Приватизація та оренда на Україну

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Приватизація та оренда на Україну

Зміст.

Введення

I. Приватизація в Україні й місце в ній орендних відносин.

II. Світовий досвід розвитку оренди в АПК.

III. Розвиток орендних відносин на прикладі підприємств харчової промисловості.

IV. Лізингові операції, проблеми їхнього впровадження на Україну.

Висновок.

Список літератури.

Введення.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість подолати важку економічну кризу, в якій перебуває Україна.

У зв'язку з тим, що процес приватизації (переходу від державної до недержавної форми власності) не може відбутися в короткий термін, особливого значення набуває питання, розглянутий у цій роботі, про становлення орендної форми господарювання, що буде сприяти цьому процесу. При розгляді цієї проблеми варто враховувати накопичений світовий досвід, а також особливості економіки України.

1. Приватизація в Україні й місце в ній орендних відносин.

Процес приватизації, що офіційно почався в Україні 1 грудня 1992 р., складний і суперечливий. Існує велика розмаїтість точок зору відносно цілей, форм, термінів приватизації, ступеня готовності України до неї і т.д. І хоча процес уже почався, враховуючи актуальність теми для країни в цілому і окремих громадян, пропонуємо своє бачення цієї проблеми в загальнотеоретичному плані, а також аналіз організаційних форм приватизації зокрема.

Необхідність процесу роздержавлення і приватизації майже ні в кого не викликає сумнівів і улаштовується, по-перше, кризовим становищем економіки і суспільства в цілому, по-друге, неминучістю переходу до ринку, по-третє, поняттям уродженої економічної активності приватного власника; по-четверте , визнанням того визначення, що своя власність - це основа свободи особи.

Приватизація являє собою головну складову частину економічної реформи, її стратегію і тактику. Це процес, якому притаманні глибинні властивості, зв'язані з кардинальною зміною соціальних структур, зміною суспільно-економічного ладу в Україні.

Що ж вкладається в поняття "приватизація"? Якщо виважено підійти до аналізу цього поняття, то: у вузькому розумінні, з точки зору етимології, це - процес переходу будь-якої форми власності (державної, особистої, колективної, інтегрованої і т.д.) у приватну; в широкому сенсі це поняття на практиці , в літературі, офіційних документах розглядається як форма роздержавлення, перетворення (трансформація) державної власності в інші форми власності (привласнення).

При такому підході під роздержавленням мається на увазі загальний процес переходу від тоталітарної державної економіки до економіки змішаної, багатоукладної, плюралістичної, поліфонічної (багатоголосої), що пов'язано (багатоголосої), що пов'язано з чотирма "Д", а саме: денаціоналізацією; демонополізацією; демократизацією; децентралізацією економіки, а також зі складовими частинами цього процесу: арендізаціей, корпоратизацією (акціонуванням), комерціалізацією, персоніфікацією власності.

У кінцевому рахунку це звільнення держави від функції прямого безпосереднього господарського управління виробництвом.

Але серед цілей приватизації є й цілком прагматична, і полягає вона в тому, щоб за рахунок продажу державних підприємств отримати кошти, якими можна було б хоч частково закрити діри у величезному бюджетному дефіциті. Головним змістом приватизації повинні стати саме інвестиційні процеси, які можуть привести до структурних змін. Соціальні ж аспекти виступають при цьому лише в ролі стимулів чи обмежень, що амортизують експансію приватного капіталу.

При розробці будь-якої концепції приватизації (а вона, до речі, до цього часу фактично так і не сформована в Україні на державному рівні) є цілий ряд загальних вимог, висунутих у відношенні приватизаційного процесу: 1. Упорядкування юридичних прав власності і фактичного права розпоряджатися нею. В Україні до моменту початку приватизації більшість необхідних законодавчих актів було розроблено і введено в дію. Але в них є істотні недоліки. По-перше, не визначено і не закріплено в законі одне з головних прав власності - на землю. Без нього, власне кажучи, неможливий загальний процес приватизації - тому що об'єкти державної власності побудовані на землі - держава їх приватизує, а землю - поки що ні. По-друге, сьогодні залишаються в силі два взаємовиключних положення - у Законі про оренду майна - державних підприємств і організацій і в Законі про приватизацію майна державних підприємств Україні. Так, перший документ надає можливість трудовим колективам узяти його в оренду з викупом, а другий - затверджує, що все державне майно повинне бути рівномірно розділене між громадянами України через систему сертифікатів. Якщо врахувати, що на оренду з викупом йдуть підприємства, що працюють найбільше ефективно, з гарним парком устаткування, то не важко помітити однобічність приватизаційного процесу: одним - краще, іншим - нічого. По-третє, якщо приватизаційні майнові сертифікати можна буде вкладати у викуп акцій підприємств (а це - політика Фонду держмайна), то котируватися будуть акції лише відомих підприємств, зі стабільним рівнем функціонування. тому що зможуть гарантовано приносити прибуток вкладнику.

2. Використання вже в перехідний період стимулів. надають можливість працювати за критеріями ринкового господарства. Такими критеріями могло б стати пільгове оподатковування протягом визначеного часу (3 - 5 років) для більшості підприємств, особливо роблять промислову продукцію чи продукти харчування до моменту їх приватизації. Це призвело б до стабілізації економічного становища підприємств. дало б можливість колективу визначитися - чи приватизувати підприємство, чи залишити його державним.

3. Зведення до мінімуму передумов зловживань у процесі приватизації.

4. Пошук оптимального рішення капіталомісткості внутрішнього ринку. У відношенні цієї умови є істотне зауваження. У приватизаційних документах не знайшли відображення можливість залучення трудовим колективом (який у більшості випадків не має власних коштів на викуп підприємства) вітчизняних та іноземних інвесторів на договірній основі і можливість їх участі в організації суспільства покупців.

5. Створення умов, що забезпечують зацікавленість населення в приватизації і підтримка цієї зацікавленості в процесі її проведення. На жаль, такої зацікавленості в основної маси населення немає. Це пояснюється як відсутністю чіткого визначення можливостей застосування приватизаційних майнових сертифікатів у процесі приватизації, так і неможливістю на свій розсуд розпоряджатися ними (продати, подарувати і т.д.). Сертифікати розглядаються тільки як можливість придбати акції підприємств - а це вже елемент примусової приватизації.

6. Необхідність соціального захисту населення в процесі приватизації. Елементами такого захисту можуть стати: продаж не тільки 20% акцій підприємств їх трудовим колективам; забезпечення державою гарантованих дивідендів на приватизаційні сертифікати найменш забезпеченим категоріям населення, можливість вкладати майнові сертифікати в акції найбільш розвинутих підприємств; неможливість перепрофілювання об'єктів соціально-побутового призначення протягом визначеного періоду при їх приватизації.

7. Заборона на використання виторгу від приватизації для субвенцій слабким підприємствам.

В Україні застосовуються різні форми приватизації державних підприємств: Шляхом оренди державного-Викуп підприємства венной власності Кожна з названих організаційно-економічних форм приватизації має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні є результатом дії на суб'єктивних і об'єктивних факторів до моменту його приватизації й у тому числі залежать від: рівня розвитку підприємств, ефективності його функціонування; стану основних фондів, матеріально-технічної бази; та соціальної інфраструктури; психологічного клімату в колективі, його волі і напрямку ; наявності потенційних власника (за рівнем особистих доходів і заощаджень) - членів трудового колективу; співвідношення сил формальної та неформальної в влади тощо

Для вибору організаційно-економічної форми приватизації необхідно розглянути найбільш характерні ознаки кожної з них.

Оренда, як відомо, припускає передачу засобів виробництва (майна) у тимчасові користування і володіння. Обов'язковою умовою реалізації орендних відносин є наявність двох економічних суб'єктів - орендодавця й орендаря, відносини між якими складаються з приводу одного і того самого об'єкта власності. Для продуктивного використання засобів виробництва орендар повинний одержати право володіння ними, яке надається йому орендним договором. Таким чином, оренда, зберігаючи за власником право верховного розпорядження, припускає передачу орендарю господарських компетенцій управління, володіння, користування майном, внаслідок чого у нього виникає економічний інтерес по його ефективному використанню.

І у власника, і в безпосереднього виробника (орендаря) існує об'єктивна необхідність у фактичному присвоєнні результатів виробництва прибутків, матеріальних благ, оскільки вони зацікавлені в задоволенні своїх життєвих потреб, реалізації своїх економічних цікавий. Однак власник свої інтереси реалізує в будь-якому випадку (незалежно від результатів виробництва він одержує орендну плату), тоді як орендар зацікавлений у максимальному підвищенні ефективності своєї господарської діяльності.

Засоби виробництва, орендовані орендарем, стають його власністю тільки тоді, коли вже належать йому, тобто після викупу цих засобів у власника (що обумовлено договором), а також у разі, коли їх вартість по закінченні терміну оренди повністю відшкодована, а вони ще зберігають свої корисні властивості.

Орендні відносини є засобом реалізації власності. Це відбувається в процесі відчуження-привласнення. Практично він здійснюється шляхом надання власником орендарю (як суб'єкту реалізації власності) прав користування, володіння, часткового розпорядження орендованими засобами виробництва, а користування (економічні відносини між суб'єктами власності з приводу споживання її об'єктів), володіння і часткове розпорядження (відносини, пов'язані не тільки з використанням умов, але і з присвоєнням результатів виробництва) атрибути єдиного процесу присвоєння, що характеризує процес реалізації власності.

Власність є фактичним, завершеним присвоєнням. Тобто орендар, який не є власником, наділяється правами користування, володіння, часткового розпорядження у відношенні майна власника. Орендареві надається широка економічна самостійність, однак це не означає, що він перетворюється у власника засобів виробництва.

Що ж стосується роздержавлення власності і передачі підприємств у власність їхнім трудовим колективам, то в цьому, думається, укладено істотне протиріччя. Державні підприємства - суб'єкти реалізації державної власності. Власником же є держава, яка передає своїм представникам (суб'єктам реалізації власності) підприємствам права користування, володіння і часткового розпорядження, тобто здійснюється процес реалізації державної власності. Якщо ж колектив підприємства бере в його в держави, то цей процес реалізації державної власності, накладається на нього. У цьому випадку колектив підприємства, здійснюючи право користування, володіння, часткового розпорядження, для того, щоб орендувати в держави засобу виробництва, які вже знаходяться в його користуванні, володінні та розпорядженні, повинен здійснювати той же самий процес, але ще і за орендну плату. Крім того, за тривалий термін орендар вступає в конфлікт з власником.

При оренді державного майна трудовим колективом підприємства має місце:

1. Створення і нарощування колективної одночасне із згасанням державної власності. Наявність колективної власності вимагає її подальшої персоніфікації стосовно до кожного працівника в залежності від його трудового внеску.

2. Надання колективу права самостійно розпоряджатися орендованими засобами виробництва й організувати свою діяльність відповідно з принципами самоврядування.

3. Впровадження оренди на рівні внутрішніх підрозділів підприємства.

4. Точний облік особистого внеску кожного працівника в загальний результат діяльності колективу.

5. Поступовий викуп підприємства, у тому числі тільки за рахунок засобів колективу (як загальних, так і особистих засобів працівників) і результатів його економічної діяльності (для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу і "народного підприємства"), а також за рахунок вільного продажу акцій підприємства та їх реалізації через фондову біржу.

6. Колегіальність управління виробництвом. Для орендних колективів з акціонерною власністю закритого типу і частковою власністю вищим органом управління є загальні збори їх членів. Керівництво поточною діяльністю здійснює обраний колективом керівник. Для орендного колективу з акціонерною власністю відкритого типу характерний колегіальний-акціонерний принцип управління - сполучення волі трудового колективу з волею акціонерів, власників контрольного пакета акцій з поступовим зсувом реальних функцій управління на користь останніх.

7. Випуск акцій для орендних колективів з акціонерною власністю: а) закритого типу - акцій трудового колективу тільки для працівників даного підприємства (включаючи пенсіонерів, студентів вузів, військовослужбовців, які працювали на підприємстві та ін), б) відкритого типу - акцій підприємства, які можуть придбати як фізичні (робітники підприємства, окремі громадяни), так і юридичні особи (підприємства, холдинги і т. д.). У цьому випадку члени трудового колективу мають можливість придбати частину акцій за їх номінальною вартістю, а не за курсом фондової біржі. Загальним для обох організаційних форм ознакою є нарахування дивідендів як на акції трудового колективу, так і на акції підприємства.

Для так званого "народного підприємства" характерним є частковий принцип приватизації майна, під яким мається на увазі внесення кожним членом трудового (орендного) колективу встановленої частки і визначення його паю в загальній власності колективу (у залежності від трудового внеску працівника). В результаті за підсумками господарської діяльності кожен пайовик одержує у виді виплат частина чистого доходу на пай.

При виборі кожної з розглянутих організаційно-економічних форм приватизації шляхом оренди необхідно враховувати: загальним для всіх цих форм є той факт, що у всіх випадках спостерігається обмеження економічної самостійності орендних колективів за договором оренди: кожна з зазначених форм (через оренду) має різний ступінь ефективності . Найбільша перевага за об'єктивними показниками має орендний колектив з акціонерною власністю відкритого типу, що характеризується: низьким рівнем колективного володіння і управління (хоча теоретично управління господарською діяльністю підприємства здійснює загальні збори членів колективу, фактично ж права управління переходять до акціонерів, що мають контрольний пакет акцій підприємства) ; середнім ступенем ефективності інвестицій фізичними особами; середньою можливістю швидкого підвищення ефективності виробництва; високим рівнем економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників у результатах функціонування підприємства (як його працівників, так і акціонерів - не працівників); великою можливістю швидкого викупу підприємства (у найменший термін, в порівнянні з іншими формами).

Для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу характерний: середній рівень колективного володіння і управління (можливий конфлікт орендодавця й орендаря з приводу права розпорядження колективною власністю); низька ефективність вкладень у виробництво (засобу робітників досить незначна); низька можливість швидкого і значного підвищення виробництва ( в основному через брак коштів); середній рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників; більш тривалі терміни викупу підприємства.

Найменший ступінь ефективності має орендне підприємство з частковою власністю ("народне підприємство"), якому притаманні, крім високого рівня колективного володіння і управління (усі "рівні" і умовою досягнення добробуту кожним є тільки особиста праця): низька ефективність інвестицій у виробництво, низька можливість швидкого підвищення ефективності виробництва, найнижчий рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу, найбільш тривалі терміни викупу підприємства.

Слід, однак, зауважити, що Державна програма приватизації за 1992 р. в Україну по оренді цілком не виконана, можливо, у зв'язку з новизною і складністю проблеми Можливе невиконання Програми приватизації й у 1993 р. - саме через обмеження, уведених Кабінетом Міністрів для оренди з викупом - єдиного способу приватизації, що реально діє і веде до певного підвищення ефективності виробництва.

Декретом Уряду України про приватизацію цілісних майнових комплексів держпідприємств і інших структурних підрозділів, зданих в оренду від 13 травня 1993 р., визнається оренда з викупом за договорами, укладеними до введення в дію Декрету "Про додаткове регулювання орендних відносин". Однак їм висунуті умови, що роблять оренду з викупом практично неможливою. Так, необхідно в "старі" договори оренди з викупом внести доповнення, у якому обов'язково вказати квоту використання майнових приватизаційних сертифікатів організацій орендарів. А оскільки квоту буде в прямому розумінні нав'язувати Фонд державного майна, то він буде прагнути підняти її аж до 70%, і в такому випадку можливості для викупу підприємства просто не залишається. А це знову-таки фактичну заборону оренди з викупом.

Від приватизації державного підприємства через оренду його трудовим колективом істотно відрізняється приватизація шляхом викупу. Насамперед це стосується термінів приватизації (при викупі-миттєва), а також організаційно-економічних форм, якими при викупі є: 1. Створення акціонерного товариства (як відкритого, так і закритого типу).

2. Організація господарських суспільств із визначеної наперед відповідальністю: обмеженої, додатковий, повне і командитного суспільства.

3. Придбання (покупка) підприємства фізичною особою або групою осіб (приватне підприємство).

Фактори, що впливають на вибір організаційно-економічних форм підприємств, приватизованих шляхом викупу, в основному аналогічні орендними.

Характерними ознаками акціонерного товариства є: наявність акціонерної власності (власність суспільства складається з власності його членів, які вклали кошти в придбання акцій). В акціонерному товаристві відкритого типу відбувається вільна реалізація акцій підприємства через фондову біржу (до 75% акцій) за ринковим курсом (тільки засновники і члени трудового колективу мають можливість придбати акції за номінальною вартістю). У закритому акціонерному товаристві реалізація акцій здійснюється усередині підприємства без реалізації на сторону; нарахування дивідендів. Чим вище ефективність підприємства, тим більше розмір чистого прибутку, що йде на виплату дивідендів, і тим вище зацікавленість акціонерів; визначення ринкової вартості акцій (курсу акцій): для відкритого суспільства - за курсом фондової біржі; для закритого - по номінальній вартості; акціонерний тип управління : незважаючи на видимість колегіального управління (економічну політику проводить загальні збори) фактично суспільством керує власник контрольного пакета акцій (до 51% їх загальної кількості). Для закритого акціонерного товариства характерно обов'язкова трудова участь акціонерів у діяльності підприємства (виключення може бути зроблено тільки для пенсіонерів і інших колишніх працівників підприємства, що побажали придбати акції); застосування найманої праці (у суспільстві можуть працювати люди по контрактах, які не бажають ставати акціонерами і купувати акції, а одержують тільки заробіток); існує можливість (погроза) зміни власника, що скуповує акції суспільства.

Тут необхідно враховувати ще й той факт, що відповідно до затвердженого в листопаді 1992 р. Фондом державного майна Положенням про план приватизації може бути прийняте рішення Комісії з питань приватизації про те, що контрольний пакет акцій (паїв) господарського суспільства залишається в розпорядженні фонду державного майна України. Цей факт якраз і говорить про небажання держави віддавати свою власність, бо власник контрольного пакета акцій - фактичний власник підприємства, з усіма належними юридичними правами, а також правом управління і розпорядження майном. Крім того, це свідчить про потенційну можливість залишення у власності держави стабільних підприємств, які приносять значний дохід.

На орендних підприємствах рівень показників відтворення ОПФ практично не відрізняється від рівня державних підприємств, що обумовлено, головним чином, економічною ситуацією, що склалася на даний момент. Відсутність ринку конкуренції, монополізм виробника, дефіцитність його продукції дозволяють орендному підприємству (як, між іншим, і підприємствам інших організаційно-правових форм господарювання) поводитися по-іншому: не бажати високої ефективності виробництва, не думати про перспективи розвитку підприємства, "проїдати" отриманий прибуток. Так, наприклад, Дніпропетровський і Новомосковський трубні заводи, які працюють на оренді, у 1992 р. направили на розвиток і удосконалення виробництва по 14% отриманого прибутку, тоді як на оплату праці - відповідно, 57 і 62%.

Значний інтерес викликає порівняльний аналіз ефективності функціонування промислових підприємств різних форм власності. Він показує, що в умовах формування ринкових відносин і прояву кризових явищ в економіці, підприємства ринкового сектора краще пристосовуються до умов, що склалися. Так, якщо в державному секторі економіки обсяг виробництва в 1993 р. скоротився (порівняно з 1992р.) На 10.5%, то на недержавних підприємствах він виріс чи ледве не на 7%, тобто державні підприємства, будучи найбільше технічно збройними, відверто програють підприємствам недержавного сектора за рівнем використання ОПФ.

Серед підприємств недержавного сектора економіки найбільшою віддачею ОПФ і рівнем продуктивності праці характеризуються господарські товариства.

Проведений аналіз свідчить, що в умовах загострення економічної кризи найбільш уразливою сферою діяльності підприємства є відтворення виробничого апарату. Цей процес погіршився як у державному секторі, так і на підприємствах недержавних форм власності. Однак, в останніх виявилося більше можливостей для пристосування до ситуації, що склалася. Особливо це стосується акціонерних товариств, які значну частину прибутку направляли на меті виробництва. Разом з тим ця прогресивна форма господарювання не змогла повною мірою виявити свої позитивні можливості. Що стосується оренди, то її слід розглядати як спосіб поступової приватизації, з формуванням виробництва на основі власності працівників (персоніфікованої власності) з досить високим рівнем мотивації до праці. Необхідно створити орендним колективам більш сприятливі умови для функціонування (насамперед, це стосується права викупу і розміру орендної плати).

Для здійснення моніторингу процесів перетворення відносин власності й ефективного функціонування підприємств у постприватизаційний період важливо удосконалити класифікацію форм господарювання і розширити державну статистичну звітність.

2. Світовий досвід розвитку оренди в АПК.

Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли довгий шлях розвитку, і в кожній з цих країн були свої особливості цього процесу. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян зі свіх земель і обгородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині (Пруссії), колишньої Російської Імперії і ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово ставали капіталістичними господарствами. Земельні реформи 1848 і 1861 рр.. в цих країнах, ліквідувавши феодальну, фортечну систему, зумовили виникнення великої кількості дрібних сільських господарств. Велика французька революція (1789-1793 рр.). Ліквідувала феодальне землеволодіння. Земля у французьких департаментах була дана в приватну власність. У цій країні утвердилось дрібноселянське фермерське господарство. У США, де на більшій частині території не було феодальних відносин власності, в умовах безкоштовного надання землі гомстедерам виник багатомільйонний клас землевласників.

У всіх розвинених зарубіжних країнах набула великого поширення оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями Оренда - це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі максимального розвитку домоглася в ряді розвинених країн Заходу. Так у 80-х роках XX-го століття частина орендованої землі складала 40%, причому цей показник залишався незмінним протягом останніх десятиліть. У Франції орендується трохи більше половини землі. Навіть в Англії, у класичній країні земельної оренди, її частина в кінці 80-х років XX-го століття становила близько 40% в порівнянні з 90% на початку століття.

Досить поширена сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім'ї власник земельної ділянки - передає в оренду землю одному з членів своєї сім'ї. У Німеччині, Англії на такий вид оренди припадає 15-20% всієї орендної землі. Сімейна оренда - переважна і має пільги, часто будучи початковою формою надання земельної ділянки спадкоємцям без сплати високого податку.

З усіх видів сільськогосподарських підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, які, як правило, ведуть господарство власними силами або використовують частково найману робочу силу для сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують виробничо-господарської діяльності найману працю. У господарствах першого типу існують власність фермера-виробника на землю, на вироблену ним продукцію. Вона заснована на власному трудовій участі. Одночасно не варто ідеалізувати селянські фермерські господарства. Багато хто з них щорічно розоряються, не витримуючи конкуренції з великими капіталістичними господарствами. Відбувається постійна концентрація сільськогосподарського виробництва, витіснення дрібних ферм великими. Якщо в 1934 році в США налічувалося 6.8 млн. фермерських господарств, то в 1964 році їх кількість скоротилася до 3.2 млн., а на початку 90-х років - до 2 млн. господарств.

У другій половині 80-х років почався активний процес створення орендних підприємств. При оренді юридичний власник засобів виробництв не змінюється. За ним зберігається право привласнення частини зробленого за допомогою його ресурсів продукту. Орендар не стає засобів виробництва, він ними тільки тимчасово користується. Більше того, вироблений ним продукт також не є його власністю, тому що частина його він у вигляді орендної плати повинен передати орендодавцю. Одночасно з цим положення працівника-орендаря якісно відрізняється від положення найманого працівника. На час, позначене договором, орендар стає господарем, який має право самостійно приймати рішення, пов'язані з виробництвом і реалізацією виробленої продукції. У країнах з розвиненою планово-ринковою економікою орендар визнається юридичною особою, її права захищаються законом. При сприятливих обставинах орендар може стати повновладним господарем орендованих засобів виробництва. викупити їх. "Орендар, - за словами Самуельсона, може жити на фермі, мати у виробництві працівників, іноді навіть володіти половиною інвентарю, худоби. Таким є положення, коли він ділить річний дохід з землевласником. При найсприятливіших умовах оренда є сходинкою на сходах, за якою молодий фермер може дійти до положення повноправного власника ферми. "Досвід оренди в розвинених країнах Захід має сенс використовувати і на Україну. Для цього необхідно створити відповідну правову базу і необхідні економічні умови. Але ще й нині в тих господарствах, де частина землі, інших засобів виробництва здавалися в оренду колгоспникам і працівникам радгоспів, не припинялося втручання адміністрації у виробничо-господарську діяльність орендарів, систему розподілу їх доходів, завищувалася орендна плата та ін У зв'язку з цим у Наприкінці 80-х - початку 90-х років селяни вимагали право виходу з громадського господарства з земельним паєм і утворення самостійної фермерського господарства. Ці вимоги, а також необхідність виходу з тривалої кризи аграрного змусили органи влади Україна, як і інших держав колишнього Союзу, змінити своє ставлення до селянського (фермерського) господарства.

3. Розвиток орендних відносин на прикладі підприємств харчової промисловості.

В Україну харчова промисловість представлена ​​25 галузями, серед яких найбільш розвитими є цукрова, м'ясна, молочна, маслоробна, консервна, хлібопекарська, пивоварна, спиртова, виноробна і лікеро-горілчана. Загальна кількість підприємств харчової промисловості, які знаходяться на самостійному балансі, складає приблизно 2.7 тис., а вартість їхніх промислово-виробничих фондів (на 1 січня 1993р.) - 174.7 млрд. крб. За даними Укрхарчопрому, під приватизацію підпадає майно загальною вартістю понад 2 трлн. крб.

У процесі реформування харчової промисловості Україні було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, у тому числі - концерн "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром", "Укрпродсоюз", добровільне об'єднання "Укрмасложірпром". З ініціативи колишніх міністерських структур 114 підприємств галузі передано в оренду їхніх трудових колективам. Крім того, в республіці зареєстровано близько 30 тис. малих підприємств і 27.4 тис. кооперативів цього профілю (із загальною чисельністю працюючих - 670 тис. чол.). Однак значних якісних змін функціонування підприємств не відбулося, оскільки в галузі практично не було досягнуто змін у формі власності.

До сьогоднішнього часу державний сектор у харчопромі Україна залишається монополістом. Тому в процесі подальшого розвитку та реформування галузі необхідно удосконалити її виробничу структуру, для чого, поряд з великими і середніми підприємствами необхідно створювати і невеликі, які б забезпечили своєчасну і якісну переробку с / г сировини безпосередньо в районах його виробництва. Прискоренню цього процесу деякою мірою будуть сприяти роздержавлення і приватизація.

Для подолання протиріч, що стримують розвиток ринкового механізму, найбільш ефективною формою організації виробництва на перших етапах приватизації є створення акціонерних товариств, до складу яких би ввійшли постачальники сировини, переробні підприємства та підприємства інфраструктури.

У таких підгалузях, як м'ясна, молочна, цукрова, спиртова, маслоробна, консервна, виноробна, перспективною формою організації виробництва може стати добровільне об'єднання сільськогосподарських, заготівельних, переробних, транспортних, торговельних та інших підприємств в асоціації. При цьому всі їхні члени можуть зберігати господарську самостійність.

Однак, незважаючи на те, що в ряді підгалузей уже функціонують виробничі асоціації, все ж у них ще не відпрацьований господарський механізм. Аналіз звітних даних концерну "Укрм'ясо" показує, що в 1993 р. у роздрібній ціні на м'ясо вартість сировини склала приблизно 53%, витрати на її заготівлю і транспортування, а також на переробку і збут продукції - 11%, торгова надбавка до оптової ціни - 20%, відрахування в держбюджет і ПДВ - 16%. Тобто, м'ясна промисловість одержала тільки 11% від коштів, які надходили від реалізації продукції.

У пивоварної промисловість серед приватизованих підприємств Києва одним з великих є пивоварний завод "Оболонь", який виробляє 10 млн. декалітрів пива на рік. У 1992 р. обсяг його товарної продукції (у діючих цінах) склав 14 млрд. крб. Початок процесу приватизації заводу приходиться на 1991 р. Після реорганізації Укрхарчопрому було створено орендне підприємство в складі трьох заводів ("Оболонь", № 1 і № 2). Передбачалося, що ці підприємства будуть викуплені трудовими колективами протягом 10 років. Фактично - за рахунок тієї частини фонду розвитку виробництва, яка відраховувалася від прибутку, із власних заощаджень членів трудових колективів - вони були викуплені вже в березні 1992 р. На базі заводу "Оболонь" було створене закрите АТ, до складу якого ввійшли члени його трудового колективу , дві французькі фірми "Pepsi Cola Inernational", а також підприємець із Франції, який вклав у нього 100 тис. дол. США. Згідно з затвердженим положенням, вищим органом управління таким суспільством є збори акціонерів, а в період між зборами - правління, главою якого є директор.

АТ здійснює виробничий процес на основі матеріального самозабезпечення, установлює ціни і тарифи на продукцію, реалізує її і використовує отримані доходи для розвитку виробництва. З доходів, отриманих АТ, покриваються матеріальні витрати і прирівняні до них витрати праці, відсотки за кредит, страхові внески, орендна плата, податки та інше. При цьому праця оплачується у відповідності його кількістю і якістю, з урахуванням внеску кожного працівника в кінцевий результат діяльності суспільства. Інша частина прибутку використовується для створення фондів і нарахування дивідендів. Проте, відрахування з прибутку в резервний фонд виробляються тільки тоді, коли його обсяг не перевищує 25% Статутного фонду.

Порівняльний аналіз господарської діяльності АТ "Оболонь" і об'єднання Укрпивпром свідчить про успіхи першого з них і нарощуванні виробництва продукції. Так, за 1992 р. товарна продукція по АТ "Оболонь" виросла (порівняно з 1991р.) На 5%, тоді як за Укрпивпром вона зменшилася на 16.6%. При цьому АТ "Оболонь" значно знизила собівартість продукції, а питома вага заробітної плати не перевищив 5%.

Однак, поряд з позитивними сторонами, у роботі АТ є ряд негативних. У зв'язку з виходом зі складу Укрпивпрома матеріальне забезпечення виробництва здійснюється тут самостійно, без допомоги вищих інстанцій. Це значно ускладнює виробничий процес. Зокрема, протягом чотирьох місяців 1992 р. об'єднання не забезпечувало АТ сировиною, і керівництво змушене було самостійно організовувати його закупівлі безпосередньо в господарствах-колгоспах і радгоспах, що принесло йому 510 млн. крб. збитків. Наприклад, для реалізації продукції безпосередньо підприємством було встановлено націнку 15%, а в системі держторгівлі - 50%, що істотно підвищило роздрібну ціну, гальмуючи своєчасну реалізацію продукцію, що привело до затоварення складів навіть у літній період.

При приватизації підприємств хлібопекарської промисловості варто враховувати ту особливість, що в цій підгалузі склалася глибока спеціалізація підприємств. Випускаючи продукцію, що відрізняється своєю трудомісткістю (до того ж і собівартістю), власники не будуть зацікавлені у виробництві дієтично, діабетичних і ін виробів, які мають порівняно невисокі ціни, але є вкрай необхідними населенню. Тому одночасна приватизація всіх підприємств поставить їх у різні фінансові умови.

При цьому слід враховувати, що в сучасних умовах через недоліки в організації заготівлі, транспортуванні і збереження сировини, через низький технічний рівень інфраструктури багато переробних підприємств не цілком забезпечуються якісною сировиною. Крім того, для багатьох підгалузей харчопрому характерна висока вартість основних фондів виробництва, що ускладнює викуп їхнього майна трудовими колективами.

Тому, результати аналізу першого досвіду приватизації майна підприємств харчової промисловості показують, що ринкові відносини важко входять у їхню господарську діяльність, а спроби швидкого і масового переходу до ринку "шоковими способами" не спрацьовують. Тому в харчопромі впровадження ринкових відносин може відбуватися тільки за умови державного регулювання, комплексного розв'язання всіх питань у безпосередньому зв'язку з обліком техніко-економічних особливостей її окремих підгалузей.

Для успішного функціонування підприємств в умовах ринкової економіки особливо важливими є не тільки їхнє роздержавлення і приватизація, а й об'єднання капіталу і зусиль трудових колективів, спрямованих на підвищення його віддачі. На основі такої концентрації ресурсів і потужностей виробництв різного профілю можна буде маневрувати засобами, прискорити НТП, знизити витрати матеріальних і трудових ресурсів.

При приватизації підприємств харчопрому бажано було б відмовитися від принципу оцінки його об'єктів тільки по вартості ОПФ і оборотних фондів, оскільки від неї не залежать їхня віддача і величина прибули. При акціонуванні майна підприємств доцільно виходити з потенційного прибутку, яку вони приносять, зменшивши її на відсоток фактичного зносу ОПФ, що розраховується за нормами амортизації і фактичному терміну експлуатації.

Для прискорення процесів приватизації харчової промисловості доцільно реорганізувати великі і середні підприємства в акціонерні товариства, з вільним продажем акцій. При цьому на першому етапі слід заборонити держпідприємствам брати участь у придбанні акцій, а продавати їх тільки членам трудових колективів. Інакше такі підприємства за рахунок державних коштів скуплять значну частину акцій, що може привести до появи нових монополій. На другому етапі акції можна буде, за рішенням уряду, продавати підприємствам, кооперативам, своїм і іноземним громадянам, а також приватним фірмам.

Отже, в умовах України застосування методів "народної приватизації" досить перспективно, оскільки в ряді підгалузей харчопрому є безліч підприємств, які вже збанкрутували або перебувають на межі банкрутства. Для практичного здійснення приватизації цих підприємств і їх виживання на першому етапі необхідної є продумана державна підтримка і прийняття відповідних законів.

4. Лізингові операції, проблеми їхнього впровадження на Україну.

Що таке лізинг? На перший погляд, все просто: одна організація купує в іншої потрібне обладнання чи машини та здає їх у тимчасове користування третьої з правом майбутньої покупки. Але простий дана операція виглядає лише на перший погляд: до цього часу фахівці не можуть виробити єдиних принципів у складанні необхідних угод, розібратися в їх природі. Пропонуємо ближче подивитися на поставлену проблему Почнемо з етимології слова "лізинг". Лізинг - слово англійського походження, що бере початок від дієслова lease - здавати або брати майнову оренду. Лізинг почав своє життя в англомовних країнах і незабаром перетворився на дуже поширену операцію: в США в лізингу знаходиться 45% виробничого устаткування, у Японії - 33, у ФРН - 18; в США здається 19% наявних комп'ютерів, 12,5% літаків, 86 , 7% вантажних автомобілів, 5,5 будівель.

Немає необхідності говорити про те, яку роль в економіці грають інвестиції. А джерелами коштів є або власні гроші підприємств, чи позичені. А лізинг як раз і виступає в ролі джерела взятих у борг коштів - комерційного кредиту, тобто кредиту в натуральній формі. Особливо він потрібен у наукомістких галузях - таких, як розробка програмного забезпечення, синтез напівпровідників, нових конструкційних матеріалів та ін

У багатьох роботах зарубіжних авторів, присвячених лізингу, можна зустріти цитату з "Риторики" Арістотеля про те, що багатство є не володіння майном на основі права власності, а право на користування ним. Історики називають і більш пізню дату: спогад про лізинг є в "Законах" Хаммурапі близько 1800 р. до н.е. Римська імперія також не залишилася осторонь - пов'язані з лізингом дії знайшли своє відображення в "Інституціях" Юстиніана. В Англії лізинг був поширений з 1284 р. Але особливий розвиток отримав він під час промислових революцій. Наприклад, предметом лізингу в Х! Х столітті були залізничні вагони, що здаються окремими компаніями власникам шахт для перевезення вугілля. Треба відзначити, що звідси і пішло право орендарів купувати майно, яке вони здавали, після закінчення терміну оренди. Однак дійсно поширеним явищем лізинг стан в США. Батьком лізингу вважається Генрі Шонфенльд, який організував в 1952 р. компанію United States Leasing Corp., Що відкрила в 1959 р. свої філії в Англії та Канаді.

Тепер лізингом називають майнові відносини, що складаються таким чином: одна організація (користувач) звертається до іншої (лізингової компанії) з проханням придбати необхідне їй устаткування й передати його їй у тимчасове користування. Лізингової компанії може і не бути (тоді її функції буде виконувати сама промислова компанія), але практично всі великі компанії-виробники мають її.

Залежно від умов, передбачених учасниками лізингу, розрізняють кілька його видів, хоча межу між ними провести важко. Головними є фінансовий і оперативний лізинг. У даному випадку критерієм для виділення понять є обсяг обов'язків лізингодавця на термін використання устаткування. Назва першого обумовлено тим, що лізингова компанія фінансує угоду, термін оренди в цьому випадку наближається до терміну повної амортизації обладнання Наприкінці дії угоди обладнання можна купити, продовжити оренду або договірні відносини.

Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому випадок власник устаткування продає його лізинговій компанії і одночасно складає договір лізингу на продане устаткування; таким спосіб можна поліпшити своє фінансове становище При оперативному лізингу обладнання здається на період значно менший, ніж термін його служби. У це випадку обладнання здається в оренду кілька разів. Інакше розрізняють лізинг з повною оплатою (фінансовий) і часткової (оперативний).

Залежно від того, хто здійснює обслуговування обладнання, лізинг ділиться на чистий (нетто) і брутто. У брутто головна обов'язок по обслуговуванню лежить на лізингодавці.

Дуже цікавою для Україні є такий різновид лізингу, як фінансовий левередж (важіль). У цьому випадку для впровадження великих лізингових проектів (будівництво заводів, фабрик, шляхів) об'єднуються капітали кількох лізингових компаній Перевагою такого способу є те, що зазначені компанії не мають права регресу на побудований за допомогою їх коштів об'єкт.

Правове регулювання лізингу в західних країнах здійснюється по-різному. Окрему законодавство по лізингу є в Бельгії, Франції, Італії, ФРН. Однак у США й Англії лізингові операції регулюються не спеціальними законодавчими актами, а судовими рішеннями і лізинговою практикою відомих компаній. Слід зазначити, що закони про лізинг мають всього по 5 - 8 статей, тому прийняття їх в Україну не потребує багато часу.

В США податкові інспектори зайняті розмежуванням договорів лізингу та умовного продажу для пошуку прихованого податку. Критерій - наявність нормального рівня орендної плати порівняно з ринковою практикою. Однак такий критерій суб'єктивний за своїм характером, і тому виникає багато судових процесів; самі американці визнають, що розібратися в таких нормативних актах важко навіть фахівцям. Правовою основою в цьому питанні є Кодекс внутрішніх доходів США і Правила проведення лізингових операцій, які періодично друкує служба оподаткування.

В Англії договір лізингу - це угода довгострокової дії, а цей договір лізингу носить назву оренди-продажу. При цьому включення в текст домовленості опціону на право наступної купівлі орендованого обладнання автоматично позбавляє право називатися цим договором договором лізингу; ця відмінність треба запам'ятати.

Договір лізингу визнається таким, якщо: 1) він складений на строк, не менший 75% терміну амортизації; 2) у ньому передбачена повна або практично повна виплата вартості обладнання.

У Франції договір лізингу називається договором кредит-оренди. Відповідний закон там був прийнятий 3 липня 1966 під назвою "Закон про підприємства, що практикують кредит-оренду".

Критерії лізингу у Франції: 1) обладнання повинно бути спеціально купленим для посяедующей здачі в оренду, 2) орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, що встановлюється на момент складання договору, 3) опціон на право наступної купівлі обладнання є обов'язковим.

Критерії лізингу в ФРН: 1) строк контракту - від 40 до 80% терміну амортизації; 2) вартість опціону повинна співвідноситися з вартістю обладнання.

У Бельгії лізинг регулюється королівським постановою від 10 листопада 1967 Критерії цього лізингу: 1) обладнання повинно використовуватися орендарем тільки з професійною ланцюгом, 2) обладнання повинно бути спеціально купленим за замовленням майбутнього орендаря, 3) термін оренди повинен співвідноситися з терміном експлуатації обладнання; 4) орендну плату слід встановлювати так, щоб повернути вартість орендованого майна у термін дії договору; 5) опціон на право наступної купівлі обладнання за залишковою вартістю є обов'язковим.

Слід зауважити, що Росія виявилася лідером при введенні лізингового законодавства: там діє Указ Президента від 17.09.94 р. про фінансовий лізинг. Предметом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, а також (вперше в світі) майнові права. Проте зазначений Указ не зобов'язує до того, щоб орендар мав право на покупку орендованого майна: це суперечить практиці Європи, але відповідає практиці США. Передбачена розробка Тимчасового положення про фінансовий лізинг та підписання Росією міжнародної Конвенції про фінансовий лізинг.

У практиці української держави в договорі лізингу опціон на право наступної купівлі короткою, без конкретних вказівок на умови продажу, тому для продажу обладнання необхідно скласти новий договір: купівлі-продажу. Це є головна відмінність вітчизняної практики від практики західних країн.

Переваги та недоліки лізингу на сучасному етапі розвитку України:

1) лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в натуральній формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і стає ефективним важелем маркетингу для виробників; 2) лізинг дозволяє ширше користуватися прискореною амортизацією, тобто зменшує термін окупності інвестицій і ризик, не збільшує орендну плату; 3) лізинг допомагає активніше використовуватися інвестиційної знижкою, передбаченої в Україну при оподаткуванні прибутку (50% витрат підприємств на проведення науково-дослідних робіт, 100% на реконструкцію, модернізацію і нове будівництво; до речі, за всю історію США розмір знижки не перевищував 10% - окрім науково-дослідних робіт); було б добре, якби ці пільги відновилися з 1995 р.; 4) лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову економіки України в бік енергозбереження, як це сталося з економікою США після енергетичної кризи 1974 -1975 рр.. ; 5) дуже ефективно лізинг діє при достатньому кредитуванні і перевірці фінансового стану підприємства, оскільки не враховуються рахунками боргів. Американські вчені називають цю перевагу "косметичним".

Облік лізингового обладнання лізингодавця здійснюється на рахунку 01 "Основні засоби", а лізингоодержувача на 001 рахунку "Орендовані основні засоби" на картках для обліку основних засобів встановленої форми в початкової вартості або вартості за договором і про натуральному вигляді. Витрати капітального характеру дня лізингового устаткування також враховують на 01 рахунку, але вже у обох суб'єктів. Лізингоодержувач має право на відшкодування витрат, якщо це обумовлено договором. Зарахування здійснюється на основі актів проведених робіт чи актів прийому-передачі.

Лізинг нематеріальних активів у лізингодавця складає рахунку 01 "Нематеріальні активи", а у лізингоодержувача на внебелансном рахунку 002 "Товари на відповідному збереженні" або на згаданому рахунку 001 "Орендні основні засоби", хоча це не зовсім вірно.

У Росії розрахунки по лізингу фіксуються на дебеті рахунку 03 "Довгострокові орендовані основні засоби-кредиті рахунку 97" Орендні зобов'язання "; 6) у практиці американських компаній дуже часто зустрічаються лізингові співвідношення, умовами яких передбачено складання платежів залежно від продуктивності чи інтенсивності їхнього використання; 7) вадами українського законодавства є те, що за Цивільним кодексом України термін оренди устаткування не може перевищувати 1 року; тут, однак, є вихід - не вказувати термін оренди: тоді термін дії договору триватиме до 10 років; 8) виходячи з валютного законодавства, дуже складно оплачувати лізинг від іноземних орендодавців, навіть при розрахунку бартером; 9) України за допомогою лізингу може підняти свою авіабудівну промисловість, виходячи з того, що тепер повітряні вантажі - найприбутковіші і що держава володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-225 "Мрiя "і має зручне геополітичне положення, що дозволяє контролювати трудові перевезення по напрямках: Західна Європа - Близький Схід, Близький Схід - Північна Америка (через Північний полюс), Західна Європа - Далекий Схід через Байконур у Казахстані). Треба додати, що Аерофлот Росії взяв в лізинг 5 аеробусів "А-310", які дали йому 15% всіх валютних надходжень. Україну має в лізингу 2 аеробуси "Боінг737", повністю себе окупають, але це викликає невдоволення вітчизняних авіабудівників, оскільки валюта йде за кордон, тому нам необхідно брати не іноземні літаки, а власні, розробити необхідні дня цього схеми лізингового левереджа з фінансування спорудження авіабудівних заводів. речі, нещодавно акціонована російська міжнародна авіакомпанія створила самостійний підвідділ, який займається вантажними перевезеннями, - "Аерофлот-карго"; останній використовує менші за потужністю вантажопідйомні літаки АН-124 . "Руслан" і ТУ-204С, і тому Україні має поки що значні переваги в цьому секторі ринку повітряних транспортних послуг. Треба додати, що обсяги вантажних повітряних перевезень зросли за останній рік в 1,7 рази; 10) на основі лізингового левереджа в Закарпаття можна було б створити транс кравці підприємства з виробництва алюмінію, з консервації мінеральних вод; оздоровчі та туристичні комплекси (для виробництва алюмінію - поки ціни на нього не пішли вгору - можливий лізинг закритих у Європі заводів) 11) в Криму можна було б побудувати нафто - і газостроітельние комплекси з урахуванням екологічних вимог, туристичні та оздоровчі комплекси; Це допомогло б вирішити і політичні проблеми. Треба додати, що при розгляді проектів будівництва нафтового терміналу під Одесою навіть не йшла мова про використання під час його експлуатації лізингу - а це дало б можливість платити за реальну продуктивність, своєчасно забезпечувати введення і ремонт обладнання; так виник би великий кредит у валюті для Україні; 12) Україна могла б брати в лізинг казеїнові, маслорастнтельние, маргаринові, кожеперерабативающіе та інші заводи під гарантії уряду. В Україну такою справою вже зайнялися приватні фірми, що пропонують казеїнові заводи на так званих компенсаційних умовах (угодах), вказують на зв'язок між лізингом і цими угодами, при цьому останні є частиною першого, тільки плата за обладнання повинна повністю або частково видаватися за рахунок виробленого на цьому обладнанні продукту, що вимагає залучати сучасне обладнання (в іншому спучае сам постачальник буде мати проблеми з неякісною продукцією-оплатою} і обходитися без валюти при купівлі імпортного обладнання з усіма гарантіями. Україну має великий позитивний досвід з лізнгу на компенсаційних умовах - зокрема, з ФРН при будівництві газопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" за схемою "газ в обмін на труби" (газопровід уже давно окупився, Росія одержала канал експорту природного газу, а Україна його частина на транзитні платежі). Але є непорозуміння й у цьому проекті - в лізинг брали труби , а варто було б - ще і заводи для виробництва цих труб із сучасними технологіями (з розміщенням їх на Україну).

Треба зазначити, що лізинг непомітно вже увійшов в наше життя. Яким чином? Згадаймо, що однією з форм приватизації державного майні є оренда з викупом, а це - не що інше, як оренда-продаж в Англії, кредит-оренда у Франції (особливо, виходячи з права трудового колективу на виплату платежів). Тому, напевно, закон про лізинг буде мати у нас назву Закону про оренду з викупом.

Саме такий підхід до оренди з викупом дає можливість державі регулювати процеси приватизації в бажаному напрямку. Відомо, що орендні підприємства після прискореної "приватизації не поспішають поліпшувати свою роботу, піклуватися про споживача, але вихід тут є: складаючи договір лізингу (оренди з викупом), обумовити термін його дії до 85-90% середнього обчисленого терміну служби будинків і устаткування та включити пункт угоди про те, що при неповному завантаженні обладнання не з вини орендаря (ця цифра визначається шляхом порівняння обсягу випуску з технологічно можливою, встановлюється комісією по приватизації в натуральному і грошовому обсязі з фіксацією у ВКВ) орендна плата збільшується на подвійний відсоток недовироблення або ж - накладається штраф у розмірі вартості недопроизведенного продукції. У разі заміни старої продукції новою визначається технологічно можливий обсяг виробництва (з наданням строку переобладнання до 2 місяців) у натуральному і грошовому вираженні з фіксацією у ВКВ, при перевищенні обсягів виробництва порівняно з минулим рівнем надається знижка з оплати оренди в розмірі відсотка перевиробництва. Відповідно підприємство може впровадити раціоналізаторські пропозиції та винаходи і збільшити обсяги виробництва на 100%; орендна плата при цьому зменшується до 0 (теж на 100%), але держава буде отримувати платежі вже у вигляді не орендної плати, а збільшеної прибутку на додаткову вартість і дохід, що є більш високим, ніж звичайна орендна плата. Отже, додатково буде стимулюватися науково-технічний прогрес; 13) гальмом на шляху розвитку лізингу є вимога податкової інспекції списувати на собівартість орендну плату лише в межах норми амортизації на цей вид устаткування, тобто: орендарю слід оплачувати прибуток орендодавцю зі свого прибутку, що є нонсенсом в економічній політиці (у всіх країнах прибуток одного господаря входить у собівартість іншого). Для того, щоб попередити це явище, підприємці змушені перевищувати вартість обладнання та ставку орендної плати. Цю проблему можуть обійти на перших порах тільки малі підприємства (вони мають право списувати в перший рік експлуатації до 30% вартості) - але як мале підприємство може бути великим лізингодавцем. Однак лізинг вводився на території СНД часто вимушено; справа тут ось в чому : підприємства-монополісти зіткнулися з кризою збуту своєї продукції, але продовжували її відвантажувати споживачам, щоб не зупинити виробництво. Таким чином виник платіжна криза. Але продукцією користувалися не заплативши за неї або заплативши частково; при цьому брали зобов'язання погасити борг. Чим це не вимушений лізинг? Виходячи з такої ситуації, промислові підприємства на свій страх і ризик відкрили власні лізингові відділи і компанії, наприклад Липецький, Володимирський і Алтайський тракторні заводи в Росії, що виробляють поставку тракторів з відстрочкою платежу на 2-3 місяці (можливо до одного року) при передоплатою 30 - 50%.

Населення також початок широко залучатися до лізингових операцій, особливо це видно на прикладі житлового будівництва. Багато ріелтерських фірм Москви і Києва пропонують таку схему покупки житла: клієнт оплачує 25-30% вартості сподобалася йому квартири, а на залишок отримує кредит через ріелтерів в банку. Потім перший внесок і кредит видаються продавцю, а з клієнтом ріелтер складає договір лізингу на квартиру - при цьому сама квартира виступає заставою (іпотекою) під отриманий кредит у банку, і до того часу, поки борг з кредиту не буде сплачений, власником квартири буде залишатися банк. При невиплаті клієнту повертається перший внесок з відсотка. Недоліки цього методу: велика сума першого внеску, великі (до 72%) відсотки на кредит (а він повинен бути представлений у ВКВ - інакше продавець квартири її просто не продасть), недостатній термін надання кредиту (до 24 місяців).

Аналогічно цьому методу фінансується будівництво кооперативного житла (ЖБК). Раніше, в минулому, було набагато легше: квартира не була запорукою кредиту, але його погашення відбувалося незалежно від волі позикодавця - через бухгалтерію підприємства чи організації за твердими ставками в національній валюті, а термін кредиту встановлювався на 10-25 років. Незважаючи на те, що перший внесок сягав 30-40% початкової ціни, кредити надавалися самими підприємствами, на яких працював позикодавець, через заклади Ощадбанку або Будбанку.

Навіть при приватизації державного та відомчого житла звичайний громадянин зустрічається з лізингом відповідно до Закону України про приватизацію житла, хоча це відбувається не в прямій формі: людина, що не має заборгованості за минуле щодо оплати квартири і комунально-побутових послуг, має право безкоштовно отримати 21 кв. м. житлової площі плюс 10 кв. м. на сім'ю; тобто фактично всі ми проживали в своїх квартирах на умовах лізингу, де орендної і викупної платою виступала звичайна квартира.

У практиці Україна вже були спроби ввести лізинг наприкінці 80-х років. Він був включений у банківські операції (це положення діє і зараз, але як банк може купувати-продавати обладнання, якщо той же закон про банки і банківську діяльність одночасно і дозволяє, і забороняє цим займатися?). Але в монополізованої економіці і при дешевому кредиті нічого з цього не вийшло.

Для впровадження лізингу в Україні необхідно: 1) провести демонополізацію виробництва основних засобів; 2) зупинити інфляцію, 3) зменшити або скасувати ставку оподаткування доходу від позареалізаційних операцій після здачі майна в оренду; 4) у Законі про приватизацію державного майна чітко вказати, що орендні платежі є викупними;.

5) при валютне регулювання дозволяти вносити орендну плату у ВКВ без обов'язкового продажу:.

6) внедріт' в життя міжнародну конвенцію про фінансовий лізинг, яку в 1988 г, підписав СРСР; України є однією з його правонаступниць.

Додатковий поштовх дня розвитку лізингу дадуть: 1) широке залучення іноземних інвестицій; 2) надання платіжних пільг при тимчасовому ввезенні обладнання; 3) надання лізингодавцю податкових пільг при купівлі вітчизняного обладнання, 4) використання іноземної допомоги не иа закупівлю обладнання, а на лізинг, що призводить до економії валюти, використанню обладнання у вітчизняних умовах, його своєчасному ремонту та обслуговування; 5) створення лізингових відділів і дочірніх компаній при машинобудівних заводах, 6) при розвитку ринку нерухомості і падіння цін на неї - створення компаній по лізингу нерухомості; 7) використання лізингу на компенсаційних умовах для переробки вітчизняної сировини.

Висновок.

Підводячи підсумки хочеться сказати, що результатом переходу на нові форми господарювання в Україні має стати створення багатоукладної економіки, відмова від державного монополізму на власність і створення умов для їх рівноправного існування різних форм власності. Необхідно розвивати приватну і колективну форми власності, образно кажучи, з нуля і шляхом роздержавлення і приватизації, які повинні вилитися в ломку і трансформацію існуючої системи виробничих відносин, і відразу формувати якісно нову суспільну (державну і муніципальну) власність, але при цьому не можна не враховувати інтереси трудових колективів, для яких оренда на даному етапі означає найбільш прийнятний варіант переходу до ринкової системи господарювання.

Подальший розвиток економіки багато в чому залежить від становлення різних форм господарювання, у тому числі й орендної, що, у наслідку, дозволить Україні стати однією з провідних країн Європи.

Список використаної літератури.

1. Слюсар В. "Приватизація підприємств харчової промисловості" / / "Економіка України" 1994 № 6

2. Руденко О., Омельянчик Н. "Оцінка процесів перетворення відносин власності в промисловості України" / / "Економіка України" 1994 № 9

3. Коріенко В. "Суспільна власність як стратегічна мета" / / "Економіка Україна" 1993 № 1

4. Лазової В. "Про історичної діалектики відносин власності" / / "Економіка України" 1994 № 4

5. Мочерний С. "Власність і особливість її розвитку в розвинутих країнах світу" / / "Економіка України" 1994 № 4

6. Кузнєцов В. "Ринок і приватизація" / / "МЕ і МО" 1992 № 7

7. Гош О. "Теорія і практика приватизації постсоціалістичної державної власності" / / "Економіка Україна" 1993 № 8

8. Павличенко М. "Роздержавлення і приватизація: новий погляд на проблему" / / "Економіка України" 1994 № 9

9. Ільченко М. "Проблеми демонополізації промисловості України" / / "Економіка України" 1994 № 5

10. Іванов І. "Розвиток форм власності на сучасному виробництві" / / "МЕ і МО" 1992 № 3

11. Корнієнко В. "Суспільна власність як структурна форма" / / "Економіка України" 1994 № 8

12. Поплавський О. "Приватизація власності в країнах сформованою ринковою економікою" / / "Економіка України" 1994 № 6

13. "Основи економічної теорії" за редакцією проф. Мочерного С. В. / / Тернопіль 1993 з. 330

14. Кемпбелл Макконел, Стенлі Л. Брю "Економікс" / / Москва 1992 т. 1 с. 276

15. Cамуельсон П. "Економіка" / / Москва 1985 с. 149

16. Логвиненко В. "Організаційно-економічні форми приватизації" / / "Економіка Україна" 1993 № 10

17. Хмельнюк В. Сідней С. "Приватизація в сфері вимог економічних законів" / / "Економіка України" 1994 № 2

18. Несененко П. "некотороя аспекти розвитку власності в сучасних умовах" / / "Економіка України" 1994 № 9

19. Павлишенко М. "Роздержавлення і приватизація: новий погляд на проблему" / / "Економіка України" 1994 № 9

20. Поплавський А. "Приватизація власності в країнах сформованої ринкової економіки" / / "Економіка України" 1994 № 8

21. Яновський Я. "Лізинг як форма підприємницької діяльності" / / "Економіка України" 1994 № 11

22. Казаченко С. "Світовий досвід проведення лізингових операцій і проблема їх впровадження на Україні" / / "Економіка Україна" 1995 № 2

23. Яцков Б. "Оренда як один із шляхів роздержавлення власності" / / "Економіка Україна" 1993 № 1

24. Потьомкін Л. "Проблеми переходу до орендних форм господарювання в сільському господарстві Україні" / / "Економіка Україна" 1993 № 2

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
127.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Оренда підприємств
Оренда нерухомості 2
Оренда та її види
Оренда нерухомості
Оренда землі
Оренда будинків та споруд
Оренда нерухомого майна
Прокат і оренда майна
Оренда рекламного місця
© Усі права захищені
написати до нас