Розміщення плодоовочеконсервної промисловості в україні

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра гуманітарних наук

КУРСОВА РОБОТА

з курсу „Розміщення продуктивних сил”

на тему:

РОЗМІЩЕННЯ ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ”

Виконала:

студентка І курсу

спеціальність «Економічна кібернетика», група 811

Скрипник О.В.

Науковий керівник:

Сташкевич В.В.

ЧЕРНІВЦІ,

2005


ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ЗНАЧЕННЯ ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ 5

2. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ: ПРИРОДНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ 7

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ 12

4. СУЧАСНА ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ 18

6. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ 24

6. ПРОДУКЦІЯ ГАЛУЗІ У ВНУТРІШНІЙ ТА ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ 27

7. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ 29

ВИСНОВКИ 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38

ДОДАТКИ 40

ВСТУП

Актуальність теми. Основи ефективного функціонування господарства певної території закладаються ще на етапах районного планування і просторової локалізації підприємств. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити собівартість продукції. Тому питання раціонального розміщення продуктивних сил є завжди актуальним для вивчення. Об'єктом дослідження в нашій роботі буде плодоовочеконсервна промисловість. Проблема здорового харчування людей уже протягом багатьох десятиріч залишається однією з найактуальніших. Останніми роками спостерігається різке зниження калорійності продуктів споживання, зменшення в них протеїнів, жирів, вітамінів, вуглеводів. Тому плодоовочеконсервна промисловість є найвирішальнішою ланкою, яка потребує постійної і неослабної уваги. Розвиток її мав свої піднесення і занепади. Хоча наприкінці 80-х років спостерігалося деяке поліпшення економічних показників, зокрема зростали врожайність овочів і виробництво овочевих консервів, проте в умовах цілковитого монополізму держави, відомчого диктату, вкрай незбалансованих товарно-грошових, цінових, майнових та інших відносин між окремими ланками агропромислового комплексу, ізольованості від передового досвіду і відсутності здорового суперництва із зарубіжними країнами виявилася остаточно неспроможність методів командно-адміністративної системи до творчого розвитку і в цій сфері людської життєдіяльності.

Об’єкт дослідження – плодоовочеконсервна галузь харчової промисловості.

Предмет дослідження – розміщення плодоовочеконсервної промисловості в Україні

Мета курсової роботи - дослідження розміщення плодоовочеконсервної промисловості в Україні.

Ця мета досягається вирішенням ряду конкретних завдань:

  • розкрити значення і місце плодоовочеконсервної промисловості в економіці України;

  • показати основні передумови розвитку і фактори розміщення цієї галузі;

  • з’ясувати територіальну організацію галузі;

  • визначити місце продукції галузі на внутрішньому та зовнішньому ринках;

  • охарактеризувати санітарні та гігієнічні вимоги до якості плодоовочевоконсервної продукції;

  • визначити перспективи розвитку і розміщення плодоовочеконсервної промисловості.

Курсова робота складається із вступу, семи розділів, висновків і списку використаної літератури.

1. ЗНАЧЕННЯ ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

В наш час харчування людини є досить проблематичним, оскільки останніми роками спостерігається різке зниження калорійності продуктів споживання, зменшення в них протеїнів, жирів, вітамінів, вуглеводів. Життя вимагає вирішення цієї проблеми, насамперед її рушійного механізму – економічних аспектів. У цьому зв'язку плодоовочеконсервна промисловість є, по суті, найвирішальнішою ланкою, яка потребує постійної і неослабної уваги. Адже сама продукція цього підкомплексу дає змогу забезпечувати високовітамінізованим, оздоровлюючим харчуванням, її одержують безпосередньо із самої природи, і при правильній обробці та переробці вона тривалий час не лише зберігає, але й поліпшує свої поживні якості. Біологічні особливості овочів, фруктів певні відмінності їх від інших культур у вирощуванні і переробці зумовлюють відособлення у самостійний підкомплекс.

В Україні плодоовочеконсервна промисловості є галуззю спеціалізації і в багатьох областях має профілююче значення. За обсягом валової продукції у структурі харчової індустрії вона посідає десяте місце, а за чисельністю промислово-виробничого персоналу - четверте.

Значення консервування овочів та фруктів полягає в тому, що воно забезпечує їх тривале зберігання, високі смакові та харчові властивості, компенсує дефіцит плодоовочевих продуктів у зимово-осінній період. Плодоовочеві продукти є важливим джерелом вуглеводів, органічних кислот, мінеральних солей і вітамінів, але їх споживання у свіжому вигляді обмежується через сезонність і територіальні відмінності природних умов. Тому консервування овочів та фруктів дозволяє дещо зменшити вплив цих відмін і забезпечує їх споживання в різних районах.

Вирішальним фактором розвитку і розміщення плодоовочеконсервної промисловості є сировинний. Це пояснюється передусім тим, що овочі та фрукти зберігаються не довго, містять у собі багато і є малотранспортабельними. Плодоовочеконсервне виробництво розвинуте на сході України, зокрема в Запорізькій, полтавській, Донецькій областях. Особливо виділяється Мелітопольське аграрно-виробниче об'єднання, частка якого у загальнорайонних потужностях галузі складає 57%.

Економічне середовище нині в Україні характеризується значною нестабільністю. Зростає рівень невизначеності та ризику, що ускладнює діяльність підприємств як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Ці труднощі зумовили появу негативних тенденцій та змін у плодоовочеконсервній галузі. Галузь, яка відіграє важливу роль як в економіці АПК, так і всієї країни, знаходиться в скрутному становищі, хоча і останнім часом і спостерігаються деякі прояви відносного поліпшення справ та пожвавлення виробничої діяльності на ряді підприємств, зокрема плодоовочеконсервного виробництва Херсонської області. Особливе місце в галузі завжди займало виробництво плодоовочевих консервів для дитячого харчування. Ця продукція має велике соціальне значення, оскільки раціональне харчування є важливим чинником збереження здоров'я дітей та їх гармонійного розвитку.

Виходячи з усього вище сказаного, можна сказати, що плодоовочеконсервна промисловість потрібно розглядати на державному рівні. Тому що, якщо дорослі громадяни деколи можуть і обійтися без вітамінів, то дітям, хоч у такому вигляді, вітаміни потрібні завжди для їх подальшого розвитку в здорових, сильних та розумних людей у майбутньому з повноцінним організмом та здібностями.

2. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ: ПРИРОДНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ

З огляду на сприятливі природнокліматичні умови для розвитку овочівництва і садівництва, сезонний характер надходження продукції цих галузей та на об'єктивну необхідність продовження періоду її споживання протягом року, в Україні було створено розгалужену мережу плодоовочепереробних підприємств, які в «доринковий» період виробляли понад 30% загальносоюзного обсягу плодоовочевих консервів - у цілому високоякісної та порівняно дешевої продукції, що задовольняла внутрішні потреби республіки і вивозилася за її межі. Інтенсивно розвиватися плодоовочеконсервна галузь України почала з 70-х років, найвищих обсягів виробництва тут досягнуто в 1986-1989 pp. (3,9 млрд. уб. на рік). Сприятливими для цього факторами були:

  • централізовані капіталовкладення держави на будівництво і технологічне оснащення державних консервних заводів (хоча порівняно з іншими галузями народного господарства вони інвестувалися значно інертніше);

  • достатнє за обсягами сировинне постачання переробним підприємствам в основному, за рахунок великотоварного виробництва суспільного сектора (насамперед, спеціалізованих господарств);

  • зумовленість економічної ефективності, зокрема, державних заводів державним регулюванням цін: за рахунок знижок і надбавок на низько- і високорентабельні види продукції цей показник вирівнювався, а по підприємствах він був у середньому на рівні 4–5% (цього мало для розширеного відтворення виробництва, але досить для функціонування);

  • забезпечення за рахунок держзамовлень на продукцію державних консервних заводів гарантованого каналу її збуту, з якого здійснювалися роздрібна торгівля, забезпечення армії, експорт тощо;

  • досить успішна діяльність споживчої кооперації України у сфері заготівель сировини в підсобних господарствах населення, її переробки та реалізації готової продукції в мережі магазинів власної системи і вивезення частини її за межі України;

  • розвиток «сільської промисловості» (будівництво заводів і цехів у колгоспах і радгоспах, що забезпечувало їм додаткові грошові надходження від реалізації продукції переробки овочів і фруктів, – на певних етапах вона не підлягала оподаткуванню)

Економічна ефективність розглядуваної галузі в Україні зумовлюється рядом умов макро- і мікрозовнішнього, а також внутрішнього маркетингового середовищ підприємств. Зокрема, в останні роки політичні умови в нашій країні характеризувалися нестабільністю політичного становища, недостатнім захистом інтересів товаровиробників з боку держави, її інертним ставленням до розвитку різних форм власності та господарювання (незважаючи на ряд прийнятих законодавчих актів щодо цього). Акціонування консервних підприємств теж не принесло позитивних результатів.

Крім того, на діяльність підприємств галузі згубно впливають нестабільність фінансової системи (коливання курсу національної валюти, інфляційні процеси тощо), а також погіршення демографічної ситуації в державі, яке проявляється, зокрема, в підвищенні частки громадян пенсійного віку і скороченні працездатного населення. Якщо абстрагуватися від інших чинників, то це зумовлює збільшення навантаження на працюючі підприємства щодо формування пенсійного фонду тощо.

Правова ситуація в країні характеризується недосконалістю законодавчої системи оподаткування підприємств-виробників (і в тому числі – нарахування ПДВ та ін.), що не стимулює розвиток вітчизняного виробництва. Недосконалою є також нормативна база зовнішньоторговельних операцій, яка б мала забезпечувати державний протекціонізм експорту і обмеження імпорту продукції, для виробництва якої в Україні є умови.

Негативне діяння науково-технічних факторів у галузі проявилося в тому, що більшість її підприємств увійшли в «ринкові» умови з вкрай фізично спрацьованими і морально застарілими основними. фондами. В 1999 р. їх спрацювання становило в середньому 40-50%, а в 2002 – 62%. Внаслідок припинення в останні роки державного інвестування технічного переоснащення заводів, а також через їх фінансову неспроможність самостійно оновлювати основні фонди ситуація на краще не змінилася. Навпаки – відбулося їх подальше старіння. Процес заміни фондів ускладнюється ще й тим, що на устаткування вітчизняного походження випадає лише 47%. За відсутності валютних коштів технічне переоснащення більшості підприємств галузі практично виключається. Це унеможливлює і їх переорієнтацію на виробництво нових видів продукції, застосування сучасних видів упаковки, тощо.

Серед негативних факторів макрозовнішнього середовища маркетингу плодоовочеконсервних заводів – і нераціональне розміщення частини з них щодо потенціальних сировинних зон. Зокрема, у великих містах і промислових центрах великі підприємства галузі перебувають у значно гіршому становищі, ніж у сільській місцевості: і з точки зору забезпечення сировиною (за обсягом та асортиментом), і через вищі транспортні затрати на її перевезення в розрахунку на одиницю виробленої продукції, і з огляду на більші фізичні затрати, а також нижчі якісні характеристики при доставці на великі відстані.

Нераціональна концентрація виробничих потужностей на окремих великих підприємствах спричиняє зазначені проблеми, а також зниження коефіцієнта використання цих потужностей порівняно з невеликими об'єктами галузі. Відношення цього показника до середньо галузевого коефіцієнта становить: до 10 муб - 123%; 10-25 муб - 107%; 25-60 муб - 99%; 60-100 муб -91%; понад 100 муб - 86% (за даними 2001 р.).

Культурні фактори, які впливають на маркетинг консервних заводів, проявляються в тому, що ставлення вітчизняних споживачів до традиційних продуктів переробки овочів і фруктів у цілому є позитивним. Однак у сучасних умовах основна маса населення України віддає перевагу найнеобхіднішим і найдешевшим продуктам, І при відсутності попиту на досліджувану продукцію ніякі маркетингові заходи не можуть бути успішними.

Вплив природних факторів на роботу підприємств галузі: наприклад, роки, не врожайні для зерняткових культур, томатів або іншої овочевої та садової продукції, спричиняють дефіцит відповідної сировини, що вимагає додаткових маркетингових зусиль для її залучення з інших регіонів і, зрештою, призводять до зростання затрат виробництва.

Ефективність діяльності консервних заводів великою мірою залежить від їх взаємодії з суб'єктами і факторами мікрозовнішнього середовища. Зокрема, постачальники сировини та матеріальних ресурсів значною мірою зумовлюють ритмічність їх роботи, обсяг виробничих затрат, якість продукції тощо. Щодо матеріальних ресурсів, то на сучасному етапі при наявності коштів підприємства, в основному, мають можливості задовольняти свої потреби в них.

З сировиною ситуація є значно складнішою. З огляду на специфіку виробництва, його спеціалізацію, кон'юнктуру і асортимент готової продукції, забезпечення сировиною в необхідних обсягах, за асортиментом і технологічною якістю було проблематичним навіть за умови функціонування державних спеціалізованих господарств, яким адміністративне доводилися плани щодо кількості, структури та періоду поставок овочів і фруктів на переробку. Сьогодні, не маючи гарантій щодо збуту продукції сільськогосподарські товаровиробники відмовилися від вирощування трудомістких овочевих культур, ягід тощо. Так звані «сировинні зони» переробних підприємств практично відсутні. Цьому сприяло й те, що останні, скорочуючи обсяги виробництва, самі частково спровокували таку ситуацію, зменшивши обсяги заготівель сировини. На сучасному етапі джерела забезпечення консервних заводів сировиною та їх взаємовідносини з постачальниками є досить різноманітними. Зокрема, значного поширення набуває переробка давальницької сировини (див. таблицю 2.2), оскільки основна маса переробних підприємств не має оборотних коштів для її закупки.

Таблиця 2.2

Обсяги сировини, переданої на переробку на давальницьких засадах, т

Види сировини

Роки

1995

2000

2001

2002

Овочі

50428

47078

8900

27271

Фрукти

5025

13806

13885

3944

Виноград (виноробним і консервним заводам)

48983

35286

7411

9799

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ

Вирішальним фактором розвитку і розміщення плодоовочеконсервної промисловості є сировинний. Це пояснюється передусім тим, що овочі та фрукти зберігаються недовго, містять у собі багато води і є малотранспортабельними.

Серед незалежних держав співдружності Україна посідає одне з провідних місць з виробництва плодоовочеконсервної продукції. На її долю припадає третя частина всього валового збору овочів та фруктів країн-членів СНД. Проте потреба населення у цих продуктах не задовольняється. Так, у 1989 р. рівень споживача овочів і баштанних культур у середньому по Україні досяг всього лише 119 кг у розрахунку на душу населення, фруктів та ягід - 52 кг, або відповідно 74 % і 58 % від рекомендованої норми. Загалом спостерігається спад виробництва овочів і фруктів у більшості областей України. Це зумовлюється насамперед низькою врожайністю культур, досить слабкою матеріально-технічною базою галузі і скороченням трудових ресурсів. Нині в плодоовочевому господарстві використовується ще багато ручної праці, особливо на збиранні урожаю - рівень механізованих робіт не перевищує 15-20 %.

Овочі і фрукти вирощують в усіх областях України. У структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори, огірки, капуста. На долю огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відміни у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур у розрізі областей так і в окремих господарствах. Так, найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровській областях, де середньорічний обсяг їх склав 650-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях -120-200 тис.т в середньому за рік. Решта областей України має середній рівень виробництва овочів - від 200 до 500 тис. т за рік.

Садівництво також є традиційною галуззю сільського господарства України. Під плодово-ягідними насадженнями зайнято 851 тис.га, у тому числі площа садів у плодоносному віці складає 680 тис. га. Проте в останні роки площі під садами і ягідниками помітно cкopoчyються, зменшyютьcя відповідно і валові збори фруктів.

Починаючи з 1991 р. визначилися тенденції до різкого спаду виробництва плодоовочевих консервів: у 1997 р. (порівняно з 1990 р.) – у 5 разів, і в тому числі овочевих – У 12, томатних – у 6,8, фруктових – у 3,3 рази. При цьому змінилася і їх структура: знизилася питома вага групи овочевих і томатних, а зросла – фруктових (за рахунок збільшення випуску окремими заводами концентрованих фруктових соків у великій тарі для подальшої переробки) (див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1

Виробництво плодоовочевих консервів в Україні

Види плодоовочевих консервів

Роки

1990

1999

2002

Плодоовочеві консерви (в цілому)

3865,0

612,2

788,0

в тому числі:

овочеві (без соків)

1186,1

112,6

96,1

овочеві соки

21,8

2,9

5,9

томатні

573,0

85,9

82,2

в тому числі

томат-паста

239,1

19,4

4,0

томатний сік

223,3

12,9

10,5

Фруктові

1860,6

254,6

298,0

в тому числі

компоти

268,8

32,9

14,0

повидло

233,8

30,1

20,5

варення

14,4

3,1

1,7

джем

60,3

9,8

4,6

соки

826,1

143,3

189,2

Концентровані фруктові соки

21,8

140,0

290,1

Інші плодоовочеві консерви

201,7

17,1

18,4

У 1998 р. (порівняно з попереднім) плодоовочевих консервів вироблено ще на 34% менше – лише 511,2 муб. Змінилося також розміщення виробництва (в 1991 р. у Криму випускалося 17% консервної продукції України, а на Одещині – 11%, тоді як у 1997 р. – відповідно, 8,3 і 3,9%). Водночас зросла питома вага областей, де набуло розвитку виробництво концентрованих фруктових соків: Вінницької – відповідно, з 6,1 до 18,1% і Хмельницької – з 4,5 до 24,2% .

За аналізований період виробничі потужності консервних підприємств України скоротилися майже на 100 муб, причому найістотніше – колишніх лідерів галузі (в Криму – майже вдвічі, в Херсонській області – на 1/3 і в Одеській – на 1/4). тоді як у Вінницькій та Житомирській областях мав місце їх приріст. Поряд з скороченням потужностей, знижується і рівень їх використання (в середньому по Україні в 1990 р. він становив 73,7%, у
1997 р. – 12,5% і в 1999 р. – 15,2%). У розрізі областей і конкретних заводів цей показник диференціюється (від 3,7% – по Одеській до 49,1 – по Хмельницькій областях).

Фактором зовнішнього середовища маркетингу характеризованих підприємств, який впливає на їх розвиток, є й споживач, тому споживчий фактор є визначальним у розміщенні цієї галузі. Допомога виробникам плодоовочевих консервів щодо їх проходження, доставки споживачам і продажу є функцією маркетингових посередників, насамперед – торгових (оптових і роздрібних). Перші - комерційні організації, що здійснюють оптові закупки продукції для перепродажу роздрібним торговцям і кінцевим споживачам; другі – спеціалізовані магазини або відділи в овочевих магазинах, а також фізичні особи, основною діяльністю яких є роздрібна торгівля (вирішення питань вибору цільових ринків, товарного асортименту, визначення ціни, вибору ефективних методів стимулювання збуту і територіального розміщення торговельних точок тощо). Сьогодні комерціалізована плодоовочева торгівля в цілому не заінтересована в реалізації плодоовочеконсервної продукції (через високі оптові ціни, трудомісткість проходження, потребу в спеціальних приміщеннях для зберігання, низький попит). Виняток становлять окремі види «ходових» консервів – зелений горошок, томатопродукція, деякі соки.

Через нестабільність фінансової системи, високі процентні ставки, інфляційні процеси тощо послугами кредитних, страхових та інших організацій – фінансових посередників підприємства користуються лише в крайніх випадках. Такою самою є ситуація і з послугами транспортних компаній, покликаних переміщувати вироблену продукцію до місця призначення: через їх високу вартість перевезення здійснюються, в основному, транспортом виробників або замовників. Тому транспортний фактор має велике значення в розміщенні плодоовочеконсервної галузі.

У країнах з сталою ринковою економікою агентств маркетингових послуг (рекламні, дослідницькі, маркетингово-консультаційні) допомагають підприємствам вибрати цільові ринки і розмістити на них продукти. Здебільшого, плодоовочепереробні заводи здійснюють ці функції самостійно, користуючись інформацією про ринки, ціни з періодичних видань і комерційних вісників, іноді повідомляючи через них про наміри щодо обсягів, асортименту і цін реалізації своєї продукції. На телебаченні рекламування вітчизняної продукції відсутнє – через високу вартість ефірного часу і низьку платоспроможність її виробників.

Найважливішим фактором розміщення плодоовочевоконсервної промисловості є споживчий. Успішність функціонування продоовочеконсервних підприємств визначають так звані «клієнти» – покупці або замовники їх продукції, які мають різні потреби, ресурси, ставлення до неї та групуються за ознаками, створюючи окремі сегменти ринку, що, в свою чергу, зумовлює форми і методи організації маркетингу. Отже, це ринок споживачів – окремих осіб, які купують консерви для задоволення власних потреб, для особистого споживання; ринок виробників – покупців готової продукції та напівфабрикатів для використання в процесі виробництва в системі громадського харчування для приготування страв, на підприємствах харчової промисловості для виготовлення інших продуктів харчування (кондитерських виробів, напоїв, йогуртів); ринок проміжних продавців – покупців продукції для наступного перепродажу з метою одержання прибутку; ринок державних установ – державних організацій, які купують продукцію для передання лікувальним закладам, дитячим будинкам, військовим частинам тощо; зовнішній ринок. З переходом на давальницькі схеми розрахунків з поставщиками сировини частина продукції переробних підприємств є власністю перших (які, в свою чергу, відшукують «своїх» клієнтів»). У період бартеризації до «клієнтів» плодоовочеконсервних заводів належать і структури, які поставляють їм сировину, матеріально-технічні ресурси, енергоносії тощо в обмін на готову, в основному «ходову» продукцію, що може видаватися працівникам цих структур у рахунок оплати праці та реалізуватися ними іншим «клієнтам».

Тепер традиційна схема «виробник сировини – переробне підприємство» часто доповнюється не традиційною для цієї сфери ланкою посередників. Поширеною формою одержання сировини є також бартерні угоди з її постачальниками (за пальне і мастила, за технічні засоби тощо).

Негативні тенденції у розвитку плодоовочеконсервного виробництва спостерігаються і на сучасному етапі, незважаючи на позитивні зміни у більшості галузей харчової промисловості. Харчова промисловість України в 2000 році збільшила виробництво на 26,1 відсотка, випуск продукції склав 25,1 млрд. гривень, в структурі промислового виробництва країни галузь зайняла друге місце (після чорної металургії). Порівняно з 1995 роком харчова промисловість збільшила випуск продукції на 11,1%. Підприємства кондитерської галузі в 1999-2002 роках збільшили виробництво в 2,5 рази, олійно-жирової - в 1,7 рази. Питома вага продуктів вітчизняного виробництва на продовольчому ринку досягла 93,4%.

Зросло виробництво майже в усіх харчових галузях України. Найвищий його приріс, в 2002 році досягнуто в олійно-жировій - 60,7 %, тютюновій – 51,1%, кондитерській - 36,4 %, пивоварній - 11,3 %. На підприємствах Укрспирту виробництво зросло на 18,8 %, Укрхлібпрому - на 0,5 %, Укрсолі - на 10,6 %, Укрконсервмолока - на 17,6 %, Укрефірпарфумерпрому - в 2 рази.

Однак, підприємства Укрпродспілки в 2002 році зменшили виробництво олії, плодоовочевих консервів, хлібобулочних і макаронних виробів, майонезу, оцту, харчових концентратів.

Останнім часом до числа найважливіших факторів розміщення харчової промисловості входить екологічний фактор. Загальне забруднення довкілля, яке посилюється, змушує виробника приділяти підвищену увагу як якості сировини, так і санітарно-екологічним умовам виробництва харчових продуктів.

Для плодоовочеконсервної промисловості екологічний стан сировини є визначальним, тому що від нього залежить якість консервів.

4. СУЧАСНА ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Плодоовочеконсервна промисловість – це складова частина відповідного комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва. Головні центри – Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях.

Овочі і фрукти вирощують в усіх областях України. У структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори, огірки, капуста. На частку огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відмінності у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур як у розрізі областей так і окремих господарствах. Так найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровській областях, де середньорічний обсяг склав 350-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях - 120-200 тис.т в середньому за рік. Решта областей України має середній рівень виробництва овочів - від 200 до 500 тис. т за рік.

За своїми природноекономічними умовами Україна має можливість забезпечив свіжими плодами й овочами все населення та завантажити переробні заводи необхідною сировиною, заготовити певну кількість товарної продукції для експорту у свіжому і переробленому вигляді. Серед областей спостерігається нерівномірність у вирощуванні плодоовочевих культур. Найкраще забезпечують населення овочевою продукцією власного виробництва господарства Херсонської, Кіровоградської, Полтавської, Черкаської областей, де на одного жителя припадає відповідно 308, 262 180 і 151 кг овочів (див. рис. 4.1).

Рис. 4.1. Валовий збір овочевих культур

Садівництво також є традиційною галуззю сільського господарства України. Під плодово-ягідними насадженнями зайнято 851 тис.га., у тому числі площа садів у плодоносному віці складає 680 тис. га (див рис. 4.2).

Проте в останні роки площі під садами і ягідниками помітно скорочуються, зменшуються відповідно і валові збори фруктів. Якщо в 1981-І985 pp. середньорічний збір плодів і ягід становив 3,2 млн.т, то за 1986-1990 pp. він зменшився на 21,9 % і склав 2,6 млн.т.

З огляду на те, що садівництво не завжди є високорентабельною галуззю, у багатьох областях спостерігається тенденція до скорочення площ під садами і ягідниками. Наприклад за останні 20 років кількість садівничих господарств скоротилася з 10,2 до 7,0 тис.га.

Рис. 4.2. Розміщення садів і виноградників

У залежності від цільового призначення вироблюваної плодоовочевої продукції в Україні склалися три основні типи господарств:

1) підприємства з комбінованим використанням плодоовочевої продукції - основна частина її реалізується у свіжому вигляді згідно з договірною системою і 20-25% валового збору плодів і овочів поступає на промислову переробку;

2) господарства навколо великих міст і промислових центрів, які зрощують плодоовочеву продукцію для постачання сільському населенню у свіжому вигляді ;

3) господарства, що розташовані у зонах великих плодоовочеконсервних підприємств і формують сировинні бази для промислової переробки овочів і фруктів.

Основними виробниками сировини для плодоовочеконсервної промисловості є, як правило, господарства третього і першого типу, що зосереджені, головним чином, у Південно-Західному, Південному та деяких областях Донецько-придніпровського економічних районів. Тут сформувалися і головні райони розміщення галузі.

Найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва - в південному економічному районі, де зосереджено понад 2/3 виробництва томатних та І/З овочевих і фруктових консервів - країни. Підприємства галузі розташовані майже по всій території району, проте понад 70 % загальнорайонного випуску продукції припадає на Республіку Крим та Одеську область. Основні центри плодоовочеконсервної промисловості - Ізмаїл, Херсон, Одеса, Сімферополь, Джанкой та ін. Окрім томатних на цих підприємствах виробляються також консерви з перцю, баклажанів, абрикосів, черешні тощо. Тут, в Одесі, розташований один з найбільших заводів по виробництву консервів для дитячого харчування» Загалом, у Південному економічному районі сконцентровано близько 25% виробничо-аграрних об'єднань української плодоовочеконсервної промисловості, які виробляють понад половину продукції цієї галузі.

Друге місце за виробництвом плодоовочевих консервів посідав Південно-Західний економічний район, Найбільші виробничі потужності галузі тут зосереджені у Вінницькому, Черкаському та Хмельницькому аграрно-виробничих об'єднаннях, на частку яких припадає близько 60 % загальнорайонних плодоовочеконсервних потужностей. Проте в районі економічного району виділяються Бахмач, Ніжин, Чернігівська область, Житомир, Черкаси, Рівно, Біла Церква. В асортиментній структурі вироблюваної продукції переважають овочеві (56%) і плодові (34%) консерви, томатні складають лише 8% загального виробництва. У районі виробляється значна кількість консервів з дикорослих рослин (малини, чорниці, ожини, смородини) і грибів.

У Донецько-Придніпровському районі добре розвинуте плодоовочеконсервне виробництво у Запорізькій, Полтавській та Донецькій областях. Особливо виділяється Мелітопольське аграрно-виробниче плодоовочеконсервне об'єднання, частка якого у загальнорайонних потужностях галузі складає 57%. Окрім Мелітополя плодоовочеконсервні підприємства зосереджені в Полтаві, Царичанці (Дніпропетровська область), Кам'янці-Дніпровській (Запорізька задасть), Знамянці (Кіровоградська область), Ромнах (Сумська область) та ін.

Важливе місце у виробництві плодоовочеконсервної продукції посідають підприємства» які підпорядковані Укоопспілці. Сумарна потужність 135 підприємств і цехів цієї системи .складає понад 707 муб. Найбільша кількість підприємств і цехів цієї системи .складає понад 707 муб. Найбільша кількість консервних заводів і цехів (83) зосереджена у Південно-Західному економічному районі, де концентрується понад 60% загальної потужності підприємств системи Укоопспілки. У Донецько-Придніпровському районі розташовано 40 підприємств і цехів галузі загальною, потужністю в 200 муб. Решта 12 виробництв потужністю понад 64 муб. розміщується у Південному економічному районі.

У перспективі виробництво плодоовочеконсервної продукції мас зростати передусім за рахунок зміцнення сировинної бази. Зокрема, необхідним є вдосконалення і заміщення овочевих культур у напрямі розширення виробництва капусти і коренеплодів у Рівненській, Вінницькій, Сумській, Волинській, Львівській областях ; помідорів і ріпчастої цибулі - у Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, огірків - у Дніпропетровській, Запорізькій, Закарпатській, Полтавській, Черкаській, Херсонській областях. Доцільно продовжити концентрацію овочевих культур на зрошуваних землях степу, де слід вирощувати основну частину ранніх і теплолюбних овочевих культур для їх вивезення з інші райони. Товарне овочівництво необхідно повністю сконцентрувати у спеціалізованих господарствах овочівницького і овоче-молочного напрямків, забезпечити реалізацію овочів зо прямими зв'язками.

Головний напрямок розвитку садівництва - поглиблення спеціалізації виробництва. Промислові сади доцільно зосереджувати . в основному у великих агропромислових комплексах. Зокрема, виробництво яблук і груш для консервування слід сконцентрувати у Республіці Крим, Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій і Закарпатській областях ; слив - у Хмельницькій, Вінницькій, Чернівецькій, Закарпатській областях і Республіці Крим. В областях Полісся головним напрямком повинен бути розвиток ягідництва.

6. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Через надмірне забруднення природного середовища актуальною нині є проблема виробництва екологічно чистої харчової консервної продукції, загалом екологізація консервного виробництва, тобто постійне поліпшення природних умов агропромислового розвитку з метою нарощування виробництва екологічно чистої, вітамінізованої, високопоживної продукції рослинництва.

На сучасному етапі розвитку рослинництва відбуваються несприятливі фактори, що створюють серйозний бар'єр для розвитку плодовоовочеконсервної промисловості. А саме удобрення ґрунту різними хімікатами, які потім під час росту рослин всмоктуються у плід і, в процесі споживання залишає відбиток на здоров'ї людини.

Внутрішній ринок насичений імпортною продукцією. Виробники надають перевагу піти іншим шляхом: використовують різного роду стимулятори росту, «прискорювачі» росту, опилювачі, тощо. А усі ці засоби забруднюють продукцію і, одночасно, український ринок консервної продукції.

Головна вимога - на кожній продукції в обов'язковому порядку має стояти дата випуску і дата кінцевого споживання. Хоча продавці в наш час за допомогою гелевих ручок продовжують термін споживання. Для того щоб позбавити себе від неякісної консервної продукції купуйте товари у магазинах і, в обов'язковому порядку, беріть із собою чек, за допомогою якого можна пред'явити свої скарги.

Якість консервів визначають шляхом зовнішнього огляду банок і по органолептическим, хімічним і бактеріологічним показникам вмісту консервів.

При зовнішньому огляді консервів звертають увагу на стан етикетки, зовнішній вигляд і герметичність банки.

Банки повинні бути чистими, без синців, без роздутих кришок, помятостей, фальцев, іржи і бомбажа, без деформації корпуса у виді кутків у бортиків банки, гума не повинна виступати з-під фальца, денця повинні бути увігнутими або плоскими, лаковані банки повинні бути покриті суцільним прошарком термостійкого лаку. Скляні банки повинні бути прозорими, чистими, без внутрішніх і поверхневих пухирів і щербин. Корпус банки повинний бути гладким, з рівномірною товщиною стінок.

Іржа утвориться при наявності кисню і вологи, а так само унаслідок впливу жиру і вивірки на поверхню банок при кисню повітря. Банки усередині не іржавіють, хоча в них є волога, проте кисень середовища поглинається при стерилізації.

Бомбаж - це здуття банок із боку дна і кришки. Він буває мікробіологічним, хімічним і фізичним (помилковим).

Мікробіологічний бомбаж - здуття банок газами (аміак, сірководень і ін.), що утворилися у результаті життєдіяльності мікроорганізмів у консервах. Він є результатом недостатньо ефективного режиму стерилізації, незадовільного санітарного стана технологічного устаткування, сировини, тари. Банки з мікробіологічним бомбажем підлягають знищенню або технічної утилізації.

Консерви з хімічним бомбажем, у яких виявляються солі олова, залоза, алюмінію, що надають продукції присмак металу і викликають зміни кольору продукту, визначають по наявності шорсткості на внутрішній поверхні банки; вони підлягають використанню за вказівкою саннадзора.

Фізичний бомбаж консервів є слідством здуття банок у результаті заморожування їхнього вмісту, деформації корпуса або переповнювання банок; такі консерви підлягають реалізації за вказівкою саннадзора.

Стійкість консервів при їх збереженні залежить від положення банок і температури збереження. Якщо при транспортуванні банки переміщають, то порушується їхня тимчасова герметичність, мікроорганізми звільняються від інших часток і переміщаються усередині банок. При цьому в консервах, що довго зберігалися в штабелях, може виникнути мікробіологічний бомбаж.

По витіканню терміна збереження придатність консервів для харчових цілей установлюють на основі органолептичного, бактеріологічного і хімічного аналізів (визначають масову частку солей олова, інших металів і деякі інші показники) у харчових лабораторіях санепідемстанцій.

Консерви бережуть у складах, що прохолоджуються. Тара з консервами вкладають у штабеля, нижній прошарок ящиків установлюють на дерев'яних рейках або піддонах.

Зберігають консерви при температурі від 0 до 15°С і відносної вологості повітря не вище 75%. При більш високій температурі збереження і відносної вологості повітря зростає швидкість корозії і руйнації консервної тари, погіршується якість продукту.

У магазинах консерви необхідно берегти в сухих, помешканнях, що добре вентилюються або камерах із температурою 0-20°С і відносною вологістю повітря не вище 75%. При тривалому збереженні консервів на складі або в магазині періодично перевіряють запаси і відбраковують бомбажні та сильно деформовані банки.

На екологічно чисті продукти ціни, безперечно, мають бути значно вищими, ніж на звичайні, а тому консерви, виготовлені з екологічно чистих плодів та овочів, набагато дорожчі за ті, що вироблені із неякісних продуктів. Наразі інвестиції треба спрямувати на впровадження технологій з виробництва екологічно чистої продукції.

Екологізація розвитку продуктивних сил і насамперед плодовоовочеконсервної промисловості повинна стати стратегічним напрямом державної політики і господарської діяльності населення.

6. ПРОДУКЦІЯ ГАЛУЗІ У ВНУТРІШНІЙ ТА ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ

Плодоовочеконсервний підкомплекс покликаний забезпечувати потреби вітчизняного ринку в конкурентоспроможній продукції та її експорт в економічно доцільних структурі та обсягах (з орієнтацією на продаж не напівфабрикатів і сировини, а готових продуктів, як це практикують інші країни). Виконуючи вищезгадані функції, плодоовочеконсервна промисловість відіграватиме справді велику роль у соціальному та економічному розвитку України.

Інвесторами підприємств галузі є, головним чином, іноземні фірми, що надали їм матеріальні кредити (устаткування, технології тощо), як правило, з метою одержання концентрованої натуральної сокофруктової та томатопродукції для подальшої доробки і реалізації, здебільшого, за межами України (на 1 жовтня 2003 р. обсяг інвестицій у розглядувану сферу становив лише 0,6% загального обсягу капіталу, внесеного в харчову промисловість України, – 3,1 млн. дол.).

Конкурентами конкретних заводів є вітчизняні підприємства аналогічної спеціалізації з аналогічним асортиментом продукції, що виборюють вигідніші умови її виробництва і реалізації, а також структури, що імпортують в Україну продукцію.

Вже протягом тривалого часу консервна промисловість України випускає конкурентноспроможні товари, зорієнтовані на внутрішні та зовнішні ринки. При нинішніх умовах скорочення експортних поставок експортних поставок важливо зберегти такий вид продажу, який дозволяє реалізувати перероблені продукти виключно з місцевої сировини. Тим більше, що інтеграція України в світову економічну систему свідчить про переважаюче місце на внутрішньому ринку готової імпортної продукції та експортування українських сировинних ресурсів за досить низькими цінами.

Досліджуючи ринок України, ми можемо сказати, що зараз в Україні відомі торговельно-виробничі фірми з консервування плодів та овочів:

  • "Чумак" - займається консервуванням овочів, виготовленням соків та інших видів плодовоовочеконсервної промисловості;

  • "Верес" - займається консервуванням овочів за особливою технологією - консервування "по-домашньому";

  • "Sandora" - займається виготовленням найрізноманітніших соків з плодів та ягід;

  • "Смак" - виготовляє соки та продає їх за доступними для споживача цінами;

  • "Вінні" – займається виготовленням соків з натуральних продуктів. В цих фірмах досить поширена мережа постачання та продажу продукції.

Існує також багато інших, теж відомих, фірм з виготовлення соків -"Справжній сік", "Дар" та інші.

Тобто, якщо говорити про ринок, то можна сміливо говорити, що він повністю насичений продукцією соків. Якщо ж говорити про консервовані овочі, то тут потрібно збільшувати ріст таких виробничо-торговельних фірм, як "Верес" та "Чумак" за допомогою залучення в Україну іноземних інвестицій, розроблення нових технологій консервування, покращення економічних умов для розвитку нових підприємств, зокрема - зменшення податків, надання пільг "молодим" фірмам та ін. Тому що ця продукція користується попитом серед населення.

Але за умов нинішньої ринкової економіки України, торговельним фірмам (посередникам) вигідніше закупляти консервовані овочі за кордоном - в Польщі, Росії та інших країнах. Наприклад, ми не можемо говорити про власне консервування таких овочів, як кукурудза та горох - їх імпортують нам переважно з Польщі. Теж саме можна говорити й про інші консервовані овочі. З усього цього можна зробити висновок, що ринок фірм, які займаються консервуванням овочів у нас розвинутий недостатньо.

7. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

Підприємства харчової промисловості України в ринкових умовах намагаються зберегти результативність своєї економічної та соціальної функції. Однією з головних складових їхньої діяльності залишається консервне виробництво.

В асортименті ринку продовольства України визнаними для широкого загалу є продукти довгострокового вживання, які піддані різним видам консервування. Вже протягом тривалого часу консервна промисловість України випускає конкурентоспроможні товари, зорієнтовані на внутрішні та зовнішні ринки. При нинішніх умовах скорочення експортних поставок важливо зберегти такий вид продажу, який і дозволяє реалізувати перероблені продукти виключно з місцевої сировини. Тим більше, що інтеграція України у світову економічну систему свідчить про переважаюче місце на внутрішньому ринку готової імпортної продукції та експортування українських сировинних ресурсів за досить низькими цінами.

При виготовленні консервів період обороту фінансових вкладень досить значний і реалізація не забезпечує фінансової стабільності підприємств, тому останнім часом вони стали диверсифікувати свою діяльність шляхом впровадження соління оселедців, виготовлення макаронних, ковбасних та копчених виробів. Нині заводів, які переробляють тільки плодову сировину, залишилось небагато, а з переробки овочів та томатів – ще менше. Більш міцні підприємства переробляють сировину на консерви широкого асортименту, в зручній для покупця тарі, високої якості, гарно оздоблені. Концентрація переробки різних видів сировини на одному підприємстві вимагає застосування та комбінування різного технологічного устаткування, чим досягається більша універсальність переробки, повніше використання технологічного устаткування, механічних майстерень, паросилового та енергетичного господарства, забезпечення водою та відведення каналізаційних стоків тощо. Водночас великий набір устаткування потребує узгодження використання виробничих площ, здійснення швидкого переходу з одного його виду на інше при одночасному надходженні різних видів сировини та матеріалів.

Нині постійного сировинного забезпечення на практиці не має жоден консервний завод. Основна маса сировинних ресурсів надходить від спеціалізованих господарств більш стабільним обсягом виробництва необхідного асортименту продукції. Постачання сировини регулюється договорами заготівлі, в яких відображаються сорти культур, терміни та графіки поставки.

Терміни та сорти надходження сировини зумовлюють розробку графіків завантаження заводу в період масової її заготівлі, виробництва консервів відповідно до платоспроможного попиту споживачів, проведення маркетингових досліджень, укладених ф'ючерсних угод. Сировина для продовження сезону роботи заготовлюється з метою завантаження основного технологічного устаткування і найменшого застосування додаткових машин та комплектуючих вузлів. Сировинний фактор з його обсягами та асортиментом визначає транспортні витрати через радіус доставки; виконання заготівельного обороту по кількості та вартості, номенклатури плодів, ягід, овочів; коригує фактичні обсяги вироблених консервів від планових показників, змінює коефіцієнт використання потужностей завантаженістю технологічного устаткування, продовженням періоду його експлуатації, заміною сезонності на постійну роботу і в кінцевому підсумку на ефективність роботи підприємств.

До вирішення питання розміру та профілю консервного виробництва залежно від спеціалізації сировинної зони треба підходити з особливою обережністю. Свого часу були збудовані заводи державного підпорядкування та консервні цехи колгоспів, споживчої кооперації, які не врахували цих особливостей і нині майже не експлуатуються. В кращому випадку коефіцієнт використання їх потужностей становить 20-30%, вони морально та фізично старіють, їхня діяльність стає збитковою, а для конкурентоспроможного виробництва необхідно замінити технологічну оснастку підприємств.

Оскільки основою розвитку консервного виробництва є виробництво сільськогосподарської продукції, то стабільна сировинна база стала визначальною умовою розвитку харчової промисловості. З цією метою необхідне удосконалення організації насінництва та селекції сільськогосподарських культур, застосування інтенсивних технологій у рослинництві та тваринництві. Безпосередня залежність між кількістю отриманої сировини та виготовленою продукцією визначає потужність переробної галузі, вимагає технічної досконалості консервних заводів, їх здатності здійснив техніко-технологічне переоснащення, впровадження нових методів прогресивної переробки плодоовочевої та тваринницької продукції. Нерівномірність у валовому кількісному співвідношенні сировини та виготовлених консервів призводить до взаємного скорочення виробництва і залежить від неоднакового виходу готової продукції, зумовленим якістю заготовленої для переробки сільськогосподарської продукції.

Запобіганню втратам, збереженню основних якостей сировини, можливості найвищого виходу продукції, додержанню термінів зберігання сприяє організація переробки в стислі строки. Технологічні особливості переробки вимагають тризмінної роботи. Тому максимальне наближення сировинних зон до переробних підприємств забезпечує зменшення втрат при доставці та зберіганні сировинної продукції, ще сприяє збільшенню виходу консервованої продукції.

Удосконалення розміщення сировинного постачання скорочує трудові та матеріальні витрати, підвищує темпи зростання продуктивності праці, сприяє швидшому обігу вкладеного капіталу, регулює обсяги вирощеного урожаю для промислової переробки та реалізації населенню різних регіонів у свіжому вигляді.

У цілому для забезпечення позитивних тенденцій у подальшому економічному розвитку й підвищення результативності галузі необхідно вжити ряд заходів. Проте вони матимуть позитивні наслідки за умови макроекономічних зрушень на державному рівні, спрямованих на сприяння розвитку виробництва стабільність економічної й соціальної політики, сприятливий податковий режим, наявність розвиненої інфраструктури За таких умов плодоовочеконсервні підприємства, продукція яких залишається експортноперспективною, мали б можливості для істотного поповнення державного бюджету й залучення валютних коштів

Отже, на думку багатьох провідних фахівців плодоовочеконсервним підприємствам вкрай необхідні:

  • фінансово-кредитна підтримка за рахунок розширення видів кредитування, зокрема на міжсезонні витрати;

  • протекціонізм експорту й недопущення масових інтервенцій аналогічної продукції з інших країн та скорочення обсягів вітчизняного виробництва;

  • відновлення традиційних та освоєння нових зовнішніх ринків збуту, в тому числі через створення за кордоном у країнах-імпортерах постійно діючих представництв у галузі;

  • зважена правова, інвестиційна й структурна політика.

На найближчу перспективу не доцільно нарощувати обсяги виробництва зокрема плодоовочевих консервів до параметрів досягнутих при науково обґрунтованих нормах споживання Існуючі виробничі потужності не будуть задіяні найближчим часом Крім того ступінь спрацювання активної частини основних фондів галузі свідчить про недоцільність їх відмовлення до існуючих параметрів особливо на старих великих плодоовочеконсервних підприємствах розміщених у великих містах і віддалених від сировинної бази.

Перспективи розвитку підприємств з ринковою орієнтацією які наближені до потенційних сировинних зон пов'язані передусім з необхідністю оновлення їх матеріально технічної бази, розширенням асортименту продукції Більше уваги слід приділяти естетичній упаковці консервної продукції Хоча це лише формальна якість товару проте попит на сьогодні зумовлений саме вимогами до зовнішнього оформлення упаковки, маркірування та зручності відкривання

Одним з шляхів вирішення проблеми сировинного забезпечення консервних заводів та їх технічного переоснащення є створення агропромислових і агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) у складі виробників сировини, переробних підприємств, фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, консалтингових структур тощо.

Підвищення ефективності вирощування плодоовочевої сировини можна досягти за рахунок кооперування сільськогосподарських товаровиробників (як робиться в багатьох країнах світу), які не тільки забезпечують внутрішні потреби, але й досить успішно функціонують на світовому продовольчому ринку.

Багатоваріантність напрямів (виробничі, сервісні, збутові та багатопрофільні кооперативи) і засад кооперування зводиться до концентрації зусиль господарств для вирішення або істотного пом'якшення проблем: здешевлення виробництва продукції (за рахунок спільного придбання технічних засобів, пошуку вигідних умов ресурсного забезпечення) та її реалізації (і в тому числі – на переробку) завдяки маркетинговій діяльності.

Щодо останньої, то її впровадження і розвиток є необхідними для ефективного функціонування товаровиробників у ринкових умовах. Як зазначалося, на підприємствах досліджуваної галузі вона перебуває в ембріональному, зародковому стані.

Тим часом орієнтуватися на вітчизняний і зарубіжний ринки продукції переробки плодоовочевої сировини вони повинні на основі маркетингових досліджень власних служб. Варіантом розширення інформаційного поля галузі щодо цін, джерел постачання ресурсів і каналів збуту продукції може стати створення спеціальних галузевих госпрозрахункових структур, через які її підприємства за певну винагороду отримуватимуть необхідну маркетингову інформацію.

ВИСНОВКИ

В Україні плодоовочеконсервна промисловість є галуззю спеціалізації і в багатьох областях має профілююче значення. За обсягом валової продукції у структурі харчової індустрії вона посідає десяте місце, а за чисельністю промислово-виробничого персоналу - четверте.

Плодоовочеві продукти є важливим джерелом вуглеводів ї органічних кислот, мінеральних солей і вітамінів. Але їх споживання у свіжому вигляді обмежується через сезонність і територіальні відмінності природних умов. Тому консервування овочів і фруктів дозволяє дещо зменшити вплив цих відмінностей і забезпечує їх споживання в різних районах.

Асортимент виробів плодоовочеконсервної промисловості досить широкий - галузь випускає понад 400 найменувань консервів. Випускаються овочеві, фруктові, ягідні консерви, соки, варення, повидло, джеми, харчові концентрати, сушені овочі тощо. У структурі готової продукції провідне місце займає виробництво овочевих : консервів, соків .виноградних, фруктово-ягідних і томатних а також фруктових консервів. Частка плодоовочеконсервної продукції у загальному обсязі консервів усіх видів складає близько 60 %, в тому числі по третині з них припадає на овочеві консерви і соки натуральні. В період 1999-2002 рр. було вироблено 3637,7 млн. умовних банок овочевих і фруктових консервів, що в розрахунку на душу населення склало по 71,4 умовної банки.

Серед держав-членів СНД Україна посідає одне з провідних місць з виробництва плодоовочевої продукції. На її частку припадає третя частина всього валового збору овочів та фруктів країн-членів СНД. Проте потреба населення України у цих продуктах не задовольняється. Загалом спостерігається спад виробництва овочів і фруктів у більшості областях країни. Це зумовлюється насамперед низькою врожайністю культур, досить слабкою матеріально-технічною базою галузі і скороченням трудових ресурсів.

Плодоовочеконсервна промисловість – це складова частина відповідного комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та АР Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва. Головні центри – Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях.

Серед областей спостерігається нерівномірність у вирощуванні плодоовочевих культур. Найкраще забезпечують населення овочевою продукцією власного виробництва господарства Херсонської, Кіровоградської, Полтавської, Черкаської областей, де на одного жителя припадає відповідно 308; 262; 180 і 151 кг овочів. Найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва - в південному економічному районі, де зосереджено понад 2/3 виробництва томатних та І/З овочевих і фруктових консервів - країни. Підприємства галузі розташовані майже по всій території району, проте понад 70 % загальнорайонного випуску продукції припадає на Республіку Крим та Одеську область. Основні центри плодоовочеконсервної промисловості - Ізмаїл, Херсон, Одеса, Сімферополь, Джанкой та ін. У перспективі виробництво плодоовочеконсервної продукції мас зростати передусім за рахунок зміцнення сировинної бази. Зокрема, необхідним є вдосконалення і заміщення овочевих культур у напрямі розширення виробництва капусти і коренеплодів у Рівненській, Вінницькій, Сумській, Волинській, Львівській областях ; помідорів і ріпчастої цибулі - у Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, огірків - у Дніпропетровській, Запорізькій, Закарпатській, Полтавській, Черкаській, Херсонській областях. Доцільно продовжити концентрацію овочевих культур на зрошуваних землях степу, де слід вирощувати основну частину ранніх і теплолюбних овочевих культур для їх вивезення з інші райони. Товарне овочівництво необхідно повністю сконцентрувати у спеціалізованих господарствах овочівницького і овоче-молочного напрямків, забезпечити реалізацію овочів зо прямими зв'язками.

Головний напрямок розвитку садівництва - поглиблення спеціалізації виробництва. Промислові сади доцільно зосереджувати . в основному у великих агропромислових комплексах. Зокрема, виробництво яблук і груш для консервування слід сконцентрувати у Республіці Крим, Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій і Закарпатській областях ; слив - у Хмельницькій, Вінницькій, Чернівецькій, Закарпатській областях і Республіці Крим. В областях Полісся головним напрямком повинен бути розвиток ягідництва. У цілому для забезпечення позитивних тенденцій у подальшому економічному розвитку й підвищення результативності галузі необхідно вжити ряд заходів. Проте вони матимуть позитивні наслідки за умови макроекономічних зрушень на державному рівні, спрямованих на сприяння розвитку виробництва стабільність економічної й соціальної політики, сприятливий податковий режим, наявність розвиненої інфраструктури.

Отже, на думку багатьох провідних фахівців, плодоовочеконсервним підприємствам вкрай необхідні:

  • фінансово-кредитна підтримка за рахунок розширення видів кредитування, зокрема на міжсезонні витрати;

  • протекціонізм експорту й недопущення масових інтервенцій аналогічної продукції з інших країн та скорочення обсягів вітчизняного виробництва;

  • відновлення традиційних та освоєння нових зовнішніх ринків збуту, в тому числі через створення за кордоном у країнах-імпортерах постійно діючих представництв у галузі;

  • зважена правова, інвестиційна й структурна політика.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Борщевський П.П., Чернюк Л.Г., Шмаглій О.Б. Підвищення ефективності розвитку і розміщення харчової промисловості. – К.: Наукова думка, 1995.

  2. Гаян В. Що ми їмо? // Дзеркало тижня. – 2005. – 18 січня. – С.8.

  3. Єрмаков О. Ю. Формування ринку плодів в Україні // Економіка АПК. – 2002. – № 4. – С.94–98.

  4. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил : теорія, методи, практика. –К., 1999.

  5. Кучеренко С.М. Тенденції розвитку консервного виробництва в системі споживчої кооперації // Економіка АПК. – 2000. – № 9. – С.43–46.

  6. Лазня В. Плодоовочеконсервне виробництво в Україні // Економіка України. – 2000. – № 8. – С.17–20.

  7. Мялик О. М. Ринок плодів і овочів України // Економіка АПК. – 2001. – № 9. – С. 47–49.

  8. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. – К. : Знання, 1998.– 438 с.

  9. Розміщення виробництва продовольчих товарів народного споживання / За ред. А.А. Мазаракі. – К., 1992.

  10. Розміщення продуктивних сил /за ред. Ковалевського. – К.: Либідь, 1996. – 325 с.

  11. Розміщення продуктивних сил України / за ред. Є. Качана. – К.: Вища школа, 1997. – 436 с.

  12. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В. Ковалевський, О.Михайлюк, В.Семенов. – К.: Знання, 1998.– 532 с.

  13. Сухенко О. М. Регіональний розвиток овочеконсервного виробництва в Україні // Економіка АПК. – 2002. – № 2. – С.23–26.

  14. Україна у цифрах у 2002 році: Короткий статистичний довідник. – К.: Техніка, 2003. – 264 с.

  15. Шкарупа В.Ф.Основи екології та безпеки товарів народного споживання: Підручник. – К.: КНТЕУ, 2002.

  16. Шмаглій О. Плодоовочеконсервна промисловість: деякі проблеми і перспективи // Харчова і переробна промисловість. – 2000. – № 11–12.

  17. Шумейко А. Розвиток овочівництва на сучасному етапі // Економіка АПК. – 2001. – № 2. – С. 90– 96.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 2

Виробництво плодоовочевих консервів за видами (млн. ум. банок)


1990

1995

1999

2000

2001

2002

Всього

4776

1077

733

898,1

919

1017

у тому числі:

овочеві

1186

339

98,9

119

177

146

томатні (без соків)

350

174

76

219

203

186

фруктові (без соків)

1034

158

77,7

51,2

62,5

82,1

з них повидло, варення, джем

309

38,6

30,2

25,9

33

35,8

соки натуральні

1071

221

232

262

245

306

з них фруктові

826

146

218

221

198

261

Додаток 3

Виробництво консервів по регіонах

 

1995

1999

2000

2001

2002

Україна

1444

1178

1118

1186

1283

АРК

140

91

89

75

81

Вінницька

115

163

78

102

99

Волинська

27

13

13

23

43

Дніпропетровська

22

9

15

17

12

Донецька

36

12

11

13

13

Житомирська

44

22

28

21

20

Закарпатська

25

27

10

12

22

Запорізька

32

23

18

16

7

Івано-Франківська

7

3

2

5

4

Київська

59

60

49

67

54

Кіровоградська

9

2

1

3

4

Луганська

19

6

4

4

3

Львівська

45

55

57

62

68

Миколаївська

46

28

67

77

136

Одеська

102

44

76

70

80

Полтавська

85

47

52

52

48

Рівненська

44

22

18

22

23

Сумська

18

8

7

10

6

Тернопільська

22

13

6

7

8

Харківська

49

48

59

36

32

Херсонська

109

58

155

149

127

Хмельницька

180

219

62

156

197

Черкаська

102

77

61

55

67

Чернівецька

15

6

5

6

8

Чернігівська

40

25

61

58

57

м. Київ

8

16

29

21

5

м. Севастополь

44

81

85

47

59

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
171.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Розміщення і розвиток плодоовочевоконсервної промисловості
Розвиток і розміщення харчової промисловості
Розміщення пивоварної промисловості України
Розміщення вугільної промисловості Росії
Розвиток і розміщення промисловості Ульяновської області
Розміщення і розвиток автомобільної промисловості України
Регіональні особливості розвитку і розміщення м ясомолочної промисловості
Розміщення і оцінка нафтової промисловості світу Економічний піт
Сировинна база особливості розвитку і розміщення вугільної промисловості
© Усі права захищені
написати до нас