Про роман Сашка Соколова Школа для дурнів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Вадим Руднєв

"Школа для дурнів" - роман російського письменника-емігранта Саші Соколова (1974), один із самих складних текстів російського модернізму і в той же час одне з найтепліших, проникливих творів ХХ ст. У цьому сенсі "Школа для дурнів" нагадує фільм Андрія Тарковського "Дзеркало" - та ж складність художньої мови, та ж автобіографічна підоснова, ті ж російські надполітіческіе філософські узагальнення.

Сюжет "Школи для дурнів" майже неможливо переказати, тому що, по-перше, в ньому закладена нелінійна концепція часу-пам'яті (так само як і в "Дзеркалі" Тарковського) і, по-друге, тому, що він побудований не по наскрізного драматичному принципом, а за "номерному". Це музичний термін; за номерним принципом будувалися ораторії та опери в ХVII - ХVIII ст.: Арії, дуети, хори, речитативи, інтермедії, а наскрізне дію бачиться крізь музику - музика важливіше. Ось і в "Школі для дурнів" - "музика важливіше". Між сюжетом і стилем тут не прокласти і леза бритви (пізніше сам Соколов назвав такий жанр "проезіей").

Музичність, між тим, задана вже в самому заголовку: "школами" називалися збірки етюдів для початківців музикантів ("для дурнів"). Але в російській культурі Іванушка-дурник, як відомо, виявляється розумніший за всіх, тому назва прочитується ще як "школа вищої майстерності для прозаїків", якою вона і є. Інший зміст назви, речовий - це, звісно, ​​метафора "задуренной більшовиками" Росії.

У центрі оповідання розповідь хлопчика з роздвоєною свідомістю, якщо називати речі своїми іменами - шизофреніка. Тим часом за винятком того факту, що з певного часу герой вважає, що їх двоє, і часом не відрізняє ілюзію, власну мрію від реальності, в іншому це дивно симпатичний герой рідкісної духовності і внутрішньої теплоти і доброти.

Дія "Школи для дурнів" перескакує з дачі, де герой живе "в будинку свого батька", прокурора, постаті вкрай непривабливою, в місто, в школу для недоумкуватих. Герой закоханий у вчительку Вету Аркадіївну. У нього є також улюблений наставник Павло (Савл) Петрович Норвегії, вчитель географії, закоханий у свою чергу, в ученицю спецшколи Розу Вєтрова. Втім, реальність цих "жіночих персонажів" досить сумнівна, так як Вета Аркадіївна Акатова у свідомості героя легко перетворюється на "гілку акації", а остання - в залізничну гілку, на якій їдуть потяги і електрички з міста на дачу. А Роза Вєтрова теж легко "географізіруется" в "розу вітрів" - професійний символ вчителя Норвегова, улюбленця всіх учнів, викривача всякої фальші і неправди, за що його ненавидять інші вчителі і директор Перилла.

У центрі сюжету-стилю три вузли: закоханість героя у вчительку і пов'язані з цим внутрішні переживання і епізоди, наприклад явно віртуальне сватання у батька вчительки, репресованого та реабілітованого академіка Акатова; перетворення героя в двох, після того як він зірвав річкову лілію "німфея альбу "(Німфея стає з тих пір його ім'ям); alter ego Німфеї виступає як суперник у його любові до вете Аркадіївні; нарешті, історія звільнення" по щучому велінню "і дивна смерть вчителя Норвегова, про яку він сам розповідає своїм учням, які прийшли відвідати його на дачі.

Все інше в "Школі для дурнів" - це, скажімо так, шалене кохання автора до російської мови, любов пристрасна і взаємна.

"Школі для дурнів" подані три епіграфа, кожен з яких містить ключ до сюжетно-стилістичному змісту роману.

Перший епіграф з "Діяння Апостолів": "Але Савл, що й Павло він, переповнився Духа Святого і на нього споглянув, сказав: О, повний всякого підступу та всілякої злости, сину дияволів, ворог всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг? ".

Сюжетно цей епіграф пов'язаний з фігурою Павла (Савла) Петровича, викривача шкільної неправди і фальші, якого за це звільнили "за щучим". Стилістично епіграф пов'язаний зі стихією "плетіння словес", стилю, що панує в російській літературі ХVI ст., З характерними нанизування однорідних словосполучень, що так характерно для "Школи для дурнів". Порівняємо:

"Опиши щелепу крокодила, мова колібрі, дзвіницю Новодівичого монастиря, опиши стебло черемхи, закрут Лети, хвіст будь селищної собаки, ніч кохання, міражі над гарячим асфальтом (...) перетвори дощ у град, день - у ніч, хліб наш насущний дай нам днесь, голосний звук зроби шиплячим ".

А ось фрагмент знаменитого "Житія Сергія Радонезького" Єпіфанія Премудрого (орфографія спрощена):

"Старець чюдно, добродетлмі жодних прикрас, тіхий, лагідний характер маючи, і смиренний доброзичливі, привітний і благоуветлівий, втішний, сладкогласной і цнотливий, благоговійний і ніщелюбівий, іже єсть батькам отець і вчителем вчитель, наказатель вождем, пастирем' пастир, Постніков хвала, мльчальнікам добриво, ієрея краса "(пор. також змінені стани свідомості).

Другий епіграф представляє собою групу дієслів-винятків, заримованих для кращого запам'ятовування:

гнати, тримати, бігти, образити,

чути, бачити і крутити, і дихати

і ненавидіти, і залежати і терпіти.

Сюжетно цей епіграф пов'язаний з нелегким життям учня спецшколи - у ньому як би заанаграммірован весь його світ. У стилістичному плані цей віршик актуалізує потужну стихію дитячого фольклору - лічилок, примовок, перероблених слів, без розуміння важливості цієї мовної стихії не зрозуміти "Школу для дурнів". Весь художній світ роману складається з осколків мовних актів, жанрів, ігор (див. теорія мовних актів, прагматика, мовна гра), він схожий на зображений в романі поїзд, що втілює зганьблену і оббрехати Росію:

"Нарешті поїзд виходить із глухого кута і рухається на перегонах Росії. Він складений з перевірених комісіями вагонів, з чистих і лайливих слів, шматочків чиїхось серцевих болів, пам'ятних замет, ділових записок, бездельних графічних вправ, з сміху і клятв, з криків і сліз, із крові та крейди (...) з добрих спонукань і рожевих мрій, з хамства, ніжності, тупості і холуйства. Поїзд йде (...) і вся Росія, виходячи на провітреним перони, дивиться йому в очі і читає написане - скороминущу книгу власного життя, книгу безглузду, бездарну, нудну, створену руками некомпетентних комісій і жалюгідних оглуплення людей ".

Третій епіграф: "Те ж ім'я, той же вигляд" - взятий з новели Едгара По "Вільям Вільсон", в якій героя переслідував його двійник, і коли героєві нарешті вдалося вбити двійника, виявилося, що він убив самого себе. Тут також важливий не названий, але присутній у романі як елемент інтертексту розповідь Едгара По "Правда про те, що трапилося з містером Вольдемаром", де людина від першої особи свідчить про власну смерть, так само як вчитель Норвегії з досадою розповідає дітлахам, що він, по всій ймовірності, помер "до чортової матері".

Центральний епізод "Школи для дурнів" - коли хлопчик зриває річкову лілію і стає роздвоєним. Зривання квітки - відомий культурний субститут дефлорації. Сенс цієї сцени в тому, що герой не повинен був порушувати "ейдетичних екологію" свого світу, в якому кожна реалізація несе руйнування. У той же час це божевілля героя стає аналогом обряду ініціації, посвячення у поети, письменники. Саме після цього Німфея бачить і чує, подібно пушкінського пророкові, то, чого не бачать і не чують інші люди:

"Я чув, як на газонах росла нестрижена трава, як у дворах скрипіли дитячі коляски, гриміли кришки мусоропроводних баків, як у під'їзді брязкали двері ліфтових шахт і в шкільному дворі учні першої зміни бігли зміцнює крос: вітер доносив биття їхніх сердець (... ). Я чув поцілунки і шепіт, і задушливе дихання незнайомих мені жінок і чоловіків ".

Ср:

Моїх вух торкнувся він,

І їхні наповнив шум і дзвін:

І почув я неба содроганье,

І гірський ангелів політ,

І гад морських підводний хід,

І часткових лози животіння.

("Пророк" А. С. Пушкіна)

З точки зору здорового глузду в романі так нічого і не відбувається, тому що час в ньому рухається то вперед, то назад, як у серійному універсумі Дж. У. Данна (див. серійне мислення, час). "Чому, - розмірковує сам герой, - наприклад, прийнято думати, ніби за першим числом слід друга, а не відразу двадцять-восьме? А чи можуть дні взагалі слідувати один за одним, це якась поетична дурниця - низка днів. Ніякої низки немає, дні минають, коли якому заманеться, а буває, що кілька одразу "(пор. подія). Це судження - дуже розумний на заході класичного модернізму: воно остаточно пориває з фабульним хронологічним мисленням, скасовує хронологію.

"Школа для дурнів" - одне з останніх творів модернізму, і як таке воно глибоко трагічно. Але воно також одне з перших творів постмодернізму і в цій другій своїй іпостасі є веселим, ігровим і навіть з деяким подобою "хеппі-енду": герой з автором йдуть по вулиці і розчиняються у натовпі перехожих.

Так чи інакше, це останнє велике твір російської літератури ХХ ст. в традиційному розумінні слова "література".

Список літератури

Руднєв В. Феноменологія події / / Логос, 1993. - Вип. 4.

Руднєв В. Кілька уроків у "Школі для дурнів" (у пресі).

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
19кб. | скачати


Схожі роботи:
Про постмодерністських аспектах поетики роману Саші Соколова Школа для дурнів
Ігрова природа мови роману Саші Соколова Школа для дурнів
Обласна спеціалізована школа для обдарованих дітей Дарина - школа інтелектуального розвитку
Роман Уласа Самоука Марія один з найдовершеніших творів про трагічну долю України про голод
Школа 5 вигляду для дітей з важкими порушеннями мови
Школа 5 вигляду для дітей з тяж лимі порушеннями мови
Школа софістів уявлення про державу і право
Класична школа кримінології XVIII ст Ч Беккаріа Про злочини і покарання
Класична школа кримінології XVIII ст Ч Беккаріа Про злочини і покарання 2
© Усі права захищені
написати до нас