ПІДВІДОМЧІСТЬ І ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ
Господарському суду РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ
Кожен державний і інший орган, здійснюючи покладені на нього завдання, повинен діяти строго в межах наданих йому повноважень.
Підвідомчість справ господарському суду визначається ст. 27 ГПК.
Під підвідомчістю, або предметної компетенцією, розуміють коло справ, віднесених законом до розгляду і вирішенню системи господарських судів Республіки Білорусь. Норми про підвідомчість справ передбачені як власне господарським процесуальним законодавством, так і правовими актами матеріально-правового характеру (ГК, Закон «Про банки і банківську діяльність», законодавство про приватизацію, про банкрутство і т.д.).
З виникненням самостійної гілки судової влади - господарських судів гостро постало питання про розмежування підвідомчості між ними та загальними судами. Правильне визначення того, який із судів має право і повинен розглядати конкретний спір, необхідно на самому першому етапі як особі, яка звертається до суду за правовим захистом своїх прав і законних інтересів, так і судді, що розглядає питання про прийняття позовної заяви. Точне правове регулювання правил визначення підвідомчості справ є однією з гарантій захисту інтересів юридичних осіб і громадян у господарському процесі. Недостатня розробленість даного інституту та неузгодженість діючих норм щодо підвідомчості породжують прийняття справ до провадження неповноважним судами або ж, навпаки, компетентний суд відмовляється розглядати справу, що призводить до порушення конституційного права на судовий захист. Для реального уявлення про розмежування підвідомчості між загальними і господарськими судами необхідні об'єктивні критерії, які, у свою чергу, вимагають чітких формулювань.
Більшість авторів визнають як таких критеріїв наступні два:
суб'єктний склад учасників спору;
характер спірних правовідносин.
Слід погодитися з тими авторами, які вважають, що для точного визначення підвідомчості справ господарським судам обидва наведених критерію в спірному правовідношенні повинні бути в наявності. Саме сукупність цих критеріїв найбільш точно допомагає визначити підвідомчість спору. Засновниками юридичних осіб можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Суперечка між юридичною та фізичною особою повинен розглядатися загальним судом. Однак якщо такий спір носить економічний характер і пов'язаний, наприклад, з фундацією, то спір між засновником фізичною особою і засновником юридичною особою повинен розглядатися господарським судом.
У ст. 27 ГПК визначено суб'єктний склад учасників спору, підвідомчого господарському суду:
юридичні особи та індивідуальні підприємці, а у випадках, передбачених законодавчими актами, також організації, які не є юридичними особами, і громадяни;
Республіка Білорусь і адміністративно-територіальні одиниці Республіки Білорусь;
іноземні та міжнародні організації; іноземні громадяни та особи без громадянства.
Характер спірних правовідносин виражений наступним чином:
по-перше, господарському суду підвідомчі справи у господарських (економічних) спорів;
по-друге, господарський суд розглядає також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення у сфері підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності, а також за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні;
по-третє, законодавчими актами можуть бути віднесені до підвідомчості господарського суду та інші справи.
У ГПК наведено не вичерпний перелік економічних суперечок, підвідомчих господарському суду. Наявність зазначеного переліку компенсує недоліки у встановленні підвідомчості справ.
Зокрема, перелік економічних спорів включає в себе:
1) так звані переддоговірні спори, тобто спори про укладених договорах. Розбіжності за договором можуть виноситися на розгляд господарського суду лише: у разі, коли укладення такого договору передбачено законодавством і одна або обидві сторони зобов'язані укласти цей договір. Класичним прикладом такого договору є договір поставки товарів для державних потреб. ЦК передбачає, наприклад, що якщо постачальник (виконавець) ухиляється від укладення договору поставки товарів для державних потреб, покупець має право звернутися до суду з вимогою про спонукання постачальника (виконавця) укласти договір на умовах розробленого покупцем проекту договору;
у разі, коли сторони (контрагенти) договору при укладенні договору досягли угоди про передачу переддоговірного спору на розгляд господарського суду. Ця угода може бути досягнуто в такий спосіб: одна сторона висловлює свою пропозицію в проекті договору, в протоколі розбіжностей, у листі, телеграмі, факсі тощо, інша сторона дає свою згоду або не висловлює заперечень на пропозицію у своїх відповідях;
спори про зміну або розірвання договорів. При розгляді даної категорії справ необхідно керуватися і матеріальним законодавством. Зокрема, ЦК містить певні умови, випадки і правила розірвання договорів: істотність порушень умов договору, за угодою сторін, з ініціативи однієї зі сторін, в судовому або іншому порядку і т.д.;
спори про невиконання або неналежного виконання договорів (зобов'язань) - стягнення боргу, штрафів, пені, відсотків та інших економічних санкцій, про примушення виконати зобов'язання в натурі та ін;
спори про захист права власності та інших речових прав, а також права законного володіння майном;
до ГПК вперше віднесено до підвідомчості господарських судів позови про визнання яке підлягає виконання виконавчого чи іншого документа, за яким стягнення провадиться у безспірному порядку (виконавчого напису нотаріуса, векселі, актів податкових та інших державних органів).
У п. 5 спільної постанови Пленуму Верховного Суду Республіки Білорусь і Пленуму Вищого Господарського Суду від 22 червня 2000 р. вказується, що «господарському суду підвідомчі справи у господарських (економічних) спорів, що виникають з цивільних, адміністративних та інших правовідносин (земельних, фінансових, податкових, бюджетних), сфері підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності, в яких сторонами виступають юридичні особи, індивідуальні підприємці, державні органи, адміністративно-територіальні одиниці Республіки Білорусь, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - організації, які не є юридичними особами (у тому числі трудові колективи), та громадяни, які не є індивідуальними підприємцями (ст. 1, 2, 4, 27, 29, 40 ГПК) ».
Обидва наведених критерію нерозривно пов'язані між собою, вони повинні враховуватися в сукупності. Про це сказано і в названому вище постанові (п. 8). Однак на практиці домінуючу роль грає перший критерій - суб'єктний склад, оскільки в ряді випадків використання для розмежування підвідомчості другого критерію важко. Звичайно, якщо мова йде про житлові або трудових правовідносинах, то спори, що виникають із зазначених правовідносин, розглядаються загальними судами. Але цивільно-правові спори, а також спори, що виникають з адміністративно-правових відносин, можуть розв'язуватися як загальними судами, так і господарськими судами. У цих випадках без звернення до суб'єктного складу учасників спору правильно визначити підвідомчість практично неможливо,
Наведені положення є загальним правилом, не відображає повною мірою різноманіття складу учасників арбітражного процесу.
Згідно зі ст. 4 ГПК, у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, до господарського суду можуть звертатися організації, які є юридичними особами, і громадяни, які не є індивідуальними підприємцями. Господарському суду підвідомчі справи про відмову в державній реєстрації або ухиленні від державної реєстрації у встановлений термін юридичної особи або індивідуального підприємця та в інших випадках, коли така реєстрація передбачена законом (п. 11 ст. 27 ГПК). Позивачем у такій справі буде виступати ще не зареєстрована, тобто не є юридичною особою, організація або громадянин, який не є індивідуальним підприємцем. Можливість участі громадян, які є індивідуальними підприємцями, в господарському процесі випливає також із Закону про банкрутство: громадянин може бути кредитором юридичної особи (наприклад, володіючи випущеної останнім облігацією) і як кредитор звертатися до господарського суду з заявою про визнання юридичної особи неспроможним.
Особливим суб'єктом розглядаються в господарському суді спорів можуть бути державні органи, органи місцевого самоврядування й інші органи. Під «іншими органами» в першу чергу розуміються органи управління громадських організацій, органи акціонерних товариств. Зазначені органи можуть виступати відповідачами по справах про визнання недійсними виданих ними ненормативних актів, які не відповідають законам і іцим нормативним правовим актам і порушують права і законні інтереси юридичних осіб і індивідуальних підприємців; про оскарження відмови в державній реєстрації або ухилення від державної реєстрації у встановлений термін юридичної особи чи громадянина; можуть виступати «процесуальними позивачами» у порядку, передбаченому ст. 48 ГПК, звертаючись до господарського суду з позовом на захист державних та громадських інтересів, наприклад у справах про стягнення з юридичних осіб і індивідуальних підприємців різного роду штрафів (за порушення антимонопольного законодавства, законодавства про охорону навколишнього середовища тощо).
Господарському суду підвідомчі спори за участю організацій і громадян Республіки Білорусь, а також іноземних організацій, організацій з іноземними інвестиціями, міжнародних організації, іноземних громадян, осіб без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено міжнародним договором Республіки Білорусь.
Однією з найважливіших категорій підвідомчих господарському суду економічних суперечок, що виникають з адміністративних правовідносин, є спори про визнання недійсними (повністю або частково) ненормативних актів державних та інших органів, які відповідають законодавству Республіки Білорусь і порушують права і законні інтереси юридичних осіб і індивідуальних підприємців. При розгляді цієї категорії спорів необхідно зазначити наступне: по-перше, оспорюваний акт повинен мати ненормативний характер (тобто бути адресованим конкретній особі або групі осіб), по-друге, оскаржуваний акт повинен породжувати юридичні наслідки (листи, довідки, інформаційні повідомлення не можуть бути предметом оскарження), по-третє, коло органів, чиї ненормативні правові акти можуть бути визнані недійсними, господарським процесуальним законодавством не обмежується. Під «іншими органами» згаданими у ст. 27 ГПК, слід розуміти в першу чергу органи громадських організацій.
З числа інших підвідомчих господарському суду економічних суперечок, що виникають з адміністративних правовідносин, інтерес представляють суперечки про повернення з бюджету грошових коштів, списаних органами, здійснюють контрольні функції, в безспірному (безакцептному) порядку з порушенням вимог законодавства. Повноваження на списання коштів у безспірному порядку має бути надано відповідному органу законодавством. Якщо мало місце безспірне списання коштів, не заснований на законодавстві, тобто контролюючий орган в даному конкретному випадку не мав подібних повноважень, позов про повернення з бюджету грошових коштів буде задоволений господарським судом за цим пунктом.
До підвідомчості господарського суду ГПК відніс і справи у спорах, пов'язаних із захистом ділової репутації. Ділова репутація розглядається ДК як нематеріальних благ і захищається ним (ст. 151,153). Зокрема, ст. 153 ЦК передбачає право громадянина вимагати у суді спростування ганебних його честь, гідність чи ділову репутацію відомостей, якщо хто поширив такі відомості не доведе, що вони відповідають дійсності. Таким правом володіє будь-який громадянин, у тому числі і має статус індивідуального підприємця, який має право звертатися до господарського суду з вимогами про захист його прав і законних інтересів у сфері підприємницької діяльності.
Крім того, правила ст. 153 ГК про захист ділової репутації громадянина відповідно застосовуються до захисту ділової репутації юридичної особи. Наприклад, юридична особа, як і індивідуальний підприємець, має право звернутися до господарського суду з вимогою про спростування ганебних його репутацію відомостей або про визнання цих відомостей не відповідають дійсності, про відшкодування збитків, заподіяних поширенням таких відомостей. Як ганьблять можуть розглядатися такі відомості, які носять дискредитує характер, наприклад применшують авторитет і добре ім'я громадянина як підприємця або підривають ділову репутацію юридичної особи.
Для вирішення питання про прийняття такої справи до виробництва арбітражного суду важливо, щоб мова йшла про захист ділової репутації особи саме у сфері підприємницької діяльності.
До відання господарського суду віднесено розгляд і вирішення «інших», окрім економічних, справ. Це, зокрема, справи:
про встановлення фактів, що мають юридичне значення у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності;
про економічну неспроможність (банкрутство).
Розглядаючи питання про розмежування підвідомчості справ між загальними і господарськими судами, необхідно згадати про правило «пріоритету общесудебной підвідомчості». Це правило, закріплене в ст. 38 ЦПК, встановлює, що при об'єднанні кількох пов'язаних між собою вимог, одні з яких підвідомчі загальному суду, а інші - господарському суду, всі вимоги підлягають розгляду в загальному суді.
Підсудність справ господарському суду.
Підсудність справ - относимость підвідомчого господарському суду справи до ведення конкретного суду однієї системи в залежності від рівня суду або території.
Інститут підсудності також має безпосереднє відношення до правових гарантій у господарському процесі. Сенс цього конституційного положення полягає в тому, що підсудність повинна бути строго визначена законом, і суди не вправі довільно її міняти.
ГПК розрізняє родову (предметну) і територіальну підсудність справ.
Родова підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня системи господарських судів повинен прийняти конкретну справу до свого провадження як суду першої інстанції залежно від роду (предмета) спору. У ГПК закріплено загальне правило родової підсудності справ: всі справи, підвідомчі господарським судам, підсудні відповідним судам регіонів, за винятком справ, підсудних Вищому Господарському Суду. Це правило відрізняється від правила, викладеного в ЦПК, де зроблена спроба визначити підсудність кожної ланки системи загальних судів.
Відповідно до ст. 29 ГПК Вищому Господарському Суду підсудні:
господарські (економічні) спори між Республікою Білорусь і адміністративно-територіальними одиницями Республіки Білорусь, а також між адміністративно-територіальними одиницями Республіки Білорусь;
спори про визнання недійсним (повністю або частково) ненормативного акта республіканського органу державного управління або іншого державного органу, який не відповідає законодавству Республіки Білорусь і порушує права і законні інтереси юридичних осіб і індивідуальних підприємців;
спори, пов'язані з державними секретами.
Законодавчими актами до підсудності Вищого Господарського Суду можуть бути віднесені й інші суперечки. Крім того, Вищий Господарський Суд має право в межах підвідомчості справ господарським судам додатково визначати підсудність справ (на практиці воно реалізується за допомогою прийняття постанови Пленуму), приймати до свого провадження і дозволяти будь-яку справу.
Територіальна підсудність справ господарським судам підрозділяється на загальну, альтернативну (за вибором позивача), договірну, виняткову і підсудність по зв'язку справ.
ГПК визначає загальні правила підсудності наступним чином: позов пред'являється до суду за місцем знаходження відповідача.
Вперше як імперативу у зазначеній правовій нормі закріплено, що позов до юридичної особи, що випливає з діяльності його відокремленого підрозділу (представництва, філії), пред'являється за місцем знаходження цього відокремленого підрозділу. Це нове правило має велике практичне значення. Раніше, коли ГПК не містив такої норми, всі позови було потрібно пред'являти за місцем знаходження юридичної особи, оскільки представництва і філії не є юридичними особами. Багато концерни та інші об'єднання, банки тощо, що мають статус юридичної особи, знаходяться в місті Мінську, а їх відокремлені підрозділи - в різних містах Білорусі. Отже, позови необхідно було пред'являти до господарського суду міста Мінська, хоча позивач і, наприклад, філія банку знаходилися в одному населеному пункті, розташованому за сотні кілометрів від міста Мінська. Тепер це нове правило дозволить дотримувати не тільки принцип процесуальної економії, але й заощаджувати грошові кошти в прямому сенсі.
Підсудність за вибором позивача або альтернативна. Ст. 31 ГПК закріплює право позивача вибрати господарський суд за місцем знаходження одного з відповідачів або інший господарський суд. Так, позов до відповідача, місце знаходження якої невідоме, може бути пред'явлений не в будь-який господарський суд, а до господарського суду за місцем знаходження його майна або за його останнім відомим місцем знаходження в Республіці Білорусь. У цьому випадку позивач буде зобов'язаний представити докази про місце знаходження майна відповідача або його самого.
Позов до відповідача про відшкодування шкоди, заподіяної майну юридичної особи або індивідуальному підприємцю, може бути пред'явлений також за місцем заподіяння шкоди. Позов до відповідача, який є юридичною особою або індивідуальним підприємцем Республіки Білорусь і знаходиться на території іншої держави, може бути поданий за місцем знаходження позивача або майна відповідача. Позов до відповідача, що випливає з договору, в якому зазначено місце виконання, може бути поданий за місцем виконання договору.
При необхідності сторони відповідно до правил договірної підсудності, передбаченої в ст. 36 ГПК, можуть змінити правила загальної та альтернативної підсудності, тобто домовитися, в якому господарському суді буде розглядатися їх спір. Не можна змінити правила інших видів територіальної підсудності. Виключна підсудність означає, що спори, перелічені в ст. 34 ГПК, можуть розглядатися тільки зазначеними в цій нормі господарськими судами. Позови про визнання права власності на нерухоме майно, спори про нерухоме майно, у тому числі про витребування з чужого незаконного володіння або про усунення порушень прав власника чи іншого законного власника, не пов'язані з позбавленням володіння, пред'являються і розглядаються господарським судом за місцем знаходження нерухомого майна . Позов до перевізника, який випливає з договору перевезення, в тому числі коли перевізник є одним з відповідачів, пред'являється до господарського суду за місцем знаходження перевізника.
Практично правила виключної підсудності встановлені в ГПК і щодо справ про економічну неспроможність (банкрутство) - вони розглядаються господарським судом за місцем знаходження боржника, а також зустрічного позову - пред'являється до господарського суду, який розглядає первісний позов.
Крім того, ГПК визначає, що справи за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні розглядаються господарським судом за місцем знаходження нотаріальної контори чи іншого органу (посадової особи), яким законодавством надано право здійснювати нотаріальні дії (ст. 32). Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення у сфері підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності, розглядаються господарським судом за місцем знаходження заявника. Якщо ж такі факти відносяться до нерухомості, то ці справи повинні розглядатися господарським судом за місцем знаходження нерухомого майна.
Правила підсудності справ за участю іноземних осіб визначені у ст. 310 ГПК.
ГПК регулює також питання, пов'язані з передачею справ з одного господарського суду до іншого господарського суду (ст. 37). Справа, прийняте господарським судом до свого провадження з дотриманням правил підсудності, повинна бути розглянута ним суті, хоча б надалі вона стала підсудним іншому господарському суду. Проте господарський суд передає справу на розгляд іншого господарського суду, якщо при розгляді справи в даному господарському суді з'ясувалося, що воно було прийнято до виробництва з порушенням правил підсудності, а також якщо після відводу одного або кількох суддів їх заміна в даному господарському суді стає неможливою або неможливо розглянути справу в даному суді з інших об'єктивних причин (наприклад, однією із сторін у спорі є цей же господарський суд).
Про передачу справи на розгляд іншого господарського суду виноситься ухвала. Розбіжності за підсудністю спорів між господарськими судами вирішуються Вищим Господарським Судом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканських референдумі 24 листопада 1996 р. і 17 жовтня 2004р.).
Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня 1998 р. N 219-З Прийнято Палатою представників 11 листопада 1998 року. Схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998 року.
Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.