Піскунова С. І.
Поема створювалася протягом XII ст. (Перша версія - 1140 р., остання - кінець століття). Від часу життя Сіда її відокремлюють всього лише десятиліття. Створення поеми передували латинська монастирська хроніка "Історія Родеріка лицарства" (1110), латинська поема "Історія Родеріка", що виникла ще за життя Сіда, а також починалися складатися тоді ж народні перекази про Сіде і невеликі пісні про його діяння. Остаточну (наскільки це може бути застосовано до тексту, що знаходиться на кордоні літератури та фольклору) обробку поема отримала в хугларской середовищі в процесі її усно-письмового побутування (збереглася рукописна копія поеми призначалася для читання вголос, про що свідчать позначки переписувача на її полях). Автори поеми (один або двоє, про що в науці досі точаться суперечки) явно враховували смаки і духовні запити аудиторії - напіввійськових прикордонних поселень (ср рос. Козацтво).
Історизм як відмінна риса класичного героїчного епосу проявляється у "Пісні про мого Сіда" в значно більшому ступені, ніж у будь-якій з старофранцузькі героїчних поем, на які багато в чому орієнтувався автор "Пісні". Тим не менш, історична реальність зазнала в ній суттєвих змін, обумовленим, насамперед, законами епічного оповідання, диктувати певні розташування подій, замовчування про одні і висунення на перший план інших (у "Пісні" нічого не говориться про службу історичного Сіда у Вінкентій еміра ). Крім того, події загальнонаціональної значущості - Реконкісти - побачені автором (-ами) поеми зі свого "кута" - невеликий прикордонної області на південно-сході Кастилії, добре йому відомою. Завоювання Сідом двох невеликих мусульманських міст, розташованих неподалік від християнсько-мусульманської кордону, - Кастехона і Алькосер - описується зі всілякими подробицями, а про завоювання ним Валенсії, передує дев'ятимісячної облогою міста, у "Пісні" говориться в декількох рядках.
Традиційно поема ділиться на три частини: "Пісня про вигнання", "Пісня про весілля дочок Сіда" і "Образа в лісі Корпес".
Перша частина починається з розповіді про вигнання Сіда з Кастилії за наказом короля Альфонса VI, внявшіе наклепам ворогів Сіда, яких було чимало при його дворі (два вигнання історичного Сіда в поемі об'єднані в одну подію, приурочується до 1081 р.). Сід залишає рідний Бургос, залишаючи дружину Хімену і двох дочок на піклування абата монастиря Сан Педро де Кардену, і з жменькою соратників відправляється в землі маврів, що лежать на схід і південь від відвойованих християнами земель. Мета Сіда - відновити свою зганьблену честь і взяти гору над своїми ворогами - наближеними Альфонсо. Для цього йому потрібна большая армія, велика видобуток і земля, над якою він буде паном. На початку поеми з'являється новелістичний сюжет: щоб прогодувати своїх дружинників і залишити якісь кошти для життя дружині і дочкам, Сід обманом здобуває гроші, заклавши євреям-лихварям Рахіль, і на Юду під виглядом "двох скриньок, повних злата" скрині з піском (пізніше, він відшкодує позикодавцям збиток). Далі оповідач захоплено перераховує видобуток Сіда (не забуваючи попутно назвати "точне" число вбитих маврів!), Повідомляє, з якою старанністю, записуючи все "на пергамен", Сід ділить здобич між своїми людьми ("Отримує вершник сто срібних марок, Половину від цього - піший ратник "), не забуваючи відіслати одну п'яту награбованого Альфонсо на знак того, що все ще вважає себе васалом кастильського короля. Свою ж законну "Пятину", включаючи захоплених маврів і маврітанок, Сід продає самим же маврам: "Із замку, що взяв він, всі йдуть з добром. А маври і маврітанкі благословляють його". Тактика Сіда - обкладати захоплені й розграбовані мусульманські міста і землі даниною і зберігати їх мирне населення, щоб було, з кого збирати данину. Сіда благословляють і Сідом захоплюються і християни, і маври.
При всій їх епічної узагальненості, персонажі "Пісні ..." - це і особистості, індивідуальності. На тлі війни з маврами, що створює епічсекій фон поеми. виразніше помітні шляхетність, щедрість і широта душі Сіда, його мудрість і розважливість (риси не епічного воїна, а епічного короля-правителя, які в Сіде поєднуються).
Головна подія другій частині - примирення Сіда з королем і скріпив їх відновлений союз шлюб дочок Сіда з інфанта де Карріон, здійснений за наполяганням Альфонсо (цей сюжет повністю вигаданий). "Пісня про весілля дочок Сіда" демонструє торжество Сіда над ворогами-заздрісниками та його повне відновлення у своїх правах.
В "Пісні про образу в лісі Корпес", також заснованої майже на повністю вигадані події, розповідається про те, як інфанти Карріонскіе відвезли своїх дружин з Валенсії, нібито. в Карріон, а по дорозі залишили їх роздягненими і побитими між деревами в лісі Корпес. Сіду доводиться знову захищати свою честь: спочатку - на кортесах (дорадчому органі при іспанських королів), скликаних Альфонсо в Толедо, де він витримує тривалу судову суперечку з інфанти і їх прихильниками, а потім - у бою, в якому воїни Сіда беруть гору над інфанта , оголошеними "зрадниками". Торжество Сіда підкреслено тим, що до двору Альфонсо є посланці від королів Наварри і Арагона, які просять дочок Сіда в дружини (тобто нащадки Сіда будуть правителями Іспанії).
В останній "пісні" поеми образ Сіда набуває рис справді народного героя, який завоював пошану і багатство своїми руками (поема навіть кілька принижує статус реального Сіда, представляючи його ідальго, в той час як він був "інфансоном"), своїм розумом і своєю доблестю . Головна риса Сіда - героя поеми - поміркованість, розсудливість, стриманість (в наявності - руйнування архетипу епічного героя). Автор підкреслює особливу гідність, з яким тримається Сід на суді, його якості ніжного чоловіка і турботливого батька, також незвичайні для традиційного епічного героя. Тому сучасні вчені схильні до того, щоб говорити про "Пісні про мого Сіда" не тільки як про епічної поеми, але і як про романізірованнй історії.