Психологія судового процесу

Варіант № 18

Тема: «Психологія судового процесу»

План

1. Загальна характеристика судового процесу

2. Принцип змагальності

3. Формування переконання і прийняття рішень

4. Контрольне тестування

Література

1. Загальна характеристика судового процесу

Стадійність є суттєвою особливістю психологічної структури судової діяльності. Судова діяльність розвивається у певній, суворо регламентується процесуальним законом послідовності, яка створює відповідні стадії розвитку загальної судової діяльності, що покликане забезпечити найбільш доцільні умови дослідження доказів, сприяти встановленню істини та здійсненню правосуддя.

Наявність стадій, чітке розходження завдань, умов діяльності на кожній стадії - усе це створює найбільш оптимальні психологічні передумови для правильного і повного здійснення правосуддя судом. Посилення цих передумов досягається практичної можливістю всередині регламентованих процесуальним законодавством стадій провести додаткове їх поділ на певні етапи, що також обгрунтовується виявленням відмінностей у психологічній структурі, в задачах діяльності.

Кримінальний процес визначає наступні стадії розвитку судової діяльності: переказ суду, судовий розгляд, винесення і виконання вироку та інші. ¹

У стадії віддання до суду вирішуються питання пізнання попереднього розслідування і планування власної діяльності.

Безпосереднє сприйняття всіх джерел доказів і пізнання обставин справи здійснюється при проведенні судового слідства.

Заслуховування словесних повідомлень про результати пізнавальної діяльності, проведеної учасниками судочинства (прокурором, адвокатом і т. д.).

Реалізація основної конструктивної діяльності (винесення вироку).

Здійснення дій, пов'язаних з прийнятим конструктивним рішенням (виконання вироку).

На кожній з перерахованих стадій суд не тільки вирішує самостійні завдання; діяльність суду відбувається у різних зовнішніх умовах, по-різному складаються психічні відносини, по-різному здійснюються компоненти загальної психологічної структури судової діяльності.

Психологія розгляду кримінальної справи в суді досліджує закономірності, пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, а також виховний вплив судового процесу і вироку на підсудного та інших осіб, роль громадської думки як фактора, що впливає на судовий процес. Судове слідство і винесення вироку у справі є логічно неминучою стадією, наступного за подією злочину та попереднім слідством. Діяльність суду, учасників судового процесу дуже різноманітна.

Правосуддя, яке більшою мірою, ніж багато інших видів діяльності, виступає як сфера спілкування між людьми, пов'язано з цілим рядом соціально-психологічних явищ, наприклад ефективністю діяльності соціальних груп, особливостями оціночних суджень у групі, сприйняттям і розумінням людьми один одного, навіюванням, авторитетністю, з соціально-психологічною роллю особистості і т. д. При цьому в сфері судочинства закономірності соціальної психології можуть служити і покращенню та погіршення результатів діяльності. Колегіальний і змагальне початку при здійсненні правосуддя відповідають закономірностям соціальної психології. Згідно цим закономірностям, вирішення складних завдань, до таких належить більшість кримінальних справ, сприяє взаємодія при ухваленні рішення групою осіб. У ході спільної діяльності пом'якшуються крайнощі показників психічних процесів всіх членів групи, підвищується ефективність мислення, сковує дії тих суб'єктивних факторів, які можуть привести до помилкового результату. Колективна оцінка доказів є максимально об'єктивною, особливо у суді присяжних. ²

Досить рідко в судовій практиці зустрічаються випадки розбіжності в суддівській колегії. Винесення вироку за одностайною думкою складу суду можна розглядати як додаткову гарантію законності та обгрунтованості вироку, оскільки внутрішнє переконання всіх членів суддівської колегії збігається, що робить його безсумнівним. Таке одностайність, проте, зустрічається і при винесенні вироку, скасованого згодом вищим судом, що може свідчити про тиск неправильної думки більшості в суддівській колегії на формування власного переконання кожного члена суду. Тому всі члени суду повинні постійно пам'ятати про ті небезпеки, які підстерігають їх при формуванні колективної думки при вирішенні кримінальних справ. Вони повинні піддавати внутрішньому самоконтролю свої висновки по даній кримінальній справі, щоб зайвий раз перевірити, не формують вони їх таким чином під впливом більшості. Слід враховувати і те, що склад суду діє при такій внутрішній обстановці, яка може підсилити прояв конформізму. Ця обстановка характеризується тим, що суддя серед членів суддівської колегії знаходиться в особливому положенні. Вона більше всіх членів суду володіє інформацією, пов'язаної з розглядом справи, будучи як би лідером в групі спільно діючих осіб. У суддівській колегії, крім того, існує нерівний соціальний статус взаємодіючих осіб. Такий нерівний соціальний, а не правовий статус виражається в тому, що суддя виконує свою професійну діяльність, решта членів суду є непрофесійними суддями.

Відповідно до закону головуючий суддя подає свій голос в процесі наради суддів останнім, має своєю метою обмежити можливість впливу думки судді на думку інших членів суду

Для судді в його реконструктивної діяльності важливі такі моменти: попереднє вивчення та оцінка всіх обставин справи і кваліфікації, зіставлення отриманої в ході судового процесу інформації з матеріалами попереднього слідства, нормами закону, остаточний синтез всієї інформації при винесенні вироку.

Наявність вихідної моделі минулого події в матеріалах справи створює можливість пізнавальної діяльності суду за чітким заздалегідь визначеним планом. Зібрані слідством дані знову вивчаються, планується аналіз і синтез окремих фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші моделі того ж події, дії. Важливо при цьому побудова версій про особу підсудних, про їх участь у події, про причини певної поведінки, про умови дій і т. д. Стан готовності припускає граничну концентрацію розумових процесів суддів саме на всіх обставин даної кримінальної справи.

2. Принцип змагальності

Змагальність сторін і свобода надання ними суду своїх доказів, доказування перед судом їх переконливості закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України. Принцип змагальності розкривається в наступних положеннях:

• Правосуддя має бути незалежним, здійснення функцій правосуддя і обвинувачення має належати незалежним один від одного суб'єктам;

• Наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій (ст.261 КПК України, ч.3 ст.6 Європейської конвенції про права людини 1950 р.);

• Керівне становище суду у процесі і надання тільки суду права приймати по справі рішення.

Функція державного обвинувачення у відповідності зі ст.121 Конституції України покладається на прокуратуру. Слідчий, органи дізнання і суд є незалежними сторонами у справі, тому що до компетенції перше належить збір, оцінка доказів, а суд на підставі поданих доказів виносить мотивоване рішення. ³

Принцип змагальності полягає в забезпеченні широкої можливості особам, які беруть участь у процесі, відстоювати свої права і інтереси, позицію у справі. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для вирішення судової справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Затвердження своїх міркувань, оспорювання доводів супротивної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагальний вид-боротьби сторін перед судом. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, якому належить завершальне визначення предмету доказування, сприяння в збиранні при необхідності належних доказів.

Принцип змагальності закріплений в Конституції України:

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними принципами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикції.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Також принцип змагальності закріплений у Цивільному Процесуальному Кодексі:

Стаття 15. З'ясування судом обставин справи на засадах змагальності

Розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводяться на засадах змагальності.

Суд зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки та сприяти у здійсненні їх прав.

3. Формування переконання і прийняття рішень

Цей етап діяльності має особливість у психічних спілкуваннях, які тут виникають тільки між складом суддів, що розглядають кримінальну справу. Закон прямо і категорично забороняє суддям вступ на даній стадії в які-небудь спілкування з усіма іншими особами без винятку. З урахуванням підвищеної відповідальності цієї стадії винесення вироку завжди здійснюється колегіально, причому в чітко визначеному складі. Нарада суддів є специфічною сукупністю елементів формалізованого і неформалізованої спілкування. Формализованность покликана забезпечити повноту вирішення необхідних питань у формуванні переконання, активність діяльності кожного судді. Елементи неформалізованності забезпечують свободу висловлювання думок з будь-якого питання. ⁴

Строге обмеження колегіальності сприяє підвищенню почуття відповідальності суддів за перебіг і результати їх діяльності в нарадчій кімнаті, граничної активізації їх психічних процесів, гарантує від сторонніх впливів. Успіх дій колегії суддів знаходиться в прямій залежності від діяльності кожного з них. У всіх членів колегії має бути чітке розуміння цілей їх діяльності, свідомість високої відповідальності, що в свою чергу має забезпечити підвищену психічну активність кожного судді.

Формування суддівського переконання не просто результат впливу на свідомість суддів певної сукупністю доказів, встановленої і перевіреної в ході судового розгляду. Воно завжди складається на основі раціонального пізнання причинно-наслідкових та інших зв'язків між фактами об'єктивної дійсності, ціннісного до них підходу, їх співвідношення із заборонами кримінального права, чуттєвого переживання одержаних по кримінальній справі результатів пізнання, зроблених з них правових висновків. На формування суддівського переконання впливають соціально-психологічні та позасудові чинники (поведінка підсудного в суді, оцінка засобів масової інформації і т. д.).

Відповідно до норм закону колегія присяжних засідателів у дорадчій кімнаті на підставі підсумків судового слідства повинна винести вердикт, тобто рішення щодо поставлених перед нею питань, включаючи основний - про винність підсудного. Виходячи з контексту уявлень про суд присяжних, останні керуються при цьому своїм розумом, совістю, життєвим досвідом, почуттями справедливості, обов'язку, відповідальності і т. д. У складному розумовому і психологічному процесі з оцінки результатів судового слідства важливе значення може мати «правове світогляд» присяжних засідателів, особливо пізнання їх в області кримінального та кримінально-процесуального права. Непересічне значення в цьому відношенні має і напутнє слово, з яким головуючий звертається до присяжних засідателів перед видаленням їх в дорадчу кімнату. ⁵

У гносеологічному аспекті процес формування суддівського переконання розгортається в системі «незнання - знання», від ймовірнісного знання до знання істинного та достовірного на основі дослідження сукупності доказів. Усвідомлення суддею своєї ролі у здійсненні правосуддя сприяє появі психологічної установки непов'язаності свого висновку по суті кримінальної справи з висновками органів попереднього розслідування. Така психологічна установка сприяє критичному ставленню до результатів попереднього розслідування, допомагає розкрити допущені при розслідуванні помилки або порушення закону.

У психологічному аспекті істотним для процесу формування суддівського переконання є переростання сумніву як наслідку ймовірного знання в переконання судді, що характеризує достовірність одержаних знань і готовність діяти відповідно до них.

Викладене вище дозволяє нам окреслити наступні етапи формування переконання суддів; 1) попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду; 2) планування судового розгляду і висунення судових версій; 3) перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді; 4) судові дебати і співставлення своїх оцінок з оцінками обвинувачення і захисту та, нарешті, 5) остаточне формування переконання судді в дорадчій кімнаті при виробленні колективного переконання. Перші два етапи характеризує переконання в гносеологічному аспекті як знання ймовірнісна, а в психологічному - наявність сумнівів. Суддя в ході судового слідства, вивчаючи докази, спрямовує свою діяльність на усунення виниклих сумнівів, ймовірні припущення підтверджує або приходить до висновку, що вони були необгрунтованими. На двох останніх етапах відбувається остаточне формування суддівського переконання. І хоча цей розподіл схематично, важливо підкреслити, що процес формування переконання грунтується не тільки на дослідженні зібраних доказів, але і є виразом особистісної позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимоги закону. ⁶

Слід зазначити, що суддя як організатор процесу повинен володіти високим рівнем самоорганізації, цілеспрямованістю, наполегливістю та іншими вольовими якостями. Головуючому в процесі, крім того, необхідно мати неабиякі організаторські здібності, які реалізуються в складних умовах змагань між сторонами кримінального процесу.

Зупинимося коротко на специфіці допиту в судовому засіданні, який визначається самою процедурою судового допиту. Председательствуюшій пропонує підсудному дати свідчення з приводу пред'явленого обвинувачення та відомих йому обставин справи. Суд вислуховує показання підсудного, не перебиваючи його. У ході викладу підсудним показань суд вправі лише звертати його увагу на необхідність повідомляти факти, що мають відношення до справи і які мають для суду інтерес. Після того як підсудний закінчить виклад своїх свідчень, його допитують за законом - судді, обвинувач, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, захисник. Потім підсудному право ставити питання інші підсудні та їхні захисники. Незалежно від прийнятого процесуальним законом порядку суд вправі у будь-який момент допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому уточнюючі і додаткові запитання.

У загальних рисах такою ж є процедура допиту в суді потерпілих і свідків. Перед допитом ці особи попереджаються про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і їм роз'яснюється обов'язок розповісти правдиво все відоме у справі. За загальним правилом, потерпілі допитуються раніше свідків.

Слід виключно обережно ставитися до формування громадської думки до розгляду справи в суді, так як воно може надати сильний вплив на весь хід ведення судового процесу і винесення вироку. За загальним правилом, ніхто не може і не повинен через засоби масової інформації стверджувати про винність того або іншого обличчя і тим паче вимагати для нього суворого покарання, перш ніж винність цієї особи буде доведена в судовому порядку.

На стадії винесення вироку виконується виховна функція. Кожен вирок повинен виховувати, і його виховний вплив буде досягнуто в тому випадку, якщо він буде зрозумілий усіма присутніми, якщо він відповідає їх моральному переконанням, що грунтується на правосвідомості, сприйнятим обставинам справи.

4. Контрольне тестування

1. Предмет юридичної психології:

А - закономірності виникнення, особливості протікання психічних процесів у людини;

Б - закономірності і механізми психіки людей, включених у сферу відносин, регульованих правом;

В - межові психічні розлади особистості;

2. До завдань юридичної психології відносяться:

А - синтез психологічних та юридичних знань, забезпечення морально-психологічної гарту юристів; розкриття психічних особливостей різних суб'єктів правовідносин;

Б - розкриття особливостей протікання нейрофізіологічних процесів у мозку; встановлення психологічних контактів з хворими людьми;

В - синтез психологічних та юридичних знань; наукова організація праці педагогів; морально-політична гарт особистості.

3. Розділ юридичної психології, що вивчає проблеми психічного відображення правозначімих явищ, психологічні аспекти правотворчості, правосвідомості-це:

А - кримінальна психологія;

Б - вікова психологія;

В - правова психологія.

4. Розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти майнових, економічних та особистих відносин, регульованих цивільним правом-це:

А - судова психологія;

Б - психологія цивільно-правового регулювання;

В - кримінальна психологія.

5. Розділ, що вивчає психологію десоциализации особистості, психологічні механізми делінквентної та злочинної поведінки,, психологію особистості злочинця та злочинних груп-це:

А судова психологія;

Б - кримінальна психологія;

В - психологія виправної діяльності;

6. Психологія виправної діяльності вирішує проблеми:

А - встановлення осудності - неосудності; встановлення форми вини; вивчення соціального оточення;

Б - ресоціалізації і реадаптації засуджених після відбування покарання; проблеми виконання кримінального покарання;

В - проблеми виконання кримінального покарання; проблеми естетичного виховання.

7. Методологічну основу досліджень з юридичної психології складаю:

А - системний підхід, детермінізм, наукова обгрунтованість;

Б - анкетування, тестування, системний підхід;

В - детермінізм, експеримент, включене спостереження.

8. Найбільш древнім за походженням є розділ юридичної психології, що вивчає:

А - психологію злочинного наміру;

Б - правове світогляд;

В - психологію судової діяльності.

9. Найперший фундаментальну працю «Кримінальна психологія» належить:

А - Г. Гроссу,

Б - Ч. Ломброзо;

В - Піаже.

10. Засновник антропологічної школи, автор теорії злочинних типів:

А Фрейд;

Б-Юнг,

В - Ломброзо;

11. Російські судові оратори, вперше інтегровані у своїй діяльності знання з права, психології та соціології:

А Бехтерєв, Плевако;

Б - Фрезі, Коні;

В - Коні, Плевако.

12. Автор наукових концепцій, прикордонних між психологією і психіатрією, а також праць по патопсихології:

А - Сербська;

Б) Коні;

В) - Петражицький.

13. Біологічну основу для формування особистості складають:

А - характер, темперамент, тип нервової діяльності;

Б - темперамент, екстраверсія, нейротизм;

В - знання, вміння, навички.

14. Психологічний стан, пов'язане з накопиченням негативних емоцій в результаті неможливості задоволення бажань «конфлікт бажання» - це:

А - Фрустрація;

Б - апатія;

В - афект.

15. Людина як носій сукупності психічних властивостей і якостей, що визначають соціально значущі форми його діяльності та поведінки - це:

А - індивід;

Б - особистість;

В - індивідуальність.

16. Індивідуально-психологічні особливості особистості, в яких відображається сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів:

А - поведінка;

Б - темперамент;

В - талант.

17. Крайній варіант норми, який за певних умов може стати патологією:

А - адаптація;

Б - інтеграція;

В - акцентуація.

18. Поведінковий підхід до вивчення особистості, теорія, на базі якої виділені аверсівние стимули:

А - біхевіоризм;

Б - фрейдизм.

19. Вироблення соціального досвіду, засвоєння соціальних норм особистістю:

А. - ресоціалізація;

Б - десоціалізації;

В - соціалізація.

20. Система домінуючих особистісних ціннісних орієнтації, її інтереси, установки, ідеали, бажання складають:

А-спрямованість особистості;

Б - характер особистості;

В - здібності особистості.

21. Відхиляється від норми поведінку підлітків, що виражається в систематичному вчиненні незначних проступків:

А - ситуативне поведінку;

Б - дезадаптивной поведінку;

В - делинквентное поведінку.

22. Прагнення підлітка вивільнитися від опіки, самоствердитися:

А-реакція групування;

Б-реакція компенсації;

В - реакція емансипації.

23. Якість психіки, що забезпечує людині можливість свідомо регулювати свої дії та вчинки відповідно до поставленої мети:

А - емоції;

Б - воля.

24. Емоційне переживання, що протікає з великою і різко вираженою інтенсивністю, бурхливий вияв і короткочасне:

А - стрес;

Б - прострація;

В - афект.

Література

1. Васильєв В. Л. Юридична психологія. - 3-е вид. - СПб: Видавництво «Пітер», 2000. - 612 с.

2. Грошевий Ю.М. Проблеми формування суддівського переконання у кримінальному судочинстві. Харків, 1975. - С. 72.

3. Зажіцкій В. Напутнє слово головуючого. Відомості Верховної Ради. М., 1994, № 3, с. 5

4. Кашаніна Т. В., Катанії А. В. Основи російського права: Підручник для вузів. 2-е вид., Зм. і доп. - М.: Видавництво НОРМА (Видавнича група НОРМА-ИНФРА • М), 2001. - 781 с.

5. Коваленко, О. Г., Сергєєва, О. Ю., преп. Значення принципу змагальності в судовому доведенні. / / Правознавство. -1998. - № 1. - С. 160 - 161.

6. Масленников М. Я. Порядок застосування адміністративних стягнень: Навчально-практичний посібник. - М.: Видавництво БЕК, 1998. - 257 с.