Презумпція невинності зміст історія практичне застосування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ

Державна освітня установа вищої професійної освіти

«Читинської ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

(ЧітГУ)

Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА І КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальний процес»

на тему:

«Презумпція невинності: зміст, історія, практичне застосування».

Виконав: студент групи

ЮВ -07-03

Пономарьов П.О.

Перевірив:

Чита 2008

Зміст

Введення

Глава I. Сутність презумпції невинності

1. Поняття і зміст презумпції невинності

2. Історія виникнення презумпції невинуватості у Російському кримінальному процесі

Глава II. Практичне застосування презумпції невинності на стадіях кримінального процесу

1. Досудове виробництво

2. Судове провадження

Висновок

Бібліографія

Введення

У ст. 14 КПК України закріплено принцип презумпції невинності. Його зміст справляє визначальний вплив на процесуальне становище суб'єктів кримінального судочинства. Одним з основних моментів, що випливають із змісту презумпції невинності, на який ми хотіли б звернути увагу, є питання про участь сторін у доведенні та наділення їх відповідними правомочностями.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КПК України обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинність. Тягар доказування обвинувачення, так само як і спростування доводів, наведених на захист обвинуваченого, покладено на сторону обвинувачення.

З реалізацією презумпції невинності пов'язано кілька процесуальних проблем доказового характеру, що мають досить давню історію. Л.Є. Владимиров в кінці XIX століття писав: "... про його (тягаря доказування.) Розподілі на попередньому слідстві не може бути й мови: тут розслідується справа офіційно представником держави, який зобов'язаний збирати докази не для іншої мети, як тільки для сущої істини" ^1.

Презумпція невинності - справді кримінально-процесуальна категорія, «душа» кримінального судочинства. Як суспільно-політична ідея вона зародилася незадовго до Великої французької революції XVIII ст. і прийшла у кримінальний процес з політики. Її висунуло в якості політичного гасла, поряд з вимогами свободи, рівності і братерства революційне «третій стан» в піку віджилому інквізиційному катівні судочинству, королівському сваволі і безстрокового ув'язнення в тюрму без суду і слідства. У своєму первісному вигляді презумпція невинності формулювалася у вигляді наступної вимоги, закріпленого в статті 9 Декларації прав людини і громадянина Франції 1789 р.: «Так як кожна людина передбачається невинним, поки його не оголосять (по суду) винним, то в разі потреби його арешту всяка строгість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) його особистості, повинна бути строго караема законом ». ²

З тієї пори презумпція невинності міцно укоренилася в практику суспільних відносин.

Таким чином, важливість вивчення презумпції невинуватості визначається тим, що даний принцип визначає характер розслідування та судового розгляду, а також положення особи в кримінальному процесі. Саме цим і пояснюється актуальність обраної теми.

Мета роботи:

Показати історію становлення та розвитку принципу презумпції невинності в російському законодавстві та юридичній практиці.

Поставлені завдання:

• Розкрити зміст принципу презумпції невинуватості з урахуванням положень Конституції РФ і норм КПК РФ.

• Визначити значення презумпції невинності для забезпечення захисту прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

• Окреслити способи забезпечення принципу презумпції невинуватості на різних стадіях кримінального процесу.

Предмет: проблема охорони прав особистості, що виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд.

Для написання курсової роботи використовувався широке коло джерел: російське і міжнародне законодавство, коментарі фахівців, навчальна література, монографії, статті.

Глава I. Сутність презумпції невинності

1. Поняття і зміст презумпції невинності

У Юридичному енциклопедичному словнику записано: "Презумпція невинності (від латинського praesumptio - припущення) - у праві положення, згідно з яким обвинувачений (підсудний) вважається невинним, поки його провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Презумпція невинності - один з важливих демократичних принципів кримінального процесу, що сприяє охороні прав особи, виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд ^"3.

Нині діюча Конституція Російської Федерації принцип презумпції невинності визначила у ст. 49: "Кожен обвинувачений в скоєнні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку і встановлено що набрало законної сили вироком суду".

Така формула при буквальному тлумаченні дозволяє зробити висновок, що винних на попередньому розслідуванні немає. Звинувачення пред'являється невинним особам, невинні затримуються, заарештовуються. У відношенні невинного прокурор стверджує обвинувальний висновок і направляє справу до суду. Суд приймає справу до виробництва і судить невинного. І вже засуджений не вважається винним, оскільки вирок вступить у законну силу не раніше ніж через сім днів або після залишення його в силі судом касаційної інстанції.

Таке формулювання зазначеної вище норми Конституції в цілому відповідає загальновизнаним міжнародно-правовим нормам, що містяться у Загальній декларації прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН (1966 р.).

Відповідно до Загальної декларації прав людини кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена ​​в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

Свою реалізацію конституційна норма знайшла у ч. 2 ст. 1 КК РФ, згідно з якою КК РФ грунтується на Конституції РФ та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, а також у ст. 14 КПК України, яка практично дослівно відтворює цю конституційну норму.

Презумпція невинності - один з найважливіших принципів кримінального процесу, що сприяють охороні прав особи, виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд. Незважаючи на уявну простоту, серед учених немає єдиної думки навіть щодо поняття презумпції невинності і його змісту. Презумпція невинності - це загальноправовий принцип, що поширюється на всі галузі права, де визначальним є наявність доказів вини у вчиненні правопорушення. Разом з тим презумпцію невинності правомірно вважати кримінально-процесуальним принципом. Незважаючи на відмінність думок за складом принципів кримінального судочинства, жоден вчений не відкидає наявності даного принципу

Суть презумпції невинуватості полягає не в тому, що обвинувачений вважається невинним до винесення судом обвинувального вироку, а в тому, що російське законодавство гарантує визнання особи винною у скоєнні злочину від імені держави (з усіма негативними наслідками) лише у разі, коли воно дійсно винна. Існуюча система гарантій в ідеалі виключає визнання невинних винними. Визнання особи винною, здійснюване органами розслідування, прокуратурою, не суперечить принципу презумпції невинуватості, тому що здійснюється не від імені держави і не вабить тих юридичних наслідків, які настають при визнанні цієї особи винним у вироку суду, який постановляється іменем держави.

У загальноправовому сенсі дію презумпції невинності реально знаходить свій вияв у багатьох сферах суспільних відносин і регулюється різними галузями права. Складовою презумпції невинності як кримінально-процесуального принципу обов'язково повинна бути доведеність вини у вчиненні злочину. Визнання винним у вчиненні злочину у вироку суду означає, що таке визнання виражається від імені держави з усіма наслідками, що випливають з цього зізнання наслідками. Вживання терміну "винний" у побуті, в журналістських розслідуваннях не має відношення до кримінально-процесуальній сфері і не пов'язане з презумпцією невинності, врегульованої ст. 49 Конституції РФ.

Презумпція невинності - не припущення, а об'єктивне становище, чинне постійно. Початок дії презумпції невинуватості збігається з моментом наділення обвинуваченого (підозрюваного) правом на захист. Завершується дія цього принципу щодо конкретної особи з припиненням дії кримінально-правових відносин особи і держави в зв'язку з конкретним фактом правопорушення. Презумпція невинності діє як у момент постановлення вироку, так і при касаційному розгляді конкретної кримінальної справи, а також при перегляді вироку в порядку нагляду і при відновленні справ за нововиявленими обставинами.

Зміст презумпції невинності розкривається через систему правових установлень:

1) вина особи у вчиненні злочину повинна бути безперечно доведена і сформульована в установленому законом акті: постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку, вироку;

2) всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх не вдалося усунути, тлумачаться на користь обвинуваченого;

3) суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як пом'якшувальні і обтяжуючі його відповідальність обставини;

4) обов'язок доказування не може покладатися на обвинуваченого;

5) забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших беруть участь у справі осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів;

6) ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе самого, свого чоловіка і близьких родичів, коло яких визначається федеральним законом;

7) визнання обвинуваченим своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні визнання сукупністю наявних доказів у справі;

8) ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають заздалегідь встановленої сили;

9) обвинувачений наділяється правом на захист, змістом якого є сукупність передбачених КПК України процесуальних прав;

10) суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами і способами від пред'явленого йому обвинувачення і забезпечити охорону його особистих і майнових прав;

11) обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях і постановляється лише за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена;

12) забезпечується правильне застосування закону з тим, щоб кожен який учинив злочин був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений;

13) ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в порядку, що встановлені законом;

14) людина, її права і свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави.

2. Історія виникнення презумпції невинуватості у Російському кримінальному процесі

Ще в III ст. н. е.. римський юрист Павло сформулював правило: ei incurnbit probatio, qui dicit, non qui lie - gat - доводити зобов'язаний той, хто стверджує, а не той, хто заперечує ^4.

Як суспільно-політична ідея презумпція невинності зародилася незадовго до Великої французької революції XVIII ст. і прийшла у кримінальний процес з політики. Її висунуло в якості політичного гасла, поряд з вимогами свободи, рівності і братерства революційне «третій стан» в піку віджилому інквізиційному катівні судочинству, королівському сваволі і безстрокового ув'язнення в тюрму без суду і слідства. У своєму первісному вигляді презумпція невинності формулювалася у вигляді наступної вимоги, закріпленого в статті 9 Декларації прав людини і громадянина Франції 1789 р.: «Так як кожна людина передбачається невинним, поки його не оголосять (по суду) винним, то в разі потреби його арешту всяка строгість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) його особистості, повинна бути строго караема законом ».

Основоположником глибокої розробки принципу презумпції невинності в Російській науці кримінального процесу є професор М.С. Строгович. У підручнику "Кримінальний процес", опублікованому в 1946 р., дається ємне визначення презумпції невинуватості: "... кожен громадянин вважається невинним, поки його винність не буде доведена у встановлюваному законом порядку" ^5.

Однак принцип презумпції невинуватості не отримав свого відображення в радянському кримінально-процесуальному законодавстві. Негативне в основному до нього ставлення було поширене і в науці кримінального процесу. Так, наприклад, С.А. Голунскій вважав, що "всякі презумпції неминуче вносять в процес елементи формалізму, штовхають суд на те, щоб ... схилитися до заздалегідь підказаному рішенням" ^6.

Протягом 1981 - 1983 рр.. указами Президії Верховної Ради СРСР і Президій Верховних Рад союзних республік загальносоюзне, а потім і республіканське кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство було приведено у відповідність з Конституцією СРСР. Зокрема, у ч. 2 ст. 13 КПК РРФСР до редакції Указу Президії Верховної Ради РРФСР від 8 серпня 1983 дослівно було відтворено право, яке міститься в ст. 160 Конституції СРСР і в ст. 173 Конституції РРФСР: "Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону". Аналогічні формулювання були включені також в конституції союзних республік.

У Росії зазначена формулювання зберегла свою силу аж до введення в дію КПК РФ 2001 р., тобто до 1 липня 2002 р. таку формулювання з повною підставою можна визнати лише частковим закріпленням принципу презумпції невинуватості, оскільки в ній не міститься головної ідеї початкової презумпції або припущення людини невинним. Тим не менш, часткове закріплення принципу презумпції невинуватості в Конституції СРСР 1977 р., а також в Конституції РРФСР 1978 р. і в кримінально-процесуальному законодавстві послужило імпульсом до появи цілого ряду наукових досліджень з проблем презумпції невинуватості у кримінальному процесі

Конституція РРФСР 1978 р., що стала після перейменування держави в 1992 р. називатися Конституцією РФ - Росії, діяла аж до прийняття Конституції РФ 1993 р. При цьому ст. 173 Конституції РФ - Росії 1978 р. з подальшими змінами і доповненнями ніяких змін не зазнала, і, таким чином, конституційне закріплення принципу презумпції невинності продовжувало залишатися частковим. Конституційне закріплення принципу презумпції невинності в ст. 49 Конституції РФ: "Кожен обвинувачений в скоєнні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку і встановлено що набрало законної сили вироком суду" (ч. 1). "Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість" (ч. 2). "Непереборні сумніви у винуватості особи тлумачаться на користь обвинуваченого" (ч. 3). Така розширене формулювання принципу презумпції невинуватості в Конституції РФ зумовила повне визнання даного принципу в кримінально-процесуальній науці. Однак у ч. 2 ст. 13 продовжував діяти до 1 липня 2002 КПК України, воспроизводившей положення ст. 160 Конституції СРСР і ст. 173 Конституції РРФСР, зберігалося часткове законодавче визнання презумпції невинуватості у кримінальному процесі.

В даний час презумпція невинності як принцип кримінального судочинства закріплена в ст. 14 КПК України, яка не тільки відтворює відповідні положення ст. 49 Конституції РФ, але й додатково встановлює правила про те, що "тягар доведення обвинувачення і спростування доводів, наведених на захист підозрюваного або обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення" і що "обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях". Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі, таким чином, отримав не тільки повне визнання в юридичній науці та конституційне закріплення, але й адекватне законодавче закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві.

Глава II. Практичне застосування презумпції невинності на стадії кримінального процесу.

1. Досудове виробництво

На стадії порушення кримінальної справи обов'язковим правилом дотримання принципу презумпції невинуватості є те, що порушення кримінальної справи може проводитися тільки при наявності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину (п. 2 ст. 140 КПК).

Крім того, обов'язковою умовою виконання принципу презумпції невинуватості є участь захисника у кримінальній справі:

1) з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого;

2) з моменту порушення кримінальної справи щодо конкретної особи;

3) з моменту фактичного затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину;

4) з моменту оголошення особі, підозрюваному в скоєнні злочину, постанови про призначення судово - психіатричної експертизи;

5) з моменту початку здійснення інших заходів процесуального примусу чи інших процесуальних дій, які зачіпають права і свободи особи, підозрюваної у вчиненні злочину (п. 3 ст. 49 КПК).

На стадії попереднього слідства найвиразніше презумпція невинності втілюється в життя, коли підозрюваний вже відомий.

Наделяя подозреваемого широкими процессуальными правами, действующее законодательство тем самым в значительной мере устанавливает определенные гарантии презумпции невиновности.

Подозреваемому предоставляются права для оспаривания данных, которые положены в основу подозрения в совершении им преступления.

Исходя из того, что при задержании правоохранительные органы имеют дело с лицом, виновность которого еще не установлена, закон отмечает, что мера пресечения может быть избрана в отношении подозреваемого в исключительных случаях (ч. 1 ст. 100 УПК).

Так как при задержании ограничивается личная свобода лица, виновность которого еще не установлена, закон предусматривает сокращенный срок задержания.

"Длительное задержание становится особенно нетерпимым, - пишет В. М. Савицкий, - когда впоследствии выясняется, что гражданин был задержан незаконно, без достаточных к тому оснований. Поэтому необходимо, чтобы органы дознания или следователь немедленно по задержании подозреваемого направляли об этом сообщение прокурору, а последний в возможно короткий срок с момента получения сообщения либо санкционировал арест, либо отменил задержание..."

При этом обвинение должно быть предъявлено подозреваемому не позднее 10 суток с момента применения меры пресечения, а если подозреваемый был задержан, а затем заключен под стражу - в тот же срок с момента задержания (ч. 2 ст. 100 УПК). Таково категорическое требование закона.

Если следователю (органу дознания) не удалось в течение 10 суток с момента избрания меры пресечения (или задержания) собрать достаточные доказательства для предъявления обвинения то мера пресечения немедленно отменяется, подозреваемый освобождается от ограничения своих прав, предусмотренных мерой пресечения. В этом и проявляется действие презумпции невиновности в отношении подозреваемого.

В п. 2 ст.77 УПК говорится: " Признание обвиняемым своей вины в совершении преступления может быть положено в основу обвинения лишь при подтверждении его виновности совокупностью имеющихся по уголовному делу доказательств".

По закону обвиняемый не несет ответственности за отказ от дачи показаний или за дачу ложных показаний. Такое же значение в уголовном процессе имеет тезис: молчание обвиняемого нельзя рассматривать как его согласие с обвинением, как признание своей виновности. Если обвиняемый молчит или отказывается от дачи показаний, это не может быть истолковано как свидетельство его виновности.

Из предписания ч.2 ст.77 УПК вытекает также весьма существенное положение о том, что обвиняемый может ограничиться заявлением о признании своей вины, не давая никаких показаний, а следователь в процессе расследования должен доказать виновность обвиняемого, собрать достаточные доказательства этого, либо, соответственно, доказательства, опровергающие показания обвиняемого. Так как признанию обвиняемого не придается решающего значения для обоснования вывода о виновности, законом не допускается ускорение или сокращение следствия в случае признания обвиняемым своей вины.

Для решения вопроса о виновности должны быть опровергнуты все обстоятельства, оправдывающие обвиняемого; до тех пор, пока они не опровергнуты, версию обвинения и тем самым виновность обвиняемого нельзя считать доказанной.

Наряду с рассмотренными возможностями реализации в действующем уголовно-процессуальном законодательстве принципа презумпции невиновности, в стадии расследования применяется и ряд других норм, в которых находит свое выражение презумпция невиновности. К ним можно отнести ст. 161 УПК, которая, требуя неразглашения данных предварительного следствия, с одной стороны обеспечивает нормальный ход раскрытия преступления, с другой - не разрешает преждевременно разглашать данные, порочащие обвиняемого, поскольку его виновность еще не доказана в установленном законом порядке.

Презумпция невиновности достаточно четко выражается также в требованиях, обращенных к прокурору, осуществляющему надзор за исполнением законов при производстве предварительного расследования

Мнение следователя о виновности обвиняемого необязательно для прокурора. Так, прокурор обязан строго следить за тем, чтобы ни один гражданин не подвергался незаконному и необоснованному привлечению к уголовной ответственности или иному ограничению в правах; осуществлять надзор за тем, чтобы никто не был, подвергнут аресту иначе, как по решению суда или с санкции прокурора; отменять незаконные и необоснованные постановления органа дознания и следователя; прекратить уголовное дело при наличии соответствующих оснований и т.п.

Таким образом, значительная часть норм, регулирующих проведение предварительного расследования и регулирующих процессуальное положение лиц, привлеченных к уголовной ответственности, исходит из того, что обвиняемый считается невиновным до тех пор, пока его виновность не будет установлена согласно действующему законодательству; убежденность работника органа дознания, следователя и прокурора в виновности обвиняемого означает лишь субъективную уверенность в том, что собранные в стадии расследования доказательства дают основания для предварительного вывода о виновности обвиняемого. Именно поэтому работнику органа дознания, следователю, прокурору не дано права применять к обвиняемому меры уголовного наказания, обращаться с ним, как с виновным.

2. Судебное производство

Презумпция невиновности находит полное выражение в главной стадии уголовного процесса - в стадии судебного разбирательства. Ведь только на этой стадии обвиняемый может быть признан преступником.

Нормы п. 1 ст. 49 Конституции РФ и п. 2 ст. 8 УПК утверждают:

«Никто не может быть признан виновным в совершении преступления и подвергнут уголовному наказанию иначе как по приговору суда и в порядке, установленном законом».

Выражая существенный аспект презумпции невиновности, это конституционное установление определяет:

единственным органом, управомоченным признавать кого-либо преступником, является суд;

единственная форма такого признания — приговор суда;

необходимое условие признания виновным и применения наказания — соответствие действий и решений суда закону.

Осуществление презумпции невиновности в данной стадии обеспечивается, прежде всего, нормами, наделяющими подсудимого такими правами, которые предоставляют ему возможность активно оспаривать обвинение, создавать благоприятные условия для защиты всеми законными и не противоречащими закону средствами.

Гарантиями соблюдения презумпции невиновности призваны служить и нормы, определяющие общие условия судебного разбирательства. Анализ этих норм показывает, что законодатель устанавливает существенную разницу между подсудимым и осужденным, считает необходимой тщательную проверку и оценку судом всех собранных в ходе расследования и проверенных в ходе назначения судебного заседания доказательств в условиях гласности, устности и непосредственности, с соблюдением всех правил, которые исключают необоснованное признание гражданина виновным в совершении преступления.

Например, суд обязан проверить все доказательства, собранные органами дознания или следствия: допросить подсудимых, потерпевших, свидетелей, заслушать заключения экспертов, осмотреть вещественные доказательства, огласить протоколы и иные документы; обвинитель, подсудимый, защитник пользуются равными правами по представлению доказательств, участию в исследовании доказательств и заявлению ходатайств.

Судебное следствие - одна из основных частей судебного разбирательства.

По старому законодательству оглашение обвинительного заключения, особенно председательствующим, создавалось впечатление, будто суд согласен с обвинением, предъявленным подсудимому в стадии расследования ⁷ .

Поэтому в новый УПК внесены изменения следующего характера:

Предъявленное подсудимому обвинение излагается не председательствующим как ранее, а только государственным обвинителем. Таким образом, был решен многолетний спор в юридической литературе по этому вопросу, сторонником которого были многие авторы ⁸ .

Далее председательствующий спрашивает подсудимого, понятно ли ему обвинение, признает ли он себя виновным и желает ли он или его защитник выразить свое отношение к предъявленному обвинению. Последнее действие также введено в уголовное производство после многолетних споров и является определенным положительным моментом для обвиняемого (ст.273 УПК).

Судебные прения - часть судебного разбирательства, где весьма ярко выражается вытекающее из презумпции невиновности правило об обязательности доказывания, поскольку здесь на основе исследования и оценки доказательств анализируется тезис о виновности подсудимого.

Основная тяжесть обоснования тезиса о виновности подсудимого ложится на государственного обвинителя. В связи с этим возникает вопрос, руководствуется ли он в этой стадии презумпцией невиновности.

С одной стороны, как государственный обвинитель, прокурор считает подсудимого виновным, иначе он не поддерживал бы государственное обвинение. С другой стороны, поскольку согласно закону подсудимый еще не признан виновным, прокурор обязан обращаться с подсудимым как с лицом невиновным. При этом он должен руководствоваться тем, что его убеждение в виновности подсудимого - это субъективное мнение, которое в ходе судебного разбирательства может, не подтвердится. Поэтому, выступая в суде в качестве обвинителя, он должен быть объективен.

Если в ходе судебного разбирательства государственный обвинитель придет к убеждению, что представленные доказательства не подтверждают предъявленное подсудимому обвинение, то он отказывается от обвинения и излагает суду мотивы отказа (п. 7 ст. 246 УПК).

Излагая такого рода, мотивы прокурор, по сути дела, доказывает необходимость оправдания и полной реабилитации подсудимого. С позиций презумпции невиновности отказ прокурора от обвинения - вполне логичное явление, особенно если учесть, что проверка доказательств на судебном следствии обладает рядом неоспоримых преимуществ по сравнению с исследованием, проводимым в стадии дознания и предварительного следствия.

Ранее, согласно ч. 4 ст.248 УПК РСФСР отказ прокурора от обвинения не освобождал суд от обязанности продолжить разбирательство дела и разрешить его на общих основаниях. Иными словами, независимо от отказа прокурора суд мог вынести обвинительный приговор.

Это недопустимое совмещение, несомненно, противоречило важнейшему принципу уголовного процесса - принципу состязательности.

Из принципа презумпции невиновности в совокупности с принципом состязательности следует, что суд вправе устанавливать виновность лица лишь при условии, если доказывают ее органы и лица, осуществляющие уголовное преследование.

По всем нормам уголовного процесса на суде не должна лежать обязанность доказывания обвинения. Обязанность доказывания применительно к суду должна означать обязанность проверять и оценивать доказательства, обязанность принимать все предусмотренные законом меры для всестороннего, полного и объективного исследования обстоятельств дела.

Норма ч. 4 ст.248 УПК РСФСР была оспорена в Конституционном суде РФ, который в своем постановлении от 20 апреля 1999 года признал часть четвертую статьи 248 УПК РСФСР, как допускающую при отказе прокурора от обвинения осуществление судом не свойственной ему обязанности по обоснованию предъявленного органами расследования обвинения, не соответствующей Конституции Российской Федерации, ее статьям 49 и 123 (часть 3) ^{1 0} .

Новый УПК РФ действует с данной поправкой: «Полный или частичный отказ государственного обвинителя от обвинения в ходе судебного разбирательства влечет за собой прекращение уголовного дела или уголовного преследования полностью или в соответствующей его части по основаниям, предусмотренным пунктами 1 и 2 части первой статьи 24 и пунктами 1 и 2 части первой статьи 27 настоящего Кодекса» (п. 7 ст. 246 УПК).

В силу презумпции невиновности подсудимый считается невиновным, пока его виновность не будет доказана в установленном законом порядке. Из этого следует, что подсудимый не обязан доказывать свою невиновность, однако это не означает, что и защитник в этом же смысле полностью свободен от обязанности доказывания невиновности своего подзащитного.

"Защитник обязан доказывать невиновность обвиняемого (подсудимого). Но это его моральная обязанность, а не процессуальная",- пишет по этому поводу Клямко Э.И. ^{1 1}

По мнению А. М. Ларина, поскольку понятие юридической обязанности неразрывно связано с применением санкции к лицу, не исполнившему или неудовлетворительно исполнившему возложенную на него обязанность, а к защитнику в случае неудачи не могут быть применены никакие санкции, "доказывание обстоятельств, оправдывающих обвиняемого и смягчающих его ответственность не процессуально-правовая обязанность, а задача, призвание, право защитника" ^{1 2} .

Обвиняемый как и подозреваемый может отказаться от защитника, что не лишает подозреваемого, обвиняемого права в дальнейшем ходатайствовать о допуске защитника к участию в производстве по уголовному делу.

Приговор - процессуальный акт, который после вступления в законную силу, окончательно, от имени государства решает вопрос о невиновности или виновности подсудимого либо об освобождении его от наказания, вынесенное судом первой или апелляционной инстанции.

Установленный ст. 299 УПК РФ перечень вопросов, которые суд обязан разрешить при постановлении приговора свидетельствует о том, что, приступая к обсуждению своего решения, суд должен обосновать его. В противном случае законодатель не требовал бы решения таких вопросов, как:

1) чи доведено, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи доведено, що діяння вчинив підсудний;

3) является ли это деяние преступлением и какими пунктом, частью, статьей Уголовного кодекса Российской Федерации оно предусмотрено;

4) виновен ли подсудимый в совершении этого преступления.

Если участники прений сторон или подсудимый в последнем слове сообщат о новых обстоятельствах, имеющих значение для уголовного дела, или заявят о необходимости предъявить суду для исследования новые доказательства, то суд вправе возобновить судебное следствие. По окончании возобновленного судебного следствия суд вновь открывает прения сторон и предоставляет подсудимому последнее слово (ст. 294 УПК).

Если у присяжных заседателей во время совещания возникнут сомнения по поводу каких-либо фактических обстоятельств уголовного дела, имеющих существенное значение для ответов на поставленные вопросы и требующих дополнительного исследования, то они возвращаются в зал судебного заседания и старшина обращается с соответствующей просьбой к председательствующему, который, выслушав мнение сторон, решает вопрос о возобновлении судебного следствия

Возобновление судебного следствия можно отнести к числу важных гарантий не только установления истины, но и презумпции невиновности, поскольку эта мера способствует обоснованности приговора, осуждению только тех лиц, виновность которых, несомненно, доказана (обвинительный приговор не может быть основан на предположениях).

Одним из положений презумпции невиновности на завершающем этапе судебного разбирательства - при вынесении приговора - является требование закона о полной и несомненной доказанности виновности подсудимого.

Формула "подсудимый виновен, но его виновность не удалось, несомненно, доказать" ни при каких условиях не может быть признана допустимой, ибо принцип презумпции невиновности требует, чтобы всякие сомнения, которые не представляется возможным устранить, толковались в пользу подсудимого. Во всех случаях недоказанность участия подсудимого в совершении преступления не должно истолковываться как сомнение в виновности оправданного. " Не допускается включение в оправдательный приговор формулировок, ставящих под сомнение невиновность оправданного", - указывается в п. 2 ст.305 УПК.

Для последовательного проведения в жизнь положений презумпции невиновности при оправдании за недоказанностью участия подсудимого в совершении преступления необходимо, чтобы в резолютивной части оправдательного приговора не употреблялось формулировок, ставящих под сомнение невиновность оправданного. В оправдательном приговоре не должно также употребляться формулировок порочащего характера.

Анализ норм, регулирующих судебное разбирательство, приводит к выводу о том, что суд руководствуется презумпцией невиновности на всем протяжении этой стадии, хотя с момента постановления обвинительного приговора эта презумпция для суда, вынесшего приговор, считается опровергнутой.

Однако презумпция невиновности как объективное правовое положение продолжает действовать и обязательна для всех до момента вступления приговора в законную силу.

Институт кассационного и апелляционного обжалования и опротестования приговоров, не вступивших в законную силу, позволяет в установленные законом сроки (при наличии кассационной жалобы или протеста) еще раз проверить истинность положений, закрепленных данным приговором. Этим создаются дополнительные условия для защиты осужденным своих прав и интересов.

Подача такой жалобы или протеста на обвинительный приговор вызывает правовые последствия: отодвигает момент вступления в законную силу до рассмотрения дела в кассационной инстанции и приостанавливает приведение приговора в исполнение.

В этом смысле презумпция невиновности сохраняет свое действие, и осужденный продолжает считаться невиновным до тех пор, пока в результате рассмотрения дела в кассационном порядке суд второй инстанции не примет решения о законности и обоснованности приговора ^{1 3} .

В случае признания обвинительного приговора законным и обоснованным кассационная инстанция оставляет его без изменения, а жалобу (протест) - без удовлетворения. Презумпция невиновности, действовавшая на протяжении всего производства в кассационной инстанции с этого момента перестает действовать. Приговор считается истинным и обращается к исполнению. Но если суд кассационной инстанции отменяет приговор и направляет дело на новое расследование (или новое судебное рассмотрение), презумпция невиновности действует до тех пор, пока в общем порядке вновь не будет установлена виновность лица вступившим в законную силу приговором.

Действие презумпции невиновности в данной стадии процесса имеет свою специфику. Обязанность доказывания не лежит на осужденном (оправданном); он не обязан доказывать свою невиновность или порочить приговор, приводить достаточные аргументы его незаконности и необоснованности, и может, ограничится лишь принесением жалобы, в которой выражает свое несогласие с приговором.

Суд кассационной инстанции не вправе отказать в рассмотрении кассационной жалобы на том основании, что осужденный не обосновал свое несогласие с приговором, не привел дополнительных доказательств и. т. д. Рассмотрение дела в кассационном порядке включает анализ собранных по делу доказательств, проверку законности и обоснованности приговора, исследование дополнительных материалов.

Одним из положений, говорящих в пользу презумпции невиновности является и правило о том, что обжалованию подлежат не только обвинительные, но и оправдательные приговоры: "Право обжалования судебного решения принадлежит осужденному, оправданному, их защитникам и законным представителям, государственному обвинителю, потерпевшему и его представителю" (п. 4 ст.354 УПК).

Несмотря на то, что оправдательный приговор, независимо от оснований оправдания реабилитирует подсудимого полностью, последний может не удовлетвориться мотивировкой или основанием оправдания. Так, подсудимый может быть оправдан за недоказанностью его участия в совершении преступления в то время как его следовало оправдать в связи с отсутствием состава преступления ^{1 4} .

Основаниями отмены или изменения приговора в суде второй инстанции являются: несоответствие выводов суда, изложенных в приговоре, фактическим обстоятельствам уголовного дела; нарушение уголовно - процессуального закона; неправильное применение уголовного закона; несправедливость приговора. Наличие любого из этих оснований ставит под сомнение допустимость виновности, а это означает, в конечном счете, что суд не опроверг презумпцию невиновности.

Висновок

Из всего вышеизложенного можно сделать закономерный вывод о том, что принцип презумпции невиновности является одним из демократических принципов уголовного процесса, на котором строится доказывание по уголовному делу, принятие судебных и следственных решений, словом, все производство по уголовному делу.

Зміст презумпції невинності розкривається через систему правових установлень, закріплених у законі.

Статті 18-26, 45-55, 123 Конституції Російської Федерації передбачають як систему прав людини і громадянина, так і систему способів їх захисту. Суворе дотримання цих норм є забезпечення реалізації принципу презумпції невинності.

В соответствии с принципом презумпции невиновности каждый ответственный в совершении преступления считается невиновным, пока его виновность не будет доказана в предусмотренном законодательством порядке и установлена вступившим в законную силу приговором суда (ст.49 Конституции РФ).

Изложенное позволяет сделать вывод о том, что разработка проблемы презумпции невиновности далека от своего завершения и продолжает оставаться важнейшей и актуальной задачей науки уголовного процесса.

Принцип презумпции невиновности может стать реальным фактором правосудия, если уголовно-процессуальный закон обеспечивает действие принципа полноты, объекта и всесторонности исследования доказательств на предварительном следствии (дознании) и в суде. Даже факты предъявления следствием лицу обвинения и утверждения прокурором обвинительного заключения не осознают признания обвиняемого преступлением. Лишь один орган в государстве наделен правом признать лицо виновным – суд, является по Конституции РФ носителем судебной власти (ст.10). Это происходит не потому, что в суд заслуживает большего доверия, чем следователь и прокурор. Дело в том, что разделение власти существует не только в рамках государства, но и ее отдельных ветвей. Среди органов уголовной юстиции суд имеет наилучшие возможности для исследования обстоятельств дела в условиях гласности, устности, непосредственности и состязательности.

Презумпция невиновности выражает не личное отношение какого-либо конкретного человека к обвиняемому, а объективное правовое положение. Государство, общество считают гражданина добросовестным, добропорядочным до тех пор, пока иное не доказано и не установлено законным порядком компетентной судебной властью. Человек, привлеченный в качестве обвиняемого, занимает в обществе положение не преступника. Он лишь обвинен в преступлении. Но он может быть и оправдан судом, или же признан виновным в менее тяжком преступлении, да и обвинительный приговор может быть отменен по его жалобе или жалобе других участников процесса.

Право обвиняемого на защиту может быть в полной мере обеспечено и реализовано лишь при условии соблюдения презумпции невиновности; нарушение права обвиняемого на защиту всегда означает в той или иной мере нарушение презумпции невиновности. И наоборот, нарушение презумпции невиновности неизбежно влечет и означает нарушение права обвиняемого на защиту.

Вышесказанное – это только дополнительное подтверждение того, что презумпция невиновности играет важнейшую роль для цивилизованного, гуманного правосудия, которая служит гарантией, что к уголовной ответственности будет привлечен и осужден только действительно виновный.

Бібліографія

Нормативные правовые акты:

1. Международный пакт от 16.12.1966 "О гражданских и политических правах". Опубликован: "Бюллетень Верховного Суда РФ", N 12, 1994;

2. Декларация прав и свобод человека //"Ведомости СНД РСФСР и ВС РСФСР", 26.12.1991, N 52.

3. Конституция Российской Федерации: принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г. Опубликована «Российская газета», N 237, 25.12.1993;

4. Уголовный кодекс Российской Федерации, от 13.06.96. № 63-ФЗ, в ред. от 22.07.08., принят ГД ФС РФ 24.05.96. Опубликован: Собрание Законодательства РФ, 17.06.96., № 25, ст. 2954;

5. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18.12.2001 N 174-ФЗ, принят ГД ФС РФ 22.11.2001, в ред. от 11.06.2008, с изм. от 16.07.2008. Опубликован: "Парламентская газета", N 241-242, 22.12.2001,

6. Постановление Конституционного суда РФ от 20.04.99 N 7-П //СЗ РФ, 26.04.99, N 17

7. Постановления Пленума Верховного суда РФ 29.04.96 N 1 «О судебном приговоре» //Бюллетень ВС РФ. 1996. № 7.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду РФ від 31.10.95 N 8 Про деякі питання застосування судами Конституції Російської Федерації при здійсненні правосуддя / / Російська газета, 28.12.95. N 247 (1358).

9. Обзор судебной практики Верховного Суда РФ от 01.02.96 г., О некоторых вопросах применения судами Конституции Российской Федерации при осуществлении правосудия //БВС РФ, 1996. N 2.

Навчальна та наукова література:

10. Постатейный комментарий к Конституции Российской Федерации /Под общ. ред. В.Д. Карповича. М., 2002.

11. Безлепкин Б.Т. Коментар до КПК України (постатейний). М., 2002.

12. Владимиров Л.Є. Вчення про кримінальні доказах. Тула, 2000.

13. Голунский С.А. О вероятности и достоверности в уголовном суде. Проблемы уголовной политики. Кн. 4. М., 1987

14. Клямко Э.И. О правовом содержании презумпции невиновности.//Государство и право.1994.№ 2.

15. Ларін А.М. Презумпція невинності. М., 1982.

16. Строгович М.С. Кримінальний процес. М., 1946.

17. Савицький В.М. Презумпція невинності. М., 1997.

18. Строгович М.С. Обеспечение обвиняемому права на защиту и презумпция невиновности. М., 1981.

19. Савицький В.М. Презумпция невиновности: что означает? Кому нужна? Как применяется. М., 1997.

20. Право обвиняемого на защиту в социалистическом уголовном процессе./под.ред. В.М Савицкого. М.,1983.

21. Стецовский Ю.И., Ларин А.М Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. М.,1995.

22. Кримінальний процес. Учебник для Вузов, издание второе, переработанное и дополненное под ред. В.І. Радченко. Юридический Дом "Юстицинформ", 2006.

23. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник под ред. П.А. Лупінськи. Юристъ, 2005.

24. П.Яни. Доследственная проверка: Ваши права //Человек и закон. 1996.№1.

25. Юридичний енциклопедичний словник. М., 1987