Релігійна культура

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат на тему: Релігійна культура

Зміст

"1-3" Вступ
1. Християнство і російська культура
2. Релігія і народна культура
3. Християнство і мистецтво
4. Видатні діячі православ'я і російська культура
5. Російське мистецтво православна віра
6. Російська життя і мистецтво
7. Ідеологія і релігія
8. Проблема взаємодії культури та релігії
Висновок
Список використаної літератури

Введення

Залучення до християнства - подія величезного значення, що визначило шляхи розвитку російської культури. Коли більш ніж тисячу років тому, в 988 р. Київська Русь прийняла християнську віру, вона стала органічною частиною величезного християнського світу, і не тільки східного, а й західного, бо хрещення відбулося майже за 70 років до формального розділення церков (1054). Давня Русь долучилася до багатющої скарбниці культури Візантії, а через неї - до культури Стародавнього Риму і Древньої Греції, а також до культур народів Вавилону, Ассирії, Ірану, юдеї, Сирії та Єгипту.
У роботі висвітлені культурно-історичні наслідки прийняття християнства Київською Руссю, роль християнства в процесі становлення давньоруської культури, взаємодія культури і релігії, внесок діячів Російської Православної Церкви у розвиток російської культури, релігія і творчість російських письменників і мислителів XIX століття.

1. Християнство і російська культура

Вибір віри - один з постійних сюжетів світової культури. Цікавий не тільки сам факт звернення Київської Русі до візантійського варіанту християнства, але й те, як він мотивувався. Давньоруські люди використовували при виборі віри естетичний критерій: їх перш за все вразила краса візантійського церковного обряду краса служби, храму, співу. Ось як описано враження від відвідування візантійського храму посланих Володимиром у Царгород десяти «славних і розумних» чоловіків в першій російській літописі - «Повісті временних літ»: «І прийшли ми в Греки, і ввели нас туди, де вони служать Богові своєму, і не знали - на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища та краси такої, і. не знаємо, як розповісти про це ... І не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого ... »І цей зв'язок християнської релігії і краси, відчута і сприйнята російською людиною, довго і ретельно зберігалася у вітчизняній культурі і послужила джерелом створення багатьох художніх шедеврів.
Вступивши в християнський світ, Русь не тільки не загубилася, але знайшла в ньому через Кирило-Мефодіївське спадщина своє власне обличчя. Прийняття християнської спадщини нашими предками можна уподібнити рясного весняного дощу, який земля відповідає красою свого цвітіння, пахощі і достатку. Якщо хоча б побіжно глянути на ті плоди, які проізрослі на вітчизняному грунті в області культури завдяки Доброї Новини, то мимоволі дивуєшся як великій кількості цих плодів, так і їх глибинному значенням для самопізнання людини. Не прагнучи до хронологічної та жанрової послідовності, наведемо кілька прикладів. Це і шедевр давньоруської літератури «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, і вражає «принадністю простоти і вигадки» (слова А. С. Пушкіна) Києво-Печерський патерик, і собори Києва, Новгорода, Пскова, Володимира, Суздаля, і картини на біблійні сюжети А.А. Іванова, М.М. Ге, В.М. Васнєцова, М.В. Нестерова, і вірші на біблійні теми, написані А.А. Блоком Г.Р. Державіним, В.А. Жуковським, М. Лермонтова, А.С. Пушкіним, М.В. Ломоносовим, А.С. Хомякова, і російська класична релігійна філософія кінця XIX - початку XX ст.; І шедеври російської церковної музики (Д. С. Бортнянський, С. В. Рахманінов, П. І. Чайковський), і нарешті, російська ікона, світове значення якої сьогодні загальновизнано.
Християнська віра сформувала картину світу давньоруської людини. У центрі її перебували уявлення про відносини Бога і людини. У російську культуру органічно увійшло уявлення про любов як про силу, яка домінує в житті людей і в їхніх стосунках з Богом і між собою. Найважливіша для християнської віри ідея особистого порятунку орієнтувала людини на самовдосконалення і сприяла розвитку індивідуальної творчої діяльності. Людина має кілька «оболонок»: зовнішню, тобто тіло, і внутрішні, як би вкладені одна в іншу - Душу, Дух. Духовний центр людини - образ Божий. Розвиток, вдосконалення людини мислилося як перехід від зовнішніх оболонок до внутрішніх - до тієї межі, поки зовнішні оболонки не стануть абсолютно прозорими і не виявиться у всій повноті і ясності міститься у людині образ Божий.
Християнська картина світу визначала не тільки відношення Бога, Людини і його Душі, але і становище людини в світі природи і в історії. Язичницьке свідомість космогонічно і циклічно. Християнське ж свідомість володіє історизмом. Час для язичника рухається по колу, що визначається зміною пір року. Коляда, Овсень, Масляна, Кострома та інші міфологічні персонажі щороку приходили у світ людей і залишали його, щоб повернутися наступного року Християнин живе в системі розімкнутих часових координат, відчуваючи свій зв'язок з всесвітньою історією і з майбутнім; саме ж час розглядається ним як спіраль. Будь-яка історична і навіть приватне подія може мати аналогію в минулому. Християнське богослужіння завжди включає в себе спогад про події Священної історії. Напевно, перехід від космогонічного до історичного світосприйняття, який стався з російськими людьми на межі IX-Х ст., І викликав появу такого неповторного явища, як літописи, які буквально пронизані гострим відчуттям потоку рухомого часу.
Людина в християнському світі володів даром свободи. Історія ж - результат вільної творчості людини, підсумок свідомо здійснюваного вибору. Відповідно до уявлень давньоруської людини, в історії проявляється дія двох начал - добра і зла. Домінуючим початком російська людина вважала добро; зло ж, як передбачалося, існує в обмеженому масштабі для перевірки людини. Зло здійснює себе в насильстві і руйнуванні, добро - в милосерді і в творчій людської діяльності. Найважливіша форма такого творення - творчість у сфері духовної культури.

2. Релігія і народна культура

Вплив християнства на російську культуру було надзвичайно багатостороннім. Вище вже йшлося про вплив релігії на народну, «непрофесійну» культуру. Тут зазначимо лише на внесок православ'я у становлення і розвиток «грамотної» культури, на формування давньоруської літератури.
Коли чуєш словосполучення «Давня Русь», то на пам'ять приходять розмірені, урочисті рядка билин і духовних віршів, дивовижна за своєю красою і скромності церква Покрови на Нерлі, величний собор Святої Софії в Києві. Поява всіх цих пам'яток пов'язано з прийняттям православ'я. Разом з християнською вірою з Візантії та Болгарії на Русь прийшли мистецтво кам'яної архітектури та іконопису; книги Святого Письма, Старого й Нового Завіту (передусім Євангелія і Псалтир); «Палеи» (книги, що тлумачили текст Святого Письма); «Торжественники» (тлумачення тексту Писання, приурочені до християнських свят); богослужбова література - численні «Часослова», «Требники», «Служебник», «Тропарі», «Тріоді» - Кольоровий і Пісна; «Паремійнікі» (збірки уривків з різних книг Біблії), « Лествиці », збірники християнських проповідей -« Златоуст »,« Златоструі »і« Маргарити »; житія святих, а також деякі світські твори - повісті, романи (« Олександрія »,« Повість про Акіра Премудрого »,« Девгеніево діяння ») та історичні хроніки (наприклад, грецька «Хроніка Георгія Амартола»). З церковних книг давньоруські люди дізнавалися про нові норми моралі і моральності, отримували історичні та географічні відомості, інформацію про живу і неживу природу (книги «Фізіолог», «Шестоднев»). Твори «отців церкви» - Іоанна Златоуста, Єфрема Сирина, Григорія Богослова, Василя Великого, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Лествичника та ін - органічно влилися в російську духовну культуру. Образи, створені ними, за допомогою книг міцно входили у російське мистецтво і послужили джерелом для поетичних одкровень А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, Ф.І. Тютчева, А. К. Толстого, А.А. Фета, великого князя Костянтина Костянтиновича (К. Р.).
Давньоруські люди (навіть найбагатші і знатні) були досить скромні у побуті. Невибагливі були їхні житла, їжа, яку вони вживали, проста одяг. Місцем краси був хром - саме там, серед прекрасних ікон та фресок, знаходила притулок і заспокоєння душа людини.
Давньоруської держави було потрібно багато грамотних людей - для служби у князя, управління державою, зв'язки з чужими землями, торгівлі. Судячи по літописах, князі того часу не тільки були знайомі з іноземними мовами, любили збирати й читати книги, але й піклувалися про створення шкіл. Перші навчальні заклади виникли при Володимирі I Хрестителя. Саме він велів «збирати у кращих людей дітей і віддавати їх в навчання книжкове». Ярослав Мудрий, син Володимира, також наказав вчити 300 дітей. На думку деяких сучасних дослідників, це цілком могли бути школи вищого типу - свого роду університети. У них отримували знання з богослов'я, риториці, граматиці. Все більше і більше ставало на Русі людей, «наситилися солодощі книжковій». Наприклад, у Древньому Новгороді, як можна припустити виходячи з аналізу берестяних грамот, читати і писати вміло майже все доросле населення.
Давньоруські люди, які засвоїли вчення Іоанна Дамаскіна, вважали, що людина складається з двох субстанцій - душі і тіла. Відповідно, у нього є два ряди органів почуттів - почуття тілесні («слуги») і почуття духовні: є «тілесні» очі і «духовні» («розумні»), «тілесні» вуха і «духовні». «Розумні» очі спрямовані до небес («до гори»), тілесні - «споглядаючи на землю». Справжній, духовний світ людина може побачити лише «розумними» очима, а розкрити їх можуть книжки. Тому саме книги і знаходилися в центрі давньоруської культури.
Думка про те, що мистецтво повинно зображувати світ, яким його сприймає духовне око, співзвучна не тільки давньоруської, але і сучасній культурі. Так, на думку Ф.М. Достоєвського, художник повинен дивитися на світ «очима тілесними і, понад те, очима душі, чи оком духовним». Тільки таке розуміння дійсності може бути справжньої художньої правдою, реалізмом у вищому сенсі слова.
Книга для давньоруської людини була справжнім осередком духовності, а «книжник» - переписувач древніх рукописів - центральної фюурой давньоруської духовного життя. Переписуванням книг займалися багато російські святі, наприклад Сергій Радонезький. Образ давньоруського «книжника» - літописця - А.С. Пушкін втілив образ ченця Пімена з трагедії «Борис Годунов». Передаючи свою працю Григорію, Пімен називає основні принципи літописання:
<Описував, не мудруючи лукаво, Все те, чому свідок у житті будеш:
Війну і мир, управу государів, Угодників святі чудеса, Пророцтва і знамення небесні ...
Книги в ідеалі не могли бути предметом будь-чиєї наживи, купівлі-продажу; їх не можна було купувати або продавати - тільки дарувати, заповідати, отримати в спадщину. Книги були не матеріальної, а духовної власністю, основною частиною духовного багатства людини. Не випадково люди у своїх заповітах в першу чергу нарівні з нерухомістю - землями й будинками - згадували книги, а вже потім - решту майна. Книги і були для російської людини духовної нерухомістю, цінністю, яка від батька мала перейти до сина і допомогти йому протистояти побуті, повсякденності. При цьому не стільки людина володіла книгою і використовував її у своїх конкретних цілях, скільки книги володіли людиною, лікували, «пользовали» його, визначали його духовний шлях і призначення. Книги були своєрідними духовними «маяками», світло людині, вказує їй шлях у темряві історії. Вони виступали як мудрих друзів і порадників. У важкі моменти життя до книжки звертається Володимир Мономах, шукаючи в ній рада, як чинити в складній етичної ситуації - як вести себе в міжусобній братовбивчій війні: «... Взяв Псалтир, в печалі розігнув її, і ось що мені вийняв ... »(« Повчання Володимира Мономаха »).
У «Повісті Тимчасових років» сказано: «Велика ... користь від учення книжного; книгами наставляеми і поучаеми ... від слів книжних знаходимо мудрість і стриманість. Адже це - річки, напоїть всесвіт, це джерела мудрості; у книжках адже незмірна глибина, ними ми суму втішаємося, вони - узда утримання ». Давньоруський людина сприймала ці слова майже буквально: головна річка - Біблія, точніше, Старий Завіт - широка повноводна ріка, а Новий Завіт - це величезне безмежне море, в яке ця ріка впадає. Всі інші книги - це річки та потічки поменше, що впадають у головну ріку і море.
У літописі збереглися рядки, щоправда дуже лаконічні, про створення на Русі при Ярославі Мудрому першої бібліотеки. Ярослав (про якого літописець з повагою написав: «... книги любив, читаючи їх часто і вночі і вдень») зібрав «самописці многьі», і перекладали вони з грецької на слов'янську мову, і «написали вони книг безліч», і засіяв Ярослав «книжними словами серця віруючих людей». Ці книги - а кількість їх було досить переконливо - зберігалися в кам'яному Софійському соборі, і на них виховувалися покоління російських людей. Бібліотеки були і в давньоруських соборах Новгорода, Полоцька, Ростова та багатьох інших міст. Створені вони були і в монастирях одночасно з прийняттям Студійського монастирського статуту (до наших днів дійшло близько 130 книг XI-XII ст.).
Перекладалися книги не тільки з грецької, але і з латинського, староєврейської, болгарського та сербського мов.
Давньоболгарська, або, як його ще інакше називають, старослов'янську, мова ліг в основу мови російської культури - церковнослов'янської мови. Багато церковні рукописні книги, створені в Стародавній Русі, вже самі по собі можуть вважатися витворами мистецтва: вони прикрашені витонченими мініатюрами, багатими окладами, прекрасними заставками і орнаментом, золотими і кіноварними літерами, що знаменують початок «нового рядка». Найдавнішою з дійшли до нас книг вважається «Остромирове Євангеліє», написане у середині XI ст. дияконом Григорієм для новгородського посадника Ост-Роміра. Процес створення давньоруської книги займав багато часу, тому в кінці її іноді зустрічаються написи типу:
«Яко радіє жених нареченій, так радіє і переписувач, закінчивши свій літопис ...».

3. Християнство і мистецтво

Християнство не тільки стимулювало становлення давньоруської писемності і літератури. Видатні діячі православ'я внесли величезний внесок у збагачення культури етносу, розширення сфер художньої творчості.
З православ'ям на Русь прийшло мистецтво красномовства. Давньоруські оратори-проповідники в своїх промовах стверджували духовно-моральні цінності віри, об'єднували людей, вчили сильних світу цього. Церковне проповідництво - усне і письмове - було школою залучення народу до високих цінностей культури, сприяло формуванню національної самосвідомості.
Але з найбільш чудових творів давньоруської писемності, що дійшли до наших днів, - «Слово про Закон і Благодать». Створено його було митрополитом Іларіо-ном (першим російським митрополитом на Русі - до нього митрополити були греками і приїжджали з Візантії), людиною широкого кругозору, зазначеним мудрістю і безперечним письменницьким даром. Іларіон був серед тих «книжкових» людей, яких Ярослав Мудрий зібрав навколо себе, і, ймовірно, він причетний до створення першої російської літописі - «Повісті Тимчасових років». Іларіон міг бути упорядником передбачуваного «Сказання про прийняття християнства на Русі». Деякі історики вважають, що саме він і князь Ярослав були ініціаторами спорудження собору Софії в Києві. І не виключено, що-саме в цьому храмі - тоді самому величному і розкішному - у присутності самого князя і членів його сім'ї і вимовив він своє «Слово» (може бути, це відбулося незабаром після освячення храму).
Давньоруські люди, порівняно недавно прийняли християнство, швидше за все, відчували себе провінціалами у християнському світі, і смиренно старцюють під вікнами європейського храму мудрості. Це почуття духовної неповноцінності, яке могло бути у російських людей, і спробував розвіяти Іларіон. У своєму «Слові» він показав місце Російської держави серед інших християнських народів. Благодать, тобто християнське віровчення, втіленням якого є Новий Завіт, протиставляється Іларіоном Закону, сформульованому в скрижалях-Мойсеєвих і втіленому в книгах Старого Завіту. Благодать універсальна. Закон має національний характер. Закон обмежений у просторі і в часі (він даний для одного народу - стародавніх іудеїв, має початок і кінець). Благодать має початок (Різдво Христове), але не обмежена ні в часі, ні в просторі (для всіх народів у всі часи). Явище Благодаті Іларіон пов'язує з істиною, пізнанням, красою і свободою, втіленими у виборі Руссю православної віри. Російський народ в силу самої природи цієї віри, не може бути нижче інших християнських народів.
«Слово про Закон і Благодать» ввібрала в себе велику кількість літературних джерел, а дуже скоро і сама стала джерелом для запозичень і наслідувань. Його часто читали і неодноразово переписували, включаючи в різного роду «Требники» і «Служебник».
Через століття після митрополита Іларіона розгорнув свою діяльність іншої церковний письменник і чудовий мислитель і проповідник - Кирило Туровський. Його цікавив перш за все людина - «вінець творіння», його Душа і тіло. «Повчання» і «Слова» Кирила Туровського з приводу церковних свят відрізнялися проникливим ліризмом і глибиною духовного осягнення їхнього змісту. Твори Кирила свідчать про високий рівень давньоруського ораторського мистецтва, а також те, що книжники XII ст. досконало оволоділи античної та візантійської традицією словесної творчості. Про Кирила Туровського сучасники відгукувалися так: «Златоуст, паче всіх возсіяв нам на Русі».
Твори цього ченця користувалися гучною славою. Вони увійшли давньоруські збірники-антології - «Торжественник», «Златоуст».
Найулюбленішим читанням російських людей були житія святих (звані також агіографії). Спочатку на Русі, природно, були лише перекладні життєпису. Потім їх стали створювати і на власному матеріалі. Так з'явилися житія перших російських святих Бориса і Гліба, Феодосія Печерського, Мстислава і Ольги, Олександра Невського. Автором перших російських житійних творів - про Бориса і Гліба, про Феодосію Пе-Печерської - був монах Нестор, один з укладачів «Повісті Тимчасових років». Пізніше житія включалися в різні книги - «Пролог», «Четьї-Мінеї» (збірки, що містять житія святих, «Слова» та «Повчання», розташовані за календарним принципом - відповідно з днями пам'яті кожного святого), «Патерики» (збірки , в яких описувалися окремі епізоди життя і діяння подвижників - ченців, самітників - який-небудь однієї місцевості). Особливою любов'ю у російських людей користувався склався в XII-XIV ст. Кия-По-Печерський патерик, в якому описувалися діяння ченців Києво-Печерської лаври.
У житіях російських святих висловилися три основних національних ідеалу людської поведінки: добровільний лагідний і страждає мученик-страстотерпець в ім'я ідеї, не противиться пригнічення і смерті (Борис і Гліб); суворий аскет, який живе на самоті і який виявляє про при цьому велику силу духу і розуму (Антоній, Йосип Волоцький); лагідний дбайливець людського щастя, організатор і заступник (Феодосій Печерський, Сергій Радонезький).
Житія «святих любили читати багато російські письменники XIX ст. - М.В. Гоголь, А.І. Герцен, Н.С. Лєсков, Л.М. Толстой. Сліди впливу житійного жанру ми можемо знайти у багатьох їхніх творах - у «Шинелі» і «Вибраних місцях з листування з друзями» Н.С. Гоголя, в «Житії однієї баби» Н.В. Лєскова, в «Народних оповіданнях» і «Отці Сергии» Л.М. Толстого, в «Братах Карамазових» Ф.М. Достоєвського, в оповіданнях А.П. Чехова.
Жанрові канони житія опинилися в російській культурі настільки сильні і продуктивні, що продовжували існувати навіть у радянську епоху. Форму житія ми можемо побачити і в канонізованих біографіях В. Ульянова (Леніна), і в життєписі піонера-героя Павлика Морозова, і в романі про Павла Корчагіна.

4. Видатні діячі православ'я і російська культура

Російська Православна Церква жила єдиної життям, єдиними турботами зі своїм народом. Служіння Батьківщині її видатних подвижників діяльно сприяло становленню патріотизму як надзвичайно цінної традиції російської культури.
На початку вересня 1380 князь Дмитро Донський пішов у похід проти полчищ Мамая. Досягнувши Дону, Дмитро завагався: чи йти йому за річку назустріч Орді чи чекати тут. І в цей час князь отримав грамоту: «Без всякого сумніву, пане, з відвагою піди противу лютості їх ...». Ці слова належали Сергія Радонезького, засновнику Троїце-Сергієвої лаври, найближчого радника і однодумцю Дмитра Донського. Про справи, що творяться преподобним Сергієм, ми дізнаємося з його «Житія», що належить перу його учня і сподвижника, видатного письменника кінця XIV-початку XV ст. Єпіфанія, прозваного Премудрим. Відомо, що, перед тим як виступити у похід, князь Дмитро заїжджав в монастир до преподобного Сергія, який, благо-славив його, передбачив успіх у битві і відпустив з військом двох ченців - Пересвіту і Ослябю.
Перемога на Куликовому полі була не просто військовим подвигом. Вона була торжеством етнічної самосвідомості. Куликовська битва стала символічним завершенням духовного звільнення російської людини. Покоління Сергія Радонезького було поколінням людей, вперше після довгих десятиліть ярма відчули себе вільними. Серед друзів і однодумців Сергія ми можемо назвати і князя Дмитра, і хрестителя зирянська землі Стефана Пермського, і найбільшого давньоруського художника Андрія Рубльова, і письменника Єпіфанія Премудрого.
Преподобний Сергій Радонезький, великий святий Православної Церкви, був людиною широкого кругозору і великої державної прозорливості. Він енергійно сприяв об'єднавчій політиці московських князів, зробив внесок у розвиток культури свого часу і народної моральності. Справа, якій служив Сергій, продовжили представники кількох наступних поколінь російських людей, а його ім'я вийшло за межі того часу, в якому він жив.
Діяльність Сергія по духовному збиранню і моральному вихованню російського народу справила величезний вплив на свідомість російських людей. Сергій реформував деякі церковні обряди і літургійно переосмислив свято Святої Трійці (на честь якої він і назвав свою обитель), перетворивши його з старозавітної П'ятидесятниці в Трійці Живоначальної, яка містить в собі таємницю передвічного світла, свята «для обраних» на свято для «всіх званих» . Трійці Живоначальної була для Сергія і символом єднання російських людей (що перемагає «ненависну ворожнечу світу цього»), символом взаємної любові Бога і людини. У цьому він бачив основу світопорядку, структуру світу і його гармонію як основне начало. Трійця розкриває тісний зв'язок великих і малью фактів буття. Як писав, відтворюючи думка Сергія, його біограф Єпіфаній Премудрий, «тричисленности число паче інех інших чисел болше є зело чтому, скрізь бо троечісленное число всьому добру початок». »Сергій був найбільшим будівельником і організатором російської культури. Улюбленими його авторами були святитель. Григорій Богослов, Синайський самітник Іоанн Лествічяік - автор знаменитого керівництва до чернечого життя «Лествиці», «вчителі Церкви» Василь Великий та Іоанн Златоуст. У заснованому Сергієм монастирі була зібрана велика бібліотека. Початок їй поклав сам Сергій, який прийшов на місце майбутнього монастиря, в дрімучий ліс, «в пустинь», маючи при собі дві книги: Псалтир і Євангеліє. Пізніше монастир став найбільшим культурним центром, місцем виробництва рукописних ікон і книг. Ігумен Сергій схвалював заняття ченців читанням, піклувався про створення бібліотеки, яка продовжувала поповнюватися і за його наступників.
З ім'ям Сергія пов'язано і ще одне найбільша подія російської культури. Саме на замовлення Сергія Андрій Рубльов створив свою геніальну ікону «Трійця», висловивши в ній духовний ідеал давньоруської людини - красу гармонійної, «соборною» життя.
Отець Павло Флоренський, розмірковуючи про рублевской «Трійці», писав: «З усіх філософських доказів буття Божого найбільш переконливо звучить саме те, про яке навіть не згадується в підручниках ... «Є« Трійця »Рубльова, отже, є Бог».

5. Російське мистецтво православна віра

Російське мистецтво православна віра протягом багатьох століттях йшли рука об руку. Майже сім століть (а це дві третини історичного шляху Російської держави!) Мистецтво розвивалося в рамках, встановлених релігією. Тісно пов'язані з релігійним каноном були перші світські романи і повісті, що виникли в XVII ст. (Назвемо хоча б «Житіє протопопа Авакума", що стало, по суті, першим російським романом), перші драми («Комедія притчі про Блудного Сина» С. Полоцького) та вірші (його ж «Вертоград Багатоколірний»), перші портретні зображення царів ( «парсуни») і перші лубки.
У цілому починаючи з кінця XVII ст. в російській культурі, як і в культурі інших європейських народів, починається процес секуляризації. На російському грунті він здійснювався небезболісно, ​​супроводжувався складними колізіями.
Поділ мистецтва і релігії, що сталося на початку XVIII ст. внаслідок проведених Петром I реформ, стало найбільшою трагедією російської культури. Воно мало сумні наслідки як для Православної Церкви (вони віддалилася від значної частини російської інтелігенції), так і для мистецтва - літератури, живопису та музики (які втратили частину позитивних цінностей, виражених в релігійних ідеалах).
У XIX ст. в російській культурі досить чітко визначилися два ідейних течії. Одне було пов'язане з традиційними духовними цінностями, втіленими в православній вірі; інше - з ліберальними цінностями західної культури. Перше протягом орієнтувало суспільство на повільне, поступове розвиток, заснований на дотриманні національних традицій, друге - на швидку модернізацію, реформи, які повинні були зблизити Росію з Західною Європою.
У принципі, в нормальних умовах обидві тенденції мали б доповнювати один одного, проте в Росії вони викликали протистояння в суспільстві, призвели до трагічних конфліктів, заснованим на взаємній нерозумінні. У житті В.Г. Бєлінського, наприклад, були періоди віри і войовничого безвір'я. У суспільстві робилися спроби релігійного синтезу, принципів православ'я з католицизмом або протестантизмом (релігійні пошуки В. С. Соловйова). Трагічність цього конфлікту добре висловив П.Я. Чаадаєв у своїх «філософського листах».
Протистояння двох ідейних течій було більш помітно в російській публіцистиці та критиці. Ця полеміка між слов'янофілами, або почвенниками з одного боку, і «західниками», революціонерами-демократами чи народниками (а пізніше і марксистами) - з іншого.
Менш помітним було протистояння в самому мистецтві: конфлікти між письменниками, художниками і композиторами найчастіше визначалися особистими взаєминами, а вже потім набували ідеологічне забарвлення. Різниця між ними в більшою мірою проявлялося у переважанні заперечує або затверджує пафосу творів Останній частіше бував пов'язаний з релігійними цінностями. І все ж, як правило, російські діячі культури прагнули у своїй творчості поєднувати обидва типи цінностей.
Незважаючи на зовнішній відрив мистецтва від християнства в його церковнобитовом облич, саме християнство слід визнати однією з найбільш важливих джерел характерного для російського мистецтва морального ідеалу. З цього джерела черпали натхнення і сили письменники і художники, композитори й мислителі. Дотримуючись цієї тенденції, російська культура, на наш погляд, не поривала зі своїми християнськими витоками, а, навпаки, харчуючись від них, несла суспільству величезні моральні сили, полон уми і серця тих, хто залишався глухим до церковної проповіді.
На наше переконання, на протязі і XVIII-XX ст. російська література, живопис і музика неодноразово намагалися повернутися до втраченого синтезу релігії і мистецтва. До такого висновку ми приходимо на підставі дослідження творчості ряду російських художників. Релігійні за своїм походженням мотиви, сюжети і образи можна знайти й у творчості всіх важливих майстрів художнього слова XVIII-XX ст. Цікаво, що при наявності сильних західних впливів, при начебто відриві від православних коренів ця література виявилася справді російської, християнської і багато в чому православної. Людина, про яку вона говорить, - християнин, і навіть не в сенсі його приналежності до Церкви чи духовно-морального стану, а в сенсі тих цінностей, які були для нього основними.
Як відомо, А.С. Пушкін у своїй духовній еволюції пройшов шлях від безбожжя до християнства і православ'я. У зв'язку з цим цікава оцінка російським релігійним мислителем XX ст. Г.П. Федотовим його «Капітанської дочки» як самого християнського твори у світовій літературі. Як відомо, жодної специфічної релігійної проблематики в повісті немає. Однак при уважному читанні легко виявити, що в основі твору лежить християнський підхід до людини і до всіх подій, що відбуваються, тут, як в сім'ї, закладені ті цінності, які пізніше розквітнуть і розмножаться в російській літературі, складуть її духовно-іравственний ідеал: жалість, співчуття до людської долі, тиха, ненав'язлива краса чесноти.
Християнські ідеї були особливо близькі Н.В. Гоголю. Улюбленим читанням письменника були релігійні твори Єфрема Сирина, Тихона Задонського, Дмитра Ростовського. Читав він і давньоруські житія, і проповіді, і книгу «Златоуст». Як і багато інших російських письменників. Гоголь намагався передати у своїй творчості православний морально-етичний ідеал, прагнув розкрити універсальні втілення добра і зла і наполягав саме на такому трактуванні своїх Творів.
З цінностями християнської віри був пов'язаний задум тритомної поеми Гоголя «Мертві душі». Автор разом з читачем і героями повинен був пройти шляхом духовного відродження з «пекла» (перший том) в «чистилище» (другий том) і далі - у «рай» (том третій). Передбачалося, то слово «мертвий» * у назві поеми буде вказувати на неминуче прийдешнє відродження: душа насправді не може померти і повинна воскреснути. Глави «Мертвих душ» - це своєрідні сходинки духовної «драбини», по якій іде читач.
Проте задум поеми «Мертві душі» виявився занадто грандіозним навіть для геніального письменника. Гоголь прагнув написати таку дохідливу і переконливу книгу, яку б обов'язково прочитав кожен російська людина, а прочитавши, зрозумів, що так, як він жив ​​раніше, тепер жити не можна, і повністю змінив би своє життя. Звідси і криза письменника:
яким би гарним не був другий том, він все одно не міг повністю задовольнити художника - адже його метою, по суті, було створення чогось схожого на нове Євангеліє (книги, яка змінює життя народів!) - Євангеліє від Миколи Гоголя.
В іншому творі, «Вибраних місцях з листування з друзями». Гоголь спробував розкрити свої власні 'духовні шукання (твір створювалося в період роботи над другим томом «Мертвих душ») і показати російським людям шлях особистого самовдосконалення. При цьому письменник прагнув досягти єдності слова-одкровення (благовістя) у слова.-проповіді, пояснює одкровення. У «Вибраних місцях» Гоголь органічно поєднав сповідь і проповідь, слово мирське і слово релігійне.
Перу Гоголя належали і власне релігійні твори («Роздуми про Божественну Літургії»). Осмислюючи православне богослужіння, таїнства сповіді і причастя, письменник прагнув розкрити вищий сенс церковних обрядів.
Досліджуючи творчість Н.В. Гоголя, російські філософи і критики нерідко відзначали його пророчий (і навіть апокаліп-тичні) характер, тобто відображення майбутнього Росії. Бачили вони в ньому і вираз одвічної боротьби Бога і диявола. На думку великого російського філософа Н.А. Бердяєва, у своїх творах Гоголь зумів розкрити основні хвороби духовного життя Росії. Російський мислитель і письменник Д.С. Мережковський підкреслював важливість зображення у творах Гоголя боротьби людини з чортом: «Бог є нескінченне, кінець і початок сущого, чорт - заперечення Бога, а отже, і заперечення нескінченного, заперечення всякого кінця і початку, чорт є почате і незакінчена, яке видає себе за безпочаткове і нескінченне; рис - нуменаль-ва середина сущого, заперечення всіх глибин і вершин - вічна площину, вічна вульгарність ». На думку Мережковського, два головні герої Гоголя - Хлєстаков і Чичиков - є іпостасі саме такого «середнього» і вульгарного чорта.
Російські письменники часто зверталися до євангельських сюжетів. Євангельські сюжети й мотиви можна знайти навіть у тих творах, які за своїм ідеям дуже далекі від Священного Писання, наприклад, в романі Н.Г. Чернишевського «Що робити?» («Христоподібному» фігура «особливого» людини Рахметова) або в романі М. Горького «Мати» (Богородиця, що віддає свого сина в жертву для спасіння людства).
Спроби створення нового варіанту Писання, яке могл про б стати Заповітом російських людей, робили багато російські письменники. Можна згадати спробу Л.М. Толстого повернутися до першовитоків християнства і створити свою версію Євангелія («Короткий виклад Євангелія», «Вчення Христа, викладене для дітей») або своєрідний задум створення Третього Заповіту - завіту Бога Духа Святого, що виник у Д.С. Мережковського і З.М. Гіппіус.
Душевний переворот, викликаний зміною ставлення до релігії, пережили багато російські художники. У їх числі Л.М. Толстой і М.М. Ге, що прийшли до нового розуміння відносин релігії і мистецтва в 80-і рр.. XIX ст. Ці роки стали нетривалим періодом стабілізації російської культури, коли відбулося коротке примирення основних протиборчих сил. І звернення до релігійних цінностей було на даному етапі цілком закономірним.
Духовні пошуки Л.М. Толстого виходили за межі ортодоксального православ'я і багато в чому наближалися до протестантизму (трактат «У чому моя віра?"). Але в той же час багато його ідеї були співзвучні пошукам російської культури. Примітно, що у своєму філософському трактаті «Що таке мистецтво?» Толстой в якості найважливішого ознаки справжнього твору мистецтва називав його зв'язок з релігією. Сутність мистецтва він бачив у єднанні людей з Богом і між собою, а у відході нового мистецтва від віри і у втраті їм всемирности вбачав ознаки «поганого мистецтва». «Мистецтво майбутнього», на думку Л.М. Толстого, мусить повернутися до первісного синтезу і здійснювати «вищу релігійну свідомість людей» з метою їх «братерського єднання».
Показово ставлення Л.М. Толстого до творчості М.М. Ге, яке виявилося багато в чому співзвучне ідеям письменника. У 80-і рр.. художник створив цикл картин на євангельські сюжети. Біблійні образи допомагали Ге доторкнутися до вищої духовної правді. Ось як характеризував його картину «Що є істина?» («Христос перед Пілатом») Л.М. Толстой: «Гідність картини ... в тому, що вона правдива ... в самому справжньому значенні слова ... Епоху ж у християнському живописі ця картина справляє тому, що вона встановлює нове ставлення до християнських сюжетів ». Сутність і актуальний зміст цього «нового ставлення» Толстой бачив не у відношенні до Христа як до Бога чи до історичної особистості, а в «боротьбі морального, розумного свідомості людини, який проявляється в надто хороший сферах життя, - з переказами витонченого і добродушного, і самовпевненого насильства , переважної це свідомість ».
Вплив релігії на російську літературу не обмежувалося православ'ям. Ми вже згадували про факти проникнення в російську культуру окремих католицьких (П. Я. Чаадаєв і В. С. Соловйов) і протестантських (Л. М. Толстой) ідей. В кінці XIX ст. в російську літературу досить активно стали проникати ідеї мусульманської і буддійської релігійних систем. Про це свідчить і згаданий вище трактат Л.М. Толстого «Що таке мистецтво?», В якому етичні цінності буддизму, мусульманства і конфуціанства розглядалися в одному контексті. Вплив Корану можна виявити у творчості Ф.М. Достоєвського. Однак найбільш популярними у вказаний період були буддійські сюжети. До них неодноразово зверталися і Л.М. Толстой, і С.Я. Надсон, і Н.М. Мінський, і Д.С. Мережковський. Як правило, це було пов'язано із прагненням по-новому поглянути на проблему, вчинок і його моральне наслідок, а також зі спробою знайти східні коріння в російській культурі.

6. Російська життя і мистецтво

Російська життя, російський побут були в XIX ст. тісно пов'язані і з мистецтвом, і з релігією. Все це наповнювало їх високою духовністю і доцільністю, що виявлялося й у системі освіти, і в сімейних відносинах, і в проведенні російських релігійних свят.
Прекрасний опис побуту російської родини, яким він був у 80-і рр.. XIX ст., Залишив письменник І.С. Шмельов. У своїй книзі «Літо Господнє. Свята - Радості - Скорботи »письменник відтворив атмосферу, що панувала в їхньому будинку. Соління огірків на Покрову, освячення яблук в день Преображення Господнього, хрістосованіє до Великодня, чудова Масляна, влаштовуємося дідком в Заряддя, берізки у церкві в Тройця - всі ці прикмети свят свідчать про можливість синтезу, примирення побуту, щирої віри і краси. Дитяче сприйняття чіткіше виявляє суть відтвореної письменником картини минулого: «Здається мені, що на нашому дворі Христос. І в корівнику, і в стайнях, і на погребице, і скрізь. У чорному хрестику від моєї свічки - прийшов Христос. І все - для Нього, що робимо. Двір чисто виметений, і всі куточки підчищені, і під навісом навіть, де був гній. Незвичайні ці дні - пристрасні, Христові дні. Мені тепер нічого не страшно: проходжу темними сіньми - і нічого, тому що скрізь Христос ».
От це саме відчуття - «скрізь Христос» - і було основою стабільності і світопорядку. Зникнення його у свідомості людей і мистецтві неминуче вело до негативних наслідків як для суспільства, так і для культури.

7. Ідеологія і релігія

Релігійні форми міцно увійшли в російський побут і російську культуру. Навіть у ті періоди, коли в якості державної ідеології виступав атеїзм, релігія впливала на свідомість людей. Зміст, привнесене новою ідеологією, неминуче втілювалося в старих формах. Іноді нові явища носили пародійно-гротескний характер, як, наприклад, святкування «комсомольської Великодня» або «комсомольського Різдва», в яких православні обряди були блюзнірському вивернуті навиворіт (що підтверджувало християнські уявлення про диявола як про мавпу Бога). Частіше можна говорити про офіційне, серйозне (і, можливо, цілком усвідомленому) використанні старих культових форм для затвердження нової ідеології, яка претендувала на те, щоб стати, по суті, релігією.
Галереї портретів В. Ульянова (Леніна) і членів Політбюро ЦК КПРС в парткомах і райкомах відтворювали іконостас; з'їзди партії нагадували церковну літургію, під час якої генеральний секретар, подібно патріарха в храмі, вимовляв ритуальну проповідь. Швидкість проникнення комуністичної ідеології в свідомість народу багато в чому пояснюється її релігіоподобностью: змінивши об'єкт поклоніння, вона використовувала багато колишніх обряди. Релігійний характер мало шанування І.В. Джугашвілі (Сталіна). Віра в комунізм замістила у свідомості ряду людей віру в Бога.

8. Проблема взаємодії культури та релігії

Взаємини російського мистецтва і релігії не завжди були такими ідилічними і безхмарними, якими їх змалював І.С. Шмельов. В історії російської культури були періоди, коли вона прагнула відійти, відділитися від релігії і
Православної Церкви (причому так було не тільки в XX ст.!). Можна з жалем відзначити і факти протилежного роду, коли окремі церковні діячі намагалися заборонити деякі твори або цілі види мистецтва, форми культурної діяльності. Згадаймо, наприклад, гоніння скоморохів у XVII ст., Або відлучення від Церкви письменника Л.І. Толстого. Заради істини зауважимо: він і сам відійшов від неї, написавши «Критику догматичного богослов'я», а Церква своїм анафемствованіем лише констатувала цей факт.
Як правило, конфлікти між Російською Церквою і діячами культури траплялися саме тоді, коли деякі церковні ієрархи починали в силу обставин займатися політикою і захоплювалися адміністративної стороною справи.
Складний, наповнений трагічними конфліктами і протистояннями шлях російської культури демонструє як неминучість, необоротність процесу розділення релігії і мистецтва, так і неможливість їх повного та остаточного завершення. Характер зв'язків мистецтва і релігії може істотно змінюватися, але вони постійно перебувають у взаємодії.
Проблема взаємодії культури й релігії актуалізується, як правило, в найбільш складні, критичні моменти, коли суспільство відчуває потребу в перегляді та оновленні своїх духовних основ. Підтвердженням такого висновку може слугувати російська історія протягом більш ніж тисячолітнього свого існування, в тому числі і в останнє десятиліття XX ст.
Кінець 80-х-90-і рр.. XX ст. ознаменувався бурхливим зростанням інтересу до релігії в російській суспільстві. Збільшення числа віруючих, повернення Церкві зруйнованих храмів і монастирів, їх відновлення та будівництво нових - все це характерні прикмети російського життя в кінці другого тисячоліття. Великими тиражами стала виходити різна релігійна література. Були перевидані роботи російських релігійних філософів (на. Бердяєва, С. М. Булгакова, І. А. Ільїна, Д. С. Мережковського, В. С. Соловйова, ПА. Флоренського, Г. В. Флоровського та ін), твори російських релігійних письменників (Б. К. Зайцева, І. С. Шмельова), твори письменників-класиків (М. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, М. С. Лєскова, Л. М. Толстого), що піднімають питання релігії . Посилився вплив релігії і на творчість сучасних письменників, у творах яких зачіпаються біблійні прітрі (Ч. Айтматов) і біблійна символіка.

Висновок

Десятиліття «атеїстичного» розвитку російської радянської культури, природно, не могли пройти суспільству задарма. Зникли створювалися століттями зв'язку між православною релігією та мистецтвом, незворотно зруйнувався побут, описаний І.С. Шмельовим, практично зникли традиції народних релігійних свят.
Наслідком втрати національних релігійних традицій можна й відбувалася в 90-х рр.. XX ст. бурхливу американізацію російської культури (культура хіба що втратила імунітет), а в якійсь мірі і посилення аморальності. Проникнення чужорідних вірувань навряд чи заповнить ті стабілізуючі початку, які з часів Хрещення Русі визначали розвиток національної культури.
Відновлення традиційних природничих російської культури зв'язків між побутовою культурою, мистецтвом і релігією - процес, від якого багато в чому залежить майбутнє нації. Але для цього необхідні тривалі і напружені зусилля.

Список використаної літератури

1. Аверинцев С. С. Хрещення Русі і шлях російської культури / / Контекст - 90. - М.: Наука, 2000
2. Давидова Н. В. Євангеліє і давньоруська література: Навчальний посібник для учнів середнього віку. - М., 2002.
3. Златоструй. Давня Русь. Х-Х1П ст. / Укл., Автор. текст, комент. А.Г. Кузьміна, О.Ю. Карпова. - М., 2000.
4. Іванова С. Ф. Введення в храм Слова: Книга для читання з дітьми в школі і вдома. - М., 2004.
5. Ізборник: Збірник произв. літ. Стародавній Русі. - М., 1999.
6. Концевич І. М. Наживання Духа Святого в шляхах Стародавньої Русі. - М., 2003.
7. Лихачов Д. С. Земля рідна: Книга для учнів. - М., 2003;
8. Лихачов Д. С. Поетика давньоруської літератури / / Избр. роботи: У 3 т. - Л., 2000. Т. 1.
9. Федотов Г. П. Святі Київської Русі / Предисл. Д.С. Лихачова і А.В. Мене. - М., 2003.
10. Шмельов І. С. Літо Господнє / / Вибране. - М., 2001.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Релігія і міфологія | Реферат
93.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Релігійна культура 2
КУЛЬТУРА І РЕЛІГІЯ ЗМІСТ ВСТУП 1 Релігійна віра в житті вчених 2 Релігія в первісних
Релігійна освіта
Релігійна толерантність
Релігійна філософія
Релігійна толерантність
Релігійна мораль
Релігійна філософія
Буддійська релігійна література
© Усі права захищені
написати до нас