рирода всесвіту і природа поетичної творчості мають глибокі загальні закономірності. Справжній поет створює другу всесвіт.
«У нескінченній глибині людського духу, в глибині, куди не досягає ні мораль, ні право, ні суспільство, ні держава, котяться звукові хвилі, рідні хвилях, осяжний всесвіт, відбуваються ритмічні коливання, подібні коливань небесних світил, морів, вулканів. Глибина ця звичайно закрита «парканами суєтного світу». Глибина ця - поезія, гостро відчути її можуть лише самі поети, кожен по-своєму.
Численні вірші уявляють свого роду «повість про почуття», яка супроводжується їх вільним дослідженням.
Лірика кохання займає велике місце у творчості багатьох поетів. Ліричними шедеврами є вірші А. С. Пушкіна «Я помню чудное мгновенье ...», написане у тисяча вісімсот двадцять п'ятому році і Ф. І. Тютчева «Я зустрів вас - і все минуле ...», написав двадцять другого липня одна тисяча вісімсот сімдесятого року.
Ці вірші об'єднує тема любові. Для обох поетів любов - це поезія, яка опановує всією істотою людини, і всі його внутрішні сили приходять в рух:
Я помню чудное мгновенье:
Переді мною з'явилася ти,
Як осяйне видіння раю,
Як геній чистої краси.
Як пізньої осені часом
Бувають дні, буває час,
Коли повіє раптом весною
І що - то стрепенеться в нас ...
Обидва вірші звучать дуже мелодійно, написані щиро, задушевно, слова, знайдені поетами, дуже прості, але вони наповнені глибоким почуттям, і змушують пережити те, що відчували Пушкін і Тютчев. Вірш «Я помню чудное мгновенье ...» і «Я зустрів вас - і все минуле ...» пронизані сумом, спогадом, щастям нової зустрічі. Слова:
І те ж у вас зачарування,
І те ж у душі моїй любов! ..
І божество, і натхнення,
І життя, і сльози, і любов.
розкривають красу, повноту внутрішнього світу людини, коли він любить.
Твори схожі за поетичним сюжету («пробудження» душі ліричного героя), за особливою і височини в його зображенні, мають ідентичні образи («милі риси», «небесні риси»). Якщо душа ліричного героя Пушкіна спала («душі настав пробудження»), то серце ліричного героя Тютчева було мертве («віджиле серце»). Повернення улюбленої «пробуджує» героя Пушкіна і занурює в сон героя Тютчева («Дивлюсь я на вас, як уві сні»).
Вірші різні в зображенні героїнь. Пушкін обожнює, зображає жінку як ідеал («без божества», «небесні риси»), героїня Тютчева володіє земними "милими рисами».
«Я помню чудное мгновенье ...» О. С. Пушкіна написано п'ятистопним римованим ямбом, а в творі Тютчева «Я зустрів вас - і все минуле» чергується чотирьох-і П'ятистопні ямби:
Я помню чудное мгновенье:
Переді мною з'явилася ти,
Як осяйне видіння раю,
Як геній чистої краси.
Я зустрів вас - і все минуле
У віджиле серце ожило;
Я згадав час золоте -
І серцю стало так тепло ...
Обидва вірші легко сприймаються на слух. Щирість, глибока звучність багато в чому обумовлені тим, що вірші написані ямбом, з чергуванням жіночого та чоловічого клаузул і перехресними римування.
Композиційно твори можна розділити на три зовсім однакові частини, кожна з яких має самостійне смислове наповнення: спогад про давню зустрічі поетів з юними красунями, відтворення того, що особливо запам'яталося в ті години, потім сумне свідомість і знову пробудження глибоких душевних почуттів до них.
Вірші близькі за вживання виразних епітетів («геній чистої краси», «милі риси», «час золоте», «душевної повноти»), порівнянь («як пізньої осені часом», «як після вікової розлуки», «як геній чистої краси »,« як швидкоплинне бачення »), повторень:
Тут не одне воспоминанье,
Тут життя заговорила знову, -
І те ж у нас чарівність,
І те ж у душі моїй любов! ..
І божеств, і натхнення,
І життя, і сльози, і любов.
Все це допомагає досягти емоційності творів і точності словесного позначення предметів. Пісенність, плавність тону досягається в обох віршах за рахунок ассонанса (чергуються голосні о - а - і - е):
У томленьях суму безнадійної ...
Тут не одне воспоминанье ...
Вдало поєднуються і голосні і приголосні звуки, часто використовуються сонорні звуки:
Як пізньої осені часом
Бувають дні, буває час,
Коли повіє раптом весною
І що - то стрепенеться в нас ...
У томленьях суму безнадійної,
У тривогах гучної суєти,
Звучав мені довго голос ніжний
І снилися милі риси.
Найбільше майстерність Тютчева і Пушкіна полягає в тому, що цей дивний підбір звуків зроблений невимушено, ніби непомітно, слова вибрані не за звуковим складом, а за змістом. Для поетів важливо передати відчуття, почуття, які вони відчували, для чого Тютчев використовує прийом замовчування, ораторські прийоми (риторичні вигуки):
Дивлюся на милі риси ...
Не змовкали в мені ...
І те ж у душі моїй любов! ..
У вірші Пушкіна на відміну від вірші Тютчева вживаються синтаксичні переноси, які надають йому розмовну інтонацію:
Йшли роки. Бур порив бунтівний ...
Форми дієслів першої особи і вживання особового займенника «я» допомагають відчути присутність ліричного героя в образі самого автора:
Я зустрів вас - і все минуле ...
Я помню чудное мгновенье ...
Обидва вірші належать до любовної лірики, до жанру ліричного твору. Ключовим, центральним словом є слово «любов» («і те ж у душі моїй любов», «і життя, і сльози, і любов»).
Таким чином, порівняльний аналіз віршів А. С. Пушкіна «Я помню чудное мгновенье ...» і Ф. І. Тютчева «Я зустрів вас - і все минуле ...» дозволяють нам побачити великих художників слова, які створили яскраві образи російської поезії, глибокі за змістом і витончені за формою.