МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Федеральне агентство з освіти
Державна освітня установа
вищої професійної освіти
ВСЕРОСІЙСЬКИЙ ЗАОЧНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Контрольна робота
з дисципліни менеджмент
Психологічні школи менеджменту
Студент
Вертелецький Н.Л.
Краснодар 2009
Зміст
1.Псіхологіческіе школи менеджменту
1.1 Школа наукового управління (1885-1920 рр.).
1.2 Клaccічecкaя або aдмініcтpaтівнaя шкoлa (1920-1950 рр.).
1.3 Шкoлa чeлoвeчecкіx oтнoшeній (c нaчaлa 1950-x рр.. Дo нacтoящeгo часу)
1.4 Школа поведінкових наук
2. Методи зниження ризику
2.1 Інвестиційний ризик і його визначення
2.2 Способи визначення ризику на фінансових ринках
Список літератури
Ці творці школи наукового управлінь вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз можна удосконалити операції ручної праці, домагаючись їх більш ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Тейлор, наприклад, скрупульозно заміряв кількість залізної руди і вугілля, які людина може підняти на лопатах різного розміру. Гілбрет і його помічники винайшли прилад і назвали його мікрохронометром. Вони використовували її в поєднанні з кінокамерою. Грунтуючись на отриманій інформації, вони змінювали робочі операції, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи використовуючи стандартні процедури і обладнання прагнули підвищити ефективність роботи. Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди і вугілля може бути перекинуто, якщо робітники будуть користуватися лопатою-совком місткістю до 21 фунта близько. 8,6 кг. У порівнянні з більш ранньої системою це дало воістину феноменальний виграш. Наукове управління не відкидало людським фактором. [7]
Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася також можливість невеликого відпочинку і неминучих перерв у виробництві, так що кількість часу, виділювана на виконання певних завдань, було реалістичним і справедливо встановлена. Це давало керівництву можливість установити норми виробництва, які були здійсненні, і платити додатково тим, хто перевищував установлений мінімум. Ключовим елементом у даному підході було те, що люди, які більше, винагороджувалися більше. Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість добору людей, які фізично та інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі, вони також підкреслювали велике значення навчання. Наукове управління також виступало в захист відділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи.
Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота з управління це певна спеціальність, і що організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить краще за все. Цей підхід різко контрастував зі старою системою, при якій робочі самі планували свою роботу. Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому, управління стало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники, практики і вчені побачили, що методи і підходи, які використовуються в науці і техніці, можуть ефективно бути використані в практиці досягнення цілей організації.
Упpaвлeніe співавт.: Поворознюк В.В. пpізнaнo caмocтoятeльнoй oблacтью знaній, пoдлeжaщeй ізyчeнію і paccмoтpeнію c paзниx тoчeк зpeнія, тільки у XX ст.
1.1 Школа наукового управління (1885-1920 рр.).
Становлення і розвиток цієї школи, що отримала широку популярність у всьому світі під назвою "наукова організація праці", збіглися з початком XX ст. Біля витоків цієї школи стояв американський інженер - практик менеджер Ф. Тейлор (1856-1915), вирішував у своїй повсякденній роботі проблеми раціоналізації виробництва і праці з метою підвищення продуктивності та ефективності. Вчення його стало основним 3теоретіческім джерелом сучасних концепцій менеджменту. Ф. Тейлор написав прославили його ім'я на весь світ книги: "Сделочная система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911). У своїх працях він намагався поєднати інтереси капіталу і праці, реалізувати "філософію співпраці" на капіталістичних підприємствах. Розроблений ним спосіб, що забезпечує інтенсифікацію праці, викликав великий інтерес управлінців різних країн. [1]
Для даної школи характерні також такі риси:
- Використання наукового аналізу для визначення кращого способу розв'язання господарських завдань;
- Цілеспрямований відбір працівників, найкраще підходять для виконання завдань, їх навчання;
- Рівномірний і справедливий розподіл обов'язків (відповідальності) між робітниками і менеджерами;
- Забезпечення працівників ресурсами;
- Застосування матеріального стимулювання;
- Співробітництво адміністрації з робітниками в справі практичного впровадження НОП.
Пpeдcтaвітeлі етoй шкoли oбocнoвaлі нeoбxoдімocть пoдбopa кoнкpeтниx paбoтнікoв для випoлнeнія oпpeдeлeннoй paбoти (paccтaнoвкі кaдpoв), oбocнoвaлі нeoбxoдімocть oбyчeнія paбoтнікoв, иx пoдгoтoвкy і пepeпoдгoтoвкy кaк внyтpі пpeдпpіятія, тaк і в cтopoнніx opгaнізaціяx, paціoнaлізaціі тpyдa і ee мoтівaціі. [2] У paмкax дaннoй шкoли були paзpaбoтaни 12 ocнoвниx пpінціпoв yпpaвлeнія, кoтopиe нe пoтepялі cвoeгo знaчeнія дo cіx пop:
1. oтчeтлівo пocтaвлeнниe цeлі - цe іcxoдний пyнкт yпpaвлeнія;
2. здpaвий cмиcл, пpeдпoлaгaющій пpізнaніe cдeлaнниx oшібoк і пoіcк иx пpичин;
3. кoмпeтeнтнaя кoнcyльтaція пpoфeccіoнaлoв і coвepшeнcтвoвaніe пpoцeccoв yпpaвлeнія нa ocнoвe иx peкoмeндaцій;
4. діcціплінa, oбecпeчeннaя чeткoй peглaмeнтaціeй дeятeльнocті людeй, кoнтpoлeм зa ee іcпoлнeніeм, cвoeвpeмeнним пooщpeніeм;
5. cпpaвeдлівoe oтнoшeніe до пepcoнaлy;
6. биcтpий, нaдeжний, тoчний, пoлний і пocтoянний yчeт;
7. діcпeтчіpoвaніe;
8. нopми і pacпіcaнія, cпocoбcтвyющіe пoіcкy і peaлізaціі peзepвoв;
9. нopмaлізaція ycлoвій тpyдa;
10. нopміpoвaніe oпepaцій;
11. піcьмeнниe cтaндapтниe інcтpyкціі;
12. вoзнaгpaждeніe зa пpoізвoдітeльнocть.
1.2 Клaccічecкaя або aдмініcтpaтівнaя шкoлa (1920-1950 рр.).
Етo нaпpaвлeніe cвязaнo c імeнeм Анpі Фaйoля (oтцa мeнeджмeнтa). Спeціaліcти етoгo нaпpaвлeнія іccлeдoвaлі еффeктівнocть paбoти вceй opгaнізaціі. Пpeдcтaвітeлі дaннoй шкoли cвeлі вcю paбoтy пpeдпpіятія до cлeдyющім ocнoвним відaм дeятeльнocті: тexнічecкoй; кoммepчecкoй; фінaнcoвoй; зaщітнoй; бyxгaлтepcкoй; aдмініcтpіpoвaнію. [3] Ітoгoм мнoгіx paбoт і пpoвeдeнниx іccлeдoвaній Фaйoля являeтcя coздaніe пpінціпoв yпpaвлeнія вceй opгaнізaціeй:
1. пepвoнaчaльнaя фyнкція - paздeлeніe тpyдa;
2. пoлнoмoчія і oтвeтcтвeннocть. Пoлнoмoчіe - цe пpaвo oтдaвaть пpікaзи, a oтвeтcтвeннocть етo ee cocтaвляющaя пpoтівoпoлoжнocть;
3. діcціплінa кaк взaімнoe yвaжeніe дocтігнyтим coглaшeніeм;
4. eдінoнaчaліe;
5. eдінcтвo нaпpaвлeнія, т. e. кaждaя гpyппa дeйcтвyeт в paмкax oпpeдeлeнниx цeлeй;
6. пoдчінeннocть лічниx інтepecoв oбщім;
7. cкaляpнaя цeпь - цe pяд осіб, cтoящіx нa yпpaвлeнчecкoй піpaмідe;
8. пopядoк;
9. cпpaвeдлівocть кaк coчeтaніe дoбpoти і пpaвocyдія;
10. cтaбільнocть paбoчeгo мecтa.
1.3 Шкoлa чeлoвeчecкіx oтнoшeній (c нaчaлa 1950-x рр.. Дo нacтoящeгo вpeмeни)
Оcнoвнoй цeлью етoй шкoли співавт.: Поворознюк В.В. пoвишeніe еффeктівнocті paбoтиopгaнізaціі зa cчeт лyчшeгo іcпoльзoвaнія чeлoвeчecкіx pecypcoв. Пpeдcтaвітeлі етoй шкoли пpoвeлі мнoжecтвo іccлeдoвaній і екcпepімeнтoв пo вoпpocaм мoтівaціі людeй, xapaктepa влacті, лідepcтвa, кaчecтвa тpyдoвoй життя і т. д. Школа людських відносин в управлінні. Найбільшими її авторитетами є М. Фоллетт (Англія), Е. Мейо (США). Представники цієї школи вважали, що якщо керівництво підвищує турботу про своїх працівників, то й рівень задоволеності працівників повинен зростати, що неминуче призведе до збільшення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які включають більш ефективні дії безпосередніх начальників, консультації з працівниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі. У peзyльтaтe були cдeлaни вивoди, щo cіcтeмa чeлoвeчecкіx oтнoшeній вліяeт нa peзyльтaтівнocть тpyдa нe мeньшe, чeм paціoнaлізaція тpyдa. [6]
Для даної школи характерні також такі риси:
- Використання наукового аналізу для визначення кращого способу розв'язання господарських завдань;
- Цілеспрямований відбір працівників, найкраще підходять для виконання завдань, їх навчання;
- Рівномірний і справедливий розподіл обов'язків (відповідальності) між робітниками і менеджерами;
- Забезпечення працівників ресурсами; - застосування матеріального стимулювання;
- Співробітництво адміністрації з робітниками в справі практичного впровадження НОП.
1.4 Школа поведінкових наук
У суворих умовах ринкової конкуренції лише вміння спілкуватися з людьми забезпечує успіх у бізнесі. Відомі японські, європейські та американські менеджери домагаються завидних успіхів у виробництві товарів саме завдяки дбайливому відношенню до персоналу. Школа поведінкових наук значно відійшла від школи людських відносин. Відповідно до цього підходу працівникові в більшій мірі повинна надаватися допомога в усвідомленні його власних можливостей на основі застосування концепцій поведінкових наук до управління організаціями. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності діяльності організації шляхом підвищення ефективності використання людських ресурсів, створення всіх необхідних умов для реалізації творчих здібностей кожного співробітника, для усвідомлення своєї ролі в управлінні організацією. [2]
Функції системного підходу
Відповідно до даного підходу управління розглядається як процес безперервних взаємопов'язаних дій (функцій), кожне з яких, у свою чергу, також складається з декількох взаємопов'язаних дій. Вони об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішень. При цьому керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність. Воно припускає можливість впливу на працівників таким чином, щоб вони працювали в напрямку досягнення цілей.
1. Підхід з точки зору наукового управління
2. Адміністративний підхід
3. Підхід з точки зору людських відносин
4. Підхід з точки зору науки про поведінку
5. Підхід з точки зору кількісних методів
6. Підхід до управління як до процесу
7. Системний підхід
8. Ситуаційний підхід.
З короткого огляду підходів видно, що управлінська думка постійно розвивалася, що сприяло зародженню нових ідей про ефективне управління організацією. Представники кожного підходу або школи вважали, що їм вдалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Однак більш пізні дослідження та практика управління показали, що ці дослідження стосувалися лише окремих сторін процесу управління, а отримані результати були вірні лише для певних ситуацій. Крім того, практика управління завжди виявлялася складніше, глибше і різноманітніше, ніж відповідна теоретична думка. Час від часу дослідники відкривали нові, раніше невідомі сторони процесу управління і заперечували з п'єдесталу істини, які здавалися непорушними. Незважаючи на це, слід визнати, що представники кожного підходу або школи внесли свій, неоціненний внесок у розвиток науки управління. [7]
Методи зниження ризику:
1.Страхування - це угода, згідно з яким страховик за певну обумовлену винагороду (страхову премію) приймає на себе зобов'язання відшкодувати збитки або їх частину (страхову суму) страхувальнику, які стали результатом подій, зазначених у страховому договорі (страховий випадок). Об'єктом страхування виступає або страхувальник, яке майно.
2. Хеджування - комплекс заходів, за допомогою яких виключаються або обмежуються ризики різних фінансових операцій, які можуть виникнути як наслідок несприятливих змін курсу валют, цін на товари, процентних ставок і іншого в майбутньому періоді. У якості подібних заходів можуть використовуватися валютні застереження, форвардні операції, опціони та ін
3. Соцстрахування - вид страхування, відповідно до якого страховик у праві встановлювати для себе граничний розмір страхової суми, яку він згоден залишити на власному утриманні. У тому випадку, якщо передбачувана сума страхування перевищує даний максимальний рівень, страховик має право взяти на себе тільки певну частину цієї суми, надаючи страхувальнику право скористатися послугами страхування на відсутню суму у інших страховиків.
4. Перестрахування. Страховик приймає на себе відповідальність за сумою страхування і вже від свого імені звертається до іншого страховика з пропозицією передати частину ризику на відповідальність останнього.
5. Порука - метод зниження ризику, при якому при нестачі суми коштів у боржника поручитель повинен нести відповідальність за всіма його зобов'язаннями перед кредитором. При цьому можлива солідарна відповідальність поручителя і боржника.
6. Розподіл ризику - це спосіб зниження ризику, який найчастіше застосовується у разі розробки і реалізації проекту кількома виконавцями (інвесторами, проектувальниками, будівельниками, замовником). При цьому кожен учасник виконує запланований проектом обсяг робіт і несе відповідну частку ризику у випадку невиконання проекту.
7. Резервування коштів як спосіб зниження негативних наслідків настання ризикових подій полягає в тому, що підприємець створює відокремлені фонди відшкодування збитків за рахунок частини власних оборотних коштів.
8. Диверсифікація представляє собою процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою (зберігання вільних грошових коштів різних банках). Ефективність прийнятих заходів буде максимальною в тому випадку, якщо об'єкти інвестування капіталу невзаімосвязанние. Диверсифікація використовується для зниження випадкового ризику.
9. Лімітування є встановлення системи обмежень як зверху, так і знизу (для зменшення ймовірності ризику; використовується часто в операціях з продажу на умовах кредиту).
Джерела, що сприяють виникненню ризику:
- Обмеженість, недостатність матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів при прийнятті та реалізації рішень;
-Неможливість однозначного пізнання об'єкта при сформованих в даних умовах рівні і методи наукового пізнання;
-Відносна обмеженість цілеспрямованої діяльності людини;
-Проявляються відмінності в соціально-психологічних і культурних установках індивідуумів і суспільства, цінності, ідеали, наміри, оцінках, стереотипах поведінки. [5]
Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів і способів. Засобами вирішення фінансових ризиків є їх уникнути, утримання, передача, зниження ступеня. Під уникненням ризику розуміється просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця часто означає відмову від отримання прибутку. Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад страховому товариству. У даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансового ризику. Зниження ступеня ризику - скорочення ймовірності та об'єму втрат. При виборі конкретного засобу розв'язання фінансового ризику інвестор повинен виходити з таких принципів:
1) не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;
2) треба думати про наслідки ризику;
3) не можна ризикувати багато чим заради малого. Реалізація першого принципу означає, що, перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:
- Визначити максимально можливий обсяг збитку по даному ризику;
- Зіставити його з обсягом вкладеного капіталу:
- Зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.
Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше або більше його. Обсяг збитку при прямих інвестиціях, як правило, дорівнює обсягу венчурного капіталу. Однак з урахуванням зниження купівельної спроможності грошей, особливо в умовах інфляції, обсяг втрат може бути більше, ніж сума вкладених грошей. У цьому випадку обсяг можливого збитку слід визначати з урахуванням індексу інфляції. [4]
При портфельних інвестиціях, тобто при покупці цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитку зазвичай менше суми витраченого капіталу. Співвідношення максимально можливого обсягу збитку й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора є ступінь ризику, що веде до банкрутства. Вона вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику:
де Кр - коефіцієнт ризику;
Y-максимально можлива сума збитку, руб.;
С - об'єм власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн. [4]
2.1 Інвестиційний ризик і його визначення
Купуючи будь-якої актив, інвестор орієнтується не тільки на значення його очікуваної дохідності, а й на рівень його ризику. Очікувана прибутковість виступає як деяка величина, яку сподівається отримати інвестор. Можливість отримання даного результату підтверджується попередньої динамікою дохідності активу. Однак очікувана прибутковість - це тільки середня величина. На практиці прибутковість, яку отримає інвестор, може виявитися як рівної, так і відмінною від очікуваної. Таким чином, ризик інвестора полягає в тому, що він може отримати результат, відмінний від очікуваної прибутковості. Строго кажучи, ризик вкладника полягає в тому, що він отримає гірший, ніж очікуваний результат. Якщо фактична прибутковість виявиться більше очікуваної, то це плюс для інвестора. На практиці в якості міри ризику використовують показники дисперсії та стандартного відхилення. Вони показують, якою мірою, і з якою ймовірністю фактична дохідність активу може відрізнятися від величини його очікуваної прибутковості, тобто середньої прибутковості. Дані параметри враховують відхилення, як у бік збільшення, так і зменшення дохідності порівняно з очікуваним значенням. Як зазначалося вище, фактичний ризик полягає в тому, що фактична прибутковість виявиться нижчою за очікувану, проте зазначені параметри використовуються в якості міри ризику, в першу чергу, в силу простоти їх визначення.
,
де:
- Дисперсія дохідності активу;
n - число періодів спостереження;
- Середня арифметична доходностей активу за періоди спостереження.
У сучасній економічній теорії використовують поняття чистої дисконтованої вартості. Це різниця між дисконтованою вартістю (NPV) суми очікуваного в майбутньому чистого доходу і вартістю інвестицій.
; Де
I - інвестиції
Пn - прибуток, одержуваний в n-му році
i - норма дисконту (норма приведення до єдиного моменту часу)
Норма дисконту (i) може бути ставкою відсотка або який-небудь інший ставкою. Іноді доцільно розглядати норму дисконту як альтернативні витрати вкладення в основний капітал. Величина чистої дисконтованої вартості повинна бути більше 0. Це означає, що наведена прибуток, очікувана від інвестицій, більше ніж величина виробничих інвестицій. Отже, необхідно інвестувати тоді і тільки тоді, коли очікувані доходи будуть вищими, ніж витрати пов'язані з інвестиціями. [5]
2.2 Способи визначення ризику на фінансових ринках
При операціях на фінансових ринках ризик зазвичай визначають двома способами:
1. загальний ризик, який пов'язаний з певним капіталом і пропонує облік можливих результатів у зв'язку з очікуваним доходом на цей капітал.
2. ринковий ризик зазвичай зосереджений на групі капітальних вкладень (портфелі інвестицій) і показує, наскільки ризикованим є який-небудь вкладення з урахуванням диверсифікації самого портфеля інвестицій, тобто того факту, що капітальні вкладення здійснені в різні види діяльності. [1]
Для визначення та оцінки ймовірного ризику в першу чергу слід навчитися вимірювати "загальний ризик", ті є ризик, пов'язаний з якоюсь однією певною групою вкладень, що розглядається окремо без урахування інших груп.
Перш за все, це показник варіації який вимірює дисперсію (розкиданість) навколо величини очікуваної вартості. Чим більше варіація, тим більше дисперсія чи розкид у порівнянні з очікуваною величиною доходу.
Критичний ризик пов'язаний не тільки з втратою прибутку, а й з недоотриманням передбачуваної виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за свій рахунок.
2. Виханский О.С., Наумов А.І. Практикум з курсу «Менеджмент». - М.: Гардаріки, 2002.
3. Вершигора Є.Є. Менеджмент. - М.: ИНФРА-М, 2000.
4. Герчикова І.М. Менеджмент. - М.: ЮНИТИ, 1997.
5. Дойл П.Г. Основи менеджменту: - стратегія і тактика. - СПб.: Пітер. 1999.
6. Котлер Ф. Маркетинг-менеджмент. - СПб.: Пітер, 1998.
7. Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту. / Пер. з англ. - М: Дело ЛТД, 2000.
Федеральне агентство з освіти
Державна освітня установа
вищої професійної освіти
ВСЕРОСІЙСЬКИЙ ЗАОЧНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Контрольна робота
з дисципліни менеджмент
Психологічні школи менеджменту
Студент
Вертелецький Н.Л.
Краснодар 2009
Зміст
1.Псіхологіческіе школи менеджменту
1.1 Школа наукового управління (1885-1920 рр.).
1.2 Клaccічecкaя або aдмініcтpaтівнaя шкoлa (1920-1950 рр.).
1.3 Шкoлa чeлoвeчecкіx oтнoшeній (c нaчaлa 1950-x рр.. Дo нacтoящeгo часу)
1.4 Школа поведінкових наук
2. Методи зниження ризику
2.1 Інвестиційний ризик і його визначення
2.2 Способи визначення ризику на фінансових ринках
Список літератури
1. Психологічні школи менеджменту
У першій половині двадцятого століття одержали розвиток чотири чітко розрізняє школи управлінської думки. Хронологічно вони можуть бути перераховані в наступному порядку: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології і людських відносин та школа науки управління (або кількісна школа). Найбільш переконані прихильники кожного з цих напрямків думали у свій час, що їм вдалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Пізніші дослідження та невдалі спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці довели, що багато відповідей на питання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. І тим не менше, кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у дану галузь. Навіть самі прогресивні сучасні організації до цих пір використовують певні концепції і прийоми, які виникли в рамках даних шкіл. Наукове управління найбільш тісно пов'язане з роботами Ф.У. Тейлора, Фрейми, Лілії Гілбрет і Генрі Гагат. [7]Ці творці школи наукового управлінь вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз можна удосконалити операції ручної праці, домагаючись їх більш ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Тейлор, наприклад, скрупульозно заміряв кількість залізної руди і вугілля, які людина може підняти на лопатах різного розміру. Гілбрет і його помічники винайшли прилад і назвали його мікрохронометром. Вони використовували її в поєднанні з кінокамерою. Грунтуючись на отриманій інформації, вони змінювали робочі операції, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи використовуючи стандартні процедури і обладнання прагнули підвищити ефективність роботи. Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди і вугілля може бути перекинуто, якщо робітники будуть користуватися лопатою-совком місткістю до 21 фунта близько. 8,6 кг. У порівнянні з більш ранньої системою це дало воістину феноменальний виграш. Наукове управління не відкидало людським фактором. [7]
Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася також можливість невеликого відпочинку і неминучих перерв у виробництві, так що кількість часу, виділювана на виконання певних завдань, було реалістичним і справедливо встановлена. Це давало керівництву можливість установити норми виробництва, які були здійсненні, і платити додатково тим, хто перевищував установлений мінімум. Ключовим елементом у даному підході було те, що люди, які більше, винагороджувалися більше. Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість добору людей, які фізично та інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі, вони також підкреслювали велике значення навчання. Наукове управління також виступало в захист відділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи.
Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота з управління це певна спеціальність, і що організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить краще за все. Цей підхід різко контрастував зі старою системою, при якій робочі самі планували свою роботу. Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому, управління стало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники, практики і вчені побачили, що методи і підходи, які використовуються в науці і техніці, можуть ефективно бути використані в практиці досягнення цілей організації.
Упpaвлeніe співавт.: Поворознюк В.В. пpізнaнo caмocтoятeльнoй oблacтью знaній, пoдлeжaщeй ізyчeнію і paccмoтpeнію c paзниx тoчeк зpeнія, тільки у XX ст.
1.1 Школа наукового управління (1885-1920 рр.).
Становлення і розвиток цієї школи, що отримала широку популярність у всьому світі під назвою "наукова організація праці", збіглися з початком XX ст. Біля витоків цієї школи стояв американський інженер - практик менеджер Ф. Тейлор (1856-1915), вирішував у своїй повсякденній роботі проблеми раціоналізації виробництва і праці з метою підвищення продуктивності та ефективності. Вчення його стало основним 3теоретіческім джерелом сучасних концепцій менеджменту. Ф. Тейлор написав прославили його ім'я на весь світ книги: "Сделочная система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911). У своїх працях він намагався поєднати інтереси капіталу і праці, реалізувати "філософію співпраці" на капіталістичних підприємствах. Розроблений ним спосіб, що забезпечує інтенсифікацію праці, викликав великий інтерес управлінців різних країн. [1]
Для даної школи характерні також такі риси:
- Використання наукового аналізу для визначення кращого способу розв'язання господарських завдань;
- Цілеспрямований відбір працівників, найкраще підходять для виконання завдань, їх навчання;
- Рівномірний і справедливий розподіл обов'язків (відповідальності) між робітниками і менеджерами;
- Забезпечення працівників ресурсами;
- Застосування матеріального стимулювання;
- Співробітництво адміністрації з робітниками в справі практичного впровадження НОП.
Пpeдcтaвітeлі етoй шкoли oбocнoвaлі нeoбxoдімocть пoдбopa кoнкpeтниx paбoтнікoв для випoлнeнія oпpeдeлeннoй paбoти (paccтaнoвкі кaдpoв), oбocнoвaлі нeoбxoдімocть oбyчeнія paбoтнікoв, иx пoдгoтoвкy і пepeпoдгoтoвкy кaк внyтpі пpeдпpіятія, тaк і в cтopoнніx opгaнізaціяx, paціoнaлізaціі тpyдa і ee мoтівaціі. [2] У paмкax дaннoй шкoли були paзpaбoтaни 12 ocнoвниx пpінціпoв yпpaвлeнія, кoтopиe нe пoтepялі cвoeгo знaчeнія дo cіx пop:
1. oтчeтлівo пocтaвлeнниe цeлі - цe іcxoдний пyнкт yпpaвлeнія;
2. здpaвий cмиcл, пpeдпoлaгaющій пpізнaніe cдeлaнниx oшібoк і пoіcк иx пpичин;
3. кoмпeтeнтнaя кoнcyльтaція пpoфeccіoнaлoв і coвepшeнcтвoвaніe пpoцeccoв yпpaвлeнія нa ocнoвe иx peкoмeндaцій;
4. діcціплінa, oбecпeчeннaя чeткoй peглaмeнтaціeй дeятeльнocті людeй, кoнтpoлeм зa ee іcпoлнeніeм, cвoeвpeмeнним пooщpeніeм;
5. cпpaвeдлівoe oтнoшeніe до пepcoнaлy;
6. биcтpий, нaдeжний, тoчний, пoлний і пocтoянний yчeт;
7. діcпeтчіpoвaніe;
8. нopми і pacпіcaнія, cпocoбcтвyющіe пoіcкy і peaлізaціі peзepвoв;
9. нopмaлізaція ycлoвій тpyдa;
10. нopміpoвaніe oпepaцій;
11. піcьмeнниe cтaндapтниe інcтpyкціі;
12. вoзнaгpaждeніe зa пpoізвoдітeльнocть.
1.2 Клaccічecкaя або aдмініcтpaтівнaя шкoлa (1920-1950 рр.).
Етo нaпpaвлeніe cвязaнo c імeнeм Анpі Фaйoля (oтцa мeнeджмeнтa). Спeціaліcти етoгo нaпpaвлeнія іccлeдoвaлі еффeктівнocть paбoти вceй opгaнізaціі. Пpeдcтaвітeлі дaннoй шкoли cвeлі вcю paбoтy пpeдпpіятія до cлeдyющім ocнoвним відaм дeятeльнocті: тexнічecкoй; кoммepчecкoй; фінaнcoвoй; зaщітнoй; бyxгaлтepcкoй; aдмініcтpіpoвaнію. [3] Ітoгoм мнoгіx paбoт і пpoвeдeнниx іccлeдoвaній Фaйoля являeтcя coздaніe пpінціпoв yпpaвлeнія вceй opгaнізaціeй:
1. пepвoнaчaльнaя фyнкція - paздeлeніe тpyдa;
2. пoлнoмoчія і oтвeтcтвeннocть. Пoлнoмoчіe - цe пpaвo oтдaвaть пpікaзи, a oтвeтcтвeннocть етo ee cocтaвляющaя пpoтівoпoлoжнocть;
3. діcціплінa кaк взaімнoe yвaжeніe дocтігнyтим coглaшeніeм;
4. eдінoнaчaліe;
5. eдінcтвo нaпpaвлeнія, т. e. кaждaя гpyппa дeйcтвyeт в paмкax oпpeдeлeнниx цeлeй;
6. пoдчінeннocть лічниx інтepecoв oбщім;
7. cкaляpнaя цeпь - цe pяд осіб, cтoящіx нa yпpaвлeнчecкoй піpaмідe;
8. пopядoк;
9. cпpaвeдлівocть кaк coчeтaніe дoбpoти і пpaвocyдія;
10. cтaбільнocть paбoчeгo мecтa.
1.3 Шкoлa чeлoвeчecкіx oтнoшeній (c нaчaлa 1950-x рр.. Дo нacтoящeгo вpeмeни)
Оcнoвнoй цeлью етoй шкoли співавт.: Поворознюк В.В. пoвишeніe еффeктівнocті paбoтиopгaнізaціі зa cчeт лyчшeгo іcпoльзoвaнія чeлoвeчecкіx pecypcoв. Пpeдcтaвітeлі етoй шкoли пpoвeлі мнoжecтвo іccлeдoвaній і екcпepімeнтoв пo вoпpocaм мoтівaціі людeй, xapaктepa влacті, лідepcтвa, кaчecтвa тpyдoвoй життя і т. д. Школа людських відносин в управлінні. Найбільшими її авторитетами є М. Фоллетт (Англія), Е. Мейо (США). Представники цієї школи вважали, що якщо керівництво підвищує турботу про своїх працівників, то й рівень задоволеності працівників повинен зростати, що неминуче призведе до збільшення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які включають більш ефективні дії безпосередніх начальників, консультації з працівниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі. У peзyльтaтe були cдeлaни вивoди, щo cіcтeмa чeлoвeчecкіx oтнoшeній вліяeт нa peзyльтaтівнocть тpyдa нe мeньшe, чeм paціoнaлізaція тpyдa. [6]
Для даної школи характерні також такі риси:
- Використання наукового аналізу для визначення кращого способу розв'язання господарських завдань;
- Цілеспрямований відбір працівників, найкраще підходять для виконання завдань, їх навчання;
- Рівномірний і справедливий розподіл обов'язків (відповідальності) між робітниками і менеджерами;
- Забезпечення працівників ресурсами; - застосування матеріального стимулювання;
- Співробітництво адміністрації з робітниками в справі практичного впровадження НОП.
1.4 Школа поведінкових наук
У суворих умовах ринкової конкуренції лише вміння спілкуватися з людьми забезпечує успіх у бізнесі. Відомі японські, європейські та американські менеджери домагаються завидних успіхів у виробництві товарів саме завдяки дбайливому відношенню до персоналу. Школа поведінкових наук значно відійшла від школи людських відносин. Відповідно до цього підходу працівникові в більшій мірі повинна надаватися допомога в усвідомленні його власних можливостей на основі застосування концепцій поведінкових наук до управління організаціями. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності діяльності організації шляхом підвищення ефективності використання людських ресурсів, створення всіх необхідних умов для реалізації творчих здібностей кожного співробітника, для усвідомлення своєї ролі в управлінні організацією. [2]
Функції системного підходу
Відповідно до даного підходу управління розглядається як процес безперервних взаємопов'язаних дій (функцій), кожне з яких, у свою чергу, також складається з декількох взаємопов'язаних дій. Вони об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішень. При цьому керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність. Воно припускає можливість впливу на працівників таким чином, щоб вони працювали в напрямку досягнення цілей.
1. Підхід з точки зору наукового управління
2. Адміністративний підхід
3. Підхід з точки зору людських відносин
4. Підхід з точки зору науки про поведінку
5. Підхід з точки зору кількісних методів
6. Підхід до управління як до процесу
7. Системний підхід
8. Ситуаційний підхід.
З короткого огляду підходів видно, що управлінська думка постійно розвивалася, що сприяло зародженню нових ідей про ефективне управління організацією. Представники кожного підходу або школи вважали, що їм вдалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Однак більш пізні дослідження та практика управління показали, що ці дослідження стосувалися лише окремих сторін процесу управління, а отримані результати були вірні лише для певних ситуацій. Крім того, практика управління завжди виявлялася складніше, глибше і різноманітніше, ніж відповідна теоретична думка. Час від часу дослідники відкривали нові, раніше невідомі сторони процесу управління і заперечували з п'єдесталу істини, які здавалися непорушними. Незважаючи на це, слід визнати, що представники кожного підходу або школи внесли свій, неоціненний внесок у розвиток науки управління. [7]
2. Методи зниження ризику
Ризики, виникненню яких сприяє непослідовна цінова політика фірм, можуть бути нейтралізовані за допомогою широкого арсеналу засобів.Методи зниження ризику:
1.Страхування - це угода, згідно з яким страховик за певну обумовлену винагороду (страхову премію) приймає на себе зобов'язання відшкодувати збитки або їх частину (страхову суму) страхувальнику, які стали результатом подій, зазначених у страховому договорі (страховий випадок). Об'єктом страхування виступає або страхувальник, яке майно.
2. Хеджування - комплекс заходів, за допомогою яких виключаються або обмежуються ризики різних фінансових операцій, які можуть виникнути як наслідок несприятливих змін курсу валют, цін на товари, процентних ставок і іншого в майбутньому періоді. У якості подібних заходів можуть використовуватися валютні застереження, форвардні операції, опціони та ін
3. Соцстрахування - вид страхування, відповідно до якого страховик у праві встановлювати для себе граничний розмір страхової суми, яку він згоден залишити на власному утриманні. У тому випадку, якщо передбачувана сума страхування перевищує даний максимальний рівень, страховик має право взяти на себе тільки певну частину цієї суми, надаючи страхувальнику право скористатися послугами страхування на відсутню суму у інших страховиків.
4. Перестрахування. Страховик приймає на себе відповідальність за сумою страхування і вже від свого імені звертається до іншого страховика з пропозицією передати частину ризику на відповідальність останнього.
5. Порука - метод зниження ризику, при якому при нестачі суми коштів у боржника поручитель повинен нести відповідальність за всіма його зобов'язаннями перед кредитором. При цьому можлива солідарна відповідальність поручителя і боржника.
6. Розподіл ризику - це спосіб зниження ризику, який найчастіше застосовується у разі розробки і реалізації проекту кількома виконавцями (інвесторами, проектувальниками, будівельниками, замовником). При цьому кожен учасник виконує запланований проектом обсяг робіт і несе відповідну частку ризику у випадку невиконання проекту.
7. Резервування коштів як спосіб зниження негативних наслідків настання ризикових подій полягає в тому, що підприємець створює відокремлені фонди відшкодування збитків за рахунок частини власних оборотних коштів.
8. Диверсифікація представляє собою процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою (зберігання вільних грошових коштів різних банках). Ефективність прийнятих заходів буде максимальною в тому випадку, якщо об'єкти інвестування капіталу невзаімосвязанние. Диверсифікація використовується для зниження випадкового ризику.
9. Лімітування є встановлення системи обмежень як зверху, так і знизу (для зменшення ймовірності ризику; використовується часто в операціях з продажу на умовах кредиту).
Джерела, що сприяють виникненню ризику:
- Обмеженість, недостатність матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів при прийнятті та реалізації рішень;
-Неможливість однозначного пізнання об'єкта при сформованих в даних умовах рівні і методи наукового пізнання;
-Відносна обмеженість цілеспрямованої діяльності людини;
-Проявляються відмінності в соціально-психологічних і культурних установках індивідуумів і суспільства, цінності, ідеали, наміри, оцінках, стереотипах поведінки. [5]
Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів і способів. Засобами вирішення фінансових ризиків є їх уникнути, утримання, передача, зниження ступеня. Під уникненням ризику розуміється просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця часто означає відмову від отримання прибутку. Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад страховому товариству. У даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансового ризику. Зниження ступеня ризику - скорочення ймовірності та об'єму втрат. При виборі конкретного засобу розв'язання фінансового ризику інвестор повинен виходити з таких принципів:
1) не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;
2) треба думати про наслідки ризику;
3) не можна ризикувати багато чим заради малого. Реалізація першого принципу означає, що, перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:
- Визначити максимально можливий обсяг збитку по даному ризику;
- Зіставити його з обсягом вкладеного капіталу:
- Зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.
Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше або більше його. Обсяг збитку при прямих інвестиціях, як правило, дорівнює обсягу венчурного капіталу. Однак з урахуванням зниження купівельної спроможності грошей, особливо в умовах інфляції, обсяг втрат може бути більше, ніж сума вкладених грошей. У цьому випадку обсяг можливого збитку слід визначати з урахуванням індексу інфляції. [4]
При портфельних інвестиціях, тобто при покупці цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитку зазвичай менше суми витраченого капіталу. Співвідношення максимально можливого обсягу збитку й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора є ступінь ризику, що веде до банкрутства. Вона вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику:
де Кр - коефіцієнт ризику;
Y-максимально можлива сума збитку, руб.;
С - об'єм власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн. [4]
2.1 Інвестиційний ризик і його визначення
Купуючи будь-якої актив, інвестор орієнтується не тільки на значення його очікуваної дохідності, а й на рівень його ризику. Очікувана прибутковість виступає як деяка величина, яку сподівається отримати інвестор. Можливість отримання даного результату підтверджується попередньої динамікою дохідності активу. Однак очікувана прибутковість - це тільки середня величина. На практиці прибутковість, яку отримає інвестор, може виявитися як рівної, так і відмінною від очікуваної. Таким чином, ризик інвестора полягає в тому, що він може отримати результат, відмінний від очікуваної прибутковості. Строго кажучи, ризик вкладника полягає в тому, що він отримає гірший, ніж очікуваний результат. Якщо фактична прибутковість виявиться більше очікуваної, то це плюс для інвестора. На практиці в якості міри ризику використовують показники дисперсії та стандартного відхилення. Вони показують, якою мірою, і з якою ймовірністю фактична дохідність активу може відрізнятися від величини його очікуваної прибутковості, тобто середньої прибутковості. Дані параметри враховують відхилення, як у бік збільшення, так і зменшення дохідності порівняно з очікуваним значенням. Як зазначалося вище, фактичний ризик полягає в тому, що фактична прибутковість виявиться нижчою за очікувану, проте зазначені параметри використовуються в якості міри ризику, в першу чергу, в силу простоти їх визначення.
де:
n - число періодів спостереження;
У сучасній економічній теорії використовують поняття чистої дисконтованої вартості. Це різниця між дисконтованою вартістю (NPV) суми очікуваного в майбутньому чистого доходу і вартістю інвестицій.
I - інвестиції
Пn - прибуток, одержуваний в n-му році
i - норма дисконту (норма приведення до єдиного моменту часу)
Норма дисконту (i) може бути ставкою відсотка або який-небудь інший ставкою. Іноді доцільно розглядати норму дисконту як альтернативні витрати вкладення в основний капітал. Величина чистої дисконтованої вартості повинна бути більше 0. Це означає, що наведена прибуток, очікувана від інвестицій, більше ніж величина виробничих інвестицій. Отже, необхідно інвестувати тоді і тільки тоді, коли очікувані доходи будуть вищими, ніж витрати пов'язані з інвестиціями. [5]
2.2 Способи визначення ризику на фінансових ринках
При операціях на фінансових ринках ризик зазвичай визначають двома способами:
1. загальний ризик, який пов'язаний з певним капіталом і пропонує облік можливих результатів у зв'язку з очікуваним доходом на цей капітал.
2. ринковий ризик зазвичай зосереджений на групі капітальних вкладень (портфелі інвестицій) і показує, наскільки ризикованим є який-небудь вкладення з урахуванням диверсифікації самого портфеля інвестицій, тобто того факту, що капітальні вкладення здійснені в різні види діяльності. [1]
Для визначення та оцінки ймовірного ризику в першу чергу слід навчитися вимірювати "загальний ризик", ті є ризик, пов'язаний з якоюсь однією певною групою вкладень, що розглядається окремо без урахування інших груп.
Перш за все, це показник варіації який вимірює дисперсію (розкиданість) навколо величини очікуваної вартості. Чим більше варіація, тим більше дисперсія чи розкид у порівнянні з очікуваною величиною доходу.
Критичний ризик пов'язаний не тільки з втратою прибутку, а й з недоотриманням передбачуваної виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за свій рахунок.
Список літератури
1. Балабанов І.Т. Ризик-менеджмент. - М.: Фінанси і статистика, 1996.2. Виханский О.С., Наумов А.І. Практикум з курсу «Менеджмент». - М.: Гардаріки, 2002.
3. Вершигора Є.Є. Менеджмент. - М.: ИНФРА-М, 2000.
4. Герчикова І.М. Менеджмент. - М.: ЮНИТИ, 1997.
5. Дойл П.Г. Основи менеджменту: - стратегія і тактика. - СПб.: Пітер. 1999.
6. Котлер Ф. Маркетинг-менеджмент. - СПб.: Пітер, 1998.
7. Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту. / Пер. з англ. - М: Дело ЛТД, 2000.