ВИРОБНИЦТВО У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ УКРАЇНИ
Розділ V ГПК про порядок розгляду справ за участю іноземних осіб регулює:
- Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб (іноземних організацій, міжнародних організаціями з метою іноземних громадян та осіб без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність), рівні з організаціями і громадянами Республіки Білорусь (ст. 306), тобто права та обов'язки іноземних осіб в господарському процесі визначені за принципом національного режиму. Поширення на іноземних осіб національного режиму означає, що вони можуть виступати в судових процесах як позивачами і відповідачами, але також бути третіми особами, які заявляють і не заявляють самостійних вимог на предмет спору, виступати у справах про банкрутство та про встановлення фактів, що мають юридичне значення , вести справи через представників.
Можливі ситуації, коли в якій-небудь країні будуть встановлені обмеження процесуальних прав білоруських підприємців. У таких випадках Урядом Республіки Білорусь можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо іноземних осіб тих держав, в судах яких допускаються спеціальні обмеження процесуальних прав організацій і громадян Республіки Білорусь;
- Судочинство у справах за участю іноземних осіб здійснюється за загальними правилами судочинства, передбаченим ГПК, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами Республіки Білорусь. Крім того, до ГПК підкреслюється також, що поряд із загальними принципами судочинства господарські суди керуються принципами пріоритету міжнародних договорів, дотримання юрисдикції іноземних судів та інших правозастосовних органів, а також принципом взаємності (ст. 307). У ньому міститься також норма про порядок визначення процесуальної правоздатності іноземних осіб та міжнародних організацій (ст. 309). За загальним правилом процесуальна правоздатність іноземної організації визначається за законом іноземної держави, в якому вона заснована. Якщо іноземна організація не має за вказаним законом процесуальної правоздатністю, то вона може бути визнана правоздатною у відповідності до законодавства Республіки Білорусь. Процесуальна правоздатність міжнародної організації встановлюється на основі міжнародного договору, відповідно до якого вона створена, її установчих документів або міжнародним договором Республіки Білорусь;
- Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається за загальним правилом - якщо відповідач знаходиться, а громадянин має місце проживання на території Республіки Білорусь. Винятки з нього зроблені для суперечок про визнання права власності на будівлі, споруди, земельні ділянки і т.д., а також для суперечок за позовами до перевізників, що випливають з договору перевезення (ст. 310). Справа, прийняте господарським судом до розгляду з дотриманням встановлених правил, дозволяється їм по суті, хоча б під час провадження у зв'язку зі зміною місця знаходження осіб, що беруть участь у справі, або іншими обставинами воно стало підсудна суду іншої держави.
У ГПК не обмовляється форма угоди сторін про підсудність справ. За загальним правилом така угода має мати письмову форму. Але конкретне вираження письмової форми угоди може бути різним. Угода сторін про передачу на вирішення господарського суду розбіжностей чи про зміну підсудності може бути виражене в різних формах, які свідчать про мовчазної згоди учасників економічних відносин на розгляд спору в державному суді. Така угода може бути виражено і у формі конкретних дій: подання позовної заяви або заперечення на позов, уявлення доказів і т.п.
Крім того, у ст. 310 ГПК встановлено наступні принципові особливості:
1) якщо справу за правилами, викладеним в ГПК, підсудна тільки господарському суду Республіки Білорусь, він розглядає справу і виносить рішення навіть у тих випадках, коли тотожне справа перебуває у провадженні суду іншої держави або вже розглянуто цим судом;
при подвійний підсудності спору справу в господарському суді підлягає припиненню, якщо тотожне справу в суді іншої держави було порушено раніше;
якщо за наявності угоди про підсудність справи суду іншої держави провадження у справі згідно з загальними правилами підсудності було порушено у господарському суді, він припиняє провадження у справі в разі заяви відповідачем відповідного клопотання до викладу заперечень проти позову;
виняткова підсудність не може бути змінена угодою сторін;
непідсудність справи господарському суду є підставою для відмови у прийнятті заяви;
господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі за своєю ініціативою на будь-якій стадії процесу, якщо виявить, що справа підсудна суду іншої держави і якщо інше не встановлено ГПК, міжнародним договором Республіки Білорусь або угодою сторін.
Законодавство іноземних держав з питання визначення підсудності справ з участю іноземних осіб передбачає різні критерії. В основному підсудність визначається на основі громадянства відповідача (Франція, Італія) або доміциля (місце знаходження або проживання) відповідача (Німеччина). У країнах загального права питання про міжнародну підсудності вирішується на основі формального принципу - фактичної можливості вручення відповідачу наказу про виклик до суду (Англія) 1. Була зроблена спроба уніфікувати за допомогою міжнародних договорів настільки різні підходи до визначення міжнародної підсудності. Найбільш відомий міжнародно-правовий документ з цього питання - Брюссельська конвенція 1968 року про юрисдикції та примусовому виконанні іноземних судових рішень у цивільних і комерційних справах як критерію визначення юрисдикції називає одна ознака-відповідача. У міжнародно-правовій літературі зазначалося, що введення тільки одного критерію домицилирования в якості загального правила юрисдикції призвело до неоднозначності, заплутаності європейської судової практики з цього питання 1.
Різні міжнародні договори передбачають різні критерії судової юрисдикції договірних держав. Наприклад, відповідно до Конвенції між Союзом РСР та Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах від 25 січня 1979 суд договірної держави вважається компетентним розглянути спір не тільки в тому випадку, якщо на його території відповідач має постійне місце проживання або місцеперебування, але також в ряді випадків незалежно від місцезнаходження відповідача за наявності таких умов:
спір стосується діяльності підприємства (філії) торговельного, промислового чи іншого характеру, яке відповідач має на території цієї держави;
зобов'язання за договором, що є предметом спору, була чи повинна бути виконано на території даної держави;
на території даної держави мав місце факт, що з'явився підставою для деліктної відповідальності 2.
У справах за участю іноземних осіб існують проблемні питання, які потребують подальшого регулювання.
Зокрема, ще на стадії підготовки справи до судового розгляду у суду виникає необхідність встановити, чи дійсно іноземна особа бере участь у справі, тобто провести ідентифікацію іноземного особи.
Таку обов'язок суду слід закріпити в процесуальному законі. «Доказами, що підтверджують відношення даної особи до числа іноземних, може служити виписка з торгового реєстру країни походження особи або іншого еквівалентного доказу юридичного статусу іноземної особи відповідно до законодавства країни його місцезнаходження, громадянства або постійного місця проживання» 1.
Всі документи, що подаються іноземною особою до суду, повинні бути легалізовані, якщо міжнародним договором не передбачено інші правила. Така норма також повинна бути в процесуальних кодексах. Легалізація документів означає, що на них повинна бути проставлена позначка відомства, що здійснює встановлення та засвідчення справжності підписів на цих документах, і відповідність їх законам держави перебування. Скасування вимоги легалізації процесуальних документів може бути передбачена в міжнародних договорах. Це можуть бути як двосторонні, так і багатосторонні міждержавні договори (наприклад, Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписана в Гаазі 5 жовтня 1961 р. 2, а також Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами - членами СНД 22 січня 1993 р. у місті Мінську 3. Оскільки іноземні особи, які звертаються за судовим захистом, можуть представляти держави, які не підписали відповідних міжнародних договорів про скасування легалізації документів, то суд повинен перевірити це питання також на стадії підготовки справи до судовому розгляду.
На цій же стадії або при винесенні рішення господарський суд повинен визначити джерело матеріального права, яким він буде керуватися при вирішенні виник між сторонами спору. Виходячи з пріоритету міжнародних договорів над національним законодавством, суд зобов'язаний перевірити, чи відноситься пропонований сторонами правовий акт до числа міжнародних договорів. Така оцінка проводиться з урахуванням вимог норм міжнародного права 1 і застосовуваного національного закону.
Яке право належить застосовувати до спірних правовідносин, суд визначає відповідно до колізійними нормами міжнародних договорів, а також національним цивільним законодавством відповідної держави.
Прикладом міжнародного договору в цьому сенсі може служити Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (Київ, 1992 р.) 2. Норма ст. І цієї Угоди передбачає, що цивільне законодавство однієї договірної держави застосовується на території іншої держави при дотриманні наступних правил:
а) цивільна правоздатність та дієздатність юридичних осіб і підприємців визначається за законодавством держави - учасниці СНД, на території якої заснована юридична особа, зареєстрований підприємець;
б) до відносин, що випливають з права власності, застосовується законодавство місця знаходження майна. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається за законодавством держави, де транспортний засіб внесено до реєстру;
в) виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно визначається за законодавством держави, на території якої майно знаходилося в момент, коли мала місце дія або інша обставина, що послужила підставою виникнення або припинення такого права. Виникнення або припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом угоди, визначається за законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін;
г) форма угоди визначається за законодавством місця її здійснення. Форма угод з приводу будівель, іншого нерухомого майна та прав на нього визначається за законодавством місця знаходження такого майна;
д) форма і термін дії доручення визначаються за законодавством держави, на території якої видана довіреність;
є) права і обов'язки сторін по угоді визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачено угодою сторін;
ж) права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де мала місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Це законодавство не застосовується, якщо дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством місця розгляду спору не є протиправними;
з) питання позовної давності вирішуються за законодавством держави, що застосовується для регулювання відповідних відносин.
Якщо в міжнародному договорі немає відповідної колізійної норми, застосовуваної до спірних правовідносин, суд повинен звернутися до колізійних норм внутрішнього цивільного законодавства.
Наприклад, ГК Республіки Білорусь встановлює, що:
цивільна правоздатність іноземних організацій, які не є юридичними особами з іноземної праву, визначається за правом країни, де організація заснована (ст. 1110);
зовнішньоекономічна угода, хоча б одним із учасників якої є юридична особа або громадянин Республіки Білорусь, здійснюється незалежно від місця укладання угоди в письмовій формі (ст. 1116);
право власності та інші речові права на рухоме майно, що знаходиться в дорозі за правочином, визначаються за правом країни, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено угодою сторін (ст. 1122).
Враховуючи важливість цієї категорії справ, Президія Вищого Господарського Суду затвердив Методичні рекомендації з розгляду господарських (економічних) спорів за участю іноземних осіб. У названому документі висловлені рекомендації для господарських судів Республіки Білорусь з важливих для судової практики питань, яким чином повинна здійснюватися оцінка підсудності спору за участю іноземного особи, в чому полягає специфіка оцінки доказів у таких справах, порядок встановлення статусу іноземної особи і визначення застосовуваного права, в тому числі міжнародних угод.
Питання про надання правової допомоги виникає, коли суд, який розглядає економічні спори в одній державі, зустрічається з необхідністю виконання будь-яких процесуальних дій на території іншої держави. Через те, що владні повноваження господарського суду обмежені рамками своєї держави, а необхідність здійснення окремих процесуальних дій існує, господарський суд звертається з дорученням до іноземного суду, використовуючи спеціальну процедуру.
У ст. 313 ГПК регулюється порядок направлення і виконання судових доручень. Так, господарський суд виконує передані йому в порядку, встановленому законодавством, доручення судів іноземних держав щодо виконання окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, отримання письмових доказів, виробництво експертизи, огляд на місці та ін.)
При цьому спеціально обмовляється, що доручення не підлягає виконанню, якщо:
ця дія суперечить суверенітету Республіки Білорусь або загрожує безпеці Республіки Білорусь;
виконання не входить до компетенції господарського суду;
міжнародним договором Республіки Білорусь встановлений інший порядок виконання доручень. Відмовитися виконати доручення іноземного суду у непередбачуваних законодавством підставами неприпустимо. Це суперечить практиці міжнародного спілкування, що передбачає дотримання взаємної ввічливості, поваги та засуджує акти недружелюбності.
Виконання судових доручень провадиться за нормами процесуального законодавства країни, де зберігається запитаний суд, якщо інше не встановлено міжнародним договором.
Господарські суди Республіки Білорусь можуть у встановленому порядку звертатися до судів іноземних держав з дорученнями про виконання окремих процесуальних дій. Важливе значення набуває точне дотримання порядку руху доручення до виконавця.
Постановою Президії Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 6 лютого 2003 р. № 4 затверджені Методичні рекомендації з метою пояснення проблемних питань при наданні правової допомоги і виконання судових рішень за участю іноземних осіб. У них, зокрема, роз'яснюється, які з міжнародних угод мають:
загальний характер (Конвенція з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р.: Конвенція, що скасовує легалізацію іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 р.; Конвенція про отримання доказів за кордоном у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р. і ін) ;
регіональний характер (Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., та ін);
межгосударственный двусторонний характер (Договор между Республикой Беларусь и Китайской Народной Республикой о правовой помощи по гражданским и уголовным делам от 20 октября 1992 г.; Договор между Республикой Беларусь и Литовской Республикой о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам от 20 октября 1992 г. и др.). Дается также толкование, в каких случаях применяется конкретный вид международного соглашения.
Хозяйственные суды Республики Беларусь оказывают правовую помощь в объеме, который вытекает из полномочий, установленных международным договором и хозяйственным процессуальным законодательством Республики Беларусь. Если для оказания правовой помощи требуется совершение отдельных процессуальных действий, которые находятся в пределах подведомственности споров хозяйственных судов Республики Беларусь, но в силу закона их выполнение не входит в компетенцию хозяйственного суда, хозяйственный суд принимает на себя исполнение в части, которая может быть им исполнена. Невыполненная часть обращения об оказании правовой помощи в установленном законодательством Республики Беларусь порядке направляется хозяйственным судом для исполнения в компетентный орган. Об обстоятельствах, препятствующих исполнению части обращения об оказании правовой помощи и о компетентном органе, которому передается выполнение отдельных процессуальных действий, хозяйственный суд Республики Беларусь должен известить запрашивающий компетентный иностранный орган в порядке, установленном международным договором, законодательством Республики Беларусь и названными выше Методическими рекомендациями.
При обращении за оказанием правовой помощи, при оказании правовой помощи сношения с компетентными органами государств, с которыми Республика Беларусь состоит в договорно-правовых отношениях, осуществляются в порядке, установленном международным договором. На основании Конвенции по вопросам гражданского процесса (1954 г.), Конвенции о вручении за границей судебных и внесудебных документов по гражданским и торговым делам (1965 г.), Конвенции о получении доказательств за границей по гражданским или торговым делам (1970 г.), Конвенции о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (1993 г., старая редакция) сношения осуществляются через центральные органы, определенные государством для этих целей (как правило, это министерство юстиции иностранного государства).
На основании двусторонних договоров сношения осуществляются также через центральные органы, установленные государством и указанные в международном договоре (сношение с Финляндской Республикой осуществляется через Министерство иностранных дел Финляндии).
По вопросам, вытекающим из экономических правоотношений, центральным органом Республики Беларусь является Высший Хозяйственный Суд (за исключением Договора между Республикой Беларусь и Китайской Республикой о правовой помощи по гражданским и уголовным делам от 20 октября 1992 г., в котором центральным органом установлено Министерство юстиции Республики Беларусь).
Международным договором может быть предусмотрена возможность осуществления непосредственных сношений. Такой порядок установлен, в частности, Соглашением о порядке разрешения споров, связанных с осуществлением хозяйственной деятельности (1992 г.), Конвенцией о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (1993 г., новая редакция).
При оказании правовой помощи (признание и принудительное исполнение решений) и при обращении за оказанием таковой сношения с компетентными органами государств, с которыми Республика Беларусь не состоит в договорных отношениях по вопросам оказания правовой помощи, осуществляются Высшим Хозяйственным Судом по дипломатическим каналам при содействии Министерства иностранных дел Республики Беларусь.
При обращении о правовой помощи, состоящей в выполнении отдельных процессуальных действий либо вручении судебных документов, судья выносит определение, которое направляет в компетентный орган в пятидневный срок согласно ст. 170 ХПК. Документы оформляются в соответствии с требованиями международных договоров и законодательства Республики Беларусь. При оказании правовой помощи на основании международных договоров, в которых принимает участие Республика Беларусь, хозяйственные суды должны пользоваться формулярами, которые содержатся в приложениях к этим международным договорам, а в отсутствие таковых - в приложениях 1-10 к вышеупомянутым Методическим рекомендациям.
Ходатайство об оказании правовой помощи и прилагаемые документы излагаются на языке, предусмотренном международным договором, либо сопровождаются переводом на этот язык. В соответствии с Конвенцией о вручении за границей судебных и внесудебных документов по гражданским и торговым делам (1965 г.), Конвенцией о получении доказательств за границей по гражданским или торговым делам (1970 г.) документы составляются либо переводятся на государственный язык запрашиваемого государства, либо на французский, либо на английский язык. Конвенция по вопросам гражданского процесса (1954 г.) предусматривает язык запрашиваемых властей либо язык, о котором достигнута договоренность между заинтересованными государствами. В соответствии с Кон в енцией о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (1993 г.), Соглашением о порядке разрешения споров, связанных с осуществлением хозяйственной деятельности (1992 г.), документы излагаются (сопровождаются переводом) на государственном языке запрашиваемого государства либо на русском языке. На основании двусторонних договоров о правовой помощи документы излагаются либо переводятся, как правило, на государственный язык запрашиваемого государства.
Перевод должен быть надлежащим образом заверен. Заверение документов производится органами нотариата. Документ, состоящий из двух и более листов, должен быть прошит, листы пронумерованы. Количество прошитых листов заверяется подписью лица, совершившего нотариальное действие, и скрепляется печатью. Документы, относящиеся к хозяйственному судопроизводству, могут быть переведены и заверены переводчиками Белорусской торгово-промышленной палаты.
В поручениях хозяйственных судов компетентным иностранным органам указывается наименование хозяйственного суда, дающего поручение, и государство компетентного иностранного органа, к которому обращено поручение, содержание просьбы (вручение документа, производство истребования и исследования доказательств, засвидетельствование подлинности подписи или верности копии документа и т.п.), а также необходимые сведения по существу поручения. В поручении о вручении документов обязательно указывается адрес лица, которому документ должен быть вручен, и точное наименование вручаемого документа.
К поручению прилагаются надлежащим образом оформленные документы: извещение о судебном разбирательстве, копия искового заявления и др. При обращении с иском в суд истец обязан подавать исковое заявление в письменной форме с копиями по числу ответчиков (ч. 1 ст. 123 ХПК), а также сопровождать исковое заявление переводом (в соответствии с международным договором либо на государственный язык государства) с копиями по числу ответчиков.
Судебные поручения компетентным иностранным органам государств, с которыми Республика Беларусь имеет договоры о правовой помощи, о выполнении процессуальных действий в ходе судебного разбирательства, предусмотренных ХПК, направляются хозяйственными судами не позднее чем за шесть месяцев до дня рассмотрения дела, а компетентным иностранным органам других государств - не позднее чем за десять месяцев до дня рассмотрения дела в соответствии с положениями международного соглашения.
Выполнение судебных поручений иностранных судов по хозяйственным (экономическим) спорам, в том числе поручений о вручении документов, производится в соответствии с законодательством Республики Беларусь. Судья при этом руководствуется положениями ст. 82, 83, 313 ХПК. В случае если запрашивающий компетентный иностранный суд просит о соблюдении особой формы исполнения судебного поручения, то такая просьба удовлетворяется при условии, что указанная форма не противоречит законодательству Республики Беларусь.
При получении поручения иностранного суда хозяйственный суд проверяет правильность оформления документов. Документы должны быть оформлены в соответствии с требованиями международного договора, скреплены подписью компетентного лица (как правило, судьи) и подтверждены гербовой печатью.
Исполнение судебных поручений компетентных иностранных судов о выполнении отдельных процессуальных действий (истребование, осмотр и исследование доказательств, проведение экспертизы и др.) осуществляется в судебном заседании либо в ином порядке в соответствии с хозяйственным процессуальным законодательством Республики Беларусь и международным договором. Вручение документов также производится в судебном заседании.
По результатам выполнения судебного поручения (вручения документов) выносится определение, которое в трехдневный срок вместе с подтверждением о вручении документов возвращается запрашивающему компетентному иностранному органу в порядке, определенном нормами применяемого соглашения, в отсутствие такового - нормами законодательства Республики Беларусь.
Судебное поручение исполняется в десятидневный срок (ч. 3 ст. 82 ХПК). В случае исполнения поручения в судебном заседании, десятидневный срок исполнения исчисляется, начиная со дня поступления документов судье до даты вынесения определения о результатах выполнения поручения. После вынесения определения оно вместе с прилагаемыми документами в трехдневный срок направляется запрашивающему компетентному органу. В случае пересылки документов адресату по почте судья отправляет их не позднее десятого дня с момента поступления.
Хозяйственный суд, исполнивший судебное поручение компетентного иностранного суда, составляет справку о расходах, связанных с исполнением. При этом учитываются все судебные расходы согласно международному соглашению и ХПК.
Порядок исполнения в Республике Беларусь решений иностранных судов, международных арбитражных (третейских) судов определяется международными договорами Республики Беларусь и национальным законодательством, в том числе Приложением № 2 к ХПК.
Вопрос о разрешении принудительного исполнения решения иностранного суда рассматривается по ходатайству взыскателя Высшим Хозяйственным Судом либо хозяйственным судом области (города Минска) по месту нахождения (жительства) должника, а если должник не имеет места нахождения (жительства) в Республике Беларусь либо место нахождения (жительства) неизвестно - по месту нахождения его имущества. Рассмотрение ходатайства производится хозяйственным судом в открытом судебном заседании с извещением должника о времени и месте рассмотрения ходатайства.
Признанию и принудительному исполнению в соответствии с международными договорами подлежат решения хозяйственных судов, нотариальные акты в отношении денежных обязательств, постановления суда в форме решения, определения, постановления об утверждении мирового соглашения (далее - решения). Международным договором могут быть установлены дополнительные виды документов, подлежащих принудительному исполнению.
Судья, вынесший решение по существу, должен разъяснить взыскателю, что вопрос о принудительном исполнении решения хозяйственного суда разрешается компетентным органом страны, на территории которой предполагается исполнение решения, по ходатайству взыскателя. В приказах о принудительном исполнении решений по делам, по которым ответчики находятся за пределами Республики Беларусь, сумму основного долга и сумму расходов по государственной пошлине судьям следует указывать в валюте заявленного требования. Законодательство Республики Беларусь предусматривает возможность отказа в разрешении принудительного исполнения решения иностранного суда в случаях, когда:
решение по законодательству государства, на территории которого оно было вынесено, не вступило в законную силу;
сторона, против которой вынесено решение, была лишена возможности принять участие в процессе вследствие того, что ей не было своевременно и надлежащим образом вручено извещение о рассмотрении дела;
рассмотрение дела относится к исключительной компетенции хозяйственного суда или иного органа Республики Беларусь;
имеется вступившее в законную силу решение хозяйственного суда по спору между теми сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям или в производстве хозяйственного суда имеется дело, возбужденное по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям до возбуждения дела в иностранном суде;
истек срок давности предъявления решения к принудительному исполнению, предусмотренный ХПК;
исполнение решения противоречило бы суверенитету Республики Беларусь или угрожало бы ее национальной безопасности либо противоречило бы основным принципам законодательства Республики Беларусь.
Решения иностранных судов, не требующие принудительного исполнения, признаются без какого-либо дальнейшего производства, если со стороны заинтересованного лица не поступят возражения против этого. Возражения рассматриваются в таком же порядке, что и ходатайства об исполнении.
Правила, установленные ХПК и Приложением № 2 к нему для признания и исполнения решений иностранных судов, применяются и к иностранным арбитражным (третейским) решениям за исключением отдельным норм. В частности, в признании или приведении в исполнение арбитражного решения может быть отказано:
1) по просьбе стороны, против которой оно направлено, если эта сторона представит компетентному суду, в котором испрашивается признание или приведение в исполнение, доказательства того, что одна из сторон в арбитражном соглашении была в какой-либо мере недееспособна;
либо это соглашение недействительно по закону, который стороны применили, а при отсутствии указания на такой закон - по закону страны, где решение было вынесено;
либо сторона, против которой вынесено решение, не была должным образом уведомлена о назначении арбитра или арбитражном разбирательстве или по другим причинам не могла представить свои объяснения;
либо решение вынесено по спору, не предусмотренному арбитражным соглашением или не подпадающему под его условия, или содержит постановления по вопросам, выходящим за пределы арбитражного соглашения, с тем, однако, что если постановления по вопросам, охватываемым арбитражным соглашением, могут быть отделены от тех, которые не охватываются таким соглашением, то часть арбитражного решения, в которой содержатся постановления по вопросам, охватываемым арбитражным соглашением, может быть признана и приведена в исполнение;
либо состав третейского суда или арбитражная процедура не соответствовали соглашению сторон или в отсутствие такового не соответствовали законодательству той страны, где имело место арбитражное разбирательство;
либо решение еще не стало обязательным для сторон, или было отменено, или его исполнение было приостановлено судом страны, в которой или в соответствии с законом которой оно было вынесено;
2) если хозяйственный суд найдет, что объект спора не может быть предметом арбитражного разбирательства по законодательству Республики Беларусь, либо признание и приведение в исполнение этого арбитражного решения противоречит публичному порядку Республики Беларусь.
Следует иметь в виду, что Республика Беларусь, как и ряд других государств СНГ, является участницей международного Соглашения о порядке разрешения споров, связанных с осуществлением хозяйственной деятельности (подписано 20 марта 1992 г. в городе Киеве). Этим Соглашением предусматривается не только порядок рассмотрения дел, но и взаимное признание и исполнение решений, вынесенных арбитражными (хозяйственными, экономическими) судами одной из стран-участниц, на территориях других стран-участниц.
Соглашение устанавливает, что приведение в исполнение решения суда производится по ходатайству заинтересованной стороны (ст. 8).
К ходатайству прилагаются:
должным образом заверенная копия решения, о принудительном исполнении которого возбуждено ходатайство;
официальный документ о том, что решение вступило в законную силу, если этого не видно из текста самого решения;
доказательства извещения другой стороны о процессе;
исполнительный документ. В соответствии с указанным Соглашением в приведении в исполнение решения .может быть отказано по просьбе стороны, против которой оно направлено, только если эта сторона представит компетентному суду по месту, где испрашивается исполнение, доказательства того, что:
судом запрашиваемого государства - участника СНГ ранее вынесено вступившее в законную силу решение по делу между теми же сторонами, о том же предмете и по тому же основанию;
имеется признанное решение компетентного суда третьего государства - участника СНГ либо государства, не являющегося членом Содружества, по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тому же основанию;
спор в соответствии с Соглашением разрешен некомпетентным судом;
другая сторона не была извещена о процессе;
истек трехгодичный срок давности предъявления решения к принудительному исполнению.
Указанное Соглашение содержит и другие нормы в отношении исполнения судебных решений. Однако оно не решает в полной мере задачу унификации механизма исполнения иностранных решений на территории всех государств - участников СНГ.
Решения, вынесенные в отношении лиц, расположенных в иностранных государствах, подлежат исполнению компетентными иностранными органами по месту нахождения должника либо его имущества в соответствии с международными договорами и национальным законодательством страны исполнения.
Срок предъявления иностранного судебного решения к исполнению, установленный международными соглашениями, исчисляется в три года с момента вступления решения в законную силу. Датой предъявления решения к исполнению считается дата предъявления ходатайства о признании и принудительном исполнении решения в компетентный иностранный орган, а в случае направления ходатайства по почте - дата его принятия отделением связи.
Международным договором может быть установлен иной срок для предъявления решений к исполнению. Данный срок восстановлению, продлению и приостановлению не подлежит.
Ходатайство о признании и принудительном исполнении за пределами Республики Беларусь решения хозяйственного суда Республики Беларусь, адресованное компетентному иностранному органу, взыскатель подает в компетентный иностранный орган, определенный международным договором. Международным договором может быть предусмотрен иной порядок подачи ходатайства, а также возможность непосредственного обращения в компетентный рассматривать такое ходатайство суд. В государствах, с которыми Республика Беларусь не имеет договорно-правовой основы для признания и принудительного исполнения решений судов, исполнение иностранных решений происходит на основании международных принципов вежливости и взаимности.
Ходатайство о признании и принудительном исполнении решений хозяйственных судов Республики Беларусь оформляется взыскателем самостоятельно в соответствии с национальным законодательством, если международным договором не предусмотрено иное. При оформлении ходатайства следует использовать формы, рекомендуемые в приложениях к международным договорам, в отсутствие таковых - в приложениях № 1-10 названных выше Методических рекомендаций. Ходатайство должно содержать наименование взыскателя, его почтовый и юридический адреса, банковские реквизиты. Также указывается известное название должника, его адреса и реквизиты. Ходатайство подписывается уполномоченным лицом и скрепляется печатью взыскателя. Если ходатайство подписывается лицом, уполномоченным на совершение таких действий доверенностью, к ходатайству прилагается должным образом оформленная доверенность на языке, предусмотренном международным договором либо на государственном языке государства, в котором происходит принудительное исполнение решения.
К ходатайству взыскатель прилагает документы или надлежащим образом заверенные их копии, указанные в международном договоре.
В соответствии с Соглашением о порядке разрешения споров, связанных с осуществлением хозяйственной деятельности (1992 г.), исполнение решений происходит на основе следующих документов (ст. 8):
ходатайство стороны;
копия должным образом заверенного решения или решение;
официальный документ о том, что решение вступило в законную силу, если это не усматривается из самого решения;
доказательства извещения другой стороны о процессе;
исполнительный документ.
В соответствии с другими международными договорами Республики Беларусь могут быть предусмотрены иные документы. Так, на основании межгосударственных двусторонних договоров о правовой помощи, как правило, необходимы следующие документы:
копия должным образом заверенного решения или решение;
официальный документ о том, что решение вступило в законную силу, если это не следует из самого решения;
доказательства извещения другой стороны о процессе;
справка в случае частичного исполнения;
переводы соответствующих документов.
На основании Договора между Республикой Беларусь и Республикой Польша о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным, трудовым и уголовным делам (1994 г.) названные документы представляются в двух экземплярах. Перевод документов также представляется в двух экземплярах.
При исполнении решения в государстве, с которым Республика Беларусь не состоит в договорно-правовых отношениях по вопросам признания и принудительного исполнения решений, взыскатель самостоятельно оформляет ходатайство по правилам, изложенным в п. 3.5 раздела III указанных Методических рекомендаций.
К ходатайству прилагается решение, которое сопровождается переводом на государственный язык государства, в котором должно происходить исполнение.
Взыскатель может приложить также следующие документы:
документ, подтверждающий соглашение сторон по делам договорной подсудности;
официальный документ о том, что решение вступило в законную силу и подлежит исполнению;
доказательства извещения другой стороны о процессе;
документ, подтверждающий частичное исполнение решения, если таковое имело место;
иные документы, относящиеся к данному решению;
переводы направляемых документов.
Перевод и заверение ходатайства и документов осуществляется в соответствии с правилами, изложенными в п. 1.2 раздела II названных Методических рекомендаций.
Направляемые документы подвергаются процедуре легализации, если международным договором не предусмотрено иное.
Для государств - участников Конвенции, отменяющей легализацию иностранных официальных документов (1961 г.), заверение документов производится путем проставления апостиля. Право проставления апостиля в Республике Беларусь имеют: Министерство юстиции Республики Беларусь - на документах, исходящих из учреждений юстиции и судов, и Министерство иностранных дел Республики Беларусь - на всех иных видах документов. В иных случаях документы легализуются через посольские, консульские учреждения государства, в которое направляются. Порядок консульской легализации документов, направляемых в Республику Беларусь, осуществляемой консулами Республики Беларусь, определяется Министерством иностранных дел Республики Беларусь.
Решения иностранных международных коммерческих арбитражных (третейских) судов, в том числе и решения коммерческих арбитражей стран СНГ, подлежат признанию и исполнению хозяйственными судами Республики Беларусь на основании Конвенции о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений, подписанной в Нью-Йорке 29 декабря 1958 г.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканських референдумі 24 листопада 1996 р. і 17 жовтня 2004р.).
Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня 1998 р. N 219-З Прийнято Палатою представників 11 листопада 1998 року. Схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998 року.
Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гариовский: Под общ. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.