Національний університет
“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”
Департамент економічних наук
Курсова робота
Реформування української економіки у 97-98рр.
Виконав: Качмар Олексій Романович
(ДЕН-2)
Науковий керівник: доцент, к. е. н.
Сніжко А. Є.
Київ-1999
Тема: “Реформування української економіки в 97-98рр.”
Зміст
Вступ
1. Макроекономічна політика.....................................................….5
2. Інституційні зміни.................................................................…..6
3. Зміни в структурі економіки..................................................…..8
4. Реформи в банківській системі................................................…9
5. Реформи в соціальній сфері.................................................…....11
6. Бюджетна та податкова політика............................…...........…..13
7. Тіньова економіка....................................................................…17
8. Інтеграція в світову економіку..............................................…..18
Висновок
Література
Вступ
В процесі мирних революцій і зважаючи на нежиттєздатність народного господарства, побудованого на принципах планової економіки, поступово формувалося реальне бажання переходу до ринкової економіки. Економічні реформи починалися із відпускання цін. Це призвело до значних скачків цін, породжувало інфляційні процеси. Інфляція досягла свого апогею в листопаді 1994р. і складала 72.3. Гроші обезцінювалися астрономічними темпами. Населення повністю втратило своє довіря до карбованця.
В 1994р. президентом Л. Кучмою було проголошено програму проведення реформ. Було передбачено проведення виваженої монетарної політики - такої, щоб з одного боку стабілізувати попит, але з другого уникнути надлишкової її (політики) жорсткості. Дещо покращилася координація економічної політики. Ці та низка інших заходів дали свої результати - була приборкана інфляція, стало можливим робити заощадження. Осінню 1996р. були всі економічні підстави для проведення грошової реформи.
Перераховані вище процеси, що відбувалися в українській економіці негативно вплинули на рівень ВВП в Україні. Неконкурентність українських товарів на зовнішньому ринку, неефективність використання ресурсів, а також крах системи роботи “на план” призвели до різкого спаду рівня виробництва. Державна казна почала відчувати нестачу коштів із податкових надходжень. Почався процес росту податків, що ніяк не вирішувало проблеми. Декотрі платники податків ховалися від своєї ролі переходячи у нелегальну діяльність. Деякі просто не могли працювати у такому податковому середовищі і зменшували обсяги випуску або закривалися. Актуальною стає проблема взаємної заборгованості підприємств, бартеризації економіки. Три останні роки працівникам бюджетної сфери не виплачується платня, що породило зростання соціального напруження в суспільстві.
Що змінилося в нашій економіці, які проблеми було вирішено в 97-98рр. і які, навпаки, значно поглибилися, спробую описати в наступних пунктах свoєї роботи.
1. Макроекономічна політика
За останні роки в системі національних рахунків України спостерігаються дві закономірності. ВВП з кожним роком падає, і падає воно із спадними темпами. На подолання кризових явищ спрямовується економічна політика нашої держави. Однак припинити негативні тенденції попереднього економічного спаду, доповненого політикою так званої "шокової терапії", поки що не вдається. Справа ускладнюється тим, що криза охопила по суті всі регіони країни, загострюючи як міжрегіональні відносини, так і відносини регіонів з центром. В Україні не послаблюється і соціальна напруга, пов'язана з економічною стагнацією і спадом, безробіттям, величезним соціальнисм розшаруванням населення, небаченим поширенням жебрацтва і криміналізації суспільства, доповнена до того ж невирішенням регіональних проблем.
Необхідно зосередити державне управління, ринкове і господарське регулювання на розвитку соціальноорієнтованого товаровирробництва, забезпечуючи комплексне законодавче і нормативне регулювання еконміки, перш за все промисловості, енергетики й сільського господарства, сфери послуг, включаючи банківсько-фінансову систему.
Безумовно важливим кроком до здійснення цих завдань є раціональне роздержавлення і приватизація власності, формування справжнього і більш ефективного господаря. Ці процеси в Україні останнім часом значно прискорилися.
Важливе значення має коригування валютно-фінансової і кредитної політики. Економіка України не зможе успішно розвиватися, якщо по справжньому не стабілізувати валютно-фінансове середовище, не припинити на здоровій економічній основі інфляційні процеси. Хворобливість валютно-фінансової системи підтвердила серпнева криза в Росії, що негативно вплинула на обмінний курс гривні, на купівельну спроможність громадян, паралізувала частину нашої економіки. Тенденції до невеликого приросту ВВП були різко перекреслені.
Заходи, вживані державою, звучать дещо прокламативно. І це не дивно, бо частіше всього важливі економічні документи, що є ричагами змін в Україні, чи то приймаються крізь призму певних корпоративних чи політичних інтересів, чи взагалі неухвалюються.
2. Інституційні зміни
Україна вступила в період самоврядування з багатьма недоліками. Масивний державний апарат втратив свою актуальність. Ринкова економіка вимагала дерегулювання. Однією з найбільших проблем вважалося надмірне субсидування підприємств України. Розглядалися перспективи створення спеціальних економічних зон.
Ще з радянських часів в Україні набуло широкої практики субсидування підприємств за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. Субсидії підприємств України, щодо яких в бюджеті міститься розгорнута інформація, склали у 1997 році 7.4% ВВП. За оцінками, витрати, не обнародувані в бюджеті, складали 1.5% ВВП. У країнах, які найбільш успішно просуваються на шляху реформ, цей показник у 2-3 рази менший. У 1998 році передбачувалося знизити субсидії до 6.2% ВВП. Однак було прийнято декілька рішень, відповідно яких у бюджеті з’явилися нові види витрат: кредити на будівництво, реконструкцію та технічне переозброєння об’єктів по виробництву екологічно чистих продуктів харчування; підтримка вугільної промисловості; дотації сільськогосподарським товаровиробникам та ін.
Широко розгорнулося непряме субсидування підприємств України: податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості. Обсяг прямих і непрямих субсидій пидприємствам, що становить 20% ВВП, є дуже високим. Це неминуче справляє негативний вплив на стимули до праці і виробництво, стимулює продовження існуючої умови для тих, хто працює погано. Половину субсидій відкрито не вказано в бюджеті. Надання субсидій в Україні практично позбавлене трансперентності, що створює сприятливі умови для свавілля, корупції і привілеїв.
Спеціальні економічні зони (СЕЗ) в країнах із перехідною економікоюю мають сприяти швидкому і дедалі вільнішому становленню ринкових механізмів в окремих регіонах. В квітні 1998 року було ухвалено законопроект про Донецьку СЕЗ. Аналіз документу показує, що він містить елементи значної зарегульованості та державного контролю. Змальовані там заходи для залучення інвестицій насправді є непривабливими. Для заснування СЕЗ має використовуватися менш регулятивний підхід. Окреслений тут шлях призведе до численних нових органів влади, але обмежених стимулів до інвестування. Зниження податкового тиску і усунення перешкод на шляху зовнішньої торгівлі можна тільки вітати. Але для того, щоб ці заходи стали ефективними, істотно важливо, щоб їх супроводжували кроки з дерегуляції.
3. Зміни в структурі економіки
Аналіз структури економіки показав, що макроекономічний рівень України ще не вийшов з свого перехідного стану, для якого найхарактернішою ознакою є процес руйнування централізованої системи.
Оптимальність структури національної економіки значною мірою зумовлюється ефективністю співвідношення галузей, що виробляють товари та послуги. За даними світового банку, для високорозвинених країн характерний випереджувальний розвиток сфери послуг, для країн з низьким рівнем дохолів, якою є Україна - навпаки, панівні позиції займає матеріальне виробництво. У структурі високорозвинених країн питома вага, скажімо, сільського господарства не перевищує 2%, хоча продовольча проблема там повністю вирішена. В Україні хоч і має місце зменшення сільськогосп. виробництва, але це відбувається, головним чином, за рахунок скорочення абсолютних обсягів виробництва. Проте кардинальних змін в галузевій структурі ВВП ще не відбулося. Країна продовжує перебувати на стадії індустріалізму, де панівні позиції займає АПК, тоді як високорозвинені країни активно формують постіндустріальний тип виробництва. Сучасна макроекономічна структура дрейфує в бік не лише стимулювання тінізаційних процесів, а й створення блокираторів економічного зростання.
В Україні вже вжито значних зусиль щодо покращення умов для проведення змін - були знижені субсидії промисловості та різні державні інвестиційні програми, відносні ціни прямують до світових. Проте потрібно докласти ще багато зусиль, щоб структура економіки зазнала вагомих змін.
4. Реформування банківської системи
Фінансовий сектор відіграє провідну роль у розподіленні ресурсів за умов ринкової економіки. Банківський сектор України пройшов довгий шлях свого формування: було створено НБУ, відділення Держбанку реорганізовано у п’ять спеціалізованих банків, кількість комерційних банків складає близько 200.
Аналіз стану банківської системи дає такі результати. На державні банки припадає близько половини операцій банківського сектору. Проте їхня частка прибутку складає лише 28%, що наштовхує на думку про те, що банки приватного сектору менше страждають від проблем на початку роботи та від роздутого управлінського апарату. Менші банки з акціонерним капіталом від 6 до 20 млн. грн. є більш успішними. Їхня частка у загальній сумі прибутку банківської системи складає 30.2%, проте вони утримують лише 17% депозитів та 19% позик. Менші банки є також краще капіталізованими. По відношеню до ВВП банківська система займає менше, ніж 20%, та загальна сума кредитів складає 6% ВВП. На такому рівні банківськаий сектор є дуже недорозвиненим, нездатним забезпечити сучасні банківські послуги для населення. Економічні проблеми, фінансова вразливість та юридично неоформлена нива кредитування - не дозволяють розвинутися кредитуванню, з усіма негативними наслідками для підприємствПозики дорівнюють лише 30% банківських активів, тоді коли залишки інвестуються в ОВДП та іноземну валюту. Україна все ще страдає від стихійних сплесків браку довір’я з боку іноземних інвесторів, що серйозно дестабілізує внутрішні процентні ставки.
Банківська система потребує реформування, й ці реформи вже почалися. Усі державні банки та колишні державні банки є зараз задіяні так чи інакше у співробітництво з іноземними партнерами. НБУ запровадив нову концепцію банківської звітності, що відповідає ІАS (міжнародним бухгалтерським стандартам). Було встановлено нормативи для ризику комерційних банків (максимальний ризик банку на одного постачальника та зведений ризик з надання великого кредиту, максимальні позики на резидентів і для всіх резидентів, максимальні невиплачені міжбанківські позики, акціонерне інвестування і недержавні боргові обмеження до 50% капіталу банку). Було встановлено основні напрями для ефективної перевірки банку на місці та заочних перевірок звітності банку для 60% активів банку. Існує комплексна система ліцензування, що використовується для обмеження діяльності банків там, де їхня компетенція є сумнівною. Мінімальний рівень власного капіталу банку встановлено на рівні 1 млн. ЕКЮ. До серпня 1998 року уряд та НБУ завершив технічну роботу із встановлення системи страхування депозитів.
5. Реформування соціальної сфери
Глибока реформа в соціальній сфері України потрібна з багатьох причин: зменшення чисельності населення та очікуваної тривалості життя, збільшення поширеності захворювань, тоді як система медичного страхування, що базується на внесках громадян, ще не введена; якість багатьох послуг у соціальній сфері залишається низькою, тоді як пільги і соціальні виплати, що надаються, не завжди є достатньо виправданими.
Соціальні витрати в Україні поділяються на три різновиди: витрати соціального страхування і фонду Чорнобиля, соціальні видатки бюджету та соціальні витрати підприємств.
Показник сукупних соціальних витрат має тенденцію до зменшення, що пов’язано із зменшенням соціальних видатків бюджету. Проте це не означає, що соціальній політиці приділяється менше уваги. Після введення програми житлових субсидій, яка передбачає надання допомоги лише малозабезпеченим сім’ям, державні соціальні витрати змістилися в бік сімей, що дійсно мають у цьому потребу. Така зміна є дуже бажаною і зробила частину державних витрат більш ефективною.
Обсяг проведених реформ в даній сфері дуже малий, проекти щодо змін ще не впроваджені в життя. В сфері освіти зараз запроваджуються багато приватних закладів, що часто супроводжується зниженням вимог до розумових здібностей. Потрібно, наприклад, стимулювати надання безплатних послуг і запобігти витіснення здібних членів малозабезпечених сімей менш здібними студентами, здатними заплатити за навчання. Потрібно обмежити множинність видів соціальної допомоги, щоб запобігти зловживанню у даній сфері.
6. Бюджетна і податкова політика
Бюджет-97 пройшов багатострадальний шлях через наш парламент і був прийнятий далеко не до 1 січня 1997 року. Дані, закладені в бюджеті, були не досить точними з огляду на неповну компетентність державної статистики. Очікуваний ВВП, рівень інфляції були певною мірою скореговані скоріше бажанням зупинити спад, а не створюванням відповідної законодаввої бази для цього.
Протягом 1997 року до консолідованого бюджету України надійшло 27148.9 млн. грн. Із загальної суми надходжень податкові становили 21640 млн. грн., або 79% від загальної суми доходів. Закон України “Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників станом на 31 березня 1997 року” дав змогу платникам податків звільнитися від відстрочених державою боргів перед бюджетом на суму 2140 млн. грн., реструктуризувати на десять років ще 3192 млн. грн. Водночас поточна недоплата до бюджету скоротилась лише на 279 млн. грн. У перших два місяці після введення закону в дію. Загальна сума заборгованості підприємств і організацій України по платежах до бюджету в цілому зросла в 1.9 рази. Основними чинниками виникнення недоплати є:
Відсутність коштів на рахунках платників внаслідок накопичення значних сум дебіторської заборгованості через неплатоспроможність споживачів продукції;
Використання схем товарообмінних операцій, внаслідок чого на розрахункові рахунки підприємств не надходять кошти;
Зниження попиту на продукцію через звуження внутрішнього ринку та втрату звязків на зовнішньому.
Дебіторська заборгованість мала тенденцію до зниження, а товарообмінні операції набули істотного поширення. Протягом усього року спостерігалася тенденція до зростання частки продукції, що реалізовується за бартерними угодами.
Бюджет-98 було прийнято завчасно. Така поспішність пояснювалася грядущими виборами до Верховної Ради. У розрахунках державного бюджету враховано валовий внутрішній продукт-101.1 млрд грн., що в реальному розмірі забезпечувало його зростання на 0.5%. Рівень інфляції – 12%, офіційній обмінний курс гривні – 1.9 грн. За один долар США. Основні показники державного бюджету визначено в розмірах: доходи – 21101.1 млн. грн., або 29.4% ВВП, видатки – 24481.8 млн. грн. (32.7% ВВП), дефіцит бюджету – 3380.9 млн. грн. (3.3% ВВП).
Основними надходженнями до бюджету є: податок на додану вартість – 8.7% ВВП, що приблизно на 0.3% більше, ніж у 1997 році; акцизний збір – 1.3% ВВП, що майже вдвічі більше рівня попереднього року; платежі за використання ресурсів – 0.6% ВВП.
Податок на доходи фізичних осіб та податок на прибуток підприємств з 1 січня 1998 року зараховувалися в повному обсязі до місцевих бюджетів.
У цілому податкові надходження становили 11510.2 млн.грн., або 54.5% усіх доходів бюджету. Надходження від ПДВ повинні були зрости на 301 млн. грн. І досягти 8.7 млрд. грн.
Структура видатків державного бюджету на 1998 рік у цілому не зазнала істотних змін. Понад половину (54%) витрат бюджету становили поточні видатки на утримання бюджетних установ. Ця частка мала зменшуватись на користь оплати праці та соціальних платежів (на оплату праці припадає 20% видатків бюджету). Вагома частка державних витрат спрямовувалася на дотації та субсидії народному господарству. Більшість з них надавалася підприємствам агропромислового, паливно-енергетичного та житлово-комунального секторів, що стимулювало витрати дефіцитних ресурсів для фінансування неефективних галузей.
Враховуючи, що бюджет-97 було виконано на 72.4%, за найсприятливіших умов передбачали виконання бюджету-98 на 89.5% від річних запланованих значень. Отож ми отримали скорочення ВВП на 1.7% і інфляцію (дефлятор ВВП) на рівні 12.1%. Середній курс гривні до долара становив 2.5 (грн/дол).
Фінансова криза та вичерпання можливостей ринку ОВДП спричинили вплив на виконання бюджету у 1998 році. Це змусило уряд вдатися до такого необхідного уточнення бюджетних показників. Було зрозуміло, що первісний бюджет на 1998 рік, і особливо оцінка цого надходжень, є нереалістичними. Зависоким був також і дефіцит бюджету. Уточнений у липні 1998 року бюджет (надходження у сумі 26.4 млрд. грн.) був реальнішим з точки зору плану сукупних надходжень, проте не настільки реальним щодо окремих її статей. Дефіцит бюджету був скорочений до 2.34 млрд. грн. Скорочення загальних видатків уточненого бюджету склало 4.4 млрд. гривень (з 33.1 млрд. грн. до 28.8 млрд. грн.) і відбулося переважно зарахунок скорочення витрат Чорнобильського фонду, а також ряду інших, менших, статей видатків.
Як бачимо, за 1998 рік Україна не справилася з проблемою скорочення доходної частини бюджету. Поясненням цьому є хворобливість нашої податкової системи. Однією з її тривожних ознак є можливість використання бартеру або взаємозаліків як засобу сплати податків. Кілька причин, серед яких відсутність ліквідності підприємств, відсутність стимулів для участі в грошових операціях через існування Картотеки 2, призводять до того, що підприємства надають більшу перевагу сплаті податків у формі товарів, аніж грошей.
Не може не тривожити факт росту державних видатків на фоні зменшення доходів. Це в свою чергу породжує значний дефіцит бюджету. Хоча дефіцит бюджету-98 (2.8 млрд. грн.) був досить близьким до планового (2.3 млрд. грн.), це не показує цілої картини. Показник не включає величезні суми заборгованості українським урядом за останні роки. По суті, ця заборгованість являє собою додаткові вимоги до уряду.
7. Тіньова економіка
В Україні, за оцінками різних дослідників, величина коефіцієнта тіньовизації ( відношення обсягу виробництва в тіньовому секторі до обсягу реального ВВП) в 1997 році сягнула 42%. Це загрожує існуванню підвалин, на які спирається структура економіки кожної з країн. Тіньове виробництво супроводжується низьким надходженням до бюджету, а отже тягне за собою значні соціальні проблеми, повязані з невиплатою пенсій, заробітньої плати для працівників бюджетної сфери, паралізує фінансово-кредитну систему України.
Як свідчить досвід багатьох країн, тіньова економіка існує у всьому світі, причому її обсяги помітно взаємозвязані з величиною податкового тиску. Її характеристикою може виступати величина податкових надходжень як частка ВВП. В економіці існує такий термін, як “тіньовий пробій”. Це лавиноподібне наростання рівня тіньовизації економіки при перевищенні податковим тиском певної величини. Такий “тіньовий пробій” в Україні стався в 1993-94рр.
Тіньова економіка в Україні вказує на надмірний адміністративний контроль внутрішньої і зовнішньої торгівлі, високий податковий тиск і часті зміни податкового законодавства, а також високий рівень інфляції. Виходом із ситуації може бути зменшення податкового тиску шляхом законодавчого зменшення фіксованого процента до значень реальної сукупної податкової ставки з одночасним наведенням порядку з платниками податків адміністративними засобами.
8. Інтеграція в світову економіку
Керівництво нашої держави розуміє, що без підтримки Заходу вийти із теперішньої ситуації досить складно. Захід, в свою чергу зацікавлений бачити в особі України стабільну, передбачувану та розвинену державу.
Програма МВФ Stand by передбачає підпримку середньостроковими кредитами. Проте значні суми траншу використовуються урядом для погашення даржавного боргу. Політика простого проїдання грошей породжує великі проблеми. Росте зовнішній борг перед МВФ, а його гроші не вкладаються в розвиток економіки. Нагромадження заборгованості закладає механізм повільної дії під всю нашу фінансово-кредитну систему.
Україна сподівається на економічний ріст, одним з засобів якого мають стати прямі іноземні інвестиції - підтвердженням цьому є досвід найближчих географічних сусідів. Уряд оголосив залучення іноземних інвестицій одним із своїх найголовніших завдань. Хоча прямі іноземні інвестиції станом на 1.03.98 зросли до 2.2 млрд. дол. США, з розрахунку на душу населення (25 дол./ос.) Україна випереджає хіба що Білорусію серед країн Центральної та Східної Європи. Основними цілями інвесторів в Україні є забезпечення потенціальних ринків збуту та вихід на нові , а основними перешкодами - законодавча нестабільність, незадовільний стан транспортної інфраструктури та ін. Помпезно проведені збори ЄБРР в травні 1998 року стимулювали потік інвестицій в Україну із Заходу. Також було утворено СП із рекордною сумою іноземних інвестицій АвтоЗаЗ-DAEWOO.
Крім політики залучення інвестицій слід зазначити також політику щодо курсу національної валюти, яка безпосередньо впливає на рівень експорту українських товарів. На даний момент ми маємо дефіцит торгового балансу. Великою мірою це пояснюється значними обсягами імпорту електроносіїв з Росії. Змінити цю ситуацію можна було б проведенням політики плаваючого обмінного курсу. Початкова девальвація зміцнила б позиції наших експортерів. Їхньої виручки вистачало б для погашення зовнішніх боргів, укріпило б економічний стан України. Політика обмеження імпорту адміністративними методами (ввізні мита, податки на імпорт) деколи породжують дестабілізацію на ринках України і не завжди стимулюють до росту національних виробників.
Висновок
Сьогодні слова трансформація, реформування, зміни можна почути чи прочитати будь-де - на радіо, по телебаченні, в пресі. Реформи стали невід’ємною частиною нашої свідомості. Реформується чи потребує змін буквально все - розміри та структура адміністративного апарату, банківський та фінансовий сектор, соціальна система країни, створюються нові інститути, втрачають актуальність старі. Соціалістична система економіки була докорінно інакшою від тої, до якої прагне наша держава.
Але перетворення повинні проходити перш за все у свідомості людей. Сімдесят два роки ідеологічної обробки створили у підсвідомості людей таку інертну машину, яка ніяк не може зупинитися. “А за Союзу було краще”,- можна почути неодноразово, але приймати за порівняння ті часи просто неприпустимо і це треба розуміти.
Радує власний досвід спілкування з новоспеченим фермером, який “має власну землю, добрий прибуток і з острахом згадує колишні часи”, або з київським підприємцем, що “успішно закріпився на ринку і його доходи позволяють почувати себе європейцем”, чи то вчителем маленького містечка, де вдало проводиться місцева політика - ”і зарплату вчасно платять, і є можливість добре відпочити під час віспустки”. Хочеться вірити, що такі оптимістичні настрої в державі переможуть і ми нарешті збудуємо таку омріяну нами європейську державу.
Література:
1. Україна на роздоріжжі/За ред. Акселя Зіденберга та Лутца Хоффмана - К.”Фенікс”, 1998
2. Україна на перехідному етапі: Політика, економіка, культура/ За ред. Т. Степанкової, П. Дуткевича, М. Трош - К.:ВЦ “Академія”, 1997
3. Рывок в рыночную економику/ Под ред. Л Хоффмана и А. Зиденберга - К.:”Феникс”, 1997
4. С. Дорогунцов, О. Горська “Трансформація структури економіки:теорія і практика”. К., Економіка України №1, 1998
5. С. Єрохін “Динаміка та ефективність структурних трансформацій економіки України”. К., Економіки України №10, 1998
6. В. Юринець “Закономірності розвитку тіньової економіки в Україні”. К., Економіст №10, 1998
7. Л. Бєлєнкова “Реалістичність бюджету-98”. К., Економіст №2, 1998
8. Х. Султан О. Руда “Нотатки про бюджет України на 1999 рік і про виконання бюджету у 1998 році”. К., Економіст №1, 1999
9. Л. Бєлєнкова “Стан держ. бюджету України”. К., Економіст №3, 1998
10. Дзюблук О. В. “Структурні аспекти вдосконалення банківської системи в Україні”. К., Фінанси України №1, 1999
11. І. Лукінов “Активізація створювальної політики економічних реформ. Сполучення ринкових і державних регуляторів”. К., Економіка України №8, 1998