Революціонер Акакій Акакійович НВГоголь Шинель

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Революціонер Акакій Акакійович

Руслан Кірєєв

Та годі вам, вигукне читач, - тихий, забитий Акакій Акакійович Башмачкіна і раптом - революціонер! Адже він і двох слів-то зв'язати не може, висловлюється, пише автор, "більшою частиною приводами, прислівниками і, нарешті, такими частками, які рішуче не мають ніякого значення". Але так висловлюється він далеко не завжди. Наприкінці оповідання читачеві явив інший Акакій Акакійович, здатний на промову досить-таки зв'язну: "А! так ось ти нарешті! Нарешті я тебе того, піймав за комір! твоєї-то шинелі мені і треба! Чи не поклопотався про моєї, та ще й распек, - віддавай ж тепер свою! "

З цього пасажу випливає, що розбишакував Акакій Акакійович не аби як, а прицільно, вистежуючи значна особа, але - увага! - Поки значна особа не траплялося, здирав "з усіх плечей, не розбираючи чину і звання, всякі шинелі".

З усіх ... Всякі ... Вже тут принципова відмінність титулярного радника Башмачкина від побратима по чину капітана Копєйкіна. (Обидва, зауважимо ми, належали до 9-го класу.) Останній, як виявляється з первісної редакції повісті, неабияк пригладженою автором на догоду цензурі, грабував в рязанських лісах не всіх підряд, боронь Боже, а лише тих, хто їхав по казенній потребі . Одним словом, перед нами романтичний герой, випестиваемий фольклорними традиціями то під одним ім'ям, то під іншими - від Робін Гуда до Стеньки Разіна чи того ж удалого Волгарь Копєйкіна з добре відомою Гоголю розбійницької пісні.

У Башмачкіна нічого молодецького, нічого відчайдушно-гарного немає. Благородний гнів проти сильних світу цього трансформується в соціальний розбій, прообраз прийдешньої бісовщини. Згодом той же шлях пророблять герої Достоєвського, але їм для цього буде потрібно чверть століття - саме стільки часу відокремлюють «Бідних людей» від «Бісів». Я хочу сказати, що з гоголівської «Шинелі» вийшли не тільки перші, але і другі. А між тим ще за сто років до роману Достоєвського було відмічено: "Не можна виправити світло злочинами і дотримуватися закон беззаконням". Це теж з твору про розбійників, його Шиллер написав, і ось вже його розбійники, у порівнянні з якими герої Достоєвського виглядають, чесне слово, дратують, - біси справжні. Але їм співчуваєш. (Як співчуваєш і Акакія Акакієвича.) Їх розумієш. (Як розумієш і Акакія Акакійовича.) Їм навіть підсобити полювання. Вища справедливість керує лісовими братами - від імені самого Бога виступають, в той час як Петро Верховенський - дрібний підручний диявола, причому і диявола-то не найбільшого. Звичайно, в зграю Карла Моора Петрику міг би затесатися, але тут його жваво прибили б, як це сталося зі Шпігельбергом. "Дурні, приречене на вічне сліпоту! Чи не думаєте ви, що смертний гріх спокутують смертним гріхом? Або, по-вашому, гармонія світу виграє від нового богопротивного дисонансу? "

У кого повернеться язик адресувати подібне Акакія Акакієвича, тихому на вигляд, невинному начебто суті, в якому художник Гоголь несвідомо зобразив щось таке, від чого Гоголь-мораліст, роздивись він це, прийшов би в жах? Родовід Акакія Акакійовича прийнято вести не від шіллерівських розбійників, а від пушкінського Євгенія, бунтівного маленької людини, однак знамените "Ужо тобі!" Адресується не першому зустрічному, зривати одяг з якого шляхетного Євгенію і в голову не прийшло б, а бронзовому бовванові, тобто символу, ідеї. Вгору сходило це грізне "Ужо тобі!", До неба, а не реалізовувалося в порядку самосуду на грішній землі.

Зазвичай Башмачкина порівнюють з Поприщина, через кому ставлять, але це не тільки герої різні, це, по суті, різні літератури. Поприщина в клас натуральної школи не боляче-то посадити, він виривається з неї, і свобода, якої набуває він у своєму божевіллі, це свобода духу, а не нестримна башмачкінская свобода рук.

Дехто зрозумів це ще тоді. "Яка страшна повість Гоголя« Шинель », - наводить Герцен у« Минулому і думах »відгук сучасника. - Адже це привид на мосту тягне просто з кожного з нас шинель з плечей ".

Слова ці належать Сергію Григоровичу Строганову, засновнику знаменитого Строгановського училища, який клопотав за Гоголя перед самим Бенкендорфом (а той, у свою чергу, перед царем) і до якого Герцен (у нього - Строгонов) ставився з повагою, хоча і іронізував над його генеральство . Проникливий Строганов немов би прочитав викинуту Гоголем фразу з передсмертного марення Акакія Акакійовича: "Я не подивлюся, що ти генерал", - цей заземлений, конкретизований варіант пушкінського "Ужо тобі!". Прочитав і додав: "Поставте себе в моє становище і погляньте на цю повість".

Чому ж навіть самі прозорливі апологети натуральної школи, бачачи затурканість Акакія Акакійовича, не розгледіли його кримінальних дій? Або розгледіли, але не надали значення? Випадковий, вирішили, епізод? Ну як же випадковий, якщо вже перші начерки цієї петербурзької хроніки були позначені автором як «Повість про чиновника, що краде шинелі»?

Краде - це з лексики дискредитує, Гоголь від неї відмовився, як, втім, і майбутні апостоли насильницької перераспределительной системи, що замінили вульгарне слово "крадіжка" вченим терміном "експропріація". Не до бунту підбивали народ, не до розбою, а "будили, воскрешали для" активних дій "- воскрес ж для таких (в прямому сенсі слова!) Спочилий тихо Акакій Акакійович. Воскрес, хоча Чернишевський стверджував, що це "був круглий невіглас і досконалий ідіот, ні до чого не здатний". Проморгав, виходить, революційний демократ потенційну революційність гоголівського персонажа.

Зверніть увагу: і в голову не приходило того шукати і карати нічних грабіжників, тих молодиків з вусами, що, не церемонячись, витрусили його з дорогоцінної обновки. Ось вона, майбутня класова солідарність! Ось воно, визначення ворога по майновому і становому ознаками!

Ще у Петровича, коли той оголосив, що доведеться шити нову шинель, "у Акакія Акакійовича затуманило в очах, і ... він бачив ясно одного тільки генерала з заклеєним папірцем особою, що знаходиться на кришці Петровічевой табакерки ". Цей генерал з заклеєним обличчям, тобто генерал без обличчя, генерал взагалі, - деталь промовиста. Для Башмачкина всі начальники одним миром мазані, а тим часом значне особа "скоро по догляду бідного, распеченного в пух Акакія Акакійовича відчув щось подібне до жалю. Співчуття було йому не чуже; його серцю були доступні багато добрі руху ... І з цього часу майже цілий день був для нього блідий Акакій Акакійович, який не витримав посадової распеканія. Думка про нього до такого ступеня турбувала його, що тиждень тому він зважився навіть послати до нього чиновника дізнатися, що і як і чи не можна справді допомогти йому ". Не можна, пізно, але згадаємо інше значна особа, іншого генерала, який буквально врятував побратима Акакія Акакійовича за професією, теж переписувача паперів, подарувавши йому, ось сумні від власного пориву ("весь почервонів"), цілих сто рублів. Та ще руку "потряс, немов нарівні своєї, немов такому ж, як сам, генералові". Так свідчить Макар Девушкин, прямий, здавалося б, спадкоємець Акакія Акакійовича, його продовження. Ан ні! Не існує, пише Тинянов, "продовження прямої лінії, є радше відправлення, відштовхування від відомої точки - боротьба". Тинянов боротьбу Достоєвського з Гоголем відстежує крок за кроком, але робить це на рівні стилю, не торкаючись - або майже не торкаючись - характерів.

Отже, Башмачкіна і Девушкин. Останній теж безнадійно бідний, над ним теж жартують товариші по службі, у нього теж забирають його єдине надбання, чудову його Вареньку (порівняння Вареньки з шинеллю правомірно, бо, в свою чергу, шинель для Акакія Акакійовича - "приємна подруга життя") - забирають, та , і це для нього рівнозначно смерті: "Я помру, Варенька, неодмінно помру, не перенесе моє серце такого нещастя", - проте не енергією помсти, не енергією руйнування сповнена його душа, а світлом любові.

Такий же світло загорається і в душі пушкінського станційного наглядача, в кому Девушкин, зверніть увагу, відразу впізнав себе. Дізнався легко і радісно ("Адже я те ж саме відчуваю, от зовсім так, як і в книжці, та я й сам в таких же положеннях часом перебував") - Самсона Виріна дізнався, Самсона Виріна визнав, а від Акакія Акакійовича рішуче і навіть сердито відмежувався. "Та це ж зловмисна книжка, Варенька ..."

Вже не тут починається та сама, в тиняновском розумінні, боротьба Достоєвського з Гоголем? Вже чи не вважає сам Достоєвський «Шинель» книгою "зловмисної"?

Не вважає. У листі до брата Михайла він пише, збуджений шумом навколо своєї першої повісті: "Їм і невдогад, що говорить Девушкин, а не я, і що Девушкин інакше говорити не може". Хоча перші ознаки майбутнього протистояння в листі наявні: "Я дію Аналізом, а не Синтезом, тобто йду в глибину і, розбираючи по атомам, відшукую ціле, Гоголь же бере прямо ціле і тому не так глибокий, як я".

І все ж у самій повісті немає полеміки - прямий, свідомої полеміки Достоєвського з Гоголем, просто гордий самолюбний Девушкин ображений, на думку автора, тим, що "вся цивільна і сімейне життя твоя по літературі ходить, всі надруковано, прочитано, осміяно, пересуждено! "Але чому ж, ставлю я питання, немає подібної реакції на історію станційного наглядача? Адже там теж показано чимало такого, що Девушкин знав за собою і чого соромився. Те ж, приміром, вирінское пристрасть до чарчини. Або сцена, коли старий Вирін проникає до дочки і Мінський викидає його вигнали. У подібну ситуацію - і теж, між іншим, з офіцером - потрапляє і Девушкин. Тут вже збіг чи не текстуальний. У Пушкіна: "... сильною рукою схопивши старого за воріт, виштовхнув його на сходи". У Достоєвського: "Ну, тут-то мене і вигнали, тут-то мене і зі сходів скинули, тобто воно і не те щоб зовсім скинули, а тільки так виштовхали". Тим не менш Девушкин не тільки не відкидає цієї книжки, а просить виїжджаючих Вареньку залишити її на пам'ять: "... вечора будуть довгі; сумно буде, так от би й почитати", - «Шинель» ж відразу повертає "голубчикові Варварі Олексіївні" і при цьому робить їй, чи не єдиний раз за всю історію їх листування, сувору догану: "Та й як ви-то зважилися мені таку книжку надіслати ..." Стало бути, Макар Девушкин уражений не тим зовсім, що виставлений на загальний огляд, іншим чимось. Чим? Чи не тим чи, що витягнено на світ Божий щось таке, що не тільки від інших - від самого себе приховує? Або хай не витягнено, лише куточок показаний, але і того досить, щоб добрий християнин в жаху здригнувся. Сидить, виявляється, і в ньому таке! Сидить і проситься назовні ("Пан Биков буде всіх зайців труїти", - кидає - не без агресивності! - Девушкин), і може, відчуває він, вискочити, як вискочило у преобразовавшееся - після смерті своєї - Акакія Акакійовича.

Фантастичність такого перетворення не повинна бентежити нас. "Гоголь був найменше реаліст змісту", - зауважив Аполлон Григор'єв, сам же Гоголь писав у статті «Про рух журнальної літератури в 1834 і 1835 році», що фантастичне - це аж ніяк не "відсутність будь-якої істини, природності і ймовірності", і « Шинель »в цьому відношенні твір унікальне, свого роду перешийок між материком реалізму і острівцями чистого, здавалося б, вимислу.

Вище я свідомо вжив стосовно Девушкина слово "християнин", хоча ні зовнішніх атрибутів релігійності, ні тим більше філософських досліджень на цю тему в романі немає, що не заважає йому бути самим, можливо, християнським твором Достоєвського. Спроби "виправити світ насильством" не спростовуються в ньому як у пізніших речах (енергія спростування, причому енергія настільки шалена, є, безумовно, енергія негативна), а просто ігноруються, виводяться за дужки, коли ж ненавмисна книга відкриває Девушкина очі на варіант подібного виправлення світопорядку, то він цю книгу в обуренні усуває.

Девушкин і Акакій Акакійович представляють, безумовно, один тип національного характеру, але втілюють дві різні тенденції його розвитку. "Гоголь - поет переважно соціальний, а пан Достоєвський - переважно психологічний", - зауважив свого часу критик В.М. Майков, але ось парадокс: сам Гоголь, Гоголь-людина, пішов по шляху Девушкина, про який, перегорнувши «Бідних людей» (не прочитавши - перегорнувши!), Відгукнувся вельми співчутливо: "... вибір предметів говорить на користь його (Достоєвського . - Р.К.) якостей душевних ". А ось революційна історія наша, на жаль, рушила по доріжці, прокладеній чиновником, "краде шинелі".

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.repetitor.ru/


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
25.7кб. | скачати


Схожі роботи:
НВГоголь
Князь Мишкін і Акакій Башмачкіна
Боткін Революціонер від медицини
Російський революціонер Соціальний портрет
Шинель
Гоголь н. в. - Маленька людина в повісті н. в. гоголя шинель
Образ маленької людини в повісті Н У Гоголя Шинель
Образ маленької людини у НВГоголя Шинель і у Акутагави Р Бататовая каша
© Усі права захищені
написати до нас