даних рекомендацій повинен стати запропонований перелік внутрішніх нормативних документів у рамках створення «Положення про систему планування фінансово-господарської діяльності підприємств холдингу».

3. Розробка внутрішніх нормативних документів спільно з співробітниками Холдингу, навчання практиці роботи з ними.

Принципові підходи до створення внутрішніх нормативних документів, що регулюють ведення планування.

«Положення про систему планування фінансово-господарської діяльності підприємств Холдингу» (як сукупність документів, що регламентують процес планування) включає в себе наступні категорії документів:
 стандарти;
 класифікатори та довідники;
 інструкції та операційні карти.

На нашу думку, основні вимоги до створюваних документів можна сформулювати наступним чином:
 мінімальна трудомісткість створення і подальшої актуалізації документів;
 зручність роботи з документами майбутніх користувачів.

Для дотримання даних вимог передбачається:
- По-перше, в максимальному ступені врахувати і використовувати ті документи, які вже створені та існують на підприємствах Холдингу. З цією метою, як було зазначено вище, на етапі експертизи передбачається здійснити ревізію існуючих документів;
-По-друге, використовувати при розробці документів (в першу чергу стандартів) вже згадуваної нами раніше принцип «від загального до конкретного» та розробляти документи по деревоподібній схемою.
Конкретна схема буде запропоновано після виконання першого етапу Проекту (експертизи).
- По-третє, використовувати головна перевага реалізованої нами концепції побудови СВНР (системи внутрішнього нормативного регулювання) підприємства - системність, яка виявляється, в тому числі, в універсальності, багатократності використання окремих документів для різних аспектів управління підприємством.

«Положення про систему планування», як сукупність документів, має відображати такі суттєві моменти:
1. Технологію планування:
 визначати кінцеву мету планування - який з бюджетів повинен вийти на виході;
 визначати види основних та допоміжних планів (бюджетів), які передбачається становити в процесі планування;
 визначати послідовність складання планів;
 визначати набір основних і допоміжних бюджетів для центрів фінансової відповідальності (структурних одиниць).

2. Формати бюджетів.
Визначати набір показників для кожного бюджету і ступінь їх деталізації.

3. Регламент планування:
 визначати бюджетний період, тобто часовий горизонт планування;
 визначати учасників процесу планування (структурні одиниці і окремі виконавці);
 визначати функції, повноваження і відповідальність учасників процесу планування;
 визначати регламент розробки, надання, погодження та затвердження форм бюджетів учасниками процесу планування;
 визначати процедуру оцінки виконання бюджету, аналізу причин відхилень фактичних і планових величин.

У цілому, на нашу думку, запропоновані до реалізації Проекту підходи дозволять:
 Врахувати склалася на підприємствах Холдингу позитивну практику управління;
 З мінімальними витратами підвищити ефективність існуючої Системи планування;
 Забезпечити зв'язок Системи планування з іншими системами (підсистемами) управління Холдингом.
2. Оцінка ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств на етапі прийняття управлінського рішення на прикладі ЗАТ "Пріаліт".
Управлінські рішення - це результат конкретної управлінської діяльності менеджера. Прийняття рішень є основою управління. Вироблення і прийняття рішень - це творчий процес у діяльності керівника будь-якого рівня, що включає:
- Вироблення і постановку цілі;
- Вивчення проблеми на основі отриманої інформації;
- Вибір і обгрунтування критеріїв ефективності (результативності) і можливих наслідків прийнятого рішення;
- Обговорення з фахівцями різних варіантів рішення проблеми (задачі);
- Вибір і формулювання оптимального рішення;
- Прийняття рішень;
- Конкретизація рішення для його виконавців.
Технологія менеджменту розглядає прийняття управлінських рішень як процес, що складається з трьох стадій: підготовка рішення, ухвалення рішення, реалізація рішення.
На стадії підготовки управлінських рішень проводиться економічний аналіз ситуації на мікро-і макро рівні, що включає пошук, збір та обробку інформації, а також виявляються і формулюються проблеми, які потребують вирішення.
На стадії ухвалення рішення здійснюється розробка й оцінка альтернативних рішень і курсів дій, проведених на основі різноманітних розрахунків; добір критеріїв вибору оптимального рішення; вибір і ухвалення найкращого рішення.
На стадії реалізації рішення приймаються заходи для конкретизації рішення і доведення його до виконавців, здійснюються контроль за ходом його виконання; вносяться необхідні корективи і дається оцінка отриманого результату від виконання рішення. Кожне управлінське рішення має свій конкретний результат, тому метою управлінської діяльності є знаходження таких форм, методів, засобів та інструментів, які могли б сприяти досягненню оптимального результату в конкретних умовах і обставинах.
Управлінські рішення можуть бути обгрунтованим, прийнятими на основі економічного аналізу та багатоваріантного розрахунку, і інтуїтивними, які, хоча і заощаджують час, але містять у собі імовірність помилок і невизначеність.
Прийняті рішення повинні грунтуватися на достовірній, поточній і прогнозованій інформації, аналізі усіх факторів, що впливають на рішення, з урахуванням передбачення його можливих наслідків.
Керівники зобов'язані постійно і всебічно вивчати інформацію, що надходить для підготовки та прийняття на її основі управлінських рішень, які необхідно погоджувати на всіх рівнях внутріфірмової ієрархічної піраміди управління.
Кількість інформації, яку необхідно переробити для вироблення ефективних управлінських рішень, настільки велике, що воно давно перевищила людські можливості. Саме труднощі управління сучасним виробництвом зумовили широке використання електронно-обчислювальної техніки, розробку АСУ, що зажадало створення нового математичного апарату та економічно-математичних методів.
В умовах ринкових відносин проблема оцінки ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств набуває самостійне теоретичне і прикладне значення як важлива складова частина теорії і практики управління.
Дана стаття присвячена застосуванню на практиці комплексного методу оцінки ризику на етапі прийняття управлінського рішення.
Підприємствам слід не уникати ризику, а вміти керувати ним. Одне з головних правил фінансово-господарської діяльності свідчить: "Не уникати ризику, а передбачити його, прагнучи знизити до максимально низького рівня".
Під ризиком слід розуміти наслідок дії або бездіяльності, у результаті якого існує реальна можливість отримання невизначених результатів різного характеру, як позитивно, так і негативно впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства.
Перш за все при аналізі діяльності компанії є важливим класифікація ризиків. Вимоги до класифікації ризиків можуть бути зведені до наступного:
По-перше, в даній класифікації не повинно бути видів і підвидів ризику, тобто не можна групувати ризики в певні групи. Це може бути тільки "віртуальним" об'єднанням. Інакше може статися "розмивання" ризику, тобто зменшення його значущості, і, як наслідок, неправильне дослідження і оцінка.
По-друге, кожен ризик повинен визначатися і оцінюватися окремо, і чим точніше визначається ризик, тим легше його оцінити.
По-третє, пропонована класифікація не є жорсткою. Кожен керівник при здійсненні фінансово-господарської діяльності може сам доповнювати наведений перелік ризиків.
Пропонована класифікація ризиків представлена ​​на рис. 1.

Малюнок 1. Пропонована класифікація ризиків
Коротке визначення ризиків
Регіональний - характеризує особливості регіону, в якому планується чи вже здійснюється фінансово-господарська діяльність підприємства.
Природно-природний - обумовлений негативним впливом стихійних сил природи.
Політичний - характеризує можливість зміни суспільно-політичного клімату в країні і регіоні, а також перспективи розвитку.
Законодавчий - обумовлений можливістю різкої зміни різних законодавчих актів, що впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства.
Транспортний - характеризує ймовірність втрати активів (майна, обладнання і т. п.) під час перевезення або транспортування.
Організаційний - зумовлений внутрішніми факторами, що діють усередині компанії. Такими факторами можуть бути стратегія фірми, принципи діяльності, ресурси і їх використання, якість і рівень використання менеджменту та маркетингу.
Майновий - характеризує ступінь ймовірності втрати майна внаслідок крадіжки, диверсії, халатності і т. п.
Особистісний - виникає в тому випадку, коли від конкретної людини, його ділових та моральних якостей залежать кінцеві результати фінансово-господарської діяльності. Особливо актуальний цей вид ризику при прийнятті серйозних рішень, при укладанні контрактів, виконанні спеціальних завдань, при підборі керівника і формуванні робочих груп.
Маркетинговий - характеризує умови ринку (попит, пропозиція, ціни), в якому здійснюється фінансово-господарська діяльність підприємства.
Виробничий - обумовлений освоєнням нової техніки, технології і здійсненням виробничої діяльності.
Розрахунковий - характеризує ймовірність фінансових втрат у результаті неправильно обраного моменту, форми і терміну платежу.
Інвестиційний - обумовлений вибором вкладення капіталу з метою отримання економічної вигоди протягом певного проміжку часу.
Валютно - характеризує вплив зміни курсу валют на фінансово-господарську діяльність підприємства.
Кредитний - характеризує узагальнююче поняття всіх ризиків, пов'язаних з процесом оцінки позичальника.
Фінансовий - характеризує аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства на основі даних бухгалтерської звітності.
Основним завданням пропонованої методики оцінки ризиків є їх систематизація та розробка комплексного підходу до визначення ступеня ризику, що впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства. Пропонується наступний алгоритм оцінки ризиків, який наведено на рис.2.

Малюнок 2. Блок-схема комплексної оцінки ризиків
Отримання і обробка інформації
Інформація - це сукупність нових відомостей про навколишній світ.
Усі дослідники ризиків не приділяють належної уваги оцінці якості інформації, за допомогою якої вони оцінюють ризик.
Вимоги, що пред'являються до якості інформації, на наш погляд, повинні бути наступними [3]:
достовірність (коректність) інформації - міра наближеності інформації до першоджерела або точність передачі інформації;
об'єктивність інформації - міра відображення інформацією реальності;
однозначність;
порядок інформації - кількість передатних ланок між першоджерелом і кінцевим користувачем;
повнота інформації - відображення вичерпного характеру відповідності отриманих відомостей цілям збору;
релевантність - ступінь наближення інформації до суті питання або ступінь відповідності інформації поставленим завданням;
актуальність інформації (значущість) - важливість інформації для оцінки ризику;
вартість інформації.
Пропонується встановити взаємозв'язок між ризиком та якістю інформації, за якою йде його (ризику) оцінка. Висловлюється припущення, що ймовірність ризику прийняття неякісного (збиткового) рішення залежить від якості й обсягу використовуваної інформації. Це припущення взято з неокласичної теорії ризику. Відповідно до даної теорії, за наявності декількох варіантів прийняття рішення (при рівної прибутковості) вибирається таке рішення, при якому ймовірність ризику (коливання) найменша. Можна припустити, що також при наявності декількох варіантів з однаковою прибутком вибирається таке рішення, яке грунтується на більш якісній інформації, тобто існує зв'язок між ризиком та інформацією.
На рис. 3. показана передбачувана залежність ймовірності ризику прийняття неякісного (збиткового) рішення і обсягу / якості інформації.

Малюнок 3. Залежність ризику та інформації
Велика ймовірність виникнення ризику відповідає мінімуму якісної інформації.
Для оцінки якості інформації пропонується використовувати табл. 1.

Таблиця 1

Оцінка використовуваної інформації

Дана таблиця дозволяє проаналізувати будь-яку інформацію і наочно переконатися в її якості. Номери 1-10 вгорі таблиці позначають якість інформації: чим інформація якісніше, тим вище їй присвоюється номер. Результатом аналізу може служити підсумкове значення якості інформації, що знаходиться як середньоарифметичне значення.
Джерелами та методами отримання інформації є наступні:
документована інформація - найбільш цінний вид отримання інформації;
преса і друковані видання - традиційно найбільш ємний і широко використовуваний метод отримання інформації;
дані операторів партнерів;
використання непрямих ознак (метод сопроцессов). Жоден процес не протікає у вакуумі, у відриві від оточення. Це призводить до того, що завжди його будуть супроводжувати деякі самостійні процеси, прояви яких можна знайти;
агентурні методи - платне систематичне виконання людиною завдань у ваших інтересах.
Фіксація ризиків
При оцінці фінансово-господарської діяльності пропонується зробити фіксацію ризиків, тобто обмежити кількість існуючих ризиків, використовуючи принцип "розумної достатності". Цей принцип грунтується на обліку найбільш значущих і найбільш поширених ризиків для оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства. Рекомендується використовувати такі види ризиків: регіональний, природно-природничий, політичний, законодавчий, транспортний, майновий, організаційний, особистісний, маркетинговий, виробничий, розрахунковий, інвестиційний, валютний, кредитний, фінансовий.
Складання алгоритму прийнятого рішення
Даний етап в оцінці ризиків фінансово-господарської діяльності призначений для поетапного поділу планованого рішення на певну кількість більш дрібних і простих рішень. Така дія називається складанням алгоритму рішення.
Якісна оцінка ризиків
Якісна оцінка ризиків передбачає: виявлення ризиків, притаманних реалізації передбачуваного рішення; визначення кількісної структури ризиків, виявлення найбільш ризиконебезпечних областей в розробленому алгоритмі прийнятого рішення.
Для здійснення даної процедури пропонується використовувати таблицю якісного аналізу. У даній таблиці по рядках представлений алгоритм дій при ухваленні рішення, а по стовпцях - фіксовані раніше ризики. Так, при вирішенні на розміщення нових базових станцій на одному з підприємств зв'язку оцінка ризиків може виглядати наступним чином (див. табл. 2.).

Таблиця 2

Якісна оцінка ризиків

Після складання даної таблиці проводиться якісний аналіз ризиків, притаманних реалізації даного рішення.
Основна мета даного етапу оцінки - виявити основні види ризиків, що впливають на фінансово-господарську діяльність. Перевага такого підходу полягає в тому, що вже на початковому етапі аналізу керівник підприємства може наочно оцінити ступінь ризикованості за кількісним складом ризиків і вже на цьому етапі відмовитися від втілення в життя певного рішення.
Кількісна оцінка ризиків
В основу кількісної оцінки ризиків пропонується покласти методику, що застосовується при проведенні аудиторських перевірок, а саме: оцінку ризиків по контрольних точках фінансово-господарської діяльності. Використання даного методу, а також результати якісного аналізу дозволяють проводити комплексну оцінку ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств.
Кількісна оцінка ризиків проводиться на основі даних, отриманих при якісній їх оцінці, тобто оцінюватися будуть тільки ті ризики, які присутні при здійсненні конкретної операції алгоритму прийняття рішення.
Для кожного зафіксованого ризику складається таблиця оцінки ризику на основі даних, отриманих з статистичних, наукових, періодичних джерел, а також на основі особистого досвіду керівників. Дані таблиці оцінки ризику складені таким чином, щоб найбільш повно визначити складові фактори ризику. При використанні цього підходу досягається висока оперативність якісної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства. Проблема суб'єктивності при оцінці може бути усунена застосуванням методу Дельфі.
У складених таблицях вибираються значення, найближче відповідні поставлених питань. У ряді випадків пропонується самостійно визначати значення ризику за десятибальною шкалою. Після вибору значення ризику при його рівні, що перевищує 0.8, у відповідній графі робиться довільна мітка (+). Заключним етапом заповнення граф таблиці є проставлення значення якості інформації, на основі якої приймалося рішення. У кінці таблиці підводиться підсумкова кількісна оцінка як середньоарифметичне значення всіх показників складових ризику. В якості ілюстрації пропонується частину таблиці оцінки організаційного ризику, заповненої в реальній ситуації (табл. 3).
Таблиця 3
Зведена таблиця оцінки організаційного ризику (фрагмент)

Прийняття рішення
Прийняття рішення є заключною і найвідповідальнішою процедурою в оцінці ризиків фінансово-господарської діяльності.
При виробленні стратегії поведінки і в "процесі прийняття конкретного рішення доцільно розрізняти і виділяти певні області (зони ризику) залежно від рівня можливих (очікуваних) втрат у фінансово-господарської діяльності" [1].
Так, на підставі узагальнення результатів досліджень багатьох авторів з проблеми кількісної оцінки ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств розроблено і пропонується емпірична шкала ризику, яку можна застосовувати при його кількісній оцінці (табл. 4).

Таблиця 4

Емпірична шкала ризику

Прийняття рішення складається з трьох етапів:
1 етап - попереднє прийняття рішення
Попереднє прийняття рішення проводиться на основі середньоарифметичного значення окремого виду ризику та якості інформації окремо по кожній операції алгоритму прийняття рішення.
2 етап - аналіз критичних значень
На цьому етапі оцінки проводиться аналіз тих складових ризику, значення яких перевищують критичну величину (в нашому випадку ця величина дорівнює 0.8). Необхідність даного дії полягає у виявленні та виділення тих складових, ймовірність ризику для яких дуже велика, що може призвести до втрати всіх вкладених коштів і банкрутства підприємства.
Як приклад прийняття рішення на 1 і 2 етапі пропонується фрагмент таблиці, яка складена на підставі планованого рішення підприємства зв'язку на розміщення нового обладнання в одному з районів м. Хабаровська (див. табл. 5).

Таблиця 5

Оцінка ризиків при ухваленні рішення (фрагмент)

3 етап - прийняття остаточного рішення
Прийняття остаточного рішення проводиться на основі результатів попереднього рішення і аналізу критичних значень.
Як вже говорилося раніше, при прийнятті рішення в умовах невизначеності окреме увага має приділятися якості інформації. У зв'язку з цим пропонується використовувати ризик-інформаційну таблицю прийняття рішення (табл.6). Дана таблиця складена на підставі підсумкових результатів, отриманих при апробації запропонованого методу на одному з підприємств зв'язку. З метою забезпечення конфіденційності точна назва підприємства не вказується.
Таблиця 6
Ризикоорієнтованими інформаційна таблиця прийняття рішення

Висновки з оцінки ризику прийняття рішення керівництвом підприємства зв'язку на розміщення та використання нового обладнання для надання послуг зв'язку в одному з районів м. Хабаровська:
Найбільш висока оцінка ризику у транспортного (0.5) і фінансового (0.83) ризиків.
Найбільш ризиконебезпечних за якісним складом ризиків є операція із залучення оборотних коштів для реалізації проекту.
Найвища ступінь ризику втрати (псування) активів підприємства виникає при здійсненні операції з транспортування (0.5).
Найнижчий ступінь ризику при здійсненні операції з організації операції і покупки устаткування (0.39).
При аналізі ризику-інформаційної таблиці видно, що більша частина ризиків розташовується в одній області, що говорить про ретельному плануванні і опрацювання прийнятого рішення. У той же час хочеться звернути увагу на брак інформації при розгляді регіонального, виробничого, кредитного та інвестиційного ризиків. При використанні більш якісної інформації дані види ризиків могли з області з високим ризиком перейти в область із середнім ризиком.
Загальна оцінка ризику рішення становить 0.44, що відповідає у пропонованій шкалі градацій ризику показником "високий". Реально існує обмежена кількість факторів, що негативно впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства. Значна ймовірність настання негативних наслідків може бути усунена після детального аналізу по мінімізації і нейтралізації негативних факторів або із застосуванням інших методів з управління ризиками.
Загальна оцінка якості інформації при ухваленні рішення становить 0.73, що відповідає у пропонованій шкалі градацій ризику показником "середній". При оцінці ризику використовується інформація хорошої якості, що говорить про відповідальному підході керівництва підприємства до прийняття рішень.
Виходячи з пунктів 6 і 7, пропонується зробити висновок, що загальний ризик за рішенням буде визначатися як "високий / середній".
2.1. Аспекти результатів фінансово-господарської діяльності ЗАТ "Пріаліт".
Підприємство ЗАТ "Пріаліт" в процесі своєї діяльності здійснює матеріальні і грошові витрати на просте і розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, виробництво і реалізацію продукції, соціальний розвиток своїх колективів та ін Їх характер, склад і структура залежать від багатьох факторів: організаційно- правової форми господарювання, галузевої належності, місця, займаного господарюючим суб'єктом на ринку товарів і капіталу, інвестиційної, фінансової та облікової політики, а також установлених законодавчо правилами і принципами поведінки господарюючих суб'єктів у податковій, кредитної, страхової та фондовій сферах. У зв'язку з цим не можна однозначно розділити весь складний комплекс скоєних підприємством витрат на якісь певні групи. Тому прийнято класифікувати витрати по різних напрямах. Зупинюся докладніше на цих класифікаціях.
Виходячи з економічного змісту витрати ЗАТ "Пріаліт" можна розділити на три групи:
1) витрати, пов'язані з отриманням прибутку;
2) витрати не пов'язані з отриманням прибутку;
3) примусові витрати.
У першу групу витрат даної класифікації включаються витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг, інвестиції. Склад цих витрат можна розділити на наступні категорії:
· Матеріальні витрати, які включають витрати на сировину і матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби, паливо і енергію всіх видів, упаковку і пакувальні матеріали, запасні частини, МШП, виробничі послуги сторонніх організацій;
· Витрати на оплату праці, що представляють грошові та натуральні виплати працівникам підприємства для нормального відтворення робочої сили;
· Витрати накладного характеру, що складаються з витрат на адміністрацію і управління, орендної плати, амортизації нематеріальних активів, витрат допоміжного виробництва і т.д.;
· Інвестиції, що представляють капітальні вкладення як з метою розширення обсягів власного виробництва та його технічного оновлення, використання нематеріальних активів, створення різних грошових фондів і резервів, спрямованих на розвиток підприємства, так і для отримання прибутку на фінансових і фондових ринках.
До витрат, не пов'язаних з отриманням прибутку відносять витрати споживчого характеру, спонсорство, витрати на благодійні та гуманітарні цілі. Це заохочувальні виплати працівникам підприємства, відрахування в недержавні страхові і пенсійні фонди, на розвиток соціально-культурної сфери і політику. Дані витрати використовуються в рекламних цілях підприємства, формують його імідж і репутацію для залучення покупців, інвесторів і робочої сили.
Примусові витрати складаються з податків та податкових платежів, відрахувань до державних позабюджетних фондів, витрат по обов'язковому страхуванню, створення резервів, штрафних санкцій. Сюди також можна віднести платежі фінансової, банківської систем.
Виходячи з цільового призначення комплекс витрат підприємства ЗАТ "Пріаліт" також можна розділити на самостійні групи:
1) витрати на формування та відтворення виробничих фондів;
2) витрати на соціально-культурні заходи;
3) операційні витрати;
4) витрати на виробництво і реалізацію продукції.
Витрати на формування та відтворення виробничих фондів забезпечують безперервність виробництва і створюють умови для реалізації продукції. Це витрати на створення, реконструкцію розширення і відновлення основних фондів виробничого призначення.
Підприємства здійснюють також витрати на соціально-культурні заходи, спрямовані на підвищення кваліфікації працівників, підготовку кадрів, поліпшення соціально-культурних і житлово-побутових умов працівників. Сюди відносяться також витрати на створення і реконструкцію основних фондів невиробничого призначення, змісту клубів, дитячих садків, таборів відпочинку, функціонування медичних установ.
Операційні витрати - це витрати особливого призначення: проведення науково-дослідних робіт, винахідництво і раціоналізаторство, переоцінку основних фондів та ін Особливість цієї групи витрат у тому, що вони носять довготривалий характер, окупаються протягом тривалого періоду і призначені для підвищення якості та ефективності виробництва .
Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) займають найбільшу питому вагу у всіх витратах підприємства. Від формування цієї групи витрат залежить величина одержуваного підприємством прибутку. Далі на цій групі я зупинюся детальніше.
Оскільки однією з найважливіших завдань підприємства є отримання доходу від виконуваної ним діяльності, всі вироблені в результаті цієї діяльності витрати повинні покриватися за рахунок фінансових ресурсів - коштів, наявних у розпорядженні підприємства і призначені для здійснення поточних витрат по розширеному відтворенню, для виконання фінансових зобов'язань і економічного стимулювання робітників, спрямованих також на утримання і розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, накопичення, в спеціальні резервні фонди та ін Фінансові ресурси підприємства утворюються за рахунок власних і прирівняних до них коштів, коштів, мобілізіруемих на фінансовому ринку і засобів, що надходять у порядку перерозподілу. При цьому кожна група витрат може погашатися з різних джерел фінансових ресурсів.
Зокрема, якщо розглянути групи витрат за цільовим призначенням, то витрати на формування та відтворення виробничих фондів здійснюються за рахунок власних коштів підприємства, кредиту банків, бюджетних асигнувань; витрати на соціально-культурні заходи погашаються за рахунок прибутку, бюджетних та цільових надходжень, коштів профспілкових органів та ін; джерелами фінансування операційних витрат є прибуток підприємства, бюджетні асигнування, кошти отримані від замовників на науково-дослідні роботи, що виконуються за договорами; витрати на виробництво і реалізацію продукції відшкодовуються після завершення кругообігу коштів і покриваються за рахунок виручки від реалізації продукції ( робіт, послуг).
Якщо взяти до уваги власні джерела фінансування, то здійснюються за рахунок них витрати можна розділити на наступні групи:
1) включаються до собівартості продукції за елементами (матеріальні витрати; витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів; інші витрати);
2) змішані витрати - витрати, частина яких, відповідна до встановлених норм оподаткування, може включатися до собівартості, а частина, що йде понад норми покривається за рахунок чистого прибутку (відсоток за кредит; витрати на відрядження; представницькі витрати, витрати на рекламу; освіта страхових фондів )
3) відносяться на фінансові результати (витрати за анульованими виробничими замовленнями; витрати на виробництво, не дало продукції; збитки від операцій з тарою, судові витрати та арбітражні витрати; присуджені або визнані штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій; витрати по відшкодуванню заподіяних збитків; суми сумнівних боргів; збитки від списання дебіторської заборгованості, за якою строк позовної давності давно минув, і інших боргів, нереальних для стягнення; збитки за операціями минулих років, виявлених у поточному році; некомпенсируемое втрати від стихійних лих, включаючи витрати, пов'язані із запобіганням або ліквідацій наслідків стихійних лих; некомпенсируемое збитки в результаті пожеж, аварій та ін надзвичайних ситуацій; ряд податків (на майно, рекламу тощо);
4) здійснюються за рахунок чистого прибутку (оплата змішаних витрат понад установлені норми; оплата відсотків по довгострокових позиках; витрати з утримання культурно-побутових об'єктів, з благоустрою міста; витрати, пов'язані з утриманням та наданням безкоштовних послуг навчальним закладам; матеріальна допомога, подарунки, надбавки до пенсій, додаткові відпустки і т.п.; доходи з цінних паперів підприємства; ряд місцевих податків; утворення різних фондів підприємств).
Якщо розглядати виробничі витрати, то їх можна групувати наступними способами:
· З економічної ролі в процесі виробництва ЗАТ "Пріаліт": основні (витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва) і накладні (загальновиробничі і загальногосподарські витрати);
· За складом (однорідності ЗАТ "Пріаліт"): одноелементні (що складаються з одного елемента, - заробітна плата, амортизація тощо) і комплексні (що складаються з декількох елементів, - цехові і загальнозаводські витрати);
· За способом включення до собівартості ЗАТ "Пріаліт": прямі (пов'язані з виробництвом певного виду продукції і безпосередньо пов'язані з його собівартість) і непрямі (що не відносяться безпосередньо на собівартість і розподіляють умовно: загальногосподарські, загальновиробничі витрати);
· По відношенню до обсягу виробництва: змінні (витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва продукції, - сировина і основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників та ін) і умовно-постійні (розмір цих витрат майже не залежить від зміни обсягу виробництва продукції ; до них відносяться загальновиробничі та загальногосподарські витрати та ін);
· За періодичністю виникнення: поточні (витрати, що мають часту періодичність, наприклад витрата сировини і матеріалів) і одноразові (або одноразові - витрати, на підготовку і освоєння випуску нових видів продукції, витрати, пов'язані з пуском нових виробництв, тощо);
· Щодо участі в процесі виробництва: виробничі (витрати, пов'язані з виготовлення товарної продукції і утворюють її виробничу собівартість) та комерційні (позавиробничі витрати, пов'язані з реалізацією продукції покупцям);
· По ефективності: продуктивні (витрати на виробництво продукції встановленої якості при раціональній технології та організації виробництва) і непродуктивні (витрати, які є наслідком недоліків технології та організації виробництва - втрати від простоїв, брак продукції, оплата понаднормових робіт тощо). Продуктивні витрати плануються на відміну від непланованих непродуктивних витрат.
• за ступенем обмеженості: нормовані (по яких встановлюється ліміт обмеження) і ненормовані (витрати розмір яких необмежений).
Результати грошового вираження витрат відбиваються кошторисі витрат, що представляє собою внутрішній документ підприємства, що дозволяє не тільки контролювати загальний рівень витрат і їх динаміку, а й зіставляти їхню величину по структурних підрозділах і філіях. Кошторис витрат дозволяє визначити рівень самоокупності по підприємству в цілому і його окремих підрозділах.
При розробці кошторису витрат визначається собівартість одиниці продукції, створюється база для розрахунку оптових цін, встановлюється можливість зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції за рахунок впровадження нових технологій, раціоналізації товароруху, закладається основа для отримання прибутку. Кошториси використовуються також для визначення потреб підприємства в оборотних коштах, обсягів реалізації продукції і розмірів можливого прибутку. Зокрема підприємством можуть бути розроблені кошторис продажів, кошторис виробництва, кошторис прямих матеріальних витрат, кошторис витрат на оплату праці, кошторис накладних витрат, кошторис собівартості реалізованої продукції, кошторис поточних (періодичних) витрат, кошторис прибутків і збитків, кошторис капітальних витрат, кошторис руху грошових коштів.
Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що витрати, здійснювані підприємством в процесі своєї діяльності, неоднорідні за своїм характером, складом, структурою, призначенням та розміром грошового вираження. Відповідно до цього кожен з видів витрат має свої джерела погашення і по-своєму впливає на результати господарської діяльності підприємства.
2.2. Сутність собівартості та її економічне значення на підприємстві ЗАТ "Пріаліт".
Випуск продукції, виконання робіт або надання послуг, будучи сенсом існування підприємства та визначення основних напрямів його діяльності, передбачає відповідне ресурсне забезпечення, величина якого має суттєвий вплив на рівень розвитку економіки підприємства. Тому кожне підприємство повинно знати, у що обходиться виробництво та реалізація його продукції (робіт, послуг). Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, тому що рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.
Для того, щоб знати, у що обходиться виготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку за речовинним і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат, необхідних для його виготовлення.
Прийнято вважати, що витрати (собівартість) - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції та наданням послуг, тобто все те, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація продукту (продукції ) [6]. Це вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.
Склад витрат, що включаються до собівартості продукції, визначено Положенням про склад витрат [1], змінами і доповненнями, внесеними до цього Положення [2].
Відповідно до призначення витрати, утворюють собівартість продукції групуються за економічними елементами і калькуляційними статтями.
При групуванні витрат за елементами у кожний елемент включаються однорідні за своїм змістом витрати. За економічними елементами ведеться бухгалтерський облік і складається грошовий звіт по загальній сумі витрат на виробництво продукції. Класифікація витрат за елементами дозволяє визначити, що саме витрачено на виробництво продукції, яке співвідношення окремих елементів витрат у загальній сумі витрат, дає можливість знати структуру собівартості і проводити цілеспрямовану політику по поліпшенню економіки підприємства.
Відповідно до нормативних документів [1,2], витрати, утворюють собівартість продукції, групуються, як уже зазначалося, за такими елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів; інші витрати.
Елементи «Матеріальні витрати» відображають вартість:
· Покупних сировини і матеріалів, використовуваних на виробничі і господарські потреби, а також комплектуючих виробів та напівфабрикатів, піддаються надалі монтажу або додатковій обробці в даній організації;
· Робіт і послуг виробничого характеру, виконуваних сторонніми організаціями або виробництвами і господарствами організації, що не відносяться до основного виду діяльності;
· Природної сировини;
· Палива всіх видів, вироблення всіх видів енергії, опалення будинків, транспортні обслуговування виробництва, що їх транспортом організації;
· Покупної енергії всіх видів, що витрачається на технологічні та інші виробничі та господарські потреби.
Вартість матеріальних ресурсів, відображена по елементу «Матеріальні витрати», формується виходячи з цін їх придбання (без урахування податку на додану вартість), націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачуваних постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги, митних зборів, плати за транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.
З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, виключається вартість поворотних відходів, під якими розуміються залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю або частково споживчі якості вихідного ресурсу. Зворотні відходи оцінюють за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (за ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути застосовані для основного, допоміжного виробництва або реалізовані на сторону і за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються на сторону для використання в якості повноцінного ресурсу.
Елементи «Витрати на оплату праці» відображають витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі і компенсуючі виплати, передбачені законодавством, витрати на оплату праці не які у штаті працівників, зайнятих в основній діяльності. Не включаються до собівартості продукції премії, які виплачуються за рахунок коштів спеціального призначення і цільових надходжень, надбавки до пенсій, доходи по акціях і вкладах трудового колективу, оплата проїзду до місця роботи транспортом загального користування, спеціальними маршрутами, оплата путівок на лікування і відпочинок, екскурсій і подорожей.
Елементи «Відрахування на соціальні потреби» відображають обов'язкові відрахування за встановленими законодавством нормами органам державного соціального страхування, Пенсійного фонду, фондів зайнятості та медичного страхування від витрат на оплату праці працівників, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг).
Елементи «Амортизація основних фондів» відображають суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів. Світова практика орієнтується на групові норми амортизаційних відрахувань. З цією метою всі основні фонди групуються залежно від терміну їх експлуатації, а норми амортизаційних відрахувань застосовуються до вартості кожної групи. Варто також відзначити, що амортизаційні відрахування не представляють собою грошові витрати, а є розрахунковою величиною, яка дозволяє підприємству накопичувати власні кошти для інвестицій. Грошову форму амортизаційні відрахування набувають при фінансуванні за рахунок цього джерела інвестиційних програм.
Елементи «Інші витрати» відображають податки, збори, платежі (у тому числі з обов'язкових видів страхування), відрахування в страхові фонди, витрати на проведення ремонтних робіт, витрати на оплату відсотків за отриманими кредитами, платежі за викиди забруднюючих речовин, витрати на відрядження, оплату послуг зв'язку, обчислювальних центрів, банків, амортизацію нематеріальних активів, відрахування в ремонтний фонд, адміністративні витрати та ін При цьому включення до собівартості цих видів витрат відбувається в розмірі нормативів, встановлених законодавством.
Угруповання витрат по калькуляційних статтях витрат відображає їх склад залежно від напряму (призначення) витрат (на виробництво або його обслуговування) і місця виникнення (основне виробництво, допоміжні служби, обслуговування господарства та ін.) Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу за видами продукції (робіт, послуг), визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості з урахуванням характеру і структури виробництва (незалежно від форми власності на підприємстві).
В Основних положеннях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах [1,2] встановлено типової угруповання витрат по статтях калькуляції, яку можна представити в наступному вигляді:
1) «Сировина і матеріали»;
2) «Зворотні відходи» (віднімаються);
3) «Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій»;
4) «Паливо і енергія на технологічні цілі»;
5) «Заробітна плата виробничих робітників»;
6) «Відрахування на соціальні потреби»;
7) «Витрати на підготовку і освоєння виробництва»;
8) «Загальновиробничі витрати»;
9) «Загальногосподарські витрати»;
10) «Втрати від шлюбу»;
11) «Інші виробничі витрати»;
12) «Комерційні витрати».
При визначенні собівартості слід розрізняти повну собівартість товарної продукції, що включає всі грошові витрати на виробництво і реалізацію продукції, і виробничу собівартість товарної продукції. Підсумок перших одинадцяти статей утворює виробничу вартість продукції, а підсумок всіх дванадцяти статей - повну собівартість.
У нашій країні склад собівартості продукції регламентується державою. Держава встановлює певні принципи і правила, за якими платники податків зобов'язані вести облік витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), регламентує порядок їх нарахування та списання, встановлює джерела їх покриття. Так понесені підприємством витрати на закупівлю сировини, матеріалів та інших елементів матеріальних витрат, компенсуються лише в тому обсязі, який затрачено на реалізовану продукцію. Частина, що залишилася осідає в нереалізованій готовій продукції та складських запасах.
Витрати на оплату праці, навпаки, включаються до складу собівартості продукції при їх фактичному нарахуванні незалежно від того, справило підприємство реальні грошові виплати.
Віднесення відрахувань на соціальні потреби на собівартість продукції виробляється при зарахуванні коштів на оплату праці незалежно від фактичних виплат.
Амортизаційні відрахування розраховуються виходячи з балансової вартості та затверджених у порядку встановлених норм, включаючи і прискорену амортизацію їх активної частини, вироблену відповідно до законодавства.
Для інших витрат взагалі характерний подвійний спосіб покриття. У межах законодавчо встановлених нормативів їх відносять на собівартість продукції, понаднормативні витрати погашаються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування.
Таке специфічне віднесення витрат на собівартість продукції дозволяє державі впливати на величину основних показників діяльності підприємства. Для підприємства собівартість є основою для визначення цін на вироблену продукцію і відповідно базою для визначення прибутку від реалізації продукції і податку на прибуток. Взаємозв'язок цих показників буде відображена далі в моїй роботі.
2.3. Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) на ЗАТ "Пріаліт".
На підприємствах плануються і враховуються такі основні показники витрат: витрати на виробництво, собівартість товарної і реалізованої продукції які розраховуються за такими етапами:
1. Визначається виробнича здатність (PS) - сукупність витрат, пов'язаних тільки з виробництвом. Сюди увійдуть витрати, що враховуються по всіх п'яти економічним елементам або першим одинадцяти калькуляційних статтях.
2. Визначається собівартість валової продукції (S _ВП). Вона відрізняється від виробничої спроможності на величину змін залишків витрат майбутніх періодів. Їх збільшення зменшує виробничу здатність і навпаки.
S _ВП = О _р.б.п.1 + PS - Про _р.б.п.2,
де О _р.б.п.1 - залишки витрат майбутніх періодів на початок звітного періоду,
Про _р.б.п.2 - залишки витрат майбутніх періодів на кінець звітного періоду.
1. Визначається собівартість товарної продукції (S _т). При цьому собівартість валової продукції коригується на зміну залишків незавершеного виробництва - приріст залишків знижує собівартість і навпаки.
S _т = О _н.п.1 + S _ВП - Про _н.п.2,
де О _н.п.1 -   залишки незавершеного виробництва на початок звітного періоду,
Про _н.п.2 - залишки незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.
2. Визначається повна собівартість товарної продукції (S _т ^стать). При цьому собівартість товарної продукції збільшується на невиробничі витрати (S _НЗ) - дванадцята стаття калькуляції.
S _т ^{підлогу} = S _т + S _НЗ
5. Визначається собівартість реалізованої продукції (С _РП). При цьому величина повної собівартості товарної продукції зменшується (збільшується) на позитивне (негативне) зміна залишків готової нереалізованої продукції.
S _РП = О _нр.п.1 + S _т ^{підлога} - Про _нр.п.2,
де О _нр.п.1 - залишки нереалізованої продукції на початок звітного періоду (за фактичною собівартістю),
Про _нр.п.2 - залишки нереалізованої продукції на кінець звітного періоду.
При плануванні собівартості слід врахувати, що плановий період повинен збігатися зі звітним (рік, квартал). Це дозволяє підприємству прогнозувати майбутні податкові виплати і відповідно забезпечувати майбутні обов'язкові платежі необхідними грошовими ресурсами.
Склад залишків нереалізованої продукції залежить від методу обліку виручки від реалізації продукції на підприємстві. Якщо використовується метод нарахування при її розрахунку, то після відвантаження товарів і виписки платіжних документів, продукція вважається реалізованою і отже залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду збігаються з фактичними складськими запасами. При касовому методі обліку виручки, продукція вважається нереалізованої до моменту надходження за неї грошей на розрахунковий рахунок підприємства. Оцінка залишків на початок планового періоду здійснюється за фактичною виробничою собівартістю попереднього звітного періоду.
2.4. Управлінські рішення як головний компонент муніципального управління на ЗАТ "Пріаліт".
Поняття «муніципальне управління» відображає комплексне і різноманітне явище, яке породжує різні підходи до його дослідження.
Під місцевим самоврядуванням розуміється організація влади на місцях, що передбачає самостійне вирішення населенням питань місцевого значення.
Відповідно до статті 3 Європейської Хартії про місцеве самоврядування [1] місцевим органам влади та їх посадовим особам надається право і реальна можливість регулювати підвідомчі питання й управляти в рамках закону і під свою відповідальність важливою частиною публічних справ у інтересах свого населення.
Розглянемо функції і завдання місцевого самоврядування.
Функції - це сукупність дій та операцій, які здійснюються керуючими суб'єктами для досягнення певних підцілей в рамках єдиної цілеспрямованої діяльності. Функції управління в соціально-економічних системах (до яких відноситься і місцеве самоврядування) об'єктивні за своєю природою і реалізуються шляхом прийняття управлінських рішень уповноваженими органами і посадовими особами.
Основними функціями управління є [2]:
1) прогнозування змін у розвитку будь-яких подій і процесів на основі отриманої інформації про минуле й сьогодення з урахуванням всіх умов і факторів впливу;
2) планування - визначення напрямів, формулювання цілей, постановка завдань, визначення переліку заходів для вирішення завдань, вибір конкретних кількісних і якісних показників в організації діяльності;
3) вироблення, обгрунтування і прийняття рішень та організація їх виконання;
4) розпорядництво та координація дій суб'єктів, які здійснюють діяльність з реалізації управлінського рішення;
5) правове регулювання виконавчо-розпорядчої діяльності;
6) контроль з метою виявити та усунути відхилення у реалізації рішень та вжиття заходів до порушників;
7) облік людських, матеріальних і фінансових ресурсів;
8) інформаційне забезпечення та інформаційно-аналітична робота;
9) кадрове, матеріально-технічне забезпечення, фінансування і т.п.
Перераховані функції є основними для виконавчих органів місцевого самоврядування і по суті характеризують зміст їх діяльності. Відносини, пов'язані з реалізацією цих функцій, регулюються нормами адміністративного права [3].
При реалізації вищевказаних функцій виборні та інші посадові особи місцевого самоврядування формулюють цілі (бажаний результат пізнання і практичної діяльності), ставлять своїм підлеглим завдання і забезпечують їх рішення.
Завдання - це перелік заходів, заходів, дій та операцій, які повинні здійснювати виконавці, щоб наблизиться до сформульованої мети. Термін "рішення задачі" вживається в трьох різних значеннях: а) рішення як план (спосіб) рішення задачі; б) рішення як процес здійснення вимог завдання, виконання плану рішення; в) рішення як результат виконання плану рішення [4].
На відміну від функцій задачі завжди мають суб'єктивний характер, тобто результат їх вирішення залежить від рівня освіти, досвіду роботи та особистих якостей суб'єкта управління. Функції завжди первинні, а організаційні структури щодо їх реалізації - вторинні.
Розглянемо організаційні принципи управління [5].
1) Принцип плавності в умовах переходу до ринкової економіки виражається у розробці різних програм розвитку господарства, прогнозуванні результатів регіональних програм, розрахунках з найбільш ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, визначенні пріоритетних цілей і завдань.
2) Принцип об'єктивності вимагає аналізу і обліку фактичного стану і розвитку процесів і явищ, умов, існуючих в соціальному середовищі, впливу демографічних та інших факторів, а також закономірностей взаємодії суспільства з природним середовищем з метою реалізації оптимального управління.
3) Принцип диференціації (поділу) і фіксування функцій і повноважень кожного з посадових осіб, що вкрай важливо для правильного підбору і розстановки муніципальних службовців відповідно до їхньої професійної підготовки і досвідом роботи, а також розробки організаційних структур управління у відповідності з об'єктивними функціями.