Організаційно-економічна сутність забезпечення матеріально-технічними ресурсами являє собою процес розподілу і обігу засобів виробництва в різних формах, що відповідають певному етапу розвитку продуктивних сил, виробничих відносин і діючого механізму управління економікою. Будучи органічною ланкою господарського механізму, забезпечення матеріально-технічними ресурсами має безпосередній вплив на розвиток економіки. Його роль набуває особливої значимості на етапі переходу до ринкових відносин.
В умовах директивного планування забезпечення засобами виробництва підприємств і організацій здійснювалося централізовано, шляхом фондування. Підприємствам та організаціям на основі заявок виділялися фонди необхідних матеріально-технічних ресурсів для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, формувався план матеріально-технічного постачання (МТС) в складі плану економічного і соціального розвитку країни. Він включав три розділи: матеріальні баланси, плани розподілу і плани міжреспубліканських і міжрайонних поставок.
При переході до ринкових відносин в період розпаду СРСР була зруйнована діяла тривалий час централізована система матеріально-технічного забезпечення. Було максимально обмежено розподіл фондів матеріальних ресурсів, відбулася відмова від жорсткого прикріплення постачальників до споживачів [8, с.214].
З 1990 р. відбувалося поетапне формування комерційно активного самостійного торгового ланки як складової частини інфраструктури ринку, а також незалежної, інформаційної мережі в області попиту і пропозиції на засоби виробництва. Перетворювалися перебували у віданні Держпостачу СРСР, міністерств і відомств СРСР постачальницькі і збутові організації з відповідної виробничої, складської та інформаційно-посередницької інфраструктурою в систему самостійних комерційних організацій, що діють на госпрозрахунковій основі і виконують широку гаму функцій по обслуговуванню ринку і надання допомоги підприємствам та організаціям. Були визначені види матеріально-технічних ресурсів, відповідальність за забезпечення народного господарства якими повинні нести центральні органи. Задоволення потреб виробництва і капітального будівництва в інших видах матеріально-технічних ресурсів передбачалося здійснювати шляхом їх придбання на ринку товарів безпосередньо суб'єктами господарювання [4, с. 214].
У територіальних органах матеріально-технічного забезпечення стали утворюватися і розвиватися:
оптові ярмаркові комплекси і центри аукціонного продажу продукції;
товарні біржі, які є сполучною ланкою в міжрегіональних постачання та обмін товарів;
фірмова торгівля і збутова мережа для задоволення попиту дрібнооптових споживачів соціальної сфери, селянських господарств, орендарів, малих підприємств;
сервісні центри, дрібнооптові і комісійні магазини, пункти прокату техніки;
недержавні посередницькі оптові та роздрібні підприємства та організації МТС, що базуються на різноманітних формах власності.
Ресурсне забезпечення в перехідний період у країнах СНД стало здійснюватися:
на основі прямих горизонтальних господарських зв'язків між підприємствами і організаціями;
за допомогою державного замовлення на поставку найважливіших видів продукції;
за допомогою посередницьких фірм та інших організацій, що забезпечують постачання продукції і надають послуги щодо встановлення господарських зв'язків між виробниками і споживачами на договірній основі;
через систему організованих товарних ринків: товарних бірж, ярмарків, аукціонів та інших ринкових структурних утворень.
Широке поширення отримала оптова торгівля засобами виробництва, при якій забезпечення споживачів матеріально-технічними ресурсами здійснюється без фондів і лімітів на основі довгострокових договорів і замовлень [7, с. 115].
У сучасних умовах слід виділити дві основні принципово різні форми планування і управління матеріально-технічним забезпеченням. Однією з них є централізоване планування виробництва і розподілу продукції (в рамках державного замовлення), другий - розподіл продукції на основі ринкових відносин. Вона ототожнюється з оптовою торгівлею продукцією виробничо-технічного призначення.
Важливим етапом планування ресурсного забезпечення є прогнозування потреби у засобах виробництва підприємств, організацій, галузей і в цілому народного господарства. На основі прогнозних розрахунків створюється можливість прийняття найбільш ефективних управлінських рішень у сфері матеріально-технічного забезпечення.
Потреби в матеріально-технічних ресурсах повинні визначатися за всіма напрямками їх використання:
для основного виробництва,
капітального будівництва,
на ремонтно-експлуатаційні потреби,
науково-дослідні роботи,
експорт,
створення виробничих запасів і резервів.
Прогнозування потреби в ресурсах доцільно здійснювати із застосуванням системи методів. Вибір тих чи інших методів залежить від рівня планування і управління, тимчасового аспекту, наявності необхідних вихідних даних для проведення розрахунків [9, 281].
На початкових етапах при розробці короткострокових прогнозів доцільно використовувати методи екстраполяції, серед яких слід назвати метод підбору функцій, передбачає виявлення основної тенденції споживання ресурсів у часі з використанням методу найменших квадратів.
Можуть застосовуватися модифікації методу найменших квадратів: адаптивне згладжування, експоненціальне згладжування з регульованим трендом, ковзної середньої з лінійним трендом і інше.
Для прогнозування потреби в матеріалах А можна скористатися одно-і багатофакторними моделями. За допомогою однофакторний моделі можна встановити залежність споживання матеріальних ресурсів від обсягу виробництва продукції:
А = а0 + а1х1 (1),
Де: а0 і а1 - коефіцієнти; х1 - обсяг виробництва ..
З метою підвищення точності прогнозу можна ввести в модель фактор часу (t):
А = а0 + а1х1 + а2t (2)
Така двофакторна модель може більш точно описати зміна потреби в матеріально-технічних ресурсах у прогнозованому періоді, так як вона враховує не тільки обсяг виробництва, безпосередньо впливає на кількість необхідних для виробництва ресурсів, але і фактор часу, що враховує тимчасові тенденції. У модель можна включати й інші фактори, наприклад зміна норм витрат ресурсів під впливом НТП. Методи моделювання в поєднанні з експертними оцінками доцільно використовувати і при прогнозуванні потреби в ресурсах на перспективу [8, С.218].
Найбільш широке поширення в діючій практиці для визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах отримав нормативний метод. Він застосовується на всіх рівнях управління економікою: макро-, мезо-та мікрорівнях.
На макрорівні застосовується метод укрупнених нормативів, який передбачає використання середньогалузевих нормативів витрат продукції i-ї галузі-виробника на одиницю продукції i-ї галузі-споживача аi j. На їх основі при розробці міжгалузевого балансу визначаються міжгалузеві поставки і потреби кожної галузі в продукції інших галузей (Аi): Аi = аijхj-обсяг виробництвами j-ї галузі-споживача.
На мезорівні (регіональному та галузевому) застосовуються групові норми витрат матеріальних ресурсів, наприклад норма витрати цукру на 1 т кондитерських виробів. Знаючи прогнозовані обсяги виробництва продукції у груповому асортименті та групові норми витрат, можна розрахувати потребу в конкретному ресурсі на певний період.
На мікрорівні нормативний метод визначення потреби в ресурсах носить назву "метод прямого рахунку". Він заснований на використанні обсягу виробництва продукції (виконуваних робіт) та норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (робіт). Потреба в конкретному матеріальному ресурсі (Аi) визначається за формулою
n -
Аi = S Нij qj, I = 1, m.
j = 1
де: п - кількість різновидів продукції або робіт, на які використовується даний матеріал;
Н ij - норма витрати i-го матеріалу на одиницю j-ro виду продукції або робіт;
qj - прогнозований обсяг виробництва j-го виду продукції [8, с.219].
При визначенні норм витрат матеріалів на одиницю продукції і робіт виходять зі складу і структури норми по нормотворча елементам. Як правило, норма включає три елементи:
• чистий витрата - безпосереднє корисне споживання матеріалів, енергії на одиницю продукції;
• технологічні відходи і втрати - витрати, які залежать від особливостей технології виробництва (стружка, сливи, чад, інші відходи);
• інші техніко-організаційні відходи і втрати, які не можуть бути усунені на нинішньому рівні розвитку науки і техніки та при застосовувані методи господарювання.
По кожному з основних елементів норм повинні виявлятися можливі резерви їх зменшення і вирішуватися завдання застосування прогресивних норм.
У залежності від об'єкта, на який встановлена норма витрати, розрізняють поіздельние і подетальні норми. У першому випадку потреба визначають виходячи з програми виробництва виробів і норми витрати конкретного матеріалу на один виріб, у другому - на основі програми виробництва деталей та норми витрат на одну деталь. Перший метод використовується переважно на початковій стадії планування, коли розрахунки потреби в ресурсах виробляються в укрупненої номенклатурі, другий - на наступних стадіях, при розрахунку потреби в ресурсах по специфікації для встановлення ліміту на відпустку матеріалів цехах [1, с.174].
У практиці прогнозування і планування застосовую модифікації методу прямого рахунку. Зокрема, потреби в матеріальних ресурсах можуть визначатися за аналогією (за типовими представникам).
Розрахунок необхідної кількості матеріалів за методом аналогії здійснюється в тому випадку, коли на заплановане до виробництва новий виріб ще немає норм витрати. У цьому випадку даний виріб прирівнюється до якогось іншого аналогічного виробу, на яке норми витрати вже затверджені. При цьому враховуються особливості споживання матеріалу при виробництві нового виробу, а також особливості самого виробу в порівнянні з аналогічним шляхом введення поправочного коефіцієнта. Для розрахунку потреби в i-му ресурсі (Аi) використовується наступна формула:
Аi = Нai qj Кj (3)
Де: Hаi - норма витрати i-го матеріалу на виробництво аналогічного вироби;
qj - план виробництва j-го виробу, для якого розраховується потреба в i-му матеріалі;
Кj - поправочний коефіцієнт.
При великій різноманітності виробів програма виробництва може встановлюватися по групі виробів в цілому. У разі суттєвих відмінностей матеріаломісткості окремих виробів використовується типовий представник групи виробів, норма витрати якого найбільш близька до середньозваженої [8, 219].
Метод типових представників отримав поширена в радіотехнічної, електротехнічної, інструментальної та деяких галузях легкої промисловості. Потреба і конкретному матеріалі за цим методом визначається шляхом множення норми витрат матеріалу типового представника на загальну програму виробництва всіх виробів:
Аi = Нiт Q (4)
Де: Нiт - норма витрати i-го матеріалу на одиницю типового представника даної групи виробів;
Q - план виробництва даної групи виробів.
Слід зазначити, що точність розрахунків за цим методом знижується при зміні структури виробництва (співвідношень окремих типорозмірів) в плановому періоді в порівнянні з базисним.
На всіх рівнях управління економікою може застосовувати індексний метод визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах. Розрахунок проводиться за такою формулою:
Апi = Абi j Q jнi (5)
Де: Апi Абi - потреба в i-му матеріалі в плановому періоді та його фактичне споживання в базисному періоді відповідно;
j Q - індекс зміни обсягу виробництва продукції в плановому періоді;
jнi - індекс зміни норм витрати i-го матеріалу в плановому періоді.
Індексний метод характеризується винятковою простотою розрахунків потреби в матеріальних ресурсах та оперативністю. Він дозволяє в короткі терміни отримати необхідну інформацію про потреби в тому чи іншому ресурсі, як на рівні підприємства (організації), так і на інших рівнях з метою оперативного прийняття управлінських рішень. Недоліком даного методу є те, що не можна врахувати всі особливості споживання матеріальних ресурсів у плановому періоді, у зв'язку з чим усі недоліки у використанні матеріалів базисного періоду автоматично переносяться на плановий [8, с.221].
У ряді галузей харчової промисловості, металургії, промисловості будівельних матеріалів для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовується метод рецептурного складу, т е. на кожний вид продукції згідно з встановленою рецептурою виготовлення продукції і плану випуску проводиться розрахунок необхідної кількості і конкретного матеріалу. Наприклад, за рецептурою витрата борошна 1т хліба і хлібобулочних виробів становить а кг. При обсязі виробництва цієї продукції в плановому періоді Q потреба в борошні А складе:
А = а * Q / Кв (6)
Де: Кв - коефіцієнт виходу продукції.
У сучасних умовах для визначення потреби в сировині, матеріалах і паливно-енергетичних ресурсах доцільно застосовувати методи оптимізації, що дозволяють формувати структуру асортиментного випуску продукції з урахуванням раціонального використання ресурсів Їх
застосування передбачає формування економіко-математичної моделі, яка повинна обов'язково включати обмеження по особливо важливим, дефіцитних ресурсів. Потреба в i-му матеріалі визначається на основі норм витрат аij і шуканого кількості продукції в оптимальному варіанті плану хj.
Особливе місце при прогнозуванні потреби в матеріалах має відводитися питань визначення запасів. Основною причиною необхідності утворення запасів є і розбіжність у просторі і за часом процесів виробництва і споживання матеріальних ресурсів. Запаси покликані забезпечити стійкість виробництва при мінімальному відволіканні матеріальних цінностей зі сфери їх активного використання. На зниження розмірів запасів впливають надійність, регулярність і швидкість доставки ресурсів до місця їх споживання, своєчасне проведення фінансових розрахунків та ряд інших факторів (сезонність робіт, стабільність економічної ситуації та інші) [8, с.220].
Нормування запасів засновано на розчленуванні норми запасів Нз на її складові елементи - поточна Нт, страхова Нс, і підготовча hп норми, тобто
Нз = Нт + Нс + Нп (7)
Поточні запаси покликані гарантувати стабільне виробництво в умовах інтервального надходження ресурсів; страхові-необхідні для досягнення забезпеченості виробництва у разі відхилення фактичних умов поставок від передбачених внаслідок дії форс-мажорних та інших непередбачених обставин; підготовчі - потрібні для підготовки партій сировини і матеріалів до виробничого споживання.
На основі прогнозних розрахунків на рівні підприємств, організацій, галузей і на макрорівні формується зведена потреба в ресурсах в масштабах народного господарства, яка може уточнюватися в процесі балансових розрахунків при ув'язці потреб з ресурсами.
На закінчення даного питання слід повторити, що прогнозування потреби в ресурсах доцільно здійснювати із застосуванням системи методів: екстраполяції, нормативного, методу аналогії, типових представників, індексного, рецептурного складу, оптимізації, визначення запасів.